Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-17-22
Tamara Bondar, Olena Pinzenik
У статті аргументовано значущість вивчення досвіду організації природничої освіти в Норвегії для модернізації вітчизняної освіти. На сучасному етапі модернізації національної освіти всі процеси реформування тією чи тією мірою пов’язані з інтеграцією. Україна, зваживши на пропозиції Європейської комісії, серед низки ключових компетентностей назвала компетентність у галузі природничих наук, техніки і технологій. Очікуваними результатами навчання вважають сформовану здатність та готовність застосовувати комплекс знань і методологій для пояснення світу природи, підбиття підсумків на основі отриманої інформації, відповідальність особи за наслідки своєї діяльності. У вітчизняній системі освіти явище інтеграції предметних галузей є порівняно новим. Дослідження досвіду організації вивчення природничих наук у Норвегії сприятиме розумінню можливостей, які пропонує інтеграція, оскільки характерна риса природничої освіти в загальноосвітній школі Норвегії з першого до одинадцятого класу – інтегрованість природничих наук (біології, хімії, фізики, географії). Унаслідок рефлексії психолого-педагогічних джерел, виокремлено особливості розвитку природничої освіти в Норвегії: реформування природничої освіти для спрямування її змісту на економічний, культурний, соціальний розвиток країни; централізованість освітньої програми; інтегрування змісту природничих дисциплін (фізики, біології, хімії, географії) у межах одного предмета – природничої науки в усіх класах базової середньої школи (1 – 10 класи) та в 11 класі старшої середньої школи); наскрізність і наступність організації змісту природничої освіти, що відображене в п’яти змістових лініях; інтеграція до природничої сфери знань про природу науки на основі принципу «сімейної схожості», що змінює ставлення учнів до предмета, використання технологій навчання, ґрунтованих на дослідженні; розроблення змісту природознавчих дисциплін з огляду на основні тенденції розвитку суспільства. Для розвитку природничої освіти в Норвегії характерне інтенсивне реформування освіти під впливом глобалізаційних чинників. Перспективні напрями дослідження пов’язані з аналізом змісту природничої освіти в усіх класах базової середньої школи та зі студіюванням технологій інтеграції навчального змісту.
{"title":"FEATURES OF NATURAL SCIENCE IN NORWAY","authors":"Tamara Bondar, Olena Pinzenik","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-17-22","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-17-22","url":null,"abstract":"У статті аргументовано значущість вивчення досвіду організації природничої освіти в Норвегії для модернізації вітчизняної освіти. На сучасному етапі модернізації національної освіти всі процеси реформування тією чи тією мірою пов’язані з інтеграцією. Україна, зваживши на пропозиції Європейської комісії, серед низки ключових компетентностей назвала компетентність у галузі природничих наук, техніки і технологій. Очікуваними результатами навчання вважають сформовану здатність та готовність застосовувати комплекс знань і методологій для пояснення світу природи, підбиття підсумків на основі отриманої інформації, відповідальність особи за наслідки своєї діяльності. У вітчизняній системі освіти явище інтеграції предметних галузей є порівняно новим. Дослідження досвіду організації вивчення природничих наук у Норвегії сприятиме розумінню можливостей, які пропонує інтеграція, оскільки характерна риса природничої освіти в загальноосвітній школі Норвегії з першого до одинадцятого класу – інтегрованість природничих наук (біології, хімії, фізики, географії). Унаслідок рефлексії психолого-педагогічних джерел, виокремлено особливості розвитку природничої освіти в Норвегії: реформування природничої освіти для спрямування її змісту на економічний, культурний, соціальний розвиток країни; централізованість освітньої програми; інтегрування змісту природничих дисциплін (фізики, біології, хімії, географії) у межах одного предмета – природничої науки в усіх класах базової середньої школи (1 – 10 класи) та в 11 класі старшої середньої школи); наскрізність і наступність організації змісту природничої освіти, що відображене в п’яти змістових лініях; інтеграція до природничої сфери знань про природу науки на основі принципу «сімейної схожості», що змінює ставлення учнів до предмета, використання технологій навчання, ґрунтованих на дослідженні; розроблення змісту природознавчих дисциплін з огляду на основні тенденції розвитку суспільства. Для розвитку природничої освіти в Норвегії характерне інтенсивне реформування освіти під впливом глобалізаційних чинників. Перспективні напрями дослідження пов’язані з аналізом змісту природничої освіти в усіх класах базової середньої школи та зі студіюванням технологій інтеграції навчального змісту.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"84 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204128","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-114-118
Volodymyr Sulym, Vita Bosa, Liubov Baidiuk
