Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.28
Л. Є. Северіна, С. П. Козіброцький, В. В. Ковальчук
Сучасна система фізичного виховання потребує активних перетворень відповідно до стандартів Нової української школи. Внаслідок запровадження нових тенденцій у галузі фізичної культури й спорту, невідкладними є розв’язання завдань, які залежать від розробки й обґрунтування інноваційних технологій, механізмів їх втілення у практику роботи шкіл, а головне, початкової ланки закладів загальної середньої освіти. Мета статті – узагальнити положення науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми та проаналізувати стан використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури у початковій школі. Методи досліджень. Для вирішення окреслених завдань дослідження використано такі методи дослідження: вивчення й аналіз літературних джерел, офіційних документів; вивчення практичного досвіду та опитування з метою вивчення стану використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури. Виклад основного матеріалу. Науково- педагогічний аналіз сучасного стану використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури у початковій школі дозволяє стверджувати, що у методиці проведення уроків основної гімнастики в школі традиційні засоби (від загальнорозвиваючих вправ без предметів, із предметами до вправ у висах і упорах на снарядах й устаткуванні), звичайно ж, залишаються базовими. Однак, сьогодення обумовлює появу нових і нетрадиційних у масовому фізкультурному русі видів рухової активності. До таких видів можна віднести: гімнастику ритмічну (аеробіку), нейробіку, шейпінг, стретчинг, ушу, хатха-йогу, дихальну гімнастику гімнастику для очей, дитячий фітнес, логоаеробіку, звіроаеробіку. Висновки. Нетрадиційні види гімнастики дають нам можливість в повній мірі реалізувати різні завдання фізичного виховання в школі, не тільки зміцнювати здоров’я, підвищувати функціональні можливості організму, розвивати рухові уміння, навички й якості, а також формувати світогляд, забезпечувати моральне і етичне виховання. Виходячи з цих можливостей, нетрадиційні види рухової активності мають великий педагогічний потенціал особливо при роботі з сучасними дітьми.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ВИДІВ ГІМНАСТИКИ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ","authors":"Л. Є. Северіна, С. П. Козіброцький, В. В. Ковальчук","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.28","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.28","url":null,"abstract":"Сучасна система фізичного виховання потребує активних перетворень відповідно до стандартів Нової української школи. Внаслідок запровадження нових тенденцій у галузі фізичної культури й спорту, невідкладними є розв’язання завдань, які залежать від розробки й обґрунтування інноваційних технологій, механізмів їх втілення у практику роботи шкіл, а головне, початкової ланки закладів загальної середньої освіти. Мета статті – узагальнити положення науково-методичної літератури з досліджуваної проблеми та проаналізувати стан використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури у початковій школі. Методи досліджень. Для вирішення окреслених завдань дослідження використано такі методи дослідження: вивчення й аналіз літературних джерел, офіційних документів; вивчення практичного досвіду та опитування з метою вивчення стану використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури. Виклад основного матеріалу. Науково- педагогічний аналіз сучасного стану використання нетрадиційних видів гімнастики на уроках фізичної культури у початковій школі дозволяє стверджувати, що у методиці проведення уроків основної гімнастики в школі традиційні засоби (від загальнорозвиваючих вправ без предметів, із предметами до вправ у висах і упорах на снарядах й устаткуванні), звичайно ж, залишаються базовими. Однак, сьогодення обумовлює появу нових і нетрадиційних у масовому фізкультурному русі видів рухової активності. До таких видів можна віднести: гімнастику ритмічну (аеробіку), нейробіку, шейпінг, стретчинг, ушу, хатха-йогу, дихальну гімнастику гімнастику для очей, дитячий фітнес, логоаеробіку, звіроаеробіку. Висновки. Нетрадиційні види гімнастики дають нам можливість в повній мірі реалізувати різні завдання фізичного виховання в школі, не тільки зміцнювати здоров’я, підвищувати функціональні можливості організму, розвивати рухові уміння, навички й якості, а також формувати світогляд, забезпечувати моральне і етичне виховання. Виходячи з цих можливостей, нетрадиційні види рухової активності мають великий педагогічний потенціал особливо при роботі з сучасними дітьми.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"150 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134336079","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.1
Л. К. Бойко
Автором встановлено, що інформатизація професійної діяльності є ключовим напрямом реформування галузей виробництва. Встановлено, що важливою складовою професійної компетентності майбутніх бакалаврів з електроніки є цифрова компетентність, що сприяє успішному виконанню професійних обов’язків. Зазначено, що поняття «цифрова компетентність» досить широке і на сьогодні відсутнє єдине універсальне визначення. У статті представлені трактування поняття «цифрова компетентність» такими вченими як: Г. Генсерук, С. Скотт, Л. Гаврилова, Ю. Топольник, Г. Солдатова. Розглянуто різноманітні підходи до окреслення складових цифрової компетентності: інформаційна складова та медіакомпетентність, комунікативна, технічна та споживча компетентність (Г. Солдатова), технічні навички роботи з ІКТ, уміння застосовувати ці ресурси в професійній діяльності та вміння планувати, аналізувати та керувати робочим процесом за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (С. Прохорова), когнітивний та ціннісно-мотиваційний (Л. Семко), інформація та цифрові дані, комунікація та співпраця, створення цифрового контенту, безпека, вирішення проблем (DigComp 2.0). Вказано, що завданнями цифрової компетентності є керування інформацією, задоволення потреб, спільна діяльність, розв’язання проблем, створення цифрового продукту, співробітництво та спілкування. Зазначено, що цифрова компетентність генерує коефіцієнти ефективності системи фахової вищої освіти, в тому числі з акцентом на моделі, що відображають динаміку змін зовнішніх і внутрішніх компонентів цифрового середовища. У статті приділено увагу рівням сформованості цифрової компетентності, як показнику, що відображає готовність майбутніх бакалаврів з електроніки до активного використання цифрових технологій у професійній діяльності. Визначено індикатори для вимірювання рівня цифрової компетентності: професійний розвиток, використання цифрових ресурсів, самоосвіта, формування цифрової компетентності майбутніх бакалаврів з електроніки. Зазначено, що цифрова компетентність співвідносяться з трьома рівнями досвіду: високий (експертний), середній (інтегратор) та низький (початківець).
