Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-118-136
Наталія Ульянченко
У статті проаналізовані методологічні засади аналізу поняття «державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я». Обґрунтовано, що поняття державно-приватного партнерства є дискусійним питанням, яке порушується науковцями. Основними характерними особливостями державно-приватного партнерства, які розкривають суть та зміст даного поняття як суспільного феномену є: державно-приватне партнерство має чітко виражену публічну, суспільну спрямованість; сторонами державно-приватного партнерства є держава, в особі органів державної або муніципальної влади і приватний бізнес, в особі виконавця і постачальника ресурсів; наявність державного й приватного секторів; офіційні відносини між державними і приватними учасниками, засновані на юридичній основі; взаємовідносини сторін носять партнерський, тобто рівноправний характер та довгострокову перспективу; довгострокові відносини між державою та приватним сектором; у процесі співпраці сторін об’єднуються їх ресурси і вклади; державна власність як об’єкт партнерства або спільна участь держави і бізнесу в господарській організації корпоративного типу; фінансові ризики і затрати, а також досягнуті результати розподіляються між сторонами у наперед визначених пропорціях; перерозподіл відповідальності між сторонами партнерства з метою більш ефективного втілення проекту; мета такого партнерства полягає у реалізації суспільно-важливих проектів та програм як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремо взятого регіону; спільне фінансування або інвестування усіма учасниками партнерства (поєднання ресурсів державного і приватного секторів) задля досягнення спільної мети; спрямованість на втілення спільних завдань та інтересів держави і приватного сектору; предметна сфера реалізації проектів державно-приватного партнерства (галузі публічної (базової) інфраструктури та виробництво на їх основі послуг або товарів); можливість внесення приватним партнером певних інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, які не заборонені законодавством; забезпечення вищих техніко-економічних показників результативності діяльності, ніж у випадку здійснення даної діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; наявність дохідної складової в реалізації проекту державно-приватного партнерства; стратегічна мета утворення проекту державно-приватного партнерства, яка полягає в реалізації органом публічної адміністрації соціальних зобов’язань гарантованих інститутом держави (захист базових цінностей і потреб людини). Державно-приватне партнерство ми пропонуємо аналізувати як співпрацю державного (органів публічної адміністрації та органів місцевого самоврядування) та приватного партнера (приватних суб’єктів господарської діяльності) як врегульоване нормами права публічне довгострокове співробітництво, яке здійснюється переважно на конкурсно-договірній основі, із врахуванням поділу ризиків, спільного фінансування та спрямоване на ефективну реалізацію проектів, які мають важливе суспільне значення та отримання фінансової в
{"title":"МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ПОНЯТТЯ «ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я»","authors":"Наталія Ульянченко","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-118-136","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-118-136","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані методологічні засади аналізу поняття «державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я». Обґрунтовано, що поняття державно-приватного партнерства є дискусійним питанням, яке порушується науковцями. Основними характерними особливостями державно-приватного партнерства, які розкривають суть та зміст даного поняття як суспільного феномену є: державно-приватне партнерство має чітко виражену публічну, суспільну спрямованість; сторонами державно-приватного партнерства є держава, в особі органів державної або муніципальної влади і приватний бізнес, в особі виконавця і постачальника ресурсів; наявність державного й приватного секторів; офіційні відносини між державними і приватними учасниками, засновані на юридичній основі; взаємовідносини сторін носять партнерський, тобто рівноправний характер та довгострокову перспективу; довгострокові відносини між державою та приватним сектором; у процесі співпраці сторін об’єднуються їх ресурси і вклади; державна власність як об’єкт партнерства або спільна участь держави і бізнесу в господарській організації корпоративного типу; фінансові ризики і затрати, а також досягнуті результати розподіляються між сторонами у наперед визначених пропорціях; перерозподіл відповідальності між сторонами партнерства з метою більш ефективного втілення проекту; мета такого партнерства полягає у реалізації суспільно-важливих проектів та програм як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремо взятого регіону; спільне фінансування або інвестування усіма учасниками партнерства (поєднання ресурсів державного і приватного секторів) задля досягнення спільної мети; спрямованість на втілення спільних завдань та інтересів держави і приватного сектору; предметна сфера реалізації проектів державно-приватного партнерства (галузі публічної (базової) інфраструктури та виробництво на їх основі послуг або товарів); можливість внесення приватним партнером певних інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, які не заборонені законодавством; забезпечення вищих техніко-економічних показників результативності діяльності, ніж у випадку здійснення даної діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; наявність дохідної складової в реалізації проекту державно-приватного партнерства; стратегічна мета утворення проекту державно-приватного партнерства, яка полягає в реалізації органом публічної адміністрації соціальних зобов’язань гарантованих інститутом держави (захист базових цінностей і потреб людини). Державно-приватне партнерство ми пропонуємо аналізувати як співпрацю державного (органів публічної адміністрації та органів місцевого самоврядування) та приватного партнера (приватних суб’єктів господарської діяльності) як врегульоване нормами права публічне довгострокове співробітництво, яке здійснюється переважно на конкурсно-договірній основі, із врахуванням поділу ризиків, спільного фінансування та спрямоване на ефективну реалізацію проектів, які мають важливе суспільне значення та отримання фінансової в","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"24 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139278707","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-17-30
Олексій Воробйов
