Pub Date : 2022-09-12DOI: 10.32837/apfs.v0i36.1122
Андрій Кобетяк
У статті здійснено дослідження міжконфесійних та державно-церковних відносин в Україні за період незалежності, що актуалізовано багатьма факторами та причинами. Проаналізовано сучасні вектори політики державної влади у релігійній сфері. Вказано, що історіографія досліджуваної проблеми є специфічною. Вона складається із кількох основних блоків. Зокрема у статті розглянуто політичний, філософсько-релігієзнавчий та богословський аспекти політики державної влади у контексті формування Єдиної Помісної церкви. Стверджується, що проблема формування Єдиної православної церкви в Україні сьогодні стоїть надзвичайно гостро. Це питання національної безпеки, міжнародного визнання, консолідації українського суспільства, геополітичного впливу, уніфікації самоідентифікації українських громадян та важливий конфліктогенний чинник. Визначено, що залучення церков до політичних процесів розглядається науковцями всього світу як багатогранна проблема. Доведено, що у ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання церковної автокефалії знову виходить на перший план релігійно-політичних дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної із Помісних церков. Автокефалія стає виключно політичним нашаруванням. У статті стверджується, що у православній традиції відсутнє загальноприйняте трактування взаємозалежності принципу автокефального статусу церков. Це призвело до різнопланової політики держав із домінуючим православних населенням стосовно церкви. Зазначається, що подальші наукові розвідки релігійної політики України та країн-носіїв православ'я доповнять виконане дослідження, адже становлення церкви – це процес динамічний. Доведено, що політика держави завжди ситуативна, відповідно зацікавлення політологами релігійною сферою завжди буде мати високий рівень актуальності.
{"title":"ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЄДИНОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ У ФОКУСІ ЗАРУБІЖНИХ ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ","authors":"Андрій Кобетяк","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1122","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1122","url":null,"abstract":"У статті здійснено дослідження міжконфесійних та державно-церковних відносин в Україні за період незалежності, що актуалізовано багатьма факторами та причинами. Проаналізовано сучасні вектори політики державної влади у релігійній сфері. Вказано, що історіографія досліджуваної проблеми є специфічною. Вона складається із кількох основних блоків. Зокрема у статті розглянуто політичний, філософсько-релігієзнавчий та богословський аспекти політики державної влади у контексті формування Єдиної Помісної церкви. Стверджується, що проблема формування Єдиної православної церкви в Україні сьогодні стоїть надзвичайно гостро. Це питання національної безпеки, міжнародного визнання, консолідації українського суспільства, геополітичного впливу, уніфікації самоідентифікації українських громадян та важливий конфліктогенний чинник. Визначено, що залучення церков до політичних процесів розглядається науковцями всього світу як багатогранна проблема. Доведено, що у ХІХ–ХХ ст., коли відбувся «парад автокефалій» на Балканах, питання церковної автокефалії знову виходить на перший план релігійно-політичних дискусій. Ключову роль відіграв національний чинник, який вкладається в основу незалежності кожної із Помісних церков. Автокефалія стає виключно політичним нашаруванням. У статті стверджується, що у православній традиції відсутнє загальноприйняте трактування взаємозалежності принципу автокефального статусу церков. Це призвело до різнопланової політики держав із домінуючим православних населенням стосовно церкви. Зазначається, що подальші наукові розвідки релігійної політики України та країн-носіїв православ'я доповнять виконане дослідження, адже становлення церкви – це процес динамічний. Доведено, що політика держави завжди ситуативна, відповідно зацікавлення політологами релігійною сферою завжди буде мати високий рівень актуальності.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"35 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127711075","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-12DOI: 10.32837/apfs.v0i36.1118
Я. А. Соболєвський
У статті розглядаються основні ідеї та сутнісні риси американського Просвітництва як унікальної епохи в історії ранньої американської філософії. Основні філософські ідеї, які існували в епоху американського Просвітництва ретельно досліджені, проаналізовані та систематизовані, проте, не існує єдиної парадигмальної оцінки суті цього історичного феномену. В своїх розвідках один з найвідоміших дослідників історії американської філософії Г. В. Шнайдер негативно оцінює роль американського Просвітництва, акцентуючи увагу на тому, що просвітники не запропонували системного вчення, не лишили у спадок енциклопедій та трактатів, а займалися переважно суспільно-політичною діяльністю. Він переконаний, що в свої памфлетах та листах просвітники не надали гідної уваги таким ідеям, як свобода, природні права, релігійна свобода, ліберальна релігія, свобода думки тощо. Іншої думки був дослідник І. В. Райлі, який оптимістично оцінював спадок американських просвітників. Деїзм, який прийшов на зміну теїзму, запропонував абсолютно нові світоглядні орієнтири, він дозволив звести релігію до етики, одкровення до духовного закону в природному світі. На думку І. В. Райлі поворот в історії ранньої американської філософії між пуританізмом та Просвітництвом добре помітний на контрасті двох постатей, а саме К. Мазера та Т. Пейна. Робота К. Мазера «Великі діяння Христа в Америці» (1702 р.) постулювала пуританський теїзм та детермінізм, натомість «Епоха розуму» (1794–1802 рр.) Т. Пейна критикувала детермінізм, проголошувала розум ключовим поняттям та мірилом істини. Справедливо буде зазначити, що американському Просвітництву притаманним було не відновлення власної національної ідеї, а її пошук. Необхідність у символах, які лягли б в основу формування нової нації, потребувала інтелектуальних розвідок та активної популяризаторської роботи. У спрощеному вигляді американське Просвітництво у філософії мало два напрямки: суспільно-політичний та природничо-науковий, які виключно у сукупності характеризують сутнісні риси американського Просвітництва.