{"title":"ЦИФРОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ОДНА З ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З ЕЛЕКТРОНІКИ","authors":"Л. К. Бойко","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.1","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.1","url":null,"abstract":"Автором встановлено, що інформатизація професійної діяльності є ключовим напрямом реформування галузей виробництва. Встановлено, що важливою складовою професійної компетентності майбутніх бакалаврів з електроніки є цифрова компетентність, що сприяє успішному виконанню професійних обов’язків. Зазначено, що поняття «цифрова компетентність» досить широке і на сьогодні відсутнє єдине універсальне визначення. У статті представлені трактування поняття «цифрова компетентність» такими вченими як: Г. Генсерук, С. Скотт, Л. Гаврилова, Ю. Топольник, Г. Солдатова. Розглянуто різноманітні підходи до окреслення складових цифрової компетентності: інформаційна складова та медіакомпетентність, комунікативна, технічна та споживча компетентність (Г. Солдатова), технічні навички роботи з ІКТ, уміння застосовувати ці ресурси в професійній діяльності та вміння планувати, аналізувати та керувати робочим процесом за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (С. Прохорова), когнітивний та ціннісно-мотиваційний (Л. Семко), інформація та цифрові дані, комунікація та співпраця, створення цифрового контенту, безпека, вирішення проблем (DigComp 2.0). Вказано, що завданнями цифрової компетентності є керування інформацією, задоволення потреб, спільна діяльність, розв’язання проблем, створення цифрового продукту, співробітництво та спілкування. Зазначено, що цифрова компетентність генерує коефіцієнти ефективності системи фахової вищої освіти, в тому числі з акцентом на моделі, що відображають динаміку змін зовнішніх і внутрішніх компонентів цифрового середовища. У статті приділено увагу рівням сформованості цифрової компетентності, як показнику, що відображає готовність майбутніх бакалаврів з електроніки до активного використання цифрових технологій у професійній діяльності. Визначено індикатори для вимірювання рівня цифрової компетентності: професійний розвиток, використання цифрових ресурсів, самоосвіта, формування цифрової компетентності майбутніх бакалаврів з електроніки. Зазначено, що цифрова компетентність співвідносяться з трьома рівнями досвіду: високий (експертний), середній (інтегратор) та низький (початківець).","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"56 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128643757","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.20
І. В. Кузьміна, О. М. Столярчук
У статті розкриваються такі поняття, як «культура», «мовлення» та взаємозв’язок між ними. Визначено фактори, які впливають на мовну культуру студентів, звернено увагу на методи формування мовленнєвої культури в умовах вищої школи. Акцент робиться на способах продукування усного мовлення, видах мовних і звукових вправ та комунікаційних завдань. У статті побіжно висвітлено окремі прикладні аспекти сучасної комунікативно зорієнтованої методики формування мовленнєвої культури студентів у процесі вивчення курсу української мови та фахових дисциплін. Особливу увагу було приділено розвитку у студентської молоді небайдужості до виражальних можливостей слова, престижу своєї мови у цілому і професійного мовлення зокрема. Досвід викладацької роботи засвідчує, що питання про культуру повсякденного мовлення здобувачів освіти, на жаль, продовжує набувати особливого драматизму з огляду на гібридні загрози національній безпеці у контексті окупаційної війни рф проти України. Значні зусилля потрібно спрямовувати на формування мовної свідомості сучасної молоді, бо «як основа духовності народу, мова є підмурком існування нації» (О. Пономарів). Сучасне інформаційне суспільство висуває нові вимоги до освіти, одна з яких полягає у навчанні людей, які можуть приймати ключові рішення та знаходити шляхи спілкування в нових середовищах. Мобільність, самостійність, креативність, здатність пристосовуватися до швидких змін – ці риси особистості стають вирішальними і їх формування потребує впровадження нових підходів у процес навчання. Сучасна педагогіка спрямована на створення оптимальних умов для інтелектуального розвитку та самореалізації особистості, оскільки людина є найвищою цінністю суспільства. Від рівня освіти в країні залежить добробут людей і можливість інтелектуальної конкуренції на міжнародній арені. Для викладачів мови важливо, щоб молодь цікавилася літературою, прагнула більше дізнатися про рідну мову та формувала мовну культуру.
