У статті розглядається висвітлення російською публіцистикою зовнішньої політики Болгарії у 1908–1915 рр. Популярні, багатотиражні видання, які були найбільш яскравими представниками різних ідейних напрямків, впливали на атмосферу, на сприйняття російським суспільством різних зарубіжних подій, міжнародних відносин та зовнішньої політики окремих держав. У статті задіяні матеріали «Вестника Европы», «Русского богатства», «Русской мысли» і «Современного мира». Однією з цілей статті є реконструкція історичної атмосфери того часу та відношення провідних російських періодичних видань до поточних подій. Визначено основні напрямки політики Болгарського царства у 1908–1915 рр. Також у центрі уваги великі держави початку ХХ століття – Німецька, Австро-Угорська, Російська та Османська імперії, Французька республіка, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії. На сторінках російських журналів відображалися відносини між великими державами та балканськими країнами. Проаналізовано предмет та зміст статей, ставлення аналітиків журналів до міжнародних подій та конфліктів. Основна увага приділяється відображенню на сторінках російських періодичних видань зростаючої політичної напруженості на Балканському півострові. Усі без винятку аналітики журналу відзначали збільшення кількості протиріч у зовнішній політиці Болгарії. Узагальнюючи аналіз публікацій російської публіцистики, можна відзначити, що їхній тон про події 1908–1915 рр. не дуже, але, тим не менше, відрізнявся. Загальним, у всіх без винятку журналістів, було те, що вони дивилися в майбутнє без оптимізму. Неминуче передчуття швидкої війни, фундаментальна непослідовність, невідповідність подій, надмірне громадське напруження – це та ментальна атмосфера, в якій жили сучасники.
{"title":"FOREIGN POLICY OF BULGARIA IN 1908–1915 IN THE EVALUATION OF RUSSIAN JOURNALISM","authors":"V. Martynov","doi":"10.7546/ds.2020.13.24","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.24","url":null,"abstract":"У статті розглядається висвітлення російською публіцистикою зовнішньої політики Болгарії у 1908–1915 рр. Популярні, багатотиражні видання, які були найбільш яскравими представниками різних ідейних напрямків, впливали на атмосферу, на сприйняття російським суспільством різних зарубіжних подій, міжнародних відносин та зовнішньої політики окремих держав. У статті задіяні матеріали «Вестника Европы», «Русского богатства», «Русской мысли» і «Современного мира». Однією з цілей статті є реконструкція історичної атмосфери того часу та відношення провідних російських періодичних видань до поточних подій. Визначено основні напрямки політики Болгарського царства у 1908–1915 рр. Також у центрі уваги великі держави початку ХХ століття – Німецька, Австро-Угорська, Російська та Османська імперії, Французька республіка, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії. На сторінках російських журналів відображалися відносини між великими державами та балканськими країнами. Проаналізовано предмет та зміст статей, ставлення аналітиків журналів до міжнародних подій та конфліктів. Основна увага приділяється відображенню на сторінках російських періодичних видань зростаючої політичної напруженості на Балканському півострові. Усі без винятку аналітики журналу відзначали збільшення кількості протиріч у зовнішній політиці Болгарії. Узагальнюючи аналіз публікацій російської публіцистики, можна відзначити, що їхній тон про події 1908–1915 рр. не дуже, але, тим не менше, відрізнявся. Загальним, у всіх без винятку журналістів, було те, що вони дивилися в майбутнє без оптимізму. Неминуче передчуття швидкої війни, фундаментальна непослідовність, невідповідність подій, надмірне громадське напруження – це та ментальна атмосфера, в якій жили сучасники.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"34 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134282927","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Статтю присвячено з’ясуванню причин, що зумовили розвиток геополітичної ситуації в причорноморському регіоні після закінчення холодної війни, краху світового комунізму та розпаду СРСР. Автор відмічає, що в цей період вона не тільки не покращилася, а навпаки стала більш конфронтаційною. Головною причиною посилення конфронтації є політика Росії, яка в своєму розвитку пройшла два основних етапи: консервативний та реваншистський. На першому етапі Росія, намагаючись зберегти свій контроль над пострадянським простором, дотримувалася тактики таємної підтримки сепаратистських рухів. Це призвело до виникнення придністровського, абхазького та південно-осетинського військово-політичних конфліктів, в яких безпосередньо брали участь російські військові формування. Результатом цих конфліктів стало створення на території Молдови та Грузії трьох самопроголошених державних утворень, які, хоча і не визнані Росією, повністю контролюються нею. На території України в цей період Росії вдалося лише підпорядкувати собі військово-морську базу в Севастополі, включаючи більшість кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. На другому етапі Росія перейшла від політики збереження своєї присутності на територіях Молдови, Грузії (під приводом необхідності розміщення там «миротворчих сил») та України (завдяки створенню військово-морської бази в Севастополі) до прямої військової агресії. Новітніми явищами на другому етапі стали: офіційне визнання Росією самопроголошених державних утворень Абхазії та Північної Осетії як суверенних держав та безпосереднє включення частини території України (Криму) до складу РФ. Наголошується, що зміни зовнішньої політики були зумовлені трансформацією російського політично режиму від «делегативної демократії» до неототалітаризму.
