Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-51-62
Ігор Поліщук
У статті розглянуто історію відносин та актуальні проблеми взаємодії між Україною і ЄС у контексті прагнень повноцінного членства України в ЄС як однієї з базових цілей національного розвитку на сучасному етапі. Відноси- ни між Україною та ЄС набувають стратегічного значення для збереження й розвитку демократичної євроатлантичної цивілізації за умов агресії з боку авторитарної росії. Україна та Європейський Союз вступили в нову фазу своїх відносин, для якої притаманні зростання взаємозалежності між українськими і європейськими партнерами. Шлях України в Європейський Союз відзначається унікальністю та нестандартністю. Україна, щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, має для початку побудувати в себе відповідну європейським стандартам соціально-політичну модель, перейти до парламентської республіки з децентралізованим унітаризмом. Зроблено висновок про те, що, відіграючи роль східного форпосту західної цивілізації, зі зброєю в руках захищаючи її світоглядні цінності та свою держану незалежність від рф, Україна на практиці довела своє природне право на повернення в європейську родину.
{"title":"МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ: УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ","authors":"Ігор Поліщук","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-51-62","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-51-62","url":null,"abstract":"У статті розглянуто історію відносин та актуальні проблеми взаємодії між Україною і ЄС у контексті прагнень повноцінного членства України в ЄС як однієї з базових цілей національного розвитку на сучасному етапі. Відноси- ни між Україною та ЄС набувають стратегічного значення для збереження й розвитку демократичної євроатлантичної цивілізації за умов агресії з боку авторитарної росії. Україна та Європейський Союз вступили в нову фазу своїх відносин, для якої притаманні зростання взаємозалежності між українськими і європейськими партнерами. Шлях України в Європейський Союз відзначається унікальністю та нестандартністю. Україна, щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, має для початку побудувати в себе відповідну європейським стандартам соціально-політичну модель, перейти до парламентської республіки з децентралізованим унітаризмом. Зроблено висновок про те, що, відіграючи роль східного форпосту західної цивілізації, зі зброєю в руках захищаючи її світоглядні цінності та свою держану незалежність від рф, Україна на практиці довела своє природне право на повернення в європейську родину.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345131","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-196-212
Євгенія Тихомирова
Досліджено основні напрями взаємодії України та Японії під час повномасштабної російсько-української війни та їх оцінку Японією, її допомогу Україні в протистоянні військовому вторгненню росії. Особливу увагу приділено аналізу таких питань, як погляд Японії на російсько- українську війну; основні тренди санкційної політики Японії щодо рф; особливості допомоги Японії в контексті її традицій та менталітету; плани повоєнного співробітництва Японії й України. Зазначено, що агресію росії оцінено Японією як обурливу спробу в односторонньому порядку змінити статус-кво шляхом сили, що потрясає всі основи міжнародного порядку не лише в Європі, але й також в Азії як серйозне порушення міжнародного права, яке є абсолютно не прийнятним. Виявлено, що на першому етапі війни, коли рф окупувала Крим і Донбас, санкції Японії здебільшого мали символічний характер та не сприяли погіршенню її відносин із росією. Проте з моменту початку повномасштабної війни вони стали чимось більшим, ніж просто невдоволення діями рф. Характеризуючи особливості японської допомоги в контексті її традицій та менталітету, відзначено, що допомога Японії була не дуже потужною через різні обмеження з її боку. Проте японський уряд поступово почав розглядати можливості постачання допомоги Україні як жертві агресії, через яку порушуються принципи міжнародного права. Зазначено, що ця країна може стати складовою частиною відновлення інфраструктури, економіки й соціальної сфери, тобто повоєнного співробітництва з Україною, де Японія, найімовірніше, відіграватиме ключову роль.