{"title":"ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ УСНОГО МОВЛЕННЯ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ","authors":"І. В. Кузьміна, О. М. Столярчук","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.20","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.20","url":null,"abstract":"У статті розкриваються такі поняття, як «культура», «мовлення» та взаємозв’язок між ними. Визначено фактори, які впливають на мовну культуру студентів, звернено увагу на методи формування мовленнєвої культури в умовах вищої школи. Акцент робиться на способах продукування усного мовлення, видах мовних і звукових вправ та комунікаційних завдань. У статті побіжно висвітлено окремі прикладні аспекти сучасної комунікативно зорієнтованої методики формування мовленнєвої культури студентів у процесі вивчення курсу української мови та фахових дисциплін. Особливу увагу було приділено розвитку у студентської молоді небайдужості до виражальних можливостей слова, престижу своєї мови у цілому і професійного мовлення зокрема. Досвід викладацької роботи засвідчує, що питання про культуру повсякденного мовлення здобувачів освіти, на жаль, продовжує набувати особливого драматизму з огляду на гібридні загрози національній безпеці у контексті окупаційної війни рф проти України. Значні зусилля потрібно спрямовувати на формування мовної свідомості сучасної молоді, бо «як основа духовності народу, мова є підмурком існування нації» (О. Пономарів). Сучасне інформаційне суспільство висуває нові вимоги до освіти, одна з яких полягає у навчанні людей, які можуть приймати ключові рішення та знаходити шляхи спілкування в нових середовищах. Мобільність, самостійність, креативність, здатність пристосовуватися до швидких змін – ці риси особистості стають вирішальними і їх формування потребує впровадження нових підходів у процес навчання. Сучасна педагогіка спрямована на створення оптимальних умов для інтелектуального розвитку та самореалізації особистості, оскільки людина є найвищою цінністю суспільства. Від рівня освіти в країні залежить добробут людей і можливість інтелектуальної конкуренції на міжнародній арені. Для викладачів мови важливо, щоб молодь цікавилася літературою, прагнула більше дізнатися про рідну мову та формувала мовну культуру.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131022147","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.5
О. П. Митчик, І. С. Кліш, М. С. Мороз
У статті розкрито зміст різних етапів формування валеологічної компетентності учнів старших класів загальноосвітньої школи. Обґрунтовані організація, методи, форми, педагогічні прийоми та засоби валеологічного спрямування у фізичному вихованні школярів. Методика формування валеологічної компетентності складалася з цільового, мотиваційного, змістового (когнітивного), операційно-дійового та результативного компонентів. Кожен з компонентів реалізовувався на певному етапі формування валеологічної компетентності. Педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл у нашому дослідженні працювали переважно за напрямами: забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до організації навчального процесу та психолого-медико-соціального супроводу учнів на кожному етапі їхнього розвитку; здійснення постійної діагностики та корекції стану здоров’я дітей; проведення заходів щодо формування здорового способу життя школярів; впровадження методики і технологій здоров’язбережувального змісту, адаптованих до умов навчального закладу; залучення всіх учасників навчально- виховного процесу до діяльності, яка зберігає та формує здоров’я. У нашому дослідженні вольові зусилля учнів старших класів були спрямовані на пошуки шляхів удосконалення свого здоров’я на підставі дотримання здорового способу життя. У процесі формування валеологічної компетентності підліткам із заниженою самооцінкою, низьким статусом у колективі відводилися найвідповідальніші ролі в організації валеологічної діяльності, що допомагало їм досягти стану емоційного благополуччя. Одним з основних завдань нашого педагогічного експерименту – розвиток в учнів здоров’язбережувальної компетентності, сутність якої полягала в оволодінні спеціальними валеологічними знаннями, рівнем розвитку життєвих умінь і навичок щодо ведення здорового способу життя, а також у сформованості свідомого ставлення школярів до власного здоров’я та його збереження. Однак, вищенаведені позиції не вирішують повністю дану проблему і це дає змогу продовжити в подальшому дослідження у цьому напрямі.
