Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-158-169
Артем Сапсай
Пропонована наукова розвідка відноситься до перетину трьох напрямів досліджень міжнародних відносин: 1) вивчення сучасних транснаціональних збройних конфліктів; 2) розгляду переговорів як ключового інструменту у розв’язанні конфліктів; 3) аналізу сучасного потенціалу державної дипломатії у нейтралізації проявів тероризму. Безпосередньою метою роботи є встановлення ключових характеристик та загальної якості дипломатичного переговорного потенціалу Республіки Нігер у нейтралізації загрози тероризму країнам Центрального Сахелю, що проектується у формі транснаціонального конфлікту. Характеризуючи місце і роль переговорів у будь-якому конфлікті, автор виходить з трьох ключових тверджень, що вказують на безпосередній взаємозв’язок відповідних понять та стали усталеними в галузі конфліктології: 1) переговори змінюють стимули та можливості для насильства в рамках конфлікту; 2) переговори є взаємопов’язаними з іншими засобами впливу на перебіг конфлікту та його припинення, як то миротворча діяльність чи посередництво; 3) переговори мають безпосередній вплив на згуртованість учасників конфлікту. За результатами дослідження підтверджується високий рівень актуальності та життєздатності державоцентричної моделі дипломатії як такої в цілому. Дипломатія Республіки Нігер демонструє достатню адаптивність і гнучкість, що позначено готовністю уряду використовувати різні інструменти задля врегулювання транснаціональних конфліктів і нейтралізації терористичної загрози власній національній безпеці. З іншого боку, отримані результати свідчать про низку недоліків державної стратегії ведення переговорів з терористичними угрупованнями. Серед них: проблеми інституційного характеру (взаємодія між центральними органами влади та квазідержавними установами з ведення переговорів); недосконалість інструментів ведення переговорів в умовах конфлікту (безпосередньо засобів посередництва); відсутність переконливого внутрішнього суспільно-політичного діалогу (неефективність переговорів через брак довіри по лінії “центральна влада ‒ місцева влада/громада”); диференціація інтересів, мети і засобів її досягнення у відносинах та співробітництві Нігеру з його західними державами-партнерами, безпосередньо ‒ з Францією та США.
{"title":"ПЕРЕГОВОРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕСПУБЛІКИ НІГЕР У НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗИ ТЕРОРИЗМУ ДЕРЖАВАМ ЦЕНТРАЛЬНОГО САХЕЛЮ","authors":"Артем Сапсай","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-158-169","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-158-169","url":null,"abstract":"Пропонована наукова розвідка відноситься до перетину трьох напрямів досліджень міжнародних відносин: 1) вивчення сучасних транснаціональних збройних конфліктів; 2) розгляду переговорів як ключового інструменту у розв’язанні конфліктів; 3) аналізу сучасного потенціалу державної дипломатії у нейтралізації проявів тероризму. Безпосередньою метою роботи є встановлення ключових характеристик та загальної якості дипломатичного переговорного потенціалу Республіки Нігер у нейтралізації загрози тероризму країнам Центрального Сахелю, що проектується у формі транснаціонального конфлікту. Характеризуючи місце і роль переговорів у будь-якому конфлікті, автор виходить з трьох ключових тверджень, що вказують на безпосередній взаємозв’язок відповідних понять та стали усталеними в галузі конфліктології: 1) переговори змінюють стимули та можливості для насильства в рамках конфлікту; 2) переговори є взаємопов’язаними з іншими засобами впливу на перебіг конфлікту та його припинення, як то миротворча діяльність чи посередництво; 3) переговори мають безпосередній вплив на згуртованість учасників конфлікту. За результатами дослідження підтверджується високий рівень актуальності та життєздатності державоцентричної моделі дипломатії як такої в цілому. Дипломатія Республіки Нігер демонструє достатню адаптивність і гнучкість, що позначено готовністю уряду використовувати різні інструменти задля врегулювання транснаціональних конфліктів і нейтралізації терористичної загрози власній національній безпеці. З іншого боку, отримані результати свідчать про низку недоліків державної стратегії ведення переговорів з терористичними угрупованнями. Серед них: проблеми інституційного характеру (взаємодія між центральними органами влади та квазідержавними установами з ведення переговорів); недосконалість інструментів ведення переговорів в умовах конфлікту (безпосередньо засобів посередництва); відсутність переконливого внутрішнього суспільно-політичного діалогу (неефективність переговорів через брак довіри по лінії “центральна влада ‒ місцева влада/громада”); диференціація інтересів, мети і засобів її досягнення у відносинах та співробітництві Нігеру з його західними державами-партнерами, безпосередньо ‒ з Францією та США.
