Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-148-156
І. Б. Шпирко
У статті зазначається, що роль Організації НАТО з науки та технологій полягає у підтримці науково-технічного сектору шляхом генерування, обміну та використання передових наукових знань, технологічних розробок та інновацій для підтримки основних завдань Альянсу. Реалізацією цих завдань є підготовлена Організацією Доповідь «Науково-технологічні тренди: 2020–2040 рр.», що містить оцінку перспективних та проривних технологій, їхнього впливу на військові операції НАТО та його оборонний потенціал. Процес аналітики великих даних включає чотири елементи: збирання даних (датчики); передача даних; аналіз даних; прийняття рішень. Великі дані можуть надходити від людини (соціальні медіа, біоінформатика тощо), з фізичного світу (сенсори) та з інформаційного простору (кібернетика, аналіз та ін.). Обґрунтовано, що аналітика великих даних є основною для решти перспективних і проривних технологій для подальшого розвитку військової безпеки. Вона забезпечуватиметься науково-технічними розробками у різних галузях, які включають: використання характерних рис людини; моделювання для соціальних мереж; модульні мультисенсорні термоядерні двигуни; використання інструментів та сервісів моделювання та імітації у хмарі; візуальна аналітика; підтримка прийняття рішень за допомогою моделювання та імітації на полі бою; технології розподілених реєстрів; когнітивне зондування; компресійне зондування; обчислювальна візуалізація; глибоке навчання; зондування електричного та магнітного полів; фотонні інтегральні схеми; та широкосмуговий Інтернет. Автором зазначено, що всі проривні технології, які аналізуються та розробляться країнами НАТО мають також розроблятися в Україні, як країні, де йде війна і можна опробовувати зазначені технології у польових умовах. Крім того, важливо розвивати наукові інститути та наукові дослідження з інноваційних глобальних трендів в системі військової безпеки з метою забезпечення національної безпеки України.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНІЧНИХ ТРЕНДІВ НАТО ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ","authors":"І. Б. Шпирко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-148-156","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-148-156","url":null,"abstract":"У статті зазначається, що роль Організації НАТО з науки та технологій полягає у підтримці науково-технічного сектору шляхом генерування, обміну та використання передових наукових знань, технологічних розробок та інновацій для підтримки основних завдань Альянсу. Реалізацією цих завдань є підготовлена Організацією Доповідь «Науково-технологічні тренди: 2020–2040 рр.», що містить оцінку перспективних та проривних технологій, їхнього впливу на військові операції НАТО та його оборонний потенціал. Процес аналітики великих даних включає чотири елементи: збирання даних (датчики); передача даних; аналіз даних; прийняття рішень. Великі дані можуть надходити від людини (соціальні медіа, біоінформатика тощо), з фізичного світу (сенсори) та з інформаційного простору (кібернетика, аналіз та ін.). Обґрунтовано, що аналітика великих даних є основною для решти перспективних і проривних технологій для подальшого розвитку військової безпеки. Вона забезпечуватиметься науково-технічними розробками у різних галузях, які включають: використання характерних рис людини; моделювання для соціальних мереж; модульні мультисенсорні термоядерні двигуни; використання інструментів та сервісів моделювання та імітації у хмарі; візуальна аналітика; підтримка прийняття рішень за допомогою моделювання та імітації на полі бою; технології розподілених реєстрів; когнітивне зондування; компресійне зондування; обчислювальна візуалізація; глибоке навчання; зондування електричного та магнітного полів; фотонні інтегральні схеми; та широкосмуговий Інтернет. Автором зазначено, що всі проривні технології, які аналізуються та розробляться країнами НАТО мають також розроблятися в Україні, як країні, де йде війна і можна опробовувати зазначені технології у польових умовах. Крім того, важливо розвивати наукові інститути та наукові дослідження з інноваційних глобальних трендів в системі військової безпеки з метою забезпечення національної безпеки України.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"125 47","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657146","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-157-164
Роман Ющук
У статті проаналізовано сучасний стан та основні тенденції розвитку організаційних форм партисипації в місцевому самоврядуванні. Зокрема, здійснено аналіз таких організаційних форм як місцевого референдуму, загальних зборів громадян, громадських слухань, внесення місцевої ініціативи на розгляд органу місцевого самоврядування, ініціювання створення органів самоорганізації населення. Розкрито міжнародні тенденції розвитку як партисипації, так і її форм реалізації через принципи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень, резолюції Комітету з прав людини ООН, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Наведено узагальнена та представлена матриця громадської участі у європейській сучасній практиці публічного управління у процесі прийняття рішень за участі різних форм, зокрема, це надання інформації, консультування, діалог і активна участь, як визначено в Кодексі кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень. Представлено чотири рівні участі – від найнижчого до найвищого ступеню залучення, до яких відносяться: інформація, консультація, діалог та партнерство. Окреслено деякі проблеми партисипації на сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування, серед яких є відсутність реалізації форм безпосередньої участі громади в управлінні місцевими справами, що гальмується низкою труднощів: відсутністю процесуальних норм, обмеженістю місцевих бюджетів і пасивністю жителів територіальних громад.