{"title":"МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ","authors":"О. П. Митчик, І. С. Кліш, М. С. Мороз","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.5","url":null,"abstract":"У статті розкрито зміст різних етапів формування валеологічної компетентності учнів старших класів загальноосвітньої школи. Обґрунтовані організація, методи, форми, педагогічні прийоми та засоби валеологічного спрямування у фізичному вихованні школярів. Методика формування валеологічної компетентності складалася з цільового, мотиваційного, змістового (когнітивного), операційно-дійового та результативного компонентів. Кожен з компонентів реалізовувався на певному етапі формування валеологічної компетентності. Педагогічні колективи загальноосвітніх шкіл у нашому дослідженні працювали переважно за напрямами: забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до організації навчального процесу та психолого-медико-соціального супроводу учнів на кожному етапі їхнього розвитку; здійснення постійної діагностики та корекції стану здоров’я дітей; проведення заходів щодо формування здорового способу життя школярів; впровадження методики і технологій здоров’язбережувального змісту, адаптованих до умов навчального закладу; залучення всіх учасників навчально- виховного процесу до діяльності, яка зберігає та формує здоров’я. У нашому дослідженні вольові зусилля учнів старших класів були спрямовані на пошуки шляхів удосконалення свого здоров’я на підставі дотримання здорового способу життя. У процесі формування валеологічної компетентності підліткам із заниженою самооцінкою, низьким статусом у колективі відводилися найвідповідальніші ролі в організації валеологічної діяльності, що допомагало їм досягти стану емоційного благополуччя. Одним з основних завдань нашого педагогічного експерименту – розвиток в учнів здоров’язбережувальної компетентності, сутність якої полягала в оволодінні спеціальними валеологічними знаннями, рівнем розвитку життєвих умінь і навичок щодо ведення здорового способу життя, а також у сформованості свідомого ставлення школярів до власного здоров’я та його збереження. Однак, вищенаведені позиції не вирішують повністю дану проблему і це дає змогу продовжити в подальшому дослідження у цьому напрямі.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131518300","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.8
I. Turchyn, N. Horodetska, S. Dobrovolska, N. Havryshkiv
The article deals with the development of future legal professionals’ foreign language communicative competence in the process of studying English. The aims of our research include providing the definition of the foreign language communicative competence and outlining the ways of its development for future legal specialists. The results suggest that the usage of videos on legal topics (TV shows, films and others) foster grasping new material. Videos and audio recordings can be used to demonstrate how native speakers interact with others in their respective fields while taking into account the context. Instructions, given by educators about oral communication with people from foreign countries may contribute to the future negotiations, meetings and debates. It can be assumed that background knowledge of different countries, culture, other peculiarities are beneficial for communication. The mock trials can be done during English classes to encourage students. Dialogues or monologues on professional themes are productive in developing foreign language communicative competence. Future lawyers’ professional competency is fundamentally based on their ability to cope with compliance between verbal and nonverbal components of communication. Participants in the educational process have to pay attention to the fact that they communicate with one another by employing gestures, facial expressions, and body language. The article discusses lawyers’ speech culture, which is an important quality. Law blogging is a common activity and a convenient way to find information on legal issues. Innovative ways of choosing communicative tasks can better the educational process.
{"title":"WAYS TO IMPROVE FUTURE LEGAL PROFESSIONALS’ FOREIGN LANGUAGE COMMUNICATIVE COMPETENCE","authors":"I. Turchyn, N. Horodetska, S. Dobrovolska, N. Havryshkiv","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.8","url":null,"abstract":"The article deals with the development of future legal professionals’ foreign language communicative competence in the process of studying English. The aims of our research include providing the definition of the foreign language communicative competence and outlining the ways of its development for future legal specialists. The results suggest that the usage of videos on legal topics (TV shows, films and others) foster grasping new material. Videos and audio recordings can be used to demonstrate how native speakers interact with others in their respective fields while taking into account the context. Instructions, given by educators about oral communication with people from foreign countries may contribute to the future negotiations, meetings and debates. It can be assumed that background knowledge of different countries, culture, other peculiarities are beneficial for communication. The mock trials can be done during English classes to encourage students. Dialogues or monologues on professional themes are productive in developing foreign language communicative competence. Future lawyers’ professional competency is fundamentally based on their ability to cope with compliance between verbal and nonverbal components of communication. Participants in the educational process have to pay attention to the fact that they communicate with one another by employing gestures, facial expressions, and body language. The article discusses lawyers’ speech culture, which is an important quality. Law blogging is a common activity and a convenient way to find information on legal issues. Innovative ways of choosing communicative tasks can better the educational process.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"22 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121384754","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.23
П. М. Бойчук, Сергій Марчук