{"title":"ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНИ ТА ЯПОНІЇ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ","authors":"Євгенія Тихомирова","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-196-212","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-196-212","url":null,"abstract":"Досліджено основні напрями взаємодії України та Японії під час повномасштабної російсько-української війни та їх оцінку Японією, її допомогу Україні в протистоянні військовому вторгненню росії. Особливу увагу приділено аналізу таких питань, як погляд Японії на російсько- українську війну; основні тренди санкційної політики Японії щодо рф; особливості допомоги Японії в контексті її традицій та менталітету; плани повоєнного співробітництва Японії й України. Зазначено, що агресію росії оцінено Японією як обурливу спробу в односторонньому порядку змінити статус-кво шляхом сили, що потрясає всі основи міжнародного порядку не лише в Європі, але й також в Азії як серйозне порушення міжнародного права, яке є абсолютно не прийнятним. Виявлено, що на першому етапі війни, коли рф окупувала Крим і Донбас, санкції Японії здебільшого мали символічний характер та не сприяли погіршенню її відносин із росією. Проте з моменту початку повномасштабної війни вони стали чимось більшим, ніж просто невдоволення діями рф. Характеризуючи особливості японської допомоги в контексті її традицій та менталітету, відзначено, що допомога Японії була не дуже потужною через різні обмеження з її боку. Проте японський уряд поступово почав розглядати можливості постачання допомоги Україні як жертві агресії, через яку порушуються принципи міжнародного права. Зазначено, що ця країна може стати складовою частиною відновлення інфраструктури, економіки й соціальної сфери, тобто повоєнного співробітництва з Україною, де Японія, найімовірніше, відіграватиме ключову роль.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"58 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345133","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-260-275
Віктор Міщук
У статті розглянуто тему ролі національних факторів у міжнародній субрегіональній політиці держав Вишеградської четвірки. Досліджено основні геополітичні стратегії країн Центральної Європи – атлантизм та європейський континенталізм. Проаналізовано підходи до втілення цих стратегій – інтернаціоналізм й автономізм. Акцентовано увагу на змінній ролі національних факторів та їх впливу на зовнішню політику субрегіону. Зокрема, виокремлено основні етапи співпраці у Вишеградській четвірці та простежено зміну динаміки впливу національних факторів на субрегіональну співпрацю в державах Центральної Європи. Досліджено значення зміни стратегії міжнародної політики держав ЦЄ на регіональні європейські міжнародні відносини. Сума отриманих у результаті дослідження знань надала підстави зробити висновки про підвищення ролі національних факторів у формуванні зовнішньополітичної стратегії держав ЦЄ.
{"title":"ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ ЧИННИКІВ НА ФОРМУВАННЯ СУБРЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ","authors":"Віктор Міщук","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-260-275","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-260-275","url":null,"abstract":"У статті розглянуто тему ролі національних факторів у міжнародній субрегіональній політиці держав Вишеградської четвірки. Досліджено основні геополітичні стратегії країн Центральної Європи – атлантизм та європейський континенталізм. Проаналізовано підходи до втілення цих стратегій – інтернаціоналізм й автономізм. Акцентовано увагу на змінній ролі національних факторів та їх впливу на зовнішню політику субрегіону. Зокрема, виокремлено основні етапи співпраці у Вишеградській четвірці та простежено зміну динаміки впливу національних факторів на субрегіональну співпрацю в державах Центральної Європи. Досліджено значення зміни стратегії міжнародної політики держав ЦЄ на регіональні європейські міжнародні відносини. Сума отриманих у результаті дослідження знань надала підстави зробити висновки про підвищення ролі національних факторів у формуванні зовнішньополітичної стратегії держав ЦЄ.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345136","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-145-156
Оксана Кручініна
Проблема інтеграції України до НАТО набула особливого значення в контексті російсько-української війни. Ситуація вимагає глибокого аналізу проблем та перспектив співпраці між Україною й НАТО, що є актуальним для забезпечення національної безпеки. Мета дослідження – показати перспективи України та визначити ключові проблеми й перешкоди на шляху вступу до НАТО. Для досягнення поставленої мети використовували такі методи, як аналіз наукових публікацій, офіційних документів, заяв представників України та НАТО, а також аналіз статистичних даних.
Дослідження засвідчило, що, незважаючи на активну співпрацю між Україною та НАТО, існує низка викликів, котрі ускладнюють процес інтеграції. Серед них – нестабільна безпекова ситуація, внутрішні політичні проблеми, а також незгода окремих країн-членів НАТО. Водночас існують значні перспективи для зміцнення відносин, зокрема активна участь України в спільних місіях НАТО, посилення захисних здатностей України й готовність до політичних і соціальних реформ. Результати дослідження вказують на значні перспективи для зміцнення відносин між Україною та НАТО. Зокрема, простежено активну участь України в спільних місіях НАТО, збільшення оборонного потенціалу України через співпрацю з НАТО, а також постійне зростання підтримки українського суспільства щодо вступу в Альянс.
