У статті визначено перелік обставин, що підлягають встановленню під час розслідування шахрайства у сфері банківських електронних платежів, та наведено їх характеристику. 2020 рік став точкою неповернення для всього людства, реальне життя буквально в один момент перетворилося на віртуальне, що потягнуло за собою перехід усіх сфер спілкування, співробітництва, торгівлі у світ інформаційних технологій та комп’ютерних систем. Відтепер грошові кошти виглядають як програмний код і все більше віддаляються від свого попереднього фізичного вигляду у формі купюр. Передбачувано, що кібер-шахраї одразу скористаються такою ситуацією і в найбільш різноманітні способи намагатимуться заволодіти коштами як звичайних громадян – фізичних осіб, так і юридичних осіб, їх персональними даними. Це правопорушення зазвичай кваліфікується за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України. Аналіз останніх досліджень видатних науковців показує, що виявлення та розслідування злочинів у сфері банківських електронних платежів має стати одним із пріоритетних завдань для правоохоронних органів усіх країн. Особливу увагу стосовно цього питання слід приділити налагодженій взаємодії правоохоронних органів з банківськими установами. Було досліджено різні погляди про зміст обставин, що підлягають встановленню у розрізі специфіки кібер-шахрайства. У статті наведено характеристику таким обставинам, що підлягають встановленню, як матеріальні та електронні сліди злочину, наведено їх детальні приклади, місця отримання доступу до комп’ютерних систем, перераховано способи підключення до них, зазначено засоби, що були використані під час здійснення шахрайства, способи авторизації та верифікації шахраїв у мережу онлайн-банкінгу та обставини, що сприяли вчиненню шахрайства у сфері банківських електронних платежів.
{"title":"Обставини, що підлягають встановленню під час розслідування шахрайства у сфері використання банківських електронних платежів","authors":"І.О. Коваленко","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.741","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.741","url":null,"abstract":"У статті визначено перелік обставин, що підлягають встановленню під час розслідування шахрайства у сфері банківських електронних платежів, та наведено їх характеристику. 2020 рік став точкою неповернення для всього людства, реальне життя буквально в один момент перетворилося на віртуальне, що потягнуло за собою перехід усіх сфер спілкування, співробітництва, торгівлі у світ інформаційних технологій та комп’ютерних систем. Відтепер грошові кошти виглядають як програмний код і все більше віддаляються від свого попереднього фізичного вигляду у формі купюр. Передбачувано, що кібер-шахраї одразу скористаються такою ситуацією і в найбільш різноманітні способи намагатимуться заволодіти коштами як звичайних громадян – фізичних осіб, так і юридичних осіб, їх персональними даними. Це правопорушення зазвичай кваліфікується за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України. Аналіз останніх досліджень видатних науковців показує, що виявлення та розслідування злочинів у сфері банківських електронних платежів має стати одним із пріоритетних завдань для правоохоронних органів усіх країн. Особливу увагу стосовно цього питання слід приділити налагодженій взаємодії правоохоронних органів з банківськими установами. Було досліджено різні погляди про зміст обставин, що підлягають встановленню у розрізі специфіки кібер-шахрайства. У статті наведено характеристику таким обставинам, що підлягають встановленню, як матеріальні та електронні сліди злочину, наведено їх детальні приклади, місця отримання доступу до комп’ютерних систем, перераховано способи підключення до них, зазначено засоби, що були використані під час здійснення шахрайства, способи авторизації та верифікації шахраїв у мережу онлайн-банкінгу та обставини, що сприяли вчиненню шахрайства у сфері банківських електронних платежів.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"98 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127175815","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення таких понять, як «послуга» та «електронна послуга». У контексті реформ, що мають місце в Україні, необхідно наголосити на тому, що одним із напрямів діяльності Уряду є створення цифрової держави шляхом цифровізації послуг. Авторами виокремлено основні ознаки реалізації електронних послуг з урахуванням трактування цієї категорії. Зазначено, що, аналізуючи принципи надання електронних послуг, було визначено, що стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» містить перелік загальних принципів надання електронних послуг. Цей закон варто розглядати у зв’язку із тим, що принципи надання електронних послуг становлять собою сукупність міжгалузевих принципів правової та управлінських сфер. До загальних належать принципи: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання електронних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання електронних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб’єктів звернень. Спеціальні принципи надання електронних послуг мають бути спрямовані на досягнення таких фундаментальних цілей, як підтримка балансу між інтересами держави й інтересами скаржників та підвищення довіри таких органів до діяльності адміністративних та державних органів влади. Автори зазначили, що до таких представники наукової спільноти відносять принципи: безперервності, результативності, професійності, відповідальності; єдності, підпорядкованості, територіально-галузевий та зонально-предметний; своєчасності, зручності, доступності, мовчазної згоди.
