Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2022.35.15
М. О. Ревякін
Автор зазначає, що діяльність ЄСПЛ демонструє відмінності роботи в установах виконання покарання та роботи, яку здійснюють звичайні працівники, щодо багатьох аспектів. Це є головною метою реадаптації та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі як безпосередньо для нормального життя в пенітенціарних закладах, так і після відбуття покарання. Автор констатує, що здійснення суспільно корисної праці в установах виконання покарань не обмежує право на працю ув’язнених та не визначає її як примусову чи обов’язкову. На переконання автора, здійснення суспільно корисної праці повинно відбуватись не свавільно, а з огляду на стан здоров’я засудженого до позбавлення волі, його статі, професійних навичок та здібностей, робота не повинна наносити шкоду здо-ров’ю засудженого, має оплачуватись та здійснюватись із дотриманням інших вимог трудо-вого законодавства. На думку автора, зміст права на працю засуджених до позбавлення волі є дуальним: по-перше, він містить можливість вибору роботи та типу діяльності за трудовим договором, по-друге, передбачає здійснення суспільно корисної праці з усіченим вольовим аспектом, але й із дотриманням всіх інших трудових прав та гарантій.
{"title":"ЗМІСТ ПРАВА НА ПРАЦЮ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В КОНТЕКСТІ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ","authors":"М. О. Ревякін","doi":"10.34142/23121661.2022.35.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2022.35.15","url":null,"abstract":"Автор зазначає, що діяльність ЄСПЛ демонструє відмінності роботи в установах виконання покарання та роботи, яку здійснюють звичайні працівники, щодо багатьох аспектів. Це є головною метою реадаптації та ресоціалізації засуджених до позбавлення волі як безпосередньо для нормального життя в пенітенціарних закладах, так і після відбуття покарання. Автор констатує, що здійснення суспільно корисної праці в установах виконання покарань не обмежує право на працю ув’язнених та не визначає її як примусову чи обов’язкову. На переконання автора, здійснення суспільно корисної праці повинно відбуватись не свавільно, а з огляду на стан здоров’я засудженого до позбавлення волі, його статі, професійних навичок та здібностей, робота не повинна наносити шкоду здо-ров’ю засудженого, має оплачуватись та здійснюватись із дотриманням інших вимог трудо-вого законодавства. На думку автора, зміст права на працю засуджених до позбавлення волі є дуальним: по-перше, він містить можливість вибору роботи та типу діяльності за трудовим договором, по-друге, передбачає здійснення суспільно корисної праці з усіченим вольовим аспектом, але й із дотриманням всіх інших трудових прав та гарантій.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127048363","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.33.09
О.М. Пономаренко
Метою наукової статті є аналіз проблем, пов’язаних зі застосуванням зумпції спільної сумісної власності до майнових відносин жінки та чоловіка, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою вдосконалення правового регулювання цієї сфери. Матеріал: під час дослідження акцентовано увагу на тому, що зміст сімейних стосунків, які складаються між чоловіком та жінкою в шлюбі не відрізняються від сімейних стосунків осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Єдиною відмінністю між ними є факт державної реєстрації. Відсутність державної реєстрації фактичних шлюбних стосунків є причиною виникнення в суб’єктів цих стосунків значної частини проблем. Аналіз судової практики дозволів виокремити такі проблеми: визначення терміну, з якого на майно, яке набуте такими особами, розповсюджується режим спільної сумісної власності; застосування гарантій захисту прав одного з фактичних членів подружжя від недобро- совісних дій титульного власника щодо розпорядження спільним майном без згоди тощо. Звернено увагу на суперечливість сформованої практики Верховного Суду щодо встанов- лення факту співмешкання однією сім’єю та визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте особами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розпов- сюджується виключно на майбутні стосунки та не має зворотної сили. Автор статті дійшов висновку, що в процесі реформування цивільного законодавства необхідно запропонувати жінці та чоловіку, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, способи оформлення таких стосунків (подання спільної заяви, спільне заповнення анкети тощо) з занесенням відомостей про сімейний стан таких осіб до реєстру