Важливим у сучасних умовах є процес переосмислення розвитку національної освіти задля утвердження державності України, виховання українців-патріотів, які ґрунтовно знають свою історію, культуру, традиції. Історико-культурні надбання та освітні традиції виступають дієвим чинником національно-патріотичного виховання здобувачів вищої освіти, формують у них громадянсько-культурні цінності та компетентності. Звичайно, найефективнішим є звернення до першовитоків духовності та культури нашого народу – Давньої Русі. Мета статті полягає у здійсненні історико-педагогічного аналізу розвитку та становлення давньоруської шкільної освіти, з’ясуванні передумов поширення писемності київськими князями, тісного зв’язку із кращими європейськими та українськими народними освітніми традиціями. Встановлено, що розвиток ідей про освіту й виховання в період Давньої Русі має загальнодержавне значення. Дослідження показало, що за князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого освіта стає важливим пріоритетом державної і релігійної політики. З’ясовано, що Ярослав Мудрий – перший київський князь, який запровадив міжнародну мобільність, залучивши на навчання європейських монархів у вищій школі «книжного вчення» при Софії Київській 1037 року. Показано, що просвітницька діяльність князя Ярослава та його родини залишили помітний слід в історії української культури. Адже Давня Русь не поступалась в освіченості тогочасним країнам Європи. Доведено, що давньоруська освіта має тісні інтеграційні зв’язки з культурою Візантії, у зміст освіти включені «сім вільних мистецтв», іноземні мови, заняття спортом. Аналіз етнографічних матеріалів засвідчує звернення до народного досвіду, народних звичаїв та традицій початку навчання на свято Наума, виходячи із практичних потреб українців як умілих землеробів. Простежено важливі тенденції тогочасної давньоруської освітньої традиції – народність, гуманізм, демократизм, європеїзм, нерозривний зв’язок із працею та життям.
{"title":"ОРГАНІЗАЦІЯ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДАВНЬОЇ РУСІ В ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ТА ЕТНОГРАФІЧНОМУ РАКУРСАХ","authors":"П. М. Бойчук, Сергій Марчук","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.23","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.23","url":null,"abstract":"Важливим у сучасних умовах є процес переосмислення розвитку національної освіти задля утвердження державності України, виховання українців-патріотів, які ґрунтовно знають свою історію, культуру, традиції. Історико-культурні надбання та освітні традиції виступають дієвим чинником національно-патріотичного виховання здобувачів вищої освіти, формують у них громадянсько-культурні цінності та компетентності. Звичайно, найефективнішим є звернення до першовитоків духовності та культури нашого народу – Давньої Русі. Мета статті полягає у здійсненні історико-педагогічного аналізу розвитку та становлення давньоруської шкільної освіти, з’ясуванні передумов поширення писемності київськими князями, тісного зв’язку із кращими європейськими та українськими народними освітніми традиціями. Встановлено, що розвиток ідей про освіту й виховання в період Давньої Русі має загальнодержавне значення. Дослідження показало, що за князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого освіта стає важливим пріоритетом державної і релігійної політики. З’ясовано, що Ярослав Мудрий – перший київський князь, який запровадив міжнародну мобільність, залучивши на навчання європейських монархів у вищій школі «книжного вчення» при Софії Київській 1037 року. Показано, що просвітницька діяльність князя Ярослава та його родини залишили помітний слід в історії української культури. Адже Давня Русь не поступалась в освіченості тогочасним країнам Європи. Доведено, що давньоруська освіта має тісні інтеграційні зв’язки з культурою Візантії, у зміст освіти включені «сім вільних мистецтв», іноземні мови, заняття спортом. Аналіз етнографічних матеріалів засвідчує звернення до народного досвіду, народних звичаїв та традицій початку навчання на свято Наума, виходячи із практичних потреб українців як умілих землеробів. Простежено важливі тенденції тогочасної давньоруської освітньої традиції – народність, гуманізм, демократизм, європеїзм, нерозривний зв’язок із працею та життям.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"192 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124262600","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.24
О. М. Галан, Г. М. Голя
У статті представлено системний погляд на педагогічне краєзнавство, що поєднує в собі функції застосування місцевого педагогічного матеріалу, найкращих здобутків педагогіки у конкретному регіоні, розв’язання актуальних завдань для підростаючого покоління. Визначено, що освітнє краєзнавство є водночас і джерелом і засобом формування і розвитку педагогічної культури майбутніх вчителів. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення освітньої парадигми та генерації нових ідей щодо модернізації освітнього процесу. На основі науково-проблемного підходу здійснено ретроспективний аналіз історії закладу освіти Луцький педагогічний коледж як джерела педагогічного краєзнавства, розкрито сутність та зміст понять «педагогічне краєзнавство». Подано теоретичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. На основі комплексного аналізу розкрито педагогічні принципи та умови, дотримання яких виділяє педагогічне краєзнавство з-поміж інших навчальних дисциплін, як таке, що володіє чи не найбільшими виховними й пізнавальними потенціями. Визначено, що з початком ХХІ століття в українській педагогічній науці все частіше утверджується регіональний підхід, оскільки у кожному з її куточків заново відкриваються нові віхи історії освіти. З’ясовано роль Луцького педагогічного коледжу в історії розвитку повоєнної освіти Волині. Відзначено, що історія Луцького педагогічного коледжу як джерело вивчення педагогічного краєзнавства є феноменом історико-педагогічних знань, особливостей розвитку освіти, наук, традицій Волинського краю, педагогічної думки, закономірностей у навчанні та вихованні молодого покоління з використанням педагогічного матеріалу, передового педагогічного досвіду вчительських та адміністративно-керівних кадрів. Окреслено перспективи подальшого дослідження теми історії Луцького педагогічного коледжу як джерела педагогічного краєзнавства.