{"title":"СУТНІСНІ РИСИ АМЕРИКАНСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА В ІСТОРІЇ РАННЬОЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ","authors":"Я. А. Соболєвський","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1118","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1118","url":null,"abstract":"У статті розглядаються основні ідеї та сутнісні риси американського Просвітництва як унікальної епохи в історії ранньої американської філософії. Основні філософські ідеї, які існували в епоху американського Просвітництва ретельно досліджені, проаналізовані та систематизовані, проте, не існує єдиної парадигмальної оцінки суті цього історичного феномену. В своїх розвідках один з найвідоміших дослідників історії американської філософії Г. В. Шнайдер негативно оцінює роль американського Просвітництва, акцентуючи увагу на тому, що просвітники не запропонували системного вчення, не лишили у спадок енциклопедій та трактатів, а займалися переважно суспільно-політичною діяльністю. Він переконаний, що в свої памфлетах та листах просвітники не надали гідної уваги таким ідеям, як свобода, природні права, релігійна свобода, ліберальна релігія, свобода думки тощо. Іншої думки був дослідник І. В. Райлі, який оптимістично оцінював спадок американських просвітників. Деїзм, який прийшов на зміну теїзму, запропонував абсолютно нові світоглядні орієнтири, він дозволив звести релігію до етики, одкровення до духовного закону в природному світі. На думку І. В. Райлі поворот в історії ранньої американської філософії між пуританізмом та Просвітництвом добре помітний на контрасті двох постатей, а саме К. Мазера та Т. Пейна. Робота К. Мазера «Великі діяння Христа в Америці» (1702 р.) постулювала пуританський теїзм та детермінізм, натомість «Епоха розуму» (1794–1802 рр.) Т. Пейна критикувала детермінізм, проголошувала розум ключовим поняттям та мірилом істини. Справедливо буде зазначити, що американському Просвітництву притаманним було не відновлення власної національної ідеї, а її пошук. Необхідність у символах, які лягли б в основу формування нової нації, потребувала інтелектуальних розвідок та активної популяризаторської роботи. У спрощеному вигляді американське Просвітництво у філософії мало два напрямки: суспільно-політичний та природничо-науковий, які виключно у сукупності характеризують сутнісні риси американського Просвітництва.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121419030","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-12DOI: 10.32837/apfs.v0i36.1123
В. І. Митрощенко
У статті розглядаються соціально-економічні передумови виходу з Європейського Союзу як чинник діяльності політичних партій Великої Британії, зокрема світова економічна криза та європейська міграційна криза. Наголошується, що сучасний стан розвитку партійної системи Великої Британії характеризується поступовим формуванням принципово нових умов пошуку балансу між стратегічною європейською інтеграційною парадигмою та дезінтеграційними процесами, пов’язаними з практичною реалізацію виходу з Європейського Союзу (далі – ЄС), що отримав у політологічній літературі усталене позначення Brexit (або в україномовній транскрипції – «брекзіт»). При цьому зазначений процес виходу держави з ЄС, який став першим подібним прецедентом з моменту створення даного регіонального інтеграційного об’єднання, має цілісну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов, які детермінували вказані тенденції, серед іншого, і на рівні функціонування політичних партій, включаючи трансформаційні зміни у змісті їх ідеології, програм та передвиборчих платформ, спрямовані на відображення реальних суспільних потреб і електоральних очікувань. Зазначається, визначальними соціально-економічними детермінантами, що обумовили початок в 2011 р. суспільної та партійної дискусії щодо доцільності перебування Великої Британії в ЄС, стали світова економічна криза, одним з найбільш масштабних проявів якої стала європейська боргова криза у валютній зоні євро, а також європейська міграційна криза. Визначено, що європейські інтеграційні процеси в економічній сфері у британській суспільній та партійній свідомості вступили к у певне протиріччя з концепцією абсолютного суверенітету парламенту та ідеєю «особливого шляху» Великої Британії, яка ніколи не була інтегрованою у спільні структури ЄС на ідентичному рівні з переважною більшістю континентальних держав-членів, що стало одним з чинників посилення дезінтеграційних тенденцій як в діяльності основних політичних партій (Консервативної та Лейбористської), так і появи і електорального зміцнення другорядних партій популістської соціально-економічної спрямованості (таких, як, наприклад, Reform UK як правонаступниця партії Brexit). Показано, що передвиборчі маніфести правлячої з 2010 р. по сьогодення Консервативної партії зазнали значної економізації та є першочергово спрямованими на вирішення соціально-економічних проблем, частина яких безпосередньо пов’язана зі зворотнім боком поглибленої європейської інтеграції (такі, як нелегальна міграція, необхідність захисту національних інтересів та підтримки національних виробників товарів, значні валютні коливання та коливання на ринку цінних паперів тощо).
