Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-150-161
Максим Ямковий
Інсульт виступає однією із основних причин смертності у світі. Від правильного визначення типу інсульту: ішемічний чи геморагічний напряму залежить ефективність лікування. Відтак, постає необхідність проведення стратегічного планування розширення системи надання медичної допомоги при геморагічному інсульті з урахуванням потреби забезпечення своєчасного та повноцінного доступу пацієнтів до спеціалізованої медичної допомоги. У науковій статті визначено статистичні показники рівня смертності та інвалідизації від інсультів у світі. Розглянуто різні сценарії розвитку інсульту. Визначено досягнення останніх років щодо профілактики, реабілітації та лікування при інсультах. Розглянуто сутність, види інсультів, їх ключові характеристики. Досліджено статистичні дані щодо рівня захворюваності на інсульт в Україні із встановленням розподілу всіх випадків на ішемічний та геморагічний інсульт. Деталізовано основні чинники, які його зумовлюють. Проаналізовано причини, які сприяли значному зростанню рівня захворюваності на інсульт в Україні у 2022 р. Конкретизовано загальний перелік документів, якими визначається порядок здійснення необхідних медичних заходів у випадку підозри на геморагічний інсульт. Детально розглянуто Стандарт медичної допомоги «Надання допомоги при спонтанному внутрішньомозковому крововиливі». Графічно відображено перелік заходів та складових елементів, які повинні мати заклади охорони здоров’я, що приймають хворих з підозрою на інсульт. Визначено характерні особливості лікування хворих на геморагічний інсульт у спеціалізованих інсультних відділеннях. Проаналізовано наслідки фрагментації надання медичних послуг. Зображено та охарактеризовано ключові компоненти повноцінної системи лікування геморагічного інсульту. Досліджено вплив створення Національної служби здоров’я України на оснащення медичних закладів на рівні, необхідному для надання допомоги хворим на геморагічний інсульт. Виокремлено порядок компенсації Національною службою здоров’я України витрат на надання медичної допомоги пацієнтам з інсультом. Визначено вплив війни на стратегічне планування розвитком мережі закладів з необхідним забезпеченням для лікування інсульту та окреслено ключові пріоритети цього процесу на найближчу перспективу.
{"title":"СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКОМ СИСТЕМИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ГЕМОРАГІЧНОМУ ІНСУЛЬТІ В УКРАЇНІ","authors":"Максим Ямковий","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-150-161","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-150-161","url":null,"abstract":"Інсульт виступає однією із основних причин смертності у світі. Від правильного визначення типу інсульту: ішемічний чи геморагічний напряму залежить ефективність лікування. Відтак, постає необхідність проведення стратегічного планування розширення системи надання медичної допомоги при геморагічному інсульті з урахуванням потреби забезпечення своєчасного та повноцінного доступу пацієнтів до спеціалізованої медичної допомоги. У науковій статті визначено статистичні показники рівня смертності та інвалідизації від інсультів у світі. Розглянуто різні сценарії розвитку інсульту. Визначено досягнення останніх років щодо профілактики, реабілітації та лікування при інсультах. Розглянуто сутність, види інсультів, їх ключові характеристики. Досліджено статистичні дані щодо рівня захворюваності на інсульт в Україні із встановленням розподілу всіх випадків на ішемічний та геморагічний інсульт. Деталізовано основні чинники, які його зумовлюють. Проаналізовано причини, які сприяли значному зростанню рівня захворюваності на інсульт в Україні у 2022 р. Конкретизовано загальний перелік документів, якими визначається порядок здійснення необхідних медичних заходів у випадку підозри на геморагічний інсульт. Детально розглянуто Стандарт медичної допомоги «Надання допомоги при спонтанному внутрішньомозковому крововиливі». Графічно відображено перелік заходів та складових елементів, які повинні мати заклади охорони здоров’я, що приймають хворих з підозрою на інсульт. Визначено характерні особливості лікування хворих на геморагічний інсульт у спеціалізованих інсультних відділеннях. Проаналізовано наслідки фрагментації надання медичних послуг. Зображено та охарактеризовано ключові компоненти повноцінної системи лікування геморагічного інсульту. Досліджено вплив створення Національної служби здоров’я України на оснащення медичних закладів на рівні, необхідному для надання допомоги хворим на геморагічний інсульт. Виокремлено порядок компенсації Національною службою здоров’я України витрат на надання медичної допомоги пацієнтам з інсультом. Визначено вплив війни на стратегічне планування розвитком мережі закладів з необхідним забезпеченням для лікування інсульту та окреслено ключові пріоритети цього процесу на найближчу перспективу.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"63 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187006","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-39-50
Тетяна Лукаш
Сучасна екстрена медична допомога в Україні характеризується низкою проблем та недоліків: тривалий час виїзду до пацієнтів, низька кваліфікація працівників, відсутність матеріального та технологічного забезпечення та ін. У той же час, часто саме ефективно надана екстрена допомога при цереброваскулярних патологіях слугує основою для виживання та зниження рівня інвалідизації пацієнтів. Відтак, стає очевидним, що діюча система екстреної медичної допомоги потребує значного вдосконалення. У науковій статті визначено статистику захворюваності на цереброваскулярні патології в Україні та світі та виживання після них. Проведено деталізацію етимології поняття церебровасулярна патологія, встановлено, які захворювання входять до її складу. Графічно відображено найбільш поширені причини смертності в Україні та визначено місце цереброваскулярних захворювань у них. Визначено особливості надання екстреної медичної допомоги при цереброваскулярних захворюваннях. Проаналізовано взаємозв’язок утворення Національної служби здоров’я України та покращення рівня технологічного та матеріального забезпечення екстреної медичної допомоги. Структуровано вимоги, яким повинен відповідати медичний заклад для того, щоб надавати весь спектр необхідної допомоги при цереброваскулярних захворюваннях. Визначено місце допомоги при цереброваскулярних патологіях в Програмі медичних гарантій на 2023 р. Досліджено сутність спроможної госпітальної мережі та встановлено мету її створення. Визначено ключову одиницю мережі – госпітальний округ та розкрито його складові. Наведено нормативно-правову базу утворення спроможної госпітальної мережі, визначено відповідальні державні органи за її розбудову. Проаналізовано роз’яснення міністра охорони здоров’я України щодо результатів, які планується досягнути, в тому числі у сфері надання екстреної медичної допомоги, від реалізації інфраструктурного етапу медичної реформи. Систематизовано ключові проблеми, які притаманні екстреній медичній допомозі України та визначено механізми їх усунення.
