Pub Date : 2023-10-04DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-62-70
Володимир Мирош
Мета дослідження – реконструювати процес підготовки Б. Барвінським докторату, проаналізувати зміст праці та з’ясувати особливості її рецепції. Методологія дослідження спирається на застосування принципів (об’єктивності, історизму, холізму) та методів (узагальнення, аналіз і синтез, порівняння, генетичний, психологічний та типологічний) історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу проблематики, пов’язаної із підготовкою, захистом та рецепцією першої монографії Б. Барвінського. Висновки. Здійснена реконструкція процесу підготовки та обговорення докторської дисертації Б. Барвінського дозволяє доволі повно зрозуміти дослідницький темперамент молодого вченого. Насамперед відзначено його наполегливість і цілеспрямованість в опануванні знань і вмінь як необхідних підстав для осмислення доби українського середньовіччя, що нею був захоплений юнак. По-друге, вказано на амбітність початкуючого історика, який наполегливо шукаючи власну дорогу в українознавстві, свідомо обрав темою докторату надзвичайно складну та контраверсійну постать Жигимонта Кейстутовича. Її опрацювання вимагало тривалих археографічних пошуків й інтенсивної аналітичної праці. По-третє, Б. Барвінський продемонстрував чималу дослідницьку сміливість, а подекуди й зухвалість, у спробах підважити усталені історіографічною традицією тези. І хоча його гіпотези здебільшого не були підтримані колегами, вони спонукали литуаністів до фахової саморефлексії. Незважаючи на загалом критичне сприйняття першої монографії Б. Барвінського, наукова корпорація схвально оцінила проведену молодим ученим археографічну й історіографічну роботу та його наполегливість у переосмисленні політичної біографії Жигимонта Кейстутовича. Підсумком була успішна промоція докторської праці і здобутий авторитет талановитого медієвіста. Це дозволило Б. Барвінському стати помітною постаттю галицької історіографії, представники якої виконували важливу громадську місію переосмислення ключових явищ середньовічної доби Центрально-Східної Європи з погляду українського історичного інтересу.
本研究的目的是重构 B. 巴尔文斯基的博士生培养过程，分析作品的内容并找出其接受的特殊性。研究方法以应用史学研究的原则（客观性、历史性、整体性）和方法（概括、分析和综合、比较、遗传学、心理学和类型学）为基础。文章的科学新颖性在于试图全面分析与 B. 巴尔文斯基第一部专著的编写、辩护和接受有关的问题。巴尔文斯基的第一部专著。结论。通过对 B. Barvinsky 博士论文的准备和讨论过程的再现，我们可以更全面地了解论文的准备和答辩过程。通过巴尔文斯基的博士论文，我们可以充分了解这位年轻科学家的研究气质。首先，我们注意到他在掌握知识和技能方面的毅力和决心，这些知识和技能是了解乌克兰中世纪的必要基础，而这正是这位年轻人所着迷的。其次，这也表明了这位历史学新手的雄心壮志，他坚持不懈地寻找自己在乌克兰研究领域的道路，有意识地选择了极其复杂且极具争议的人物 Zhyhymont Keistutovych 作为其博士论文的主题。对其研究需要进行广泛的考古研究和深入的分析工作。第三，B. 巴尔文斯基表现出了相当大的研究勇气，有时甚至大胆地试图破坏史学传统所确立的论点。尽管他的假设大多未得到同行的支持，但却引发了《礼记》学者的专业自省。尽管 B. Barvinsky 的首部专著受到了普遍批评，但他的著作仍受到了读者的欢迎。在巴尔文斯基的第一部专著出版后，科学界对这位年轻学者所做的考古学和历史学工作，以及他坚持不懈地重新思考日蒙特-凯斯图托维奇的政治传记给予了高度评价。结果，他的博士论文成功晋级，并获得了中世纪天才学者的权威。这使 B. 巴尔文斯基成为加利西亚历史学界的杰出人物，其代表人物履行了一项重要的公共使命，即从乌克兰历史利益的角度重新思考中欧和东欧中世纪时期的主要现象。
{"title":"Докторат Богдана Барвінського: ґенеза, реалізація, рецепція","authors":"Володимир Мирош","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-62-70","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-62-70","url":null,"abstract":"Мета дослідження – реконструювати процес підготовки Б. Барвінським докторату, проаналізувати зміст праці та з’ясувати особливості її рецепції. Методологія дослідження спирається на застосування принципів (об’єктивності, історизму, холізму) та методів (узагальнення, аналіз і синтез, порівняння, генетичний, психологічний та типологічний) історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного аналізу проблематики, пов’язаної із підготовкою, захистом та рецепцією першої монографії Б. Барвінського. Висновки. Здійснена реконструкція процесу підготовки та обговорення докторської дисертації Б. Барвінського дозволяє доволі повно зрозуміти дослідницький темперамент молодого вченого. Насамперед відзначено його наполегливість і цілеспрямованість в опануванні знань і вмінь як необхідних підстав для осмислення доби українського середньовіччя, що нею був захоплений юнак. По-друге, вказано на амбітність початкуючого історика, який наполегливо шукаючи власну дорогу в українознавстві, свідомо обрав темою докторату надзвичайно складну та контраверсійну постать Жигимонта Кейстутовича. Її опрацювання вимагало тривалих археографічних пошуків й інтенсивної аналітичної праці. По-третє, Б. Барвінський продемонстрував чималу дослідницьку сміливість, а подекуди й зухвалість, у спробах підважити усталені історіографічною традицією тези. І хоча його гіпотези здебільшого не були підтримані колегами, вони спонукали литуаністів до фахової саморефлексії. Незважаючи на загалом критичне сприйняття першої монографії Б. Барвінського, наукова корпорація схвально оцінила проведену молодим ученим археографічну й історіографічну роботу та його наполегливість у переосмисленні політичної біографії Жигимонта Кейстутовича. Підсумком була успішна промоція докторської праці і здобутий авторитет талановитого медієвіста. Це дозволило Б. Барвінському стати помітною постаттю галицької історіографії, представники якої виконували важливу громадську місію переосмислення ключових явищ середньовічної доби Центрально-Східної Європи з погляду українського історичного інтересу.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135596570","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-04DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-98-104
Ольга Коляструк