{"title":"ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ОДНІЄЮ СІМ’ЄЮ БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ: ПРОБЛЕМИ ПРЕЗУМПЦІЇ СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ","authors":"О.М. Пономаренко","doi":"10.34142/23121661.2021.33.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.33.09","url":null,"abstract":"Метою наукової статті є аналіз проблем, пов’язаних зі застосуванням зумпції спільної сумісної власності до майнових відносин жінки та чоловіка, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою вдосконалення правового регулювання цієї сфери. Матеріал: під час дослідження акцентовано увагу на тому, що зміст сімейних стосунків, які складаються між чоловіком та жінкою в шлюбі не відрізняються від сімейних стосунків осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Єдиною відмінністю між ними є факт державної реєстрації. Відсутність державної реєстрації фактичних шлюбних стосунків є причиною виникнення в суб’єктів цих стосунків значної частини проблем. Аналіз судової практики дозволів виокремити такі проблеми: визначення терміну, з якого на майно, яке набуте такими особами, розповсюджується режим спільної сумісної власності; застосування гарантій захисту прав одного з фактичних членів подружжя від недобро- совісних дій титульного власника щодо розпорядження спільним майном без згоди тощо. Звернено увагу на суперечливість сформованої практики Верховного Суду щодо встанов- лення факту співмешкання однією сім’єю та визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте особами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розпов- сюджується виключно на майбутні стосунки та не має зворотної сили. Автор статті дійшов висновку, що в процесі реформування цивільного законодавства необхідно запропонувати жінці та чоловіку, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, способи оформлення таких стосунків (подання спільної заяви, спільне заповнення анкети тощо) з занесенням відомостей про сімейний стан таких осіб до реєстру","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"10 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128530675","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.34.16
Т. А. Павленко
У статті проаналізовано законодавство України та досліджено досвід країн ЄС з питання регулювання реклами лікарських засобів. Зазначено на необхідності узгодженості національного законодавства та законодавства ЄС. Визначено передумови імплементації у вітчизняне законодавство нормативних приписів Директиви 2001/83/ЄС.
{"title":"ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКЛАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ: РЕАЛІЇ УКРАЇНИ ТА ДОСВІД ЄС","authors":"Т. А. Павленко","doi":"10.34142/23121661.2021.34.16","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.34.16","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано законодавство України та досліджено досвід країн ЄС з питання регулювання реклами лікарських засобів. Зазначено на необхідності узгодженості національного законодавства та законодавства ЄС. Визначено передумови імплементації у вітчизняне законодавство нормативних приписів Директиви 2001/83/ЄС.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"78 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126929378","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.34.10
Олег Анпілогов, А. І. Жукова
Авторами досліджено принцип верховенства права як фундаментальну засаду галузі адміністративного права. Автори вказують, що верховенство права як фундаментальний принцип галузі адміністративного права означає, що органи публічної влади не можуть діяти свавільно й зобов’язані дотримуватися нормативних приписів, які формуватимуть чітке розуміння тих заходів, що мають застосовуватись у певних правовід-носинах і, відповідно, даватимуть змогу громадянам розраховувати на очікуваний результат у взаємовідносинах із органами публічної влади. Автори окреслюють, що верховенство права інтегрує в собі такі провідні засади галузі адміністративного права, як справедливість, пріоритет та повага прав людини, заборона свавілля, законність, розумність, юридична визначеність, прозорість. На переконання авторів, верховенство права передбачає можли-вість існування дискреційних повноважень органів публічної влади, які в одних випадках чітко окреслюють компетенції органу публічної влади щодо прийняття певного рішення, а в інших – надають свободу діяти на свій розсуд шляхом оцінки ситуації та здійснення правомірного вибору однієї із законних альтернатив. Автори вказують, що завдяки реалізації верховенства права як фундаментального принципу галузі адміністративного права має забезпечуватися високий рівень довіри громадян до діяльності органів публічної влади та їхніх рішень, що має сприяти позитивній трансформації взаємодії громадянського суспільства й держави.
