Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-141-149
В’ячеслав Хмара, Світлана Кошова
У статті висвітлено особливості використання енергозберігаючих технологій як механізму підвищення рівня економічної безпеки в містах України. Автором визначено, що одним із пріоритетних напрямків системи сприяння економічному зростанню та зміцненню економічної безпеки економіки України є підвищення енергозбереження. Виявлено, що ефективність використання енергозберігаючих технологій є передумовою зростання технологічного потенціалу виробництва та конкурентоспроможності продукції, тому більшість таких технологій, які використовуються сьогодні, спрямовані на зниження ступеня свого впливу на навколишнє середовище. У дослідженні зазначено, що енергетична безпека як одна з найважливіших складових економічної безпеки проявляється, по-перше, як стан забезпеченості країни паливно-енергетичними ресурсами, що забезпечують її повноцінну життєдіяльність, по-друге, як стан безпеки енергетичного комплексу, який повинен забезпечувати нормальне функціонування країни. Розглянуто особливості розробки та впровадження Національного плану дій з енергоефективності до 2030 р. Висвітлено особливості створення та перспективи діяльності Державного фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації. Звернуто увагу на важливість розробки та введення в дію Національної платформи декарбонізації. Виділено ключові аспекти програми використання енергозберігаючих технологій, яка виступатиме механізмом підвищення рівня економічної безпеки в містах України, зокрема висвітлено мету, заходи реалізації програми, визначено основні завдання, виокремлено особливості виконання програми, виділено інструменти реалізації програми та перспективи від її реалізації. Відзначено, що виконання програми використання енергозберігаючих технологій повинно забезпечуватися через: державне бюджетне забезпечення; кошти обласного та міського бюджетів; фінансування коштом грантів та технічної допомоги міжнародних фінансових установ та фондів; фінансування міжнародних програм енергозбереження; фінансування загальнодержавних програм Кабінету Міністрів України та профільних міністерств; кошти спонсорів та приватних інвестиційних фондів; інше фінансування, не заборонене чинним законодавством України.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В МІСТАХ УКРАЇНИ","authors":"В’ячеслав Хмара, Світлана Кошова","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-141-149","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-141-149","url":null,"abstract":"У статті висвітлено особливості використання енергозберігаючих технологій як механізму підвищення рівня економічної безпеки в містах України. Автором визначено, що одним із пріоритетних напрямків системи сприяння економічному зростанню та зміцненню економічної безпеки економіки України є підвищення енергозбереження. Виявлено, що ефективність використання енергозберігаючих технологій є передумовою зростання технологічного потенціалу виробництва та конкурентоспроможності продукції, тому більшість таких технологій, які використовуються сьогодні, спрямовані на зниження ступеня свого впливу на навколишнє середовище. У дослідженні зазначено, що енергетична безпека як одна з найважливіших складових економічної безпеки проявляється, по-перше, як стан забезпеченості країни паливно-енергетичними ресурсами, що забезпечують її повноцінну життєдіяльність, по-друге, як стан безпеки енергетичного комплексу, який повинен забезпечувати нормальне функціонування країни. Розглянуто особливості розробки та впровадження Національного плану дій з енергоефективності до 2030 р. Висвітлено особливості створення та перспективи діяльності Державного фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації. Звернуто увагу на важливість розробки та введення в дію Національної платформи декарбонізації. Виділено ключові аспекти програми використання енергозберігаючих технологій, яка виступатиме механізмом підвищення рівня економічної безпеки в містах України, зокрема висвітлено мету, заходи реалізації програми, визначено основні завдання, виокремлено особливості виконання програми, виділено інструменти реалізації програми та перспективи від її реалізації. Відзначено, що виконання програми використання енергозберігаючих технологій повинно забезпечуватися через: державне бюджетне забезпечення; кошти обласного та міського бюджетів; фінансування коштом грантів та технічної допомоги міжнародних фінансових установ та фондів; фінансування міжнародних програм енергозбереження; фінансування загальнодержавних програм Кабінету Міністрів України та профільних міністерств; кошти спонсорів та приватних інвестиційних фондів; інше фінансування, не заборонене чинним законодавством України.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"10 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186808","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-41-51
Ірина Гримак
У статті досліджуються основні нормативно-правові засади реформи децентралізації в Україні, її стан і перспективи розвитку. Визначено, що децентралізація представляє собою процес перерозподілу влади та повноважень між центральним урядом і місцевими органами управління, а також місцевими органами самоврядування, який націлено на підвищення ефективності управління різними сферами економіки та соціального життя суспільства. Зʼясовано, що реформа місцевого самоврядування, що базується на децентралізованій основі, визнана однією з найбільш ефективних реформ, які були ініційовані урядом. Встановлено, що до основних заходів реформи децентралізації належать розробка концептуальних принципів реформування в сферах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, поліпшення нормативно-правового забезпечення процесу реформи, підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування за ухвалені та імплементовані рішення, проведення роз’яснювальної роботи та надання консультаційних послуг територіальним громадам. Визначено, що в період з 2014 по 2016 рр. було розроблено та впроваджено значний обсяг законодавчих та нормативно-правових актів у сфері децентралізації влади, зосереджених на формуванні спроможних територіальних громад, бюджетній децентралізації та оптимізації розподілу повноважень, що сприятиме зміцненню функціональної та фінансової спроможності місцевого самоврядування. Визначено, що стратегія держави у сфері децентралізації передбачала передачу важливої частини повноважень, ресурсів та відповідальності органам місцевого самоврядування, орієнтуючись на потреби територіальних громад та відповідні міжнародні стандарти. В червні 2020 р. Уряд затвердив нову структуру адміністративно-територіального устрою базового рівня, яка передбачала створення 1469 територіальних громад, охоплюючи всю територію України. Встановлено, що для подальшого розвитку законодавчої бази реформи необхідно прийняти низку важливих законів, включаючи ті, що визначають засади адміністративно-територіального устрою України, регулюють службу в органах місцевого самоврядування, нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування, місцеві референдуми та оновлення законодавства про місцеве самоврядування та місцеві державні адміністрації.