{"title":"УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ЦЕРЕБРОВАСКУЛЯРНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ","authors":"Тетяна Лукаш","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-39-50","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-39-50","url":null,"abstract":"Сучасна екстрена медична допомога в Україні характеризується низкою проблем та недоліків: тривалий час виїзду до пацієнтів, низька кваліфікація працівників, відсутність матеріального та технологічного забезпечення та ін. У той же час, часто саме ефективно надана екстрена допомога при цереброваскулярних патологіях слугує основою для виживання та зниження рівня інвалідизації пацієнтів. Відтак, стає очевидним, що діюча система екстреної медичної допомоги потребує значного вдосконалення. У науковій статті визначено статистику захворюваності на цереброваскулярні патології в Україні та світі та виживання після них. Проведено деталізацію етимології поняття церебровасулярна патологія, встановлено, які захворювання входять до її складу. Графічно відображено найбільш поширені причини смертності в Україні та визначено місце цереброваскулярних захворювань у них. Визначено особливості надання екстреної медичної допомоги при цереброваскулярних захворюваннях. Проаналізовано взаємозв’язок утворення Національної служби здоров’я України та покращення рівня технологічного та матеріального забезпечення екстреної медичної допомоги. Структуровано вимоги, яким повинен відповідати медичний заклад для того, щоб надавати весь спектр необхідної допомоги при цереброваскулярних захворюваннях. Визначено місце допомоги при цереброваскулярних патологіях в Програмі медичних гарантій на 2023 р. Досліджено сутність спроможної госпітальної мережі та встановлено мету її створення. Визначено ключову одиницю мережі – госпітальний округ та розкрито його складові. Наведено нормативно-правову базу утворення спроможної госпітальної мережі, визначено відповідальні державні органи за її розбудову. Проаналізовано роз’яснення міністра охорони здоров’я України щодо результатів, які планується досягнути, в тому числі у сфері надання екстреної медичної допомоги, від реалізації інфраструктурного етапу медичної реформи. Систематизовано ключові проблеми, які притаманні екстреній медичній допомозі України та визначено механізми їх усунення.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"36 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187297","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-18-26
Катерина Войтенко, Володимир Дроботенко
У статті висвітлені ключові особливості фінансової безпеки в умовах воєнного стану з точки зору практики. Для розкриття мети статті та вирішення завдань були використані методи теоретичного аналізу, синтезу, опису, систематизації, порівняння, узагальнення. Визначено, що питання фінансової безпеки країни в умовах воєнного стану залежать від належного та стабільного фінансового забезпечення через функціонування національної оборони, Збройних Сил України, органів оборони та безпеки, а також внутрішньої та міжнародної допомоги. Виявлено, що війна сильно вплинула на роботу фінансової системи. Встановлено, що значна фінансова підтримка з боку країн-партнерів дає змогу фінансувати бюджетні потреби та поповнювати міжнародні резерви НБУ. Вона в основному пропонується у формі довгострокових позик з низькими відсотковими ставками та, меншою мірою, субсидій. З’ясовано, що у зв’язку з запровадженням в Україні воєнного стану здійснюється перерозподіл та фіскальний розподіл видатків, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, а також заходів фіскального регулювання на період тривалості воєнного стану. Виявлено, що масштабне російське вторгнення призвело до зростання індексу фінансового стресу до історичного максимуму за винятком субіндексу поведінки домогосподарств, який залишався відносно низьким, оскільки довіра населення до банківської системи залишалася незмінною, а відтік депозитів не сповільнював зростання загального індексу. Встановлено, що надходження від міжнародної фінансової допомоги, зокрема завдяки макрофінансовій підтримці ЄС і субсидіям США станом на кінець листопада з початку повномасштабної війни становили 28 млрд. дол. США. Визначено, що у листопаді підписано Staff Level Agreement (SLA) про умови Моніторингової програми із залученням Ради МВФ, що допоможе залучити фінансування від інших міжнародних донорів у 2023 р. Встановлено, що війна в Україні призвела до зростання ціни на нафту, газ, пшеницю та метали до рівня, якого не було з часів фінансової кризи 2008 р. Виявлено, що для забезпечення фінансової стабільності країни, створення умов для сталого зростання соціально інклюзивної економіки, ефективного акумулювання, розподілу і обігу фінансових ресурсів у економіці передбачено реформувати фінансову систему за такими складовими: «Державні (публічні) фінанси», «Розвиток банківської системи, ринку небанківських фінансових послуг та ринків капіталу».
