Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-106-123
Олена Шевченко
Комунікації про глобальні зміни клімату (ГЗК), наслідки та можливі адаптаційні реакції є відносно новим напрямом сучасної комунікативістики. Це значною мірою зумовлено тим, що наслідки та відповіді на кліматичну політику лише останнім часом стали предметом осмислення в суспільній свідомості, а отже, і в науковому дискурсі. Комунікаційна складова частина кліматичної політики сприяє формуванню обізнаності серед світової спільноти щодо причин та способів урегулювання кліматичних викликів, форм клі- матично-дружньої поведінки, полегшує впровадження кліматичних програм, професійного навчання, допомагає зменшувати порушення та загострення соціально-економічної нерівності під час переходу до низьковуглецевої економіки. Способи реагування окремих людей, суспільств і політичних структур на зміну клімату в багатьох випад- ках залежать від обізнаності та сприйняття широкою громадськістю й осіб, котрі приймають рішення, їх причин, коротко- та довгострокових наслідків. Тому особливого значення набуває проблема інформування цільових аудиторій для формування кліматичної громадської думки, вивчення як внутрішніх, так і зовнішніх факторів впливу на неї, з’ясування причин розбіжності ставлення та переконання щодо глобальних змін клімату на глобальному й національному рівнях, вивчення взаємозв’язку установок людини, різних соціокультурних та політичних чинників. У статті визначено прояви й наслідки ГЗК, охарактеризовано динаміку усвідомлення проблеми ГЗК із боку міжнародної громадськості з кінця 80-х років ХХ ст., запропоновано періодизацію еволюції ставлення до ГЗК, виокремлено загальний світовий тренд щодо кліматичних комунікацій. Глобальна зміна клімату розглядається як виклик для міжнародних комунікацій, оскільки це нова проблема, для якої сьогодні ще не вироблено універсального рішення.
{"title":"ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЩОДО ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН КЛІМАТУ","authors":"Олена Шевченко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-106-123","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-106-123","url":null,"abstract":"Комунікації про глобальні зміни клімату (ГЗК), наслідки та можливі адаптаційні реакції є відносно новим напрямом сучасної комунікативістики. Це значною мірою зумовлено тим, що наслідки та відповіді на кліматичну політику лише останнім часом стали предметом осмислення в суспільній свідомості, а отже, і в науковому дискурсі. Комунікаційна складова частина кліматичної політики сприяє формуванню обізнаності серед світової спільноти щодо причин та способів урегулювання кліматичних викликів, форм клі- матично-дружньої поведінки, полегшує впровадження кліматичних програм, професійного навчання, допомагає зменшувати порушення та загострення соціально-економічної нерівності під час переходу до низьковуглецевої економіки. Способи реагування окремих людей, суспільств і політичних структур на зміну клімату в багатьох випад- ках залежать від обізнаності та сприйняття широкою громадськістю й осіб, котрі приймають рішення, їх причин, коротко- та довгострокових наслідків. Тому особливого значення набуває проблема інформування цільових аудиторій для формування кліматичної громадської думки, вивчення як внутрішніх, так і зовнішніх факторів впливу на неї, з’ясування причин розбіжності ставлення та переконання щодо глобальних змін клімату на глобальному й національному рівнях, вивчення взаємозв’язку установок людини, різних соціокультурних та політичних чинників. У статті визначено прояви й наслідки ГЗК, охарактеризовано динаміку усвідомлення проблеми ГЗК із боку міжнародної громадськості з кінця 80-х років ХХ ст., запропоновано періодизацію еволюції ставлення до ГЗК, виокремлено загальний світовий тренд щодо кліматичних комунікацій. Глобальна зміна клімату розглядається як виклик для міжнародних комунікацій, оскільки це нова проблема, для якої сьогодні ще не вироблено універсального рішення.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"88 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463374","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-181-195
Марія Павлюх, Інна Пахолок
У статті порушено важливу проблему – періодизацію та класифікацію польської жіночої періодики в Галичині, яка виходила водночас з українською жіночою періодикою. Загальні тенденції розвитку польської жіночої преси простежуються в еволюції жіночих часописів – від розважальних до політичних, ідейних та програмних. З’ясовано, що нема єдиної періодизації польської жіночої періодики. Важливою проблемою є класифікація жіночих видань за різними ознаками, видами та типами. Подано й проаналізовано кілька популярних періодизацій польської жіночої періодики до 1945 р., проте жодна з них не характеризує всі загальні тенденції розвитку періодики в Галичині (1840–1939). З’ясовано, що термінологія в багатьох науковців не має єдиного наукового погляду, що ускладнює вивчення цього поширеного й різноманітного виду періодики.
Вихід польської жіночої періодики в Галичині, зокрема у Львові, поряд з українською жіночою періодикою вказує на велику подібність змістового наповнення видань. Польський та український жіночі рухи виникли та розвинулись у Галичині, що вказує на велику подібність у розвитку польської й української жіночої періодики протягом століття виходу (1839– 1940). Політичний характер багатьох видань, патріотичні й націоналістич- ні мотиви багатьох журналістських матеріалів у польській та українській жіночій періодиці вказує на те, що періодики розвивалися за подібними європейськими тенденціями феміністичних рухів. Розвиток польської жіночої періодики в Галичині поряд з українською вказує на те, що це окре- мий вид періодики, який дослідники нерідко зачисляють до національно- визвольних часописів, оскільки на шпальтах цих видань надруковані політичні та патріотичні матеріали. Досі актуальною залишається пробле- ма використання дефініцій у дослідженнях про польську періодику, що виходила в Галичині протягом століття.