{"title":"ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ","authors":"Ірина Гримак","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-41-51","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-41-51","url":null,"abstract":"У статті досліджуються основні нормативно-правові засади реформи децентралізації в Україні, її стан і перспективи розвитку. Визначено, що децентралізація представляє собою процес перерозподілу влади та повноважень між центральним урядом і місцевими органами управління, а також місцевими органами самоврядування, який націлено на підвищення ефективності управління різними сферами економіки та соціального життя суспільства. Зʼясовано, що реформа місцевого самоврядування, що базується на децентралізованій основі, визнана однією з найбільш ефективних реформ, які були ініційовані урядом. Встановлено, що до основних заходів реформи децентралізації належать розробка концептуальних принципів реформування в сферах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, поліпшення нормативно-правового забезпечення процесу реформи, підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування за ухвалені та імплементовані рішення, проведення роз’яснювальної роботи та надання консультаційних послуг територіальним громадам. Визначено, що в період з 2014 по 2016 рр. було розроблено та впроваджено значний обсяг законодавчих та нормативно-правових актів у сфері децентралізації влади, зосереджених на формуванні спроможних територіальних громад, бюджетній децентралізації та оптимізації розподілу повноважень, що сприятиме зміцненню функціональної та фінансової спроможності місцевого самоврядування. Визначено, що стратегія держави у сфері децентралізації передбачала передачу важливої частини повноважень, ресурсів та відповідальності органам місцевого самоврядування, орієнтуючись на потреби територіальних громад та відповідні міжнародні стандарти. В червні 2020 р. Уряд затвердив нову структуру адміністративно-територіального устрою базового рівня, яка передбачала створення 1469 територіальних громад, охоплюючи всю територію України. Встановлено, що для подальшого розвитку законодавчої бази реформи необхідно прийняти низку важливих законів, включаючи ті, що визначають засади адміністративно-територіального устрою України, регулюють службу в органах місцевого самоврядування, нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування, місцеві референдуми та оновлення законодавства про місцеве самоврядування та місцеві державні адміністрації.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"36 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278375","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-61-75
Андрій Магомедов
Стаття присвячена аналізу стратегічних документів, розроблених з метою післявоєнної відбудови України. Автори розглядають ключові політичні, економічні та соціальні ініціативи, призначені для стабілізації ситуації в країні після військових дій. Особлива увага приділяється механізмам реалізації цих документів, взаємодії різних галузей влади та включенню громадянського суспільства в процес відбудови. Дослідження показали, що у визначенні стратегічних документів та підходів до післявоєнної реконструкції України важливо врахувати минулий досвід країни. Зусилля повинні бути спрямовані на формування соціально-економічного розвитку, ґрунтуючись на максимальному використанні національних ресурсів та потенціалу. Ключові заходи для відновлення включають створення національної стратегії розвитку, що зміцнює державність та спрямована на національні інтереси; управлінські стратегічні документи, які акцентують на професійність і компетентність; розширене зовнішнє співробітництво, включаючи інвестиції, технології та підтримку; а також інноваційна та технологічна частина, що передбачає інтеграцію науки і промисловості на основі сучасних технологічних принципів. Підкреслено необхідність документарного та загальнодержавного закріплення питань, що стосуються взаємодії національних стратегій та міжнародної підтримки у процесі повоєнного відновлення економіки; балансу між державним регулюванням та ринковими принципами; врахування позитивного досвіду інших держав у відбудові України; та ефективного використання міжнародної допомоги на користь національних інтересів. Доведено, що інтелектуальний та науковий потенціал, а також технологічні інновації та оригінальні організаційні підходи мають відігравати ключову роль у досягненні цілей повоєнного відновлення і бути представленими в стратегічних документах. Інтеграція України в наукову спільноту й покращення якості та доступності стратегічних результатів стають важливими чинниками успіху у процесі повоєнної модернізаційної реконструкції. Складові та особливості документів, пов’язаних із післявоєнним відновленням, вимагають детального розгляду та аналізу, щоб забезпечити якісну підготовку до впровадження.