{"title":"ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ ПАРТИСИПАЦІЇ В МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ","authors":"Роман Ющук","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-157-164","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-157-164","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано сучасний стан та основні тенденції розвитку організаційних форм партисипації в місцевому самоврядуванні. Зокрема, здійснено аналіз таких організаційних форм як місцевого референдуму, загальних зборів громадян, громадських слухань, внесення місцевої ініціативи на розгляд органу місцевого самоврядування, ініціювання створення органів самоорганізації населення. \u0000Розкрито міжнародні тенденції розвитку як партисипації, так і її форм реалізації через принципи щодо громадської участі у процесі прийняття політичних рішень, резолюції Комітету з прав людини ООН, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Наведено узагальнена та представлена матриця громадської участі у європейській сучасній практиці публічного управління у процесі прийняття рішень за участі різних форм, зокрема, це надання інформації, консультування, діалог і активна участь, як визначено в Кодексі кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень. Представлено чотири рівні участі – від найнижчого до найвищого ступеню залучення, до яких відносяться: інформація, консультація, діалог та партнерство. \u0000Окреслено деякі проблеми партисипації на сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування, серед яких є відсутність реалізації форм безпосередньої участі громади в управлінні місцевими справами, що гальмується низкою труднощів: відсутністю процесуальних норм, обмеженістю місцевих бюджетів і пасивністю жителів територіальних громад.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"138 33","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141655880","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-44-54
Ірина Гримак
Один з основних елементів полягає у встановленні взаємної довіри між місцевою громадою та органами місцевого управління. Це сприяє підвищенню взаємної відповідальності, зміцнює прозорість процесу ухвалення рішень та сприяє розвитку самоврядування на місцевому рівні. Активна участь громадськості у формуванні та реалізації політики, що безпосередньо впливає на життя територіальної громади, є важливим принципом для забезпечення демократії та розвитку громадянського суспільства. Робота була спрямована на розкриття важливості взаємодії між органами влади та громадськістю у процесі управління на місцевому рівні, а також на виявлення можливостей і проблем, з якими стикаються обидві сторони у цьому процесі. Висвітлено значення громадської участі у прийнятті управлінських рішень, підкреслюючи необхідність демократичного підходу до управління, що базується на відкритості, прозорості та взаємодії з населенням. Також розглянуто важливість співпраці між органами влади та громадськістю в контексті створення сприятливого середовища для розвитку територіальних громад, а також проблеми, з якими можуть стикатися обидві сторони у процесі співпраці. У даній статті проаналізовано важливий аспект взаємодії громадськості із механізмами управління на місцевому рівні. Підкреслено важливість участі громадськості у формуванні та удосконаленні управління для забезпечення сприятливого розвитку територіальних громад. Досліджено вплив громадськості на якість управління, зокрема на місцевому рівні, методи залучення громадськості до процесу прийняття рішень в рамках місцевого самоврядування, а також перешкоди для такої участі в Україні. Проаналізовано роль громадських організацій, активних громадян та інших суб’єктів громадськості у формуванні та впровадженні стратегій розвитку територіальних громад.
{"title":"РОЛЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ФОРМУВАННІ ТА ВДОСКОНАЛЕННІ УПРАВЛІННЯ ДЛЯ СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО СЕРЕДОВИЩА РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД","authors":"Ірина Гримак","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-44-54","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-44-54","url":null,"abstract":"Один з основних елементів полягає у встановленні взаємної довіри між місцевою громадою та органами місцевого управління. Це сприяє підвищенню взаємної відповідальності, зміцнює прозорість процесу ухвалення рішень та сприяє розвитку самоврядування на місцевому рівні. Активна участь громадськості у формуванні та реалізації політики, що безпосередньо впливає на життя територіальної громади, є важливим принципом для забезпечення демократії та розвитку громадянського суспільства. Робота була спрямована на розкриття важливості взаємодії між органами влади та громадськістю у процесі управління на місцевому рівні, а також на виявлення можливостей і проблем, з якими стикаються обидві сторони у цьому процесі. Висвітлено значення громадської участі у прийнятті управлінських рішень, підкреслюючи необхідність демократичного підходу до управління, що базується на відкритості, прозорості та взаємодії з населенням. Також розглянуто важливість співпраці між органами влади та громадськістю в контексті створення сприятливого середовища для розвитку територіальних громад, а також проблеми, з якими можуть стикатися обидві сторони у процесі співпраці. У даній статті проаналізовано важливий аспект взаємодії громадськості із механізмами управління на місцевому рівні. Підкреслено важливість участі громадськості у формуванні та удосконаленні управління для забезпечення сприятливого розвитку територіальних громад. Досліджено вплив громадськості на якість управління, зокрема на місцевому рівні, методи залучення громадськості до процесу прийняття рішень в рамках місцевого самоврядування, а також перешкоди для такої участі в Україні. \u0000Проаналізовано роль громадських організацій, активних громадян та інших суб’єктів громадськості у формуванні та впровадженні стратегій розвитку територіальних громад.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"75 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141655328","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-66-74
Сергій Качмар