{"title":"ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРІОДИЗАЦІЇ Й КЛАСИФІКАЦІЇ ПОЛЬСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ПРЕСИ В ГАЛИЧИНІ (1840–1939)","authors":"Марія Павлюх, Інна Пахолок","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-181-195","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-181-195","url":null,"abstract":"У статті порушено важливу проблему – періодизацію та класифікацію польської жіночої періодики в Галичині, яка виходила водночас з українською жіночою періодикою. Загальні тенденції розвитку польської жіночої преси простежуються в еволюції жіночих часописів – від розважальних до політичних, ідейних та програмних. З’ясовано, що нема єдиної періодизації польської жіночої періодики. Важливою проблемою є класифікація жіночих видань за різними ознаками, видами та типами. Подано й проаналізовано кілька популярних періодизацій польської жіночої періодики до 1945 р., проте жодна з них не характеризує всі загальні тенденції розвитку періодики в Галичині (1840–1939). З’ясовано, що термінологія в багатьох науковців не має єдиного наукового погляду, що ускладнює вивчення цього поширеного й різноманітного виду періодики.
 Вихід польської жіночої періодики в Галичині, зокрема у Львові, поряд з українською жіночою періодикою вказує на велику подібність змістового наповнення видань. Польський та український жіночі рухи виникли та розвинулись у Галичині, що вказує на велику подібність у розвитку польської й української жіночої періодики протягом століття виходу (1839– 1940). Політичний характер багатьох видань, патріотичні й націоналістич- ні мотиви багатьох журналістських матеріалів у польській та українській жіночій періодиці вказує на те, що періодики розвивалися за подібними європейськими тенденціями феміністичних рухів. Розвиток польської жіночої періодики в Галичині поряд з українською вказує на те, що це окре- мий вид періодики, який дослідники нерідко зачисляють до національно- визвольних часописів, оскільки на шпальтах цих видань надруковані політичні та патріотичні матеріали. Досі актуальною залишається пробле- ма використання дефініцій у дослідженнях про польську періодику, що виходила в Галичині протягом століття.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"331 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463613","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-124-158
Антоніна Шуляк, Сергій Кулик
Мета статті – підтвердити гіпотезу, що «стадіонна дипломатія» КНР, а саме будівництво Національного футбольного стадіону та басейну в Мінську, є продовженням глобальної політичної, економічної й гуманітарної експансії Китаю у світі. Це зумовило виконання таких завдань: простежити історію побудови стадіонів у Білорусі; з’ясувати особливості будівництва цих спортивних об’єктів крізь призму внутрішньополітичних процесів у Білорусі та двосторонніх відносин держав на сучасному етапі; охарактеризувати геополітичні інтереси Китаю в Республіці Білорусь та регіоні Східної Європи.
Проаналізовано національні інтереси Китаю в Білорусі у сфері полі- тики, економіки, природо-ресурсного потенціалу, військово-технічно- го співробітництва, демографії, ідеології, культури, інформації, спорту та державного іміджу. Доведено, що свої геополітичні інтереси КНР успішно просуває шляхом «стадіонної дипломатії». Акцентовано увагу на змінах геополітичних орієнтирів Китаю в ході російсько-української війни 2022 р. Використано системний підхід і низку методів (історичний, узагальнення, компаративний, статистичний, івент- та контент-аналіз, поведінковий, прогнозування). Усе це дало можливість дійти висновку про те, що на тлі внутрішньополітичної кризи (силове придушення мирних демонстрацій громадян після президентських виборів у серпні 2020 р.) Пекін знизив активність білорусько-китайських контактів. Зовнішньополітична криза, зумовлена підтримкою самопроголошеним президентом Білорусі Лукашенком збройного вторгнення РФ до України в лютому 2022 р., і, як наслідок, накладення санкцій ЄС і НАТО призвели до того, що Пекін дистанціювався від білоруського лідера та його країни. Відповідно, «стадіонна дипломатія» втратила свою актуальність.
{"title":"«СТАДІОННА ДИПЛОМАТІЯ» КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ","authors":"Антоніна Шуляк, Сергій Кулик","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-124-158","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-124-158","url":null,"abstract":"Мета статті – підтвердити гіпотезу, що «стадіонна дипломатія» КНР, а саме будівництво Національного футбольного стадіону та басейну в Мінську, є продовженням глобальної політичної, економічної й гуманітарної експансії Китаю у світі. Це зумовило виконання таких завдань: простежити історію побудови стадіонів у Білорусі; з’ясувати особливості будівництва цих спортивних об’єктів крізь призму внутрішньополітичних процесів у Білорусі та двосторонніх відносин держав на сучасному етапі; охарактеризувати геополітичні інтереси Китаю в Республіці Білорусь та регіоні Східної Європи.