{"title":"Щодо електронних послуг в Україні: юридична природа, ознаки та принципи","authors":"Алла Харченко, Марина Сергіївна Уткіна","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.737","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.737","url":null,"abstract":"У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення таких понять, як «послуга» та «електронна послуга». У контексті реформ, що мають місце в Україні, необхідно наголосити на тому, що одним із напрямів діяльності Уряду є створення цифрової держави шляхом цифровізації послуг. Авторами виокремлено основні ознаки реалізації електронних послуг з урахуванням трактування цієї категорії. Зазначено, що, аналізуючи принципи надання електронних послуг, було визначено, що стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» містить перелік загальних принципів надання електронних послуг. Цей закон варто розглядати у зв’язку із тим, що принципи надання електронних послуг становлять собою сукупність міжгалузевих принципів правової та управлінських сфер. До загальних належать принципи: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання електронних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання електронних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб’єктів звернень. Спеціальні принципи надання електронних послуг мають бути спрямовані на досягнення таких фундаментальних цілей, як підтримка балансу між інтересами держави й інтересами скаржників та підвищення довіри таких органів до діяльності адміністративних та державних органів влади. Автори зазначили, що до таких представники наукової спільноти відносять принципи: безперервності, результативності, професійності, відповідальності; єдності, підпорядкованості, територіально-галузевий та зонально-предметний; своєчасності, зручності, доступності, мовчазної згоди.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"56 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121462941","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянуто організовану злочинність у фінансовій сфері як загрозу економічній безпеці України. Зазначено, що соціально-економічні перетворення в Україні змінили характер кримінальних правопорушень, вчинюваних організованими злочинними групами, які передусім орієнтуються на перетворення будь-якого ресурсу в капітал. Звідси боротьба з організованою злочинністю набуває все більшого значення, оскільки пускає своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдаючи величезної шкоди її розвитку. Акцентовано увагу на статистичні дані про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями з 2016 року до 2020 року включно. З проведеного дослідження статистичних даних стає відомим, що у структурі організованої злочинної діяльності значну частину займають організовані злочинні угруповання, сформовані на етнічних засадах, кримінальна активність яких носить міжрегіональний характер. Під їх контролем находяться багато об’єктів кредитно-фінансової сфери, сфери обороту житлової нерухомості та надання різних послуг. Звернено увагу також на лотереї та азартні ігри. Для організованих злочинних угруповань залишається привабливим ринок лотерей та азартних ігор як одне з основних джерел отримання та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Організовані злочинні угруповання скористалися цією перспективою і вже розпочали діяти за своїми схемами з отримання протиправних прибутків та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Злочинні групи цілеспрямовано купують електронні клуби або навіть створюють власні «ігрові бібліотеки», які, як правило, реєструються в «податкових гаванях» (офшорах), з якими відсутній обмін інформацією. Лідери й активні члени злочинної групи та злочинного співтовариства все частіше почали використовувати протиправні схеми і в кредитно-фінансовій системі з метою розкрадання і переведення в готівку грошових активів. Характеризуючи найбільш протиправні схеми організованих злочинних угруповань, ми запропонували перелік заходів у питанні посилення боротьби з організованою злочинністю у фінансовій сфері в контексті подальшої криміналізації економічних організованих відносин.
