Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-66-70
Tetiana Оkolnycha, Oleksandr Bosyi
У статті проаналізовано форми громадського спілкування української сільської молоді у ХІХ – першій чверті ХХ століття, які мали усталені структуру, внутрішні механізми самоорганізації, забезпечували захист від руйнівних процесів, зокрема асиміляційних, оскільки систематичне безпосереднє засвоєння звичаєво-обрядової культури, етикетних норм та правил сприяло формуванню у молоді стереотипів поведінки, які були визначальним вектором виховання та соціалізації. У статті розглядаються такі форми спілкування української селянської молоді, як ярмарки, сільська церква, побратимство, посестринство, сусідство, земляцтво, вечорниці. Ярмарки виконували господарські функції, на ярмарках хлопці та дівчата знайомились, укладали шлюбні угоди. Водночас, ярмарки слугували постійним засобом різноманітної інформації та знань. Сільська церква завжди була одним із основних осередків консолідації громади, місцем інтенсивного спілкування сільської молоді. Побратимство та посестринство були своєрідними формами індивідуальної взаємодопомоги, в основі яких лежало духовне споріднення, що виникало між хлопцями та дівчатами внаслідок спільного здійснення певних обрядових дій релігійно-морального змісту. Звичаєм побратимства, посестринства відносини дружби і взаємодопомоги скріплювалися на все життя і ставали морально обов’язковими і священними, як і родинні зв’язки. Побратими і посестри брали участь у господарських і сімейних справах: вирішували питання сватання і одруження своїх дітей, допомагали при хворобі та матеріальних нестатках тощо. Такі відносини народна педагогіка трактувала як ідеально-показові, що протистояли корисливості, злобі. Сусідство та земляцтво, які належали до виду спорідненості, що характеризувало зв’язки за місцем народження та проживання. Інститут вечорниць свідчив про набуття соціалізацією якісно нових ознак, вимірів, зміну її загальної спрямованості. Поруч з іншими соціалізаційними аспектами (господарськими, соціальними, обрядовими), на перший план виступає комунікативний, визначальними моментами якого стають кохання та одруження, а також процес формування та регуляції гендерної поведінки в середовищі молодіжної громади; молодь отримувала певну свободу дій, уже не перебуваючи постійно під контролем батьків. Автори приходять до висновку, що молодіжні об’єднання, як форми громадського спілкування, посідали важливе місце у вихованні молоді. У парубків та дівчат формувалися естетичні уподобання, основи спільної та особистої поведінки, емоційний та інтелектуальний досвід, засвоювалася фольклорна спадщина. Дівчата та парубки краще пізнавали протилежну стать, опановували стиль та форми поведінки властиві дорослим, здобували певні знання та досвід у сфері особистих стосунків.
{"title":"FORMS OF SOCIAL COMMUNICATION OF UKRAINIAN RURAL YOUTH (XIX – FIRST QUARTER OF XX CENTURY)","authors":"Tetiana Оkolnycha, Oleksandr Bosyi","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-66-70","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-66-70","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано форми громадського спілкування української сільської молоді у ХІХ – першій чверті ХХ століття, які мали усталені структуру, внутрішні механізми самоорганізації, забезпечували захист від руйнівних процесів, зокрема асиміляційних, оскільки систематичне безпосереднє засвоєння звичаєво-обрядової культури, етикетних норм та правил сприяло формуванню у молоді стереотипів поведінки, які були визначальним вектором виховання та соціалізації. У статті розглядаються такі форми спілкування української селянської молоді, як ярмарки, сільська церква, побратимство, посестринство, сусідство, земляцтво, вечорниці. Ярмарки виконували господарські функції, на ярмарках хлопці та дівчата знайомились, укладали шлюбні угоди. Водночас, ярмарки слугували постійним засобом різноманітної інформації та знань. Сільська церква завжди була одним із основних осередків консолідації громади, місцем інтенсивного спілкування сільської молоді. Побратимство та посестринство були своєрідними формами індивідуальної взаємодопомоги, в основі яких лежало духовне споріднення, що виникало між хлопцями та дівчатами внаслідок спільного здійснення певних обрядових дій релігійно-морального змісту. Звичаєм побратимства, посестринства відносини дружби і взаємодопомоги скріплювалися на все життя і ставали морально обов’язковими і священними, як і родинні зв’язки. Побратими і посестри брали участь у господарських і сімейних справах: вирішували питання сватання і одруження своїх дітей, допомагали при хворобі та матеріальних нестатках тощо. Такі відносини народна педагогіка трактувала як ідеально-показові, що протистояли корисливості, злобі. Сусідство та земляцтво, які належали до виду спорідненості, що характеризувало зв’язки за місцем народження та проживання. Інститут вечорниць свідчив про набуття соціалізацією якісно нових ознак, вимірів, зміну її загальної спрямованості. Поруч з іншими соціалізаційними аспектами (господарськими, соціальними, обрядовими), на перший план виступає комунікативний, визначальними моментами якого стають кохання та одруження, а також процес формування та регуляції гендерної поведінки в середовищі молодіжної громади; молодь отримувала певну свободу дій, уже не перебуваючи постійно під контролем батьків. Автори приходять до висновку, що молодіжні об’єднання, як форми громадського спілкування, посідали важливе місце у вихованні молоді. У парубків та дівчат формувалися естетичні уподобання, основи спільної та особистої поведінки, емоційний та інтелектуальний досвід, засвоювалася фольклорна спадщина. Дівчата та парубки краще пізнавали протилежну стать, опановували стиль та форми поведінки властиві дорослим, здобували певні знання та досвід у сфері особистих стосунків.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"21 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136203742","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-33-38
Yaroslav Haleta