 Проаналізовано національні інтереси Китаю в Білорусі у сфері полі- тики, економіки, природо-ресурсного потенціалу, військово-технічно- го співробітництва, демографії, ідеології, культури, інформації, спорту та державного іміджу. Доведено, що свої геополітичні інтереси КНР успішно просуває шляхом «стадіонної дипломатії». Акцентовано увагу на змінах геополітичних орієнтирів Китаю в ході російсько-української війни 2022 р. Використано системний підхід і низку методів (історичний, узагальнення, компаративний, статистичний, івент- та контент-аналіз, поведінковий, прогнозування). Усе це дало можливість дійти висновку про те, що на тлі внутрішньополітичної кризи (силове придушення мирних демонстрацій громадян після президентських виборів у серпні 2020 р.) Пекін знизив активність білорусько-китайських контактів. Зовнішньополітична криза, зумовлена підтримкою самопроголошеним президентом Білорусі Лукашенком збройного вторгнення РФ до України в лютому 2022 р., і, як наслідок, накладення санкцій ЄС і НАТО призвели до того, що Пекін дистанціювався від білоруського лідера та його країни. Відповідно, «стадіонна дипломатія» втратила свою актуальність.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"98 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463372","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-31-44
Андрій Моренчук, Нікіта Колесниченко
Аналізуються міжнародні наслідки виведення військових контингентів США з Афганістану. Відзначається, що цілі, які США переслідували в Афганістані, мали як економічний, так і геополітичний характер. Так, Вашингтон прагне отримати доступ до енергетичних ресурсів. Також США через Афганістан посилюють свою присутність і вплив у регіоні, реалізують політику стримування стосовно держав-конкурентів, таких як РФ, Китай, Індія та Пакистан. Указується, що важливим чинником, який впливає на розвиток ситуації в регіоні, є рух «Талібан». Він був сформований в умовах громадянської війни в Афганістані жителями переважно південних і східних районів – пуштунів. Під керівництвом Мохаммеда Омара таліби поширили свій контроль на більшу частину Афганістану, відкинувши владу моджахедів. У 1996 р. вони проголосили утворення Ісламського емірату Афганістан. На підконтрольних територіях вони встановили шаріат у найжорсткішому його тлумаченні, жорстоко переслідуючи інакодумців і забороняючи здобутки західної цивілізації. Режим талібів в Афганістані був повалений у 2001 р. в ході антитерористичної кампанії, ініційованої США після терактів 11 вересня. Виведення американських військ з Афганістану влітку 2021 р. створило сприятливі умови для швидкого просування талібів і захоплення ними країни. Це призвело до дестабілізації регіону та зниження престижу США. З іншого боку, активізували свої зусилля інші регіональні гравці. Так, змінив свою політику щодо «Талібану» Іран – налагоджується співпраця між країнами, незважаючи на ідеологічні розбіжності. Росія позиціонує себе в ролі гаранта безпеки країн Центральної Азії. Водночас в односторонньому порядку діяти в Афганістані їй доволі важко, оскільки накладається негативний імідж, набутий за роки радянської інтервенції. Китай, якого непокоять зв’язки «Талібану» з Ісламським рухом Східного Туркестану, також пішов на тіснішу співпрацю, отримуючи, відповідно, додаткові гарантії своєї безпеки. Безпекові завдання й прагнення знайти додаткові важелі противаги Пакистану також підштовхують до співпраці з «Талібаном» Індію. Загалом констатується, що мета суб’єктів, які беруть участь у цьому питанні, – убезпечити свої сфери впливу й не допустити поширення афганської кризи за його межі.
{"title":"МІЖНАРОДНІ НАСЛІДКИ ВИВЕДЕННЯ АМЕРИКАНСЬКИХ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ","authors":"Андрій Моренчук, Нікіта Колесниченко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-31-44","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-31-44","url":null,"abstract":"Аналізуються міжнародні наслідки виведення військових контингентів США з Афганістану. Відзначається, що цілі, які США переслідували в Афганістані, мали як економічний, так і геополітичний характер. Так, Вашингтон прагне отримати доступ до енергетичних ресурсів. Також США через Афганістан посилюють свою присутність і вплив у регіоні, реалізують політику стримування стосовно держав-конкурентів, таких як РФ, Китай, Індія та Пакистан. Указується, що важливим чинником, який впливає на розвиток ситуації в регіоні, є рух «Талібан». Він був сформований в умовах громадянської війни в Афганістані жителями переважно південних і східних районів – пуштунів. Під керівництвом Мохаммеда Омара таліби поширили свій контроль на більшу частину Афганістану, відкинувши владу моджахедів. У 1996 р. вони проголосили утворення Ісламського емірату Афганістан. На підконтрольних територіях вони встановили шаріат у найжорсткішому його тлумаченні, жорстоко переслідуючи інакодумців і забороняючи здобутки західної цивілізації. Режим талібів в Афганістані був повалений у 2001 р. в ході антитерористичної кампанії, ініційованої США після терактів 11 вересня. Виведення американських військ з Афганістану влітку 2021 р. створило сприятливі умови для швидкого просування талібів і захоплення ними країни. Це призвело до дестабілізації регіону та зниження престижу США. З іншого боку, активізували свої зусилля інші регіональні гравці. Так, змінив свою політику щодо «Талібану» Іран – налагоджується співпраця між країнами, незважаючи на ідеологічні розбіжності. Росія позиціонує себе в ролі гаранта безпеки країн Центральної Азії. Водночас в односторонньому порядку діяти в Афганістані їй доволі важко, оскільки накладається негативний імідж, набутий за роки радянської інтервенції. Китай, якого непокоять зв’язки «Талібану» з Ісламським рухом Східного Туркестану, також пішов на тіснішу співпрацю, отримуючи, відповідно, додаткові гарантії своєї безпеки. Безпекові завдання й прагнення знайти додаткові важелі противаги Пакистану також підштовхують до співпраці з «Талібаном» Індію. Загалом констатується, що мета суб’єктів, які беруть участь у цьому питанні, – убезпечити свої сфери впливу й не допустити поширення афганської кризи за його межі.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"50 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463373","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-170-180