Стаття присвячена дослідженню впливу державного регулювання на розвиток видавничо-поліграфічної галузі. Розглянуто актуальні проблеми та виклики, з якими стикаються видавництва та поліграфічні підприємства, а також розглядаються інструменти та підходи державного втручання, спрямовані на підтримку та розвиток цієї галузі. У статті розглядаються такі аспекти, як вплив законодавчого регулювання на видавничо-поліграфічну справу, механізми фінансової підтримки для видавництв та поліграфічних підприємств, а також роль державних програм у стимулюванні розвитку галузі. Проаналізовано праці відомих вчених щодо проблеми державного управління видавничо-поліграфічною галуззю. Проаналізовано ефективність різних інструментів державного регулювання, визначаючи їхні плюси та мінуси. Досліджено успішні та неуспішні підходи до підтримки видавничо-поліграфічної справи, а також проаналізовано можливості для покращення існуючих програм та стратегій. Додатково, у статті звертається увага на важливість розвитку інноваційних підходів у видавничо-поліграфічній галузі та їхній вплив на конкурентоспроможність і розвиток галузі в цілому. Розглянуто нові технології та методи у видавничому процесі, а також можливості їхнього впровадження за допомогою державної підтримки та стимулювання. Розроблено математичну модель, яка дозволяє узагальнити обґрунтування рішень щодо управління видавничо-поліграфічною галуззю, враховуючи різноманітні параметри та обмеження. Приведено рекомендації щодо оптимальних інструментів та підходів державного регулювання, спрямованих на підтримку та розвиток видавничо-поліграфічної галузі. Надано конкретні пропозиції щодо поліпшення існуючих програм та стратегій, а також обґрунтовано необхідність подальшого дослідження та розвитку нових інноваційних підходів для стимулювання розвитку цієї важливої галузі.
{"title":"ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНОЇ СПРАВИ: АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ПІДХОДІВ","authors":"Сергій Качмар","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-66-74","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-66-74","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню впливу державного регулювання на розвиток видавничо-поліграфічної галузі. Розглянуто актуальні проблеми та виклики, з якими стикаються видавництва та поліграфічні підприємства, а також розглядаються інструменти та підходи державного втручання, спрямовані на підтримку та розвиток цієї галузі. У статті розглядаються такі аспекти, як вплив законодавчого регулювання на видавничо-поліграфічну справу, механізми фінансової підтримки для видавництв та поліграфічних підприємств, а також роль державних програм у стимулюванні розвитку галузі. Проаналізовано праці відомих вчених щодо проблеми державного управління видавничо-поліграфічною галуззю. Проаналізовано ефективність різних інструментів державного регулювання, визначаючи їхні плюси та мінуси. Досліджено успішні та неуспішні підходи до підтримки видавничо-поліграфічної справи, а також проаналізовано можливості для покращення існуючих програм та стратегій. Додатково, у статті звертається увага на важливість розвитку інноваційних підходів у видавничо-поліграфічній галузі та їхній вплив на конкурентоспроможність і розвиток галузі в цілому. Розглянуто нові технології та методи у видавничому процесі, а також можливості їхнього впровадження за допомогою державної підтримки та стимулювання. Розроблено математичну модель, яка дозволяє узагальнити обґрунтування рішень щодо управління видавничо-поліграфічною галуззю, враховуючи різноманітні параметри та обмеження. Приведено рекомендації щодо оптимальних інструментів та підходів державного регулювання, спрямованих на підтримку та розвиток видавничо-поліграфічної галузі. Надано конкретні пропозиції щодо поліпшення існуючих програм та стратегій, а також обґрунтовано необхідність подальшого дослідження та розвитку нових інноваційних підходів для стимулювання розвитку цієї важливої галузі.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"128 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141656494","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-107-115
Максим Повар
У статті здійснено аналіз наукових досліджень проблем публічного управління у сфері запровадження «зеленого» будівництва та архітектури. Зазначено, що «зелене» будівництво – це підхід до проєктування, будівництва та експлуатації об’єктів нерухомості (капітального будівництва) та відповідної інфраструктури, заснований на принципах екологічної стійкості та мінімізації негативного впливу на навколишню середу. Виходячи з цього, його ознаками є: енергоефективність (використання технологій, що дозволяють знизити споживання електроенергії для опалення, кондиціювання та освітлення з метою економії ресурсів та зменшення викидів парникових газів, у тому числі за допомогою використання сонячних батарей та інших відновлюваних джерел енергії); використання екологічно чистих матеріалів (об’єкти повинні зводитися з використанням будівельних матеріалів, які не впливають на навколишнє середовище або здоров’я людини); управління водними ресурсами (багато «зелених» будинків мають системи для збирання дощової води, ефективні системи очищення води, що забезпечують її повторне використання та зниження її витрачання); «зелені» дахи та стіни (на них розміщують різну рослинність в естетичних чи природоохоронних цілях); транспортна логістика (об’єкти нерухомості зводять з урахуванням доступності громадського електротранспорту, що дозволяє зменшити використання особистого автотранспорту та скоротити викиди парникових газів); ландшафтний підхід («зелені» об’єкти капітального будівництва вписані в навколишній природний ландшафт, а на прилеглій території розташовуються зелені насадження, водні та інші природні об’єкти). З метою запровадження концепції «зеленого» будівництва в Україні та формування стандартів якості потрібно розробити та реалізовувати Стратегію формування «зелених» стандартів у сфері будівництва та архітектури, де б передбачалися умови та стандарти формування «зелених» населених пунктів з урахуванням їх екологічної безпеки. Крім того, уряд має скоригувати свою роботу у сфері політики, законодавства, оподаткування тощо. Особливо на початковому етапі мають бути вжиті ефективні заходи, що ґрунтуються на економічних, соціальних та моральних принципах, щоб компенсувати втрати інвесторів від додаткових інвестицій.