Діагностика перебігів і результатів навчання, зокрема, сформованість умінь, є невід’ємним елементом структури навчального процесу, а на сьогодні ‒ невід’ємним компонентом сформованих компетентностей. У дослідженні на основі аналізу історичних витоків, принципів, функцій, структури, методів діагностичної діяльності визначені основні позиції що до реалізації діагностичних процедур. До принципів педагогічної діагностики віднесемо такі: науковості, системності, достовірності, об’єктивності, технологічності, економності, доступності, систематичності, послідовності, гласності. Виокремлено структуру і методи педагогічної діагностики. Проаналізовано сучасні вимоги до досліджуваного явища. Під педагогічною діагностикою розуміємо пізнавально-перетворювальну діяльність, що полягає у вивченні та врахуванні індивідуальних і групових особливостей, станів, властивостей учасників навчально-виховного процесу з метою забезпечення його ефективності. З’ясовано особливості педагогічної діагностики. Відповідно до принципів системного підходу педагогічна діагностика розглядається як цілісна сукупність структурних (мета, педагогічний діагноз, методи, об'єкти, суб'єкти) і функціональних (завдання, етапи, види, функції, принципи) компонентів, що перебувають у тісному взаємозв'язку і забезпечують реалізацію педагогічних завдань на основі визначення індивідуальних і групових особливостей, станів і властивостей суб’єктів навчально-виховного процесу. Метою даної роботи є обґрунтування закономірностей і розробка вимог до проектування системи педагогічної діагностики, що й здійснюється на підставі принципів навчання, аналізу психолого-педагогічної літератури і власного досвіду. Встановлено, що cучасний стан вимог до педагогічної діагностики вимагає концептуального обґрунтування комплексу вимог, системності проведення діагностики, професійної розробки діагностичного інструментарію, комплексного використання методик різного типу для комплексного оцінювання рівня розвитку особистісних характеристик. Перспективою подальшого дослідження є систематизація висунутих вимог, розробка конкретних технологій, методів і прийомів, що відповідають цим вимогам.
{"title":"PROBLEM OF DIAGNOSTICS OF PERSONALITY DESCRIPTIONS","authors":"Yaroslav Haleta","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-33-38","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-33-38","url":null,"abstract":"Діагностика перебігів і результатів навчання, зокрема, сформованість умінь, є невід’ємним елементом структури навчального процесу, а на сьогодні ‒ невід’ємним компонентом сформованих компетентностей. У дослідженні на основі аналізу історичних витоків, принципів, функцій, структури, методів діагностичної діяльності визначені основні позиції що до реалізації діагностичних процедур. До принципів педагогічної діагностики віднесемо такі: науковості, системності, достовірності, об’єктивності, технологічності, економності, доступності, систематичності, послідовності, гласності. Виокремлено структуру і методи педагогічної діагностики. Проаналізовано сучасні вимоги до досліджуваного явища. Під педагогічною діагностикою розуміємо пізнавально-перетворювальну діяльність, що полягає у вивченні та врахуванні індивідуальних і групових особливостей, станів, властивостей учасників навчально-виховного процесу з метою забезпечення його ефективності. З’ясовано особливості педагогічної діагностики. Відповідно до принципів системного підходу педагогічна діагностика розглядається як цілісна сукупність структурних (мета, педагогічний діагноз, методи, об'єкти, суб'єкти) і функціональних (завдання, етапи, види, функції, принципи) компонентів, що перебувають у тісному взаємозв'язку і забезпечують реалізацію педагогічних завдань на основі визначення індивідуальних і групових особливостей, станів і властивостей суб’єктів навчально-виховного процесу. Метою даної роботи є обґрунтування закономірностей і розробка вимог до проектування системи педагогічної діагностики, що й здійснюється на підставі принципів навчання, аналізу психолого-педагогічної літератури і власного досвіду. Встановлено, що cучасний стан вимог до педагогічної діагностики вимагає концептуального обґрунтування комплексу вимог, системності проведення діагностики, професійної розробки діагностичного інструментарію, комплексного використання методик різного типу для комплексного оцінювання рівня розвитку особистісних характеристик. Перспективою подальшого дослідження є систематизація висунутих вимог, розробка конкретних технологій, методів і прийомів, що відповідають цим вимогам.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"29 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204423","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-285-289
Tetiana Sovik, Taras Pukhalskyi
У статті розкриваються особливості формування технологічної компетенції студентів-музикантів у закладах вищої освіти. Проаналізовано вимоги стейкхолдерів (потреба закладів освіти у кваліфікованих фахівцях, спроможних забезпечити на високому рівні освітній процес, спрямований на виховання освіченого, креативного, творчого підростаючого покоління), що спрогнозувало якісну зміну концептуальних підходів освітньої діяльності здобувачів вищої освіти спеціальності Музичне мистецтво. Визначено поняття «технологічна компетенція майбутніх учителів музичного мистецтва» як спроможність вільно оперувати педагогічними методами, прийомами, засобами навчання в освітньому середовищі закладів загальної середньої освіти. На основі аналізу наукових досліджень з значеної проблеми та власного досвіду розроблено структуру технологічної компетенції студентів-музикантів та подано характеристику кожного компонента (методи, прийоми навчання (мотиваційні, розвитку музичного сприйняття, творчо-інтерактивні); форми навчання (різноманітні типи уроків музичного мистецтва/мистецтва та форми позакласної музично-виховної роботи); інструментарій навчання (засоби: інформаційні технології, музичний інструмент, методична та навчальна література); власна виконавська майстерність (гра на музичному інструменті, постановка голосу, хорове диригування); спроможність використання набутих методичних знань, умінь і навичок у практичній діяльності (проведення фрагментів музичної діяльності на уроці музичного мистецтва/мистецтва: слухання музики, спів, музична грамота, музично-дидактична гра, музично-ритмічна діяльність, гра на дитячих музичних інструментах; проведення фрагментів різних форм позакласної музично-виховної роботи). Обґрунтовано та висвітлено методичні рекомендації щодо формування технологічної компетенції студентів-музикантів у ході вивчення музичних дисциплін у закладах вищої освіти. Доведено, що володіння технологічною компетенцією є невід’ємною складовою фахової компетентності студента-музиканта та слугує запорукою високого рівня його майбутньої професійної діяльності.