{"title":"DEVELOPMENT OF GEOPOLITICAL SITUATION IN THE BLACK SEA REGION AFTER 1991","authors":"O. Romanyuk","doi":"10.7546/ds.2020.13.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.17","url":null,"abstract":"Статтю присвячено з’ясуванню причин, що зумовили розвиток геополітичної ситуації в причорноморському регіоні після закінчення холодної війни, краху світового комунізму та розпаду СРСР. Автор відмічає, що в цей період вона не тільки не покращилася, а навпаки стала більш конфронтаційною. Головною причиною посилення конфронтації є політика Росії, яка в своєму розвитку пройшла два основних етапи: консервативний та реваншистський. На першому етапі Росія, намагаючись зберегти свій контроль над пострадянським простором, дотримувалася тактики таємної підтримки сепаратистських рухів. Це призвело до виникнення придністровського, абхазького та південно-осетинського військово-політичних конфліктів, в яких безпосередньо брали участь російські військові формування. Результатом цих конфліктів стало створення на території Молдови та Грузії трьох самопроголошених державних утворень, які, хоча і не визнані Росією, повністю контролюються нею. На території України в цей період Росії вдалося лише підпорядкувати собі військово-морську базу в Севастополі, включаючи більшість кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. На другому етапі Росія перейшла від політики збереження своєї присутності на територіях Молдови, Грузії (під приводом необхідності розміщення там «миротворчих сил») та України (завдяки створенню військово-морської бази в Севастополі) до прямої військової агресії. Новітніми явищами на другому етапі стали: офіційне визнання Росією самопроголошених державних утворень Абхазії та Північної Осетії як суверенних держав та безпосереднє включення частини території України (Криму) до складу РФ. Наголошується, що зміни зовнішньої політики були зумовлені трансформацією російського політично режиму від «делегативної демократії» до неототалітаризму.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"46 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126811977","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Геостратегическото значение на Черноморския регион е безспорно. От столетия той се явява незаобиколим фактор за търговските пътища между Европа и Азия, както и своеобразен плацдарм за влияние в Близкия изток. Нерядко конфликти на интереси и сблъсъци между Великите сили предизвикват и проливите, свързващи Черно море със Средиземно море. За разлика от Средиземноморския басейн или Балтийско море, Черноморският регион не е хомогенен в историческо и в културно отношение. По време на Студената война тук минава границата между Изтока и Запада. Днес Черноморският регион е своеобразна граница между евроатлантическата и руската система за сигурност, като основни силови фактори на арената са актьорите с глобални и регионални претенции: САЩ, ЕС, Русия, Китай, Турция. Процесът на глобализация очерта нов многополярен свят с различни рискове и заплахи за сигурността. Черноморският регион е класически пример за два паралелно съществуващи процеса. С опит за интеграция, от една страна − чрез създаване на регионални транснационални институции − Организацията на Черноморското икономическо сътрудничество (ОЧИС), Черноморската военно-морска група за оперативно сътрудничество (BLACKSEAFOR), от друга страна, с енергичното противопоставяне на интересите на глобалните сили и тяхното въздействие върху поведението на регионални играчи и малки държави. Черноморският регион се явява зона на сблъсък на геополитическите играчи, като противопоставянето им има своите регионални и национални измерения. Регионалният геоикономически проект „Триморие“, както и руските инициативи („Турски поток“, „Син поток“) отреждат за пореден път на Черноморския басейн статут на сериозна арена на сблъсък на интересите на основни глобални играчи. Предвид актуалните енергийни аспекти на сигурността, безспорно Черноморието има важна роля за регионалната и международната сигурност.
