Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-20-32
Наталія Карпчук
Європейський Союз як регіональна організація відіграє також роль глобального актора через своє активне залучення в сприяння миру, безпеці; запобігання конфліктам і їх вирішення в різних куточках світу; розвиток стійких демократій; сприяння захисту прав людини; підтримка миру, заснованого на правилах глобального порядку. Така глобальна діяльність формує позитивне сприйняття процесу європейської інтеграції та ЄС загалом. Проте, з іншого боку, Союз стикається зі складними процесами, уключаючи Brexit, терористичні загрози, економічні й фінансові проблеми та зміну потоків імміграції, пандемію COVID-19, російсько-українську війну, санкції проти Росії, зовнішню політику Китаю тощо. Усі вони разом й окремо становлять живильне середовище для розвитку ідей євроскептицизму, що ставить під сумнів і навіть заперечує ефективність євроінтеграційного проце- су. Відтак може підривати довіру до ЄС, зокрема й до його міжнародної діяльності. Партії і лівого, і правого крила експлуатують такі ідеї євроскептиків, як загрози, спровоковані міграцією, неспроможність національних урядів розв’язувати внутрішні проблеми, елітарний характер ЄС, домінування інтересів великих держав у процесі прийняття рішень пан’європейського рівня. Проте останні досліджен- ня Євробарометра засвідчують, що зовнішні виклики, навпаки, більше згуртували пересічних європейців у ставленні до ЄС та його ролі як актора міжнародної безпеки. Зокрема, громадяни простежують такі три основні переваги ЄС: внесок у підтримку миру й зміцнення безпеки, покращення співпраці між державами-членами та економічне зростання на національному рівні. Попри повномасштабну війну, яку росія розв’язала проти України, й усю допомогу, котру ЄС уже надав Україні, узимку 2022–2023 рр. 91 % респондентів погоджуються з наданням гуманітарної допомоги, а 88 % виступають за прийом у ЄС людей, які втікають від війни.
{"title":"ЄВРОСКЕПТИЦИЗМ – ВИКЛИК РОЛІ ЄС ЯК ГЛОБАЛЬНОГО БЕЗПЕКОВОГО АКТОРА","authors":"Наталія Карпчук","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-20-32","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-20-32","url":null,"abstract":"Європейський Союз як регіональна організація відіграє також роль глобального актора через своє активне залучення в сприяння миру, безпеці; запобігання конфліктам і їх вирішення в різних куточках світу; розвиток стійких демократій; сприяння захисту прав людини; підтримка миру, заснованого на правилах глобального порядку. Така глобальна діяльність формує позитивне сприйняття процесу європейської інтеграції та ЄС загалом. Проте, з іншого боку, Союз стикається зі складними процесами, уключаючи Brexit, терористичні загрози, економічні й фінансові проблеми та зміну потоків імміграції, пандемію COVID-19, російсько-українську війну, санкції проти Росії, зовнішню політику Китаю тощо. Усі вони разом й окремо становлять живильне середовище для розвитку ідей євроскептицизму, що ставить під сумнів і навіть заперечує ефективність євроінтеграційного проце- су. Відтак може підривати довіру до ЄС, зокрема й до його міжнародної діяльності. Партії і лівого, і правого крила експлуатують такі ідеї євроскептиків, як загрози, спровоковані міграцією, неспроможність національних урядів розв’язувати внутрішні проблеми, елітарний характер ЄС, домінування інтересів великих держав у процесі прийняття рішень пан’європейського рівня. Проте останні досліджен- ня Євробарометра засвідчують, що зовнішні виклики, навпаки, більше згуртували пересічних європейців у ставленні до ЄС та його ролі як актора міжнародної безпеки. Зокрема, громадяни простежують такі три основні переваги ЄС: внесок у підтримку миру й зміцнення безпеки, покращення співпраці між державами-членами та економічне зростання на національному рівні. Попри повномасштабну війну, яку росія розв’язала проти України, й усю допомогу, котру ЄС уже надав Україні, узимку 2022–2023 рр. 91 % респондентів погоджуються з наданням гуманітарної допомоги, а 88 % виступають за прийом у ЄС людей, які втікають від війни.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"37 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346214","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-286-300
Богдан Федірко
У статті проаналізовано питання реформування системи місцевого самоврядування, яке постало перед Українською державою після розпаду Радянського Союзу та здобуття незалежності. Успішне проведення реформи децентралізації зумовлювало досягнення таких критичних факторів, як посилення соціально-економічного зростання, наближення до європейських моделей суспільно-політичного устрою, повернення до історично характерної моделі місцевого самоврядування. Досліджено досягнення зазначених вище факторів, що передбачало перехід від вертикальної системи управління, де рішення приймаються «зверху до низу», до людиноцентричної, де рішення приймаються на місцях. Також важливим наслідком успішної перебудови мало стати зближення України з європейською моделлю системи влади, особливо на базовому рівні, що мало на меті пришвидшити курс на шляху інтеграції до європейських інституцій. Вивчено використання досвіду європейських держав, який відіграв одну з ключових ролей у процесі проведення реформи. Досвід східноєвропейських, посткомуністичних держав виявився доволі корисним для України. Водночас зазначено, що Україна не лише копіювала позитивні моменти реформи у своїх сусідів, а й удало інтегрувала їх у власні політич- ні, економічні, історичні реалії. Український досвід із проведення рефор- ми місцевого самоврядування та децентралізації влади, безперечно, буде корисним для інших держав, які матимуть на меті проведення аналогічних реформ.