Метою статті є спроба проаналізувати масовий терор як єдино прийнятний для більшовиків спосіб завоювання влади та її збереження. Завдання полягає в осмисленні особливостей терору в Україні та на Поділлі, зокрема. Пропонується розглядати історію радянської окупаційної влади як типову для поведінки переможця стосовно переможеного – «тероризую, бо маю силу і владу, бо можу, не маю обмежень». Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення). Аналіз та інтерпретація радянського режиму ґрунтується на цивілізаційно-гуманістичному та соціоантропологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає у спробі узагальнити сучасне осмислення радянського режиму як окупаційно-колоніального, який переміг і закріпився завдяки терору і масовим репресіям. В Україні радянська каральна система мала геноцидальний характер і була спрямована проти селянства і національно свідомих категорій суспільства. Висновки. Радянська владна система – від збройного захоплення влади у 1917 р. до повалення режиму у 1991 р. – була за своєю ідеологією і політичною діяльністю карально-репресивною по відношенню до суспільства. Вона піддавала насильству різні соціальні верстви і категорії з різною мірою інтенсивності в залежності від особливостей історичного періоду. Безмежне застосування «революційного» насильства до реальних і уявних опонентів і суперників було родовою ознакою радянсько-більшовицької диктатури, цинічно легітимованої як «диктатура пролетаріату». Масовий терор і репресії були сутністю більшовизму в цілому, а не лише інструментом силових структур. Без репресій і терору радянська влада неможлива. Терор мав загальнопоглинальний (тотальний) характер, просякав усі сегменти і сфери суспільного життя і мав неперервний характер. Боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами народу» була штучною апологетикою людиноненависницької програми більшовиків.
{"title":"Радянські репресивні практики і масовий терор у 1920 ті рр. (на прикладі Поділля)","authors":"Ольга Коляструк","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-98-104","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-98-104","url":null,"abstract":"Метою статті є спроба проаналізувати масовий терор як єдино прийнятний для більшовиків спосіб завоювання влади та її збереження. Завдання полягає в осмисленні особливостей терору в Україні та на Поділлі, зокрема. Пропонується розглядати історію радянської окупаційної влади як типову для поведінки переможця стосовно переможеного – «тероризую, бо маю силу і владу, бо можу, не маю обмежень». Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, загальнонауковий інструментарій (аналіз, синтез, узагальнення). Аналіз та інтерпретація радянського режиму ґрунтується на цивілізаційно-гуманістичному та соціоантропологічному підходах. Наукова новизна роботи полягає у спробі узагальнити сучасне осмислення радянського режиму як окупаційно-колоніального, який переміг і закріпився завдяки терору і масовим репресіям. В Україні радянська каральна система мала геноцидальний характер і була спрямована проти селянства і національно свідомих категорій суспільства. Висновки. Радянська владна система – від збройного захоплення влади у 1917 р. до повалення режиму у 1991 р. – була за своєю ідеологією і політичною діяльністю карально-репресивною по відношенню до суспільства. Вона піддавала насильству різні соціальні верстви і категорії з різною мірою інтенсивності в залежності від особливостей історичного періоду. Безмежне застосування «революційного» насильства до реальних і уявних опонентів і суперників було родовою ознакою радянсько-більшовицької диктатури, цинічно легітимованої як «диктатура пролетаріату». Масовий терор і репресії були сутністю більшовизму в цілому, а не лише інструментом силових структур. Без репресій і терору радянська влада неможлива. Терор мав загальнопоглинальний (тотальний) характер, просякав усі сегменти і сфери суспільного життя і мав неперервний характер. Боротьба з внутрішніми і зовнішніми «ворогами народу» була штучною апологетикою людиноненависницької програми більшовиків.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"184 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135590480","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-04DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-53-61
Ярослав Цецик, Юрій Олексін, Світлана Цецик
Метою статті є дослідження ролі органів імперської влади та місцевого самоврядування у розвитку початкової та середньої освіти у Волинській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Авторами проаналізовано архівні документи та наукові праці, в яких висвітлено специфіку та особливості розвитку початкової, професійної та середньої освіти на Волині у досліджуваний період. Виділено роль органів місцевого самоврядування у розвитку освіти у регіоні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні спеціальних історичних (порівняльно-історичного та хронологічного) та загальнонаукових методів дослідження (аналізу, синтезу й узагальнення), що у поєднанні з принципами поліфакторності, об’єктивізму та історизму створило необхідні умови для неупередженого висвітлення поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автори на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси з’ясували роль органів імперської влади та місцевого самоврядування у розвитку початкової, професійної та середньої освіти на Волині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. На основі неупередженого аналізу архівних документів та матеріалів періодичної преси з’ясовано роль органів місцевого самоврядування у розвитку освіти на Волині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Відзначено, що завдяки зусиллям органів міського самоврядування у регіоні було відкрито ряд чоловічих та жіночих гімназій, частину прогімназій реорганізовано у повноцінні гімназії, що великою мірою впливало на розвиток освіти у регіоні. Окрема увага приділена ролі органів земського самоврядування у розвитку мережі початкових шкіл у всіх повітах губернії. Волинське земство після початку своєї повноцінної діяльності у 1911 р. важливу увагу, як і органи міського самоврядування, приділяло розвитку професійної освіти. Для реалізації поставленої мети вони не лише субсидіювали відкриття нових навчальних закладів, а й також фінансували вже діючі, виділяли стипендії для учнів педагогічних навчальних закладів за умови, що останні, після закінчення закладу, працюватимуть у земських школах. Значна увага приділялася також працевлаштуванню випускників фельдшерсько-акушерського училища.