Система роботи педагога щодо забезпечення результатів навчання іноземної мови обов'язково має включати реалізацію ефективних методик. У статті описується використання сучасних методик викладання у процесі вивчення іноземних мов. У статті показано найефективніші методики вивчення іноземної мови. Згідно з результатами досліджень, використання ІКТ у вивченні англійської мови суттєво допомагає. Інформаційно-комунікаційні технології, будучи плідним інтерактивним середовищем для групи, відкривають цілу низку додаткових можливостей. Інформаційні технології значно спростили та урізноманітнили способи навчання мови, при цьому зробили сам процес набагато цікавішим і цікавим. Крім того, повсюдна комп'ютеризація та стрімкий розвиток технологій суттєво полегшили працю викладача. На сучасному розвитку методики викладання іноземної мови особливий акцент робиться на нових тенденціях у відборі методів, орієнтованих на мету навчання. Засвоюваний за допомогою різних методів матеріал, пропонований студентам під час вивчення іноземної мови, повинен сприйматися як інструмент і засіб соціальної взаємодії з партнерами по спілкуванню. Кожен із методів навчання має свої переваги та недоліки, а успішність їх застосування залежить від конкретних цілей та умов навчання. Система роботи педагога щодо забезпечення результатів навчання іноземної мови обов'язково має включати реалізацію наступних технологій: технологію комунікативного навчання, технологію розуміння комунікативного змісту тексту, ігрові технології, технології навчання у співпраці, проектні технології та ін. Сучасна методика викладання англійської побудована з урахуванням класичної методики вивчення іноземних мов. Сучасні методи навчання англійської змінили репродуктивні способи на інтерактивні. Сьогодні здобуття знань – це взаємодія студента та викладача. Стрімкі зміни у світі та глобалізація вимагають від педагога систематичного самовдосконалення, оновлення власних знань, використання у своїй діяльності інноваційних методик та засобів.
{"title":"USE OF MODERN TEACHING METHODS IN THE PROCESS OF LEARNING FOREIGN LANGUAGES","authors":"Volodymyr Sulym, Vita Bosa, Liubov Baidiuk","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-114-118","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-114-118","url":null,"abstract":"Система роботи педагога щодо забезпечення результатів навчання іноземної мови обов'язково має включати реалізацію ефективних методик. У статті описується використання сучасних методик викладання у процесі вивчення іноземних мов. У статті показано найефективніші методики вивчення іноземної мови. Згідно з результатами досліджень, використання ІКТ у вивченні англійської мови суттєво допомагає. Інформаційно-комунікаційні технології, будучи плідним інтерактивним середовищем для групи, відкривають цілу низку додаткових можливостей. Інформаційні технології значно спростили та урізноманітнили способи навчання мови, при цьому зробили сам процес набагато цікавішим і цікавим. Крім того, повсюдна комп'ютеризація та стрімкий розвиток технологій суттєво полегшили працю викладача. На сучасному розвитку методики викладання іноземної мови особливий акцент робиться на нових тенденціях у відборі методів, орієнтованих на мету навчання. Засвоюваний за допомогою різних методів матеріал, пропонований студентам під час вивчення іноземної мови, повинен сприйматися як інструмент і засіб соціальної взаємодії з партнерами по спілкуванню. Кожен із методів навчання має свої переваги та недоліки, а успішність їх застосування залежить від конкретних цілей та умов навчання. Система роботи педагога щодо забезпечення результатів навчання іноземної мови обов'язково має включати реалізацію наступних технологій: технологію комунікативного навчання, технологію розуміння комунікативного змісту тексту, ігрові технології, технології навчання у співпраці, проектні технології та ін. Сучасна методика викладання англійської побудована з урахуванням класичної методики вивчення іноземних мов. Сучасні методи навчання англійської змінили репродуктивні способи на інтерактивні. Сьогодні здобуття знань – це взаємодія студента та викладача. Стрімкі зміни у світі та глобалізація вимагають від педагога систематичного самовдосконалення, оновлення власних знань, використання у своїй діяльності інноваційних методик та засобів.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204418","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-86-92
Alla Rastrygina
У статті актуалізовано своєчасність звернення до досліджуваної проблеми та доцільність розробки нової стратегії розвитку мистецько-педагогічної освіти через розширення кола професійних можливостей студентів мистецьких спеціальностей через арт-комунікаційну діяльність. Подано етимологічне значення поняття «комунікація», проаналізовано ціннісні основи феномена комунікації з позицій філосософії, психології і педагогіки та представлено особливості інтерпретації досліджуваної категорії у міждисциплінарному вимірі. Порушено питання щодо переосмислення сучасних завдань мистецько-педагогічної освіти та реконструкції системи підготовки педагогів-митців, оскільки саме фахівці мистецького профілю мають унікальні можливості для подолання поствоєнного синдрому у кожного українця, як через комунікацію через різні види мистецтва, так і через міжособистісну арт-комунікаційну взаємодію, ґрунтовану на міждисциплінарній інтеграції мистецтв. Визначено ціннісні основи комунікації через мистецтво та можливості реконструкції сучасної підготовки фахівців мистецько-педагогічного профілю задля розширення меж їхньої майбутньої професійної діяльності з огляду на сьогоденні виклики та потреби. Доведено принципову значущість інтеграційно-міждисциплінарного підходу для набуття фахівцями мистецького профілю здатності до арт-комунікаційної взаємодії. Подано авторське розуміння поняття «арт-комунікації» огляду на багатоаспектність досліджуваного феномена та множинність художньо-комунікаційної взаємодії через мистецтво, поєднання різновидів якого ґрунтується на інтеграційно-міждисциплінарному підході, що значно розширює спектр розуміння категорії «художня комунікація» у контексті реконструкції сучасної підготовки фахівців мистецького та розширення меж професійної діяльності майбутніх фахівців мистецького профілю. Перспективи подальших розвідок у досліджуваному напрямку пов’язані з обґрунтуванням теоретико-методологічних засад концепції розвитку арт-комунікаційної компетентності у фахівців мистецького профілю як стратегічного напрямку оновлення мистецько-педагогічної освіти.