{"title":"Організована злочинність у фінансовій сфері як загроза економічній безпеці України","authors":"Л. Г. Андросович","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.738","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.738","url":null,"abstract":"У статті розглянуто організовану злочинність у фінансовій сфері як загрозу економічній безпеці України. Зазначено, що соціально-економічні перетворення в Україні змінили характер кримінальних правопорушень, вчинюваних організованими злочинними групами, які передусім орієнтуються на перетворення будь-якого ресурсу в капітал. Звідси боротьба з організованою злочинністю набуває все більшого значення, оскільки пускає своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдаючи величезної шкоди її розвитку. Акцентовано увагу на статистичні дані про результати боротьби з організованими групами та злочинними організаціями з 2016 року до 2020 року включно. З проведеного дослідження статистичних даних стає відомим, що у структурі організованої злочинної діяльності значну частину займають організовані злочинні угруповання, сформовані на етнічних засадах, кримінальна активність яких носить міжрегіональний характер. Під їх контролем находяться багато об’єктів кредитно-фінансової сфери, сфери обороту житлової нерухомості та надання різних послуг. \u0000Звернено увагу також на лотереї та азартні ігри. Для організованих злочинних угруповань залишається привабливим ринок лотерей та азартних ігор як одне з основних джерел отримання та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Організовані злочинні угруповання скористалися цією перспективою і вже розпочали діяти за своїми схемами з отримання протиправних прибутків та відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. Злочинні групи цілеспрямовано купують електронні клуби або навіть створюють власні «ігрові бібліотеки», які, як правило, реєструються в «податкових гаванях» (офшорах), з якими відсутній обмін інформацією. \u0000Лідери й активні члени злочинної групи та злочинного співтовариства все частіше почали використовувати протиправні схеми і в кредитно-фінансовій системі з метою розкрадання і переведення в готівку грошових активів. \u0000Характеризуючи найбільш протиправні схеми організованих злочинних угруповань, ми запропонували перелік заходів у питанні посилення боротьби з організованою злочинністю у фінансовій сфері в контексті подальшої криміналізації економічних організованих відносин.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"43 24","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"120877424","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджується тактика проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних заходів під час розслідування погрози або насильництва щодо захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги. Розглянуто зміст та поняття тактичних прийомів під час здійснення слідчих (розшукових) дій. Наголошується, що одним із головних завдань науки криміналістики є розроблення організаційно-тактичних основ забезпечення діяльності слідчих, які під час виконання слідчих (розшукових) дій використовують певні тактичні прийоми з урахуванням тієї слідчої ситуації, що склалася. Констатується, що криміналістична тактика здатна розробляти такі наукові прийоми, які можуть бути використані під час проведення огляду, обшуку, допиту та інших процесуальних слідчих дій для того, щоб досягти максимального ефекту в отриманні фактичних даних про подію злочину. Зазначається, що у кримінальних провадженнях погрози або насильництва щодо захисника чи представника особи найбільш розповсюдженими і дієвими слідчими (розшуковими) діями в процесі розслідування є огляд місця події, допит свідків та обшук, організаційно-тактичні особливості яких у статті детально проаналізовані. Автор зазначає, що такі дії можна визначити у трьох аспектах, таких як: лінія поведінки слідчого у процесі здійснення конкретних слідчих (розшукових) дій; спосіб впливу слідчого на учасників слідчих (розшукових) дій; наукова рекомендація щодо розслідування конкретного виду злочинів. Наголошується, що особливість тактичних прийомів під час проведення таких слідчих дій проявляється у застосуванні нетрадиційної версії, постановці таких запитань під час допиту, що будуть спрямовані саме на розкриття мотиву злочину. Зазначається, що тактика розслідування цього виду злочинів ґрунтується на криміналістичній характеристиці. Звертається увага на застосуванні правильної тактики слідчим з метою унеможливити знищення або фальсифікацію доказів та попередити інші спроби протидії розслідуванню, а також на вдосконалені прийомів слідчої тактики на основі сучасних досягнень психології, що нині є одним із перспективних напрямів подальшого розвитку криміналістичної науки.