{"title":"Особливості розвитку освіти на Волині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.","authors":"Ярослав Цецик, Юрій Олексін, Світлана Цецик","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-53-61","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-53-61","url":null,"abstract":"Метою статті є дослідження ролі органів імперської влади та місцевого самоврядування у розвитку початкової та середньої освіти у Волинській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Авторами проаналізовано архівні документи та наукові праці, в яких висвітлено специфіку та особливості розвитку початкової, професійної та середньої освіти на Волині у досліджуваний період. Виділено роль органів місцевого самоврядування у розвитку освіти у регіоні. Методологія дослідження ґрунтується на використанні спеціальних історичних (порівняльно-історичного та хронологічного) та загальнонаукових методів дослідження (аналізу, синтезу й узагальнення), що у поєднанні з принципами поліфакторності, об’єктивізму та історизму створило необхідні умови для неупередженого висвітлення поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автори на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси з’ясували роль органів імперської влади та місцевого самоврядування у розвитку початкової, професійної та середньої освіти на Волині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. На основі неупередженого аналізу архівних документів та матеріалів періодичної преси з’ясовано роль органів місцевого самоврядування у розвитку освіти на Волині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Відзначено, що завдяки зусиллям органів міського самоврядування у регіоні було відкрито ряд чоловічих та жіночих гімназій, частину прогімназій реорганізовано у повноцінні гімназії, що великою мірою впливало на розвиток освіти у регіоні. Окрема увага приділена ролі органів земського самоврядування у розвитку мережі початкових шкіл у всіх повітах губернії. Волинське земство після початку своєї повноцінної діяльності у 1911 р. важливу увагу, як і органи міського самоврядування, приділяло розвитку професійної освіти. Для реалізації поставленої мети вони не лише субсидіювали відкриття нових навчальних закладів, а й також фінансували вже діючі, виділяли стипендії для учнів педагогічних навчальних закладів за умови, що останні, після закінчення закладу, працюватимуть у земських школах. Значна увага приділялася також працевлаштуванню випускників фельдшерсько-акушерського училища.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"37 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135591826","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-03DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-31-38
Олена Бороденко, Віталій Тучинський
Мета. У статті за матеріалами Генерального (Румянцевського) опису Лівобережної України 1765‒1769 рр. та сповідних розписів 1775 р. окремих населених пунктів Полтавського полку досліджуються особливості вікових записів сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. Методологічний інструментарій дослідження варіюється в дослідницьких полях соціальної історії та історичної демографії з використанням компаративного підходу, а також переважно методів квантитативного та критичного аналізу джерел. Висновки. Мотивація проведення фіскального перепису населення була зумовлена необхідністю проведення ефективних розподілів ресурсів і зібраних податків, які б стимулювали економічний розвиток. Сповідні відомості створювалися з метою християнсько-етичного виховання та дисциплінування православних віруючих. У дослідженні обраховано показники вікової акумуляції українського сільського населення за методикою Д. Уіпла. Відповідно до шкали стандартів ООН визначено середній показник індексу Уіпла (Whipple index) та рівень довіри до документації: за матеріалами сповідних розписів 1775 р. такий показник мав добру якість даних, а за Румянцевським описом – дуже погану. В обох джерелах помітні відхилення від норми. Із-поміж чинників, які вплинули на неточності цифрових даних джерел, можна назвати такі: усна передача укладачам реєстрів даних про вік людей; наявність значної частки «ювілярів», тобто осіб із позначенням років життя із закінченням на «0» та «5»; представлення спеціально неправдивих вікових показників, враховуючи мету укладання двох реєстрів; погана читабельність персоніфікованих записів; порушення виконавської дисципліни реєстраторами тощо. Незважаючи на неточності та недоліки відомостей церковних і фіскальних джерел, така документація залишається інформативною, важливою, унікальною для вивчення історико-демографічних та інших особливостей життя українського населення.
{"title":"Особливості вікових реєстрацій українського населення за матеріалами церковного та фіскального обліку другої половини XVIII століття","authors":"Олена Бороденко, Віталій Тучинський","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-31-38","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-31-38","url":null,"abstract":"Мета. У статті за матеріалами Генерального (Румянцевського) опису Лівобережної України 1765‒1769 рр. та сповідних розписів 1775 р. окремих населених пунктів Полтавського полку досліджуються особливості вікових записів сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. Методологічний інструментарій дослідження варіюється в дослідницьких полях соціальної історії та історичної демографії з використанням компаративного підходу, а також переважно методів квантитативного та критичного аналізу джерел. Висновки. Мотивація проведення фіскального перепису населення була зумовлена необхідністю проведення ефективних розподілів ресурсів і зібраних податків, які б стимулювали економічний розвиток. Сповідні відомості створювалися з метою християнсько-етичного виховання та дисциплінування православних віруючих. У дослідженні обраховано показники вікової акумуляції українського сільського населення за методикою Д. Уіпла. Відповідно до шкали стандартів ООН визначено середній показник індексу Уіпла (Whipple index) та рівень довіри до документації: за матеріалами сповідних розписів 1775 р. такий показник мав добру якість даних, а за Румянцевським описом – дуже погану. В обох джерелах помітні відхилення від норми. Із-поміж чинників, які вплинули на неточності цифрових даних джерел, можна назвати такі: усна передача укладачам реєстрів даних про вік людей; наявність значної частки «ювілярів», тобто осіб із позначенням років життя із закінченням на «0» та «5»; представлення спеціально неправдивих вікових показників, враховуючи мету укладання двох реєстрів; погана читабельність персоніфікованих записів; порушення виконавської дисципліни реєстраторами тощо. Незважаючи на неточності та недоліки відомостей церковних і фіскальних джерел, така документація залишається інформативною, важливою, унікальною для вивчення історико-демографічних та інших особливостей життя українського населення.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135739540","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-03DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-39-52
Марина Кругляк