{"title":"ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА","authors":"Олег Анпілогов, А. І. Жукова","doi":"10.34142/23121661.2021.34.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.34.10","url":null,"abstract":"Авторами досліджено принцип верховенства права як фундаментальну засаду галузі адміністративного права. Автори вказують, що верховенство права як фундаментальний принцип галузі адміністративного права означає, що органи публічної влади не можуть діяти свавільно й зобов’язані дотримуватися нормативних приписів, які формуватимуть чітке розуміння тих заходів, що мають застосовуватись у певних правовід-носинах і, відповідно, даватимуть змогу громадянам розраховувати на очікуваний результат у взаємовідносинах із органами публічної влади. Автори окреслюють, що верховенство права інтегрує в собі такі провідні засади галузі адміністративного права, як справедливість, пріоритет та повага прав людини, заборона свавілля, законність, розумність, юридична визначеність, прозорість. На переконання авторів, верховенство права передбачає можли-вість існування дискреційних повноважень органів публічної влади, які в одних випадках чітко окреслюють компетенції органу публічної влади щодо прийняття певного рішення, а в інших – надають свободу діяти на свій розсуд шляхом оцінки ситуації та здійснення правомірного вибору однієї із законних альтернатив. Автори вказують, що завдяки реалізації верховенства права як фундаментального принципу галузі адміністративного права має забезпечуватися високий рівень довіри громадян до діяльності органів публічної влади та їхніх рішень, що має сприяти позитивній трансформації взаємодії громадянського суспільства й держави.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121399994","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2022.35.04
Андрій Олександрович Поляков
Автор здійснює порівняльно-правовий аналіз регулювання системи вищої освіти в Україні та в Республіці Болгарія. Автор зазначає, що правове регулювання вищої освіти у Республіці Болгарія базується на двох спеціальних законах: «Про вищу освіту» та «Про розвиток академічного складу». Зміст цих нормативно-правових актів спрямований на наближення стандартів якості навчання в болгарській вищій школі до європейських. В Ук-раїні система вищої освіти врегульована законами України “Про освіту” та “Про вищу освіту”, що дублюють один одного у фундаментальних аспектах. Автор констатує, що в Україні відсутній нормативно-правовий акт, яким були би визначені чіткі та сучасні вимоги щодо заміщення посад науково-педагогічних та наукових працівників. Нині вимоги щодо заміщення посад науково-педагогічних та наукових працівників зафіксовані в Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності, що мають обмежену сфері дії. З огляду на досвід Республіки Болгарія автором пропонується прийняти Закон України “Про розвиток акаде-мічного складу”, в якому необхідно визначити такі вимоги для науково-педагогічних та наукових працівників, що мають перевіряти відповідність претендентів на ці посади сучасному академічному середовищу й стимулюватимуть їхній подальший розвиток. Автор зазначає, що схожим у розвитку правового регулювання вищої освіти є врегулювання на підзаконному рівні процедур діяльності таких спеціалізованих інституцій із контролю й моніторингу якості вищої освіти, як Національне агентство з оцінки та акредитації (Болгарія) та Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (Україна).