{"title":"VALUABLE FOUNDATIONS OF ART COMMUNICATION IN ART AND PEDAGOGICAL EDUCATION: INTEGRATIVE-INTERDISCIPLINARY DISCOURSE","authors":"Alla Rastrygina","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-86-92","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-86-92","url":null,"abstract":"У статті актуалізовано своєчасність звернення до досліджуваної проблеми та доцільність розробки нової стратегії розвитку мистецько-педагогічної освіти через розширення кола професійних можливостей студентів мистецьких спеціальностей через арт-комунікаційну діяльність. Подано етимологічне значення поняття «комунікація», проаналізовано ціннісні основи феномена комунікації з позицій філосософії, психології і педагогіки та представлено особливості інтерпретації досліджуваної категорії у міждисциплінарному вимірі. Порушено питання щодо переосмислення сучасних завдань мистецько-педагогічної освіти та реконструкції системи підготовки педагогів-митців, оскільки саме фахівці мистецького профілю мають унікальні можливості для подолання поствоєнного синдрому у кожного українця, як через комунікацію через різні види мистецтва, так і через міжособистісну арт-комунікаційну взаємодію, ґрунтовану на міждисциплінарній інтеграції мистецтв. Визначено ціннісні основи комунікації через мистецтво та можливості реконструкції сучасної підготовки фахівців мистецько-педагогічного профілю задля розширення меж їхньої майбутньої професійної діяльності з огляду на сьогоденні виклики та потреби. Доведено принципову значущість інтеграційно-міждисциплінарного підходу для набуття фахівцями мистецького профілю здатності до арт-комунікаційної взаємодії. Подано авторське розуміння поняття «арт-комунікації» огляду на багатоаспектність досліджуваного феномена та множинність художньо-комунікаційної взаємодії через мистецтво, поєднання різновидів якого ґрунтується на інтеграційно-міждисциплінарному підході, що значно розширює спектр розуміння категорії «художня комунікація» у контексті реконструкції сучасної підготовки фахівців мистецького та розширення меж професійної діяльності майбутніх фахівців мистецького профілю. Перспективи подальших розвідок у досліджуваному напрямку пов’язані з обґрунтуванням теоретико-методологічних засад концепції розвитку арт-комунікаційної компетентності у фахівців мистецького профілю як стратегічного напрямку оновлення мистецько-педагогічної освіти.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"52 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204711","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-119-123
Tetiana Tkachenko, Olha Shumska
Ефективній підготовці сучасного фахівця багато в чому сприяє мотивована та правильно організована самостійна робота у період його навчання у ЗВО, яка в умовах сьогодення об’єктивно висувається на одне з пріоритетних місць у системі професійної освіти. Ми виявили, що існуюча система професійної педагогічної освіти не може повною мірою вирішити завдання підготовки майбутніх викладачів ЗВО до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти. Тому існує об’єктивна необхідність побудови внутрішньовузівської системи спеціальної підготовки викладачів, орієнтованої на їх озброєння необхідними знаннями, навичками, вміннями, техніками та механізмами організації та реалізації самостійної роботи здобувачів освіти. Ми визначили готовність до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти як стан особистості, яка усвідомлює себе здатною до здійснення означеної діяльності, прагне її реалізовувати і готова до вирішення професійних задач. Основними компонентами готовності викладачів до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти є наявність позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до означеного виду професійної діяльності; відповідна теоретична підготовка з урахуванням сучасних вимог до педагогічної діяльності у ЗВО; методична підтримка викладачів, важливою складовою якої є рекомендації щодо здійснення цього виду професійно-педагогічної діяльності. Зміст спеціальної підготовки викладачів мають визначати спеціалісти-предметники, які мають ураховувати як специфіку свого предмета, так і напрям підготовки здобувачів освіти. Значно підвищити рівень професійної підготовки викладачів до науково обґрунтованого та методично правильного керівництва самостійною роботою здобувачів освіти дозволяє застосування інноваційних технологій у процесі означеної підготовки. При цьому визначення методів підготовки має узгоджуватися з конкретно поставленою метою підвищення професійної майстерності викладачів щодо керівництва самостійною роботою здобувачів освіти. З боку навчального відділу, керівників кафедр та факультетів можливий контроль процесу керівництва викладачами самостійною роботою здобувачів освіти. На наш погляд, це сприятиме підвищенню відповідальності викладачів як за якість їх педагогічної діяльності, так і за якість організації самостійної роботи здобувачів освіти. Усі ці заходи мають впливати не лише на професійну мотивацію викладачів і стимулювати їх до професійного самовдосконалення, але й сприяти формуванню та розвитку у них індивідуального стилю керівництва самостійною роботою здобувачів освіти, як значущого компоненту їх професійної майстерності в цілому.