{"title":"Тактика проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування погрози або насильництва щодо захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги","authors":"І. С. Клечановський","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.740","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.740","url":null,"abstract":"У статті досліджується тактика проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних заходів під час розслідування погрози або насильництва щодо захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги. Розглянуто зміст та поняття тактичних прийомів під час здійснення слідчих (розшукових) дій. Наголошується, що одним із головних завдань науки криміналістики є розроблення організаційно-тактичних основ забезпечення діяльності слідчих, які під час виконання слідчих (розшукових) дій використовують певні тактичні прийоми з урахуванням тієї слідчої ситуації, що склалася. Констатується, що криміналістична тактика здатна розробляти такі наукові прийоми, які можуть бути використані під час проведення огляду, обшуку, допиту та інших процесуальних слідчих дій для того, щоб досягти максимального ефекту в отриманні фактичних даних про подію злочину. \u0000Зазначається, що у кримінальних провадженнях погрози або насильництва щодо захисника чи представника особи найбільш розповсюдженими і дієвими слідчими (розшуковими) діями в процесі розслідування є огляд місця події, допит свідків та обшук, організаційно-тактичні особливості яких у статті детально проаналізовані. Автор зазначає, що такі дії можна визначити у трьох аспектах, таких як: лінія поведінки слідчого у процесі здійснення конкретних слідчих (розшукових) дій; спосіб впливу слідчого на учасників слідчих (розшукових) дій; наукова рекомендація щодо розслідування конкретного виду злочинів. \u0000Наголошується, що особливість тактичних прийомів під час проведення таких слідчих дій проявляється у застосуванні нетрадиційної версії, постановці таких запитань під час допиту, що будуть спрямовані саме на розкриття мотиву злочину. Зазначається, що тактика розслідування цього виду злочинів ґрунтується на криміналістичній характеристиці. Звертається увага на застосуванні правильної тактики слідчим з метою унеможливити знищення або фальсифікацію доказів та попередити інші спроби протидії розслідуванню, а також на вдосконалені прийомів слідчої тактики на основі сучасних досягнень психології, що нині є одним із перспективних напрямів подальшого розвитку криміналістичної науки.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"46 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133889310","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена дослідженню досвіду зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері та можливостей його використання в Україні, з огляду на євроінтеграційні прагнення нашої держави. Нині проблематика питання досвіду зарубіжних країн щодо вдосконалення державного управління в екологічній сфері є доволі актуальною. Тому важливо зазначити, що у цій статті проаналізовано досвід саме зарубіжних країн, що, у свою чергу, висвітлює основні напрями тенденції у розвитку окремих правовідносин у сфері «людина – навколишнє середовище», в розвинутих країнах характеризується використанням відповідного правового підходу, а також виокремлено проблематику науково-обґрунтованої взаємодії, формування «екологічної правосвідомості» громадськості, повернення або збереження державної власності на природні ресурси. Також нами було зазначено суттєві недоліки українських чинних механізмів державного управління відповідно до екологічної сфери. Таким чином, на основі викладених результатів дослідження були сформовані окремі висновки, які містять у собі основні заходи, що є вкрай необхідними задля подальшого вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері у контексті євроінтеграції. Робиться висновок, що першочерговим завданням є розроблення програми інноваційно-інвестиційного розвитку на місцевому, регіональному, а також державному рівнях. Не менш важливо надалі сприяти здійсненню децентралізації повноважень та функцій держави у сфері підтримки екологічної діяльності, безпосередньому підвищенню ефективності інформаційного та нормативного забезпечення, що за відповідної підтримки з боку держави дасть можливість суттєво поліпшити рівень життя громадськості, допоможе забезпечити сталий еколого-економічний розвиток як нашої держави загалом, так і окремих регіонів.
{"title":"Досвід зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері в контексті євроінтеграції","authors":"Аліна Лукомська, Артем Сергійович Ярошенко","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.733","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.733","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню досвіду зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері та можливостей його використання в Україні, з огляду на євроінтеграційні прагнення нашої держави. \u0000Нині проблематика питання досвіду зарубіжних країн щодо вдосконалення державного управління в екологічній сфері є доволі актуальною. Тому важливо зазначити, що у цій статті проаналізовано досвід саме зарубіжних країн, що, у свою чергу, висвітлює основні напрями тенденції у розвитку окремих правовідносин у сфері «людина – навколишнє середовище», в розвинутих країнах характеризується використанням відповідного правового підходу, а також виокремлено проблематику науково-обґрунтованої взаємодії, формування «екологічної правосвідомості» громадськості, повернення або збереження державної власності на природні ресурси. Також нами було зазначено суттєві недоліки українських чинних механізмів державного управління відповідно до екологічної сфери. Таким чином, на основі викладених результатів дослідження були сформовані окремі висновки, які містять у собі основні заходи, що є вкрай необхідними задля подальшого вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері у контексті євроінтеграції. \u0000Робиться висновок, що першочерговим завданням є розроблення програми інноваційно-інвестиційного розвитку на місцевому, регіональному, а також державному рівнях. Не менш важливо надалі сприяти здійсненню децентралізації повноважень та функцій держави у сфері підтримки екологічної діяльності, безпосередньому підвищенню ефективності інформаційного та нормативного забезпечення, що за відповідної підтримки з боку держави дасть можливість суттєво поліпшити рівень життя громадськості, допоможе забезпечити сталий еколого-економічний розвиток як нашої держави загалом, так і окремих регіонів.