У статті проаналізовані сучасні засади реформування системи виконавчого проведення в Україні. Запропоновано прийняти Закон України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності», де передбачити статус, повноваження, завдання, функції, обмеження діяльності, процедуру ліцензування діяльності приватного виконавця. У зазначеному законопроекті передбачається, що координацію діяльності приватних виконавців здійснює створена при Міністерстві юстиції України Національна рада приватних виконавців, яка уповноважена координувати всі дії приватних виконавців в Україні. Водночас, контроль та управління приватними виконавцями здійснює професійне громадське об’єднання приватних виконавців. Запропоновано удосконалення етапів відбору приватних виконавців: проведення якісної оцінки та систематизація вимог, що пред’являються до приватних виконавців, на основі створення професійно-особистісної моделі; підвищення ефективності діяльності інституту особистої поруки та колективної відповідальності під час надання статусу приватного виконавця; вдосконалення процедури відбору кандидатів за допомогою розвитку системи перерозподілу обов’язків між сторонами, які беруть участь у відборі. Окремо в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» слід врегулювати вимоги, що пред’являються до претендентів, які хочуть займатися виконавчими провадженнями. Важливим аспектом професіоналізації приватних виконавців є оприлюднення показників діяльності та досягнень. Це має бути відкритий реєстр не лише про дані приватного виконавця, а й про його діяльність, зокрема повернуто/виплачено коштів, за який час, а також додаткова інформація, яка може продемонструвати компетентність приватного виконавця. Обґрунтовано, що на сьогодні виникла потреба у перегляді стандартів кваліфікації для приватних виконавців і формування нової освітньо-кваліфікаційної програми бакалавр «Теорія та засади виконавчого впровадження». На нашу думку, після 4-річної бакалаврської освіти особа отримує практикоорієнтовані навички та знання і може після відбору та отримання ліцензії працювати в системі виконавчого провадження. Вважаємо за доцільним в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» передбачати ліцензування діяльності приватних виконавців. Так, ліцензія приватного виконавця є дозволом на право зайняття діяльністю щодо вжиття заходів примусового виконання виконавчих документів та видається уповноваженим органом після проходження стажування та оцінювання. Уповноважений орган формує та обслуговує Державний реєстр ліцензій приватних виконавців.
{"title":"ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ","authors":"Олексій Воробйов","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-17-30","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-17-30","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані сучасні засади реформування системи виконавчого проведення в Україні. Запропоновано прийняти Закон України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності», де передбачити статус, повноваження, завдання, функції, обмеження діяльності, процедуру ліцензування діяльності приватного виконавця. У зазначеному законопроекті передбачається, що координацію діяльності приватних виконавців здійснює створена при Міністерстві юстиції України Національна рада приватних виконавців, яка уповноважена координувати всі дії приватних виконавців в Україні. Водночас, контроль та управління приватними виконавцями здійснює професійне громадське об’єднання приватних виконавців. Запропоновано удосконалення етапів відбору приватних виконавців: проведення якісної оцінки та систематизація вимог, що пред’являються до приватних виконавців, на основі створення професійно-особистісної моделі; підвищення ефективності діяльності інституту особистої поруки та колективної відповідальності під час надання статусу приватного виконавця; вдосконалення процедури відбору кандидатів за допомогою розвитку системи перерозподілу обов’язків між сторонами, які беруть участь у відборі. Окремо в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» слід врегулювати вимоги, що пред’являються до претендентів, які хочуть займатися виконавчими провадженнями. Важливим аспектом професіоналізації приватних виконавців є оприлюднення показників діяльності та досягнень. Це має бути відкритий реєстр не лише про дані приватного виконавця, а й про його діяльність, зокрема повернуто/виплачено коштів, за який час, а також додаткова інформація, яка може продемонструвати компетентність приватного виконавця. Обґрунтовано, що на сьогодні виникла потреба у перегляді стандартів кваліфікації для приватних виконавців і формування нової освітньо-кваліфікаційної програми бакалавр «Теорія та засади виконавчого впровадження». На нашу думку, після 4-річної бакалаврської освіти особа отримує практикоорієнтовані навички та знання і може після відбору та отримання ліцензії працювати в системі виконавчого провадження. Вважаємо за доцільним в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» передбачати ліцензування діяльності приватних виконавців. Так, ліцензія приватного виконавця є дозволом на право зайняття діяльністю щодо вжиття заходів примусового виконання виконавчих документів та видається уповноваженим органом після проходження стажування та оцінювання. Уповноважений орган формує та обслуговує Державний реєстр ліцензій приватних виконавців.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"44 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139279016","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-13DOI: 10.31470/2786-6246-2023-4-86-95
Оксана Пархоменко-Куцевіл
У статті здійснено системний аналіз запровадження посади військового омбудсмена як основи забезпечення реалізації цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України. Проаналізовані проблеми запровадження воєнних омбудсменів за кордоном, в тому числі в Німеччині. Зазначено, що омбудсмен не є класичним органом управління, він не має права скасовувати рішення органів виконавчої влади, але дозволяє знизити конфліктність у сфері управління та зменшити негативні наслідки бюрократизації адміністративного апарату. В багатьох країнах омбудсмени мають право вимагати інформацію та документацію з будь-яких джерел. Широкі наглядові функції за діяльністю апарату та посадових осіб усіх рівнів, якими наділений омбудсмен із метою захисту прав та законних інтересів громадян, визначають його високий авторитет та широке визнання громадськістю. На нашу думку, в Україні цивільний контроль над сектором безпеки та оборони має здійснюватися комплексно законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, і навіть громадськими організаціями. Тому, ми пропонуємо запровадити посаду Військового омбудсмена у Верховній Раді України. До його основних функцій мають належати наступні: організація та проведення депутатських розслідувань; парламентські слухання; заслуховування звітів, доповідей та повідомлень керівників та посадових осіб сфери безпеки та оборони, контролюючих органів системи безпеки та оборони; ініціювання проведення власних контролюючих дій в сфері безпеки та оборони; витребування необхідних документів, письмових висновків та інших матеріалів; запрошення керівників органів військового управління для подання роз’яснень з питань, що розглядаються; ініціювання проведення громадських слухань з питань безпеки та оборони; проведення опитувань працівників системи безпеки та оборони, військовослужбовців; заслуховування звітів керівників органів військового управління про стан справ щодо фінансування сфери безпеки та оборони; проведення постійних консультацій з громадськістю з питань корупційних правопорушень та корупційних злочинів у сфері безпеки та оборони.