{"title":"ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ РЕГУЛЮВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА РЕСПУБЛІЦІ БОЛГАРІЯ","authors":"Андрій Олександрович Поляков","doi":"10.34142/23121661.2022.35.04","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2022.35.04","url":null,"abstract":"Автор здійснює порівняльно-правовий аналіз регулювання системи вищої освіти в Україні та в Республіці Болгарія. Автор зазначає, що правове регулювання вищої освіти у Республіці Болгарія базується на двох спеціальних законах: «Про вищу освіту» та «Про розвиток академічного складу». Зміст цих нормативно-правових актів спрямований на наближення стандартів якості навчання в болгарській вищій школі до європейських. В Ук-раїні система вищої освіти врегульована законами України “Про освіту” та “Про вищу освіту”, що дублюють один одного у фундаментальних аспектах. Автор констатує, що в Україні відсутній нормативно-правовий акт, яким були би визначені чіткі та сучасні вимоги щодо заміщення посад науково-педагогічних та наукових працівників. Нині вимоги щодо заміщення посад науково-педагогічних та наукових працівників зафіксовані в Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності, що мають обмежену сфері дії. З огляду на досвід Республіки Болгарія автором пропонується прийняти Закон України “Про розвиток акаде-мічного складу”, в якому необхідно визначити такі вимоги для науково-педагогічних та наукових працівників, що мають перевіряти відповідність претендентів на ці посади сучасному академічному середовищу й стимулюватимуть їхній подальший розвиток. Автор зазначає, що схожим у розвитку правового регулювання вищої освіти є врегулювання на підзаконному рівні процедур діяльності таких спеціалізованих інституцій із контролю й моніторингу якості вищої освіти, як Національне агентство з оцінки та акредитації (Болгарія) та Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (Україна).","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114192271","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.34.07
Денис Олександрович Новіков
Автор досліджує проблематику диференціації правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі. Автор підкреслює, що трансформація положень вітчизняного законодавства підтверджує входження правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі до сфери дії трудового права. На переконання автора, наука трудового права повинна збільшити свою увагу до правового регулювання праці засуджених осіб, для того, щоб при створенні нормативно-правових актів у даному напрямку були враховані об’єктивні та суб’єктні критерії правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі. Автор вважає, що існує необхідність не лише доктринального визнання необхідності повноцінної інтеграції до сфери дії трудового права праці осіб, засуджених до позбавлення волі, але й поглибленого вивчення окремих критеріїв диференціації правового регулювання праці цієї категорії осіб для вироблення оновленого законодавства, що забезпечить високий рівень захисту трудових прав засуджених та сприятиме їх ефективній ресоціалізації.
{"title":"ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ","authors":"Денис Олександрович Новіков","doi":"10.34142/23121661.2021.34.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.34.07","url":null,"abstract":"Автор досліджує проблематику диференціації правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі. Автор підкреслює, що трансформація положень вітчизняного законодавства підтверджує входження правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі до сфери дії трудового права. На переконання автора, наука трудового права повинна збільшити свою увагу до правового регулювання праці засуджених осіб, для того, щоб при створенні нормативно-правових актів у даному напрямку були враховані об’єктивні та суб’єктні критерії правового регулювання праці осіб, засуджених до позбавлення волі. Автор вважає, що існує необхідність не лише доктринального визнання необхідності повноцінної інтеграції до сфери дії трудового права праці осіб, засуджених до позбавлення волі, але й поглибленого вивчення окремих критеріїв диференціації правового регулювання праці цієї категорії осіб для вироблення оновленого законодавства, що забезпечить високий рівень захисту трудових прав засуджених та сприятиме їх ефективній ресоціалізації.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129898259","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.34.19
Т. С. Несміян
У статті автором проаналізовано законодавче забезпечення принципу свободи праці та неприпустимості примусової праці під час реалізації медичними праців-никами права на працю. На думку автора, медичні працівники, які навчались за державні кошти, обмежені в своєму праві на вільний вибір місця праці та не можуть реалізуватися в тій сфері медицини, до якої мають хист. Чинне законодавство в сфері працевлаштування медичних працівників не тільки не покращує забезпечення кваліфікованими фахівцями лікарень, а й призводить до підвищення рівня корупції та небажання лікарів працювати в державних закладах охорони здоров’я. Запропоновані зміни в законодавчому регулюванні працевлаштування медичних працівників, зокрема не обмежувати медичних працівників, що йдуть працювати в державні заклади охорони здоров’я у виборі місця праці, розробити та законодавчо закріпити механізм повернення коштів за навчання випускникам, які планують працювати в приватному секторі надання медичної допомоги або не мають бажання в майбутньому працювати в галузі медицини.