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"64 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126808542","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянуто особливості та порядок укладання договору форфейтингу. Варто відзначити, що актуальність дослідження визначається таким: договір форфейтингу – відносно новий договір у системі цивільно-правових договорів України і як такий потребує свого доктринального визначення та обґрунтованого положення щодо доцільності внесення до Цивільного кодексу України. Зазначено, що ініціатором договору форфейтингу є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, що виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є. Визначено, що у світовій практиці склалися певні схеми укладення договору форфейтингу, які ми використаємо під час висвітлення зазначених правовідносин. Для експортера, що прагне вийти на ринок форфейтингу, необхідно визначити мету його залучення і спільно з банком-організатором розробити стратегію виходу позичальника на цей ринок. Проаналізовано послідовність здійснення форфейтингових операцій. Для прикладу наведено досвід укладання та використання договору форфейтингу, в якому чітко визначена стратегія та тактика його укладення. Запропоновано виділити стадії укладання договору форфейтингу. Перша – ініціювання договору форфейтингу, а друга – визначення характеру форфейтування. Виокремлено етапи укладення договору форфейтингу. Зазначено, що ці етапи охоплюють такі моменти: узгодження основних умов договору, підписання протоколу або рамкового договору, укладення зовнішньоекономічного контракту, його виконання. Встановлено, що немає стандартизованих та однотипних рекомендацій з укладення договору форфейтингу. Одночасно з процедурою укладення договору форфейтингу відбувається цесія – перехід права грошової вимоги від клієнта-експортера до форфейтера. Вимоги останнього переадресовуються до імпортера, а факультативні (забезпечувальні) – до банку-гаранта.
{"title":"Договір форфейтингу: особливості укладання","authors":"В. В. Андрієнко","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.724","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.724","url":null,"abstract":"У статті розглянуто особливості та порядок укладання договору форфейтингу. Варто відзначити, що актуальність дослідження визначається таким: договір форфейтингу – відносно новий договір у системі цивільно-правових договорів України і як такий потребує свого доктринального визначення та обґрунтованого положення щодо доцільності внесення до Цивільного кодексу України. \u0000Зазначено, що ініціатором договору форфейтингу є, як правило, експортер чи його банк. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказні векселі, що виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є. Визначено, що у світовій практиці склалися певні схеми укладення договору форфейтингу, які ми використаємо під час висвітлення зазначених правовідносин. Для експортера, що прагне вийти на ринок форфейтингу, необхідно визначити мету його залучення і спільно з банком-організатором розробити стратегію виходу позичальника на цей ринок. \u0000Проаналізовано послідовність здійснення форфейтингових операцій. Для прикладу наведено досвід укладання та використання договору форфейтингу, в якому чітко визначена стратегія та тактика його укладення. \u0000Запропоновано виділити стадії укладання договору форфейтингу. Перша – ініціювання договору форфейтингу, а друга – визначення характеру форфейтування. Виокремлено етапи укладення договору форфейтингу. Зазначено, що ці етапи охоплюють такі моменти: узгодження основних умов договору, підписання протоколу або рамкового договору, укладення зовнішньоекономічного контракту, його виконання. \u0000Встановлено, що немає стандартизованих та однотипних рекомендацій з укладення договору форфейтингу. Одночасно з процедурою укладення договору форфейтингу відбувається цесія – перехід права грошової вимоги від клієнта-експортера до форфейтера. Вимоги останнього переадресовуються до імпортера, а факультативні (забезпечувальні) – до банку-гаранта.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"61 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127506543","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Розвиток міжнародного співробітництва та євроінтеграційні процеси вимагають реформування законодавства України у сфері застави майнових прав, зокрема цінних паперів, де заставодавцем є майновий поручитель. Розвиток заставних відносин зумовлюється багатоманітністю положень, закріплених у національному законодавстві, та відсутністю єдиної правозастосовної практики виконання майновим поручителем взятих на себе зобов’язань. Водночас необхідно зазначити, що майновий поручитель може бути суб’єктом заставних правовідносин, і при цьому правове регулювання застави цінних паперів майновим поручителем по своїй суті не має особливостей у правовому регулюванні порівняно з іншими суб’єктними складами та характеризується істотною кількістю нормативно-правових актів, що зумовлено особливістю цінних паперів як предмета заставних правовідносин. Встановлено, що майновий поручитель бере на себе зобов’язання погасити борг замість основного боржника в межах вартості того майна, яке передається ним в іпотеку чи заставу, а тому заблокування бездокументарних цінних паперів призводить до проблем звернення стягнення та реалізації заставного майна. Зроблено висновок про необхідність обмеження надання майновими поручителями наступних застав бездокументарних цінних паперів. Проаналізовано проблеми, що можуть виникнути під час передачі у заставу майновим поручителем бездокументарних цінних паперів, а тому пропонується внести зміни до чинного законодавства України з метою захисту прав суб’єктів заставних правовідносин, а саме передбачити, що у разі передачі майновим поручителем у заставу корпоративних прав, зокрема, але не виключно акцій акціонерного товариства, іншої особи, що визнана банкрутом, встановлення факту неналежного виконання майновим поручителем своїх обов’язків як учасника (засновника) особи заставодержатель має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна заставодавця в порядку черговості, передбаченої законодавством України, або за домовленістю з майновим поручителем здійснити заміну предмета застави, якщо інше не передбачено договором застави.