Результати дослідження можуть бути корисні для розробки політичних стратегій щодо вступу України до НАТО й формування дієвого діалогу з альянсом у контексті сучасних викликів і загроз.
{"title":"УКРАЇНА–НАТО: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ","authors":"Оксана Кручініна","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-145-156","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-145-156","url":null,"abstract":"Проблема інтеграції України до НАТО набула особливого значення в контексті російсько-української війни. Ситуація вимагає глибокого аналізу проблем та перспектив співпраці між Україною й НАТО, що є актуальним для забезпечення національної безпеки. Мета дослідження – показати перспективи України та визначити ключові проблеми й перешкоди на шляху вступу до НАТО. Для досягнення поставленої мети використовували такі методи, як аналіз наукових публікацій, офіційних документів, заяв представників України та НАТО, а також аналіз статистичних даних.
 Дослідження засвідчило, що, незважаючи на активну співпрацю між Україною та НАТО, існує низка викликів, котрі ускладнюють процес інтеграції. Серед них – нестабільна безпекова ситуація, внутрішні політичні проблеми, а також незгода окремих країн-членів НАТО. Водночас існують значні перспективи для зміцнення відносин, зокрема активна участь України в спільних місіях НАТО, посилення захисних здатностей України й готовність до політичних і соціальних реформ. Результати дослідження вказують на значні перспективи для зміцнення відносин між Україною та НАТО. Зокрема, простежено активну участь України в спільних місіях НАТО, збільшення оборонного потенціалу України через співпрацю з НАТО, а також постійне зростання підтримки українського суспільства щодо вступу в Альянс.
 Результати дослідження можуть бути корисні для розробки політичних стратегій щодо вступу України до НАТО й формування дієвого діалогу з альянсом у контексті сучасних викликів і загроз.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"58 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346217","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-249-260
Галина Куц
У статті здійснено аналіз перипетій становлення проблематики націоналізму в європейському політичному дискурсі. У політичній теорії прийнято виділяти дві традиції, які, оформившись протягом історії, стали відображати національну специфіку окремих європейських країн – англосаксонську та континентально-європейську. Загалом англосаксонсь- ка політична традиція сконцентрувалася навколо ідей правової держави, інтернаціоналізму, вільної торгівлі, конституціоналізму. А наріжним ка- менем континентально-європейської політичної традиції стали проблеми націоналізму, національної консолідації, співвідношення демократії (що втілена в ідеї народного суверенітету) і лібералізму, а також проблеми відносин між громадянським суспільством та владою.
Відповідно, проблематику націоналізму більшою мірою висвітлено в концепціях теоретиків континентально-європейської традиції.
Нині більшість європейських країн прийнято означувати країнами лі- беральної демократії. Становлення лібералізму, націоналізму й демократії відбувалося приблизно в один і той самий період. Відповідно, розглянуто перипетії відносин, з одного боку, між лібералізмом та демократією, а з іншого – між лібералізмом і націоналізмом. І дискурс націоналізму, і дискурс демократії певним чином сприяли активізації ліберальних ідей. Водночас лібералізм також потужно впливав на становлення націоналізму, забезпечивши його арсеналом ідеологічної критики, спрямованої на імперські режими.
Аргументовано, що національні ідентичності спроможні мобілізувати та підтримувати міцні спільноти. У політичному контексті національна ідентичність – це головний засіб для легітимації громадського порядку й солідарності (Е. Сміт).
Зазначено, згідно з поглядами Е. Томпсон, що націоналізм – це не лише явище сучасної епохи, але й перспективний тренд майбутньої епохи. Адже глобалізація не здатна нівелювати потужні інтенції унікальності певних національних культур. Навпаки, за умов ефективного брендування вони набувають розвитку, викликаючи цікавість інших через свою незвичність.