","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"51 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463622","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-235-253
Tomasz Skrzyński
Security of natural gas supply to consumers in Ukraine and Poland in the face of open Russian military aggression in 2022 (comparative study).
Military operations, including Russian attacks on natural gas production sites controlled by Ukraine and network restrictions, have led to a 7 % year- on-year decline in natural gas production and the temporary loss of natural gas access for hundreds of thousands of Ukrainian consumers. In 2022, 18,5 bcm of natural gas is likely to have been produced. The autumn suc- cesses on the frontline allowed Ukraine to start clearing damage on reco- vered territories and increase the number of new drillings.
The extensive damage to companies using natural gas in production that was caused by Russian attacks and the scale of emigration reduced natural gas consumption in Ukraine by a quarter. Nevertheless, imports were ne- cessary. It was most profitable for the government in Kyiv to bypass transit costs and buy part of the natural gas supplied from Russia via Ukraine to the EU.
Due to the cost of transit, a smaller part of the gas acquired by Ukraine was from other countries (e.g. Norway). The amount of natural gas (owned and owned by foreign companies) in storage in Ukraine at the end of October was 14,2 bcm. In the end, from its western partners Ukraine probably im- ported a total of only 1,5 bcm. Likely, some of the natural gas owned by foreign counterparties stored in Ukrainian storage facilities was purchased. As of 2021, the demand for Polish customers was lower than for Ukrainian needs. According to preliminary data, some 16,15 bcm of natural gas was sent to Polish consumers in 2022. Probably mainly due to the authorities’ protective moves towards households, natural gas transmission to domestic consumers in Poland fell by only less than 17,5 % compared to 2021. Indus- trial use of natural gas has decreased more.
The Polish authorities have completed many investments (or made progress in this area) in natural gas infrastructure long postulated by experts. The degree of depletion of deposits and the high capital intensity of natural gas exploration and production requires a significant increase in investment in natural gas exploration and production to stop the further decline in natural gas production in both countries.
{"title":"SECURITY OF NATURAL GAS SUPPLY TO CONSUMERS IN UKRAINE AND POLAND IN THE FACE OF OPEN RUSSIAN MILITARY AGGRESSION IN 2022 (COMPARATIVE STUDY)","authors":"Tomasz Skrzyński","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-235-253","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-235-253","url":null,"abstract":"Security of natural gas supply to consumers in Ukraine and Poland in the face of open Russian military aggression in 2022 (comparative study).
 Military operations, including Russian attacks on natural gas production sites controlled by Ukraine and network restrictions, have led to a 7 % year- on-year decline in natural gas production and the temporary loss of natural gas access for hundreds of thousands of Ukrainian consumers. In 2022, 18,5 bcm of natural gas is likely to have been produced. The autumn suc- cesses on the frontline allowed Ukraine to start clearing damage on reco- vered territories and increase the number of new drillings.
 The extensive damage to companies using natural gas in production that was caused by Russian attacks and the scale of emigration reduced natural gas consumption in Ukraine by a quarter. Nevertheless, imports were ne- cessary. It was most profitable for the government in Kyiv to bypass transit costs and buy part of the natural gas supplied from Russia via Ukraine to the EU.
 Due to the cost of transit, a smaller part of the gas acquired by Ukraine was from other countries (e.g. Norway). The amount of natural gas (owned and owned by foreign companies) in storage in Ukraine at the end of October was 14,2 bcm. In the end, from its western partners Ukraine probably im- ported a total of only 1,5 bcm. Likely, some of the natural gas owned by foreign counterparties stored in Ukrainian storage facilities was purchased. As of 2021, the demand for Polish customers was lower than for Ukrainian needs. According to preliminary data, some 16,15 bcm of natural gas was sent to Polish consumers in 2022. Probably mainly due to the authorities’ protective moves towards households, natural gas transmission to domestic consumers in Poland fell by only less than 17,5 % compared to 2021. Indus- trial use of natural gas has decreased more.