{"title":"ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ «ЗЕЛЕНОГО» БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ","authors":"Максим Повар","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-107-115","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-107-115","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз наукових досліджень проблем публічного управління у сфері запровадження «зеленого» будівництва та архітектури. Зазначено, що «зелене» будівництво – це підхід до проєктування, будівництва та експлуатації об’єктів нерухомості (капітального будівництва) та відповідної інфраструктури, заснований на принципах екологічної стійкості та мінімізації негативного впливу на навколишню середу. Виходячи з цього, його ознаками є: енергоефективність (використання технологій, що дозволяють знизити споживання електроенергії для опалення, кондиціювання та освітлення з метою економії ресурсів та зменшення викидів парникових газів, у тому числі за допомогою використання сонячних батарей та інших відновлюваних джерел енергії); використання екологічно чистих матеріалів (об’єкти повинні зводитися з використанням будівельних матеріалів, які не впливають на навколишнє середовище або здоров’я людини); управління водними ресурсами (багато «зелених» будинків мають системи для збирання дощової води, ефективні системи очищення води, що забезпечують її повторне використання та зниження її витрачання); «зелені» дахи та стіни (на них розміщують різну рослинність в естетичних чи природоохоронних цілях); транспортна логістика (об’єкти нерухомості зводять з урахуванням доступності громадського електротранспорту, що дозволяє зменшити використання особистого автотранспорту та скоротити викиди парникових газів); ландшафтний підхід («зелені» об’єкти капітального будівництва вписані в навколишній природний ландшафт, а на прилеглій території розташовуються зелені насадження, водні та інші природні об’єкти). \u0000З метою запровадження концепції «зеленого» будівництва в Україні та формування стандартів якості потрібно розробити та реалізовувати Стратегію формування «зелених» стандартів у сфері будівництва та архітектури, де б передбачалися умови та стандарти формування «зелених» населених пунктів з урахуванням їх екологічної безпеки. Крім того, уряд має скоригувати свою роботу у сфері політики, законодавства, оподаткування тощо. Особливо на початковому етапі мають бути вжиті ефективні заходи, що ґрунтуються на економічних, соціальних та моральних принципах, щоб компенсувати втрати інвесторів від додаткових інвестицій.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"58 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141658255","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-36-43
Олександр Гончаренко
У статті здійснено системний аналіз запровадження цифровізації у державне управління агропромисловим комплексом України. Зазначено, що важливу роль відіграє використання цифрових технологій у системі управління агропромисловим комплексом, за допомогою чого можна здійснити процес суттєвого підвищення рентабельності бізнесу та ефективності бізнес-процесів, завдяки економії та більш раціональному застосуванню конкретних ресурсів, підвищення продуктивності діяльності, збільшення стійкості управління та зменшення комерційних та виробничих ризиків. У сучасній українській економіці впровадження передових цифрових технологій в агропромисловий комплекс має три пріоритетні напрямки: системність використання ресурсів; використання цифрової техніки; запровадження цифрового аграрного менеджменту. Розглянуті головні інноваційні рішення, які прийнято відносити до концепції розумного агропромислового комплексу, які сприяють зменшенню витрат, зокрема: 1. Безпілотні транспортні засоби. Дане інноваційне рішення є в перспективі основою розумного агропромислового комплексу. 2. Безпілотні літальні апарати. Можуть використовуватись на інтелектуальній фермі. При цьому існує можливість застосування і наземних, і літальних безпілотних апаратів з камерами та високочутливими сенсорами, які дозволяють досліджувати земельні ділянки та отримати дані для створення електронних карт полів у форматі 3D, визначити показник NDVI (нормалізований вегетаційний індекс), інвентаризувати діяльність, здійснювати охорону території та ін. 3. Датчики та сенсори. Застосування різних датчиків і сенсорів у агропромисловій галузі – одна із найважливіших напрямів для формування інтелектуальної ферми. 4. GPS у сільському господарстві. Якщо техніка буде обладнана навігаційною системою, то з’явиться можливість збільшити точність посадки насіння рослин, здійснювати моніторинг маршруту всієї техніки, яка задіяна у агропромисловому секторі. 5. IoT-платформи. Розвиток цифровізації та Інтернету речей в агропромисловій галузі може сприяти перетворенню даного комплексу на високотехнологічний бізнес, що обумовлюється підвищенням продуктивності та зменшення непродуктивних витрат, що є атрибутами «Сільського господарства 4.0». 6. Великі дані. Зазначене інноваційне рішення в перспективі також використовуватиметься у цифровій платформі агропромислової галузі. 7. Робототехніка та сенсорика. Робототехніка, яка являє собою застосування сенсорів та робототехнічних систем, щоб виконуватиме певні операції та заміщувати комплекс робітничих професій, вже впроваджується в агропромисловий сектор. У цій галузі очікується найближчим часом процес заміщення робочих спеціальностей (водії, трактористи та ін.) на машинні системи або роботи.
