Стаття присвячена дослідженню особливостей застосування соціального діалогу в якості інструменту вирішення проблем молодіжної зайнятості в Україні в умовах війни. Розглянуто ринок молодіжної праці, охарактеризовано сегмент молодіжної зайнятості в Україні, проведено аналіз основних показників, які характеризують стан зайнятості молоді. Активна економічна поведінка молоді впливає практично на всі аспекти економіки країни, і є одним із найважливіших джерел її розвитку. У статті викладені основні проблеми молодіжної зайнятості в Україні: низький рівень економічної активності, безробіття, неформальна зайнятість, структурний дисбаланс між попитом та пропозицією на ринку праці. Вирішення проблем молодіжної зайнятості вимагає формування механізму ефективної взаємодії та співпраці молоді (профспілок), роботодавців, освітнього простору і держави, що полягає у координації зусиль та спільних заходах, направлених на покращення ситуації на ринку праці та забезпечення молодих людей доступними робочими місцями. Одним з таких механізмів є соціальний діалог, який здатний виступати досить дієвим інструментом вирішення проблем молодіжної зайнятості в Україні в умовах війни та повоєнної відбудови. Наголошено на необхідність налагодження співпраці та взаємодії роботодавців із навчальними закладами з метою досягнення балансу між попитом та пропозицією на ринку праці, відповідності рівня освіти сучасним вимогам ринку праці. Держава повинна провадити активну політику щодо створення сприятливих умов для підвищення рівня молодіжної зайнятості. Впровадження прозорих і ефективних механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування молодих осіб та надання їм гідних умов праці, забезпечення їх достатнім доходом і високим рівнем соціального захисту, подолання стереотипних уявлень роботодавців стосовно низького професіоналізму молоді, мотивація молодих людей до трудової активності мають стати пріоритетом державної політики у найближчій перспективі. Зусилля влади також мають бути спрямовані на розробку відповідних повоєнних стратегій у сфері зайнятості, які повинні враховувати забезпечення роботою молодих людей, котрі повертатимуться з-закордону, а також демобілізованих військових.
{"title":"Соціальний діалог як інструмент вирішення проблем молодіжної зайнятості в Україні в умовах війни","authors":"Natalia Hromadska","doi":"10.34132/pard2023.20.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.05","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню особливостей застосування соціального діалогу в якості інструменту вирішення проблем молодіжної зайнятості в Україні в умовах війни. Розглянуто ринок молодіжної праці, охарактеризовано сегмент молодіжної зайнятості в Україні, проведено аналіз основних показників, які характеризують стан зайнятості молоді. Активна економічна поведінка молоді впливає практично на всі аспекти економіки країни, і є одним із найважливіших джерел її розвитку. \u0000У статті викладені основні проблеми молодіжної зайнятості в Україні: низький рівень економічної активності, безробіття, неформальна зайнятість, структурний дисбаланс між попитом та пропозицією на ринку праці. Вирішення проблем молодіжної зайнятості вимагає формування механізму ефективної взаємодії та співпраці молоді (профспілок), роботодавців, освітнього простору і держави, що полягає у координації зусиль та спільних заходах, направлених на покращення ситуації на ринку праці та забезпечення молодих людей доступними робочими місцями. Одним з таких механізмів є соціальний діалог, який здатний виступати досить дієвим інструментом вирішення проблем молодіжної зайнятості в Україні в умовах війни та повоєнної відбудови. Наголошено на необхідність налагодження співпраці та взаємодії роботодавців із навчальними закладами з метою досягнення балансу між попитом та пропозицією на ринку праці, відповідності рівня освіти сучасним вимогам ринку праці. \u0000Держава повинна провадити активну політику щодо створення сприятливих умов для підвищення рівня молодіжної зайнятості. Впровадження прозорих і ефективних механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування молодих осіб та надання їм гідних умов праці, забезпечення їх достатнім доходом і високим рівнем соціального захисту, подолання стереотипних уявлень роботодавців стосовно низького професіоналізму молоді, мотивація молодих людей до трудової активності мають стати пріоритетом державної політики у найближчій перспективі. \u0000Зусилля влади також мають бути спрямовані на розробку відповідних повоєнних стратегій у сфері зайнятості, які повинні враховувати забезпечення роботою молодих людей, котрі повертатимуться з-закордону, а також демобілізованих військових.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43464515","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
D. Dzvinchuk, Vasyl Hladii, V. Popovych, Viktor Petrenko
На прикладі Івано-Франківської області розглянуто доцільність та обґрунтовано можливості внесення змін в процеси і процедури публічного управління стратегічним розвитком регіонів України в умовах воєнного часу, повоєнного відновлення та майбутнього розвитку. Продемонстровано, що як у запропонованому переліку планів окремих робочих груп Національної Ради з Відновлення України (НРВУ), так і в інших публічних документах не спостерігається цілісного і стратегічно узагальненого бачення відновлення та розвитку країни на основі єдиного для всієї держави стратегічного документу. Це вимагає внесення в процеси і процедури стратегічного управління таких змін, які б гарантували врахування в стратегічних планах, цілях і завданнях окремих регіонів не тільки загальнодержавних цілей та інтересів регіону, а й брали до уваги цілі та інтереси ще й інших регіонів та міжрегіональних утворень країни, які диференційовано на 4 категорії: тимчасово окупованих, деокупованих, прифронтових і тилових. Запропонована диференціація вимагає переходу системи до використання новітніх технологій управління з погодження і гармонізації стратегічних цілей та інтересів представницької влади, науки, бізнесу і громадськості на всіх рівнях системи публічного управління та адміністрування із одночасним створенням для інтеграції інтелектуального потенціалу і ресурсів влади, бізнесу та громадськості при органах публічного управління кожного регіону на всіх рівнях його управлінської ієрархії т. зв. дорадчих структур науково-консультативно-навчального супроводу стратегічного управління сталим розвитком. На прикладі здійснених у такій структурі науково-теоретичних напрацювань і практичних рекомендацій показано доцільність використання з цією метою діючої в рамках вищого навчального закладу науково-навчально-дослідницької лабораторії (ННДЛ).