 The Polish authorities have completed many investments (or made progress in this area) in natural gas infrastructure long postulated by experts. The degree of depletion of deposits and the high capital intensity of natural gas exploration and production requires a significant increase in investment in natural gas exploration and production to stop the further decline in natural gas production in both countries.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"275 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463371","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-254-267
Nataliia Karpyshin, Svitlana Zhukevich
The article examines current trends in healthcare financing in OECD countries and Ukraine. The focus is on assessing the dynamics of total healthcare spending and it is found that in 2020, the COVID-19 pandemic caused a significant increase in funding in all countries. In particular, only in 2019-2020, the share of healthcare costs in the GDP of OECD countries increased by 1% on average. Thus, advanced countries, realizing the impact of the healthcare industry on the economy and well-being of the country as a whole, tried to maximally strengthen its financial stability in general and to epidemic challenges in particular. The priority sources of health care financing were analyzed and it was found that the governments of the OECD countries diversify the sources of financing in the sector to protect their citizens from excessive financial burden and to ensure affordable and high-quality medical care. It was found that the direct costs of patients from OECR countries account for an average of 20% of all health care costs, while in Ukraine the population finances more than 46% of medical costs. It was noted that this indicator is threatening for the country, since the poor do not have access to medical care due to lack of funds and, as a result, the number of diseases, the level of disability, and mortality of citizens is increasing. It was established that the priority sources of financing for one group of OECD countries (Denmark, Sweden, Norway, Great Britain, Canada, etc.) are budget funds, and for another (Germany, Japan, France, etc.) - funds from the mandatory health insurance system. In recent years, there has been a tendency to increase the share of mandatory health insurance in the structure of financing sources of OECD countries, which increased by 2% on average and amounted to 39%. It was concluded that the Ukrainian health care system, in which the reform began in 2015, annually increases the amount of funding and has positive feedback from WHO and World Bank experts about the results of the reform. However, due to political changes in 2014 and economic constraints due to the COVID-19 pandemic, total health spending in dollar terms in 2020 did not reach the 2013 funding level. In addition, the war made adjustments to the activity of the industry, introducing a regime of maximum preservation of infrastructure, simplification of financing, and ensuring the availability of medical services. Despite this, the government developed a post-war healthcare recovery plan to revive destroyed facilities and radically transform the industry in peacetime.
{"title":"OECD AND UKRAINE: TRENDS IN HEALTH CARE FINANCING","authors":"Nataliia Karpyshin, Svitlana Zhukevich","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-254-267","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-254-267","url":null,"abstract":"The article examines current trends in healthcare financing in OECD countries and Ukraine. The focus is on assessing the dynamics of total healthcare spending and it is found that in 2020, the COVID-19 pandemic caused a significant increase in funding in all countries. In particular, only in 2019-2020, the share of healthcare costs in the GDP of OECD countries increased by 1% on average. Thus, advanced countries, realizing the impact of the healthcare industry on the economy and well-being of the country as a whole, tried to maximally strengthen its financial stability in general and to epidemic challenges in particular. The priority sources of health care financing were analyzed and it was found that the governments of the OECD countries diversify the sources of financing in the sector to protect their citizens from excessive financial burden and to ensure affordable and high-quality medical care. It was found that the direct costs of patients from OECR countries account for an average of 20% of all health care costs, while in Ukraine the population finances more than 46% of medical costs. It was noted that this indicator is threatening for the country, since the poor do not have access to medical care due to lack of funds and, as a result, the number of diseases, the level of disability, and mortality of citizens is increasing. It was established that the priority sources of financing for one group of OECD countries (Denmark, Sweden, Norway, Great Britain, Canada, etc.) are budget funds, and for another (Germany, Japan, France, etc.) - funds from the mandatory health insurance system. In recent years, there has been a tendency to increase the share of mandatory health insurance in the structure of financing sources of OECD countries, which increased by 2% on average and amounted to 39%. It was concluded that the Ukrainian health care system, in which the reform began in 2015, annually increases the amount of funding and has positive feedback from WHO and World Bank experts about the results of the reform. However, due to political changes in 2014 and economic constraints due to the COVID-19 pandemic, total health spending in dollar terms in 2020 did not reach the 2013 funding level. In addition, the war made adjustments to the activity of the industry, introducing a regime of maximum preservation of infrastructure, simplification of financing, and ensuring the availability of medical services. Despite this, the government developed a post-war healthcare recovery plan to revive destroyed facilities and radically transform the industry in peacetime.