{"title":"ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ У ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ АГРОПРОМИСЛОВИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ","authors":"Олександр Гончаренко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-36-43","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-36-43","url":null,"abstract":"У статті здійснено системний аналіз запровадження цифровізації у державне управління агропромисловим комплексом України. Зазначено, що важливу роль відіграє використання цифрових технологій у системі управління агропромисловим комплексом, за допомогою чого можна здійснити процес суттєвого підвищення рентабельності бізнесу та ефективності бізнес-процесів, завдяки економії та більш раціональному застосуванню конкретних ресурсів, підвищення продуктивності діяльності, збільшення стійкості управління та зменшення комерційних та виробничих ризиків. \u0000У сучасній українській економіці впровадження передових цифрових технологій в агропромисловий комплекс має три пріоритетні напрямки: системність використання ресурсів; використання цифрової техніки; запровадження цифрового аграрного менеджменту. \u0000Розглянуті головні інноваційні рішення, які прийнято відносити до концепції розумного агропромислового комплексу, які сприяють зменшенню витрат, зокрема: 1. Безпілотні транспортні засоби. Дане інноваційне рішення є в перспективі основою розумного агропромислового комплексу. 2. Безпілотні літальні апарати. Можуть використовуватись на інтелектуальній фермі. При цьому існує можливість застосування і наземних, і літальних безпілотних апаратів з камерами та високочутливими сенсорами, які дозволяють досліджувати земельні ділянки та отримати дані для створення електронних карт полів у форматі 3D, визначити показник NDVI (нормалізований вегетаційний індекс), інвентаризувати діяльність, здійснювати охорону території та ін. 3. Датчики та сенсори. Застосування різних датчиків і сенсорів у агропромисловій галузі – одна із найважливіших напрямів для формування інтелектуальної ферми. 4. GPS у сільському господарстві. Якщо техніка буде обладнана навігаційною системою, то з’явиться можливість збільшити точність посадки насіння рослин, здійснювати моніторинг маршруту всієї техніки, яка задіяна у агропромисловому секторі. 5. IoT-платформи. Розвиток цифровізації та Інтернету речей в агропромисловій галузі може сприяти перетворенню даного комплексу на високотехнологічний бізнес, що обумовлюється підвищенням продуктивності та зменшення непродуктивних витрат, що є атрибутами «Сільського господарства 4.0». 6. Великі дані. Зазначене інноваційне рішення в перспективі також використовуватиметься у цифровій платформі агропромислової галузі. 7. Робототехніка та сенсорика. Робототехніка, яка являє собою застосування сенсорів та робототехнічних систем, щоб виконуватиме певні операції та заміщувати комплекс робітничих професій, вже впроваджується в агропромисловий сектор. У цій галузі очікується найближчим часом процес заміщення робочих спеціальностей (водії, трактористи та ін.) на машинні системи або роботи.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"100 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141657578","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-11DOI: 10.31470/2786-6246-2024-8-91-97
Н.Г. Орлова, Юлія Олександрівна Сіденко
У статті досліджено сучасні механізми державного управління аграрним сектором України на основі аналізу стратегічних документів за 2020–2024 рр., дій уряду нормативно-правової бази сталого розвитку. Мета статті – визначити напрями державної політики аграрного сектору України для реалізації стратегічних завдань сталого розвитку України та євроінтеграції. Інформаційною базою є Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 рр., Національна економічна стратегія на період до 2030 р., «Нова аграрна політика», «Екстрене звернення. Україна – 2022», Перехідна рамкова програма Організації об’єднаних націй для України на 2022–2023 рр. (2023–2027 рр.). Проведено аналіз сучасної нормативно-правової бази, а також дій уряду, міжнародних та європейських організацій щодо підтримки агропромислового комплексу у реалізації цілей сталого розвитку України. Комплекс викликів для подальшої реалізації державної політики сталого розвитку аграрного сектору України: життєздатність всіх суб’єктів агропромислового сектору та налагодження їх ефективної роботи, логістика внутрішня та зовнішня, продовольча безпека, виконання зобов’язань щодо євроінтеграції, виробництво конкурентоспроможної продукції, фінансова підтримка держави. Обґрунтовано та визначено стратегічні пріоритети розвитку аграрного сектору в Україні, на основі аналізу проєкту нової аграрної політики в умовах відбудови країни: економічна трансформація агропромислового комплексу та розвиток аграрної інфраструктури, де велика увага повинна приділятися європейським стандартам.