{"title":"ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПОСАДИ ВІЙСЬКОВОГО ОМБУДСМЕНА ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ НАД СЕКТОРОМ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ","authors":"Оксана Пархоменко-Куцевіл","doi":"10.31470/2786-6246-2023-4-86-95","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-4-86-95","url":null,"abstract":"У статті здійснено системний аналіз запровадження посади військового омбудсмена як основи забезпечення реалізації цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України. Проаналізовані проблеми запровадження воєнних омбудсменів за кордоном, в тому числі в Німеччині. Зазначено, що омбудсмен не є класичним органом управління, він не має права скасовувати рішення органів виконавчої влади, але дозволяє знизити конфліктність у сфері управління та зменшити негативні наслідки бюрократизації адміністративного апарату. В багатьох країнах омбудсмени мають право вимагати інформацію та документацію з будь-яких джерел. Широкі наглядові функції за діяльністю апарату та посадових осіб усіх рівнів, якими наділений омбудсмен із метою захисту прав та законних інтересів громадян, визначають його високий авторитет та широке визнання громадськістю. На нашу думку, в Україні цивільний контроль над сектором безпеки та оборони має здійснюватися комплексно законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, і навіть громадськими організаціями. Тому, ми пропонуємо запровадити посаду Військового омбудсмена у Верховній Раді України. До його основних функцій мають належати наступні: організація та проведення депутатських розслідувань; парламентські слухання; заслуховування звітів, доповідей та повідомлень керівників та посадових осіб сфери безпеки та оборони, контролюючих органів системи безпеки та оборони; ініціювання проведення власних контролюючих дій в сфері безпеки та оборони; витребування необхідних документів, письмових висновків та інших матеріалів; запрошення керівників органів військового управління для подання роз’яснень з питань, що розглядаються; ініціювання проведення громадських слухань з питань безпеки та оборони; проведення опитувань працівників системи безпеки та оборони, військовослужбовців; заслуховування звітів керівників органів військового управління про стан справ щодо фінансування сфери безпеки та оборони; проведення постійних консультацій з громадськістю з питань корупційних правопорушень та корупційних злочинів у сфері безпеки та оборони.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"22 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139279137","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-08-14DOI: 10.31470/2786-6246-2022-1-06-16
I. Al-Atti
The article systematizes the problems of development of the national model of public administration. The analysis made it possible to identify six clusters of public administration problems, in particular: first, the lack of legal regulation of the concept of "public administration" as a single system of public administration and local government, as well as government, state and municipal enterprises organizations; secondly, the lack of systematic reform and development of public administration; third, the lack of an effective public service body that is not regulated as an institution. It is the public service that is the basis for effective reforms of the public administration system; fourth, the lack of a systematic, comprehensive mechanism for the introduction of decentralization in Ukraine; fifth, the fragmentary nature of public administration reform, which is associated with constant changes in the country's political course; sixth, the lack of succession and consistency in the implementation of reforms in the public administration system. This negatively affects the reforms, which have not been fully implemented, as these are problems in ensuring the development of a particular industry in this area.