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"573 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463376","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-195-204
Ігор Поліщук
У статті розглянуто базові дослідницькі підходи, фактори та характеристики глобалізації як провідної тенденції світового розвитку. Сформовано власну сучасну дефініцію глобалізації – це розповсюдження за кордони національних держав політичних, економічних і культурних процесів поза контролем суверенних урядів й утворення на цьому фундаменті принципово нової цілісності світового простору. Воєнне протистояння між коаліцією демократичних країн на підтримку України (група «Рамштайн») та союзом світових автократій, які сприяють фашистській росії, розглянуто як сутичку глобалістів й антиглобалістів. Зроблено висновок, що в першій декаді ХХІ ст. відбулася трансформація базової моделі глобалізації: конструкт «світового села», що має «центр» і «периферію», як уявляли собі світ у 70–80 роки ХХ ст., змінився уявленням про «мережеву павутину» на початку ХХІ ст. Серед базових факторів сучасного глобалізаційного процесу виокремлено такі, як революція в засобах масової інформації та комунікації, інтернаціоналіза- ція економічного життя у світі, проблеми світової екологічної безпеки, проблеми міжнародної злочинності й тероризму, загроза ядерної війни, тенденція до формування багатополярного світового порядку тощо.
{"title":"ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОВІДНА ТЕНДЕНЦІЯ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН","authors":"Ігор Поліщук","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-195-204","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-195-204","url":null,"abstract":"У статті розглянуто базові дослідницькі підходи, фактори та характеристики глобалізації як провідної тенденції світового розвитку. Сформовано власну сучасну дефініцію глобалізації – це розповсюдження за кордони національних держав політичних, економічних і культурних процесів поза контролем суверенних урядів й утворення на цьому фундаменті принципово нової цілісності світового простору. Воєнне протистояння між коаліцією демократичних країн на підтримку України (група «Рамштайн») та союзом світових автократій, які сприяють фашистській росії, розглянуто як сутичку глобалістів й антиглобалістів. Зроблено висновок, що в першій декаді ХХІ ст. відбулася трансформація базової моделі глобалізації: конструкт «світового села», що має «центр» і «периферію», як уявляли собі світ у 70–80 роки ХХ ст., змінився уявленням про «мережеву павутину» на початку ХХІ ст. Серед базових факторів сучасного глобалізаційного процесу виокремлено такі, як революція в засобах масової інформації та комунікації, інтернаціоналіза- ція економічного життя у світі, проблеми світової екологічної безпеки, проблеми міжнародної злочинності й тероризму, загроза ядерної війни, тенденція до формування багатополярного світового порядку тощо.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"363 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463615","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-44-60
Наталія Хома
Мета статті – аналіз змін, які відбуваються в політиці національної безпеки та оборони Японії, з’ясування їх причин та прогноз імовірних наслідків. Методологія дослідження опирається на інституційний аналіз. Розглянуто комплекс дій, рішень, позицій владних інституцій Японії щодо безпеки й оборони держави в умовах зростання напруги в Індо-Тихоокеанському регіоні. З’ясовані форми співпраці Японії у сферах безпеки та оборони з державами- партнерами, передусім у межах G7 та різноманітних альянсів, діалогів (AUKUS, QUAD й ін.). Вивчено реакції на зміну безпекової та оборонної політики Японії в різних державах, передусім авторитарних держав-сусідів (Китай, Північна Корея, Росія). Політику Японії схарактеризовано як дії на випередження. Підкреслено проактивний характер політики Японії, яка стає інструментом захисту суверенітету та цілісності від потенційних держав- агресорів. Констатовано, що нещодавні стратегічні зміни в Японії стали не лише результатом появи нових безпекових викликів у 2022 р., але і є результатом реформ, започаткованих прем’єр-міністром С. Абе, починаючи від 2006 р. Відзначено, що наразі всі реформи мають винятково оборонний характер. Перегляд Японією ключових документів, пов’язаних безпекою й обороною, зміна зовнішньополітичних акцентів, істотне збільшення витрат на оборону, активізація співпраці, передусім із державами G7 тощо, спрямовані посилити здатність протидіяти новітнім безпековим викликам. Аргументовано, що зміни в політиці Японії, хоч і були прискорені повномасштабним уторгненням Росії в Україну, однак вони розпочаті у відповідь на значно ширший комплекс проблем, що походять не лише від Росії, а й від Китаю й Північної Кореї.