{"title":"ВИКЛИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ УРЯДУ","authors":"Н.Г. Орлова, Юлія Олександрівна Сіденко","doi":"10.31470/2786-6246-2024-8-91-97","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2024-8-91-97","url":null,"abstract":"У статті досліджено сучасні механізми державного управління аграрним сектором України на основі аналізу стратегічних документів за 2020–2024 рр., дій уряду нормативно-правової бази сталого розвитку. Мета статті – визначити напрями державної політики аграрного сектору України для реалізації стратегічних завдань сталого розвитку України та євроінтеграції. Інформаційною базою є Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 рр., Національна економічна стратегія на період до 2030 р., «Нова аграрна політика», «Екстрене звернення. Україна – 2022», Перехідна рамкова програма Організації об’єднаних націй для України на 2022–2023 рр. (2023–2027 рр.). Проведено аналіз сучасної нормативно-правової бази, а також дій уряду, міжнародних та європейських організацій щодо підтримки агропромислового комплексу у реалізації цілей сталого розвитку України. Комплекс викликів для подальшої реалізації державної політики сталого розвитку аграрного сектору України: життєздатність всіх суб’єктів агропромислового сектору та налагодження їх ефективної роботи, логістика внутрішня та зовнішня, продовольча безпека, виконання зобов’язань щодо євроінтеграції, виробництво конкурентоспроможної продукції, фінансова підтримка держави. Обґрунтовано та визначено стратегічні пріоритети розвитку аграрного сектору в Україні, на основі аналізу проєкту нової аграрної політики в умовах відбудови країни: економічна трансформація агропромислового комплексу та розвиток аграрної інфраструктури, де велика увага повинна приділятися європейським стандартам.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"56 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141655662","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-131-140
Світлана Соловей
Статтю присвячено дослідженню світових моделей запровадження медичного страхування. Життя і здоров’я людини є її найважливішим і найціннішим ресурсом, тому необхідно їх зберегти, і медицина може цю потребу задовольнити. Ефективна система медичного страхування, яка є важливим елементом соціальної захищеності населення, забезпечить доступ до якісних медичних послуг. Проблема охорони здоров’я зростає з кожним роком. Однією з цілей сталого розвитку є здоров’я та благополуччя населення, тому кожна країна зацікавлена в забезпеченні соціального захисту, здоров’я та працездатності суспільства. Медичне страхування відіграє роль альтернативної моделі організації охорони здоров’я та є важливим елементом соціальної інфраструктури. Крім того, медичне страхування може перекласти тягар з державного бюджету на плечі страхових компаній і забезпечить розвиток конкуренції на ринку медицини та підвищення його якості. У статті визначено, що медичне страхування – форма особистого страхування, яка гарантує надання медичної допомоги громадянам у разі настання страхового випадку за рахунок накопичених страхових коштів. Своєю чергою, страхова медицина – це система фінансування закладів охорони здоров’я за рахунок страхових коштів. Існує три основних види фінансування медицини: державне (бюджетне), в якому частка держави перевищує 70% загального фінансування, соціальне (за рахунок коштів загальнодержавного соціального страхування, які не надходять до бюджету), приватне медичне страхування. Кожна країна зазвичай використовує всі три види фінансування, поєднуючи їх у різних пропорціях. Головною рушійною силою створення якісного функціонування медичного страхування є вибір державою ефективної моделі фінансування охорони здоров’я, за якої всі матеріальні ресурси розподілялися б і використовувалися найбільш раціонально та ефективно. Для кожної країни вибір найбільш підходящої системи охорони здоров’я стане можливістю покращити якість медичних послуг, оптимізувати роботу охорони здоров’я та збільшити фінансування. Варто розуміти, що система охорони здоров’я – це не просто піраміда державних установ, а й міждисциплінарна діяльність медичного персоналу, яка покращує здоров’я населення.