{"title":"FORMATION OF TECHNOLOGICAL COMPETENCE OF STUDENT MUSICIANS IN INSTITUTIONS OF HIGHER EDUCATION","authors":"Tetiana Sovik, Taras Pukhalskyi","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-285-289","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-285-289","url":null,"abstract":"У статті розкриваються особливості формування технологічної компетенції студентів-музикантів у закладах вищої освіти. Проаналізовано вимоги стейкхолдерів (потреба закладів освіти у кваліфікованих фахівцях, спроможних забезпечити на високому рівні освітній процес, спрямований на виховання освіченого, креативного, творчого підростаючого покоління), що спрогнозувало якісну зміну концептуальних підходів освітньої діяльності здобувачів вищої освіти спеціальності Музичне мистецтво. Визначено поняття «технологічна компетенція майбутніх учителів музичного мистецтва» як спроможність вільно оперувати педагогічними методами, прийомами, засобами навчання в освітньому середовищі закладів загальної середньої освіти. На основі аналізу наукових досліджень з значеної проблеми та власного досвіду розроблено структуру технологічної компетенції студентів-музикантів та подано характеристику кожного компонента (методи, прийоми навчання (мотиваційні, розвитку музичного сприйняття, творчо-інтерактивні); форми навчання (різноманітні типи уроків музичного мистецтва/мистецтва та форми позакласної музично-виховної роботи); інструментарій навчання (засоби: інформаційні технології, музичний інструмент, методична та навчальна література); власна виконавська майстерність (гра на музичному інструменті, постановка голосу, хорове диригування); спроможність використання набутих методичних знань, умінь і навичок у практичній діяльності (проведення фрагментів музичної діяльності на уроці музичного мистецтва/мистецтва: слухання музики, спів, музична грамота, музично-дидактична гра, музично-ритмічна діяльність, гра на дитячих музичних інструментах; проведення фрагментів різних форм позакласної музично-виховної роботи). Обґрунтовано та висвітлено методичні рекомендації щодо формування технологічної компетенції студентів-музикантів у ході вивчення музичних дисциплін у закладах вищої освіти. Доведено, що володіння технологічною компетенцією є невід’ємною складовою фахової компетентності студента-музиканта та слугує запорукою високого рівня його майбутньої професійної діяльності.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"114 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136206328","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-383-389
Nataliia Sokulska, Nadiia Huzyk, Viktor Kmin
Acquiring education, such as elementary, secondary, pre-university, and higher education, is not only affordable, but also competitive today. The labor market dictates the main directions of choosing a future profession together with education for its acquisition. In addition to the attractiveness of the future profession, an important role is played by the prestige of the educational institution, the quality of education in it, the availability of scholarships and other student support programs. The rating of an educational institution is influenced by: the high level of its teaching staff; openness, transparency of educational programs; innovative approaches to the educational process; classroom fund equipped with means of simulation modeling of work processes for the future profession, availability of educational materials. Therefore, in some places, the main task for the staff of an educational institution is the wide application of modern innovative approaches to conducting classes on the use of information technologies, because, as experience shows, an interested student demonstrates a better learning result, has greater motivation and inspiration to study. Mobile learning (distance learning) can be attributed to interactive educational content of a relevant learning environment, i.e. an environment in which learning meets the needs of the listener. Educational services for mobile (distance) learning began to develop long before the spread of the COVID-19 pandemic around the world but gained special value precisely during this period. Among the most popular are MOODLE, GoogleКлас, WebTutor end else. In off-line mode an example of informatization is the "broadcasting from one to several devices" such as using multimedia tools such as interactive boards and listeners' gadgets, the special software of which allows working with texts and objects, audio and video materials, Internet resources, making handwritten notes directly on top of open documents and saving information. For developing a relevant learning environment, it’s advisable to use dynamic materials such as testing, surveys, feedback, which are created on the basis of game services Google-forms, QUIZIZZ, Kahoot. These services provide distance learning through the creation of current, control and homework tasks in the format of quizzes and tests, the organization of competitions, allow controlling of knowledges level through testing, surveys, as well as the presentation of new material from any discipline in a gaming forms.