{"title":"СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИХОДУ З ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЯК ЧИННИК ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ","authors":"В. І. Митрощенко","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1123","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1123","url":null,"abstract":"У статті розглядаються соціально-економічні передумови виходу з Європейського Союзу як чинник діяльності політичних партій Великої Британії, зокрема світова економічна криза та європейська міграційна криза. Наголошується, що сучасний стан розвитку партійної системи Великої Британії характеризується поступовим формуванням принципово нових умов пошуку балансу між стратегічною європейською інтеграційною парадигмою та дезінтеграційними процесами, пов’язаними з практичною реалізацію виходу з Європейського Союзу (далі – ЄС), що отримав у політологічній літературі усталене позначення Brexit (або в україномовній транскрипції – «брекзіт»). При цьому зазначений процес виходу держави з ЄС, який став першим подібним прецедентом з моменту створення даного регіонального інтеграційного об’єднання, має цілісну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов, які детермінували вказані тенденції, серед іншого, і на рівні функціонування політичних партій, включаючи трансформаційні зміни у змісті їх ідеології, програм та передвиборчих платформ, спрямовані на відображення реальних суспільних потреб і електоральних очікувань. Зазначається, визначальними соціально-економічними детермінантами, що обумовили початок в 2011 р. суспільної та партійної дискусії щодо доцільності перебування Великої Британії в ЄС, стали світова економічна криза, одним з найбільш масштабних проявів якої стала європейська боргова криза у валютній зоні євро, а також європейська міграційна криза. Визначено, що європейські інтеграційні процеси в економічній сфері у британській суспільній та партійній свідомості вступили к у певне протиріччя з концепцією абсолютного суверенітету парламенту та ідеєю «особливого шляху» Великої Британії, яка ніколи не була інтегрованою у спільні структури ЄС на ідентичному рівні з переважною більшістю континентальних держав-членів, що стало одним з чинників посилення дезінтеграційних тенденцій як в діяльності основних політичних партій (Консервативної та Лейбористської), так і появи і електорального зміцнення другорядних партій популістської соціально-економічної спрямованості (таких, як, наприклад, Reform UK як правонаступниця партії Brexit). Показано, що передвиборчі маніфести правлячої з 2010 р. по сьогодення Консервативної партії зазнали значної економізації та є першочергово спрямованими на вирішення соціально-економічних проблем, частина яких безпосередньо пов’язана зі зворотнім боком поглибленої європейської інтеграції (такі, як нелегальна міграція, необхідність захисту національних інтересів та підтримки національних виробників товарів, значні валютні коливання та коливання на ринку цінних паперів тощо).","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"2 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122315901","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-12DOI: 10.32837/apfs.v0i36.1114
А. С. Мельник
В статті розглядається філософський пошук онтологічного статусу Іншого в ХХ ст. у суспільно практичному вимірі. Показується необхідність розуміння статусу Іншого в умовах ідеї мультикультуралізму та для актуальних викликів сьогодення. Логічним видається об’єднання різних типів Інших в наступні групи: значущий Інший, Інший в структурі мого Я; Інший як Ти (протилежність – будь-який Інший); Інший як НеЯ, як відхилення від норми Я (маргінал, жінка, інвалід, представники груп меншин і т.д.); Інший як носій іншої культури («чужий»). Проблема Іншого, таким чином, розглядається на рівні окремого індивіда (проблеми ідентичності), діалогу Я і Ти (проблема взаєморозуміння), соціуму і взаємодії культур. У дискурсі мультикультуралізму слід зафіксувати вельми істотну суперечність, котра є небезпечною при практичній реалізації ідей мультикультуралізму: ключові слова сучасного, релевантного плюралістичній дійсності підходу – «зрозуміти іншу (чужу) культуру», «подолати інакшість (чужість)», «навчитися жити разом з іншим (чужим)» ігнорують те, що «інше/чуже» в значній мірі саме завдяки цьому підходу і виникає: «інший/чужий» як раз і конституюється в дискурсі Чужого. Фактично, ми бачимо, що сама постановка питання про «Іншу культуру» або «Іншого носія культурних смислів» із необхідністю породжує дискурс «Іншої культури» як «Чужої культури». Отже, зустрічі культур можуть приймати найрізноманітніші форми, починаючи з тривіального досвіду гетерогенності і закінчуючи насильницькими. В даному ракурсі проблема Іншого набуває вкрай гострої актуальності, тому що напряму пов’язана із найбільш небезпечними проблемами суспільних конфронтацій. І в цьому плані прискіпливе, неангажоване, позбавлене ідеологічних або інших маніпуляцій або партикулярних інтерпретацій занурення у дискурс Іншого як специфічної буттєвої реальності здатне стати теоретичним та суспільно практичним підґрунтям для попередження таких конфронтацій.