{"title":"Застава бездокументарних цінних паперів майновим поручителем","authors":"Віталій Віталійович Красуцький","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.728","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.728","url":null,"abstract":"Розвиток міжнародного співробітництва та євроінтеграційні процеси вимагають реформування законодавства України у сфері застави майнових прав, зокрема цінних паперів, де заставодавцем є майновий поручитель. Розвиток заставних відносин зумовлюється багатоманітністю положень, закріплених у національному законодавстві, та відсутністю єдиної правозастосовної практики виконання майновим поручителем взятих на себе зобов’язань. \u0000Водночас необхідно зазначити, що майновий поручитель може бути суб’єктом заставних правовідносин, і при цьому правове регулювання застави цінних паперів майновим поручителем по своїй суті не має особливостей у правовому регулюванні порівняно з іншими суб’єктними складами та характеризується істотною кількістю нормативно-правових актів, що зумовлено особливістю цінних паперів як предмета заставних правовідносин. \u0000Встановлено, що майновий поручитель бере на себе зобов’язання погасити борг замість основного боржника в межах вартості того майна, яке передається ним в іпотеку чи заставу, а тому заблокування бездокументарних цінних паперів призводить до проблем звернення стягнення та реалізації заставного майна. \u0000Зроблено висновок про необхідність обмеження надання майновими поручителями наступних застав бездокументарних цінних паперів. \u0000Проаналізовано проблеми, що можуть виникнути під час передачі у заставу майновим поручителем бездокументарних цінних паперів, а тому пропонується внести зміни до чинного законодавства України з метою захисту прав суб’єктів заставних правовідносин, а саме передбачити, що у разі передачі майновим поручителем у заставу корпоративних прав, зокрема, але не виключно акцій акціонерного товариства, іншої особи, що визнана банкрутом, встановлення факту неналежного виконання майновим поручителем своїх обов’язків як учасника (засновника) особи заставодержатель має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна заставодавця в порядку черговості, передбаченої законодавством України, або за домовленістю з майновим поручителем здійснити заміну предмета застави, якщо інше не передбачено договором застави.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133735841","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Статтю присвячено дослідженню підстав припинення правовідносин за договором про емфітевзис та захисту прав емфітевта. У статті аналізуються характерні риси вказаного договору та характеризуються істотні умови цього договору. Доведено, що договір повинен містити перелік обов’язків землевласника та землекористувача, визначений законодавством. Так, відповідно до вимог цивільного законодавства землекористувач зобов’язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Власник земельної ділянки зобов’язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав. Зміст договору емфітевзису є підставою для застосування речових способів захисту щодо третіх осіб, які порушують права титульного землекористувача, і речово-зобов’язальних способів захисту щодо самого власника земельної ділянки. Припинення договору емфітевзису здійснюється у випадках, передбачених законом або договором. Хоча відносини емфітевзису є речовими, проте до відносин, що виникають на підставі договору, застосовуються окремі положення договірного права з урахуванням особливостей речового права. З’ясовано, що перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою не є вичерпним, оскільки припинення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) можливе за рішенням суду в інших випадках, установлених законом (до прикладу, конфіскація земельної ділянки, визнання недійсним або розірвання договору, використання землі не за цільовим призначенням тощо). Сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення норм Цивільного кодексу України, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
{"title":"Захист прав користувача земельної ділянки, наданої для сільськогосподарських потреб","authors":"О. В. Ільків","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.727","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.727","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню підстав припинення правовідносин за договором про емфітевзис та захисту прав емфітевта. У статті аналізуються характерні риси вказаного договору та характеризуються істотні умови цього договору. \u0000Доведено, що договір повинен містити перелік обов’язків землевласника та землекористувача, визначений законодавством. Так, відповідно до вимог цивільного законодавства землекористувач зобов’язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Власник земельної ділянки зобов’язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав. Зміст договору емфітевзису є підставою для застосування речових