Метою статті є показати історію появи такого феномену студентської повсякденності, як їдальня; продемонструвати умови її функціонування та довести безальтернарнативність її існування як місця, де здійснювалося харчування студентства підросійської України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація), спеціально-історичних методів (історико-структурний, конструктивно-генетичний, історико-компаративістський) із науковими принципами об’єктивності, системності, історизму. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії здійснено спробу окреслення феномену студентської їдальні як невід’ємної складової повсякденного життя молоді, що здобувала освіту у вищих навчальних закладах підросійської України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.; продемонстровано вартість студентського харчування й зруйновано популярний у радянській історичній науці міф про «вічноголодного студента». Висновки. Поява студентської їдальні, без якої неможливо уявити сучасний вищий навчальний заклад, як невід’ємної складової студентської повсякденності стала можливою в останній чверті ХІХ ст. Це було явищем закономірним, зважаючи на зростання чисельності студентства, демократизацію його соціального складу, розширення мережі вищих навчальних закладів, скасування існуючих при університетах підросійської України інститутів казеннокоштних студентів, зростання рівня самоідентифікації та самоорганізованості студентства тощо. Будучи закладом, безумовно, потрібним для систематичної організації харчування значної кількості молоді, їдальня з часом перетворюється на одне із місць революційної діяльності студентства. Пропоновані страви, хоч часто й були доступні студентові, все ж не завжди відзначалися високою якістю й подеколи призводили до появи в молоді хронічних захворювань кишково-шлункового тракту. Тим не менш, альтернативні заклади харчування (паштетні, ресторани, приватні їдальні), через свою елітарність та дорожнечу, користувалися популярністю тільки серед заможного студентства. Для незаможної молоді студентська їдальня, по суті, залишалася безальтернативною формою не лише організації дешевого харчування, але й невід’ємною складовою повсякденності, свідченням цього є численні спогади студентів та студентська творчість.
{"title":"Феномен їдальні у повсякденних практиках студентства підросійської України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.","authors":"Марина Кругляк","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-39-52","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-39-52","url":null,"abstract":"Метою статті є показати історію появи такого феномену студентської повсякденності, як їдальня; продемонструвати умови її функціонування та довести безальтернарнативність її існування як місця, де здійснювалося харчування студентства підросійської України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація), спеціально-історичних методів (історико-структурний, конструктивно-генетичний, історико-компаративістський) із науковими принципами об’єктивності, системності, історизму. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії здійснено спробу окреслення феномену студентської їдальні як невід’ємної складової повсякденного життя молоді, що здобувала освіту у вищих навчальних закладах підросійської України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст.; продемонстровано вартість студентського харчування й зруйновано популярний у радянській історичній науці міф про «вічноголодного студента». Висновки. Поява студентської їдальні, без якої неможливо уявити сучасний вищий навчальний заклад, як невід’ємної складової студентської повсякденності стала можливою в останній чверті ХІХ ст. Це було явищем закономірним, зважаючи на зростання чисельності студентства, демократизацію його соціального складу, розширення мережі вищих навчальних закладів, скасування існуючих при університетах підросійської України інститутів казеннокоштних студентів, зростання рівня самоідентифікації та самоорганізованості студентства тощо. Будучи закладом, безумовно, потрібним для систематичної організації харчування значної кількості молоді, їдальня з часом перетворюється на одне із місць революційної діяльності студентства. Пропоновані страви, хоч часто й були доступні студентові, все ж не завжди відзначалися високою якістю й подеколи призводили до появи в молоді хронічних захворювань кишково-шлункового тракту. Тим не менш, альтернативні заклади харчування (паштетні, ресторани, приватні їдальні), через свою елітарність та дорожнечу, користувалися популярністю тільки серед заможного студентства. Для незаможної молоді студентська їдальня, по суті, залишалася безальтернативною формою не лише організації дешевого харчування, але й невід’ємною складовою повсякденності, свідченням цього є численні спогади студентів та студентська творчість.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"20 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135695557","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-03DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-19-30
Тарас Беднарчик
Метою статті є вивчення ареалу проживання племені уличів на території сучасної України, специфіки їхньої взаємодії із неслов’янськими народами та причин протистояння з князями Русі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-системного) методів з проблемно-хронологічним принципом та принципами науковості, історизму, об’єктивності, системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше співвідноситься та аналізується історична інформація про уличів у різних регіонах нашої країни і встановлюється їхній цивілізаційний вплив на населення України часів Середньовіччя. Висновки. Літописні відомості про проживання уличів у Середньому Подніпров’ї, Південному Побужжі, Подністров’ї та Подунав’ї підтверджуються результатами археологічних досліджень. Окремими локальними зонами розселення уличів були Південне Подніпров’я, Південна Київщина, Південна Волинь, Дністровський каньйон. Уличі володіли розвиненими як на свій час аграрними технологіями, в основі яких було землеробство та присадибне скотарство. Серед ремесел помітне місце займали металургія, металообробка та ювелірна справа. Унікальною технологією було виробництво жорен з вулканічного туфу. Головними пам’ятками уличів є численні городища, які, насамперед, виконували функцію військового табору і укриття для населення. Здатність швидко будувати і удосконалювати ці об’єкти свідчить про наявність у них розвинених родоплемінних відносин, авторитетної адміністрації та знаті. Уличі і тиверці були особливо близькими племенами та мали спільний ареал проживання у Подністров’ї. Обидва племені разом брали участь у освоєнні земель правобережжя гирла Дунаю у Х–ХІ ст. Підрахунок кількості відомих городищ та аналіз ареалу розселення уличів дозволяє назвати їх одним із найчисленніших племен України ІХ–ХІ ст. Тривалий період війн ІХ–Х ст. між князями Русі та уличами був викликаний боротьбою за панування у Подніпров’ї і володіння дніпровським річковим шляхом до Чорного моря. Уличі мали особливі відносини із кочовими народами, що відрізняє їх від інших слов’янських племен. Їхнім сусідом і постійним партнером у взаємодії протягом VIII–ХІ ст. були представники південної гілки салтівської культури.