{"title":"ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Катерина Войтенко, Володимир Дроботенко","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-18-26","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-18-26","url":null,"abstract":"У статті висвітлені ключові особливості фінансової безпеки в умовах воєнного стану з точки зору практики. Для розкриття мети статті та вирішення завдань були використані методи теоретичного аналізу, синтезу, опису, систематизації, порівняння, узагальнення. Визначено, що питання фінансової безпеки країни в умовах воєнного стану залежать від належного та стабільного фінансового забезпечення через функціонування національної оборони, Збройних Сил України, органів оборони та безпеки, а також внутрішньої та міжнародної допомоги. Виявлено, що війна сильно вплинула на роботу фінансової системи. Встановлено, що значна фінансова підтримка з боку країн-партнерів дає змогу фінансувати бюджетні потреби та поповнювати міжнародні резерви НБУ. Вона в основному пропонується у формі довгострокових позик з низькими відсотковими ставками та, меншою мірою, субсидій. З’ясовано, що у зв’язку з запровадженням в Україні воєнного стану здійснюється перерозподіл та фіскальний розподіл видатків, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони, а також заходів фіскального регулювання на період тривалості воєнного стану. Виявлено, що масштабне російське вторгнення призвело до зростання індексу фінансового стресу до історичного максимуму за винятком субіндексу поведінки домогосподарств, який залишався відносно низьким, оскільки довіра населення до банківської системи залишалася незмінною, а відтік депозитів не сповільнював зростання загального індексу. Встановлено, що надходження від міжнародної фінансової допомоги, зокрема завдяки макрофінансовій підтримці ЄС і субсидіям США станом на кінець листопада з початку повномасштабної війни становили 28 млрд. дол. США. Визначено, що у листопаді підписано Staff Level Agreement (SLA) про умови Моніторингової програми із залученням Ради МВФ, що допоможе залучити фінансування від інших міжнародних донорів у 2023 р. Встановлено, що війна в Україні призвела до зростання ціни на нафту, газ, пшеницю та метали до рівня, якого не було з часів фінансової кризи 2008 р. Виявлено, що для забезпечення фінансової стабільності країни, створення умов для сталого зростання соціально інклюзивної економіки, ефективного акумулювання, розподілу і обігу фінансових ресурсів у економіці передбачено реформувати фінансову систему за такими складовими: «Державні (публічні) фінанси», «Розвиток банківської системи, ринку небанківських фінансових послуг та ринків капіталу».","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"3 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186887","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-94-104
Олександр Примак
У статті аналізуються сучасні проблеми запровадження цифровізації в оборонно-промисловий комплекс України. Автором обґрунтовано, що цифровізація є основою реформування оборонно-промислового комплексу України. Зазначено, що до чинників прискорення цифровізації на підприємстві оборонно-промислового комплексу слід віднести наступні: техніко-економічне моделювання реінжинірингу бізнес-процесів; залучення нових джерел фінансування цифрових програм та придбання нового обладнання, системи інформаційної безпеки, включаючи державну підтримку та лізинг; впровадження автоматизованої системи довгострокового прогнозування, управління та врахування ризиків, підвищення інформаційної безпеки; підтримка системи кадрового потенціалу, залучення креативних, талановитих IT-спеціалістів та співробітників для реалізації цифровізації підприємства; впровадження передових технологій роботизації, автоматизації та штучного інтелекту у виробничому процесі; розробка та впровадження системи підготовки та перепідготовки фахівців різних рівнів від лінійного до керівних працівників; розробка системи мотивації та стимулювання співробітників підприємства щодо підвищення цифрової активності; забезпечення сумісності та конвертації даних у програмних комплексах на різних рівнях використання (від державного до конкретного підприємства, що беруть участь у цій програмі). Виокремлені наступні етапи цифровізації підприємств оборонно-промислового комплексу. На першому етапі підприємству оборонно-промислового комплексу необхідно забезпечити «цифровізацію» власного виробництва для того, щоб мати можливість вбудуватися в «цифрову економіку» та відповідати рівню розвитку управлінських технологій у інших галузях економіки. На другому етапі оборонно-промисловому комплексу необхідно вбудуватися у «цифрову економіку» як галузь економіки. На цьому етапі головним є забезпечення обміну інформацією із ключовими контрагентами: державою в особі органів, які замовляють продукцію підприємств та визначають державну політику щодо оборонно-промислового комплексу; підприємствами кооперації, безпосередньо пов’язаними з виробництвом кінцевого продукту; комерційними замовниками – суб’єктами господарювання, тими, хто купує не тільки військову продукцію оборонно-промислового комплексу, а й продукцію подвійного призначення чи цивільну продукцію. На третьому етапі підприємства оборонно-промислового комплексу мають налагодити випуск нової військової продукції, за допомогою якої можна захищати державу від нових загроз, тих, що можуть порушити функціонування державного управління економікою, налагодженого під час «цифровізації».