{"title":"СТРАТЕГІЧНІ ДОКУМЕНТИ І ЗАХОДИ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ","authors":"Андрій Магомедов","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-61-75","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-61-75","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу стратегічних документів, розроблених з метою післявоєнної відбудови України. Автори розглядають ключові політичні, економічні та соціальні ініціативи, призначені для стабілізації ситуації в країні після військових дій. Особлива увага приділяється механізмам реалізації цих документів, взаємодії різних галузей влади та включенню громадянського суспільства в процес відбудови. Дослідження показали, що у визначенні стратегічних документів та підходів до післявоєнної реконструкції України важливо врахувати минулий досвід країни. Зусилля повинні бути спрямовані на формування соціально-економічного розвитку, ґрунтуючись на максимальному використанні національних ресурсів та потенціалу. Ключові заходи для відновлення включають створення національної стратегії розвитку, що зміцнює державність та спрямована на національні інтереси; управлінські стратегічні документи, які акцентують на професійність і компетентність; розширене зовнішнє співробітництво, включаючи інвестиції, технології та підтримку; а також інноваційна та технологічна частина, що передбачає інтеграцію науки і промисловості на основі сучасних технологічних принципів. Підкреслено необхідність документарного та загальнодержавного закріплення питань, що стосуються взаємодії національних стратегій та міжнародної підтримки у процесі повоєнного відновлення економіки; балансу між державним регулюванням та ринковими принципами; врахування позитивного досвіду інших держав у відбудові України; та ефективного використання міжнародної допомоги на користь національних інтересів. Доведено, що інтелектуальний та науковий потенціал, а також технологічні інновації та оригінальні організаційні підходи мають відігравати ключову роль у досягненні цілей повоєнного відновлення і бути представленими в стратегічних документах. Інтеграція України в наукову спільноту й покращення якості та доступності стратегічних результатів стають важливими чинниками успіху у процесі повоєнної модернізаційної реконструкції. Складові та особливості документів, пов’язаних із післявоєнним відновленням, вимагають детального розгляду та аналізу, щоб забезпечити якісну підготовку до впровадження.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"32 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278271","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-107-117
Максим Притула
У статті висвітлено особливості удосконалення державно-управлінського механізму охорони здоров’я в умовах воєнного стану. Виявлено, що для підтримки охорони здоров’я на належному рівні в умовах воєнного стану органи державної влади розробили та реалізували низку заходів для забезпечення безперервності послуг, особливо на первинній ланці. Визначено, що важливим кроком державно-управлінської підтримки охорони здоров’я на початку періоду повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну стали зміна умови оплати за договорами з Національною службою здоровʼя України. Встановлено, що в основі удосконалення державно-управлінського механізму охорони здоров’я в умовах воєнного стану лежать: 1) запровадження пакета «Готовність та забезпечення надання медичної допомоги населенню, яке знаходиться на території, де ведуться бойові дії» для закладів, які на момент подання пропозиції перебували в районі бойових дій; 2) доповнення Програми медичних гарантій новими пакетами медичних послуг, зокрема пакетом «Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги» та пакетом «Комплексна реабілітаційна допомога дорослим та дітям у стаціонарних умовах»; 3) врегулювання питання забезпечення реабілітаційними засобами осіб, які проходять реабілітацію в медичних закладах, без тривалого очікування; 4) здійснення перших кроків у реорганізації лікарняної мережі, що дозволить сформувати в Україні мережу компетентних закладів охорони здоров’я; 5) врегулювання механізмів створення ефективної системи громадського здоров’я в Україні, яка сприятиме зміцненню здоров’я населення, профілактиці захворювань та збільшенню тривалості життя; 6) ухвалення Закону України «Про лікарські засоби»; 7) прийняття пріоритетних напрямів розвитку сфери охорони здоровʼя на 2023 – 2025 рр.; 8) формування Проєктного офісу з відновлення системи охорони здоров’я; 9) розширення повноваження НСЗУ щодо контролю за дотриманням закладами охорони здоров’я договірних умов; 10) прийняття законодавства про функціонування в Україні телемедицини, що полягає у наданні або використанні медичних послуг без обмеження відстані. Відзначено, що державне управляння охороною здоров’я умовах воєнного стану має передбачати створення нової ідеології охорони здоров’я України, розробку оптимальних методів і засобів організації охорони здоров’я та його вдосконалення на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також формування здорового способу життя, медико-соціальної профілактики та реабілітації.