{"title":"Місце літописних уличів у ранньосередньовічній історії України","authors":"Тарас Беднарчик","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-19-30","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-19-30","url":null,"abstract":"Метою статті є вивчення ареалу проживання племені уличів на території сучасної України, специфіки їхньої взаємодії із неслов’янськими народами та причин протистояння з князями Русі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-порівняльного, історико-типологічного, історико-системного) методів з проблемно-хронологічним принципом та принципами науковості, історизму, об’єктивності, системності. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше співвідноситься та аналізується історична інформація про уличів у різних регіонах нашої країни і встановлюється їхній цивілізаційний вплив на населення України часів Середньовіччя. Висновки. Літописні відомості про проживання уличів у Середньому Подніпров’ї, Південному Побужжі, Подністров’ї та Подунав’ї підтверджуються результатами археологічних досліджень. Окремими локальними зонами розселення уличів були Південне Подніпров’я, Південна Київщина, Південна Волинь, Дністровський каньйон. Уличі володіли розвиненими як на свій час аграрними технологіями, в основі яких було землеробство та присадибне скотарство. Серед ремесел помітне місце займали металургія, металообробка та ювелірна справа. Унікальною технологією було виробництво жорен з вулканічного туфу. Головними пам’ятками уличів є численні городища, які, насамперед, виконували функцію військового табору і укриття для населення. Здатність швидко будувати і удосконалювати ці об’єкти свідчить про наявність у них розвинених родоплемінних відносин, авторитетної адміністрації та знаті. Уличі і тиверці були особливо близькими племенами та мали спільний ареал проживання у Подністров’ї. Обидва племені разом брали участь у освоєнні земель правобережжя гирла Дунаю у Х–ХІ ст. Підрахунок кількості відомих городищ та аналіз ареалу розселення уличів дозволяє назвати їх одним із найчисленніших племен України ІХ–ХІ ст. Тривалий період війн ІХ–Х ст. між князями Русі та уличами був викликаний боротьбою за панування у Подніпров’ї і володіння дніпровським річковим шляхом до Чорного моря. Уличі мали особливі відносини із кочовими народами, що відрізняє їх від інших слов’янських племен. Їхнім сусідом і постійним партнером у взаємодії протягом VIII–ХІ ст. були представники південної гілки салтівської культури.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135739539","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-03DOI: 10.31652/2411-2143-2023-45-9-18
Дмитро Ленчук
Метою статті є узагальнення інформації про формування колекції археологічних пам’яток з розвідок та розкопок П. І. Хавлюка, що зберігається у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Методологія дослідження представлена: принципом історизму, системним підходом, методами логіки, групування, порівняльно-історичним, статистичним та проблемно-хронологічним принципом. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першою узагальнюючою працею, де систематизовано та проаналізовано матеріали багаторічних розкопок П. І. Хавлюка (1925 – 2001) на різночасових пам’ятках археології з території Вінницької області, які становлять вагому частку фондової колекції Вінницького обласного краєзнавчого музею. Висновки. Вивченням археологічних пам’яток нашого краю Павло Іванович займався з 1950 по 2001 рр. За цей час археолог виявив понад 1200 об’єктів археологічної спадщини. На майже 100 пам’ятках (поселеннях, городищах, могильниках тощо) проведено стаціонарні розкопки. Із 43 з них матеріали потрапили до основного фонду Вінницького обласного краєзнавчого музею. Інша частина колекції знаходиться в науково-допоміжному фонді і перебуває на стадії опрацювання. Із опрацьованих матеріалів у фондовій колекції є матеріали з пам’яток трипільської культури (Борисівка, Лугова, Рахни Собові, Уланівка), передскіфського часу (Кунка), скіфського часу (Гайсин, Жорнище, Северинівка, Слобідка, Сорока, Стіна), зарубинецької культури (Носівці, Мар’янівка, Рахни, Пархомівка, Райки), черняхівської культури (Гайове, Гармаки, Гунька, Демидівка, Заячівка, Скитка, Слобідка, Тростянець), ранньослов’янського часу (Голики, Кальник, Коржівка, Кочурів ІІІ, Куна, Паріївка, Пархомівка, Семенки І, Тростянець, Хрінівка, Чортория, Щурівці), періоду Київської Русі (Демидівка, Пархомівка, Сажки, Слобідка, Червоне, Чортория, Юрківці). У групі зберігання «Археологія» є 1676 предметів, у «науково допоміжному фонді» 156 артефактів. На ці предмети складено наукові паспорти і вони активно вводяться до наукового обігу. Інша частина колекції опрацьовується і поповнює фондову колекцію музею. Отримані дані систематизовано та всебічно проаналізовано, подана їх історична інтерпретація. У роботі подано характеристику матеріалів за археологічними культурами та роками розкопок.