{"title":"ПЕРИПЕТІЇ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙ НАЦІОНАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ","authors":"Галина Куц","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-249-260","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-249-260","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз перипетій становлення проблематики націоналізму в європейському політичному дискурсі. У політичній теорії прийнято виділяти дві традиції, які, оформившись протягом історії, стали відображати національну специфіку окремих європейських країн – англосаксонську та континентально-європейську. Загалом англосаксонсь- ка політична традиція сконцентрувалася навколо ідей правової держави, інтернаціоналізму, вільної торгівлі, конституціоналізму. А наріжним ка- менем континентально-європейської політичної традиції стали проблеми націоналізму, національної консолідації, співвідношення демократії (що втілена в ідеї народного суверенітету) і лібералізму, а також проблеми відносин між громадянським суспільством та владою.
 Відповідно, проблематику націоналізму більшою мірою висвітлено в концепціях теоретиків континентально-європейської традиції.
 Нині більшість європейських країн прийнято означувати країнами лі- беральної демократії. Становлення лібералізму, націоналізму й демократії відбувалося приблизно в один і той самий період. Відповідно, розглянуто перипетії відносин, з одного боку, між лібералізмом та демократією, а з іншого – між лібералізмом і націоналізмом. І дискурс націоналізму, і дискурс демократії певним чином сприяли активізації ліберальних ідей. Водночас лібералізм також потужно впливав на становлення націоналізму, забезпечивши його арсеналом ідеологічної критики, спрямованої на імперські режими.
 Аргументовано, що національні ідентичності спроможні мобілізувати та підтримувати міцні спільноти. У політичному контексті національна ідентичність – це головний засіб для легітимації громадського порядку й солідарності (Е. Сміт).
 Зазначено, згідно з поглядами Е. Томпсон, що націоналізм – це не лише явище сучасної епохи, але й перспективний тренд майбутньої епохи. Адже глобалізація не здатна нівелювати потужні інтенції унікальності певних національних культур. Навпаки, за умов ефективного брендування вони набувають розвитку, викликаючи цікавість інших через свою незвичність.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"77 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346212","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-227-249
Сергій Дерев'янко, Руслан Бичай
Забезпечення прав і свобод громадянина є фундаментальним завданням демократичної держави. Права та свободи громадянина гарантуються національним законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами. Винятком є періоди надзвичайних ситуацій, що ставлять під загро- зу існування держави та суспільства. Із метою їх захисту існує спеціальний правовий режим, який передбачає суттєві обмеження громадянських прав і свобод. У статті розглянуто політико-правові аспекти обмеження конституційних прав і свобод під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Акцентовано увагу на об’єктивній необхідності та підставах таких дій державних інститутів. Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики щодо військовозобов’язаних громадян і регулюють їх переміщення в середині держави на поза нею; якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод, зокрема свободи вільного пересування. Установлено, що навіть під час запровадження правового режиму воєнного стану неможливо ввести абсолютну заборону покидати межі держави для військовозобов’язаних осіб. Визначено, що одним з основних завдань уряду є справедливе ранжування та поділ громадян на категорії заради ефективної оборони держави під час війни. Виокремлено категорії військовозобов’язаних громадян, яким державні інститути влади змінили порядок правового статусу та надали можливість виїхати з країни або відмовили й обмежили виїзд за її межі під час дії правового режиму воєнного стану. Досліджено механізми комунікації громадянського суспільства з державною владою під час російсько- української війни 2014–2022 рр. Підкреслено важливість системи електронних петицій як засобу донесення проблемних питань до профільних інституцій, які реалізують державну політику. Зазначено, що загалом держава проводить ефективну політику у сфері забезпечення основних прав і свобод громадянина під час війни й запропоновано рекомендації щодо її вдосконалення.