{"title":"СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ В ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ","authors":"Олександр Примак","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-94-104","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-94-104","url":null,"abstract":"У статті аналізуються сучасні проблеми запровадження цифровізації в оборонно-промисловий комплекс України. Автором обґрунтовано, що цифровізація є основою реформування оборонно-промислового комплексу України. Зазначено, що до чинників прискорення цифровізації на підприємстві оборонно-промислового комплексу слід віднести наступні: техніко-економічне моделювання реінжинірингу бізнес-процесів; залучення нових джерел фінансування цифрових програм та придбання нового обладнання, системи інформаційної безпеки, включаючи державну підтримку та лізинг; впровадження автоматизованої системи довгострокового прогнозування, управління та врахування ризиків, підвищення інформаційної безпеки; підтримка системи кадрового потенціалу, залучення креативних, талановитих IT-спеціалістів та співробітників для реалізації цифровізації підприємства; впровадження передових технологій роботизації, автоматизації та штучного інтелекту у виробничому процесі; розробка та впровадження системи підготовки та перепідготовки фахівців різних рівнів від лінійного до керівних працівників; розробка системи мотивації та стимулювання співробітників підприємства щодо підвищення цифрової активності; забезпечення сумісності та конвертації даних у програмних комплексах на різних рівнях використання (від державного до конкретного підприємства, що беруть участь у цій програмі). Виокремлені наступні етапи цифровізації підприємств оборонно-промислового комплексу. На першому етапі підприємству оборонно-промислового комплексу необхідно забезпечити «цифровізацію» власного виробництва для того, щоб мати можливість вбудуватися в «цифрову економіку» та відповідати рівню розвитку управлінських технологій у інших галузях економіки. На другому етапі оборонно-промисловому комплексу необхідно вбудуватися у «цифрову економіку» як галузь економіки. На цьому етапі головним є забезпечення обміну інформацією із ключовими контрагентами: державою в особі органів, які замовляють продукцію підприємств та визначають державну політику щодо оборонно-промислового комплексу; підприємствами кооперації, безпосередньо пов’язаними з виробництвом кінцевого продукту; комерційними замовниками – суб’єктами господарювання, тими, хто купує не тільки військову продукцію оборонно-промислового комплексу, а й продукцію подвійного призначення чи цивільну продукцію. На третьому етапі підприємства оборонно-промислового комплексу мають налагодити випуск нової військової продукції, за допомогою якої можна захищати державу від нових загроз, тих, що можуть порушити функціонування державного управління економікою, налагодженого під час «цифровізації».","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"64 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187003","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-6-17
Бал Мюджахіт, Андрій Стельмах
У статті зазначено, що публічна безпека – це стан і процес, що забезпечує узгодженість цілей національної безпеки поряд із гарантіями виживання, сталого розвитку та добробуту суспільства. Тому вона заснована на загальновизнаних правових нормах та цінностях, що стосуються тривалості та розвитку держави. Саме держава, в ідеальній моделі, є гарантом справедливого перерозподілу громадських товарів та послуг та забезпечує рівні можливості для громадян. У країнах Європейського Союзу дефініція «громадська (публічна) безпека» не має чіткого законодавчого формулювання і, таким чином, її трактування залежить від історичних та інституційних особливостей. Це пов’язано із тим, що у демократичних суспільствах процес забезпечення громадської (публічної) безпеки визначається передусім як реалізація своїх безпосередніх функцій фаховими інститутами (поліцією, національною гвардією, жандармерією тощо), які обирають найоптимальніші механізми та інструменти для забезпечення громадської (публічної) безпеки з метою підтримання громадського порядку у кожному конкретному випадку. Проведений аналіз європейського досвіду формування та забезпечення публічної безпеки дає підстави зазначити, що державно-правове забезпечення публічної безпеки є основою функціонування її системи. Завдяки йому створюються відповідні умови для діяльності уповноважених суб’єктів у сфері публічної безпеки, контроль за виконанням ними (суб’єктами) обов’язків та повноважень, законодавче гарантування умов для ефективної діяльності. Публічна безпека за кордоном розглядається як основа забезпечення безпекової життєдіяльності суспільства, тобто як внутрішня безпека держави і є основним компонентом національної безпеки. Основними державними інституціями в країнах ЄС, які реалізують функції з забезпечення публічної безпеки є поліція та правоохоронні органи, які не лише формують публічну безпеку на певній території, а й забезпечують постійний діалог з громадськістю з метою формування позитивних довірчих відносин між працівниками поліції та мешканцями територій. Основою якісної та ефективної діяльності поліції за кордоном є професійність, чесність, довіра з боку суспільства.
{"title":"СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД","authors":"Бал Мюджахіт, Андрій Стельмах","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-6-17","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-6-17","url":null,"abstract":"У статті зазначено, що публічна безпека – це стан і процес, що забезпечує узгодженість цілей національної безпеки поряд із гарантіями виживання, сталого розвитку та добробуту суспільства. Тому вона заснована на загальновизнаних правових нормах та цінностях, що стосуються тривалості та розвитку держави. Саме держава, в ідеальній моделі, є гарантом справедливого перерозподілу громадських товарів та послуг та забезпечує рівні можливості для громадян. У країнах Європейського Союзу дефініція «громадська (публічна) безпека» не має чіткого законодавчого формулювання і, таким чином, її трактування залежить від історичних та інституційних особливостей. Це пов’язано із тим, що у демократичних суспільствах процес забезпечення громадської (публічної) безпеки визначається передусім як реалізація своїх безпосередніх функцій фаховими інститутами (поліцією, національною гвардією, жандармерією тощо), які обирають найоптимальніші механізми та інструменти для забезпечення громадської (публічної) безпеки з метою підтримання громадського порядку у кожному конкретному випадку. Проведений аналіз європейського досвіду формування та забезпечення публічної безпеки дає підстави зазначити, що державно-правове забезпечення публічної безпеки є основою функціонування її системи. Завдяки йому створюються відповідні умови для діяльності уповноважених суб’єктів у сфері публічної безпеки, контроль за виконанням ними (суб’єктами) обов’язків та повноважень, законодавче гарантування умов для ефективної діяльності. Публічна безпека за кордоном розглядається як основа забезпечення безпекової життєдіяльності суспільства, тобто як внутрішня безпека держави і є основним компонентом національної безпеки. Основними державними інституціями в країнах ЄС, які реалізують функції з забезпечення публічної безпеки є поліція та правоохоронні органи, які не лише формують публічну безпеку на певній території, а й забезпечують постійний діалог з громадськістю з метою формування позитивних довірчих відносин між працівниками поліції та мешканцями територій. Основою якісної та ефективної діяльності поліції за кордоном є професійність, чесність, довіра з боку суспільства.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"70 11","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187088","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-60-76