{"title":"ЗМІНИ В ПОЛІТИЦІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ ЯПОНІЇ 2022–2023 рр: АНАЛІЗ ЗМІСТУ ТА ЧИННИКІВ","authors":"Наталія Хома","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-44-60","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-44-60","url":null,"abstract":"Мета статті – аналіз змін, які відбуваються в політиці національної безпеки та оборони Японії, з’ясування їх причин та прогноз імовірних наслідків. Методологія дослідження опирається на інституційний аналіз. Розглянуто комплекс дій, рішень, позицій владних інституцій Японії щодо безпеки й оборони держави в умовах зростання напруги в Індо-Тихоокеанському регіоні. З’ясовані форми співпраці Японії у сферах безпеки та оборони з державами- партнерами, передусім у межах G7 та різноманітних альянсів, діалогів (AUKUS, QUAD й ін.). Вивчено реакції на зміну безпекової та оборонної політики Японії в різних державах, передусім авторитарних держав-сусідів (Китай, Північна Корея, Росія). Політику Японії схарактеризовано як дії на випередження. Підкреслено проактивний характер політики Японії, яка стає інструментом захисту суверенітету та цілісності від потенційних держав- агресорів. Констатовано, що нещодавні стратегічні зміни в Японії стали не лише результатом появи нових безпекових викликів у 2022 р., але і є результатом реформ, започаткованих прем’єр-міністром С. Абе, починаючи від 2006 р. Відзначено, що наразі всі реформи мають винятково оборонний характер. Перегляд Японією ключових документів, пов’язаних безпекою й обороною, зміна зовнішньополітичних акцентів, істотне збільшення витрат на оборону, активізація співпраці, передусім із державами G7 тощо, спрямовані посилити здатність протидіяти новітнім безпековим викликам. Аргументовано, що зміни в політиці Японії, хоч і були прискорені повномасштабним уторгненням Росії в Україну, однак вони розпочаті у відповідь на значно ширший комплекс проблем, що походять не лише від Росії, а й від Китаю й Північної Кореї.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"50 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463618","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-222-234
Владислав Стрелков, Ярослав Ярош, Микола Примуш
Автори застосували процесуальний підхід для дослідження політичного процесу в темпоральному вимірі, що дозволило прослідковувати зміну станів української політичної системи, динаміку її розвитку. Дослідники розглянули процес делегітимації державної влади крізь призму проблем забезпечення національної безпеки. У статті визначено, що процес делегітимації державної влади несе у собі загрози національній безпеці. Технології делегітимації державної влади охарактеризовано як різновид гібридного інструментарію для створення загроз національній безпеці. З’ясовано, що технології делегітимації державної влади можна розглядати як політичні практики, які негативно впливають на легітимність її представників, послаблюючи їх соціальну підтримку. Встановлено, що чинниками делегітимації державної влади можуть слугувати: неефективність публічної політики, корумпованість представників публічної влади, втрата державою монополії на насильство, аксіологічні протиріччя в суспільстві, міжнародна ізоляція. Також звернено увагу на те, що ініціатори процесу делегітимації державної влади мають на меті утворення та/або загострення в державі кризової ситуації. Кризу легітимності можна розглядати як різновид політичної кризи, в наслідок якої суб’єкт втрачає здатність здійснювати вплив на об’єкт у відносинах панування та підкорення. Характерними ознаками кризи легітимності державної влади є оскарження її правомірності, фрагментарність політичної влади та наявність численних «центрів сили». Підкреслено, політична система, яка перебуває у стані кризи легітимності державної влади, стає сприятливим середовищем для виникнення численних загроз для національної безпеки. Виявлено деструктивний характер впливу делегітимації державної влади на фундаментальні національні інтереси та життєво важливі національні цінності українського народу. Результатом наукового дослідження є висновки, які висвітлюють існування взаємозв’язку між делегітимацією державної влади та виникненням у політичному процесі явищ, що призводять до дестабілізації політичної системи та становлять загрозу для національної безпеки України.
{"title":"ДЕЛЕГІТИМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ","authors":"Владислав Стрелков, Ярослав Ярош, Микола Примуш","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-222-234","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-222-234","url":null,"abstract":"Автори застосували процесуальний підхід для дослідження політичного процесу в темпоральному вимірі, що дозволило прослідковувати зміну станів української політичної системи, динаміку її розвитку. Дослідники розглянули процес делегітимації державної влади крізь призму проблем забезпечення національної безпеки. У статті визначено, що процес делегітимації державної влади несе у собі загрози національній безпеці. Технології делегітимації державної влади охарактеризовано як різновид гібридного інструментарію для створення загроз національній безпеці. З’ясовано, що технології делегітимації державної влади можна розглядати як політичні практики, які негативно впливають на легітимність її представників, послаблюючи їх соціальну підтримку. Встановлено, що чинниками делегітимації державної влади можуть слугувати: неефективність публічної політики, корумпованість представників публічної влади, втрата державою монополії на насильство, аксіологічні протиріччя в суспільстві, міжнародна ізоляція. Також звернено увагу на те, що ініціатори процесу делегітимації державної влади мають на меті утворення та/або загострення в державі кризової ситуації. Кризу легітимності можна розглядати як різновид політичної кризи, в наслідок якої суб’єкт втрачає здатність здійснювати вплив на об’єкт у відносинах панування та підкорення. Характерними ознаками кризи легітимності державної влади є оскарження її правомірності, фрагментарність політичної влади та наявність численних «центрів сили». Підкреслено, політична система, яка перебуває у стані кризи легітимності державної влади, стає сприятливим середовищем для виникнення численних загроз для національної безпеки. Виявлено деструктивний характер впливу делегітимації державної влади на фундаментальні національні інтереси та життєво важливі національні цінності українського народу. Результатом наукового дослідження є висновки, які висвітлюють існування взаємозв’язку між делегітимацією державної влади та виникненням у політичному процесі явищ, що призводять до дестабілізації політичної системи та становлять загрозу для національної безпеки України.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"99 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463621","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-91-105
Євгенія Тихомирова
Досліджено основні наративи рф під час повномасштабної російсько- української війни та їхні оцінки структурами стратегічних комунікацій ЄС, що допомагає Україні протистояти як військовому вторгненню, так і інформаційним наступам росії. До них відносимо Оперативну робочу групу зі стратегічних комунікацій (East StratCom Task Force), зокрема вебсайт EUvsDisinfo, та Європейську обсерваторію цифрових медіа (The European Digital Media Observatory). Особливу увагу приділено дезінформаційним меседжам рф щодо трактування причин повномасштабного протистояння в перший рік російсько-української війни: Україна не бажає виконувати Мінські й Нормандські угоди, її позиція є єдиною перешкодою для мирного процесу на Донбасі; Україна - це є суверенна держава; українські землі є історично російськими; українська влада є маріонеткою англосаксів; вона стала розсадником нацизму, який становить загрозу всьому російському тощо.