{"title":"SECURITY CHALLENGES AT THE BLACK SEA REGION IN THE FIRST QUARTER OF 21ST CENTURY","authors":"Vladislav Lazarov","doi":"10.7546/ds.2020.13.18","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.18","url":null,"abstract":"Геостратегическото значение на Черноморския регион е безспорно. От столетия той се явява незаобиколим фактор за търговските пътища между Европа и Азия, както и своеобразен плацдарм за влияние в Близкия изток. Нерядко конфликти на интереси и сблъсъци между Великите сили предизвикват и проливите, свързващи Черно море със Средиземно море. За разлика от Средиземноморския басейн или Балтийско море, Черноморският регион не е хомогенен в историческо и в културно отношение. По време на Студената война тук минава границата между Изтока и Запада. Днес Черноморският регион е своеобразна граница между евроатлантическата и руската система за сигурност, като основни силови фактори на арената са актьорите с глобални и регионални претенции: САЩ, ЕС, Русия, Китай, Турция. Процесът на глобализация очерта нов многополярен свят с различни рискове и заплахи за сигурността. Черноморският регион е класически пример за два паралелно съществуващи процеса. С опит за интеграция, от една страна − чрез създаване на регионални транснационални институции − Организацията на Черноморското икономическо сътрудничество (ОЧИС), Черноморската военно-морска група за оперативно сътрудничество (BLACKSEAFOR), от друга страна, с енергичното противопоставяне на интересите на глобалните сили и тяхното въздействие върху поведението на регионални играчи и малки държави. Черноморският регион се явява зона на сблъсък на геополитическите играчи, като противопоставянето им има своите регионални и национални измерения. Регионалният геоикономически проект „Триморие“, както и руските инициативи („Турски поток“, „Син поток“) отреждат за пореден път на Черноморския басейн статут на сериозна арена на сблъсък на интересите на основни глобални играчи. Предвид актуалните енергийни аспекти на сигурността, безспорно Черноморието има важна роля за регионалната и международната сигурност.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"27 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126528743","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Согласно нормам международного права действия России против Грузии (2008) и Украины (2014) необходимо однозначно квалифицировать как агрессию. Агрессивная политика России является следствием отката от демократии и возврата к имперской политике прошлого. Но особое внимание заслуживает политика России в области управления конфликтами низкой интенсивности на постсоветском пространстве, в которых она играет двойную роль – стороны конфликта и посредника. В результате военной агрессии России против Грузии и Украины страна агрессор фактически оккупировала Южную Осетию, Абхазию, Крым и часть Донецкой и Луганской областей. Только в ситуации с Крымом Россия провела прямую аннексию, тогда как в других случаях мы имеем дело с гибридной аннексией части территорий сопредельных государств. Асимметрия потенциалов между Россией, с одной стороны, Грузией и Украиной, с другой стороны, не представляет возможным самостоятельно противостоять российской агрессии и оккупации. Поэтому дипломатическая, юридическая, экономическая и военная поддержка международным сообществом странам жертвам агрессии является очень важным действием на пути соблюдения норм международного права, принципов суверенитета, территориальной целостности и права на самооборону.