Андрій Магомедов
Пропонована стаття зосереджується на важливій темі – фінансування повоєнної відбудови та відновлення економіки України, яка набула особливої актуальності у зв’язку з руйнівними наслідками військових дій та необхідністю швидкого відновлення країни. Метою дослідження є аналіз наявних теоретичних підходів та моделей фінансування, оцінка поточного стану фінансових ресурсів України, вивчення впливу макроекономічних факторів на процеси фінансування та розробка рекомендацій щодо оптимізації фінансових механізмів. Методологія цього дослідження базується на комплексному підході, який включає аналіз наукової літератури, кількісні методи та порівняльний аналіз. Аналіз актуальних даних, включаючи статистику та міжнародні дослідження, допомагає виявити ключові тенденції та виклики, з якими стикається Україна у процесі відновлення. Наукова цінність роботи полягає у комплексному підході до аналізу фінансування повоєнної відбудови, що включає вивчення міжнародного досвіду, оцінку внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування, а також аналіз макроекономічних факторів. Новизна дослідження полягає в застосуванні цих підходів до українського контексту, що дозволяє виявити специфічні виклики та можливості для України. У дослідженні використовувалися різноманітні методи, включаючи аналіз наукової літератури, оцінку статистичних даних, порівняльний аналіз та синтез інформації. Основні результати включають виявлення ключових аспектів фінансування відновлення, оцінку ефективності використання фінансових ресурсів та розробку рекомендацій щодо оптимізації фінансових стратегій. Висновки підкреслюють необхідність гнучкого підходу до фінансування відновлення, важливість управління макроекономічними факторами та потребу в подальших дослідженнях для розширення розуміння цієї проблематики. Рекомендації, висунуті в статті, можуть слугувати основою для розробки ефективних стратегій відновлення та відбудови економіки України.
{"title":"ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ","authors":"Андрій Магомедов","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-60-76","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-60-76","url":null,"abstract":"Пропонована стаття зосереджується на важливій темі – фінансування повоєнної відбудови та відновлення економіки України, яка набула особливої актуальності у зв’язку з руйнівними наслідками військових дій та необхідністю швидкого відновлення країни. Метою дослідження є аналіз наявних теоретичних підходів та моделей фінансування, оцінка поточного стану фінансових ресурсів України, вивчення впливу макроекономічних факторів на процеси фінансування та розробка рекомендацій щодо оптимізації фінансових механізмів. Методологія цього дослідження базується на комплексному підході, який включає аналіз наукової літератури, кількісні методи та порівняльний аналіз. Аналіз актуальних даних, включаючи статистику та міжнародні дослідження, допомагає виявити ключові тенденції та виклики, з якими стикається Україна у процесі відновлення. Наукова цінність роботи полягає у комплексному підході до аналізу фінансування повоєнної відбудови, що включає вивчення міжнародного досвіду, оцінку внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування, а також аналіз макроекономічних факторів. Новизна дослідження полягає в застосуванні цих підходів до українського контексту, що дозволяє виявити специфічні виклики та можливості для України. У дослідженні використовувалися різноманітні методи, включаючи аналіз наукової літератури, оцінку статистичних даних, порівняльний аналіз та синтез інформації. Основні результати включають виявлення ключових аспектів фінансування відновлення, оцінку ефективності використання фінансових ресурсів та розробку рекомендацій щодо оптимізації фінансових стратегій. Висновки підкреслюють необхідність гнучкого підходу до фінансування відновлення, важливість управління макроекономічними факторами та потребу в подальших дослідженнях для розширення розуміння цієї проблематики. Рекомендації, висунуті в статті, можуть слугувати основою для розробки ефективних стратегій відновлення та відбудови економіки України.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"58 5","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187129","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-105-112
Наталія Редзюк
У статті проаналізовані наукові підходи до питання системи місцевого самоврядування в країнах ЄС. Автором зазначено, що міжнародне співробітництво надає можливість уроків взаємної взаємодії, діалогу та спільної роботи. Це сприяє розбудові партнерства та обміну знаннями, що є ключовим для розвитку відкритого суспільства. Залучення міжнародних експертів та консультантів допомагає у здійсненні переходу до сучасного та ефективного місцевого управління. Адаптація уроків міжнародного досвіду до умов України є ключовим етапом у зміцненні системи місцевого самоврядування. Це охоплює розробку та впровадження законодавчих й організаційних змін, підвищення компетентності місцевих органів управління, а також залучення громадян до участі в процесах прийняття рішень. Автором зазначено, що розвиток системи місцевого самоврядування в країнах Європейського Союзу є динамічним та багатоаспектним процесом, з якого Україна може взяти низку цінних уроків. Здобутки ЄС у сфері місцевого самоврядування свідчать про важливість децентралізації та активної участі громадян у прийнятті рішень. Необхідно враховувати важливість фінансової автономії місцевих органів, щоб забезпечити ефективність їхньої діяльності. Ключовим аспектом є також впровадження інституцій, що сприяють сталому розвитку та розбудові громадянського суспільства. Міжнародне співробітництво є невіддільною частиною цього процесу, де обмін кращими практиками може суттєво покращити ефективність та легітимність системи місцевого самоврядування в Україні. Адаптація найкращого закордонного досвіду до конкретного контексту України відіграє ключову роль у зміцненні системи, забезпечуючи її відповідність місцевим потребам та реаліям. Україна може успішно використовувати вже чинні практики, підходи та механізми для побудови стабільної та ефективної системи місцевого самоврядування. Спільна робота з європейськими партнерами дозволить країні зробити кроки вперед у реалізації принципів демократії, прозорості та відповідальності на місцевому рівні, сприяючи сталому розвитку та підвищенню якості життя громадян.