{"title":"ВИЗНАЧЕННЯ СВІТОВИХ МОДЕЛЕЙ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ","authors":"Світлана Соловей","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-131-140","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-131-140","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню світових моделей запровадження медичного страхування. Життя і здоров’я людини є її найважливішим і найціннішим ресурсом, тому необхідно їх зберегти, і медицина може цю потребу задовольнити. Ефективна система медичного страхування, яка є важливим елементом соціальної захищеності населення, забезпечить доступ до якісних медичних послуг. Проблема охорони здоров’я зростає з кожним роком. Однією з цілей сталого розвитку є здоров’я та благополуччя населення, тому кожна країна зацікавлена в забезпеченні соціального захисту, здоров’я та працездатності суспільства. Медичне страхування відіграє роль альтернативної моделі організації охорони здоров’я та є важливим елементом соціальної інфраструктури. Крім того, медичне страхування може перекласти тягар з державного бюджету на плечі страхових компаній і забезпечить розвиток конкуренції на ринку медицини та підвищення його якості. У статті визначено, що медичне страхування – форма особистого страхування, яка гарантує надання медичної допомоги громадянам у разі настання страхового випадку за рахунок накопичених страхових коштів. Своєю чергою, страхова медицина – це система фінансування закладів охорони здоров’я за рахунок страхових коштів. Існує три основних види фінансування медицини: державне (бюджетне), в якому частка держави перевищує 70% загального фінансування, соціальне (за рахунок коштів загальнодержавного соціального страхування, які не надходять до бюджету), приватне медичне страхування. Кожна країна зазвичай використовує всі три види фінансування, поєднуючи їх у різних пропорціях. Головною рушійною силою створення якісного функціонування медичного страхування є вибір державою ефективної моделі фінансування охорони здоров’я, за якої всі матеріальні ресурси розподілялися б і використовувалися найбільш раціонально та ефективно. Для кожної країни вибір найбільш підходящої системи охорони здоров’я стане можливістю покращити якість медичних послуг, оптимізувати роботу охорони здоров’я та збільшити фінансування. Варто розуміти, що система охорони здоров’я – це не просто піраміда державних установ, а й міждисциплінарна діяльність медичного персоналу, яка покращує здоров’я населення.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"24 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186674","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-113-120
Наталія Серьогіна
В статті визначено необхідність та стан імплементації міжнародних правових норм у сферу зайнятості України в контексті забезпечення національної безпеки. З’ясовано, що підписання Україною даної Угоди та отримання статусу кандидата на членство в Європейський Союз змушує її імплементувати міжнародні правові норми у вітчизняне законодавство, зокрема у сферу зайнятості, що забезпечить їй належний рівень національної безпеки. У вітчизняне законодавче забезпечення в частині зайнятості населення все більше імплементуються міжнародні правові норми, що позитивно впливає на стан забезпечення національної безпеки країни загалом. Розкрито сутність поняття «імплементація». Визначено, що ефективність імплементації міжнародних правових норм у сферу зайнятості України з метою забезпечення належного рівня національної безпеки передусім залежить від ступеня підготовки до цього вітчизняної законодавчої бази. Розглянуто особливості політики забезпечення зайнятості в Європейському Союзі. Встановлено, що Україна перебуває на даний час на початковому етапі підготовки імплементації міжнародних правових норм у дану сферу, що зумовлено передусім потребою в усуненні вагомих недоліків нормативно-правового забезпечення трудових відносин; узгодженням з законодавством ЄС стосовно ґендерної рівності, охорони праці та техніки безпеки; розв’язанні проблеми з неофіційним працевлаштуванням та зниженні заборгованості із заробітної плати; модернізації системи перевірок в сфері трудових відносин. Головне завдання країни на даному етапі полягає у забезпеченні розробки та реалізації політики, яка відповідала б на будь-які потреби глобальної економіки та стимулювала б особисту відповідальність кожного громадянина за власне благополуччя. Констатовано, що членство України в Європейському Союзі та імплементація міжнародних правових норм у вітчизняну законодавчу базу, зокрема в частині зайнятості населення, дозволить забезпечити високий рівень ефективності державного розвитку, покращення міжнародного авторитету, стимулювання змін у її правовій системі, а також сприятиме забезпеченню належного рівня національної безпеки.