{"title":"ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ","authors":"Богдан Федірко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-286-300","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-286-300","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано питання реформування системи місцевого самоврядування, яке постало перед Українською державою після розпаду Радянського Союзу та здобуття незалежності. Успішне проведення реформи децентралізації зумовлювало досягнення таких критичних факторів, як посилення соціально-економічного зростання, наближення до європейських моделей суспільно-політичного устрою, повернення до історично характерної моделі місцевого самоврядування. Досліджено досягнення зазначених вище факторів, що передбачало перехід від вертикальної системи управління, де рішення приймаються «зверху до низу», до людиноцентричної, де рішення приймаються на місцях. Також важливим наслідком успішної перебудови мало стати зближення України з європейською моделлю системи влади, особливо на базовому рівні, що мало на меті пришвидшити курс на шляху інтеграції до європейських інституцій. Вивчено використання досвіду європейських держав, який відіграв одну з ключових ролей у процесі проведення реформи. Досвід східноєвропейських, посткомуністичних держав виявився доволі корисним для України. Водночас зазначено, що Україна не лише копіювала позитивні моменти реформи у своїх сусідів, а й удало інтегрувала їх у власні політич- ні, економічні, історичні реалії. Український досвід із проведення рефор- ми місцевого самоврядування та децентралізації влади, безперечно, буде корисним для інших держав, які матимуть на меті проведення аналогічних реформ.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"18 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346220","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-135-145
Ірина Кіянка, Андрій Шараськін
Питання забезпечення інформаційної безпеки як складової частини національної безпеки сьогодні для України стоять на одному рівні із захистом суверенітету й територіальної цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Роботу над стратегією та концепцією інформаційної безпеки України спрямовано на систематизацію питань, які поєднані в проблему забезпечення інформаційної безпеки країни. Важливим є досвід європейських держав, котрі мають свою інформаційну базу й систему противаг, зокрема досвід Великобританії, її методів і засобів захисту важливих інтересів особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері на створення засад для формування державної політики інформацій- ної безпеки, розвитку інформаційного простору країни. Інформаційний простір – середовище, де здійснюється формування, збір, зберігання та розповсюдження інформації. У статті запропоновано позитивні практики, які б могли посприяти в розробці національної безпеки в українському суспільстві, що була би зорієнтована на європейську інтеграцію.