Наталія Коцан, Сніжана Фіногенова, Вікторія Коцан
У статті розглядаються питання, що стосуються виникнення публічної дипломатії завдяки розвитку міжнародного туризму. Зосереджено увагу на функціональних можливостях міжнародного туризму як каналу публічної дипломатії. Визначено особливе місце туризму як зовнішньополітичного інструменту впливу на світові туристичні потоки, а також як основного інструменту публічної дипломатії, який гуманізує міжнародні відносини і зміцнює образ держави. Проаналізовано історичний досвід Іспанії з порушеного питання, виділено основні етапи розвитку, події, що сприяли зародженню міжнародного туризму, а в майбутньому його функціонуванню як публічної дипломатії. Наведено детальний опис туристичної сфери Іспанії, оприлюднено статистичні дані туристичних потоків, найбільш популярних місць, кількості туристів та кількості прибутків від туризму. Особливу увагу надано розгляду туризму як інструменту «м'якої сили», оскільки нова публічна дипломатія дозволяє соціальним інститутам та процесам (серед яких і туризм) бути активними та впливовими суб'єктами міжнародних відносин та публічної дипломатії. Виявлено, що суцільна глобалізація надає туризму політичної ваги, оскільки він є неформальним фактором міжнародних контактів, а також суттєвим додатковим інструментом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави. Проаналізовано функцію туризму в Іспанії як базової основи публічної дипломатії. У той же час дипломатію розглянуто як один зі способів реалізації оперативної стратегії задля розвиток національного туризму та укріпленню його позицій в економіці країни. Особливу увагу надано розгляду питання та особливостей поняття туристична дипломатія. Туристична дипломатія, будучи по сутності економічною, в даний час здійснюється все більшою мірою методами публічної дипломатії. Зазначено, що одним із сучасних методів як конкуренції, так і реалізації концепції «м'якої сили», є розвиток бренду. Бренди території стають невід'ємними символи туристичної індустрії. Брендинг туристичних територій, будучи інструментом «м'якої сили», підвищує ефективність туристичної дипломатії зокрема, а публічної дипломатії загалом. Наголошено на ролі туризму у підтримці миру та взаєморозуміння між країнами. І як висновок визначено роль туризму як дієвої стратегії щодо успішної реалізації публічної дипломатії у світовому просторі.
{"title":"ІСТОРИЧНІ ОСОБИСОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ІСПАНІЇ ЯК ЕЛЕМЕНТУ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ","authors":"Наталія Коцан, Сніжана Фіногенова, Вікторія Коцан","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-170-180","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-170-180","url":null,"abstract":"У статті розглядаються питання, що стосуються виникнення публічної дипломатії завдяки розвитку міжнародного туризму. Зосереджено увагу на функціональних можливостях міжнародного туризму як каналу публічної дипломатії. Визначено особливе місце туризму як зовнішньополітичного інструменту впливу на світові туристичні потоки, а також як основного інструменту публічної дипломатії, який гуманізує міжнародні відносини і зміцнює образ держави. Проаналізовано історичний досвід Іспанії з порушеного питання, виділено основні етапи розвитку, події, що сприяли зародженню міжнародного туризму, а в майбутньому його функціонуванню як публічної дипломатії. Наведено детальний опис туристичної сфери Іспанії, оприлюднено статистичні дані туристичних потоків, найбільш популярних місць, кількості туристів та кількості прибутків від туризму. Особливу увагу надано розгляду туризму як інструменту «м'якої сили», оскільки нова публічна дипломатія дозволяє соціальним інститутам та процесам (серед яких і туризм) бути активними та впливовими суб'єктами міжнародних відносин та публічної дипломатії. Виявлено, що суцільна глобалізація надає туризму політичної ваги, оскільки він є неформальним фактором міжнародних контактів, а також суттєвим додатковим інструментом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави. Проаналізовано функцію туризму в Іспанії як базової основи публічної дипломатії. У той же час дипломатію розглянуто як один зі способів реалізації оперативної стратегії задля розвиток національного туризму та укріпленню його позицій в економіці країни. Особливу увагу надано розгляду питання та особливостей поняття туристична дипломатія. Туристична дипломатія, будучи по сутності економічною, в даний час здійснюється все більшою мірою методами публічної дипломатії. Зазначено, що одним із сучасних методів як конкуренції, так і реалізації концепції «м'якої сили», є розвиток бренду. Бренди території стають невід'ємними символи туристичної індустрії. Брендинг туристичних територій, будучи інструментом «м'якої сили», підвищує ефективність туристичної дипломатії зокрема, а публічної дипломатії загалом. Наголошено на ролі туризму у підтримці миру та взаєморозуміння між країнами. І як висновок визначено роль туризму як дієвої стратегії щодо успішної реалізації публічної дипломатії у світовому просторі.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"77 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463619","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-17-30
Дмитро Коротков
У статті аналізується зміст аналітичних центрів США та Китаю та їх вплив на процес прийняття політичних рішень керівництвом країни. Зазначено, що Think Tank існують у державах з різними типами політичних режимів (як у демократичних, так і у авторитарних), тим самим засвідчують свою суспільну значущість, а також здатність до адаптації до різних умов функціонування. Констатовано, що Think Tank в демократичних країнах уже давно відіграють провідну роль у формуванні політики, пропонуючи експертні оцінки найрізноманітніших ситуацій ‑ від боротьби з глобальною економічною кризою до аналізу бойових дій.