{"title":"ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ НОРМ У СФЕРУ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ","authors":"Наталія Серьогіна","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-113-120","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-113-120","url":null,"abstract":"В статті визначено необхідність та стан імплементації міжнародних правових норм у сферу зайнятості України в контексті забезпечення національної безпеки. З’ясовано, що підписання Україною даної Угоди та отримання статусу кандидата на членство в Європейський Союз змушує її імплементувати міжнародні правові норми у вітчизняне законодавство, зокрема у сферу зайнятості, що забезпечить їй належний рівень національної безпеки. У вітчизняне законодавче забезпечення в частині зайнятості населення все більше імплементуються міжнародні правові норми, що позитивно впливає на стан забезпечення національної безпеки країни загалом. Розкрито сутність поняття «імплементація». Визначено, що ефективність імплементації міжнародних правових норм у сферу зайнятості України з метою забезпечення належного рівня національної безпеки передусім залежить від ступеня підготовки до цього вітчизняної законодавчої бази. Розглянуто особливості політики забезпечення зайнятості в Європейському Союзі. Встановлено, що Україна перебуває на даний час на початковому етапі підготовки імплементації міжнародних правових норм у дану сферу, що зумовлено передусім потребою в усуненні вагомих недоліків нормативно-правового забезпечення трудових відносин; узгодженням з законодавством ЄС стосовно ґендерної рівності, охорони праці та техніки безпеки; розв’язанні проблеми з неофіційним працевлаштуванням та зниженні заборгованості із заробітної плати; модернізації системи перевірок в сфері трудових відносин. Головне завдання країни на даному етапі полягає у забезпеченні розробки та реалізації політики, яка відповідала б на будь-які потреби глобальної економіки та стимулювала б особисту відповідальність кожного громадянина за власне благополуччя. Констатовано, що членство України в Європейському Союзі та імплементація міжнародних правових норм у вітчизняну законодавчу базу, зокрема в частині зайнятості населення, дозволить забезпечити високий рівень ефективності державного розвитку, покращення міжнародного авторитету, стимулювання змін у її правовій системі, а також сприятиме забезпеченню належного рівня національної безпеки.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"66 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187189","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-121-130
Віктор Сичов
У статті розкрито ключові аспекти вдосконалення інструментів публічного регулювання економічного розвитку з особливим акцентом на реалії сьогодення. Автором встановлено, що сучасне публічне регулювання економікою має базуватися на відповідному інструментарію, в який доцільно включити сукупність методів, прийомів і засобів публічного впливу на економічний розвиток країни, та зводитися до методів прямої дії, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Визначено, що ефективне регулювання економічних процесів у нашій державі потребує розробки та впровадження чітких, послідовних та прозорих механізмів, тобто низки ефективних форм, методів і засобів впливу. Зазначено, що публічне регулювання економічних процесів спрямоване на подолання проблем і створення максимально сприятливих умов для функціонування всіх ланок ринкових відносин, завдяки чому досягається економічний розвиток і зростання та загальна конкурентоспроможність країни. Виявлено, що сьогодні органи публічної влади результативно працюють над збереженням ключових функцій країни в умовах війни, завдяки чому досягнуто певного рівня економічної стабільності. Відзначено важливість прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» від 09.08.2023 р. № 3295-IX, яким передбачено підвищити ефективність системи розвитку і захисту економічної конкуренції, удосконалити національну політику у сфері захисту економічної конкуренції та посилити інституційну спроможність Антимонопольного комітету. Розглянуто особливості проєкту державного бюджету на 2024 р. та обсяги фінансування програм прямої підтримки української економіки. Встановлено, що важливим інструментом публічного регулювання економічного розвитку є безпосередньо забезпечення розвитку українського машинобудування. Розглянуто особливості Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» та її важливість в економічному розвитку України, програми «Доступні кредити 5-7-9%», яка адаптована Кабінетом Міністрів України до нових реалій. Відзначено особливості та перспективи створення Українського Фонду (Ukraine Facility) обсягом 50 млрд євро для підтримки України в період 2024‑2027 рр.
{"title":"ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ПУБЛІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ","authors":"Віктор Сичов","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-121-130","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-121-130","url":null,"abstract":"У статті розкрито ключові аспекти вдосконалення інструментів публічного регулювання економічного розвитку з особливим акцентом на реалії сьогодення. Автором встановлено, що сучасне публічне регулювання економікою має базуватися на відповідному інструментарію, в який доцільно включити сукупність методів, прийомів і засобів публічного впливу на економічний розвиток країни, та зводитися до методів прямої дії, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Визначено, що ефективне регулювання економічних процесів у нашій державі потребує розробки та впровадження чітких, послідовних та прозорих механізмів, тобто низки ефективних форм, методів і засобів впливу. Зазначено, що публічне регулювання економічних процесів спрямоване на подолання проблем і створення максимально сприятливих умов для функціонування всіх ланок ринкових відносин, завдяки чому досягається економічний розвиток і зростання та загальна конкурентоспроможність країни. Виявлено, що сьогодні органи публічної влади результативно працюють над збереженням ключових функцій країни в умовах війни, завдяки чому досягнуто певного рівня економічної стабільності. Відзначено важливість прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» від 09.08.2023 р. № 3295-IX, яким передбачено підвищити ефективність системи розвитку і захисту економічної конкуренції, удосконалити національну політику у сфері захисту економічної конкуренції та посилити інституційну спроможність Антимонопольного комітету. Розглянуто особливості проєкту державного бюджету на 2024 р. та обсяги фінансування програм прямої підтримки української економіки. Встановлено, що важливим інструментом публічного регулювання економічного розвитку є безпосередньо забезпечення розвитку українського машинобудування. Розглянуто особливості Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» та її важливість в економічному розвитку України, програми «Доступні кредити 5-7-9%», яка адаптована Кабінетом Міністрів України до нових реалій. Відзначено особливості та перспективи створення Українського Фонду (Ukraine Facility) обсягом 50 млрд євро для підтримки України в період 2024‑2027 рр.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"108 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186786","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：