{"title":"WAYS TO INCREASE THE LEVEL OF UNIVERSITY TEACHERS’ PREPAREDNESS TO GUIDE STUDENTS’ INDEPENDENT WORK","authors":"Tetiana Tkachenko, Olha Shumska","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-119-123","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-119-123","url":null,"abstract":"Ефективній підготовці сучасного фахівця багато в чому сприяє мотивована та правильно організована самостійна робота у період його навчання у ЗВО, яка в умовах сьогодення об’єктивно висувається на одне з пріоритетних місць у системі професійної освіти. Ми виявили, що існуюча система професійної педагогічної освіти не може повною мірою вирішити завдання підготовки майбутніх викладачів ЗВО до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти. Тому існує об’єктивна необхідність побудови внутрішньовузівської системи спеціальної підготовки викладачів, орієнтованої на їх озброєння необхідними знаннями, навичками, вміннями, техніками та механізмами організації та реалізації самостійної роботи здобувачів освіти. Ми визначили готовність до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти як стан особистості, яка усвідомлює себе здатною до здійснення означеної діяльності, прагне її реалізовувати і готова до вирішення професійних задач. Основними компонентами готовності викладачів до керівництва самостійною роботою здобувачів освіти є наявність позитивного мотиваційно-ціннісного ставлення до означеного виду професійної діяльності; відповідна теоретична підготовка з урахуванням сучасних вимог до педагогічної діяльності у ЗВО; методична підтримка викладачів, важливою складовою якої є рекомендації щодо здійснення цього виду професійно-педагогічної діяльності. Зміст спеціальної підготовки викладачів мають визначати спеціалісти-предметники, які мають ураховувати як специфіку свого предмета, так і напрям підготовки здобувачів освіти. Значно підвищити рівень професійної підготовки викладачів до науково обґрунтованого та методично правильного керівництва самостійною роботою здобувачів освіти дозволяє застосування інноваційних технологій у процесі означеної підготовки. При цьому визначення методів підготовки має узгоджуватися з конкретно поставленою метою підвищення професійної майстерності викладачів щодо керівництва самостійною роботою здобувачів освіти. З боку навчального відділу, керівників кафедр та факультетів можливий контроль процесу керівництва викладачами самостійною роботою здобувачів освіти. На наш погляд, це сприятиме підвищенню відповідальності викладачів як за якість їх педагогічної діяльності, так і за якість організації самостійної роботи здобувачів освіти. Усі ці заходи мають впливати не лише на професійну мотивацію викладачів і стимулювати їх до професійного самовдосконалення, але й сприяти формуванню та розвитку у них індивідуального стилю керівництва самостійною роботою здобувачів освіти, як значущого компоненту їх професійної майстерності в цілому.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"76 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204716","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-312-316
Oksana Umrykhina
Ефективність формування професійної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в реальних умовах безпосередньо залежить від використання певного спектру підходів і педагогічних принципів у навчальному процесі. Автор доводить, що оптимальними для формування професійної культури майбутніх учителів музичного мистецтва будуть системний, інтегративний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний і культурологічний підходи. Системний підхід полягає в системній організації професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва з урахуванням необхідності формування їхньої професійної культури.Використання інтегративного підходу обумовлено необхідністю відображення особливостей професійної діяльності майбутніх учителів музичного мистецтва в проектованому процесі. Під час його реалізації навчально-виконавська, навчально-виховна, творча діяльність поєднується в один процес професійної підготовки, що відкриває широкі можливості для формування в студентів багатьох професійно важливих якостей. Особистісно-діяльнісним підходом автор вважає суб’єктно-орієнтовану організацію педагогічної взаємодії та управління навчальною діяльністю студентів під час розв’язання ними спеціально структурованих навчальних завдань різної складності та проблемності. Основна ідея компетентнісного підходу полягає в тому, що головним результатом освіти є не індивідуальні знання, уміння і навички, а здатність і готовність людини здійснювати ефективні і продуктивні дії в різних соціально значущих ситуаціях. З точки зору культурологічного підходу освіта – це культурний процес, що відбувається в культурно відповідному освітньому середовищі і спрямований на розвиток соціального (культурного) досвіду студентів, який складається із знань, способів діяльності, досвіду, творчої діяльності, емоційні та цінні стосунки. Доведено, що зв’язок теоретичних положень з педагогічною практикою базується на принципах, що відображають основні закономірності окресленого процесу. Автор розкриває наступні принципи: принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу; науковості змісту і методів навчального процесу; професійної спрямованості навчання у вищій школі.