Аналітичні центри авторитарного простору мають свої особливості. У рамках діючих китайських аналітичних центрів не існує значного розмаїття думок і позицій, які відрізняють аналогічні західні «мозкові центри». Інша відмінність полягає в їхній близькості до уряду, що дає можливість більшого впливу на посадовців, які ухвалюють рішення в країні з боку аналітичних центрів ніж у більшості американських чи європейських «колег». У китайських державних діячів є невеликий вибір у можливості професійного консультування у сфері міжнародних відносин, а також мало стимулів шукати подібні консультації за межами традиційних інститутів. Вплив аналітичних центрів на процес прийняття рішень у сфері зовнішньої політики, значною мірою залежить від особистих зв'язків керівників цих центрів у політичній еліті китайської держави. З 2019-2021 рр., опинившись перед викликом створення антикитайського альянсу (AUKUS), влада КНР зажадала від аналітичних центрів не тільки експертно-аналітичної роботи, а й розроблення проектів рішень із найважливіших питань зовнішнього та внутрішнього розвитку.
{"title":"«THINK TANKS» ЯК СУЧАСНІ АКТОРИ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ: БОРОТЬБА В ПРОСТОРІ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ","authors":"Дмитро Коротков","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-17-30","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-17-30","url":null,"abstract":"У статті аналізується зміст аналітичних центрів США та Китаю та їх вплив на процес прийняття політичних рішень керівництвом країни. Зазначено, що Think Tank існують у державах з різними типами політичних режимів (як у демократичних, так і у авторитарних), тим самим засвідчують свою суспільну значущість, а також здатність до адаптації до різних умов функціонування. Констатовано, що Think Tank в демократичних країнах уже давно відіграють провідну роль у формуванні політики, пропонуючи експертні оцінки найрізноманітніших ситуацій ‑ від боротьби з глобальною економічною кризою до аналізу бойових дій.
 Аналітичні центри авторитарного простору мають свої особливості. У рамках діючих китайських аналітичних центрів не існує значного розмаїття думок і позицій, які відрізняють аналогічні західні «мозкові центри». Інша відмінність полягає в їхній близькості до уряду, що дає можливість більшого впливу на посадовців, які ухвалюють рішення в країні з боку аналітичних центрів ніж у більшості американських чи європейських «колег». У китайських державних діячів є невеликий вибір у можливості професійного консультування у сфері міжнародних відносин, а також мало стимулів шукати подібні консультації за межами традиційних інститутів. Вплив аналітичних центрів на процес прийняття рішень у сфері зовнішньої політики, значною мірою залежить від особистих зв'язків керівників цих центрів у політичній еліті китайської держави. З 2019-2021 рр., опинившись перед викликом створення антикитайського альянсу (AUKUS), влада КНР зажадала від аналітичних центрів не тільки експертно-аналітичної роботи, а й розроблення проектів рішень із найважливіших питань зовнішнього та внутрішнього розвитку.
","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"71 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463617","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-6-17
Катерина Барбашина
Анотація. Дослідження присвячене особливій ролі, яку Франція відіграє в Європейському регіоні . Незважаючи на стрімку динаміку в різні історичні періоди, політика Франції залишалася послідовною, вона прагне зберегти домінування у Європі. Вплив у регіоні додає Франції міжнародної ваги, можливість впливати на міжнародну політику, вести незалежний зовнішній курс та задовольняти національні інтереси. На початку 1990-х років у зв’язку із геополітичними змінами, а саме завершенням «холодної війни», появи нових держав у Центрально-Східній Європі зникнення біполярної міжнародної системи, активізувалося будівництво нової європейської структури, в якій Франція зайняла провідне місце з чітко виокремленими геополітичними інтересами. Закінчення «холодної війни», глибока трансформація геополітичної структури системи міжнародних відносин докорінним чином змінили умови міжнародної діяльності Франції. Вона постала перед потребою визначити своє місце у новій пост біполярній системі. Відтак Франція проводить багатовекторну політику, відіграючи провідну роль у міжнародних подіях, створює власні сфери впливу. Прагнення утриматися на політичному «олімпі» створює ґрунт для швидкої орієнтації та зміни векторів, які, перш за все, спрямовані на побудову міцної зовнішньої політики. В цих умовах дослідження геополітичних векторів розвитку Французької республіки є необхідним елементом визначення статусної особливості Франції в планетарному масштабі та в системі регіональних взаємозв’язків. Пошук Францією нових шляхів самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин та прагнення до активних дій на міжнародній арені, обумовили діяльність французьких Президентів щодо визначення нових геополітичних векторів розвитку.