способів захисту щодо третіх осіб, які порушують права титульного землекористувача, і речово-зобов’язальних способів захисту щодо самого власника земельної ділянки. \u0000Припинення договору емфітевзису здійснюється у випадках, передбачених законом або договором. Хоча відносини емфітевзису є речовими, проте до відносин, що виникають на підставі договору, застосовуються окремі положення договірного права з урахуванням особливостей речового права. \u0000З’ясовано, що перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою не є вичерпним, оскільки припинення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) можливе за рішенням суду в інших випадках, установлених законом (до прикладу, конфіскація земельної ділянки, визнання недійсним або розірвання договору, використання землі не за цільовим призначенням тощо). \u0000Сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення норм Цивільного кодексу України, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132154670","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена дослідженню необхідності та доцільності виокремлення комплексних галузей в українській системі права. Дискусії вчених навколо вибраної теми можна вважати класичними, проте досі однозначного вирішення вказане питання не знайшло. Автором констатовано, що система права являє собою об’ємне утворення, яке постійно перебуває в динамічному стані у зв’язку з трансформацією відносин у суспільстві, що пов’язані з економічними, політичними, культурними та іншими факторами. У межах вибраної теми розглянуто передумови виникнення комплексних галузей права, ознаки, що притаманні комплексним галузям права, особливість їх предмета правового регулювання та використання норм традиційних галузей права під час регулювання відносин у межах комплексної галузі. Досліджено взаємодію між комплексними галузями права та традиційними (основними). Висловлено заперечення щодо існування комплексних галузей права як перехідних, тобто таких, що обов’язково мають еволюціонувати в самостійну основну галузь. Проаналізовано необхідність становлення та розвитку комплексної галузі права через правову дійсність,яка уособлює динаміку сучасних суспільних відносин та їх неоднорідність, а також показує неспроможність врегулювати ті чи інші відносини в межах однієї галузі. Таким чином, комплексні галузі права слід вважати рушійною силою для створення нових конфігурацій в українській правовій системі. Так, у статті наведено приклади комплексних галузей права, в яких гармонійно поєднуються норми різних традиційних галузей права. Враховуючи значні переваги комплексного регулювання суспільних правовідносин, автор наголошує, що актуальність виокремлення та визнання комплексних галузей права дедалі зростатиме, а запровадження таких галузей слугуватиме підвищенню ефективності правового регулювання конкретно визначених видових відносин. Зокрема, автором запропоновано подальше удосконалення української системи права шляхом виокремлення та визнання такої комплексної галузі права, як ювенальне право.
{"title":"До питання про комплексні галузі українського права","authors":"Р. М. Дудник","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.721","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.721","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню необхідності та доцільності виокремлення комплексних галузей в українській системі права. Дискусії вчених навколо вибраної теми можна вважати класичними, проте досі однозначного вирішення вказане питання не знайшло. Автором констатовано, що система права являє собою об’ємне утворення, яке постійно перебуває в динамічному стані у зв’язку з трансформацією відносин у суспільстві, що пов’язані з економічними, політичними, культурними та іншими факторами. У межах вибраної теми розглянуто передумови виникнення комплексних галузей права, ознаки, що притаманні комплексним галузям права, особливість їх предмета правового регулювання та використання норм традиційних галузей права під час регулювання відносин у межах комплексної галузі. Досліджено взаємодію між комплексними галузями права та традиційними (основними). Висловлено заперечення щодо існування комплексних галузей права як перехідних, тобто таких, що обов’язково мають еволюціонувати в самостійну основну галузь. Проаналізовано необхідність становлення та розвитку комплексної галузі права через правову дійсність,яка уособлює динаміку сучасних суспільних відносин та їх неоднорідність, а також показує неспроможність врегулювати ті чи інші відносини в межах однієї галузі. Таким чином, комплексні галузі права слід вважати рушійною силою для створення нових конфігурацій в українській правовій системі. Так, у статті наведено приклади комплексних галузей права, в яких гармонійно поєднуються норми різних традиційних галузей права. Враховуючи значні переваги комплексного регулювання суспільних правовідносин, автор наголошує, що актуальність виокремлення та визнання комплексних галузей права дедалі зростатиме, а запровадження таких галузей слугуватиме підвищенню ефективності правового регулювання конкретно визначених видових відносин. Зокрема, автором запропоновано подальше удосконалення української системи права шляхом виокремлення та визнання такої комплексної галузі права, як ювенальне право.