{"title":"Theoretical approaches to the problem of development of the modern model of public governance","authors":"I. Al-Atti","doi":"10.31470/2786-6246-2022-1-06-16","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-1-06-16","url":null,"abstract":"The article systematizes the problems of development of the national model of public administration. The analysis made it possible to identify six clusters of public administration problems, in particular: first, the lack of legal regulation of the concept of \"public administration\" as a single system of public administration and local government, as well as government, state and municipal enterprises organizations; secondly, the lack of systematic reform and development of public administration; third, the lack of an effective public service body that is not regulated as an institution. It is the public service that is the basis for effective reforms of the public administration system; fourth, the lack of a systematic, comprehensive mechanism for the introduction of decentralization in Ukraine; fifth, the fragmentary nature of public administration reform, which is associated with constant changes in the country's political course; sixth, the lack of succession and consistency in the implementation of reforms in the public administration system. This negatively affects the reforms, which have not been fully implemented, as these are problems in ensuring the development of a particular industry in this area.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"42 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-08-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130370698","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-163-174
Марта Карпа, Олександр Акімов
Передумова дослідження полягає у структуруванні поняття „публічна служба”, узагальненні існуючих тенденцій розвитку окремих складових публічної служби та визначенні місця державної служби у становлення та організації публічної служби в Україні. Узагальнення основних тенденцій розвитку складових публічної служби України та деяких зарубіжних країн на теоретичному рівні дозволить більш системно розглянути дане явище. Дослідження публічної служби та вироблення її концепції в умовах політичної кризи, постійних трансформацій державних інституцій, перерозподілі влади потребує системного підходу, використання потужної методологічної бази, врахування міждисциплінарного принципу. Стаття присвячена узагальненню різних підходів до нових тенденцій розвитку окремих складових публічної служби та місця державної служби у її становленні та організації в Україні. Розглянуто зарубіжний досвід.
{"title":"Тенденції розвитку окремих складових публічної служби: досвіду у вітчизняній та зарубіжній практиці","authors":"Марта Карпа, Олександр Акімов","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-163-174","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-163-174","url":null,"abstract":"Передумова дослідження полягає у структуруванні поняття „публічна служба”, узагальненні існуючих тенденцій розвитку окремих складових публічної служби та визначенні місця державної служби у становлення та організації публічної служби в Україні. Узагальнення основних тенденцій розвитку складових публічної служби України та деяких зарубіжних країн на теоретичному рівні дозволить більш системно розглянути дане явище. Дослідження публічної служби та вироблення її концепції в умовах політичної кризи, постійних трансформацій державних інституцій, перерозподілі влади потребує системного підходу, використання потужної методологічної бази, врахування міждисциплінарного принципу. \u0000Стаття присвячена узагальненню різних підходів до нових тенденцій розвитку окремих складових публічної служби та місця державної служби у її становленні та організації в Україні. Розглянуто зарубіжний досвід.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"21 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134474054","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-105-122
Валентина Губенко
У підручниках з управління немає такого розділу, як «Управління в умовах війни». Багато пишуть про управління в період кризи (crisis management). Але криза — це не війна. Ніхто підсвідомо не хотів розуміти, що військовий стан можливий, що прийде війна в Україну. Думали – мине, було колись. Кожна людина проживає цей період по-своєму. Хтось відправляється на фронт, хтось стає волонтером, когось паралізує страх і депресія, а хтось таки має бути управлінцем. Тільки це не те управління, що у мирний час. Як здійснювати управління в умовах загрози життю і невизначеності, які нормативні документи мають бути? Для управлінця ситуація ускладнюється тим, що йому потрібно не тільки «впоратися із собою», а і зосередитися, діяти. Громадськість дивиться на нього й очікує на співчуття, підтримку, розуміння, на чіткі і прозорі комунікації, дії і… вчинки. Не всі управлінці можуть дати те, що від них очікують. Вони теж люди. А з іншого боку, те, що управлінцеві потрібно підтримувати і організовувати команду, стимулює його до комунікації і взаємодії. Він змушений першим аналізувати інформацію, прогнозувати розвиток подій і приймати рішення. Актуальна концепція публічного управління вимагає від посадових осіб органів публічної влади, місцевого самоврядування бути більш чутливими до запитів громадян, ширше залучати інститути громадянського суспільства до прийняття державно-управлінських рішень, здійснювати свою діяльність прозоро та відкрито. Адже широкий спектр можливостей громадянського суспільства посилюється в умовах війни, загрози життю.Інформування громадськості та комунікаційна взаємодія є основними інструментами забезпечення відкритості і прозорості діяльності суб’єктів владних відносин. Влада повинна бути зацікавленою у налагодженні комунікаційного зв’язку у різних формах, що сприятиме успішності реалізації завдань та підвищення довіри громадян. Не тільки довіри, а й ролі. Встановлено, що інформаційні відносини між суб’єктами публічного управління базуються на принципах відкритості, доступності, достовірності, повноти, правомірності одержання, використання та поширення інформації. В той же час для налагодження двостороннього зв’язку комунікаційна взаємодія у публічному управлінні між представниками влади та громадськості повинна відповідати принципам прозорості, відкритості, чесності, оперативності, адекватності, партнерства, достовірності та підзвітності. Коротко аналізуючи, бачимо, що нформаційно-комунікаційна діяльність регулюється окремими положеннями Конституції України, законів України, постанов Кабінету Міністрів України, розпорядчих документів військових адміністрацій та інших нормативно-правових актів. Вони розкривають права та обов’язки органів публічної влади прозоро висвітлювати інформацію та звітуватися про свою діяльність, надавати відповіді на запити, публічно обговорювати проєкти нормативно-правових актів, проводити громадські слухання та враховувати думку громадськості. Встановлено, що кращими формами для комунікаційної взаємодії в мирний час