{"title":"INTERACTIVE EDUCATIONAL CONTENT OF A RELEVANT EDUCATIONAL ENVIRONMENT IN ANDRAGOGY","authors":"Nataliia Sokulska, Nadiia Huzyk, Viktor Kmin","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-383-389","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-383-389","url":null,"abstract":"Acquiring education, such as elementary, secondary, pre-university, and higher education, is not only affordable, but also competitive today. The labor market dictates the main directions of choosing a future profession together with education for its acquisition. In addition to the attractiveness of the future profession, an important role is played by the prestige of the educational institution, the quality of education in it, the availability of scholarships and other student support programs. The rating of an educational institution is influenced by: the high level of its teaching staff; openness, transparency of educational programs; innovative approaches to the educational process; classroom fund equipped with means of simulation modeling of work processes for the future profession, availability of educational materials. Therefore, in some places, the main task for the staff of an educational institution is the wide application of modern innovative approaches to conducting classes on the use of information technologies, because, as experience shows, an interested student demonstrates a better learning result, has greater motivation and inspiration to study. Mobile learning (distance learning) can be attributed to interactive educational content of a relevant learning environment, i.e. an environment in which learning meets the needs of the listener. Educational services for mobile (distance) learning began to develop long before the spread of the COVID-19 pandemic around the world but gained special value precisely during this period. Among the most popular are MOODLE, GoogleКлас, WebTutor end else. In off-line mode an example of informatization is the \"broadcasting from one to several devices\" such as using multimedia tools such as interactive boards and listeners' gadgets, the special software of which allows working with texts and objects, audio and video materials, Internet resources, making handwritten notes directly on top of open documents and saving information. For developing a relevant learning environment, it’s advisable to use dynamic materials such as testing, surveys, feedback, which are created on the basis of game services Google-forms, QUIZIZZ, Kahoot. These services provide distance learning through the creation of current, control and homework tasks in the format of quizzes and tests, the organization of competitions, allow controlling of knowledges level through testing, surveys, as well as the presentation of new material from any discipline in a gaming forms.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"82 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136201996","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-301-307
Andriy Tkachuk
У статті розглянуті нові підходи при вивченні студентами освітньої програми Середня освіта (Трудове навчання та технології) особливостей адитивних технологій виробництва й обробки сучасних конструкційних металевих матеріалів, як однієї зі складових тем дисциплін "Основні процеси обробки матеріалів (металів)", "Технології обробки матеріалів", "Технологічний практикум з основних технологій (металевих матеріалів)", "Практикум з технологій" за рахунок більш ефективного компонування та подачі відповідного лекційного матеріалу з допомогою системи мультимедійних презентацій під час лекційних і лабораторних занять у форматі відео-конференцій на платформі Google Meet в умовах дистанційного навчання. Показано, що більш ретельного дослідження й опрацювання студентами потребують питання, які пов'язані з такими методами адитивних технологій, як Powder Bed Fusion і Direct Energy Deposition. Проаналізовано особливості викладення навчального матеріалу про характеристики і робочі параметри таких зрілих адитивних технологій 3D-друку металевих виробів, як SLS, DMLS, SLM, LENS, EBM, EBAM. Запропоновано, що при опрацюванні даного навчального матеріалу, студентам слід наголосити, що однією з самих розповсюджених є адитивна технологія газопорошкової лазерної плавки (Laser Engineered Net Shaping), яка належить до DED Additive Manufacturing. Реалізація цієї технології полягає у прямому підведенні металевого порошку в зону розплавлення, з наступним сплавленням його лазером. Підведення порошку здійснюється під тиском у повітрі чи в потоці інертного газі. Перевагами LENS є можливість: локальної обробки, гібридного виготовлення та ремонту великогабаритних, складнопрофільних і тонкостінних виробів; нанесення захисних покриттів; використання різних металопорошкових композицій. Недоліком LENS є велика витрата порошку через особливості процесу. Для виготовлення великогабаритних деталей простої геометрії також застосовується Electron Beam Additive Manufacturing, при якій в зону плавлення здійснюється пряме підведення металевого дроту з подальшим його сплавленням електронним променем з попередніми шарами ("зрізами") металевого виробу.