{"title":"ІСТОРІЯ ЛУЦЬКОГО ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ ЯК ДЖЕРЕЛО ПЕДАГОГІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА","authors":"О. М. Галан, Г. М. Голя","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.24","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.24","url":null,"abstract":"У статті представлено системний погляд на педагогічне краєзнавство, що поєднує в собі функції застосування місцевого педагогічного матеріалу, найкращих здобутків педагогіки у конкретному регіоні, розв’язання актуальних завдань для підростаючого покоління. Визначено, що освітнє краєзнавство є водночас і джерелом і засобом формування і розвитку педагогічної культури майбутніх вчителів. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення освітньої парадигми та генерації нових ідей щодо модернізації освітнього процесу. На основі науково-проблемного підходу здійснено ретроспективний аналіз історії закладу освіти Луцький педагогічний коледж як джерела педагогічного краєзнавства, розкрито сутність та зміст понять «педагогічне краєзнавство». Подано теоретичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. На основі комплексного аналізу розкрито педагогічні принципи та умови, дотримання яких виділяє педагогічне краєзнавство з-поміж інших навчальних дисциплін, як таке, що володіє чи не найбільшими виховними й пізнавальними потенціями. Визначено, що з початком ХХІ століття в українській педагогічній науці все частіше утверджується регіональний підхід, оскільки у кожному з її куточків заново відкриваються нові віхи історії освіти. З’ясовано роль Луцького педагогічного коледжу в історії розвитку повоєнної освіти Волині. Відзначено, що історія Луцького педагогічного коледжу як джерело вивчення педагогічного краєзнавства є феноменом історико-педагогічних знань, особливостей розвитку освіти, наук, традицій Волинського краю, педагогічної думки, закономірностей у навчанні та вихованні молодого покоління з використанням педагогічного матеріалу, передового педагогічного досвіду вчительських та адміністративно-керівних кадрів. Окреслено перспективи подальшого дослідження теми історії Луцького педагогічного коледжу як джерела педагогічного краєзнавства.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"77 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131887631","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.25
Руфіна Добровольська
Музика широко використовувалася протягом усієї історії як цілюща сила для полегшення фізіологічного стану і стресу, але тільки в відносно недавній час музична терапія почала розвиватися як повноцінна професія та дисципліна. Що змінилося, так це сучасна та заснована на дослідженнях, практика в галузі охорони здоров’я людини, а також нові та інклюзивні способи зв’язку з музикою. Ця подвійна ідентичність музичної терапії, як професії здоров’я та дисципліни, так і музичної професії та дисципліни, сприяє величезній різноманітності практик, які характеризують сучасну музичну терапію. Професія музичного терапевта укріплює свою роль в освіті, суспільстві та охороні здоров’я на міжнародному рівні. Незаперечні можливості лікувального та виховного впливу музики в її аналітичній і синтетичній формі на патологічно змінені психічні і соматичні процеси в організмі людини стали імпульсом для виникнення нового наукового напрямку – музикотерапії як одного з лікувально-виховних методів. Термін «музична терапія», найбільш часто вживаний у літературі, має греко-латинське походження й у перекладі означає «лікування музикою». На визначенні поняття «музикотерапія» і його концепції у науковій літературі існують багато різних, досить часто протилежних поглядів вітчизняних і закордонних авторів, що беруть участь у теоретичному і практичному становленні цієї порівняно молодої науки. Аналіз літератури та досліджень з музичної терапії у історико-культурному контексті, дає змогу об’єднати деякі з основних функцій та методів з практики, дослідження та навчання, завдяки яким професія музичного терапевта відома в усьому світі. Дослідження закордонного досвіду становлення та розвитку даної професії та дисципліни, дозволяє впроваджувати практику музичної терапії та розвивати професію музичного терапевта в Україні.