{"title":"УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОГО МЕХАНІЗМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВʼЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Максим Притула","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-107-117","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-107-117","url":null,"abstract":"У статті висвітлено особливості удосконалення державно-управлінського механізму охорони здоров’я в умовах воєнного стану. Виявлено, що для підтримки охорони здоров’я на належному рівні в умовах воєнного стану органи державної влади розробили та реалізували низку заходів для забезпечення безперервності послуг, особливо на первинній ланці. Визначено, що важливим кроком державно-управлінської підтримки охорони здоров’я на початку періоду повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну стали зміна умови оплати за договорами з Національною службою здоровʼя України. Встановлено, що в основі удосконалення державно-управлінського механізму охорони здоров’я в умовах воєнного стану лежать: 1) запровадження пакета «Готовність та забезпечення надання медичної допомоги населенню, яке знаходиться на території, де ведуться бойові дії» для закладів, які на момент подання пропозиції перебували в районі бойових дій; 2) доповнення Програми медичних гарантій новими пакетами медичних послуг, зокрема пакетом «Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги» та пакетом «Комплексна реабілітаційна допомога дорослим та дітям у стаціонарних умовах»; 3) врегулювання питання забезпечення реабілітаційними засобами осіб, які проходять реабілітацію в медичних закладах, без тривалого очікування; 4) здійснення перших кроків у реорганізації лікарняної мережі, що дозволить сформувати в Україні мережу компетентних закладів охорони здоров’я; 5) врегулювання механізмів створення ефективної системи громадського здоров’я в Україні, яка сприятиме зміцненню здоров’я населення, профілактиці захворювань та збільшенню тривалості життя; 6) ухвалення Закону України «Про лікарські засоби»; 7) прийняття пріоритетних напрямів розвитку сфери охорони здоровʼя на 2023 – 2025 рр.; 8) формування Проєктного офісу з відновлення системи охорони здоров’я; 9) розширення повноваження НСЗУ щодо контролю за дотриманням закладами охорони здоров’я договірних умов; 10) прийняття законодавства про функціонування в Україні телемедицини, що полягає у наданні або використанні медичних послуг без обмеження відстані. Відзначено, що державне управляння охороною здоров’я умовах воєнного стану має передбачати створення нової ідеології охорони здоров’я України, розробку оптимальних методів і засобів організації охорони здоров’я та його вдосконалення на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також формування здорового способу життя, медико-соціальної профілактики та реабілітації.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"50 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278422","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-76-85
Олег Михалко, І.А. Крилова
У статті висвітлено особливості функціонування механізмів державного управління ліцензійної діяльності правоохоронних органів. Визначено структурні елементи правоохоронної сфери в Україні. На основі аналізу вітчизняного законодавства з’ясовано, що чіткого переліку суб’єктів правоохоронних органів немає, водночас узагальнено правоохоронними органами в Україні можна вважати такі державні органи або їх підрозділи, які виконують правоохоронні функції, зокрема органи прокуратури, Національної поліції, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Головного управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, на яких покладено завдання здійснення правозастосовних або правоохоронних функцій. Встановлено, що органами, що належать до структури правоохоронних органів та які відповідно здійснюють ліцензійну діяльність є Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України та Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Виокремлено особливості ліцензійної діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Висвітлено особливості порядку внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про ліцензування виду господарської діяльності. Встановлено, що в усіх установах контроль за дотриманням ліцензіатом вимог ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням відомостей, визначених Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
{"title":"МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ","authors":"Олег Михалко, І.А. Крилова","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-76-85","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-76-85","url":null,"abstract":"У статті висвітлено особливості функціонування механізмів державного управління ліцензійної діяльності правоохоронних органів. Визначено структурні елементи правоохоронної сфери в Україні. На основі аналізу вітчизняного законодавства з’ясовано, що чіткого переліку суб’єктів правоохоронних органів немає, водночас узагальнено правоохоронними органами в Україні можна вважати такі державні органи або їх підрозділи, які виконують правоохоронні функції, зокрема органи прокуратури, Національної поліції, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Головного управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, на яких покладено завдання здійснення правозастосовних або правоохоронних функцій. Встановлено, що органами, що належать до структури правоохоронних органів та які відповідно здійснюють ліцензійну діяльність є Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України та Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Виокремлено особливості ліцензійної діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Висвітлено особливості порядку внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про ліцензування виду господарської діяльності. Встановлено, що в усіх установах контроль за дотриманням ліцензіатом вимог ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням відомостей, визначених Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"16 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278471","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-31-40
Зоряна Гбур, Ростислав Палагусинець