{"title":"THE ISSUE OF ADDITIVE TECHNOLOGIES IN SCIENTIFIC RESEARCH AND IN THE STUDY OF PROCESSES AND TECHNOLOGIES OF MODERN CONSTRUCTION MATERIALS","authors":"Andriy Tkachuk","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-301-307","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-301-307","url":null,"abstract":"У статті розглянуті нові підходи при вивченні студентами освітньої програми Середня освіта (Трудове навчання та технології) особливостей адитивних технологій виробництва й обробки сучасних конструкційних металевих матеріалів, як однієї зі складових тем дисциплін \"Основні процеси обробки матеріалів (металів)\", \"Технології обробки матеріалів\", \"Технологічний практикум з основних технологій (металевих матеріалів)\", \"Практикум з технологій\" за рахунок більш ефективного компонування та подачі відповідного лекційного матеріалу з допомогою системи мультимедійних презентацій під час лекційних і лабораторних занять у форматі відео-конференцій на платформі Google Meet в умовах дистанційного навчання. Показано, що більш ретельного дослідження й опрацювання студентами потребують питання, які пов'язані з такими методами адитивних технологій, як Powder Bed Fusion і Direct Energy Deposition. Проаналізовано особливості викладення навчального матеріалу про характеристики і робочі параметри таких зрілих адитивних технологій 3D-друку металевих виробів, як SLS, DMLS, SLM, LENS, EBM, EBAM. Запропоновано, що при опрацюванні даного навчального матеріалу, студентам слід наголосити, що однією з самих розповсюджених є адитивна технологія газопорошкової лазерної плавки (Laser Engineered Net Shaping), яка належить до DED Additive Manufacturing. Реалізація цієї технології полягає у прямому підведенні металевого порошку в зону розплавлення, з наступним сплавленням його лазером. Підведення порошку здійснюється під тиском у повітрі чи в потоці інертного газі. Перевагами LENS є можливість: локальної обробки, гібридного виготовлення та ремонту великогабаритних, складнопрофільних і тонкостінних виробів; нанесення захисних покриттів; використання різних металопорошкових композицій. Недоліком LENS є велика витрата порошку через особливості процесу. Для виготовлення великогабаритних деталей простої геометрії також застосовується Electron Beam Additive Manufacturing, при якій в зону плавлення здійснюється пряме підведення металевого дроту з подальшим його сплавленням електронним променем з попередніми шарами (\"зрізами\") металевого виробу.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"114 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202038","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-222-227
Nataliia Kuksa
Статтю присвячено з’ясуванню проблеми використання дискусій в освітньому процесі, як систему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хто навчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання нових знань і надається можливість для самореалізації особистості. Розкрито сутність поняття дискусії. Сказано, що будь-яка дискусія являє собою важливий засіб пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання професійного українського мовлення. Проаналізовано, що дискусія повинна містити три основних блоки: задум, який включає зміст, мету, завдання; процес реалізації задуму; результат дискусійної діяльності. Звернено увагу на види дискусій, зокрема виділено лінійну, фронтальну, керовану, публічну, групову, вільну дискусії. В статті подано варіанти розташування учасників. Вказано, що викладач має обрати таку форму розташування студентів, яка дозволить йому вирішити поставлені завдання. Висвітлено форми дискусій у процесі підготовки конкурентоспроможних фахівців. Зокрема виділено такі форми, як круглий стіл, засідання експертної групи, форум, форум- театр, симпозіум, судове засідання, переговори, сократівська дискусія перехресна дискусія, дискусія з відкритим закінченням. Вказано наукові джерела з проблеми дослідження. Значну увагу приділено дебатам, як одній з найбільш ефективних освітніх технологій, що дозволяє не лише забезпечити формування ґрунтовних знань, а й загальнолюдських і професійних якостей і вмінь. Виділено етапи проведення дебатних заходів, як підготовчий, завдяки якому визначаються тематика та мета цього заходу, надаються настанови студентам щодо матеріалу й напрямів, за якими необхідно підготуватися, обговорюється проблематика, виконується пошук потрібних фактів, тверджень, висловлювань, складається основний текст публічного виступу; безпосереднє проведення – має чітко регламентовану й розписану за часом структуру та результуючий – по завершенні виступів представників команд судді спільно радяться та визначають ту, що перемогла. У статті підкреслено роль викладача при проведенні будь-якої дискусії, яка найбільш близька до ролі посередника та його функції, насамперед сформулювати проблему і тему дискусії, створити необхідну мотивацію; створити доброзичливу атмосферу. Зазначено, що найкраще дискусія проходить в дружній атмосфері. Важливо, щоб людям, які знаходяться в аудиторії, було легко встановити візуальний контакт між собою. Кількість учасників при цьому має бути мінімальною; сформулювати разом з учасниками правила ведення дискусії. Підсумовано, що дискусія – це один з ефективних інтерактивних методів навчання українського мовлення майбутніх фахівців. Її використання сприяє розбудові комунікативних навичок студентів-фармацевтів, їхніх умінь чітко, логічно формулювати свої думки, слухати й висловлюватися відповідно до теми спілкування.
{"title":"THE USE OF DISCUSSION AS AN INTERACTIVE TECHNOLOGY AMONG PHARMACY STUDENTS IN THE DISCIPLINE « UKRAINIAN LANGUAGE (FOR PROFESSIONAL PURPOSES)»","authors":"Nataliia Kuksa","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-222-227","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-222-227","url":null,"abstract":"Статтю присвячено з’ясуванню проблеми використання дискусій в освітньому процесі, як систему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хто навчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання нових знань і надається можливість для самореалізації особистості. Розкрито сутність поняття дискусії. Сказано, що будь-яка дискусія являє собою важливий засіб пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання професійного українського мовлення. Проаналізовано, що дискусія повинна містити три основних блоки: задум, який включає зміст, мету, завдання; процес реалізації задуму; результат дискусійної діяльності. Звернено увагу на види дискусій, зокрема виділено лінійну, фронтальну, керовану, публічну, групову, вільну дискусії. В статті подано варіанти розташування учасників. Вказано, що викладач має обрати таку форму розташування студентів, яка дозволить йому вирішити поставлені завдання. Висвітлено форми дискусій у процесі підготовки конкурентоспроможних фахівців. Зокрема виділено такі форми, як круглий стіл, засідання експертної групи, форум, форум- театр, симпозіум, судове засідання, переговори, сократівська дискусія перехресна дискусія, дискусія з відкритим закінченням. Вказано наукові джерела з проблеми дослідження. Значну увагу приділено дебатам, як одній з найбільш ефективних освітніх технологій, що дозволяє не лише забезпечити формування ґрунтовних знань, а й загальнолюдських і професійних якостей і вмінь. Виділено етапи проведення дебатних заходів, як підготовчий, завдяки якому визначаються тематика та мета цього заходу, надаються настанови студентам щодо матеріалу й напрямів, за якими необхідно підготуватися, обговорюється проблематика, виконується пошук потрібних фактів, тверджень, висловлювань, складається основний текст публічного виступу; безпосереднє проведення – має чітко регламентовану й розписану за часом структуру та результуючий – по завершенні виступів представників команд судді спільно радяться та визначають ту, що перемогла. У статті підкреслено роль викладача при проведенні будь-якої дискусії, яка найбільш близька до ролі посередника та його функції, насамперед сформулювати проблему і тему дискусії, створити необхідну мотивацію; створити доброзичливу атмосферу. Зазначено, що найкраще дискусія проходить в дружній атмосфері. Важливо, щоб людям, які знаходяться в аудиторії, було легко встановити візуальний контакт між собою. Кількість учасників при цьому має бути мінімальною; сформулювати разом з учасниками правила ведення дискусії. Підсумовано, що дискусія – це один з ефективних інтерактивних методів навчання українського мовлення майбутніх фахівців. Її використання сприяє розбудові комунікативних навичок студентів-фармацевтів, їхніх умінь чітко, логічно формулювати свої думки, слухати й висловлюватися відповідно до теми спілкування.