{"title":"ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ПРАЦІ ЩОДО МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ","authors":"Т. С. Несміян","doi":"10.34142/23121661.2021.34.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.34.19","url":null,"abstract":"У статті автором проаналізовано законодавче забезпечення принципу свободи праці та неприпустимості примусової праці під час реалізації медичними праців-никами права на працю. На думку автора, медичні працівники, які навчались за державні кошти, обмежені в своєму праві на вільний вибір місця праці та не можуть реалізуватися в тій сфері медицини, до якої мають хист. Чинне законодавство в сфері працевлаштування медичних працівників не тільки не покращує забезпечення кваліфікованими фахівцями лікарень, а й призводить до підвищення рівня корупції та небажання лікарів працювати в державних закладах охорони здоров’я. Запропоновані зміни в законодавчому регулюванні працевлаштування медичних працівників, зокрема не обмежувати медичних працівників, що йдуть працювати в державні заклади охорони здоров’я у виборі місця праці, розробити та законодавчо закріпити механізм повернення коштів за навчання випускникам, які планують працювати в приватному секторі надання медичної допомоги або не мають бажання в майбутньому працювати в галузі медицини.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133093999","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2022.35.03
Ірина Ковальчук
Як відомо, у міжнародному публічному праві відсутня ієрархія джерел права. Однак в практиці виникають спірні ситуації, коли правовідносини підлягають правовому регулюванню різними джерелами права. Особливо це проявляється у випадку міжнародного звичаю та міжнародного договору. Метою наукової статті є дослідження проблем співвідношення та взаємодії міжнародного договору та міжнародного звичаю в різних аспектах їх існування, а саме в аспектах їх виникнення, дотримання та застосування. У статті особливо детальна увага присвячена правовому аналізу проблематики співвідношення міжнародного договору та міжнародного звичаю в судовій практиці Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй. Аналізується зокрема справа про континентальний шельф Північного моря (1969 рік), а також справа про військову та напіввійськову діяльність у Нікарагуа та проти Нікарагуа (1986 рік). На підставі аналізованих матеріалів автор статті дійшов висновку, що, по-перше, міжнародний договір може містити в собі звичаєві норми, які вже існували та діяли ще до його укладення; по-друге, міжнародний договір може бути останнім етапом у процесі формування звичаєвої норми; і, по-третє, міжнародний договір може запропонувати нові правові норми, які завдяки підтвердженню подальшою практикою суб’єктів міжнародного права можуть стати підґрунтям для створення нового міжнародного звичаю. Крім того, робиться висновок, що міжнародні звичаї та міжнародні договори можуть існувати та діяти паралельно. Однак, навіть якщо договірна та звичаєва норми ідентичні за своїм змістом, а суб’єкти міжнародного права, які перебувають у спірних правовідносинах, зв’язані як одним, так й іншим джерелом права, з точки зору застосування цих ідентичних норм вони існують незалежно одна від одної.