{"title":"РОЗВИТОК СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КРАЇНАХ ЄС: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ","authors":"Наталія Редзюк","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-105-112","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-105-112","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані наукові підходи до питання системи місцевого самоврядування в країнах ЄС. Автором зазначено, що міжнародне співробітництво надає можливість уроків взаємної взаємодії, діалогу та спільної роботи. Це сприяє розбудові партнерства та обміну знаннями, що є ключовим для розвитку відкритого суспільства. Залучення міжнародних експертів та консультантів допомагає у здійсненні переходу до сучасного та ефективного місцевого управління. Адаптація уроків міжнародного досвіду до умов України є ключовим етапом у зміцненні системи місцевого самоврядування. Це охоплює розробку та впровадження законодавчих й організаційних змін, підвищення компетентності місцевих органів управління, а також залучення громадян до участі в процесах прийняття рішень. Автором зазначено, що розвиток системи місцевого самоврядування в країнах Європейського Союзу є динамічним та багатоаспектним процесом, з якого Україна може взяти низку цінних уроків. Здобутки ЄС у сфері місцевого самоврядування свідчать про важливість децентралізації та активної участі громадян у прийнятті рішень. Необхідно враховувати важливість фінансової автономії місцевих органів, щоб забезпечити ефективність їхньої діяльності. Ключовим аспектом є також впровадження інституцій, що сприяють сталому розвитку та розбудові громадянського суспільства. Міжнародне співробітництво є невіддільною частиною цього процесу, де обмін кращими практиками може суттєво покращити ефективність та легітимність системи місцевого самоврядування в Україні. Адаптація найкращого закордонного досвіду до конкретного контексту України відіграє ключову роль у зміцненні системи, забезпечуючи її відповідність місцевим потребам та реаліям. Україна може успішно використовувати вже чинні практики, підходи та механізми для побудови стабільної та ефективної системи місцевого самоврядування. Спільна робота з європейськими партнерами дозволить країні зробити кроки вперед у реалізації принципів демократії, прозорості та відповідальності на місцевому рівні, сприяючи сталому розвитку та підвищенню якості життя громадян.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"25 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186668","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-27-38
Андрій Космірак
У статті державну політику стимулювання бізнесу визначено як систему послідовних цілеспрямованих дій та заходів органів державної влади щодо розробки, практичного впровадження методів, форм та засобів адміністративного, правового, економічного, інституційного та іншого характеру до залучення людей до ведення підприємницької діяльності. Систематизація та узагальнення еволюційних етапів концептуальних засад та державної політики стимулювання розвитку бізнесу в Україні свідчить про вагомі зрушення в наступних напрямках політики: дерегуляція завдяки цифровізації та електронному врядуванню; збільшення значимості системного підходу та співпраці у державній підтримці бізнесу, що має прояв у активному впровадженню програми підтримки бізнесу з міжнародними партнерами; стратегічна орієнтованість щодо стимулювання бізнесу; інституційні та інфраструктурні зрушення завдяки електронному врядуванню, популяризації підприємницької культури; розвиток національного законодавства про державну допомогу бізнесу, особливо в умовах євроінтеграції України. У статті подано авторське визначення поняття державна політика стимулювання бізнесу. Емпіричний аналіз дієвості державної політики стимулювання розвитку бізнесу в Україні на основі кількісної оцінки форм державної підтримки за 1997-2022 рр. дає змогу зробити важливі висновки. В Україні найбільш використовувані таки форми стимулювання господарської діяльності: субсидії, поточні трансферти, гарантії, дотації, фіскальні заходи, надання податкових пільг, зменшення ставки податку, скасування податку (особливо для приватного сектору). За обсягом фінансування переважають такі форми державної підтримки: зменшення ставки податку, гарантії, збільшення державної частки у статутному капіталі суб’єктів господарювання, поточні трансферти. Підтримка та стимулювання приватного сектору залишається достатньо низькою, порівняно з фінансуванням державних та комунальних підприємств. Таким чином, теоретичні концепції та постулати державної політики стимулювання бізнесу в Україні характеризуються обмеженістю в їх практичній реалізації, зокрема, що стосується обсягів фінансування бізнесу за формами підтримки.