{"title":"ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ПЕРЕСУВАННЯ ГРОМАДЯН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ","authors":"Сергій Дерев'янко, Руслан Бичай","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-227-249","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-227-249","url":null,"abstract":"Забезпечення прав і свобод громадянина є фундаментальним завданням демократичної держави. Права та свободи громадянина гарантуються національним законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами. Винятком є періоди надзвичайних ситуацій, що ставлять під загро- зу існування держави та суспільства. Із метою їх захисту існує спеціальний правовий режим, який передбачає суттєві обмеження громадянських прав і свобод. У статті розглянуто політико-правові аспекти обмеження конституційних прав і свобод під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Акцентовано увагу на об’єктивній необхідності та підставах таких дій державних інститутів. Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики щодо військовозобов’язаних громадян і регулюють їх переміщення в середині держави на поза нею; якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод, зокрема свободи вільного пересування. Установлено, що навіть під час запровадження правового режиму воєнного стану неможливо ввести абсолютну заборону покидати межі держави для військовозобов’язаних осіб. Визначено, що одним з основних завдань уряду є справедливе ранжування та поділ громадян на категорії заради ефективної оборони держави під час війни. Виокремлено категорії військовозобов’язаних громадян, яким державні інститути влади змінили порядок правового статусу та надали можливість виїхати з країни або відмовили й обмежили виїзд за її межі під час дії правового режиму воєнного стану. Досліджено механізми комунікації громадянського суспільства з державною владою під час російсько- української війни 2014–2022 рр. Підкреслено важливість системи електронних петицій як засобу донесення проблемних питань до профільних інституцій, які реалізують державну політику. Зазначено, що загалом держава проводить ефективну політику у сфері забезпечення основних прав і свобод громадянина під час війни й запропоновано рекомендації щодо її вдосконалення.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"127 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346213","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-212-226
Іван Шишкін
У статті досліджено особливості політики Європейського Союзу в регіо- ні Середземномор’я. Зокрема, проаналізовано причини та передумови, що стали поштовхом до започаткування «Барселонського процесу», охарактеризовано «Барселонську декларацію» й головні аспекти політи- ки ЄС щодо країн Середземноморського регіону після запровадження «Барселонського процесу». Важливим також став аналіз торговельних відносин у регіоні та переваг, які отримали учасники процесу як у Євросоюзі, так і серед інших країн-учасниць (Азійські й Африканські держави регіону). Крім того, показано еволюцію політики Європейського Союзу в межах «Барселонського процесу» залежно від політичних реалій, що існували в регіоні Середземномор’я. Окреслено основні аспекти середземноморської політики в рамках зміненого формату: Союзу для Середземномор’я, ініційованого Францією й підтриманого Європейським Союзом. Описано сам процес створення Союзу для Середземномор’я, його структуру, а також зміни, які існували у зв’язку з переформатуванням політики ЄС уже в рамках цієї організації, проте все ж у межах «Барселонського процесу» загалом. У дослідженні також проаналізовано зміни в середземноморській політиці ЄС після подій «Арабської весни», особливо з огляду на необхідність забезпечення безпеки в регіоні та проблему неконтрольованої стихійної міграції. Загалом у статті комплекс- но висвітлено основні аспекти й еволюцію Середземноморської політики Європейського Союзу від підписання «Барселонської декларації» та до сьогодні.