{"title":"СУСПІЛЬНО-ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР ПОШУКІВ ОНТОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ІНШОГО У ФІЛОСОФІЇ ХХ СТ.","authors":"А. С. Мельник","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1114","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1114","url":null,"abstract":"В статті розглядається філософський пошук онтологічного статусу Іншого в ХХ ст. у суспільно практичному вимірі. Показується необхідність розуміння статусу Іншого в умовах ідеї мультикультуралізму та для актуальних викликів сьогодення. Логічним видається об’єднання різних типів Інших в наступні групи: значущий Інший, Інший в структурі мого Я; Інший як Ти (протилежність – будь-який Інший); Інший як НеЯ, як відхилення від норми Я (маргінал, жінка, інвалід, представники груп меншин і т.д.); Інший як носій іншої культури («чужий»). Проблема Іншого, таким чином, розглядається на рівні окремого індивіда (проблеми ідентичності), діалогу Я і Ти (проблема взаєморозуміння), соціуму і взаємодії культур. У дискурсі мультикультуралізму слід зафіксувати вельми істотну суперечність, котра є небезпечною при практичній реалізації ідей мультикультуралізму: ключові слова сучасного, релевантного плюралістичній дійсності підходу – «зрозуміти іншу (чужу) культуру», «подолати інакшість (чужість)», «навчитися жити разом з іншим (чужим)» ігнорують те, що «інше/чуже» в значній мірі саме завдяки цьому підходу і виникає: «інший/чужий» як раз і конституюється в дискурсі Чужого. Фактично, ми бачимо, що сама постановка питання про «Іншу культуру» або «Іншого носія культурних смислів» із необхідністю породжує дискурс «Іншої культури» як «Чужої культури». Отже, зустрічі культур можуть приймати найрізноманітніші форми, починаючи з тривіального досвіду гетерогенності і закінчуючи насильницькими. В даному ракурсі проблема Іншого набуває вкрай гострої актуальності, тому що напряму пов’язана із найбільш небезпечними проблемами суспільних конфронтацій. І в цьому плані прискіпливе, неангажоване, позбавлене ідеологічних або інших маніпуляцій або партикулярних інтерпретацій занурення у дискурс Іншого як специфічної буттєвої реальності здатне стати теоретичним та суспільно практичним підґрунтям для попередження таких конфронтацій.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"124 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128070707","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-12DOI: 10.32837/apfs.v0i36.1126
М. А. Шульга
Стаття присвячена тридцятиріччю виходу в світ праці французького філософа, політолога Жана-Франсуа Ревеля «Відживлення демократії» (1992). В центрі уваги автора статті – ідея Ревеля про неоднозначність визначення демократії як «остаточної форми людського врядування». Автор статті задається питанням: «Що означає ця остаточність, в сенсі - які моделі поведінки тягне за собою і до чого зобов’язує?». Якщо «демократичну ейфорію» (Ревель), то як бути з чотирма вадами, «перекрученнями» демократії – корупцією, комерціалізацією політики, «демократичною зневірою» і постулюванням свободи як індивідуалізму та партикуляризму. Ці вади у випадку «демократичної ейфорії» сприймаються як прикрий, але неминучий і нездоланний додаток до демократії, з яким ми маємо рахуватися і, по можливості, прагнути його пом’якшити. Якщо ж «остаточність» демократії – це наша на неї приреченість, то ми приречені постійно сумніватися в остаточності демократії як «форми людського самоврядування» і постійно доводити цю остаточність, у тому числі, й не оминати певні теми-проблеми, що пов’язані з цією політією. Зокрема, «що вважати чесними виборами?»; «як співвідносяться свобода і факт виборності?»; «чи є недемократичне тоталітарним за замовчуванням?»; «як бути з тим, що цінності, які обстоюються в ім’я демократії, не завжди є демократичними?»; «що вважати непорушними засадничими свободами людини?»; «як пов’язані між собою суверенітет держави та ідея прав людини?», або ж «як доктрина обмеженого суверенітету може служити демократії?». Головний висновок Ревеля, який, на думку автора, і має бути покладений в основу будь-яких демократичних перетворень у суспільстві, полягає у тому, що без людських зусиль, лише покладаючись на «автоматичне імплантування» демократії та звичку «доведення через майбутнє» її «остаточності», претензії на універсальність з боку цієї політії приречені на поразку, а сама вона втратить як здатність до вдосконалення, так й здатність до протистояння новим загрозам. Автор статті робить висновок, що у випадку демократії ми стикаємося зі своєрідною «пасткою остаточності», ігнорування якої в інтелектуальному дискурсі неминуче обертається «демократичною ейфорією», а отже і мовчазною згодою з «вадами демократії».