{"title":"CAUSES AND CONSEQUENCES OF RUSSIA’S AGGRESSION AGAINST THE STATES OF THE BLACK SEA REGION IN 2008 AND 2014","authors":"Walenty Baluk","doi":"10.7546/ds.2020.13.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.19","url":null,"abstract":"Согласно нормам международного права действия России против Грузии (2008) и Украины (2014) необходимо однозначно квалифицировать как агрессию. Агрессивная политика России является следствием отката от демократии и возврата к имперской политике прошлого. Но особое внимание заслуживает политика России в области управления конфликтами низкой интенсивности на постсоветском пространстве, в которых она играет двойную роль – стороны конфликта и посредника. В результате военной агрессии России против Грузии и Украины страна агрессор фактически оккупировала Южную Осетию, Абхазию, Крым и часть Донецкой и Луганской областей. Только в ситуации с Крымом Россия провела прямую аннексию, тогда как в других случаях мы имеем дело с гибридной аннексией части территорий сопредельных государств. Асимметрия потенциалов между Россией, с одной стороны, Грузией и Украиной, с другой стороны, не представляет возможным самостоятельно противостоять российской агрессии и оккупации. Поэтому дипломатическая, юридическая, экономическая и военная поддержка международным сообществом странам жертвам агрессии является очень важным действием на пути соблюдения норм международного права, принципов суверенитета, территориальной целостности и права на самооборону.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"41 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124599725","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
of citizens were baptized, and the pagan complex on the Eastern Cape of the settlement was dismantled. Instead, the Basilica of the Apostle Peter was built. A delubrum, where citizens were baptized was built next to it. The complex of the Eastern Basilica was repeatedly rebuilt during its operation, which significantly changed its appearance. The final victory of Christianity in the city and the construction of the first major religious complex are associated with the activities of St. Bishop Capito. In the 6 th century, during the “construction boom”, it was rebuilt and is known today in the literature as the “Eastern Basilica” complex.
{"title":"ABOUT THE BUILDING ACTIVITIES OF BISHOP KAPITON IN CHERSONESOS – CHERSON IN THE 4TH CENTURY","authors":"M. Fomin","doi":"10.7546/ds.2020.13.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.07","url":null,"abstract":"of citizens were baptized, and the pagan complex on the Eastern Cape of the settlement was dismantled. Instead, the Basilica of the Apostle Peter was built. A delubrum, where citizens were baptized was built next to it. The complex of the Eastern Basilica was repeatedly rebuilt during its operation, which significantly changed its appearance. The final victory of Christianity in the city and the construction of the first major religious complex are associated with the activities of St. Bishop Capito. In the 6 th century, during the “construction boom”, it was rebuilt and is known today in the literature as the “Eastern Basilica” complex.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130325676","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті аналізуються візантійські впливи на життя короля Данила Романовича. Актуальність теми зумовлена недостатнім дослідженням в історичній науці ролі візантійського чинника у діяльності старшого сина галицько-волинського князя Романа Мстиславовича – Данила. Метою публікації є висвітлення ролі візантійського чинника у житті короля Данила. Розгляд питання походження матері Данила – великої княгині Романової, здійснено на основі аналізу різних версій, представлених в історіографії. З-поміж основних версій, зокрема боярської, католицької й візантійської, остання привернула увагу переважної частини науковців, оскільки має своїм підґрунтям союзну угоду Романа Мстиславовича з Візантією 1200 р. Версія про візантійське походження другої дружини князя Романа підкріплюється низкою аргументів, наприклад, походженням імені Данила. Воно з’явилося в іменослові Рюриковичів тільки на початку ХІІІ ст. Поява цього імені на Русі пов’язана з вшануванням пам’яті Св. Даниїла Стовпника, відомого у Візантії. Зв’язок імені старшого Романовича з Св. Даниїлом дає підстави на основі календаря церковних свят і загальної для Рюриковичів традиції відповідності християнського місяцеслова і княжого іменослова визначити дату народження Данила Романовича – біля 11 грудня 1201 р. Підвищений інтерес до стовпництва прослідковується також у появі на початку ХІІІ ст. м. Стовп’я, кам’яних веж-стовпів, переході матері Данила 1219 р. до Спасо-Стовп’євського монастиря. Візантійський чинник не тільки впливав на формування світоглядних позицій Данила Романовича, а й підкреслював його статус як монарха, зокрема зображенням орла на кам’яному монументі при в’їзді до м. Холма, парадним одягом Данила з оловиру, християнським смиренням й милістю до ворогів і опонентів. Візантійський (нікейський) чинник був однією з головних причин коронації Данила Романовича в другій половині 1253 р., яку підтримала княгиня Романова. Навіть участь Данила у боротьбі за австрійську спадщину мала візантійський контекст завдяки родинним зв’язкам матері Фрідріха ІІ Бабенберга – Феодори з княгинею Романовою. У статті зроблено висновок про те, що візантійський чинник прослідковується у житті Данила Романовича починаючи з виховання у візантійських традиціях, які з дитинства йому прищепила мати. В своїй політичній діяльності, Данило був послідовним прихильником візантійської моделі взаємин монарха з васалами і церковними діячами. Важливе місце у житті Данила Романовича відігравали духовні цінності, зокрема родинні реліквії та культи, які зазнали візантійських впливів.