У статті висвітлені особливості фінансової безпеки України в умовах воєнного стану. Встановлено, що інститутами, що забезпечують фінансову безпеку України, є насамперед органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Визначено, що важливим органом, який безпосередньо здійснює забезпечення фінансової безпеки України є Служба державного фінансового моніторингу, а також Бюро економічної безпеки, яке займатиметься економічними питаннями, зокрема фінансовою безпекою. Виявлено, що забезпечити стабільне та надійне функціонування фінансової системи країни в умовах воєнного стану в Україні, а також максимально повно забезпечити потреби оборони України та забезпечити безперебійне функціонування державної фінансової системи є основними завдання України на порядку денному. Розглянуто особливості діяльності Національного банку України щодо забезпечення фінансової безпеки України в умовах воєнного стану. Схарактеризовано особливості програми розширеного фінансування України, ухваленої Радою виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду 31 березня 2023 р. Схарактеризовано особливості Стратегії розвитку фінансового сектора України прийнятої 19 серпня 2023 р. Визначено, що для забезпечення фінансової безпеки України в умовах воєнного стану рекомендується органам державної влади: чітко виконувати свої зобов’язання згідно з домовленостями за програмами МВФ та іншими партнерами; забезпечувати подальший розвиток внутрішнього кредитного ринку; сприяти реалізації Стратегії розвитку фінансового сектора України, згідно з якою очікується поступове послаблення надзвичайних заходів у фінансовому секторі, відновлення довоєнних заходів і поступове впровадження європейських наглядових вимог для зміцнення стабільності фінансового сектора; зберігати доступ до державних програм підтримки бізнесу для різних малих підприємств і банків, оскільки державні програми, зокрема «Доступні кредити 5-7-9%» і програми портфельних гарантій, допомагають зберегти доступ до кредитів для широкого кола малого та середнього бізнесу. Встановлено, що важливим завданням для органів державної влади є розробка нових підходів до формування державних механізмів забезпечення фінансової безпеки.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Зоряна Гбур, Ростислав Палагусинець","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-31-40","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-31-40","url":null,"abstract":"У статті висвітлені особливості фінансової безпеки України в умовах воєнного стану. Встановлено, що інститутами, що забезпечують фінансову безпеку України, є насамперед органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Визначено, що важливим органом, який безпосередньо здійснює забезпечення фінансової безпеки України є Служба державного фінансового моніторингу, а також Бюро економічної безпеки, яке займатиметься економічними питаннями, зокрема фінансовою безпекою. Виявлено, що забезпечити стабільне та надійне функціонування фінансової системи країни в умовах воєнного стану в Україні, а також максимально повно забезпечити потреби оборони України та забезпечити безперебійне функціонування державної фінансової системи є основними завдання України на порядку денному. Розглянуто особливості діяльності Національного банку України щодо забезпечення фінансової безпеки України в умовах воєнного стану. Схарактеризовано особливості програми розширеного фінансування України, ухваленої Радою виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду 31 березня 2023 р. Схарактеризовано особливості Стратегії розвитку фінансового сектора України прийнятої 19 серпня 2023 р. Визначено, що для забезпечення фінансової безпеки України в умовах воєнного стану рекомендується органам державної влади: чітко виконувати свої зобов’язання згідно з домовленостями за програмами МВФ та іншими партнерами; забезпечувати подальший розвиток внутрішнього кредитного ринку; сприяти реалізації Стратегії розвитку фінансового сектора України, згідно з якою очікується поступове послаблення надзвичайних заходів у фінансовому секторі, відновлення довоєнних заходів і поступове впровадження європейських наглядових вимог для зміцнення стабільності фінансового сектора; зберігати доступ до державних програм підтримки бізнесу для різних малих підприємств і банків, оскільки державні програми, зокрема «Доступні кредити 5-7-9%» і програми портфельних гарантій, допомагають зберегти доступ до кредитів для широкого кола малого та середнього бізнесу. Встановлено, що важливим завданням для органів державної влади є розробка нових підходів до формування державних механізмів забезпечення фінансової безпеки.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"27 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278526","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-137-147
Р. В. Шелест
У статті здійснено аналіз концептуальних засад публічного управління сферою логістики в Україні. Зазначено, що логістика є формою оптимізації ринкових зв’язків і гармонізації інтересів всіх учасників процесу руху товару, яка являє собою вдосконалення управління матеріальними та іншими Сполученими потоками на шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача, на основі системного підходу. Для відновлення економічного зростання і відносної стабілізації виробництва розроблені різні довгострокові стратегії і державні програми розвитку національної економіки, які мають макрологістичну складову. Розвиток макрологістичної системи має стати частиною довгострокової стратегії економічного розвитку України. У зв’язку з цим в Україні намітилася тенденція до розробки національної логістичної стратегії. Основною метою національної логістичної стратегії є підтримка і прискорення зростання економіки, перехід до моделі інноваційного та інтенсивного економічного розвитку. Успішна реалізації цієї довгострокової стратегії неможлива без формування і розвитку механізму подальшого вдосконалення логістичних процесів. Роль держави в розвитку національної логістики можна побачити з наступних складових: державне регулювання логістичних процесів, у тому числі їх правове забезпечення (за галузями, видами діяльності); створення та експлуатація транспортної інфраструктури (за галузями, видами діяльності); стимулювання розвитку логістичних проектів (за регіонами, галузями, видами діяльності). Особливе значення у взаємодії держави і підприємництва у формуванні та реалізації логістичної стратегії в перспективі матимуть професійні спілки та Асоціації спеціалізованого характеру. У першу чергу, це стосується вкладення інвестиції в розвиток логістики і на поліпшення їх компонентів: якість інфраструктури та компетентності фахівців, відстеження проходження вантажів і своєчасність поставок, зниження прикордонних і торгових бар’єрів для проходження вантажів. Будуть потрібно інституційні поліпшення щодо підвищення рівня інтеграції і регулювання галузі, доступності та безпеки ринку. Обґрунтована потреба у вдосконаленні нормативно-правової бази, зокрема, з міждержавних інтермодальних перевезень, з уніфікації документообігу, зі створення єдиної і наскрізної тарифікації з вантажоперевезення та інформаційного обслуговування на основі єдиного документообігу. Створення системи достовірної статистичної звітності за логістичними показниками, підвищення рівня підготовки кадрів для логістичної галузі, реструктуризація логістичних систем України та їх об’єднання в Європейську логістичну систему.