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"114 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202483","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-29-33
Oksana Bialyk
В статті акцентується увага на важливості виховання у дітей та молоді патріотизму, любові до України, поваги національних цінностей, а також формуванні національної та громадянської ідентичності сучасної молоді. Для цього проаналізовано державні документи (Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на період до 2025 року, Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України до 2025 року, Стратегія національно-патріотичного виховання), в яких, як пріоритетні, визначаються завдання формування громадянськості, національної ідентичності молоді, усвідомлення свого національно-патріотичного обов’язку на основі загальнолюдських і національно-духовних цінностей, утвердження якостей громадянина-патріота України як ідеологічного чинника розвитку культурного і творчого потенціалу українського народу. У контексті розкриття термінологічного поля окресленої проблеми проаналізовано дефініції «громадянська освіта», «громадянська компетентність», «національно-патріотичне виховання», «громадянсько-патріотичне виховання» тощо. Увагу закцентовано на українській національній ідентичності, як стійкому усвідомленні особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями. Узагальнено, що громадянськість є соціально-психологічним поняттям, у якому фіксується психолого-етичний зв’язок особистості з державою, а як складне ціннісно-емоційне утворення спонукає до участі у громадянському житті. Зроблено висновок, що пріоритетним у формуванні громадянськості, національної ідентичності є створення освітнього простору, в якому максимально поєднується сформована система знань, вмінь, навичок, життєвих компетенцій із громадянськими цінностями, які в умовах національно-культурного становлення спрямовуватимуть сучасну молодь до формування нової української нації.
{"title":"FORMATION OF THE NATIONAL AND CIVIL IDENTITY OF THE YOUTH IN THE CONDITIONS OF MODERN CHALLENGES","authors":"Oksana Bialyk","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-29-33","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-29-33","url":null,"abstract":"В статті акцентується увага на важливості виховання у дітей та молоді патріотизму, любові до України, поваги національних цінностей, а також формуванні національної та громадянської ідентичності сучасної молоді. Для цього проаналізовано державні документи (Державна цільова соціальна програма національно-патріотичного виховання на період до 2025 року, Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України до 2025 року, Стратегія національно-патріотичного виховання), в яких, як пріоритетні, визначаються завдання формування громадянськості, національної ідентичності молоді, усвідомлення свого національно-патріотичного обов’язку на основі загальнолюдських і національно-духовних цінностей, утвердження якостей громадянина-патріота України як ідеологічного чинника розвитку культурного і творчого потенціалу українського народу. У контексті розкриття термінологічного поля окресленої проблеми проаналізовано дефініції «громадянська освіта», «громадянська компетентність», «національно-патріотичне виховання», «громадянсько-патріотичне виховання» тощо. Увагу закцентовано на українській національній ідентичності, як стійкому усвідомленні особою належності до української нації як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних цінностей, зокрема українською мовою і народними традиціями. Узагальнено, що громадянськість є соціально-психологічним поняттям, у якому фіксується психолого-етичний зв’язок особистості з державою, а як складне ціннісно-емоційне утворення спонукає до участі у громадянському житті. Зроблено висновок, що пріоритетним у формуванні громадянськості, національної ідентичності є створення освітнього простору, в якому максимально поєднується сформована система знань, вмінь, навичок, життєвих компетенцій із громадянськими цінностями, які в умовах національно-культурного становлення спрямовуватимуть сучасну молодь до формування нової української нації.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"55 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202485","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The rapid pace of technological development requires constant updating of educational programs in universities and often forces young people to look for other ways to develop. Today, the trend of non-formal and informal education, which is rapidly growing thanks to digital platforms, is relevant. The article describes the practical base of implementation of non-formal education in IT. Theoretical methods of scientific knowledge are used, including terminological analysis to clarify the concepts of "formal education" and "non-formal education"; structural and logical analysis to identify the forms of implementation of non-formal education; content analysis to determine the features of the performance of non-formal education in the field of IT. An analysis of formal education as a legally defined form of education is carried out, its description is provided, and the types of formal education in Ukraine are specified. The thesis on the need to provide alternative forms of education, particularly non-formal, for rapidly developing spheres and, therefore, require timely support from educational institutions is substantiated. The authors describe the essence of non-formal education and the forms of its implementation (training, workshops, seminars, workshops, summer/winter schools, clubs, and communities). It has been found that non-formal education is characterized by the following features: scramble and individualization, practical orientation, efficiency, results, and democratic communication style. They show that non-formal education in the field of IT is defined as the process of learning and acquiring knowledge, which takes place outside the official curricula and educational institutions, and therefore allows you to independently study various aspects of IT, develop your skills to the desired level; it will enable you to quickly adapt and successfully deepen your knowledge in the chosen direction; it makes it possible to take various online courses on digital educational platforms; It allows you to develop your skills in a more accessible way, at the most convenient time and practice of learning.