{"title":"Управлінська діяльність в частині забезпечення комунікаційної політики в умовах воєнного стану","authors":"Валентина Губенко","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-105-122","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-105-122","url":null,"abstract":"У підручниках з управління немає такого розділу, як «Управління в умовах війни». Багато пишуть про управління в період кризи (crisis management). Але криза — це не війна. Ніхто підсвідомо не хотів розуміти, що військовий стан можливий, що прийде війна в Україну. Думали – мине, було колись. Кожна людина проживає цей період по-своєму. Хтось відправляється на фронт, хтось стає волонтером, когось паралізує страх і депресія, а хтось таки має бути управлінцем. Тільки це не те управління, що у мирний час. Як здійснювати управління в умовах загрози життю і невизначеності, які нормативні документи мають бути? Для управлінця ситуація ускладнюється тим, що йому потрібно не тільки «впоратися із собою», а і зосередитися, діяти. Громадськість дивиться на нього й очікує на співчуття, підтримку, розуміння, на чіткі і прозорі комунікації, дії і… вчинки. Не всі управлінці можуть дати те, що від них очікують. Вони теж люди. А з іншого боку, те, що управлінцеві потрібно підтримувати і організовувати команду, стимулює його до комунікації і взаємодії. Він змушений першим аналізувати інформацію, прогнозувати розвиток подій і приймати рішення. \u0000Актуальна концепція публічного управління вимагає від посадових осіб органів публічної влади, місцевого самоврядування бути більш чутливими до запитів громадян, ширше залучати інститути громадянського суспільства до прийняття державно-управлінських рішень, здійснювати свою діяльність прозоро та відкрито. Адже широкий спектр можливостей громадянського суспільства посилюється в умовах війни, загрози життю.Інформування громадськості та комунікаційна взаємодія є основними інструментами забезпечення відкритості і прозорості діяльності суб’єктів владних відносин. Влада повинна бути зацікавленою у налагодженні комунікаційного зв’язку у різних формах, що сприятиме успішності реалізації завдань та підвищення довіри громадян. Не тільки довіри, а й ролі. Встановлено, що інформаційні відносини між суб’єктами публічного управління базуються на принципах відкритості, доступності, достовірності, повноти, правомірності одержання, використання та поширення інформації. В той же час для налагодження двостороннього зв’язку комунікаційна взаємодія у публічному управлінні між представниками влади та громадськості повинна відповідати принципам прозорості, відкритості, чесності, оперативності, адекватності, партнерства, достовірності та підзвітності. Коротко аналізуючи, бачимо, що нформаційно-комунікаційна діяльність регулюється окремими положеннями Конституції України, законів України, постанов Кабінету Міністрів України, розпорядчих документів військових адміністрацій та інших нормативно-правових актів. Вони розкривають права та обов’язки органів публічної влади прозоро висвітлювати інформацію та звітуватися про свою діяльність, надавати відповіді на запити, публічно обговорювати проєкти нормативно-правових актів, проводити громадські слухання та враховувати думку громадськості. Встановлено, що кращими формами для комунікаційної взаємодії в мирний час","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"110 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128001642","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-191-214
Андрій Стельмах
У статті проаналізований досвід функціонування інституту лобізму в Європейських країнах. Обґрунтовано, що лобіювання слід визначати як процес дії зацікавлених осіб з подолання законодавчих, адміністративних, правозастосовних бар'єрів або суспільного інтересу з того чи іншого питання з метою реалізації своїх власних інтересів через вплив на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадових осіб для досягнення бажаного результату. Зазначено, що у Великобританії: по-перше, чітко окреслені вимоги до етичної поведінки державних службовців та членів Парламенту; по-друге, встановлені обмеження щодо членів Парламенту та державних службовців в комунікаціях з групами впливу; по-третє, зарегламентований докладний реєстр фінансових інтересів членів парламенту, який містить докладні відомості про всі договори, укладені з консультантами, представників юридичних фірм і лобістських організацій; по-четверте, існує Реєстр міжпартійних груп; по-п’яте, ведеться список інтересів журналістів, в якому журналіст, що має доступ до Парламенту, зобов'язаний вказати всі фінансові надходження, що перевищують 575 фунтів стерлінгів на рік, за діяльність, пов'язану з його перебуванням у парламенті. Таким чином, у Великобританії врегульоване питання розвитку інституту лобізму.Проведений аналіз досвіду розвитку інституту лобізму в Австрії дає підстави зазначити, що, по-перше, лобістська діяльність врегульована у формі соціального партнерства; по-друге, існує реєстр лобістів, який формує Міністерство юстиції; по-третє. реєстр є у відкритому доступі; по-четверте, лобісти повинні дотримуватися кодексу поведінки лобістів.Недоліками французького підходу є заборона лобіювання в органах законодавчої влади і виникнення проблем, пов'язаних з формуванням Соціально-економічної ради, забезпечення рівномірного представництва різних професійних груп. Однак існуючі обмеження не заважають спеціально створеним організаціям виступати посередниками для просування різних інтересів в органах державної влади.Виокремлено чотири основні функції лобістів у ЄС: сервісна функція, тобто надання конкретних (і часто ексклюзивних) послуг для своїх членів (наприклад, збір інформації); функція лобіювання, а саме вплив на процес прийняття рішень із боку (наприклад, зустрічі з посадовими особами або участь у громадських слуханнях); вплив на прийняття рішення, а саме спроби вплинути на рішення зсередини (наприклад, безпосередня участь у процесі прийняття рішень експертних комісій під час вибору проєктів робіт і пропозицій); функція реалізації, тобто участь у реалізації політики (наприклад, захоплення управлінських функцій у програмі реалізації).