{"title":"BYZANTINE IMPACTS ON THE LIFE AND ACTIVITY OF RUS’ KING DANYLO ROMANOVICH","authors":"Taras Chuguj","doi":"10.7546/ds.2020.13.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.08","url":null,"abstract":"У статті аналізуються візантійські впливи на життя короля Данила Романовича. Актуальність теми зумовлена недостатнім дослідженням в історичній науці ролі візантійського чинника у діяльності старшого сина галицько-волинського князя Романа Мстиславовича – Данила. Метою публікації є висвітлення ролі візантійського чинника у житті короля Данила. Розгляд питання походження матері Данила – великої княгині Романової, здійснено на основі аналізу різних версій, представлених в історіографії. З-поміж основних версій, зокрема боярської, католицької й візантійської, остання привернула увагу переважної частини науковців, оскільки має своїм підґрунтям союзну угоду Романа Мстиславовича з Візантією 1200 р. Версія про візантійське походження другої дружини князя Романа підкріплюється низкою аргументів, наприклад, походженням імені Данила. Воно з’явилося в іменослові Рюриковичів тільки на початку ХІІІ ст. Поява цього імені на Русі пов’язана з вшануванням пам’яті Св. Даниїла Стовпника, відомого у Візантії. Зв’язок імені старшого Романовича з Св. Даниїлом дає підстави на основі календаря церковних свят і загальної для Рюриковичів традиції відповідності християнського місяцеслова і княжого іменослова визначити дату народження Данила Романовича – біля 11 грудня 1201 р. Підвищений інтерес до стовпництва прослідковується також у появі на початку ХІІІ ст. м. Стовп’я, кам’яних веж-стовпів, переході матері Данила 1219 р. до Спасо-Стовп’євського монастиря. Візантійський чинник не тільки впливав на формування світоглядних позицій Данила Романовича, а й підкреслював його статус як монарха, зокрема зображенням орла на кам’яному монументі при в’їзді до м. Холма, парадним одягом Данила з оловиру, християнським смиренням й милістю до ворогів і опонентів. Візантійський (нікейський) чинник був однією з головних причин коронації Данила Романовича в другій половині 1253 р., яку підтримала княгиня Романова. Навіть участь Данила у боротьбі за австрійську спадщину мала візантійський контекст завдяки родинним зв’язкам матері Фрідріха ІІ Бабенберга – Феодори з княгинею Романовою. У статті зроблено висновок про те, що візантійський чинник прослідковується у житті Данила Романовича починаючи з виховання у візантійських традиціях, які з дитинства йому прищепила мати. В своїй політичній діяльності, Данило був послідовним прихильником візантійської моделі взаємин монарха з васалами і церковними діячами. Важливе місце у житті Данила Романовича відігравали духовні цінності, зокрема родинні реліквії та культи, які зазнали візантійських впливів.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126593697","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The activities of gymnasiarchs are reflected in a huge number of inscriptions, most of which belong to the Hellenistic period. The gymnasiarch is in some cases connected with the organization of sports competi-tions and the supply of everything necessary (for example, olive oil), or with the gymnasium guardianship responsibilities.Therefore, the key question about the institution of the gymnasiarch is whether it is the position or the liturgy. There are four different points of view in the historiography of the problem. The first theory explains that the gymnasiarch was the head of gymnasiums and palaestra and carried out certain practical and pedagogical activities; the second one says that in the early times the gymnasiarch was a liturgy and later became magistracy. Researchers of the third hypothesis considered the gymnasiarch as a position associated with monetary expenditures. The fourth group of researchers suggests distinguishing between gymnasiarch as a liturgy and gymnasiarch as a position. The author offers their own vision of the evolution of the institution of the Hellenic gymnasium. Gymnasiums in the Northern Black Sea region have been known since the 5 th century BC, while the gymnasiarchs are known since the 3 rd century BC. During the Roman period, gymnasiums in Chersonesos and the Bosporus were probably financed from the state, and gymnasiarchs were government officials who ran the gymnasiums and were responsible for ephebos training. Gymnasiarchs were members of the Synod of Panticapaeum, Horhipiyi and Tanais. Thus, the context of the mention of gymnasium archivists in the Northern Black Sea region indicates that they were govern- ment officials, although it does not completely rule out the possibility of liturgies.