{"title":"ДЕМОКРАТІЯ: ОДЕРЖИМІСТЬ ЧИ ПРИРЕЧЕНІСТЬ? (ДО 30-РІЧЧЯ ВИХОДУ «ВІДЖИВЛЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ» ЖАНА-ФРАНСУА РЕВЕЛЯ)","authors":"М. А. Шульга","doi":"10.32837/apfs.v0i36.1126","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i36.1126","url":null,"abstract":"Стаття присвячена тридцятиріччю виходу в світ праці французького філософа, політолога Жана-Франсуа Ревеля «Відживлення демократії» (1992). В центрі уваги автора статті – ідея Ревеля про неоднозначність визначення демократії як «остаточної форми людського врядування». Автор статті задається питанням: «Що означає ця остаточність, в сенсі - які моделі поведінки тягне за собою і до чого зобов’язує?». Якщо «демократичну ейфорію» (Ревель), то як бути з чотирма вадами, «перекрученнями» демократії – корупцією, комерціалізацією політики, «демократичною зневірою» і постулюванням свободи як індивідуалізму та партикуляризму. Ці вади у випадку «демократичної ейфорії» сприймаються як прикрий, але неминучий і нездоланний додаток до демократії, з яким ми маємо рахуватися і, по можливості, прагнути його пом’якшити. Якщо ж «остаточність» демократії – це наша на неї приреченість, то ми приречені постійно сумніватися в остаточності демократії як «форми людського самоврядування» і постійно доводити цю остаточність, у тому числі, й не оминати певні теми-проблеми, що пов’язані з цією політією. Зокрема, «що вважати чесними виборами?»; «як співвідносяться свобода і факт виборності?»; «чи є недемократичне тоталітарним за замовчуванням?»; «як бути з тим, що цінності, які обстоюються в ім’я демократії, не завжди є демократичними?»; «що вважати непорушними засадничими свободами людини?»; «як пов’язані між собою суверенітет держави та ідея прав людини?», або ж «як доктрина обмеженого суверенітету може служити демократії?». Головний висновок Ревеля, який, на думку автора, і має бути покладений в основу будь-яких демократичних перетворень у суспільстві, полягає у тому, що без людських зусиль, лише покладаючись на «автоматичне імплантування» демократії та звичку «доведення через майбутнє» її «остаточності», претензії на універсальність з боку цієї політії приречені на поразку, а сама вона втратить як здатність до вдосконалення, так й здатність до протистояння новим загрозам. Автор статті робить висновок, що у випадку демократії ми стикаємося зі своєрідною «пасткою остаточності», ігнорування якої в інтелектуальному дискурсі неминуче обертається «демократичною ейфорією», а отже і мовчазною згодою з «вадами демократії».","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"162 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116967472","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1052
Ольга Миколаївна Кузьмук, Валентина Василівна Любчук, Л. М. Опейда
Стаття присвячена вивченню особливостей запровадження дистанційної форми навчання у закладі вищої освіти. Представлені результати онлайн опитування студентів Волинського національного університету імені Лесі Українки. Всього опитано 903 студенти різних факультетів та освітніх програм. Як показали результати опитування, більшість студентів позитивно ставляться до запровадження та проведення навчальних занять у дистанційній формі. Опитані також стверджують, що дистанційна форма має низку переваг і недоліків. Зокрема, до основних переваг дистанційного навчання студенти віднесли такі: «економія часу та коштів», «можливість поєднувати навчання та роботу», «можливість виконувати завдання у зручний для себе час», «можливість сконцентруватися на меті та завданнях» і «можливість пасивно брати участь у навчальних заняттях». Водночас дистанційна форма має низку недоліків, на які звернули увагу опитані студенти: «технічні проблеми участі у навчанні (нестійкий інтернет)», «виникають проблеми зі здоров’ям», «відсутність почуття належності до студентської групи», «труднощі у сприйнятті лекційного матеріалу», «труднощі виконання завдань на практичних, семінарських і лабораторних заняттях». Як показало опитування, найпоширенішими програмами та платформами дистанційного навчання у Волинському національному університеті імені Лесі Українки є Zoom, Moodle, Office 365 (Iteams) і Google Meet (Google class). Щодо ролі викладача, то понад половина опитаних вважає її незмінною. Щодо бажаної форми навчання, то лише близько 20% респондентів хотіли би навчатися виключно дистанційно, близько 14% хотіли би, щоб навчання у виші було змішаним, а майже 60% згодні навчатися залежно від прийняття рішення вишу. Такі результати показують, що студенти готові до змін, до засвоєння інформації у дистанційній формі, але у поєднанні з очною формою.