{"title":"ВИКЛИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: ДОСВІД ВЕЛИКОБРИТАНІЇ","authors":"Ірина Кіянка, Андрій Шараськін","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-135-145","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-135-145","url":null,"abstract":"Питання забезпечення інформаційної безпеки як складової частини національної безпеки сьогодні для України стоять на одному рівні із захистом суверенітету й територіальної цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Роботу над стратегією та концепцією інформаційної безпеки України спрямовано на систематизацію питань, які поєднані в проблему забезпечення інформаційної безпеки країни. Важливим є досвід європейських держав, котрі мають свою інформаційну базу й систему противаг, зокрема досвід Великобританії, її методів і засобів захисту важливих інтересів особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері на створення засад для формування державної політики інформацій- ної безпеки, розвитку інформаційного простору країни. Інформаційний простір – середовище, де здійснюється формування, збір, зберігання та розповсюдження інформації. У статті запропоновано позитивні практики, які б могли посприяти в розробці національної безпеки в українському суспільстві, що була би зорієнтована на європейську інтеграцію.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"36 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345130","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-77-91
Наталія Чухрай
У статті з’ясовано еволюцію та сучасний зміст поняття «міжнародний конфлікт». Визначено його види, особливості, які впливають на потенційні способи врегулювання. Зауважено щодо того факту, що мирні методи врегулювання міжнародних конфліктів, започатковані ще звичаєвим правом, знаходять широке втілення в сучасному міжнародному праві. У сучасному міжнародному праві передбачено такі механізми залагоджування конфліктів, як міжнародні переговори, надання добрих послуг, посередництво. Однак, усвідомлюючи всі деструктивні наслідки збройного розв’язання конфліктів, багато держав сучасного світу вдаються саме до такого способу вирішення різноманітних претензій. Збройні міжнародні конфлікти, своєю чергою, теж підлягають правовому регулюванню. Миротворчі процеси під час збройних конфліктів є дуже складними, багатовимірними та часто малоефективними. До миротворчих заходів відносять роззброєння, демобілізацію й реінтеграцію учасників конфлікту; переговори про припинення вогню; підписання мирних угод; багатосторонні миротворчі та стабілізаційні операції. Міжнародне право виділяє також такі форми припинення воєнних дій, як перемир’я й капітуляція, які також передбачають підписання мирних договорів. Звернуто увагу на те, що більшість правових норм, що регулюють збройні конфлікти, містяться в міжнародних договорах: Женевських конвенціях, Гаазьких конвенціях, низці договорів, підписаних під егідою ООН тощо. Ними визначено категорії учасників і неучасників збройних конфліктів, військові та цивільні об’єкти, заборонені методи й засоби ведення війни, дозволені та заборонені види озброєння, визначаються воєнні злочини тощо. Однак держави, що обирають шлях війни, часто нехтують нормами міжнародного права, тому найчастіше ці норми застосовуються post factum, лише для притягнення до відповідальності держави-агресора чи окремих воєнних злочинців. Тому зроблено висновок, що на сьогодні залишаються без відповіді питання забезпечення світової безпеки, недопущення або припинення війни. Такий висновок підтверджують події в Україні.
{"title":"СПЕЦИФІКА МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ У КОНТЕКСТІ ЇХ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ","authors":"Наталія Чухрай","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-77-91","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-77-91","url":null,"abstract":"У статті з’ясовано еволюцію та сучасний зміст поняття «міжнародний конфлікт». Визначено його види, особливості, які впливають на потенційні способи врегулювання. Зауважено щодо того факту, що мирні методи врегулювання міжнародних конфліктів, започатковані ще звичаєвим правом, знаходять широке втілення в сучасному міжнародному праві. У сучасному міжнародному праві передбачено такі механізми залагоджування конфліктів, як міжнародні переговори, надання добрих послуг, посередництво. Однак, усвідомлюючи всі деструктивні наслідки збройного розв’язання конфліктів, багато держав сучасного світу вдаються саме до такого способу вирішення різноманітних претензій. Збройні міжнародні конфлікти, своєю чергою, теж підлягають правовому регулюванню. Миротворчі процеси під час збройних конфліктів є дуже складними, багатовимірними та часто малоефективними. До миротворчих заходів відносять роззброєння, демобілізацію й реінтеграцію учасників конфлікту; переговори про припинення вогню; підписання мирних угод; багатосторонні миротворчі та стабілізаційні операції. Міжнародне право виділяє також такі форми припинення воєнних дій, як перемир’я й капітуляція, які також передбачають підписання мирних договорів. Звернуто увагу на те, що більшість правових норм, що регулюють збройні конфлікти, містяться в міжнародних договорах: Женевських конвенціях, Гаазьких конвенціях, низці договорів, підписаних під егідою ООН тощо. Ними визначено категорії учасників і неучасників збройних конфліктів, військові та цивільні об’єкти, заборонені методи й засоби ведення війни, дозволені та заборонені види озброєння, визначаються воєнні злочини тощо. Однак держави, що обирають шлях війни, часто нехтують нормами міжнародного права, тому найчастіше ці норми застосовуються post factum, лише для притягнення до відповідальності держави-агресора чи окремих воєнних злочинців. Тому зроблено висновок, що на сьогодні залишаються без відповіді питання забезпечення світової безпеки, недопущення або припинення війни. Такий висновок підтверджують події в Україні.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"352 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345129","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-168-178
Олександр Рудик
Метою статті є розкриття сутності кліматичної дипломатії та завдань, які вона покликана виконувати для досягнення своїх цілей. Стаття засновується на дослідженнях українських та європейських науковців, матеріалах неурядових організацій та звітах міжнародних організацій, що присвячені цій проблематиці.