{"title":"PRINCIPLES AND APPROACHES OF FORMING THE PROFESSIONAL CULTURE OF FUTURE TEACHERS OF MUSIC","authors":"Oksana Umrykhina","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-312-316","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-312-316","url":null,"abstract":"Ефективність формування професійної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в реальних умовах безпосередньо залежить від використання певного спектру підходів і педагогічних принципів у навчальному процесі. Автор доводить, що оптимальними для формування професійної культури майбутніх учителів музичного мистецтва будуть системний, інтегративний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний і культурологічний підходи. Системний підхід полягає в системній організації професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва з урахуванням необхідності формування їхньої професійної культури.Використання інтегративного підходу обумовлено необхідністю відображення особливостей професійної діяльності майбутніх учителів музичного мистецтва в проектованому процесі. Під час його реалізації навчально-виконавська, навчально-виховна, творча діяльність поєднується в один процес професійної підготовки, що відкриває широкі можливості для формування в студентів багатьох професійно важливих якостей. Особистісно-діяльнісним підходом автор вважає суб’єктно-орієнтовану організацію педагогічної взаємодії та управління навчальною діяльністю студентів під час розв’язання ними спеціально структурованих навчальних завдань різної складності та проблемності. Основна ідея компетентнісного підходу полягає в тому, що головним результатом освіти є не індивідуальні знання, уміння і навички, а здатність і готовність людини здійснювати ефективні і продуктивні дії в різних соціально значущих ситуаціях. З точки зору культурологічного підходу освіта – це культурний процес, що відбувається в культурно відповідному освітньому середовищі і спрямований на розвиток соціального (культурного) досвіду студентів, який складається із знань, способів діяльності, досвіду, творчої діяльності, емоційні та цінні стосунки. Доведено, що зв’язок теоретичних положень з педагогічною практикою базується на принципах, що відображають основні закономірності окресленого процесу. Автор розкриває наступні принципи: принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу; науковості змісту і методів навчального процесу; професійної спрямованості навчання у вищій школі.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"52 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202684","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-123-128
Oksana Filonenko
У статті розкрито сучасні підходи до розгляду теоретичних основ фізичного розвитку учнів. Фізичний розвиток – динамічний процес росту та біологічного дозрівання дитини в тому чи іншому періоді дитинства. Рівень фізичного розвитку в дитячому віці – один з об'єктивних показників стану здоров'я, що є результатом взаємодії ендогенних факторів (здоров'я батьків, перебіг вагітності і пологів, наявність вроджених аномалій розвитку, тип конституції, інтенсивність обміну речовин, ендокринний фон організму, активність ферментів крові та секретів травних залоз) та екзогенних факторів (особливості клімату, санітарно-гігієнічні умови, характер харчування, перенесені захворювання, рухова і розумова активність, режим дня та ін.). Фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку особистості, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму. Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової особи є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання. На разі, головними проблемами сучасного фізичного виховання є – адекватність фізичної підготовки індивідуальному стану дитини, гармонізація та оптимізація фізичних навантажень, свобода вибору форми рухової активності, яка б відповідала морфофункциональним особливостям і особистісним здібностям дитини. Оптимальна, правильно організована рухова активність дитини створює відповідні передумови для нормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці, довготривалого творчого життя. Рухова активність дитини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності. У процесі фізичного виховання необхідно враховувати індивідуально-типологічні особливості школярів, так як це є головною умовою створення системи навчання дітей руховим навичкам в школі. Система навчання повинна бути націлена на розвиток і збереження здоров'я, а не на отримання позитивної оцінки за виконання руху.