{"title":"ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ПРИКЛАДІ ДОСВІДУ ВОЛИНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ","authors":"Ольга Миколаївна Кузьмук, Валентина Василівна Любчук, Л. М. Опейда","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1052","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1052","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню особливостей запровадження дистанційної форми навчання у закладі вищої освіти. Представлені результати онлайн опитування студентів Волинського національного університету імені Лесі Українки. Всього опитано 903 студенти різних факультетів та освітніх програм. Як показали результати опитування, більшість студентів позитивно ставляться до запровадження та проведення навчальних занять у дистанційній формі. Опитані також стверджують, що дистанційна форма має низку переваг і недоліків. Зокрема, до основних переваг дистанційного навчання студенти віднесли такі: «економія часу та коштів», «можливість поєднувати навчання та роботу», «можливість виконувати завдання у зручний для себе час», «можливість сконцентруватися на меті та завданнях» і «можливість пасивно брати участь у навчальних заняттях». Водночас дистанційна форма має низку недоліків, на які звернули увагу опитані студенти: «технічні проблеми участі у навчанні (нестійкий інтернет)», «виникають проблеми зі здоров’ям», «відсутність почуття належності до студентської групи», «труднощі у сприйнятті лекційного матеріалу», «труднощі виконання завдань на практичних, семінарських і лабораторних заняттях». Як показало опитування, найпоширенішими програмами та платформами дистанційного навчання у Волинському національному університеті імені Лесі Українки є Zoom, Moodle, Office 365 (Iteams) і Google Meet (Google class). Щодо ролі викладача, то понад половина опитаних вважає її незмінною. Щодо бажаної форми навчання, то лише близько 20% респондентів хотіли би навчатися виключно дистанційно, близько 14% хотіли би, щоб навчання у виші було змішаним, а майже 60% згодні навчатися залежно від прийняття рішення вишу. Такі результати показують, що студенти готові до змін, до засвоєння інформації у дистанційній формі, але у поєднанні з очною формою.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117270560","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1064
I. M. Bohdanets
Дослідження спрямовано на пошуки алгоритму віртуального конструювання з урахуванням антропологічного параметра. Об’єкти віртуальної реальності досі по замовчуванню ототожнюють з реальними об’єктами не зважаючи на різні матерії втілення та відмінності у закономірностях їх існування. Стрімкий розвиток комп’ютерних технологій та підвищення значення віртуальної реальності для людства обумовлюють логічну необхідність вивчення віртуальних конструктів, особливо антропологічного контексту їх існування, адже заміна матерії сконструйованим людиною знаком захищає об’єкти віртуальної реальності від руйнування, що зрештою призводить до віртуальної експансії шляхом нагромадження інформаційних потоків, а отже до посилення залежності людини від віртуальної реальності. Як засвідчує проведений аналіз, тенденція до дублювання основних закономірностей творення конструктів матеріальної реальності віртуальною не є гарантією онтологічної ідентичності, адже на відміну від предметного поля реальності, кожен віртуальний конструкт та кожен етап його створення є антропологічно обумовленим. У контексті трансформацій сучасного суспільства, спричинених зростанням споживчих потреб людства, феномен віртуальної реальності вимагає теоретичного доповнення системи та переосмислення її з антропологічних позицій. На тлі підвищення інформаційного попиту та прагнення до самореалізації шляхом захоплення абсолютної влади над відкритим для маніпуляції кіберпростором виникає потреба у створенні самодостатнього та онтологічно незалежного образу віртуальної реальності, який дозволить контролювати вплив здійснюваний на людину шляхом впорядкування сутнісних структур віртуальної реальності. У перспективі, необхідною умовою розвитку віртуального конструювання є наслідування природної регуляції, яка реалізується у науці за допомогою синергетичного підходу.
{"title":"ANTHROPOLOGICAL ASPECT OF VIRTUAL CONSTRUCTION","authors":"I. M. Bohdanets","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1064","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1064","url":null,"abstract":"Дослідження спрямовано на пошуки алгоритму віртуального конструювання з урахуванням антропологічного параметра. Об’єкти віртуальної реальності досі по замовчуванню ототожнюють з реальними об’єктами не зважаючи на різні матерії втілення та відмінності у закономірностях їх існування. Стрімкий розвиток комп’ютерних технологій та підвищення значення віртуальної реальності для людства обумовлюють логічну необхідність вивчення віртуальних конструктів, особливо антропологічного контексту їх існування, адже заміна матерії сконструйованим людиною знаком захищає об’єкти віртуальної реальності від руйнування, що зрештою призводить до віртуальної експансії шляхом нагромадження інформаційних потоків, а отже до посилення залежності людини від віртуальної реальності. Як засвідчує проведений аналіз, тенденція до дублювання основних закономірностей творення конструктів матеріальної реальності віртуальною не є гарантією онтологічної ідентичності, адже на відміну від предметного поля реальності, кожен віртуальний конструкт та кожен етап його створення є антропологічно обумовленим. У контексті трансформацій сучасного суспільства, спричинених зростанням споживчих потреб людства, феномен віртуальної реальності вимагає теоретичного доповнення системи та переосмислення її з антропологічних позицій. На тлі підвищення інформаційного попиту та прагнення до самореалізації шляхом захоплення абсолютної влади над відкритим для маніпуляції кіберпростором виникає потреба у створенні самодостатнього та онтологічно незалежного образу віртуальної реальності, який дозволить контролювати вплив здійснюваний на людину шляхом впорядкування сутнісних структур віртуальної реальності. У перспективі, необхідною умовою розвитку віртуального конструювання є наслідування природної регуляції, яка реалізується у науці за допомогою синергетичного підходу.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123960764","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1057
М. О. Петренко
У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.