Розглянуто перелік тактичних завдань кліматичної дипломатії, які вона розв’язання у процесі формування міжнародного кліматичного режиму. 1) Збалансування інтересів держав-учасниць слугує меті подолати розбіжності, які виникають внаслідок відмінностей у розвитку та потенціалах різних держав світу. 2) Формування однакових поглядів держав-учасниць на засоби глобальної кліматичної політики є необхідним для координації зовнішньополітичних дій та залучення до співпраці ширшого характеру над подоланням наслідків зміни клімату; основою такого механізму є інструменти «м’якої сили»: публічна, культурна та іміджева дипломатія. 3) Забезпечення співучасті та співпраці між державними органами та громадянським суспільством, місцевою владою, бізнесом сприятиме постійності зовнішньої та внутрішньої політики держав у сфері клімату. 4) Сприяння у забезпеченні прав людини у процесі зміни та боротьби зі змінами клімату. 5) Сприяння подоланню наслідків зміни клімату для держав, що розвиваються, яке є необхідним для консолідації зусиль розвинених країн та країн, що розвиваються з метою недопущення глобальної кризи та ризику нестабільності системи міжнародних відносин. На основі результатів статті запропоновано розглядати кліматичну дипломатію як сферу міжнародних відносин, у якій відбувається врівноваження інтересів держав у соціальній, економічній, фінансовій, енергетичній, безпековій сферах з метою поглиблення міжнародної співпраці над розв’язанням проблеми глобального потепління та зміни клімату, а також яка забезпечує врегулювання міжнародного кліматичного режиму щодо національних дій зі зменшення емісії вуглецю.
{"title":"КЛІМАТИЧНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК НОВИЙ НАПРЯМ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ","authors":"Олександр Рудик","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-168-178","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-168-178","url":null,"abstract":"Метою статті є розкриття сутності кліматичної дипломатії та завдань, які вона покликана виконувати для досягнення своїх цілей. Стаття засновується на дослідженнях українських та європейських науковців, матеріалах неурядових організацій та звітах міжнародних організацій, що присвячені цій проблематиці.
 Розглянуто перелік тактичних завдань кліматичної дипломатії, які вона розв’язання у процесі формування міжнародного кліматичного режиму. 1) Збалансування інтересів держав-учасниць слугує меті подолати розбіжності, які виникають внаслідок відмінностей у розвитку та потенціалах різних держав світу. 2) Формування однакових поглядів держав-учасниць на засоби глобальної кліматичної політики є необхідним для координації зовнішньополітичних дій та залучення до співпраці ширшого характеру над подоланням наслідків зміни клімату; основою такого механізму є інструменти «м’якої сили»: публічна, культурна та іміджева дипломатія. 3) Забезпечення співучасті та співпраці між державними органами та громадянським суспільством, місцевою владою, бізнесом сприятиме постійності зовнішньої та внутрішньої політики держав у сфері клімату. 4) Сприяння у забезпеченні прав людини у процесі зміни та боротьби зі змінами клімату. 5) Сприяння подоланню наслідків зміни клімату для держав, що розвиваються, яке є необхідним для консолідації зусиль розвинених країн та країн, що розвиваються з метою недопущення глобальної кризи та ризику нестабільності системи міжнародних відносин. На основі результатів статті запропоновано розглядати кліматичну дипломатію як сферу міжнародних відносин, у якій відбувається врівноваження інтересів держав у соціальній, економічній, фінансовій, енергетичній, безпековій сферах з метою поглиблення міжнародної співпраці над розв’язанням проблеми глобального потепління та зміни клімату, а також яка забезпечує врегулювання міжнародного кліматичного режиму щодо національних дій зі зменшення емісії вуглецю.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345134","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-92-118
Богдан Юськів, Наталія Карпчук, Оксана Пелех