{"title":"КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ЛОГІСТИКИ В УКРАЇНІ","authors":"Р. В. Шелест","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-137-147","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-137-147","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз концептуальних засад публічного управління сферою логістики в Україні. Зазначено, що логістика є формою оптимізації ринкових зв’язків і гармонізації інтересів всіх учасників процесу руху товару, яка являє собою вдосконалення управління матеріальними та іншими Сполученими потоками на шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача, на основі системного підходу. Для відновлення економічного зростання і відносної стабілізації виробництва розроблені різні довгострокові стратегії і державні програми розвитку національної економіки, які мають макрологістичну складову. Розвиток макрологістичної системи має стати частиною довгострокової стратегії економічного розвитку України. У зв’язку з цим в Україні намітилася тенденція до розробки національної логістичної стратегії. Основною метою національної логістичної стратегії є підтримка і прискорення зростання економіки, перехід до моделі інноваційного та інтенсивного економічного розвитку. Успішна реалізації цієї довгострокової стратегії неможлива без формування і розвитку механізму подальшого вдосконалення логістичних процесів. Роль держави в розвитку національної логістики можна побачити з наступних складових: державне регулювання логістичних процесів, у тому числі їх правове забезпечення (за галузями, видами діяльності); створення та експлуатація транспортної інфраструктури (за галузями, видами діяльності); стимулювання розвитку логістичних проектів (за регіонами, галузями, видами діяльності). Особливе значення у взаємодії держави і підприємництва у формуванні та реалізації логістичної стратегії в перспективі матимуть професійні спілки та Асоціації спеціалізованого характеру. У першу чергу, це стосується вкладення інвестиції в розвиток логістики і на поліпшення їх компонентів: якість інфраструктури та компетентності фахівців, відстеження проходження вантажів і своєчасність поставок, зниження прикордонних і торгових бар’єрів для проходження вантажів. Будуть потрібно інституційні поліпшення щодо підвищення рівня інтеграції і регулювання галузі, доступності та безпеки ринку. Обґрунтована потреба у вдосконаленні нормативно-правової бази, зокрема, з міждержавних інтермодальних перевезень, з уніфікації документообігу, зі створення єдиної і наскрізної тарифікації з вантажоперевезення та інформаційного обслуговування на основі єдиного документообігу. Створення системи достовірної статистичної звітності за логістичними показниками, підвищення рівня підготовки кадрів для логістичної галузі, реструктуризація логістичних систем України та їх об’єднання в Європейську логістичну систему.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"40 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139279230","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-6-16
Мирослав Бурик
У статті розглядається правове забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад. Аналізуються основні нормативно-правові акти, які регулюють цю сферу, а також визначаються основні принципи та завдання правового забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад. Чинні нормативні документи спрямовані на створення інституційного забезпечення задля ефективного управління економічними процесами на рівні територіальних громад та захисту економічних інтересів її членів. Виділено такі основні принципи правового забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад: верховенство права; законність; прозорість та відкритість; ефективність; співпраця органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших учасників економічних відносин. Невирішеність багатьох проблем негативно впливає на стан економічної безпеки територіальних громад. Так, недостатній рівень нормативно-правового регулювання ускладнює виявлення та запобігання економічним загрозам, а також унеможливлює ефективне реагування на них. Нечітка розмежованість повноважень між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного управління призводить до дублювання функцій та неефективності управління. Недостатній рівень ресурсного забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад ускладнює реалізацію заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Дана стаття – актуальне та важливе дослідження у сфері публічного управління. Недостатня нормативно-правова база для місцевих програм ускладнює їхню розробку та реалізацію, а також створює ризик того, що місцеві програми не будуть ефективними. Для вирішення цієї проблеми необхідно внести зміни до існуючих нормативно-правових актів; розробити нові нормативно-правові акти, які будуть регулювати розробку та реалізацію місцевих програм; забезпечити належну інформаційну підтримку органів місцевого самоврядування в частині наданні інституційної підтримки для розробки та реалізації місцевих програм.