{"title":"СУЧАСНІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИКЛИКИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ДИСКУРСИ","authors":"М. О. Петренко","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1057","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1057","url":null,"abstract":"У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"21 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114308035","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1054
Т. О. Разводова
У статті проведено дослідження підґрунтя онтологічного, екзистенційного та антропологічного вимірів совісті у філософії М. Гайдеґґера, а також підкреслено складність їх переплетення. Результати дослідження дають можливість упевнитися в тому, що філософ не виділяє окремо ці виміри совісті. У його філософському вимірі вони представлені в тісному переплетенні.Совість є однією з актуальних тем життя людини, яку М. Гайдеґґер розглядає з різних сторін. Він вивів розмову про совість на інший рівень, пов’язавши її з розмовою про сенс буття. М. Гайдеґґер розкриває незвичайні виміри бачення совісті, а саме онтологічний, екзистенційний та антропологічний.У статті доведено, що М. Гайдеґґер не виділяє окремо онтологічний, екзистенційний та антропологічний виміри. Усі вони представлені в тісному переплетенні, немов тонкі візерунки реалізації людського буття.Проблему совісті М. Гайдеґґер ставить як проблему засвідчення людиною можливості її існування та як свідоцтво, яке має «дати зрозуміти власну здатність бути самим собою». Ключову роль у здобутті Dasein власної екзистенції М. Гайдеґґер відводить заклику, який іде від совісті. Совість, яка засвідчує самість в екзистенційному вимірі М. Гайдеґґера, редукує вимір Іншості та пов’язує її зі способами існування тут-буття. За рахунок онтологічного виміру совісті М. Гайдеґґер вирішує також питання про «зміст» совісті. До змісту можна віднести провину, свободу, поклик, смерть, фактичну присутність, вибір тощо. Антропологічний вимір М. Гайдеґґер аналізує за рахунок терміна «антиантропологія». Цей вимір дає змогу розуміти совість як специфічну форму розуміння себе та форму повернення самості людини.У статті звертається увага на переживання стану совісті, завдяки якому для людини стає можливим вихід із фактичного й кінцевого існування, а також повернення власної гідності як вільної істоти. Свобода людини представлена як ситуація вибору заклопотаністю світом або заклопотаністю своїм буттям.
{"title":"ВІЗЕРУНКИ СОВІСТІ У ФІЛОСОФІЇ М. ГАЙДЕҐҐЕРА","authors":"Т. О. Разводова","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1054","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1054","url":null,"abstract":"У статті проведено дослідження підґрунтя онтологічного, екзистенційного та антропологічного вимірів совісті у філософії М. Гайдеґґера, а також підкреслено складність їх переплетення. Результати дослідження дають можливість упевнитися в тому, що філософ не виділяє окремо ці виміри совісті. У його філософському вимірі вони представлені в тісному переплетенні.Совість є однією з актуальних тем життя людини, яку М. Гайдеґґер розглядає з різних сторін. Він вивів розмову про совість на інший рівень, пов’язавши її з розмовою про сенс буття. М. Гайдеґґер розкриває незвичайні виміри бачення совісті, а саме онтологічний, екзистенційний та антропологічний.У статті доведено, що М. Гайдеґґер не виділяє окремо онтологічний, екзистенційний та антропологічний виміри. Усі вони представлені в тісному переплетенні, немов тонкі візерунки реалізації людського буття.Проблему совісті М. Гайдеґґер ставить як проблему засвідчення людиною можливості її існування та як свідоцтво, яке має «дати зрозуміти власну здатність бути самим собою». Ключову роль у здобутті Dasein власної екзистенції М. Гайдеґґер відводить заклику, який іде від совісті. Совість, яка засвідчує самість в екзистенційному вимірі М. Гайдеґґера, редукує вимір Іншості та пов’язує її зі способами існування тут-буття. За рахунок онтологічного виміру совісті М. Гайдеґґер вирішує також питання про «зміст» совісті. До змісту можна віднести провину, свободу, поклик, смерть, фактичну присутність, вибір тощо. Антропологічний вимір М. Гайдеґґер аналізує за рахунок терміна «антиантропологія». Цей вимір дає змогу розуміти совість як специфічну форму розуміння себе та форму повернення самості людини.У статті звертається увага на переживання стану совісті, завдяки якому для людини стає можливим вихід із фактичного й кінцевого існування, а також повернення власної гідності як вільної істоти. Свобода людини представлена як ситуація вибору заклопотаністю світом або заклопотаністю своїм буттям.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"119 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125444567","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1060