{"title":"СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ВІД «БАРСЕЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ» ДО СОЮЗУ ДЛЯ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я","authors":"Іван Шишкін","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-212-226","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-212-226","url":null,"abstract":"У статті досліджено особливості політики Європейського Союзу в регіо- ні Середземномор’я. Зокрема, проаналізовано причини та передумови, що стали поштовхом до започаткування «Барселонського процесу», охарактеризовано «Барселонську декларацію» й головні аспекти політи- ки ЄС щодо країн Середземноморського регіону після запровадження «Барселонського процесу». Важливим також став аналіз торговельних відносин у регіоні та переваг, які отримали учасники процесу як у Євросоюзі, так і серед інших країн-учасниць (Азійські й Африканські держави регіону). Крім того, показано еволюцію політики Європейського Союзу в межах «Барселонського процесу» залежно від політичних реалій, що існували в регіоні Середземномор’я. Окреслено основні аспекти середземноморської політики в рамках зміненого формату: Союзу для Середземномор’я, ініційованого Францією й підтриманого Європейським Союзом. Описано сам процес створення Союзу для Середземномор’я, його структуру, а також зміни, які існували у зв’язку з переформатуванням політики ЄС уже в рамках цієї організації, проте все ж у межах «Барселонського процесу» загалом. У дослідженні також проаналізовано зміни в середземноморській політиці ЄС після подій «Арабської весни», особливо з огляду на необхідність забезпечення безпеки в регіоні та проблему неконтрольованої стихійної міграції. Загалом у статті комплекс- но висвітлено основні аспекти й еволюцію Середземноморської політики Європейського Союзу від підписання «Барселонської декларації» та до сьогодні.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345128","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-157-168
Любов Корнійчук, Дар’я Фоменюк
У статті проаналізовано позицію Сполучених Штатів Америки щодо громадянської війни в Ємені, яка триває вже восьмий рік та спричинила в державі жахливу гуманітарну кризу. Регіональні актори, такі як Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран та деякі терористичні угрупування, мають власні інтереси в Ємені, що досить ускладнює ситуацію стосовно врегулювання кризи. У дослідженні схарактеризовано мотиви підтримки Сполученими Штатами Америки дій коаліції на чолі із Саудівською Аравією, яка не змогла зупинити протистояння ворогуючих сторін, а лише загострила й стимулювала його пе- ретворення в кровопролитний конфлікт між внутрішніми, регіональними й глобальними гравцями. З’ясовано, що одним із важливих мотивів утручання США до конфлікту в Ємені була боротьба з тероризмом, адже, наприклад, діяльність осередків Аль-Каїди на Аравійському півострові розглядалася як загроза національній безпеці, адже ймовірним лишалося поширення діяльності терористів за межі регіону. Проаналізовано зміни в підході США до політики щодо Ємену після приходу до влади Джо Байдена, акцентовано на тому, що Вашингтон на сьогодні надає значну гуманітарну допомогу єменському уряду. Також окреслено зусилля американського уряду, що спрямовані на боротьбу зі спробами Ірану допомагати повстанцям-хуситам у війні, зокрема операції з вилученням США зброї, яка направлялася хуситам. Указано на дипломатичні зусилля Вашингтону та проілюстровано його роль в укладанні перемир’я між воюючими сторонами весною 2022 р. У дослідженні констатовано, що військова участь США та поставки американської зброї коаліції на чолі із Саудівською Аравією стали однією з причин того, що конфлікт набув затяжного характеру. Зазначено, що Сполученим Штатам варто припинити будь-які військові втручання, у тому числі й продаж зброї, зосередивши натомість свою увагу на гуманітарній допомозі Ємену. Державі потрібно відновити довіру своїх близькосхідних партнерів і працювати над стратегіями управління після завершення війни.
{"title":"ПОЗИЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЩОДО ВІЙНИ В ЄМЕНІ","authors":"Любов Корнійчук, Дар’я Фоменюк","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-157-168","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-157-168","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано позицію Сполучених Штатів Америки щодо громадянської війни в Ємені, яка триває вже восьмий рік та спричинила в державі жахливу гуманітарну кризу. Регіональні актори, такі як Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран та деякі терористичні угрупування, мають власні інтереси в Ємені, що досить ускладнює ситуацію стосовно врегулювання кризи. У дослідженні схарактеризовано мотиви підтримки Сполученими Штатами Америки дій коаліції на чолі із Саудівською Аравією, яка не змогла зупинити протистояння ворогуючих сторін, а лише загострила й стимулювала його пе- ретворення в кровопролитний конфлікт між внутрішніми, регіональними й глобальними гравцями. З’ясовано, що одним із важливих мотивів утручання США до конфлікту