{"title":"Сучасні засади функціонування інституту лобізму в європейських країнах","authors":"Андрій Стельмах","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-191-214","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-191-214","url":null,"abstract":"У статті проаналізований досвід функціонування інституту лобізму в Європейських країнах. Обґрунтовано, що лобіювання слід визначати як процес дії зацікавлених осіб з подолання законодавчих, адміністративних, правозастосовних бар'єрів або суспільного інтересу з того чи іншого питання з метою реалізації своїх власних інтересів через вплив на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадових осіб для досягнення бажаного результату. Зазначено, що у Великобританії: по-перше, чітко окреслені вимоги до етичної поведінки державних службовців та членів Парламенту; по-друге, встановлені обмеження щодо членів Парламенту та державних службовців в комунікаціях з групами впливу; по-третє, зарегламентований докладний реєстр фінансових інтересів членів парламенту, який містить докладні відомості про всі договори, укладені з консультантами, представників юридичних фірм і лобістських організацій; по-четверте, існує Реєстр міжпартійних груп; по-п’яте, ведеться список інтересів журналістів, в якому журналіст, що має доступ до Парламенту, зобов'язаний вказати всі фінансові надходження, що перевищують 575 фунтів стерлінгів на рік, за діяльність, пов'язану з його перебуванням у парламенті. \u0000Таким чином, у Великобританії врегульоване питання розвитку інституту лобізму.Проведений аналіз досвіду розвитку інституту лобізму в Австрії дає підстави зазначити, що, по-перше, лобістська діяльність врегульована у формі соціального партнерства; по-друге, існує реєстр лобістів, який формує Міністерство юстиції; по-третє. реєстр є у відкритому доступі; по-четверте, лобісти повинні дотримуватися кодексу поведінки лобістів.Недоліками французького підходу є заборона лобіювання в органах законодавчої влади і виникнення проблем, пов'язаних з формуванням Соціально-економічної ради, забезпечення рівномірного представництва різних професійних груп. Однак існуючі обмеження не заважають спеціально створеним організаціям виступати посередниками для просування різних інтересів в органах державної влади.Виокремлено чотири основні функції лобістів у ЄС: сервісна функція, тобто надання конкретних (і часто ексклюзивних) послуг для своїх членів (наприклад, збір інформації); функція лобіювання, а саме вплив на процес прийняття рішень із боку (наприклад, зустрічі з посадовими особами або участь у громадських слуханнях); вплив на прийняття рішення, а саме спроби вплинути на рішення зсередини (наприклад, безпосередня участь у процесі прийняття рішень експертних комісій під час вибору проєктів робіт і пропозицій); функція реалізації, тобто участь у реалізації політики (наприклад, захоплення управлінських функцій у програмі реалізації).","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115540670","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-142-162
Микола Олександрович Дурман, Олена Леонідівна Дурман
В статті розглядаються питання формування та реалізації державної регуляторної політики у сфері оподаткування в умовах воєнної агресії Російської Федерації проти України та запровадження на нашій території воєнного стану. Вказано, що державна регуляторна політика здійснює цей вплив через різні механізми державного правління – організаційні, нормативно-правові, інформаційні тощо. Меншими одиницями таких впливів виступають інструменти та форми державного регулювання. Кожен з цих інструментів має свій регуляторний вплив на певну сферу регулювання або на декілька сфер одночасно.З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну під удар попала велика кількість підприємств різного розміру – від великих бюджетоутворюючих для міст до маленьких, на яких працювало 5-10 робітників, включаючи адміністративний персонал. Вони були змушені зупинити виробництво з різних причин – від повного руйнування виробничих та складських приміщень і обладнання (внаслідок бомбардувань, ракетних обстрілів та пожеж, спричинених цими діями), руйнування допоміжної інфраструктури (транспортне сполучення, водопровід, водовідведення, електроенергія тощо) до відтоку кваліфікованих кадрів в інші регіони України або за кордон (що пов’язане з призовом чоловіків до Збройних сил України та інших воєнізованих формувань чи з евакуацією жінок з дітьми в безпечні місця, подалі від бойових дій та руйнувань).Для зменшення майбутніх втрат від руйнувань інфраструктури чи припинення або скорочення підприємницької діяльності необхідно розробляти, приймати та реалізовувати нестандартні рішення, що повинні сприяти створенню максимально сприятливих умов для ведення бізнесу. Це пропонується робити шляхом формування нових підходів до державної регуляторної політики у сфері оподаткування (державної податкової політики) та їх реалізації на державному рівні та рівні органів місцевого самоврядування (територіальних громад).Розглянуто нормативно-правові документи, якими зменшується податкове навантаження на великий бізнес та підприємців, а також спрощуються процеси адміністрування податків та ведення податкової звітності. Такі регуляторні дії дозволили дещо покращити ведення бізнесу в Україні в особливих умовах воєнного стану, проте ці ж дії призвели до суттєвого дисбалансу в Державному та місцевих бюджетах. Тому слід більш сфері оподаткування через запровадження пільг по сплаті податків, що зараховуються до державного та місцевого бюджетів. Особливо неприпустимим є ситуація, коли держава зменшує дохідну частину місцевих бюджетів не передбачаючи компенсаторних механізмів.У висновку зазначається, що режим функціонування економіки в умовах воєнного стану вимагає нестандартних рішень, які повинні сприяти створенню максимально сприятливих умов для ведення бізнесу з одночасним збереженням надходжень до бюджетів різних рівнів. При цьому накопичений досвід та реальне впровадження нових регуляторних механізмів стане «драйвером» економічного відновлення у як під час воєнного стану, так і в повоєнний період.