{"title":"СПІВВІДНОШEННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ ТА МІЖНАРОДНОГО ЗВИЧАЮ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА","authors":"Ірина Ковальчук","doi":"10.34142/23121661.2022.35.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2022.35.03","url":null,"abstract":"Як відомо, у міжнародному публічному праві відсутня ієрархія джерел права. Однак в практиці виникають спірні ситуації, коли правовідносини підлягають правовому регулюванню різними джерелами права. Особливо це проявляється у випадку міжнародного звичаю та міжнародного договору.\u0000\u0000Метою наукової статті є дослідження проблем співвідношення та взаємодії міжнародного договору та міжнародного звичаю в різних аспектах їх існування, а саме в аспектах їх виникнення, дотримання та застосування. У статті особливо детальна увага присвячена правовому аналізу проблематики співвідношення міжнародного договору та міжнародного звичаю в судовій практиці Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй. Аналізується зокрема справа про континентальний шельф Північного моря (1969 рік), а також справа про військову та напіввійськову діяльність у Нікарагуа та проти Нікарагуа (1986 рік).\u0000\u0000На підставі аналізованих матеріалів автор статті дійшов висновку, що, по-перше, міжнародний договір може містити в собі звичаєві норми, які вже існували та діяли ще до його укладення; по-друге, міжнародний договір може бути останнім етапом у процесі формування звичаєвої норми; і, по-третє, міжнародний договір може запропонувати нові правові норми, які завдяки підтвердженню подальшою практикою суб’єктів міжнародного права можуть стати підґрунтям для створення нового міжнародного звичаю.\u0000\u0000Крім того, робиться висновок, що міжнародні звичаї та міжнародні договори можуть існувати та діяти паралельно. Однак, навіть якщо договірна та звичаєва норми ідентичні за своїм змістом, а суб’єкти міжнародного права, які перебувають у спірних правовідносинах, зв’язані як одним, так й іншим джерелом права, з точки зору застосування цих ідентичних норм вони існують незалежно одна від одної.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126546177","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2020.32.10
А. О. Нечитайленко, В. А. Нечитайленко
У статті на основі аналізу норм чинного законодавства та практики його реалізації, а також наукових праць з дослідження правових проблем забезпечення екологічної безпеки нашої держави розглянуто основні напрями і форми взаємодії органів екологічного контролю з підрозділами Національної поліції України, виявлено проблеми правового регулювання цієї взаємодії та вносяться пропозиції щодо підвищення її ефективності.
{"title":"ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ","authors":"А. О. Нечитайленко, В. А. Нечитайленко","doi":"10.34142/23121661.2020.32.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2020.32.10","url":null,"abstract":"У статті на основі аналізу норм чинного законодавства та практики його реалізації, а також наукових праць з дослідження правових проблем забезпечення екологічної безпеки нашої держави розглянуто основні напрями і форми взаємодії органів екологічного контролю з підрозділами Національної поліції України, виявлено проблеми правового регулювання цієї взаємодії та вносяться пропозиції щодо підвищення її ефективності.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"66 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114575422","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.34142/23121661.2021.33.08
О. С. Прийменко
Метою статті є вивчення дозволених меж вільного використання творів із зазначенням імені автора і джерела запозичення з огляду на поставлену мету відповідно до судової практики. У роботі зазначено, що питання використання коротких уривків з опуб- лікованих творів, а також використання творів як ілюстрацій у виданнях навчального типу отримало належну увагу з боку вчених, але й досі залишається дискусійним. Проаналізовано судові справи з цих питань. У статті запропоновано під час правозастосування у випадку сумнівів надавати пріоритет правам авторів творів та враховувати загальні засади цивіль- ного законодавства, тому що невиправданість дій поставленій меті може породжувати судові суперечки.
{"title":"ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВІЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ БЕЗ ЗГОДИ АВТОРА (НА ПРИКЛАДІ СУДОВИХ СПРАВ)","authors":"О. С. Прийменко","doi":"10.34142/23121661.2021.33.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/23121661.2021.33.08","url":null,"abstract":"Метою статті є вивчення дозволених меж вільного використання творів із зазначенням імені автора і джерела запозичення з огляду на поставлену мету відповідно до судової практики. У роботі зазначено, що питання використання коротких уривків з опуб- лікованих творів, а також використання творів як ілюстрацій у виданнях навчального типу отримало належну увагу з боку вчених, але й досі залишається дискусійним. Проаналізовано судові справи з цих питань. У статті запропоновано під час правозастосування у випадку сумнівів надавати пріоритет правам авторів творів та враховувати загальні засади цивіль- ного законодавства, тому що невиправданість дій поставленій меті може породжувати судові суперечки.","PeriodicalId":189398,"journal":{"name":"Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди \"Право\"","volume":"55 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115994743","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：