{"title":"ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ТА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ","authors":"Андрій Космірак","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-27-38","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-27-38","url":null,"abstract":"У статті державну політику стимулювання бізнесу визначено як систему послідовних цілеспрямованих дій та заходів органів державної влади щодо розробки, практичного впровадження методів, форм та засобів адміністративного, правового, економічного, інституційного та іншого характеру до залучення людей до ведення підприємницької діяльності. Систематизація та узагальнення еволюційних етапів концептуальних засад та державної політики стимулювання розвитку бізнесу в Україні свідчить про вагомі зрушення в наступних напрямках політики: дерегуляція завдяки цифровізації та електронному врядуванню; збільшення значимості системного підходу та співпраці у державній підтримці бізнесу, що має прояв у активному впровадженню програми підтримки бізнесу з міжнародними партнерами; стратегічна орієнтованість щодо стимулювання бізнесу; інституційні та інфраструктурні зрушення завдяки електронному врядуванню, популяризації підприємницької культури; розвиток національного законодавства про державну допомогу бізнесу, особливо в умовах євроінтеграції України. У статті подано авторське визначення поняття державна політика стимулювання бізнесу. Емпіричний аналіз дієвості державної політики стимулювання розвитку бізнесу в Україні на основі кількісної оцінки форм державної підтримки за 1997-2022 рр. дає змогу зробити важливі висновки. В Україні найбільш використовувані таки форми стимулювання господарської діяльності: субсидії, поточні трансферти, гарантії, дотації, фіскальні заходи, надання податкових пільг, зменшення ставки податку, скасування податку (особливо для приватного сектору). За обсягом фінансування переважають такі форми державної підтримки: зменшення ставки податку, гарантії, збільшення державної частки у статутному капіталі суб’єктів господарювання, поточні трансферти. Підтримка та стимулювання приватного сектору залишається достатньо низькою, порівняно з фінансуванням державних та комунальних підприємств. Таким чином, теоретичні концепції та постулати державної політики стимулювання бізнесу в Україні характеризуються обмеженістю в їх практичній реалізації, зокрема, що стосується обсягів фінансування бізнесу за формами підтримки.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"85 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186803","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-51-59
Назарій Ляшук
Дослідження присвячене вивченню нормативно-правової бази, яка регулює здійснення індикативного планування інвестиційних проєктів. Індикативне планування – це методологія оцінки життєздатності та доцільності інвестиційних проєктів, яка передбачає детальний аналіз структури проєкту, цілей, методів дослідження та практичної значущості. В дослідженні розглядаються ключові компоненти структури та окреслюється значення кожного з них. Актуальність теми полягає в тому, що індикативне планування є важливим інструментом, який використовується урядами та бізнесом для регіонального розвитку. Мета дослідження – забезпечити комплексне розуміння нормативно-правового середовища, яке лежить в основі індикативного планування. Методи дослідження та результати, що обговорюються в даному дослідженні, мають на меті пролити світло на різні підходи, що використовуються для здійснення індикативного планування, а також на результати цих методів у різних контекстах. Вони включають аналіз нормативно-правового забезпечення, критичний аналіз літератури, методи індукції та дедукції, що дозволили знайти підстави нормативно-правового регулювання для індикативних планів. Результати дослідження відображають перелік нормативно-правових документів, що регулюють планування розвитку країни, регіонального та інвестиційного розвитку, а також показують напрями удосконалення нормативно-правового забезпечення з метою індикативного планування. Доведено, що закони та нормативні акти, що регулюють індикативне планування в Україні, створюють всеосяжну основу для розробки та реалізації інвестиційних планів. Основна нормативно-правова база для впровадження індикативного планування інвестиційних проєктів зазвичай включає закони та підзаконні акти, які регулюють розробку, реалізацію, моніторинг та оцінку інвестиційних планів. В Україні, наприклад, законодавча база здебільшого націлена на регіональний розвиток та розвиток економіки загалом. Проблемою є те, що індикативного планування, тобто цільового планування як такого не здійснюється, а тому інвестиційні проєкти можуть відчувати брак нормативно-правового забезпечення для успішної реалізації в Україні. Інші закони та нормативні акти, які можуть регулювати індикативне планування, включають закони про інвестиційну діяльність, іноземні інвестиції, зовнішньоекономічну діяльність та стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки. Разом з тим вкрай бракує формування нормативно-правової бази для інвестиційного розвитку регіонів, яке безпосередньо пов’язано із реалізацією конкретних проєктів.
{"title":"ОСНОВНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЄКТІВ","authors":"Назарій Ляшук","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-51-59","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-51-59","url":null,"abstract":"Дослідження присвячене вивченню нормативно-правової бази, яка регулює здійснення індикативного планування інвестиційних проєктів. Індикативне планування – це методологія оцінки життєздатності та доцільності інвестиційних проєктів, яка передбачає детальний аналіз структури проєкту, цілей, методів дослідження та практичної значущості. В дослідженні розглядаються ключові компоненти структури та окреслюється значення кожного з них. Актуальність теми полягає в тому, що індикативне планування є важливим інструментом, який використовується урядами та бізнесом для регіонального розвитку. Мета дослідження – забезпечити комплексне розуміння нормативно-правового середовища, яке лежить в основі індикативного планування. Методи дослідження та результати, що обговорюються в даному дослідженні, мають на меті пролити світло на різні підходи, що використовуються для здійснення індикативного планування, а також на результати цих методів у різних контекстах. Вони включають аналіз нормативно-правового забезпечення, критичний аналіз літератури, методи індукції та дедукції, що дозволили знайти підстави нормативно-правового регулювання для індикативних планів. Результати дослідження відображають перелік нормативно-правових документів, що регулюють планування розвитку країни, регіонального та інвестиційного розвитку, а також показують напрями удосконалення нормативно-правового забезпечення з метою індикативного планування. Доведено, що закони та нормативні акти, що регулюють індикативне планування в Україні, створюють всеосяжну основу для розробки та реалізації інвестиційних планів. Основна нормативно-правова база для впровадження індикативного планування інвестиційних проєктів зазвичай включає закони та підзаконні акти, які регулюють розробку, реалізацію, моніторинг та оцінку інвестиційних планів. В Україні, наприклад, законодавча база здебільшого націлена на регіональний розвиток та розвиток економіки загалом. Проблемою є те, що індикативного планування, тобто цільового планування як такого не здійснюється, а тому інвестиційні проєкти можуть відчувати брак нормативно-правового забезпечення для успішної реалізації в Україні. Інші закони та нормативні акти, які можуть регулювати індикативне планування, включають закони про інвестиційну діяльність, іноземні інвестиції, зовнішньоекономічну діяльність та стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки. Разом з тим вкрай бракує формування нормативно-правової бази для інвестиційного розвитку регіонів, яке безпосередньо пов’язано із реалізацією конкретних проєктів.","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"19 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139186907","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-04DOI: 10.31470/2786-6246-2023-5-84-93