{"title":"PHYSICAL DEVELOPMENT OF STUDENTS A PEDAGOGICAL PROBLEM","authors":"Oksana Filonenko","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-123-128","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-123-128","url":null,"abstract":"У статті розкрито сучасні підходи до розгляду теоретичних основ фізичного розвитку учнів. Фізичний розвиток – динамічний процес росту та біологічного дозрівання дитини в тому чи іншому періоді дитинства. Рівень фізичного розвитку в дитячому віці – один з об'єктивних показників стану здоров'я, що є результатом взаємодії ендогенних факторів (здоров'я батьків, перебіг вагітності і пологів, наявність вроджених аномалій розвитку, тип конституції, інтенсивність обміну речовин, ендокринний фон організму, активність ферментів крові та секретів травних залоз) та екзогенних факторів (особливості клімату, санітарно-гігієнічні умови, характер харчування, перенесені захворювання, рухова і розумова активність, режим дня та ін.). Фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку особистості, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму. Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової особи є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання. На разі, головними проблемами сучасного фізичного виховання є – адекватність фізичної підготовки індивідуальному стану дитини, гармонізація та оптимізація фізичних навантажень, свобода вибору форми рухової активності, яка б відповідала морфофункциональним особливостям і особистісним здібностям дитини. Оптимальна, правильно організована рухова активність дитини створює відповідні передумови для нормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці, довготривалого творчого життя. Рухова активність дитини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності. У процесі фізичного виховання необхідно враховувати індивідуально-типологічні особливості школярів, так як це є головною умовою створення системи навчання дітей руховим навичкам в школі. Система навчання повинна бути націлена на розвиток і збереження здоров'я, а не на отримання позитивної оцінки за виконання руху.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136202901","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-242-246
Maryna Nazarenko
Удосконалення процесу професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва передбачає впровадження у систему навчання на факультетах мистецького спрямування нових підходів і методів, які б відповідали вимогам сьогодення. Питання професійної діяльності вчителя музики знаходяться в руслі проблем, які вирішує сьогодні педагогічна наука. Від того, яким буде сучасний вчитель музики, чи буде він враховувати вимоги, які висуває перед ним суспільство, передова теорія і практика педагогічної освіти, багато в чому залежить рівень освіченості й духовної культури школярів. В основу фахових виконавських якостей учителя музики покладено органічне поєднання багатьох компонентів: розвиток загальномузичних теоретичних знань та вмінь; розвиток практичних навичок гри на інструменті; формування культури звука й техніки виконання; вміння сприймати музику через пізнання її суті та змісту й подальше втілення цього змісту в конкретному звучанні. Аналіз науково-методичних досліджень та узагальнення практичного досвіду роботи в інструментально-виконавських класах на факультетах мистецького спрямування показує, що у цій галузі ще існують проблеми, які потребують наукового підходу до їх розв’язання. Незважаючи на досить широкий спектр наукових досліджень у галузі інструментально-виконавської підготовки студентів музичних і педагогічних вузів, питання виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва і досі залишаються актуальними. У статті розглянуто організаційно-методичні засади формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до інструментально-виконавської діяльності у закладах вищої освіти, висвітлено актуальні питання цього виду фахової підготовки, встановлено необхідність подальшого удосконалення цього процесу шляхом впровадження нових методів, що базуються на принципах інтегративного підходу, досліджено стан даного виду фахового навчання студентів факультетів мистецького спрямування університетів, розглянуті основні знання, уміння й навички, якими повинен володіти сучасний учитель музичного мистецтва, здійснено аналіз науково-методичних досліджень у цій галузі.
{"title":"ORGANIZATIONAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF FORMING THE READINESS OF FUTURE MUSIC TEACHERS FOR INSTRUMENTAL AND PERFORMING ACTIVITIES IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS","authors":"Maryna Nazarenko","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-242-246","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-242-246","url":null,"abstract":"Удосконалення процесу професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва передбачає впровадження у систему навчання на факультетах мистецького спрямування нових підходів і методів, які б відповідали вимогам сьогодення. Питання професійної діяльності вчителя музики знаходяться в руслі проблем, які вирішує сьогодні педагогічна наука. Від того, яким буде сучасний вчитель музики, чи буде він враховувати вимоги, які висуває перед ним суспільство, передова теорія і практика педагогічної освіти, багато в чому залежить рівень освіченості й духовної культури школярів. В основу фахових виконавських якостей учителя музики покладено органічне поєднання багатьох компонентів: розвиток загальномузичних теоретичних знань та вмінь; розвиток практичних навичок гри на інструменті; формування культури звука й техніки виконання; вміння сприймати музику через пізнання її суті та змісту й подальше втілення цього змісту в конкретному звучанні. Аналіз науково-методичних досліджень та узагальнення практичного досвіду роботи в інструментально-виконавських класах на факультетах мистецького спрямування показує, що у цій галузі ще існують проблеми, які потребують наукового підходу до їх розв’язання. Незважаючи на досить широкий спектр наукових досліджень у галузі інструментально-виконавської підготовки студентів музичних і педагогічних вузів, питання виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва і досі залишаються актуальними. У статті розглянуто організаційно-методичні засади формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до інструментально-виконавської діяльності у закладах вищої освіти, висвітлено актуальні питання цього виду фахової підготовки, встановлено необхідність подальшого удосконалення цього процесу шляхом впровадження нових методів, що базуються на принципах інтегративного підходу, досліджено стан даного виду фахового навчання студентів факультетів мистецького спрямування університетів, розглянуті основні знання, уміння й навички, якими повинен володіти сучасний учитель музичного мистецтва, здійснено аналіз науково-методичних досліджень у цій галузі.","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"104 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204415","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-92-98
Oksana Rogulska, Olha Mahdiuk
У статті окреслено переваги використання інтерактивних та мультимедійних технологій з метою формування у студентів «soft skills» у закладах вищої освіти; розкрито різницю між професійними навичками «hard skills» та соціальними навичками «soft skills»; схарактеризовано найбільш відомі «soft skills», які виокремлюють роботодавці, а саме: критичне мислення, комунікація, кооперація чи співпраця, самоорганізація, стресостійкість, витривалість, креативність, особистісна динаміка, здатність розв’язувати проблеми, уміння працювати з інформацією, гнучкість, управління конфліктами, управління часовим ресурсом; встановлено, що освітні програми Хмельницького національного університету дозволяють забезпечити набуття здобувачами вищої освіти соціальних навичок «soft skills» упродовж періоду навчання, протягом лекційних та практичних заняттях; під час проходження практики; протягом організованих керівництвом закладу вищої освіти різноманітних воркшопів, курсів, тренінгів, майстер-класів, семінарів, гостьових лекцій тощо; розкрито доцільність використання інтерактивних технологій навчання, які сприяють розвитку соціальних навичок студентів, а саме: інтерактивних технологій кооперативного навчання, інтерактивних технологій колективно-групового навчання, технологій ситуативного моделювання та технологій опрацювання дискусійних питань; уточнено, що інтерактивне навчання це така організація процесу навчання, за якого студент обов’язково бере участь у колективному, взаємодоповнювальному процесі навчального пізнання, що базоване на взаємодії всіх учасників; окреслено переваги використання мультимедійних технологій у формуванні соціальних навичок студентів, які сприяють: зростанню інформативності й репрезентативної цінності навчального матеріалу, стимулюванню когнітивних процесів (сприйняття й усвідомлення інформації), розвитку розумових і творчих здібностей студентів, формуванню стійкої мотивації пізнавальної діяльності студентів на заняттях тощо; констатовано, що успішне формування «гнучких» навичок студентів, можливе за умови виконання викладачем різних ролей (фасилітатора, координатора, консультанта, модератора, коуча).
{"title":"EXPEDIENCY OF STUDENTS’ ‘SOFT SKILLS’ DEVELOPMMENT BY MEANS OF INTERACTIVE AND MULTIMEDIA TECHNOLOGIES","authors":"Oksana Rogulska, Olha Mahdiuk","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-92-98","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-92-98","url":null,"abstract":"У статті окреслено переваги використання інтерактивних та мультимедійних технологій з метою формування у студентів «soft skills» у закладах вищої освіти; розкрито різницю між професійними навичками «hard skills» та соціальними навичками «soft skills»; схарактеризовано найбільш відомі «soft skills», які виокремлюють роботодавці, а саме: критичне мислення, комунікація, кооперація чи співпраця, самоорганізація, стресостійкість, витривалість, креативність, особистісна динаміка, здатність розв’язувати проблеми, уміння працювати з інформацією, гнучкість, управління конфліктами, управління часовим ресурсом; встановлено, що освітні програми Хмельницького національного університету дозволяють забезпечити набуття здобувачами вищої освіти соціальних навичок «soft skills» упродовж періоду навчання, протягом лекційних та практичних заняттях; під час проходження практики; протягом організованих керівництвом закладу вищої освіти різноманітних воркшопів, курсів, тренінгів, майстер-класів, семінарів, гостьових лекцій тощо; розкрито доцільність використання інтерактивних технологій навчання, які сприяють розвитку соціальних навичок студентів, а саме: інтерактивних технологій кооперативного навчання, інтерактивних технологій колективно-групового навчання, технологій ситуативного моделювання та технологій опрацювання дискусійних питань; уточнено, що інтерактивне навчання це така організація процесу навчання, за якого студент обов’язково бере участь у колективному, взаємодоповнювальному процесі навчального пізнання, що базоване на взаємодії всіх учасників; окреслено переваги використання мультимедійних технологій у формуванні соціальних навичок студентів, які сприяють: зростанню інформативності й репрезентативної цінності навчального матеріалу, стимулюванню когнітивних процесів (сприйняття й усвідомлення інформації), розвитку розумових і творчих здібностей студентів, формуванню стійкої мотивації пізнавальної діяльності студентів на заняттях тощо; констатовано, що успішне формування «гнучких» навичок студентів, можливе за умови виконання викладачем різних ролей (фасилітатора, координатора, консультанта, модератора, коуча).","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"68 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136204419","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-01-01DOI: 10.36550/2415-7988-2022-1-209-103-109
Nataliia Savchenko