в Ємені була боротьба з тероризмом, адже, наприклад, діяльність осередків Аль-Каїди на Аравійському півострові розглядалася як загроза національній безпеці, адже ймовірним лишалося поширення діяльності терористів за межі регіону. Проаналізовано зміни в підході США до політики щодо Ємену після приходу до влади Джо Байдена, акцентовано на тому, що Вашингтон на сьогодні надає значну гуманітарну допомогу єменському уряду. Також окреслено зусилля американського уряду, що спрямовані на боротьбу зі спробами Ірану допомагати повстанцям-хуситам у війні, зокрема операції з вилученням США зброї, яка направлялася хуситам. Указано на дипломатичні зусилля Вашингтону та проілюстровано його роль в укладанні перемир’я між воюючими сторонами весною 2022 р. У дослідженні констатовано, що військова участь США та поставки американської зброї коаліції на чолі із Саудівською Аравією стали однією з причин того, що конфлікт набув затяжного характеру. Зазначено, що Сполученим Штатам варто припинити будь-які військові втручання, у тому числі й продаж зброї, зосередивши натомість свою увагу на гуманітарній допомозі Ємену. Державі потрібно відновити довіру своїх близькосхідних партнерів і працювати над стратегіями управління після завершення війни.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"23 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136345135","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-179-196
Тетяна Сидорук, Вікторія Віценко
У статті досліджено вплив повномасштабної війни Росії проти України на трансатлантичні відносини (під цим поняттям маються на увазі відносини між США та їхніми європейськими союзниками в межах Північноатлантичного альянсу, а також відносини США з Європейським Союзом). У роботі висвітлено стан відносин між США і європейськими державами після обрання Дж. Байдена президентом; виокремлено основні моменти, які на цьому етапі вносили напругу в ці взаємини. Відзначено наявність змін у сприйнятті Сполученими Штатами Америки стратегічної важливості європейського регіону та пожвавлення відносин після 24 люто- го 2022 р. Акцентовано, що поведінка рф спровокувала не ослаблення НАТО, як сподівався кремль, а навпаки – нарощення обороноздатності Альянсу, збільшення його військової присутності на східному кордоні та рух у напрямі прийняття нових членів – Швеції й Фінляндії.
У статті розглянуто вплив війни на ставлення США і європейських країн до ідеї стратегічної автономії ЄС. Визначено, які з європейських країн продовжують наполягати на важливості цієї концепції, а які, відкидаючи цю ідею, прагнуть ще більшої й тіснішої співпраці у сфері безпеки зі США та не можуть уявити захищеність Європи без залучення до цього США. Пояснюється, чому на цей час і в найближчому майбутньому Європейський Союз не зможе покладатись у сфері оборони лише на власні сили. Водночас автори відзначають, які заходи могли б посилити Європу в оборонному вимірі вже в найближчій перспективі та надали б європейцям більшої впевненості, що теперішня чи наступна влада в США не ставитиме під сумнів внесок Європи в НАТО. Проаналізовано також певні суперечності в економічних відносинах, які простежено як на рівні риторики, так і в практичних діях США й країн-членів Європейського Союзу.
{"title":"ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН США З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ПАРТНЕРАМИ ЗА ПРЕЗИДЕНСТВА ДЖ. БАЙДЕНА ПІД ВПЛИВОМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ","authors":"Тетяна Сидорук, Вікторія Віценко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-179-196","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-179-196","url":null,"abstract":"У статті досліджено вплив повномасштабної війни Росії проти України на трансатлантичні відносини (під цим поняттям маються на увазі відносини між США та їхніми європейськими союзниками в межах Північноатлантичного альянсу, а також відносини США з Європейським Союзом). У роботі висвітлено стан відносин між США і європейськими державами після обрання Дж. Байдена президентом; виокремлено основні моменти, які на цьому етапі вносили напругу в ці взаємини. Відзначено наявність змін у сприйнятті Сполученими Штатами Америки стратегічної важливості європейського регіону та пожвавлення відносин після 24 люто- го 2022 р. Акцентовано, що поведінка рф спровокувала не ослаблення НАТО, як сподівався кремль, а навпаки – нарощення обороноздатності Альянсу, збільшення його військової присутності на східному кордоні та рух у напрямі прийняття нових членів – Швеції й Фінляндії.