{"title":"Особливості формування та реалізації державної регуляторної політики у сфері оподаткування під час воєнного стану","authors":"Микола Олександрович Дурман, Олена Леонідівна Дурман","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-142-162","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-142-162","url":null,"abstract":"В статті розглядаються питання формування та реалізації державної регуляторної політики у сфері оподаткування в умовах воєнної агресії Російської Федерації проти України та запровадження на нашій території воєнного стану. Вказано, що державна регуляторна політика здійснює цей вплив через різні механізми державного правління – організаційні, нормативно-правові, інформаційні тощо. Меншими одиницями таких впливів виступають інструменти та форми державного регулювання. \u0000Кожен з цих інструментів має свій регуляторний вплив на певну сферу регулювання або на декілька сфер одночасно.З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну під удар попала велика кількість підприємств різного розміру – від великих бюджетоутворюючих для міст до маленьких, на яких працювало 5-10 робітників, включаючи адміністративний персонал. Вони були змушені зупинити виробництво з різних причин – від повного руйнування виробничих та складських приміщень і обладнання (внаслідок бомбардувань, ракетних обстрілів та пожеж, спричинених цими діями), руйнування допоміжної інфраструктури (транспортне сполучення, водопровід, водовідведення, електроенергія тощо) до відтоку кваліфікованих кадрів в інші регіони України або за кордон (що пов’язане з призовом чоловіків до Збройних сил України та інших воєнізованих формувань чи з евакуацією жінок з дітьми в безпечні місця, подалі від бойових дій та руйнувань).Для зменшення майбутніх втрат від руйнувань інфраструктури чи припинення або скорочення підприємницької діяльності необхідно розробляти, приймати та реалізовувати нестандартні рішення, що повинні сприяти створенню максимально сприятливих умов для ведення бізнесу. Це пропонується робити шляхом формування нових підходів до державної регуляторної політики у сфері оподаткування (державної податкової політики) та їх реалізації на державному рівні та рівні органів місцевого самоврядування (територіальних громад).Розглянуто нормативно-правові документи, якими зменшується податкове навантаження на великий бізнес та підприємців, а також спрощуються процеси адміністрування податків та ведення податкової звітності. Такі регуляторні дії дозволили дещо покращити ведення бізнесу в Україні в особливих умовах воєнного стану, проте ці ж дії призвели до суттєвого дисбалансу в Державному та місцевих бюджетах. Тому слід більш сфері оподаткування через запровадження пільг по сплаті податків, що зараховуються до державного та місцевого бюджетів. Особливо неприпустимим є ситуація, коли держава зменшує дохідну частину місцевих бюджетів не передбачаючи компенсаторних механізмів.У висновку зазначається, що режим функціонування економіки в умовах воєнного стану вимагає нестандартних рішень, які повинні сприяти створенню максимально сприятливих умов для ведення бізнесу з одночасним збереженням надходжень до бюджетів різних рівнів. При цьому накопичений досвід та реальне впровадження нових регуляторних механізмів стане «драйвером» економічного відновлення у як під час воєнного стану, так і в повоєнний період.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132728559","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-44-61
Бал Мюджахіт
Автором обґрунтовано, що публічна безпека є одним із основних аспектів безпеки. Виступає поряд з іншими, включаючи військову та політичну безпеку, так званими «класичними» предметними вимірами безпеки. Крім публічної, громадської, військової чи політичної безпеки, до таких предметних вимірюванням можна віднести такі: екологічні, інформаційні, економічні, культурні, ідеологічні та інші. Обґрунтовано, що кооперативна система управління у Німеччині включає в себе 6 елементів: делегування (Delegation), участь (Beteiligung), транспарентність (Transparenz), репрезентативність (Repräsentation), контроль (Kontrolle) і оцінка результатів діяльності (Leistungsbewertung). Ці елементи повинні служити орієнтиром керівному складу поліції при виконанні управлінських функцій. Кожен елемент описує певні дії, послідовна реалізація яких сприяє досягненню поставлених цілей. У Німеччині функції та обсяг компетенцій поліцейських більше, ніж в Україні, їх навчання спрямоване на всебічний розвиток поліцейського для виконання ним своїх функціональних обов’язків відповідно до вимог законодавства та з метою забезпечення публічної безпеки. На підставі аналізу забезпечення публічної безпеки у Німеччині можна зазначити наступне. По-перше, публічна безпека розглядається як основа забезпечення безпекової життєдіяльності суспільства. Про-друге, основними державними інституціями, які реалізують функції з забезпечення публічної безпеки є поліція. По-третє, основою якісної та ефективної діяльності поліції є професійність, чесність, довіра з боку суспільства. По-четверте, функції поліції не зводяться до лише забезпечення громадського порядку та розслідування кримінальних правопорушень, а й пов'язаний з життєдіяльності суспільства, допомоги населенню у критичних буденних справах.