文章的目的是总结有关 P. I. 哈夫柳克勘探和发掘的考古遗迹藏品形成的信息，这些藏品存放在文尼察地区地方志博物馆的基金中。研究方法体现为历史主义原则、系统方法、逻辑方法、分组、历史比较、统计和问题-编年原则。该著作的科学新颖性在于，它是第一部系统整理和分析 P. I. Havliuk（1925-2001 年）在文尼察地区不同时期考古遗址长期发掘资料的综合性著作，这些考古遗址是文尼察地区地方志博物馆藏品的重要组成部分。结论帕夫洛-伊万诺维奇在 1950 年至 2001 年期间对本地区的考古遗迹进行了研究。 在此期间，考古学家发现了 1200 多件考古文物。在近 100 个遗址（居住区、山堡、墓地等）进行了固定发掘。其中 43 个遗址的材料被列入文尼察地区地方志博物馆的主要藏品中。其余的藏品则存放在研究和辅助基金中，并正在进行处理。在已处理的藏品中，有来自特里皮利文化（Borysivka、Luhova、Rakhny Sobovi、Ulanivka）、前斯基泰文化（Kunka）、斯基泰文化（Haisyn、Zhornyshche、Severynivka、Slobidka、Soroka、Stina）、扎鲁比涅茨文化（Nosivtsi、Marianivka、Rakhny、Parkhomivka、Raiki）古迹的资料、Chernyakhivska 文化（Haiove、Harmaki、Gunka、Demydivka、Zayachivka、Skytka、Slobidka、Trostyanets）、早期斯拉夫文化（Holyky、Kalnyk、Korzhivka、Kochuriv III、库纳、帕里耶夫卡、帕霍米夫卡、塞缅基一世、特罗斯蒂亚涅茨、赫里尼夫卡、乔尔托里亚、舒里夫茨）、基辅罗斯时期（德米季夫卡、帕霍米夫卡、萨日基、斯洛比德卡、切尔沃内、乔尔托里亚、尤尔基夫茨）。考古藏品组共有 1676 件藏品，科学辅助藏品组共有 156 件藏品。已为这些文物办理了科学护照，并积极将其引入科学流通。其余藏品正在处理中，并将纳入博物馆的库存收藏。本文对所获得的数据进行了系统化的综合分析，并对其进行了历史解读。本文按考古学文化和发掘年份对材料进行了描述。
{"title":"Колекція археологічних старожитностей із розкопок П. І. Хавлюка у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею","authors":"Дмитро Ленчук","doi":"10.31652/2411-2143-2023-45-9-18","DOIUrl":"https://doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-9-18","url":null,"abstract":"Метою статті є узагальнення інформації про формування колекції археологічних пам’яток з розвідок та розкопок П. І. Хавлюка, що зберігається у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Методологія дослідження представлена: принципом історизму, системним підходом, методами логіки, групування, порівняльно-історичним, статистичним та проблемно-хронологічним принципом. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першою узагальнюючою працею, де систематизовано та проаналізовано матеріали багаторічних розкопок П. І. Хавлюка (1925 – 2001) на різночасових пам’ятках археології з території Вінницької області, які становлять вагому частку фондової колекції Вінницького обласного краєзнавчого музею. Висновки. Вивченням археологічних пам’яток нашого краю Павло Іванович займався з 1950 по 2001 рр. За цей час археолог виявив понад 1200 об’єктів археологічної спадщини. На майже 100 пам’ятках (поселеннях, городищах, могильниках тощо) проведено стаціонарні розкопки. Із 43 з них матеріали потрапили до основного фонду Вінницького обласного краєзнавчого музею. Інша частина колекції знаходиться в науково-допоміжному фонді і перебуває на стадії опрацювання. Із опрацьованих матеріалів у фондовій колекції є матеріали з пам’яток трипільської культури (Борисівка, Лугова, Рахни Собові, Уланівка), передскіфського часу (Кунка), скіфського часу (Гайсин, Жорнище, Северинівка, Слобідка, Сорока, Стіна), зарубинецької культури (Носівці, Мар’янівка, Рахни, Пархомівка, Райки), черняхівської культури (Гайове, Гармаки, Гунька, Демидівка, Заячівка, Скитка, Слобідка, Тростянець), ранньослов’янського часу (Голики, Кальник, Коржівка, Кочурів ІІІ, Куна, Паріївка, Пархомівка, Семенки І, Тростянець, Хрінівка, Чортория, Щурівці), періоду Київської Русі (Демидівка, Пархомівка, Сажки, Слобідка, Червоне, Чортория, Юрківці). У групі зберігання «Археологія» є 1676 предметів, у «науково допоміжному фонді» 156 артефактів. На ці предмети складено наукові паспорти і вони активно вводяться до наукового обігу. Інша частина колекції опрацьовується і поповнює фондову колекцію музею. Отримані дані систематизовано та всебічно проаналізовано, подана їх історична інтерпретація. У роботі подано характеристику матеріалів за археологічними культурами та роками розкопок.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"50 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135739131","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті проаналізовано стан розвиненості діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів на прикладі Воєнної академії імені Євгенія Березняка та Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Методом анкетування виявлено рівень розуміння викладачами сутності та значення педагогічного діагностування та діагностичної діяльності в освітньому процесі, їх готовності до здійснення діагностичної функції, усвідомлення необхідності підвищення рівня розвитку діагностичної компетентності як складової їх професійної компетентності, а також проаналізовано роль системи професійного розвитку і підвищення кваліфікації у розвитку їх діагностичної компетентності. У анкетуванні взяли участь 228 викладачів вищих військових навчальних закладів, які викладають основні освітні навчальні дисципліни: військові та військово-спеціальні, технічні, іноземні мови, фізичну підготовку. Опитані були представлені викладачами різного віку та терміном на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів. Встановлено, що респонденти вірно розуміють сутність діагностичної компетентності як необхідного компоненту їх професійної компетентності, її значення у забезпеченні освітнього процесу у вищому військовому навчальному закладі, проте не володіють належним рівнем її розвиненості, а наявна система професійного розвитку та підвищення кваліфікації не може це забезпечити. Для вирішення проблеми запропоновано дослідити сутність діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, розробити її структуру із врахуванням особливостей освітнього процесу, обґрунтувати концептуальні основи та методику її розвитку, впровадивши цю методику в систему професійного розвитку та підвищення кваліфікації викладачів, визначити рівні розвиненості діагностичної компетентності, а також розробити критерії і показники її діагностування. Для цього в перспективі необхідно розробити, експериментально обґрунтувати та запровадити в систему професійного розвитку та підвищення кваліфікації модель розвитку діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів.