{"title":"СТАНОВЛЕННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ВЕКТОРА ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ","authors":"Катерина Барбашина","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-6-17","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-6-17","url":null,"abstract":"Анотація. Дослідження присвячене особливій ролі, яку Франція відіграє в Європейському регіоні . Незважаючи на стрімку динаміку в різні історичні періоди, політика Франції залишалася послідовною, вона прагне зберегти домінування у Європі. Вплив у регіоні додає Франції міжнародної ваги, можливість впливати на міжнародну політику, вести незалежний зовнішній курс та задовольняти національні інтереси. На початку 1990-х років у зв’язку із геополітичними змінами, а саме завершенням «холодної війни», появи нових держав у Центрально-Східній Європі зникнення біполярної міжнародної системи, активізувалося будівництво нової європейської структури, в якій Франція зайняла провідне місце з чітко виокремленими геополітичними інтересами. Закінчення «холодної війни», глибока трансформація геополітичної структури системи міжнародних відносин докорінним чином змінили умови міжнародної діяльності Франції. Вона постала перед потребою визначити своє місце у новій пост біполярній системі. Відтак Франція проводить багатовекторну політику, відіграючи провідну роль у міжнародних подіях, створює власні сфери впливу. Прагнення утриматися на політичному «олімпі» створює ґрунт для швидкої орієнтації та зміни векторів, які, перш за все, спрямовані на побудову міцної зовнішньої політики. В цих умовах дослідження геополітичних векторів розвитку Французької республіки є необхідним елементом визначення статусної особливості Франції в планетарному масштабі та в системі регіональних взаємозв’язків. Пошук Францією нових шляхів самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин та прагнення до активних дій на міжнародній арені, обумовили діяльність французьких Президентів щодо визначення нових геополітичних векторів розвитку.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"351 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463616","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-204-221
Олександр Соколовський
У статті розглянуто роль національних меншин,які компактно проживають у прикордонних регіонах,у розвитку транскордонної співпраці України та Угорщини, визначено основні сфери, напрямки, проблеми та перспективи співпраці. Транскордонна співпраця між Україною та Угорщиною у сфері захисту прав національних меншин є важливим елементом взаємовідносин між двома країнами і особливо така співпраця активізувалась після отримання Угорщиною статусу члена Європейського Союзу, що відкрило нові можливості для спільних проектів та ініціатив у галузі захисту прав національних меншин.Особлива увага автором приділяється дослідженнюнаціональних меншин як суб’єктів транскордонних відносин,впливу історичних, культурних та політичних чинників щодо діяльності національних меншин. Також автор розглядає зовнішню політику Угорщини щодо підтримки угорців закордоном, вплив національних меншин на характер міждержавних відносин в регіоні, функціонування організацій національних меншин на регіональному та міжнародному рівнях.Наголошується, що за останні роки Україна значно вдосконалила нормативну базу у розвитку транскордонного співробітництва з країнами Центральної Європи, однак на рівні політичних відносин із Угорщиною спостерігається багаторічна криза, Угорщина використовує питання захисту прав національних меншин як інструмент тиску на Україну на міжнародному рівні. Питання угорської національної меншини є проблемним питаням у двосторонніх стосунках України та Угорщини, оскільки остання намагається найрізноманітнішими способами, в тому числі і шанташем, досягнути максимальної автономії для своєї меншини. Національні меншини є важливою складовою суспільства, яка має право на збереження своєї культури, мови та традицій. Однак, з іншого боку, національні меншини також повинні взаємодіяти з більшістю та дотримуватися законів і правил держави. Питання прав національних меншин є складним та потребує компромісів, а тому співпраця між Угорщиною та Україною може допомогти вирішити ці питання шляхом діалогу та взаєморозуміння. Разом з тим, належне виконання та розвиток існуючих механізмів співпраці потребує більш ефективного залучення громадськості та залучення більш широкої участі місцевих органів влади. З'ясовано, що залучення до транскордонної співпраці угорської національної меншини, є важливим елементом у двосторонніх стосунках України та Угорщини. Попри це, Угорщина нівелює інтереси України та розглядає лише інтереси угорської національної меншини, яка компактно проживає на території Закарпаття. Відкритість сторін, а також поглиблення залученості до співпраці представників угорської національної меншини надало б чудові можливості для ефективної транскордонної співпраці та розвитку Закарпатського регіону в цілому.