{"title":"СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ЄС ПРО ТЕНДЕНЦІЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ РФ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ","authors":"Євгенія Тихомирова","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-91-105","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-91-105","url":null,"abstract":"Досліджено основні наративи рф під час повномасштабної російсько- української війни та їхні оцінки структурами стратегічних комунікацій ЄС, що допомагає Україні протистояти як військовому вторгненню, так і інформаційним наступам росії. До них відносимо Оперативну робочу групу зі стратегічних комунікацій (East StratCom Task Force), зокрема вебсайт EUvsDisinfo, та Європейську обсерваторію цифрових медіа (The European Digital Media Observatory). Особливу увагу приділено дезінформаційним меседжам рф щодо трактування причин повномасштабного протистояння в перший рік російсько-української війни: Україна не бажає виконувати Мінські й Нормандські угоди, її позиція є єдиною перешкодою для мирного процесу на Донбасі; Україна - це є суверенна держава; українські землі є історично російськими; українська влада є маріонеткою англосаксів; вона стала розсадником нацизму, який становить загрозу всьому російському тощо.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"363 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463623","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-10-21DOI: 10.29038/2524-2679-2022-03-87-102
Леся Качковська, Галина Малеончук, Дмитро Зінюк
У статті висвітлено вплив інформації в умовах гібридної війни в контексті політичних подій в Україні та на Заході впродовж 2014–2021 рр. Охарактеризовано інформацію як особливий засіб ведення війни. Також звернено вагу на фейки як загрозу для інформаційної безпеки, зокрема для України. Визначено, що основними цілями інформаційної політики України є забезпечення захисту інформаційного суверенітету (особливо захист національного інформаційного простору з інформаційним ресурсом та систем формування масової суспільної свідомості) в сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації процесів в інформаційній сфері. Важли- вою складовою частиною держави є підвищена увага до рівня інформацій- ної достатності для прийняття рішень публічними органами, підприємствами й громадянами; реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства. Проаналізовано діяльність вітчизняних органів державної влади стосовно захисту інформаційного простору від внутрішніх та зовнішніх загроз. З’ясовано, що Верховна Рада України як орган законодавчої влади приймає закони, котрі регулюють стосунки в галузі інформаційної безпеки й захисту інформації. Нормативну базу формують на основі нормативних правових актів у галузі інформації, що видають органи різних гілок влади. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України), до складу якого входять міністерства з підпорядкованими їм органами, місцеві органи виконавчої влади виконують відповідні закони. Підкреслено, що система визначень, котра характеризує різні аспекти інформаційної діяльності, стає основою формування відповідних безпекових понять, необхідних для розвитку технологій організації та забезпечення інформаційної безпеки. Результатом наукового дослідження є висновки, які висвітлюють аналіз змісту складни- ків, зокрема комплекс нормативних документних ресурсів і публікацій щодо інформаційної агресії на Україну з боку російської федерації.
{"title":"ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ","authors":"Леся Качковська, Галина Малеончук, Дмитро Зінюк","doi":"10.29038/2524-2679-2022-03-87-102","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2022-03-87-102","url":null,"abstract":"У статті висвітлено вплив інформації в умовах гібридної війни в контексті політичних подій в Україні та на Заході впродовж 2014–2021 рр. Охарактеризовано інформацію як особливий засіб ведення війни. Також звернено вагу на фейки як загрозу для інформаційної безпеки, зокрема для України. Визначено, що основними цілями інформаційної політики України є забезпечення захисту інформаційного суверенітету (особливо захист національного інформаційного простору з інформаційним ресурсом та систем формування масової суспільної свідомості) в сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації процесів в інформаційній сфері. Важли- вою складовою частиною держави є підвищена увага до рівня інформацій- ної достатності для прийняття рішень публічними органами, підприємствами й громадянами; реалізації конституційних прав і свобод громадян, суспільства. Проаналізовано діяльність вітчизняних органів державної влади стосовно захисту інформаційного простору від внутрішніх та зовнішніх загроз. З’ясовано, що Верховна Рада України як орган законодавчої влади приймає закони, котрі регулюють стосунки в галузі інформаційної безпеки й захисту інформації. Нормативну базу формують на основі нормативних правових актів у галузі інформації, що видають органи різних гілок влади. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України), до складу якого входять міністерства з підпорядкованими їм органами, місцеві органи виконавчої влади виконують відповідні закони. Підкреслено, що система визначень, котра характеризує різні аспекти інформаційної діяльності, стає основою формування відповідних безпекових понять, необхідних для розвитку технологій організації та забезпечення інформаційної безпеки. Результатом наукового дослідження є висновки, які висвітлюють аналіз змісту складни- ків, зокрема комплекс нормативних документних ресурсів і публікацій щодо інформаційної агресії на Україну з боку російської федерації.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-10-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69641333","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-10-21DOI: 10.29038/2524-2679-2022-03-303-309
Анастасія Куценко, Андрій Бояр
У статті розкрито поняття «санкцій», їхню роль у діяльності країни, а також вплив та передумови поширення санкційної політики на росію та Китай і перспективи розвитку цих країн в умовах санкцій. Економічні санкції є одним із найпоширеніших інструментів зовнішньої політики. Санкції посіли міцне місце в зовнішньополітичному інструментарії як альтернатива чи доповнення до застосування сили, а також для підкріплення переговорних позицій. Вони активно використовуються як засіб примусу окремих держав до виконання політичних вимог країн-ініціаторів санкцій.