Оксана Пархоменко-Куцевіл
У статті виокремлені наступні виклики та проблеми в Україні в освітній сфері. По-перше, ринок праці, що динамічно розвивається, вимагає стійких зв’язків між його учасниками та інститутами системи освіти. Зв’язок є значимим лише тоді, коли розвиток одного об’єкта впливає на поточний стан іншого об’єкта. Тим часом, в умовах консервативної академічної системи, що визначає принципи функціонування переважної більшості освітніх установ, говорити про їх спільний динамічний розвиток з економічними суб’єктами не доводиться. По-друге, інноваційний розвиток економіки диктує необхідність зміцнення науково-дослідного потенціалу освітньої системи та використання освітніми установами інноваційних методик освітньої діяльності. Для цього потрібна тісна інтеграція освіти та науки. По-третє, диверсифікація освітніх програм та збільшення частки недержавних освітніх установ, а також тенденція до масовості освіти найвищого рівня, що остаточно оформилася, вимагають забезпечення ефективного управління освітніми установами та якістю освіти. По-четверте, проблема нестачі бюджетного фінансування класичних, фундаментальних освітніх програм та потреба у доступній якісній освіті для всіх зацікавлених категорій населення потребують ефективної фінансової політики. По-п’яте, жорстка структура освітньої системи не завжди відповідає запитам суспільства та економіки. Освітня система, стрижнем якої є низка послідовно реалізованих основних освітніх програм різних рівнів для дітей та молоді, а решта – відірвано від загального стрижня, який не завжди готовий забезпечити отримання нових необхідні навички тут і зараз. Процес отримання знань сприймається як процес, який потребує значних зусиль і часу. Внаслідок цього перекваліфікація дорослих (необхідна багатьом в умовах стрімкого розвитку соціально-економічних процесів та цифровізації суспільства) не має належної популярності. Обґрунтовано, що основна мета інтеграції національної вищої школи до загальноєвропейської системи вищої освіти – підготовка кваліфікованого працівника відповідного рівня та профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, відповідального, що вільно володіє своєю професією та орієнтованого у суміжних галузях діяльності, здатного до ефективної роботи за спеціальністю на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності; задоволення потреб особистості, отримання відповідної освіти. Слід визнати, що головним у реформі освіти є зміна змісту навчання, його нове наповнення та переведення від масово-репродуктивного до активно-діяльнісного, що дозволяє створити необхідні умови для виявлення та формування творчої індивідуальності майбутнього фахівця. Конвертувати слід не тільки диплом, але зміст освіти, співвіднісши його з існуючими світовими стандартами. Разом з тим, робити це необхідно обережно, не допускаючи бездумного руйнування фундаментальності, глобальності діючої національної освітньої системи, заперечення чи ігнорування накопиченого позитивн
{"title":"ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ","authors":"Оксана Пархоменко-Куцевіл","doi":"10.31470/2786-6246-2023-5-84-93","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2786-6246-2023-5-84-93","url":null,"abstract":"У статті виокремлені наступні виклики та проблеми в Україні в освітній сфері. По-перше, ринок праці, що динамічно розвивається, вимагає стійких зв’язків між його учасниками та інститутами системи освіти. Зв’язок є значимим лише тоді, коли розвиток одного об’єкта впливає на поточний стан іншого об’єкта. Тим часом, в умовах консервативної академічної системи, що визначає принципи функціонування переважної більшості освітніх установ, говорити про їх спільний динамічний розвиток з економічними суб’єктами не доводиться. По-друге, інноваційний розвиток економіки диктує необхідність зміцнення науково-дослідного потенціалу освітньої системи та використання освітніми установами інноваційних методик освітньої діяльності. Для цього потрібна тісна інтеграція освіти та науки. По-третє, диверсифікація освітніх програм та збільшення частки недержавних освітніх установ, а також тенденція до масовості освіти найвищого рівня, що остаточно оформилася, вимагають забезпечення ефективного управління освітніми установами та якістю освіти. По-четверте, проблема нестачі бюджетного фінансування класичних, фундаментальних освітніх програм та потреба у доступній якісній освіті для всіх зацікавлених категорій населення потребують ефективної фінансової політики. По-п’яте, жорстка структура освітньої системи не завжди відповідає запитам суспільства та економіки. Освітня система, стрижнем якої є низка послідовно реалізованих основних освітніх програм різних рівнів для дітей та молоді, а решта – відірвано від загального стрижня, який не завжди готовий забезпечити отримання нових необхідні навички тут і зараз. Процес отримання знань сприймається як процес, який потребує значних зусиль і часу. Внаслідок цього перекваліфікація дорослих (необхідна багатьом в умовах стрімкого розвитку соціально-економічних процесів та цифровізації суспільства) не має належної популярності. Обґрунтовано, що основна мета інтеграції національної вищої школи до загальноєвропейської системи вищої освіти – підготовка кваліфікованого працівника відповідного рівня та профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, відповідального, що вільно володіє своєю професією та орієнтованого у суміжних галузях діяльності, здатного до ефективної роботи за спеціальністю на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності; задоволення потреб особистості, отримання відповідної освіти. Слід визнати, що головним у реформі освіти є зміна змісту навчання, його нове наповнення та переведення від масово-репродуктивного до активно-діяльнісного, що дозволяє створити необхідні умови для виявлення та формування творчої індивідуальності майбутнього фахівця. Конвертувати слід не тільки диплом, але зміст освіти, співвіднісши його з існуючими світовими стандартами. Разом з тим, робити це необхідно обережно, не допускаючи бездумного руйнування фундаментальності, глобальності діючої національної освітньої системи, заперечення чи ігнорування накопиченого позитивн","PeriodicalId":202504,"journal":{"name":"Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення","volume":"55 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139187192","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：