Стратегічні комунікації є одним із проявів державної влади та інструментом у політичному й безпековому досягненні національних інтересів. Сучасні конфлікти мають форму гібридних дій у сфері використання інформації на основі мас-медіа та інтернету. Завданням стратегічних комунікацій є вплив на громадську думку, зміна культурних цінностей і коригування політичної системи через «перепрограмування» політичної культури. Зазначені наступальні дії можуть суттєво вплинути на обороноздатність і безпеку держави, впливаючи на свідомість населення. У статті розглянуто питання стратегічних комунікацій України під час російсько-української війни, яка розпочалася 24 лютого 2022 р. Автори розглядають стратегічні комунікації як систему, що складається з інваріантних і варіативних компонентів, котрі можуть бути спроєктовані в повідомленнях медіа. З одного боку, медіа є інструментом стратегічних комунікацій, а з іншого – стратегічні комунікації трансформуються, відображаючись у медіаповідомленнях. Мета дослідження – розкриття структури стратегічних комунікацій як основи комунікаційного менеджменту, яка характерна для періоду збройного конфлікту. Проаналізовано повідомлення телеграм-каналу Insider Ukraine за перші 100 днів російсько-української війни. На основі рефлексивного тематичного аналізу з використанням одностороннього дисперсійного аналізу з’ясовано, що стратегічні комунікації України в період війни складаються зтакихінваріантнихкомпонентів: інтерактивні комунікації України, оперативні комунікації України, позаоперативні комунікації України, оперативні та позаоперативні комунікації щодо РФ. Ці узагальнені компоненти мають свої підкомпоненти, інтенсивність або повна відсутність яких у повідомленнях медіа може бути пов’язана з конкретними подіями періоду війни. Це дослідження робить внесок у розуміння структури стратегічних комунікацій загалом і під час війни зокрема. Проведений аналіз інтернет-комунікацій потрібно розглядати як частину стратегічного управління комунікаціями, уключену в процес стратегічного планування оборони та безпеки країни.
1Це дослідження проведено в рамках напряму Erasmus+ модуля Жана Моне «Стратегічні комунікації ЄС: протидія деструктивним впливам» (№ 101047033 ERASMUS-JMO- 2021-MODULE).
{"title":"СТРУКТУРА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО КОМУНІКАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ1","authors":"Богдан Юськів, Наталія Карпчук, Оксана Пелех","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-92-118","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-92-118","url":null,"abstract":"Стратегічні комунікації є одним із проявів державної влади та інструментом у політичному й безпековому досягненні національних інтересів. Сучасні конфлікти мають форму гібридних дій у сфері використання інформації на основі мас-медіа та інтернету. Завданням стратегічних комунікацій є вплив на громадську думку, зміна культурних цінностей і коригування політичної системи через «перепрограмування» політичної культури. Зазначені наступальні дії можуть суттєво вплинути на обороноздатність і безпеку держави, впливаючи на свідомість населення. У статті розглянуто питання стратегічних комунікацій України під час російсько-української війни, яка розпочалася 24 лютого 2022 р. Автори розглядають стратегічні комунікації як систему, що складається з інваріантних і варіативних компонентів, котрі можуть бути спроєктовані в повідомленнях медіа. З одного боку, медіа є інструментом стратегічних комунікацій, а з іншого – стратегічні комунікації трансформуються, відображаючись у медіаповідомленнях. Мета дослідження – розкриття структури стратегічних комунікацій як основи комунікаційного менеджменту, яка характерна для періоду збройного конфлікту. Проаналізовано повідомлення телеграм-каналу Insider Ukraine за перші 100 днів російсько-української війни. На основі рефлексивного тематичного аналізу з використанням одностороннього дисперсійного аналізу з’ясовано, що стратегічні комунікації України в період війни складаються зтакихінваріантнихкомпонентів: інтерактивні комунікації України, оперативні комунікації України, позаоперативні комунікації України, оперативні та позаоперативні комунікації щодо РФ. Ці узагальнені компоненти мають свої підкомпоненти, інтенсивність або повна відсутність яких у повідомленнях медіа може бути пов’язана з конкретними подіями періоду війни. Це дослідження робить внесок у розуміння структури стратегічних комунікацій загалом і під час війни зокрема. Проведений аналіз інтернет-комунікацій потрібно розглядати як частину стратегічного управління комунікаціями, уключену в процес стратегічного планування оборони та безпеки країни.