{"title":"ТО THE QUESTION OF THE STATUS OF GYMNASIARCH IN THE NORTHERN BLACK SEA LITTORAL CITY-STATES","authors":"A. Riabko","doi":"10.7546/ds.2020.13.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2020.13.05","url":null,"abstract":"The activities of gymnasiarchs are reflected in a huge number of inscriptions, most of which belong to the Hellenistic period. The gymnasiarch is in some cases connected with the organization of sports competi-tions and the supply of everything necessary (for example, olive oil), or with the gymnasium guardianship responsibilities.Therefore, the key question about the institution of the gymnasiarch is whether it is the position or the liturgy. There are four different points of view in the historiography of the problem. The first theory explains that the gymnasiarch was the head of gymnasiums and palaestra and carried out certain practical and pedagogical activities; the second one says that in the early times the gymnasiarch was a liturgy and later became magistracy. Researchers of the third hypothesis considered the gymnasiarch as a position associated with monetary expenditures. The fourth group of researchers suggests distinguishing between gymnasiarch as a liturgy and gymnasiarch as a position. The author offers their own vision of the evolution of the institution of the Hellenic gymnasium. Gymnasiums in the Northern Black Sea region have been known since the 5 th century BC, while the gymnasiarchs are known since the 3 rd century BC. During the Roman period, gymnasiums in Chersonesos and the Bosporus were probably financed from the state, and gymnasiarchs were government officials who ran the gymnasiums and were responsible for ephebos training. Gymnasiarchs were members of the Synod of Panticapaeum, Horhipiyi and Tanais. Thus, the context of the mention of gymnasium archivists in the Northern Black Sea region indicates that they were govern- ment officials, although it does not completely rule out the possibility of liturgies.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"8 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126600667","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"New / old reflections on the reign of Ferdinand I Coburg in Bulgaria. Review of the monograph: Sazov, D. 2017. Misiata on Ferdinand in Bulgaria. Sofia: UPWE. 364 p.","authors":"D. Mykolenko","doi":"10.7546/ds.2019.12.32","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2019.12.32","url":null,"abstract":"","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"32 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-11-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126112316","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття є частиною дослідження побудови колоніальної стратегії колишнім Радянським Союзом за допомогою ідеологем масової літератури. Розглядається когнітивний та емоційний образ емігрантів, репатріантів та іноземців у контексті ідеологізації опозиції «свій» / «чужий». Увагу зосереджено на прийомах дегуманізації, якими є звуження причин еміграції (злочини часів «громадянської» та ІІ Світової війни), спотворення системи цінностей та мотивації. Виявлено, що український та болгарський детектив засвоюють міфологеми соцреалізму, що трансформуються в національних умовах, а також у болгарському детективі спостерігається криза міфологізму. Ключові слова: ідеологема; масова література; детектив; міфологізм.
{"title":"An emigrant, a repatriate, a foreigner in the Ukrainian and Bulgarian detectives in the fifth-eighth decades of the 20th century","authors":"S. Zhygun","doi":"10.7546/ds.2019.12.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.7546/ds.2019.12.19","url":null,"abstract":"Стаття є частиною дослідження побудови колоніальної стратегії колишнім Радянським Союзом за допомогою ідеологем масової літератури. Розглядається когнітивний та емоційний образ емігрантів, репатріантів та іноземців у контексті ідеологізації опозиції «свій» / «чужий». Увагу зосереджено на прийомах дегуманізації, якими є звуження причин еміграції (злочини часів «громадянської» та ІІ Світової війни), спотворення системи цінностей та мотивації. Виявлено, що український та болгарський детектив засвоюють міфологеми соцреалізму, що трансформуються в національних умовах, а також у болгарському детективі спостерігається криза міфологізму. Ключові слова: ідеологема; масова література; детектив; міфологізм.","PeriodicalId":184671,"journal":{"name":"Drinovsky sbornik","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-11-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133690478","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：