 У статті розглянуто вплив війни на ставлення США і європейських країн до ідеї стратегічної автономії ЄС. Визначено, які з європейських країн продовжують наполягати на важливості цієї концепції, а які, відкидаючи цю ідею, прагнуть ще більшої й тіснішої співпраці у сфері безпеки зі США та не можуть уявити захищеність Європи без залучення до цього США. Пояснюється, чому на цей час і в найближчому майбутньому Європейський Союз не зможе покладатись у сфері оборони лише на власні сили. Водночас автори відзначають, які заходи могли б посилити Європу в оборонному вимірі вже в найближчій перспективі та надали б європейцям більшої впевненості, що теперішня чи наступна влада в США не ставитиме під сумнів внесок Європи в НАТО. Проаналізовано також певні суперечності в економічних відносинах, які простежено як на рівні риторики, так і в практичних діях США й країн-членів Європейського Союзу.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"104 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346218","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-25DOI: 10.29038/2524-2679-2023-02-33-51
Анатолій Парфіненко
Досліджуються особливості становлення та розвиту міжнародного режиму подорожей і туризму як структурного компонента формування ліберального світового порядку. Відзначається, що світовий туристичний проєкт активно просувався Заходом як утілення парадигми «ліберального інтернаціоналізму» – порядку, який утворився під час холодної війни на основі американської ліберальної гегемонії. Він передбачав поширення демократії, захист прав людини, міжнародну взаємодію через багатосторонні інститути, вільну торгівлю й свободу пересування. Стверджується, шо міжнародний режим подорожей та туризму представлений багатосторонніми інститутами й угодами, нормами та цінностями, які становлять фундаментальні основи ліберального світового порядку. Зокрема, він безпосередньо пов’язаний і походить від правових норм, що стверджують свободу пересування, право на дозвілля та відпочинок. На інституціональному рівні формування міжнародного режиму подорожей і туризму пов’язане з діяльністю Всесвітньої туристичної організації та інших установ ООН. Центральними концептами дискурсу світової туристичної політики стали лібералізація режимів мобільності, поглиблення зовнішньоекономічних відносин між країнами у сфері туризму, подолання глобальної нерівності та відсталості, реаліза- ція через туризм ідей розвитку й соціального прогресу, установлення взаєморозуміння та миру між націями, побудова демократичного та справедливого суспільства, заснованого на космополітичних ідеях усесвітньої гостинності. Зроблено висновок, що міжнародний туризм і подорожі відіграли важливу роль у подоланні блокового протистояння в роки холодної війни й у поваленні комуністичних режимів у Європі. У постбіополярну епоху мобільність постала як усепроникливий дискурс ліберальної демократії та ринкової економіки. Подорожі стали важливою основою інтеграційних процесів у Європі й демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах.
{"title":"МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЛІБЕРАЛЬНОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ","authors":"Анатолій Парфіненко","doi":"10.29038/2524-2679-2023-02-33-51","DOIUrl":"https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-02-33-51","url":null,"abstract":"Досліджуються особливості становлення та розвиту міжнародного режиму подорожей і туризму як структурного компонента формування ліберального світового порядку. Відзначається, що світовий туристичний проєкт активно просувався Заходом як утілення парадигми «ліберального інтернаціоналізму» – порядку, який утворився під час холодної війни на основі американської ліберальної гегемонії. Він передбачав поширення демократії, захист прав людини, міжнародну взаємодію через багатосторонні інститути, вільну торгівлю й свободу пересування. Стверджується, шо міжнародний режим подорожей та туризму представлений багатосторонніми інститутами й угодами, нормами та цінностями, які становлять фундаментальні основи ліберального світового порядку. Зокрема, він безпосередньо пов’язаний і походить від правових норм, що стверджують свободу пересування, право на дозвілля та відпочинок. На інституціональному рівні формування міжнародного режиму подорожей і туризму пов’язане з діяльністю Всесвітньої туристичної організації та інших установ ООН. Центральними концептами дискурсу світової туристичної політики стали лібералізація режимів мобільності, поглиблення зовнішньоекономічних відносин між країнами у сфері туризму, подолання глобальної нерівності та відсталості, реаліза- ція через туризм ідей розвитку й соціального прогресу, установлення взаєморозуміння та миру між націями, побудова демократичного та справедливого суспільства, заснованого на космополітичних ідеях усесвітньої гостинності. Зроблено висновок, що міжнародний туризм і подорожі відіграли важливу роль у подоланні блокового протистояння в роки холодної війни й у поваленні комуністичних режимів у Європі. У постбіополярну епоху мобільність постала як усепроникливий дискурс ліберальної демократії та ринкової економіки. Подорожі стали важливою основою інтеграційних процесів у Європі й демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах.","PeriodicalId":33601,"journal":{"name":"Mizhnarodni vidnosini suspil''ni komunikatsiyi ta regional''ni studiyi","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136346223","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：