О. В. Запорожченко
У статті автор розглядає критичну концепцію суспільства одного із представників Франкфуртської школи – Герберта Маркузе, який критично проаналізував процеси розвиненого індустріального суспільства та виклав свої погляди у відомій книзі «Одновимірна людина». Розглядаються ідейні основи формування поглядів Маркузе, їхній зв’язок із ідеями марксизму, психоаналізу, екзистенціалізму та представників Франкфуртської школи. У статті дається опис концепції «одновимірного суспільства», у якому ніби то згладжуються ті соціальні суперечності, що були характерні для попередніх епох, приділена особлива увага негативним явищам, притаманним розвиненому індустріальному суспільству споживання. Розглядається той факт, що у суспільстві споживання відбувається маніпуляція свідомістю людини, за допомогою засобів масової інформації нав’язуються штучні потреби, спрямовані не на самореалізацію потенціалу особистості, а на задоволення потреб ринку товарів і послуг, потреб політичної еліти й істеблішменту. Крім цього, за допомогою маніпулятивного впливу посилюється політичне відчуження громадян – вони не хочуть і не можуть впливати на політику. Продуктом «одновимірного суспільства» є «одновимірна людина», для якої характерні конформізм, соціальна пасивність, споживацтво. Герберт Маркузе вважає, щ,о якщо раніше були більш явні форми відчуження, які призводили до гострих соціальних суперечностей, а, отже, до протестів і можливостей соціальних змін, то в умовах «одновимірного суспільства» відчуження має вже прихований, тотальний характер. Людина ніби поглинається «одновимірним суспільством» і стає сама «одновимірною». Непомітно для неї самої вона стає рабом соціальної системи, людиною-функцією, нездатною критично мислити і, тим більше, прагнути до зміни існуючої соціальної системи. Ця тотальна одномірність поступово спричиняє дегуманізацію і деградацію суспільства. Також у статті розглядаються й основні механізми дегуманізації, такі як тотальна раціоналізація, інструменталізм, сцієнтизм, операційне мислення тощо. Загалом робиться висновок, що критична теорія суспільства, запропонована Г. Маркузе, може бути теоретичною основою вивчення процесів у сучасному інформаційному суспільстві.
{"title":"КОНЦЕПЦІЯ «ОДНОВИМІРНОЇ ЛЮДИНИ» Г. МАРКУЗЕ ТА КРИТИКА ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА","authors":"О. В. Запорожченко","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1060","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1060","url":null,"abstract":"У статті автор розглядає критичну концепцію суспільства одного із представників Франкфуртської школи – Герберта Маркузе, який критично проаналізував процеси розвиненого індустріального суспільства та виклав свої погляди у відомій книзі «Одновимірна людина». Розглядаються ідейні основи формування поглядів Маркузе, їхній зв’язок із ідеями марксизму, психоаналізу, екзистенціалізму та представників Франкфуртської школи. У статті дається опис концепції «одновимірного суспільства», у якому ніби то згладжуються ті соціальні суперечності, що були характерні для попередніх епох, приділена особлива увага негативним явищам, притаманним розвиненому індустріальному суспільству споживання. Розглядається той факт, що у суспільстві споживання відбувається маніпуляція свідомістю людини, за допомогою засобів масової інформації нав’язуються штучні потреби, спрямовані не на самореалізацію потенціалу особистості, а на задоволення потреб ринку товарів і послуг, потреб політичної еліти й істеблішменту. Крім цього, за допомогою маніпулятивного впливу посилюється політичне відчуження громадян – вони не хочуть і не можуть впливати на політику. Продуктом «одновимірного суспільства» є «одновимірна людина», для якої характерні конформізм, соціальна пасивність, споживацтво. Герберт Маркузе вважає, щ,о якщо раніше були більш явні форми відчуження, які призводили до гострих соціальних суперечностей, а, отже, до протестів і можливостей соціальних змін, то в умовах «одновимірного суспільства» відчуження має вже прихований, тотальний характер. Людина ніби поглинається «одновимірним суспільством» і стає сама «одновимірною». Непомітно для неї самої вона стає рабом соціальної системи, людиною-функцією, нездатною критично мислити і, тим більше, прагнути до зміни існуючої соціальної системи. Ця тотальна одномірність поступово спричиняє дегуманізацію і деградацію суспільства. Також у статті розглядаються й основні механізми дегуманізації, такі як тотальна раціоналізація, інструменталізм, сцієнтизм, операційне мислення тощо. Загалом робиться висновок, що критична теорія суспільства, запропонована Г. Маркузе, може бути теоретичною основою вивчення процесів у сучасному інформаційному суспільстві.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115560652","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：