{"title":"ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН В УМОВАХ САНКЦІЙ (НА ПРИКЛАДІ ЕКОНОМІК РОСІЇ ТА КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ)","authors":"Анастасія Куценко, Андрій Бояр","doi":"10.29038/2524-2679-2022-03-303-309","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2022-03-303-309","url":null,"abstract":"У статті розкрито поняття «санкцій», їхню роль у діяльності країни, а також вплив та передумови поширення санкційної політики на росію та Китай і перспективи розвитку цих країн в умовах санкцій. Економічні санкції є одним із найпоширеніших інструментів зовнішньої політики. Санкції посіли міцне місце в зовнішньополітичному інструментарії як альтернатива чи доповнення до застосування сили, а також для підкріплення переговорних позицій. Вони активно використовуються як засіб примусу окремих держав до виконання політичних вимог країн-ініціаторів санкцій.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-10-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69640565","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті акцентовано увагу на проблематиці політичних міфологем у контексті популізму. Міфологеми дуже часто відіграють руйнівну роль у побудові нових сучасних демократій, адже тяжіють до негативного образу сприйняття позитивних змін, начебто вони можуть мати радикальний характер. Зі свого боку відбувається своєрідне зіткнення старого й нового порядку, де популізм виконує особливу місію. На основі аналізу місця та ролі міфологічних форм свідомості й культури в історичних типах політичної дійсності у виборах президента Франції, що популізм є однією з найважливіших детермінантних основ політичного виміру буття суспільства, що, зі свого боку, формує особливий тип протиріччя у відтворенні й освоєнні модернових та архаїчно-цивілізаційних норм існування. Узагальнюючи реалії політичного життя, вважаємо, що сучасний попу- лізм проявляється в чотирьох напрямах: радикальний лівий популізм, радикальний правий популізм, націонал-популізм та центристський (новітній) популізм. При цьому популізм будь-якого з напрямів може виявляти себе в «м’яких» або «жорстких» формах. «М’який» популізм є викликом наявній системі представництва, партійній системі зокрема, у той час як «жорсткий» атакує базові принципи ліберальної демократії – захист прав людини й громадянина, національних меншин тощо. Лінія ж поділу між ними є доволі розмитою та змінюється. Популізм не є реакцією на інтеграцію нових країн у європейські структури. При цьому в економічному плані популісти обстоюють неоліберальні підходи, є прихильниками антиегалітаризму й меритократизму.
{"title":"ПОПУЛІЗМ І ПОЛІТИЧНІ МІФОЛОГЕМИ У ВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА ФРАНЦІЇ 2022 РОКУ","authors":"Ірина Кіянка, Мирослава Туркало, Анджей Мядуховські","doi":"10.29038/2524-2679-2022-03-209-218","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2022-03-209-218","url":null,"abstract":"У статті акцентовано увагу на проблематиці політичних міфологем у контексті популізму. Міфологеми дуже часто відіграють руйнівну роль у побудові нових сучасних демократій, адже тяжіють до негативного образу сприйняття позитивних змін, начебто вони можуть мати радикальний характер. Зі свого боку відбувається своєрідне зіткнення старого й нового порядку, де популізм виконує особливу місію. \u0000На основі аналізу місця та ролі міфологічних форм свідомості й культури в історичних типах політичної дійсності у виборах президента Франції, що популізм є однією з найважливіших детермінантних основ політичного виміру буття суспільства, що, зі свого боку, формує особливий тип протиріччя у відтворенні й освоєнні модернових та архаїчно-цивілізаційних норм існування. \u0000Узагальнюючи реалії політичного життя, вважаємо, що сучасний попу- лізм проявляється в чотирьох напрямах: радикальний лівий популізм, радикальний правий популізм, націонал-популізм та центристський (новітній) популізм. При цьому популізм будь-якого з напрямів може виявляти себе в «м’яких» або «жорстких» формах. \u0000«М’який» популізм є викликом наявній системі представництва, партійній системі зокрема, у той час як «жорсткий» атакує базові принципи ліберальної демократії – захист прав людини й громадянина, національних меншин тощо. Лінія ж поділу між ними є доволі розмитою та змінюється. Популізм не є реакцією на інтеграцію нових країн у європейські структури. При цьому в економічному плані популісти обстоюють неоліберальні підходи, є прихильниками антиегалітаризму й меритократизму.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-10-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69640574","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：