 
 1Це дослідження проведено в рамках напряму Erasmus+ модуля Жана Моне «Стратегічні комунікації ЄС: протидія деструктивним впливам» (№ 101047033 ERASMUS-JMO- 2021-MODULE).","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346221","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-6-20
Сергій Абрат
У статті проаналізовано ключові форми співпраці у сфері безпеки в рамках ініціативи ЄС «Східне партнерство». Зазначено, що пріоритеними напрямами співпраці в рамках Східного партнерства є врегулювання українсько- російської війни, вирішення заморожених конфліктів у регіоні, забезпечення кібербезпеки та інформаційної безпеки країн регіону, забезпечення безпеки в регіону шляхом залучення міжнародних організацій ООН, ОБСЄ, РЄ, НАТО. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози безпеці країнам Східного партнерства, ключовими серед яких є повномасштабна війна рф проти України, тероризм, кіберзлочинність, корупція, згортання демократії, геополітичні інтереси США, ЄС та рф у регіоні, ядерний шантаж рф, слабкість безпекової компоненти у співпраці ЄС і країн Східного партнерства. Досліджені інструменти ЄС у забезпеченні миру та безпеки в регіоні Східного партнерства. Акцентовано увагу на новому форматі співпраці «Eastern Part- nership Security Compact» у рамках цієї ініціативи. Проаналізовано дані індексу Східного партнерства в контексті таких показників, як «Міжнародна співпраця усфері безпеки», «Безпека кордонів», «Фінансування ЄС безпекових проєктів», що показують ступені інтеграції країн Східного партнерства у сфері безпеки до стандартів ЄС. Виокремлено потенційні сценарії розвитку безпекової співпраці в рамках Ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо посилення безпекової співпраці в рамках Східного партнерства.
{"title":"БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР СПІВПРАЦІ В РАМКАХ ІНІЦІАТИВИ ЄС «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»","authors":"Сергій Абрат","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-6-20","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-6-20","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано ключові форми співпраці у сфері безпеки в рамках ініціативи ЄС «Східне партнерство». Зазначено, що пріоритеними напрямами співпраці в рамках Східного партнерства є врегулювання українсько- російської війни, вирішення заморожених конфліктів у регіоні, забезпечення кібербезпеки та інформаційної безпеки країн регіону, забезпечення безпеки в регіону шляхом залучення міжнародних організацій ООН, ОБСЄ, РЄ, НАТО. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози безпеці країнам Східного партнерства, ключовими серед яких є повномасштабна війна рф проти України, тероризм, кіберзлочинність, корупція, згортання демократії, геополітичні інтереси США, ЄС та рф у регіоні, ядерний шантаж рф, слабкість безпекової компоненти у співпраці ЄС і країн Східного партнерства. Досліджені інструменти ЄС у забезпеченні миру та безпеки в регіоні Східного партнерства. Акцентовано увагу на новому форматі співпраці «Eastern Part- nership Security Compact» у рамках цієї ініціативи. Проаналізовано дані індексу Східного партнерства в контексті таких показників, як «Міжнародна співпраця усфері безпеки», «Безпека кордонів», «Фінансування ЄС безпекових проєктів», що показують ступені інтеграції країн Східного партнерства у сфері безпеки до стандартів ЄС. Виокремлено потенційні сценарії розвитку безпекової співпраці в рамках Ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо посилення безпекової співпраці в рамках Східного партнерства.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"28 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345132","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-119-135
Ольга Близняк, Андрій Риков
Констатовано, що сучасний етап розвитку міжнародних відносин характеризується активно прогресуючими інтеграційними процесами як у світі загалом, так і в Європі зокрема. З одного боку, посилюються зв’язки у вже наявних об’єднаннях різного типу, відбувається входження нових членів до цих об’єднань, так і відбувається створення нових (наприклад Альянс України, Великої Британії й Польщі). Доведено, що одним із найактивніших акторів сучасних інтеграційних процесів у Європі, особливо після повномасштабного вторгнення, є Україна, яка вже протягом певного часу проводить процес європейської інтеграції, що залишається найважливішим вектором зовнішньої політики країни.