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131003810","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Статтю присвячено поняттю емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві, наданню на підставі аналізу наукових поглядів та з урахуванням чинного законодавства теоретико-правової характеристики емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві. Розглянуто проблему надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам (емансипації). Висвітлено проблему, пов’язану з порядком та підставами надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам у цивільному судочинстві. Проаналізовано проблеми, які виникають під час надання повної цивільної дієздатності в судовому порядку. Розглянуто судову практику надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана батьком або матір’ю особи. Для досягнення таких результатів здійснено наукову характеристику статусу неповнолітніх та визначення поняття «емансипація», досліджено підстави та порядок нaдaвання повної цивільної дієздaтності неповнолітнім особам та зроблено аналіз судової практики щодо надання повної цивільної дієздатності неповнолітні особі, яка записана батьком або матір’ю дитини. Охарактеризовано висновок про те, що права дитини як окрема категорія прав людини набули й набувають юридичного закріплення, базуючись на необхідності особливого ставлення, з урахуванням фізіологічних і психологічних особливостей, потреб дитини. Про права дитини, як і про права людини, слід говорити з погляду відносин «влада – особа». Якщо дитина має право, то держава зобов’язана гарантувати їй це право. Наприклад, як визначено у ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, відповідно держава гарантує кожному доступ до суду, у тому числі неповнолітнім особам. Держава створює судову систему і розробляє правила, що регулюють її функціонування, що постійно перебувають у русі та вдосконалюються. Зазначеними правилами передбачено здійснення належної емансипації неповнолітніх засобами цивільного судочинства – проблема нагальна та недостатньо висвітлена. Нові підходи до аналізу стану вирішення цієї проблеми в цивільному судочинстві містяться в нашому дослідженні.
{"title":"Емансипація неповнолітньої особи в цивільному судочинстві","authors":"Світлана Дяченко, Ю. В. Клишкова","doi":"10.32837/PYUV.V0I1.726","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/PYUV.V0I1.726","url":null,"abstract":"Статтю присвячено поняттю емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві, наданню на підставі аналізу наукових поглядів та з урахуванням чинного законодавства теоретико-правової характеристики емансипації неповнолітньої особи в цивільному судочинстві. Розглянуто проблему надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам (емансипації). Висвітлено проблему, пов’язану з порядком та підставами надання повної цивільної дієздатності неповнолітнім особам у цивільному судочинстві. Проаналізовано проблеми, які виникають під час надання повної цивільної дієздатності в судовому порядку. Розглянуто судову практику надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана батьком або матір’ю особи. Для досягнення таких результатів здійснено наукову характеристику статусу неповнолітніх та визначення поняття «емансипація», досліджено підстави та порядок нaдaвання повної цивільної дієздaтності неповнолітнім особам та зроблено аналіз судової практики щодо надання повної цивільної дієздатності неповнолітні особі, яка записана батьком або матір’ю дитини. Охарактеризовано висновок про те, що права дитини як окрема категорія прав людини набули й набувають юридичного закріплення, базуючись на необхідності особливого ставлення, з урахуванням фізіологічних і психологічних особливостей, потреб дитини. Про права дитини, як і про права людини, слід говорити з погляду відносин «влада – особа». Якщо дитина має право, то держава зобов’язана гарантувати їй це право. Наприклад, як визначено у ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, відповідно держава гарантує кожному доступ до суду, у тому числі неповнолітнім особам. Держава створює судову систему і розробляє правила, що регулюють її функціонування, що постійно перебувають у русі та вдосконалюються. Зазначеними правилами передбачено здійснення належної емансипації неповнолітніх засобами цивільного судочинства – проблема нагальна та недостатньо висвітлена. Нові підходи до аналізу стану вирішення цієї проблеми в цивільному судочинстві містяться в нашому дослідженні.","PeriodicalId":251102,"journal":{"name":"Прикарпатський юридичний вісник","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124379779","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：