У статті проаналізовано особливості життя сім’ї сільської української інтелігенції у період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття. На сучасному етапі розбудови держави особливо гострого звучання набуває питання творення національної еліти, здатної реформувати всі сторони суспільного життя. За таких умов цінним є звернення до вивчення минулого української інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст., зокрема особливостей її сімейного побуту та традицій, а також, практики виховання дітей в сім’ї. Вивчення теорії і практики сімейного виховання свідчить, що родинне виховання – вічна категорія, його значення і роль завжди були, є, і будуть актуальними: це одна із форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту школи, засобів масової інформації, соціального та природного оточення, перша природна і постійно діюча національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Опора на виховну силу традицій, на споконвічні сімейні цінності, виявлення і підтримка позитивних тенденцій у сімейно-родинних відносинах, формах родинного спілкування набуває сьогодні особливої актуальності. Сім’я української сільської інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст. відрізнялася від традиційної селянської родини за кількісними, соціальними і національними показниками. Свої особливості мала система взаємин між членами родини, що у значній мірі було пов’язано з відносно рівноправним становищем жінки та чоловіка, вихованням дітей. Водночас, джерельний та історіографічний матеріал дає підстави стверджувати про певні відмінності між сім’ями світської інтелігенції та духовенства. Вони насамперед стосувалися висоти коефіцієнта народжуваності, віку одруження, ставлення до шлюбів із представниками іноетнічної спільноти тощо. Саме у родині міської інтелігенції були надзвичайні можливості реалізувати принцип культуровідповідності у сімейному вихованні, адже батьки органічно поєднували виховання своїх дітей з історією народу, його культурними традиціями. Діти інтелігентів відвідували музеї, бібліотеки, театри, концерти, вбираючи в себе найкращі зразки культурних надбань свого народу. Виховання дітей міської та сільської інтелігенції різнилося за своїм контентом. Це демонструє напрям трудового виховання (у сільських інтелігентів воно практично не відрізнялося від селян), естетичного (мешканці міст мали змогу чуттєво сприймати найкращі зразки «чистого мистецтва» відвідувати музеї, галереї, музичні зали, різноманітні концерти, театри і т.д.), громадянського (Одеса – центр політичних рухів та мультипартійності Півдня України ХІХ ст.: провідні її громадські діячі та лідери визначали ідеологічну діяльність, боротьбу і т.д.), розумового (діти науковців продовжувала справу своїх батьків. Якщо декотрим з них і не вдавалося перевершити їх, то все одно, вони несли славу гідного продовжувача роду, ерудованої, досвіченої і прогресивної людини). Проаналізувавши специфіку вихов
{"title":"FAMILY UPBRINGING IN THE FAMILIES OF THE UKRAINIAN INTELLIGENTSIA: A LOOK INTO THE PAST (LATE NINETEENTH - EARLY TWENTIETH CENTURIES)","authors":"Nataliia Savchenko","doi":"10.36550/2415-7988-2022-1-209-103-109","DOIUrl":"https://doi.org/10.36550/2415-7988-2022-1-209-103-109","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано особливості життя сім’ї сільської української інтелігенції у період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття. На сучасному етапі розбудови держави особливо гострого звучання набуває питання творення національної еліти, здатної реформувати всі сторони суспільного життя. За таких умов цінним є звернення до вивчення минулого української інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст., зокрема особливостей її сімейного побуту та традицій, а також, практики виховання дітей в сім’ї. Вивчення теорії і практики сімейного виховання свідчить, що родинне виховання – вічна категорія, його значення і роль завжди були, є, і будуть актуальними: це одна із форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків та інших родичів з повсякденним впливом сімейного побуту школи, засобів масової інформації, соціального та природного оточення, перша природна і постійно діюча національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Опора на виховну силу традицій, на споконвічні сімейні цінності, виявлення і підтримка позитивних тенденцій у сімейно-родинних відносинах, формах родинного спілкування набуває сьогодні особливої актуальності. Сім’я української сільської інтелігенції кінця XIX ‒ початку XX ст. відрізнялася від традиційної селянської родини за кількісними, соціальними і національними показниками. Свої особливості мала система взаємин між членами родини, що у значній мірі було пов’язано з відносно рівноправним становищем жінки та чоловіка, вихованням дітей. Водночас, джерельний та історіографічний матеріал дає підстави стверджувати про певні відмінності між сім’ями світської інтелігенції та духовенства. Вони насамперед стосувалися висоти коефіцієнта народжуваності, віку одруження, ставлення до шлюбів із представниками іноетнічної спільноти тощо. Саме у родині міської інтелігенції були надзвичайні можливості реалізувати принцип культуровідповідності у сімейному вихованні, адже батьки органічно поєднували виховання своїх дітей з історією народу, його культурними традиціями. Діти інтелігентів відвідували музеї, бібліотеки, театри, концерти, вбираючи в себе найкращі зразки культурних надбань свого народу. Виховання дітей міської та сільської інтелігенції різнилося за своїм контентом. Це демонструє напрям трудового виховання (у сільських інтелігентів воно практично не відрізнялося від селян), естетичного (мешканці міст мали змогу чуттєво сприймати найкращі зразки «чистого мистецтва» відвідувати музеї, галереї, музичні зали, різноманітні концерти, театри і т.д.), громадянського (Одеса – центр політичних рухів та мультипартійності Півдня України ХІХ ст.: провідні її громадські діячі та лідери визначали ідеологічну діяльність, боротьбу і т.д.), розумового (діти науковців продовжувала справу своїх батьків. Якщо декотрим з них і не вдавалося перевершити їх, то все одно, вони несли славу гідного продовжувача роду, ерудованої, досвіченої і прогресивної людини). Проаналізувавши специфіку вихов","PeriodicalId":498089,"journal":{"name":"Naukovì zapiski","volume":"105 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136206333","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：