{"title":"РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ УГОРЩИНИ ТА УКРАЇНИ","authors":"Олександр Соколовський","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-204-221","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-204-221","url":null,"abstract":"У статті розглянуто роль національних меншин,які компактно проживають у прикордонних регіонах,у розвитку транскордонної співпраці України та Угорщини, визначено основні сфери, напрямки, проблеми та перспективи співпраці. Транскордонна співпраця між Україною та Угорщиною у сфері захисту прав національних меншин є важливим елементом взаємовідносин між двома країнами і особливо така співпраця активізувалась після отримання Угорщиною статусу члена Європейського Союзу, що відкрило нові можливості для спільних проектів та ініціатив у галузі захисту прав національних меншин.Особлива увага автором приділяється дослідженнюнаціональних меншин як суб’єктів транскордонних відносин,впливу історичних, культурних та політичних чинників щодо діяльності національних меншин. Також автор розглядає зовнішню політику Угорщини щодо підтримки угорців закордоном, вплив національних меншин на характер міждержавних відносин в регіоні, функціонування організацій національних меншин на регіональному та міжнародному рівнях.Наголошується, що за останні роки Україна значно вдосконалила нормативну базу у розвитку транскордонного співробітництва з країнами Центральної Європи, однак на рівні політичних відносин із Угорщиною спостерігається багаторічна криза, Угорщина використовує питання захисту прав національних меншин як інструмент тиску на Україну на міжнародному рівні. Питання угорської національної меншини є проблемним питаням у двосторонніх стосунках України та Угорщини, оскільки остання намагається найрізноманітнішими способами, в тому числі і шанташем, досягнути максимальної автономії для своєї меншини. Національні меншини є важливою складовою суспільства, яка має право на збереження своєї культури, мови та традицій. Однак, з іншого боку, національні меншини також повинні взаємодіяти з більшістю та дотримуватися законів і правил держави. Питання прав національних меншин є складним та потребує компромісів, а тому співпраця між Угорщиною та Україною може допомогти вирішити ці питання шляхом діалогу та взаєморозуміння. Разом з тим, належне виконання та розвиток існуючих механізмів співпраці потребує більш ефективного залучення громадськості та залучення більш широкої участі місцевих органів влади. З'ясовано, що залучення до транскордонної співпраці угорської національної меншини, є важливим елементом у двосторонніх стосунках України та Угорщини. Попри це, Угорщина нівелює інтереси України та розглядає лише інтереси угорської національної меншини, яка компактно проживає на території Закарпаття. Відкритість сторін, а також поглиблення залученості до співпраці представників угорської національної меншини надало б чудові можливості для ефективної транскордонної співпраці та розвитку Закарпатського регіону в цілому.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"36 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463370","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-61-74
Оксана Кукалець
Характерними рисами образу КНР серед країн Заходу є наявність супе- речностей у сприйнятті азійської країни, що проявляються в позитивній оцінці китайської історії та культури й негативних асоціаціях, пов’язаних із її керівництвом. Більшість країн Західної Європи сприймають азійську країну- партнера радше негативно, у той час як у країнах ЦСЄ переважає нейтральне сприйняття. Наприклад, у 2013 р. більшість європейських країн сприймали КНР і не в ролі партнера, і не в ролі ворога. У зв’язку з цим у комунікації Європейської комісії «Елементи нової стратегії ЄС щодо Китаю» за 2016 р. особливу увагу приділяють питанню єдності ЄС у контексті співпра- ці з КНР. Документ згадує про необхідність формування сильної, чіткої та єдиної позиції європейських країн у їхній співпраці з Китаєм, зважаючи на співпрацю у форматі «16+1» або ж окреме двостороннє співробітництво. Незважаючи на критику КНР, Європейська комісія визнає, що ця азійська країна є важливим партнером для ЄС. В «Елементах нової стратегії ЄС щодо Китаю» згадується, що процвітання Європи залежить від стабільного розвитку КНР, що формує зацікавленість першої від економічного успіху та реформ у Китаї. Поряд із цим, тенденція, яка прослідковується в зміні образу КНР серед європейських громадян за період 2016–2018 рр., – це зростання кількості європейців, котрі сприймають КНР краще за США. До того ж, згідно з опитуванням, проведеним Pew Research Center у 2018 р., серед європейських країн переважала відсутність довіри до Сі Цзіньпіна як політика, який робить правильний внесок у міжнародні відносини. Ситуація почала змінюватись у 2019 р., коли азійську країну дедалі частіше ідентифікували як економічного конкурента та ворога. Незважаючи на це, усе більш усталеним стає образ КНР як провідної економічної сили, що частково пов’язано з популяризацією ініціативи «Один пояс, один шлях».