{"title":"PRACTICAL BASE OF NON-FORMAL EDUCATION IN THE FIELD OF IT","authors":"Volodymyr Shamonia, Maksym Soroka, Zhanna Strilets","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-323-329","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-323-329","url":null,"abstract":"The rapid pace of technological development requires constant updating of educational programs in universities and often forces young people to look for other ways to develop. Today, the trend of non-formal and informal education, which is rapidly growing thanks to digital platforms, is relevant. The article describes the practical base of implementation of non-formal education in IT. Theoretical methods of scientific knowledge are used, including terminological analysis to clarify the concepts of \"formal education\" and \"non-formal education\"; structural and logical analysis to identify the forms of implementation of non-formal education; content analysis to determine the features of the performance of non-formal education in the field of IT. An analysis of formal education as a legally defined form of education is carried out, its description is provided, and the types of formal education in Ukraine are specified. The thesis on the need to provide alternative forms of education, particularly non-formal, for rapidly developing spheres and, therefore, require timely support from educational institutions is substantiated. The authors describe the essence of non-formal education and the forms of its implementation (training, workshops, seminars, workshops, summer/winter schools, clubs, and communities). It has been found that non-formal education is characterized by the following features: scramble and individualization, practical orientation, efficiency, results, and democratic communication style. They show that non-formal education in the field of IT is defined as the process of learning and acquiring knowledge, which takes place outside the official curricula and educational institutions, and therefore allows you to independently study various aspects of IT, develop your skills to the desired level; it will enable you to quickly adapt and successfully deepen your knowledge in the chosen direction; it makes it possible to take various online courses on digital educational platforms; It allows you to develop your skills in a more accessible way, at the most convenient time and practice of learning.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"45 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202689","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Діяльності диригента, її якісних характеристик, яка у нашому дослідженні розглядається крізь призму дефініції суспільного розвитку, значно еволюціонувала під впливом соціально-економічних, культурно-історичних, моральних і психологічних чинників. Це зумовлює проведення історичного аналізу з метою виявлення генезису диригентського мистецтва, діяльності диригента як педагога, музиканта, керівника, вихователя та його професійної підготовки. У пропонованій статті розкрито культурно-історичні передумови розвитку диригентсько-оркестрового мистецтва, яке є однією з найдавніших форм музичного втілення. На основі наукових праць здійснено спробу довести, що оркестрове диригування в країнах Західної Європи, на той час мало стихійний характер, передусім воно розвивалося завдяки національним музичним традиціям. У великих містах, де діяли музичні товариства, за сприяння яких було організовано різноманітні оркестри, диригентське мистецтво наближалося до професійного. Спираючись на історичні джерела та аналіз музичного виконавства того часу, актуалізовано думку що кінець ХVІІІ і початок ХІХ століття – це епоха емансипації і реабілітації диригентського мистецтва. Воно відділилося від інших видів музичної діяльності і стало особливим мистецтвом, що потребувало спеціальних знань та природної обдарованості. В цей час вперше в музичному житті появилися професійні диригенти в сучасному розумінні їх. Проте слід зазначити, що перехід до нової системи диригування здійснювався під тиском передових музикантів того часу, але з великими потугами. Доведено, що основними етапами еволюції диригентського мистецтва були стихійні і примітивні рухи тіла первісних людей, хейрономія давнього періоду і епоха середньовіччя, пошуки засобів керування ритмічним ансамблем і поява батути з «відбиванням такту» в ХVІ столітті, генерал-бас і диригування за клавесином в ХVІІ-ХVІІІ століттях і, нарешті, виникнення нового стилю з його дуже розвинутою мовою жестів, які успішно використовуються й сьогодні. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розкритті концепції становлення та розвитку професійного диригентсько-оркестрового мистецтва. Зокрема, детального розгляду потребує дослідження вітчизняного диригентсько-оркестрового мистецтва, його взаємообумовленість з країнами Європи.