{"title":"ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД","authors":"Мирослав Бурик","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-6-16","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-6-16","url":null,"abstract":"У статті розглядається правове забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад. Аналізуються основні нормативно-правові акти, які регулюють цю сферу, а також визначаються основні принципи та завдання правового забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад. Чинні нормативні документи спрямовані на створення інституційного забезпечення задля ефективного управління економічними процесами на рівні територіальних громад та захисту економічних інтересів її членів. Виділено такі основні принципи правового забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад: верховенство права; законність; прозорість та відкритість; ефективність; співпраця органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших учасників економічних відносин. Невирішеність багатьох проблем негативно впливає на стан економічної безпеки територіальних громад. Так, недостатній рівень нормативно-правового регулювання ускладнює виявлення та запобігання економічним загрозам, а також унеможливлює ефективне реагування на них. Нечітка розмежованість повноважень між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного управління призводить до дублювання функцій та неефективності управління. Недостатній рівень ресурсного забезпечення публічного управління у сфері економічної безпеки територіальних громад ускладнює реалізацію заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Дана стаття – актуальне та важливе дослідження у сфері публічного управління. Недостатня нормативно-правова база для місцевих програм ускладнює їхню розробку та реалізацію, а також створює ризик того, що місцеві програми не будуть ефективними. Для вирішення цієї проблеми необхідно внести зміни до існуючих нормативно-правових актів; розробити нові нормативно-правові акти, які будуть регулювати розробку та реалізацію місцевих програм; забезпечити належну інформаційну підтримку органів місцевого самоврядування в частині наданні інституційної підтримки для розробки та реалізації місцевих програм.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"81 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278508","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-52-60
Леся Коцур, О.І. Грига
Стаття присвячена теоретико-методологічним суперечностям, пов’язаним із визначенням наукового та юридичного змісту понять «державна інформаційна політика» та «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Вона спирається на цілу низку загальнонаукових (аналізу, синтезу, системності, узагальнення, теоретизування, порівняння, історичний, логічний) й спеціальних методів (метод аналізу документів, метод верифікації джерел, компаративний метод). Завдяки широкій методологічній базі, критичному аналізу наукових джерел й ретельному розгляду нормативно-правових документів було виявлено певні неточності в окремих наукових розвідках, які розкривають поняття «державна інформаційна політика». Зокрема з’ясовано, що окремі автори обґрунтовують поняття державної інформаційної політики посилаючись на 3 статтю, або на статтю 6 Закону «Про інформацію» 1992 р., проте у жодній із вказаних статей такого поняття нема. У цьому Законі визначені лише основні напрямки державної інформаційної політики, які закріплені у статті 3, що має назву «Державна інформаційна політика». Загалом у статті показано, що у вітчизняному законодавстві відсутнє визначення таких понять, як «державна інформаційна політика» та «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану», хоча ці поняття часто використовуються у науковому та повсякденному житті. Також показано, що українські науковці вже виробили суттєві пропозиції щодо формулювання поняття «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Своєю чергою, ми також висвітлили, які чинники слід враховувати при унормуванні такого поняття, як «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Зокрема варто брати до уваги, що це поняття спирається на цивільне та воєнне національне законодавство; передбачає застосування єдиного підходу щодо формування інфомедійного простору з урахуванням безпекових аспектів; сприяє посиленню цифрових спроможностей суспільства та формуванню цифрової стійкості держави.