{"title":"ОБРАЗ КНР У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ ІЗ 2012 ДО 2019 Р.","authors":"Оксана Кукалець","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-61-74","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-61-74","url":null,"abstract":"Характерними рисами образу КНР серед країн Заходу є наявність супе- речностей у сприйнятті азійської країни, що проявляються в позитивній оцінці китайської історії та культури й негативних асоціаціях, пов’язаних із її керівництвом. Більшість країн Західної Європи сприймають азійську країну- партнера радше негативно, у той час як у країнах ЦСЄ переважає нейтральне сприйняття. Наприклад, у 2013 р. більшість європейських країн сприймали КНР і не в ролі партнера, і не в ролі ворога. У зв’язку з цим у комунікації Європейської комісії «Елементи нової стратегії ЄС щодо Китаю» за 2016 р. особливу увагу приділяють питанню єдності ЄС у контексті співпра- ці з КНР. Документ згадує про необхідність формування сильної, чіткої та єдиної позиції європейських країн у їхній співпраці з Китаєм, зважаючи на співпрацю у форматі «16+1» або ж окреме двостороннє співробітництво. Незважаючи на критику КНР, Європейська комісія визнає, що ця азійська країна є важливим партнером для ЄС. В «Елементах нової стратегії ЄС щодо Китаю» згадується, що процвітання Європи залежить від стабільного розвитку КНР, що формує зацікавленість першої від економічного успіху та реформ у Китаї. Поряд із цим, тенденція, яка прослідковується в зміні образу КНР серед європейських громадян за період 2016–2018 рр., – це зростання кількості європейців, котрі сприймають КНР краще за США. До того ж, згідно з опитуванням, проведеним Pew Research Center у 2018 р., серед європейських країн переважала відсутність довіри до Сі Цзіньпіна як політика, який робить правильний внесок у міжнародні відносини. Ситуація почала змінюватись у 2019 р., коли азійську країну дедалі частіше ідентифікували як економічного конкурента та ворога. Незважаючи на це, усе більш усталеним стає образ КНР як провідної економічної сили, що частково пов’язано з популяризацією ініціативи «Один пояс, один шлях».","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"49 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463620","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.29038/2524-2679-2023-01-75-90
Наталія Піпченко, Ярослав Лепеха
Німеччина обрала для себе збалансовану модель розвитку довірливих відносин із ключовими партнерами та спонукання до співпраці інших міжнародних акторів. З огляду на це, керівництво країни зосередилося на просуванні цінностей культурної політики Німеччини, що поєдналося з активною фінансово-економічною діяльністю та боротьбою з негативними наративами про країну. Ключовими завданнями стратегічних комунікацій Німеччини стали формування позитивного образу держави, трансформація міжнародно-політичного статусу та збереження передової ролі в ЄС. Установлено, що стратегічні комунікації Німеччини мають внутрішню й зовнішню спрямованість, а їх ефективність пов’язана зі свободою та вмотивованою діяльністю німецьких недержавних інституцій. Унаслідок повномасштабної війни Росії проти України зовнішньополітична діяльність Німеччини була зосереджена на підтримці територіальної цілісності та суверенітету України, сприянні розвитку демократії та економіки країни, а також боротьбі з російськими дезінформаційними кампаніями, спрямованими на дискредитацію політичних, економічних, безпекових і соціально- гуманітарних здобутків Німеччини. При цьому в процесі просування загальноєвропейських інтересів та захисту від гібридних загроз провідна роль ФРН дедалі більше досягається за допомогою використання жорстких методів управління й фінансово-економічної міці. Хоча зовнішньополітичне відомство Німеччини та активізувало наявні комунікаційні інструменти, щоб покращити якість власної комунікації й протидіяти поширенню неправди- вої інформації про зовнішньо- та внутрішньополітичні ініціативи держави. Упродовж наступних років спостерігатиметься зміна зовнішньополітич- них пріоритетів як Німеччини, так і інших міжнародних акторів, а також посилення спільних міжнародних дій щодо протидії поширенню неправди- вої інформації та об’єднання міжнародних зусиль щодо вдосконалення правового й технічного регулювання засобів спілкування із зовнішньою та внутрішньою аудиторіями.
*Дослідження присвячене 30-річчю заснування в Україні освітньо-наукового напряму «Міжнародна інформація/комунікації»
{"title":"ПІДТРИМКА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НІМЕЧЧИНИ ІНСТРУМЕНТАМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ*","authors":"Наталія Піпченко, Ярослав Лепеха","doi":"10.29038/2524-2679-2023-01-75-90","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-75-90","url":null,"abstract":"Німеччина обрала для себе збалансовану модель розвитку довірливих відносин із ключовими партнерами та спонукання до співпраці інших міжнародних акторів. З огляду на це, керівництво країни зосередилося на просуванні цінностей культурної політики Німеччини, що поєдналося з активною фінансово-економічною діяльністю та боротьбою з негативними наративами про країну. Ключовими завданнями стратегічних комунікацій Німеччини стали формування позитивного образу держави, трансформація міжнародно-політичного статусу та збереження передової ролі в ЄС. Установлено, що стратегічні комунікації Німеччини мають внутрішню й зовнішню спрямованість, а їх ефективність пов’язана зі свободою та вмотивованою діяльністю німецьких недержавних інституцій. Унаслідок повномасштабної війни Росії проти України зовнішньополітична діяльність Німеччини була зосереджена на підтримці територіальної цілісності та суверенітету України, сприянні розвитку демократії та економіки країни, а також боротьбі з російськими дезінформаційними кампаніями, спрямованими на дискредитацію політичних, економічних, безпекових і соціально- гуманітарних здобутків Німеччини. При цьому в процесі просування загальноєвропейських інтересів та захисту від гібридних загроз провідна роль ФРН дедалі більше досягається за допомогою використання жорстких методів управління й фінансово-економічної міці. Хоча зовнішньополітичне відомство Німеччини та активізувало наявні комунікаційні інструменти, щоб покращити якість власної комунікації й протидіяти поширенню неправди- вої інформації про зовнішньо- та внутрішньополітичні ініціативи держави. Упродовж наступних років спостерігатиметься зміна зовнішньополітич- них пріоритетів як Німеччини, так і інших міжнародних акторів, а також посилення спільних міжнародних дій щодо протидії поширенню неправди- вої інформації та об’єднання міжнародних зусиль щодо вдосконалення правового й технічного регулювання засобів спілкування із зовнішньою та внутрішньою аудиторіями.
 *Дослідження присвячене 30-річчю заснування в Україні освітньо-наукового напряму «Міжнародна інформація/комунікації»","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135463614","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：