{"title":"ПОНЯТТЯ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ","authors":"Руфіна Добровольська","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.25","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.25","url":null,"abstract":"Музика широко використовувалася протягом усієї історії як цілюща сила для полегшення фізіологічного стану і стресу, але тільки в відносно недавній час музична терапія почала розвиватися як повноцінна професія та дисципліна. Що змінилося, так це сучасна та заснована на дослідженнях, практика в галузі охорони здоров’я людини, а також нові та інклюзивні способи зв’язку з музикою. Ця подвійна ідентичність музичної терапії, як професії здоров’я та дисципліни, так і музичної професії та дисципліни, сприяє величезній різноманітності практик, які характеризують сучасну музичну терапію. Професія музичного терапевта укріплює свою роль в освіті, суспільстві та охороні здоров’я на міжнародному рівні. Незаперечні можливості лікувального та виховного впливу музики в її аналітичній і синтетичній формі на патологічно змінені психічні і соматичні процеси в організмі людини стали імпульсом для виникнення нового наукового напрямку – музикотерапії як одного з лікувально-виховних методів. Термін «музична терапія», найбільш часто вживаний у літературі, має греко-латинське походження й у перекладі означає «лікування музикою». На визначенні поняття «музикотерапія» і його концепції у науковій літературі існують багато різних, досить часто протилежних поглядів вітчизняних і закордонних авторів, що беруть участь у теоретичному і практичному становленні цієї порівняно молодої науки. Аналіз літератури та досліджень з музичної терапії у історико-культурному контексті, дає змогу об’єднати деякі з основних функцій та методів з практики, дослідження та навчання, завдяки яким професія музичного терапевта відома в усьому світі. Дослідження закордонного досвіду становлення та розвитку даної професії та дисципліни, дозволяє впроваджувати практику музичної терапії та розвивати професію музичного терапевта в Україні.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"220 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116173659","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.15
С.В. Боднар, Т. В. Глушко
Стаття присвячена вивченню особливостей проблемно-орієнтованого навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов. Дослідницьку увагу сфокусовано на аналізі поняття «проблемно-орієнтоване навчання» і специфікації феномена «проблемно-орієнтоване навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов», яке визначається як вид навчання, що пов’язаний з: пізнавальною активністю й самостійністю студентів щодо тлумачення, дослідження й аналізу лінгвістичних явищ; сприйманням й здійсненням комунікативних дій монологічного й діалогічного характеру з орієнтацією на когнітивний розвиток студентів; формуванням в свідомості студента мовної й концептуальної картин світу крізь призму іншомовної культури; розвитком творчих здібностей та інтелектуально-креативних якостей студентів. В роботі визначено види проблемних завдань для навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов, а саме: проблемно-орієнтовані завдання, що спрямовані на: формування лінгвокомунікативного мінімуму студентів в межах англомовного дидактичного дискурсу; розвиток когнітивних здібностей студентів; розвиток умінь аргументації студентів; розвиток творчих здібностей та інтелектуально-креативних якостей студентів та їх мовного чуття; формування дискурсивної компетентності майбутніх учителів. Встановлено алгоритм методичних дій щодо навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов з урахуванням проблемних завдань, який передбачає: формування в студентів лінгвокомунікативного мінімуму педагогічної спрямованості (в межах дидактичного дискурсу); формування навичок і вмінь сприйняття й здійснення комунікативних дій монологічного і діалогічного характеру з орієнтацією на когнітивний розвиток студентів; формування мовленнєвих і когнітивних вмінь педагогічної спрямованості. Таким чином, використання проблемних завдань у процесі навчання майбутніх учителів іноземних мов відкриває нові можливості для інтенсифікації практичної мовної підготовки фахівців і допомагає формувати здатність вирішувати проблеми, які виникають на рівні професійного спілкування, що є суттєвим для інтеграції українських фахівців в європейське науково-педагогічне суспільство.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ПРОБЛЕМНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ","authors":"С.В. Боднар, Т. В. Глушко","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.15","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню особливостей проблемно-орієнтованого навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов. Дослідницьку увагу сфокусовано на аналізі поняття «проблемно-орієнтоване навчання» і специфікації феномена «проблемно-орієнтоване навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов», яке визначається як вид навчання, що пов’язаний з: пізнавальною активністю й самостійністю студентів щодо тлумачення, дослідження й аналізу лінгвістичних явищ; сприйманням й здійсненням комунікативних дій монологічного й діалогічного характеру з орієнтацією на когнітивний розвиток студентів; формуванням в свідомості студента мовної й концептуальної картин світу крізь призму іншомовної культури; розвитком творчих здібностей та інтелектуально-креативних якостей студентів. В роботі визначено види проблемних завдань для навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов, а саме: проблемно-орієнтовані завдання, що спрямовані на: формування лінгвокомунікативного мінімуму студентів в межах англомовного дидактичного дискурсу; розвиток когнітивних здібностей студентів; розвиток умінь аргументації студентів; розвиток творчих здібностей та інтелектуально-креативних якостей студентів та їх мовного чуття; формування дискурсивної компетентності майбутніх учителів. Встановлено алгоритм методичних дій щодо навчання іншомовного усного мовлення майбутніх учителів іноземних мов з урахуванням проблемних завдань, який передбачає: формування в студентів лінгвокомунікативного мінімуму педагогічної спрямованості (в межах дидактичного дискурсу); формування навичок і вмінь сприйняття й здійснення комунікативних дій монологічного і діалогічного характеру з орієнтацією на когнітивний розвиток студентів; формування мовленнєвих і когнітивних вмінь педагогічної спрямованості. Таким чином, використання проблемних завдань у процесі навчання майбутніх учителів іноземних мов відкриває нові можливості для інтенсифікації практичної мовної підготовки фахівців і допомагає формувати здатність вирішувати проблеми, які виникають на рівні професійного спілкування, що є суттєвим для інтеграції українських фахівців в європейське науково-педагогічне суспільство.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"115 4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126209510","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-26DOI: 10.52726/as.pedagogy/2022.4.12