{"title":"STATE OF DEVELOPMENT OF DIAGNOSTIC COMPETENCE OF SCIENTIFIC AND PEDAGOGICAL STAFF AT THE MILITARY ACADEMIES","authors":"Oleksandr Lahodynskyi, Olha Khamaziuk, Alina Zinchenko","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-54-60","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-54-60","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано стан розвиненості діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів на прикладі Воєнної академії імені Євгенія Березняка та Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Методом анкетування виявлено рівень розуміння викладачами сутності та значення педагогічного діагностування та діагностичної діяльності в освітньому процесі, їх готовності до здійснення діагностичної функції, усвідомлення необхідності підвищення рівня розвитку діагностичної компетентності як складової їх професійної компетентності, а також проаналізовано роль системи професійного розвитку і підвищення кваліфікації у розвитку їх діагностичної компетентності. У анкетуванні взяли участь 228 викладачів вищих військових навчальних закладів, які викладають основні освітні навчальні дисципліни: військові та військово-спеціальні, технічні, іноземні мови, фізичну підготовку. Опитані були представлені викладачами різного віку та терміном на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів. Встановлено, що респонденти вірно розуміють сутність діагностичної компетентності як необхідного компоненту їх професійної компетентності, її значення у забезпеченні освітнього процесу у вищому військовому навчальному закладі, проте не володіють належним рівнем її розвиненості, а наявна система професійного розвитку та підвищення кваліфікації не може це забезпечити. Для вирішення проблеми запропоновано дослідити сутність діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, розробити її структуру із врахуванням особливостей освітнього процесу, обґрунтувати концептуальні основи та методику її розвитку, впровадивши цю методику в систему професійного розвитку та підвищення кваліфікації викладачів, визначити рівні розвиненості діагностичної компетентності, а також розробити критерії і показники її діагностування. Для цього в перспективі необхідно розробити, експериментально обґрунтувати та запровадити в систему професійного розвитку та підвищення кваліфікації модель розвитку діагностичної компетентності науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202489","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянуто організаційно-педагогічні умови формування життєвої успішності учнів старших класів. Авторками уточнено поняття «організаційно-педагогічні умови» як сукупність взаємопов’язаних обставин, які забезпечуються на управлінському рівні для досягнення запланованої мети й стосуються управління педагогами і їх професійною діяльністю та учнями і їх діяльністю, а також поняття «життєва успішність» як комплексне динамічне явище, що постійно розвивається і ускладнюється, оскільки є сукупністю набутих умінь і актуального досвіду особистості, та цілісне утворення, складна системна властивість особистості, що характеризує її здатність зберігати й оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, продуктивно діяти в різних життєвих ситуаціях, переживати стан задоволення від результатів власної діяльності, виконувати різноманітні гендерні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, просоціальній діяльності. Окреслено перелік з 12-ти організаційно-педагогічних умов, можливих для забезпечення ефективності процесу формування життєвої успішності учнів старших класів. Розроблено анкету для експертного опитування та представлено її у Google-формі. На основі експертної оцінки визначено ієрархію організаційно-педагогічних умов формування життєвої успішності учнів старших класів методами описової статистики та кластерного аналізу за допомогою пакету для статистичного аналізу STATISTICA 6.0 За результатами кластерного аналізу усі запропоновані організаційно-педагогічні умови формування життєвої успішності учнів старших класів об’єднано у три групи: «засадничі орієнтири», «система взаємодії» та «методи й інструменти». Визначено рейтингове місце кожної умови за результатами опитування таких груп експертів: усі експерти; експерти-педагоги та експерти-науковці; експерти, що проживають у різних типах населених місць. Необхідними організаційно-педагогічними умовами формування життєвої успішності учнів старших класів визнано: забезпечення здоров’ясприятливого освітнього середовища; розвиток системи загальнолюдських цінностей учнів; розроблення варіативних моделей і механізмів формування життєвої успішності учнів; забезпечення конструктивної взаємодії в учнівському колективі та організація методичної підтримки суб’єктів виховного процесу.
{"title":"ORGANIZATIONAL AND PEDAGOGICAL CONDITIONS OF FORMATION OF LIFE SUCCESSFULNESS OF PUPILS OF SENIOR CLASSES","authors":"Valentyna Kyrychenko, Olha Yezhova, Valeriia Necherda, Halyna Voronina","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-191-198","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-191-198","url":null,"abstract":"У статті розглянуто організаційно-педагогічні умови формування життєвої успішності учнів старших класів. Авторками уточнено поняття «організаційно-педагогічні умови» як сукупність взаємопов’язаних обставин, які забезпечуються на управлінському рівні для досягнення запланованої мети й стосуються управління педагогами і їх професійною діяльністю та учнями і їх діяльністю, а також поняття «життєва успішність» як комплексне динамічне явище, що постійно розвивається і ускладнюється, оскільки є сукупністю набутих умінь і актуального досвіду особистості, та цілісне утворення, складна системна властивість особистості, що характеризує її здатність зберігати й оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, продуктивно діяти в різних життєвих ситуаціях, переживати стан задоволення від результатів власної діяльності, виконувати різноманітні гендерні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, просоціальній діяльності. Окреслено перелік з 12-ти організаційно-педагогічних умов, можливих для забезпечення ефективності процесу формування життєвої успішності учнів старших класів. Розроблено анкету для експертного опитування та представлено її у Google-формі. На основі експертної оцінки визначено ієрархію організаційно-педагогічних умов формування життєвої успішності учнів старших класів методами описової статистики та кластерного аналізу за допомогою пакету для статистичного аналізу STATISTICA 6.0 За результатами кластерного аналізу усі запропоновані організаційно-педагогічні умови формування життєвої успішності учнів старших класів об’єднано у три групи: «засадничі орієнтири», «система взаємодії» та «методи й інструменти». Визначено рейтингове місце кожної умови за результатами опитування таких груп експертів: усі експерти; експерти-педагоги та експерти-науковці; експерти, що проживають у різних типах населених місць. Необхідними організаційно-педагогічними умовами формування життєвої успішності учнів старших класів визнано: забезпечення здоров’ясприятливого освітнього середовища; розвиток системи загальнолюдських цінностей учнів; розроблення варіативних моделей і механізмів формування життєвої успішності учнів; забезпечення конструктивної взаємодії в учнівському колективі та організація методичної підтримки суб’єктів виховного процесу.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"82 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202490","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-316-323