{"title":"ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПАРАДОКСИ ВОЄННОГО ЧАСУ","authors":"Леся Коцур, О.І. Грига","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-52-60","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-52-60","url":null,"abstract":"Стаття присвячена теоретико-методологічним суперечностям, пов’язаним із визначенням наукового та юридичного змісту понять «державна інформаційна політика» та «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Вона спирається на цілу низку загальнонаукових (аналізу, синтезу, системності, узагальнення, теоретизування, порівняння, історичний, логічний) й спеціальних методів (метод аналізу документів, метод верифікації джерел, компаративний метод). Завдяки широкій методологічній базі, критичному аналізу наукових джерел й ретельному розгляду нормативно-правових документів було виявлено певні неточності в окремих наукових розвідках, які розкривають поняття «державна інформаційна політика». Зокрема з’ясовано, що окремі автори обґрунтовують поняття державної інформаційної політики посилаючись на 3 статтю, або на статтю 6 Закону «Про інформацію» 1992 р., проте у жодній із вказаних статей такого поняття нема. У цьому Законі визначені лише основні напрямки державної інформаційної політики, які закріплені у статті 3, що має назву «Державна інформаційна політика». Загалом у статті показано, що у вітчизняному законодавстві відсутнє визначення таких понять, як «державна інформаційна політика» та «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану», хоча ці поняття часто використовуються у науковому та повсякденному житті. Також показано, що українські науковці вже виробили суттєві пропозиції щодо формулювання поняття «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Своєю чергою, ми також висвітлили, які чинники слід враховувати при унормуванні такого поняття, як «державна інформаційна політика в умовах воєнного стану». Зокрема варто брати до уваги, що це поняття спирається на цивільне та воєнне національне законодавство; передбачає застосування єдиного підходу щодо формування інфомедійного простору з урахуванням безпекових аспектів; сприяє посиленню цифрових спроможностей суспільства та формуванню цифрової стійкості держави.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"115 1-4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139279217","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-96-106
Анастасія Половіна
У статті представлена ґрунтовна характеристика нормативно-правового регулювання державної політики у сфері захисту прав працівників системи охорони здоров’я. Доведено, що працівники сфери охорони здоров’я є звичайними громадянами України, які наділені рівнозначними правами із іншими громадянами країни. Тож на них поширюються загальні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, які затверджені у розділі II Конституції України. Разом з тим, працівники сфери охорони здоров’я наділені правами, які характерні для їх професійної діяльності, а також вони захищені державою від будь-якого втручання щодо здійснення громадянських та політичних прав у зв’язку з тим, що кожен працівник є членом громадянського суспільства та безпосереднім учасником політичного життя. Саме ці права забезпечують охорону прав особи від небажаних обмежень та втручань. На сьогоднішній день лікарям досить важко відстоювати особисті права через значну недовіру, сумніви та упередження пацієнтів до їх діяльності тощо. Обґрунтовано, що до працівників сфери охорони здоров’я необхідно віднести такі категорії як лікарі, медичні сестри, фельдшера, молодші медичні сестри. Попри ці категорії, ми вважаємо, що працівників сфери охорони здоров’я за освітнім критерієм доцільно розмежувати на такі категорії як: 1) суб’єкти, які здобули медичну спеціальність: лікарі, фельдшери, медичні сестри, лаборанти, гігієністи, реабілітологи, фармакологи, фармацевти тощо; 2) суб’єкти, які виконують професійні обов’язки щодо медичної діяльності, але не здобули медичної спеціальності: молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри (санітарка-прибиральниця тощо). З метою удосконалення нормативно-правового регулювання захисту прав працівників сфери охорони здоров’я надано кваліфікацію прав цих працівників, які розподілено на основоположні та характерологічні різновиди. Доведена необхідність доповнити чинне законодавство у сфері охорони здоров’я з метою удосконалення механізму реалізації міжнародного права працівника сфери охорони здоров’я під час реалізації професійної діяльності.
{"title":"НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я","authors":"Анастасія Половіна","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-96-106","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-96-106","url":null,"abstract":"У статті представлена ґрунтовна характеристика нормативно-правового регулювання державної політики у сфері захисту прав працівників системи охорони здоров’я. Доведено, що працівники сфери охорони здоров’я є звичайними громадянами України, які наділені рівнозначними правами із іншими громадянами країни. Тож на них поширюються загальні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, які затверджені у розділі II Конституції України. Разом з тим, працівники сфери охорони здоров’я наділені правами, які характерні для їх професійної діяльності, а також вони захищені державою від будь-якого втручання щодо здійснення громадянських та політичних прав у зв’язку з тим, що кожен працівник є членом громадянського суспільства та безпосереднім учасником політичного життя. Саме ці права забезпечують охорону прав особи від небажаних обмежень та втручань. На сьогоднішній день лікарям досить важко відстоювати особисті права через значну недовіру, сумніви та упередження пацієнтів до їх діяльності тощо. Обґрунтовано, що до працівників сфери охорони здоров’я необхідно віднести такі категорії як лікарі, медичні сестри, фельдшера, молодші медичні сестри. Попри ці категорії, ми вважаємо, що працівників сфери охорони здоров’я за освітнім критерієм доцільно розмежувати на такі категорії як: 1) суб’єкти, які здобули медичну спеціальність: лікарі, фельдшери, медичні сестри, лаборанти, гігієністи, реабілітологи, фармакологи, фармацевти тощо; 2) суб’єкти, які виконують професійні обов’язки щодо медичної діяльності, але не здобули медичної спеціальності: молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри (санітарка-прибиральниця тощо). З метою удосконалення нормативно-правового регулювання захисту прав працівників сфери охорони здоров’я надано кваліфікацію прав цих працівників, які розподілено на основоположні та характерологічні різновиди. Доведена необхідність доповнити чинне законодавство у сфері охорони здоров’я з метою удосконалення механізму реалізації міжнародного права працівника сфери охорони здоров’я під час реалізації професійної діяльності.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"23 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278454","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：