{"title":"Забезпечення публічної безпеки у Німеччині: практичний досвід для України","authors":"Бал Мюджахіт","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-44-61","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-44-61","url":null,"abstract":"Автором обґрунтовано, що публічна безпека є одним із основних аспектів безпеки. Виступає поряд з іншими, включаючи військову та політичну безпеку, так званими «класичними» предметними вимірами безпеки. Крім публічної, громадської, військової чи політичної безпеки, до таких предметних вимірюванням можна віднести такі: екологічні, інформаційні, економічні, культурні, ідеологічні та інші. \u0000Обґрунтовано, що кооперативна система управління у Німеччині включає в себе 6 елементів: делегування (Delegation), участь (Beteiligung), транспарентність (Transparenz), репрезентативність (Repräsentation), контроль (Kontrolle) і оцінка результатів діяльності (Leistungsbewertung). Ці елементи повинні служити орієнтиром керівному складу поліції при виконанні управлінських функцій. Кожен елемент описує певні дії, послідовна реалізація яких сприяє досягненню поставлених цілей. У Німеччині функції та обсяг компетенцій поліцейських більше, ніж в Україні, їх навчання спрямоване на всебічний розвиток поліцейського для виконання ним своїх функціональних обов’язків відповідно до вимог законодавства та з метою забезпечення публічної безпеки. \u0000На підставі аналізу забезпечення публічної безпеки у Німеччині можна зазначити наступне. По-перше, публічна безпека розглядається як основа забезпечення безпекової життєдіяльності суспільства. Про-друге, основними державними інституціями, які реалізують функції з забезпечення публічної безпеки є поліція. По-третє, основою якісної та ефективної діяльності поліції є професійність, чесність, довіра з боку суспільства. По-четверте, функції поліції не зводяться до лише забезпечення громадського порядку та розслідування кримінальних правопорушень, а й пов'язаний з життєдіяльності суспільства, допомоги населенню у критичних буденних справах.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115771528","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-28DOI: 10.31470/2786-6246-2022-2-175-190
Оксана Пархоменко-Куцевіл
У статті обґрунтовані чотири кластери проблем формування та розвитку антикорупційних органів державної влади. По-перше, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які реалізуватимуть антикорупційну політику, обізнані у питаннях запобігання та подолання корупції, мають відповідну кваліфікацію та досвід діяльності. По-друге, відсутність досвіду діяльності та інституційної спроможності зазначених органів, оскільки це новостворені органи, вони формують свою діяльність з урахуванням досвіду європейських та світових практик, що не завжди спрацьовує. Адже, в Україні характер корупція відрізняється від корупційних проявів в інших країнах, тому слід враховувати національні особливості прояву корупції в нашій країні. По-третє, зазначені органи повільно розпочали свою діяльність, оскільки дуже довго формувався кадровий склад таких органів. Крім того, кількісний керівник склад та система управління Національного агентства з питань запобігання корупції двічі змінювалась. Разом з тим, ефективність діяльності даного органу державної влади поки що відсутня. По-четверте, відсутня взаємодія зазначених органів, яка повинна бути врегульована у чинних нормативно-правових документах, разом з тим, антикорупційні інституції дублюють діяльність один одного, це стосується складання адміністративних протоколів, здійснення нагляду за дотримання законодавства у частині заповнення декларацій, а також конфлікту інтересів тощо.
{"title":"Сучасні проблеми формування та розвитку системи антикорупційних органів державної влади","authors":"Оксана Пархоменко-Куцевіл","doi":"10.31470/2786-6246-2022-2-175-190","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2022-2-175-190","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовані чотири кластери проблем формування та розвитку антикорупційних органів державної влади. По-перше, відсутність спеціально підготовлених фахівців, які реалізуватимуть антикорупційну політику, обізнані у питаннях запобігання та подолання корупції, мають відповідну кваліфікацію та досвід діяльності. По-друге, відсутність досвіду діяльності та інституційної спроможності зазначених органів, оскільки це новостворені органи, вони формують свою діяльність з урахуванням досвіду європейських та світових практик, що не завжди спрацьовує. Адже, в Україні характер корупція відрізняється від корупційних проявів в інших країнах, тому слід враховувати національні особливості прояву корупції в нашій країні. По-третє, зазначені органи повільно розпочали свою діяльність, оскільки дуже довго формувався кадровий склад таких органів. Крім того, кількісний керівник склад та система управління Національного агентства з питань запобігання корупції двічі змінювалась. Разом з тим, ефективність діяльності даного органу державної влади поки що відсутня. По-четверте, відсутня взаємодія зазначених органів, яка повинна бути врегульована у чинних нормативно-правових документах, разом з тим, антикорупційні інституції дублюють діяльність один одного, це стосується складання адміністративних протоколів, здійснення нагляду за дотримання законодавства у частині заповнення декларацій, а також конфлікту інтересів тощо.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129202007","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：