V. Chorniy, Yaroslav Dumashivskyi, O. Tynkaliuk, O. Patiievych
The article investigates theoretical and methodological basis to increase the effectiveness of using foreign language for professional business communication in non-languages specialized higher educational institutions. This will contribute to the guidelines forming in the field of communication. The use of collective forms of organizing cognitive activity at the stage of preparing students for professional communication contributes to the effectiveness of achieving the goal. An important aspect of preparing students for communication is the process of forming their social values in the field of business communication: attitude to each partner of communication as an aimed user, not as a means; interest in the process of communication, not just its result; attitude to communication as a dialogue, not a monologue; tolerance to the ideas of partners; orientation to not only receive in the communication process, but also to give as much as possible to the partner. The social attitudes forming in the sphere of communication becomes real only when it is carried out in the course of the entire educational job of the entire higher educational institution, directly related to the attitudes that teachers implement in their communication with students, that is, in the process of pedagogical communication. The method of communicative approach to learning a foreign language, in particular, for its use in the professional sphere, is considered to be one of the most effective. Namely, the emphasis is provided on collective forms of students’ cooperation, such as role-playing, group discussions, socio-dramas. Due to socio-drama it is possible to practice grammar (cognitive basis of communication skills) when the need to respond appears and the ability to produce grammatical sentences in the process of communicative interaction follows. The essence of this means of teaching communication is that the communicative task is solved by the participants of the role-playing game through improvised acting out of a certain situation, in particular from the real professional sphere. The ability to “read” non-verbal movements of a partner-interlocutor is also extremely important from a professional point of view for a specialist. It was experimentally proven the effectiveness of implementing in foreign language classes the use of both: text and audio materials, as well as collective forms of students’ cooperation. We also used and verified the significance of collective forms. They were aimed at strengthening the development of business and professionally oriented speech.
{"title":"APPROACHES TO ACCELERATE COMMUNICATION IN THE FROCESS OF STUDENTS FOREIGN LANGUAGE TEACHING OF THE NON-LINGUISTIC FACULTIES","authors":"V. Chorniy, Yaroslav Dumashivskyi, O. Tynkaliuk, O. Patiievych","doi":"10.52726/as.pedagogy/2022.4.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.52726/as.pedagogy/2022.4.12","url":null,"abstract":"The article investigates theoretical and methodological basis to increase the effectiveness of using foreign language for professional business communication in non-languages specialized higher educational institutions. This will contribute to the guidelines forming in the field of communication. The use of collective forms of organizing cognitive activity at the stage of preparing students for professional communication contributes to the effectiveness of achieving the goal. An important aspect of preparing students for communication is the process of forming their social values in the field of business communication: attitude to each partner of communication as an aimed user, not as a means; interest in the process of communication, not just its result; attitude to communication as a dialogue, not a monologue; tolerance to the ideas of partners; orientation to not only receive in the communication process, but also to give as much as possible to the partner. The social attitudes forming in the sphere of communication becomes real only when it is carried out in the course of the entire educational job of the entire higher educational institution, directly related to the attitudes that teachers implement in their communication with students, that is, in the process of pedagogical communication. The method of communicative approach to learning a foreign language, in particular, for its use in the professional sphere, is considered to be one of the most effective. Namely, the emphasis is provided on collective forms of students’ cooperation, such as role-playing, group discussions, socio-dramas. Due to socio-drama it is possible to practice grammar (cognitive basis of communication skills) when the need to respond appears and the ability to produce grammatical sentences in the process of communicative interaction follows. The essence of this means of teaching communication is that the communicative task is solved by the participants of the role-playing game through improvised acting out of a certain situation, in particular from the real professional sphere. The ability to “read” non-verbal movements of a partner-interlocutor is also extremely important from a professional point of view for a specialist. It was experimentally proven the effectiveness of implementing in foreign language classes the use of both: text and audio materials, as well as collective forms of students’ cooperation. We also used and verified the significance of collective forms. They were aimed at strengthening the development of business and professionally oriented speech.","PeriodicalId":321651,"journal":{"name":"АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»","volume":"50 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134212063","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：