{"title":"HISTORIKAL ROOTS OF CONDUCTING AND ORCHESTRAL ART","authors":"Yaroslav Sverliuk, Liliya Sverlіuk, Tetyana Potapchuk","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-110-114","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-110-114","url":null,"abstract":"Діяльності диригента, її якісних характеристик, яка у нашому дослідженні розглядається крізь призму дефініції суспільного розвитку, значно еволюціонувала під впливом соціально-економічних, культурно-історичних, моральних і психологічних чинників. Це зумовлює проведення історичного аналізу з метою виявлення генезису диригентського мистецтва, діяльності диригента як педагога, музиканта, керівника, вихователя та його професійної підготовки. У пропонованій статті розкрито культурно-історичні передумови розвитку диригентсько-оркестрового мистецтва, яке є однією з найдавніших форм музичного втілення. На основі наукових праць здійснено спробу довести, що оркестрове диригування в країнах Західної Європи, на той час мало стихійний характер, передусім воно розвивалося завдяки національним музичним традиціям. У великих містах, де діяли музичні товариства, за сприяння яких було організовано різноманітні оркестри, диригентське мистецтво наближалося до професійного. Спираючись на історичні джерела та аналіз музичного виконавства того часу, актуалізовано думку що кінець ХVІІІ і початок ХІХ століття – це епоха емансипації і реабілітації диригентського мистецтва. Воно відділилося від інших видів музичної діяльності і стало особливим мистецтвом, що потребувало спеціальних знань та природної обдарованості. В цей час вперше в музичному житті появилися професійні диригенти в сучасному розумінні їх. Проте слід зазначити, що перехід до нової системи диригування здійснювався під тиском передових музикантів того часу, але з великими потугами. Доведено, що основними етапами еволюції диригентського мистецтва були стихійні і примітивні рухи тіла первісних людей, хейрономія давнього періоду і епоха середньовіччя, пошуки засобів керування ритмічним ансамблем і поява батути з «відбиванням такту» в ХVІ столітті, генерал-бас і диригування за клавесином в ХVІІ-ХVІІІ століттях і, нарешті, виникнення нового стилю з його дуже розвинутою мовою жестів, які успішно використовуються й сьогодні. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розкритті концепції становлення та розвитку професійного диригентсько-оркестрового мистецтва. Зокрема, детального розгляду потребує дослідження вітчизняного диригентсько-оркестрового мистецтва, його взаємообумовленість з країнами Європи.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"78 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136203132","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-81-86
Raisa Prima, Olga Honcharuk, Dmytro Prima
Стаття присвячена актуальній проблемі формування цифрової компетентності майбутніх педагогів в інформаційно-освітньому середовищі (ІОС) закладу вищої освіти (ЗВО). Метою статті є обґрунтування необхідності створення ефективного інформаційно-освітнього середовища у закладах вищої освіти для студентів педагогічних спеціальностей, яке сприяє формуванню їх цифрової компетентності. У публікації зазначено, що сучасний, цифровограмотний педагог, повинен володіти не лише високим рівнем професійної компетентності та педагогічної майстерності, а й бути здатним до опрацювання великих обсягів інформації у швидкому темпі, і також бути готовим доцільно й ефективно, усвідомлено застосовувати сучасні інформаційні технології у професійній діяльності та саморозвитку. У процесі дослідження нами було використано комплекс методів: збір, аналіз та узагальнення даних з науково-педагогічних джерел, результатів наукових досліджень, законодавчих та нормативних документів. У статті розглянуто українську нормативну базу, що обумовлює цифровізацію освітнього процесу у ЗВО. Розкрито суть понять «цифрова компетентність», «інформаційно-освітнє середовище» та розглянуто складові компоненти даних дефініцій, також представлено авторську позицію щодо складу якісного та ефективного інформаційно-освітнього середовища ЗВО. Обґрунтовано потребу сьогодення освітньої галузі України, що вимагає формування цифрової компетентності (ЦК) як важливої складової професійної компетентності майбутнього педагога та окреслено перспективи подальших досліджень. Отримані результати можуть бути використанні при подальшому дослідженні механізмів формування ЦК майбутніх педагогів та подоланні наявних проблем в організації освітнього процесу у ЗВО: недостатнє матеріально-технічне та апаратно-програмне оснащення навчальних аудиторій, недосконала цифрова підготовка професорсько-викладацького складу, висока вартість ліцензованих програм.
{"title":"FORMATION OF DIGITAL COMPETENCE OF FUTURE TEACHERS IN THE INFORMATION AND EDUCATIONAL ENVIRONMENT OF THE INSTITUTION OF HIGHER EDUCATION (HEI)","authors":"Raisa Prima, Olga Honcharuk, Dmytro Prima","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-81-86","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-81-86","url":null,"abstract":"Стаття присвячена актуальній проблемі формування цифрової компетентності майбутніх педагогів в інформаційно-освітньому середовищі (ІОС) закладу вищої освіти (ЗВО). Метою статті є обґрунтування необхідності створення ефективного інформаційно-освітнього середовища у закладах вищої освіти для студентів педагогічних спеціальностей, яке сприяє формуванню їх цифрової компетентності. У публікації зазначено, що сучасний, цифровограмотний педагог, повинен володіти не лише високим рівнем професійної компетентності та педагогічної майстерності, а й бути здатним до опрацювання великих обсягів інформації у швидкому темпі, і також бути готовим доцільно й ефективно, усвідомлено застосовувати сучасні інформаційні технології у професійній діяльності та саморозвитку. У процесі дослідження нами було використано комплекс методів: збір, аналіз та узагальнення даних з науково-педагогічних джерел, результатів наукових досліджень, законодавчих та нормативних документів. У статті розглянуто українську нормативну базу, що обумовлює цифровізацію освітнього процесу у ЗВО. Розкрито суть понять «цифрова компетентність», «інформаційно-освітнє середовище» та розглянуто складові компоненти даних дефініцій, також представлено авторську позицію щодо складу якісного та ефективного інформаційно-освітнього середовища ЗВО. Обґрунтовано потребу сьогодення освітньої галузі України, що вимагає формування цифрової компетентності (ЦК) як важливої складової професійної компетентності майбутнього педагога та окреслено перспективи подальших досліджень. Отримані результати можуть бути використанні при подальшому дослідженні механізмів формування ЦК майбутніх педагогів та подоланні наявних проблем в організації освітнього процесу у ЗВО: недостатнє матеріально-технічне та апаратно-програмне оснащення навчальних аудиторій, недосконала цифрова підготовка професорсько-викладацького складу, висока вартість ліцензованих програм.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"114 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136203134","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：