Dmytro Chepurko
Автор статті розглядає проблему творчо-інтерпретаційної діяльності майбутніх педагогів-музикантів на уроках мистецтва у загальноосвітніх середніх закладах України. На підставі ґрунтовного аналізу наукових джерел здійснено спробу представити поняття «творчо-інтерпретаційна діяльність» та окреслити напрямки її реалізації на уроках інтегрованого циклу «Мистецтво» у закладах загальної середньої освіти. Автор дійшов висновку, що філософське розуміння інтерпретації в мистецтві пов’язано з вивченням тексту, виконавською діяльністю, сприйманням художнього твору та, як наслідок, створенням естетичного продукту поняття «інтерпретація» у філософському розумінні. Психологічне тлумачення терміну «інтерпретація» дозволило визначити його як складну особистісну систему, підсвідомий процес вираження митцем своїх емоцій у художньому творі, який відтворює виконавець на ґрунті власного світорозуміння й світовідчуття та сприймає слухач. У музикознавчому аспекті, розгляд проблеми інтерпретації як мистецького явища пов’язаний не тільки з виконавством або словесними судженнями: до музичних інтерпретаторів також належать музикознавці, музичні режисери, викладачі музики, музичні письменники і всі інші, діяльність яких пов’язана з розкриттям сутності музичної думки, з усвідомленням її виражально-змістовного потенціалу, а також ті композитори, які у своїх творах перетворюють художній матеріал з творів інших авторів або із власних (В. Москаленко). У педагогічному аспекті феномен інтерпретації в мистецтві розглядався науковцями як сформована здатність до художньо-педагогічної інтерпретації музичного твору, що свідчить про вищий ступінь професіоналізму в галузі музичної педагогіки (Г. Падалка); як пункт «переплавки» мистецтвознавчих знань у педагогічні (О. Щолокова), результатом чого є новоутворена якість творів, пов’язана з пізнавальними, освітніми, розвиваючими можливостями мистецтва, що сприяє формуванню виконавських та професійних компетенцій студентів (Г. Врубель). На підставі вивчення філософських, психологічних, мистецтвознавчих, педагогічних джерел автором визначено поняття «творчо-інтерпретаційна діяльність» як процес тлумачення творів мистецтва на ґрунті аналізу авторського тексту в контексті історичної епохи та стилю митця, із залученням уяви, емоцій, інтуїції, знань про культуру і мистецтво та власного світорозуміння, спрямований на виховання креативної особистості учня на уроках мистецтва. Визначено три напрямки творчо-інтерпретаційної діяльності майбутнього вчителя-педагога на уроках інтегрованого циклу «Мистецтва»: виконавський, слухацький та глядацький.
{"title":"CREATIVE INTERPRETATION ACTIVITIES OF FUTURE MUSIC TEACHERS IN ART LESSONS: TO THE PROBLEM STATEMENT","authors":"Dmytro Chepurko","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-316-323","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-316-323","url":null,"abstract":"Автор статті розглядає проблему творчо-інтерпретаційної діяльності майбутніх педагогів-музикантів на уроках мистецтва у загальноосвітніх середніх закладах України. На підставі ґрунтовного аналізу наукових джерел здійснено спробу представити поняття «творчо-інтерпретаційна діяльність» та окреслити напрямки її реалізації на уроках інтегрованого циклу «Мистецтво» у закладах загальної середньої освіти. Автор дійшов висновку, що філософське розуміння інтерпретації в мистецтві пов’язано з вивченням тексту, виконавською діяльністю, сприйманням художнього твору та, як наслідок, створенням естетичного продукту поняття «інтерпретація» у філософському розумінні. Психологічне тлумачення терміну «інтерпретація» дозволило визначити його як складну особистісну систему, підсвідомий процес вираження митцем своїх емоцій у художньому творі, який відтворює виконавець на ґрунті власного світорозуміння й світовідчуття та сприймає слухач. У музикознавчому аспекті, розгляд проблеми інтерпретації як мистецького явища пов’язаний не тільки з виконавством або словесними судженнями: до музичних інтерпретаторів також належать музикознавці, музичні режисери, викладачі музики, музичні письменники і всі інші, діяльність яких пов’язана з розкриттям сутності музичної думки, з усвідомленням її виражально-змістовного потенціалу, а також ті композитори, які у своїх творах перетворюють художній матеріал з творів інших авторів або із власних (В. Москаленко). У педагогічному аспекті феномен інтерпретації в мистецтві розглядався науковцями як сформована здатність до художньо-педагогічної інтерпретації музичного твору, що свідчить про вищий ступінь професіоналізму в галузі музичної педагогіки (Г. Падалка); як пункт «переплавки» мистецтвознавчих знань у педагогічні (О. Щолокова), результатом чого є новоутворена якість творів, пов’язана з пізнавальними, освітніми, розвиваючими можливостями мистецтва, що сприяє формуванню виконавських та професійних компетенцій студентів (Г. Врубель). На підставі вивчення філософських, психологічних, мистецтвознавчих, педагогічних джерел автором визначено поняття «творчо-інтерпретаційна діяльність» як процес тлумачення творів мистецтва на ґрунті аналізу авторського тексту в контексті історичної епохи та стилю митця, із залученням уяви, емоцій, інтуїції, знань про культуру і мистецтво та власного світорозуміння, спрямований на виховання креативної особистості учня на уроках мистецтва. Визначено три напрямки творчо-інтерпретаційної діяльності майбутнього вчителя-педагога на уроках інтегрованого циклу «Мистецтва»: виконавський, слухацький та глядацький.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136203133","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：