Указано, що євроінтеграція України є комплексним питанням, адже вона передбачає інтеграцію в різні європейські структури та інституції. Утім, найважливішим аспектом є саме процес вступу до Європейського Союзу, протягом якого відбуваються всі мінімально необхідні інтеграційні заходи. Цей процес в Україні відбувається досить тривалий період. Певний час в Україні тривали дискусії щодо вибору моделі інтеграції. Утім, Революція гідності, анексія Криму росією й російсько-українська повномасштабна війна остаточно усунули полярність у цьому питанні й, нарешті, визначили інтеграційні пріоритети України у векторі європейського шляху розвитку. Доведено, що особливо активізувався євроінтеграційних процес в Україні після повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 р. Простежено інтеграційну політику Києва в умовах повномасштабної війни. Проаналізовано позиції окремих держав-членів ЄС щодо питання про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Досліджено перелік вимог ЄС щодо України та вивчено здобутки щодо кожного пункту вимог. Проаналізовано проблеми й перспективи євроінтеграційного курсу України.
{"title":"ПРОЦЕС ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ","authors":"Ольга Близняк, Андрій Риков","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-119-135","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-119-135","url":null,"abstract":"Констатовано, що сучасний етап розвитку міжнародних відносин характеризується активно прогресуючими інтеграційними процесами як у світі загалом, так і в Європі зокрема. З одного боку, посилюються зв’язки у вже наявних об’єднаннях різного типу, відбувається входження нових членів до цих об’єднань, так і відбувається створення нових (наприклад Альянс України, Великої Британії й Польщі). Доведено, що одним із найактивніших акторів сучасних інтеграційних процесів у Європі, особливо після повномасштабного вторгнення, є Україна, яка вже протягом певного часу проводить процес європейської інтеграції, що залишається найважливішим вектором зовнішньої політики країни.
 Указано, що євроінтеграція України є комплексним питанням, адже вона передбачає інтеграцію в різні європейські структури та інституції. Утім, найважливішим аспектом є саме процес вступу до Європейського Союзу, протягом якого відбуваються всі мінімально необхідні інтеграційні заходи. Цей процес в Україні відбувається досить тривалий період. Певний час в Україні тривали дискусії щодо вибору моделі інтеграції. Утім, Революція гідності, анексія Криму росією й російсько-українська повномасштабна війна остаточно усунули полярність у цьому питанні й, нарешті, визначили інтеграційні пріоритети України у векторі європейського шляху розвитку. Доведено, що особливо активізувався євроінтеграційних процес в Україні після повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 р. Простежено інтеграційну політику Києва в умовах повномасштабної війни. Проаналізовано позиції окремих держав-членів ЄС щодо питання про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Досліджено перелік вимог ЄС щодо України та вивчено здобутки щодо кожного пункту вимог. Проаналізовано проблеми й перспективи євроінтеграційного курсу України.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346216","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-276-285
Наталія Ніколаєнко
Зазначено, що тема дослідження пов’язана з необхідністю дослідити характер загроз державним інтересам України в Чорноморському регіоні, сформулювати висновки щодо шляхів стабілізації ситуації в регіоні та формування ефективної моделі забезпечення національної безпеки України. Визначено, що, розглядаючи роль України як системоформувальго чинника архітектури регіональної безпеки в Чорному морі, окремо зупинимося на міжнародно-політичних обставинах, що призвели до збройної агресії росії проти України й ведення гібридної війни між державами. Констатовано, що бездіяльність офіційних українських властей надихнула в подальшому антиукраїнські сили на посилення провокацій, метою яких стала остаточна заборона українського контролю над Кримським півостровом. Зазначено, що проаналізовані антиукраїнські акції засвідчили про тривалу цілеспрямова- ну систематичну діяльність політичних кіл рф і проросійськи налаштова- них політиків та ЗМІ в Україні, зокрема в Криму та інших регіонах країни, щодо дестабілізації обстановки, зриву заходів міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України, вони стали не лише провокацією проти українського народу та держави, а й черговим етапом гібридної війни росії проти України. Відповідно, безпековий компонент у Чорноморському регіоні має бути одним із головних пріоритетів зовнішньої й внутрішньої політики української влади. Указано, що необхідною умовою формування безпекових структур у Чорноморському регіоні є чітке визначення концепції побудови спільної регіональної ідентичності причорноморських країн (за винятком рф) та активна участь України в побудові геополітичного виміру чорноморської регіональної ідентичності.
{"title":"ЗАГРОЗИ УКРАЇНСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ ІНТЕРЕСАМ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ","authors":"Наталія Ніколаєнко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-276-285","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-276-285","url":null,"abstract":"Зазначено, що тема дослідження пов’язана з необхідністю дослідити характер загроз державним інтересам України в Чорноморському регіоні, сформулювати висновки щодо шляхів стабілізації ситуації в регіоні та формування ефективної моделі забезпечення національної безпеки України. Визначено, що, розглядаючи роль України як системоформувальго чинника архітектури регіональної безпеки в Чорному морі, окремо зупинимося на міжнародно-політичних обставинах, що призвели до збройної агресії росії проти України й ведення гібридної війни між державами. Констатовано, що бездіяльність офіційних українських властей надихнула в подальшому антиукраїнські сили на посилення провокацій, метою яких стала остаточна заборона українського контролю над Кримським півостровом. Зазначено, що проаналізовані антиукраїнські акції засвідчили про тривалу цілеспрямова- ну систематичну діяльність політичних кіл рф і проросійськи налаштова- них політиків та ЗМІ в Україні, зокрема в Криму та інших регіонах країни, щодо дестабілізації обстановки, зриву заходів міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України, вони стали не лише провокацією проти українського народу та держави, а й черговим етапом гібридної війни росії проти України. Відповідно, безпековий компонент у Чорноморському регіоні має бути одним із головних пріоритетів зовнішньої й внутрішньої політики української влади. Указано, що необхідною умовою формування безпекових структур у Чорноморському регіоні є чітке визначення концепції побудови спільної регіональної ідентичності причорноморських країн (за винятком рф) та активна участь України в побудові геополітичного виміру чорноморської регіональної ідентичності.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346219","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-62-77
Олег Цебенко, Марія-Тереза Шумська
У статті проаналізовано ключові виклики та загрози Східному партнерству. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози, що гальмують розвиток ініціативи ЄС «Східне партнерство». До внутрішніх належать корупція, гальмування демократичних процесів, олігархія, гальмування європейських реформ, слабкий рівень економічного розвитку, відсутність бажання інтегруватись у ЄС, серед зовнішніх – російсько-українська війна, заморожені конфлікти в країнах Східного партнерства, кібератаки, тероризм, транснаціональна злочинність, вихід Білорусі зі Східного партнерства та її участь у збройній агресії проти України, гібридні та інформаційні атаки рф, ядерний шантаж рф, енергетична залежність країн регіону від росії. Виокремлені загрози миру та безпеці в державах Східного партнерства згідно з «Нормандським індексом» за 2022 рік. Проаналізовано ключові виклики для шести країн Східного партнерства: України, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії та Білорусі. У статті подано SWOT-аналіз функціонування ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо протидії загрозам та викликам Східного партнерства.
{"title":"КЛЮЧОВІ ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ ІНІЦІАТИВИ ЄС «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»","authors":"Олег Цебенко, Марія-Тереза Шумська","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-62-77","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-62-77","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано ключові виклики та загрози Східному партнерству. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози, що гальмують розвиток ініціативи ЄС «Східне партнерство». До внутрішніх належать корупція, гальмування демократичних процесів, олігархія, гальмування європейських реформ, слабкий рівень економічного розвитку, відсутність бажання інтегруватись у ЄС, серед зовнішніх – російсько-українська війна, заморожені конфлікти в країнах Східного партнерства, кібератаки, тероризм, транснаціональна злочинність, вихід Білорусі зі Східного партнерства та її участь у збройній агресії проти України, гібридні та інформаційні атаки рф, ядерний шантаж рф, енергетична залежність країн регіону від росії. Виокремлені загрози миру та безпеці в державах Східного партнерства згідно з «Нормандським індексом» за 2022 рік. Проаналізовано ключові виклики для шести країн Східного партнерства: України, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії та Білорусі. У статті подано SWOT-аналіз функціонування ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо протидії загрозам та викликам Східного партнерства.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"351 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346222","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：