{"title":"Про доцільні зміни в управлінні стратегічним розвитком регіонів України в умовах війни (на прикладі Івано-Франківської області)","authors":"D. Dzvinchuk, Vasyl Hladii, V. Popovych, Viktor Petrenko","doi":"10.34132/pard2023.20.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.06","url":null,"abstract":"На прикладі Івано-Франківської області розглянуто доцільність та обґрунтовано можливості внесення змін в процеси і процедури публічного управління стратегічним розвитком регіонів України в умовах воєнного часу, повоєнного відновлення та майбутнього розвитку. Продемонстровано, що як у запропонованому переліку планів окремих робочих груп Національної Ради з Відновлення України (НРВУ), так і в інших публічних документах не спостерігається цілісного і стратегічно узагальненого бачення відновлення та розвитку країни на основі єдиного для всієї держави стратегічного документу. Це вимагає внесення в процеси і процедури стратегічного управління таких змін, які б гарантували врахування в стратегічних планах, цілях і завданнях окремих регіонів не тільки загальнодержавних цілей та інтересів регіону, а й брали до уваги цілі та інтереси ще й інших регіонів та міжрегіональних утворень країни, які диференційовано на 4 категорії: тимчасово окупованих, деокупованих, прифронтових і тилових. Запропонована диференціація вимагає переходу системи до використання новітніх технологій управління з погодження і гармонізації стратегічних цілей та інтересів представницької влади, науки, бізнесу і громадськості на всіх рівнях системи публічного управління та адміністрування із одночасним створенням для інтеграції інтелектуального потенціалу і ресурсів влади, бізнесу та громадськості при органах публічного управління кожного регіону на всіх рівнях його управлінської ієрархії т. зв. дорадчих структур науково-консультативно-навчального супроводу стратегічного управління сталим розвитком. На прикладі здійснених у такій структурі науково-теоретичних напрацювань і практичних рекомендацій показано доцільність використання з цією метою діючої в рамках вищого навчального закладу науково-навчально-дослідницької лабораторії (ННДЛ).","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48169878","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена аналізу процесу цифровізації та співпраці між Україною та державами-членами Європейського Союзу. Проаналізовано особливості цифровізації в Україні як невід’ємної складової процесу реконструкції, модернізації української економіки та розбудови якісної європейської інфраструктури з метою приєднання держави до європейської та євроатлантичної спільноти. Проведено аналіз стану реформ в Україні у напрямку цифровізації послуг, їх доступності для громадян, розвитку електронного урядування та забезпечення прозорості публічної інформації у формі відкритих даних. Проаналізовано законодавче та нормативне забезпечення у сфері функціонування та розвитку електронного урядування в країнах ЄС та в Україні, зокрема, у напрямку цифрової трансформації державного управління та виконання Україною міжнародних зобов’язань. Проаналізовано та систематизовано дані досліджень європейських та міжнародних інституцій щодо розвитку електронного врядування, ІКТ, людського потенціалу, відкритих даних та електронних послуг в світі та Україні. Встановлено, що в Україні спостерігається висока готовність до використання цифрових технологій. Однією з форм безпосередньої підтримки країнами ЄС цифровізації в Україні, є підписання у вересні 2022 року угоди з Європейською комісією про приєднання України до Програми «Цифрова Європа». Україна зможе отримати фінансування та підтримку від Програми в таких сферах, як: штучний інтелект, суперкомп’ютери, цифрові навички. Доведено, що цифровізація в Україні сприяє технологічному і демократичному розвитку країни, модернізації її економіки, доступності державних послуг, прозорості влади, відповідно Україна потребуватиме підтримки та подальшої співпраці з боку провідних світових технологічних компаній Європи та світу для реалізації системних реформ та післявоєнної відбудови.
{"title":"Цифровізація та співпраця Європейського союзу та України","authors":"H. Bondar","doi":"10.34132/pard2023.20.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.03","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу процесу цифровізації та співпраці між Україною та державами-членами Європейського Союзу. Проаналізовано особливості цифровізації в Україні як невід’ємної складової процесу реконструкції, модернізації української економіки та розбудови якісної європейської інфраструктури з метою приєднання держави до європейської та євроатлантичної спільноти. Проведено аналіз стану реформ в Україні у напрямку цифровізації послуг, їх доступності для громадян, розвитку електронного урядування та забезпечення прозорості публічної інформації у формі відкритих даних. Проаналізовано законодавче та нормативне забезпечення у сфері функціонування та розвитку електронного урядування в країнах ЄС та в Україні, зокрема, у напрямку цифрової трансформації державного управління та виконання Україною міжнародних зобов’язань. Проаналізовано та систематизовано дані досліджень європейських та міжнародних інституцій щодо розвитку електронного врядування, ІКТ, людського потенціалу, відкритих даних та електронних послуг в світі та Україні. Встановлено, що в Україні спостерігається висока готовність до використання цифрових технологій. Однією з форм безпосередньої підтримки країнами ЄС цифровізації в Україні, є підписання у вересні 2022 року угоди з Європейською комісією про приєднання України до Програми «Цифрова Європа». Україна зможе отримати фінансування та підтримку від Програми в таких сферах, як: штучний інтелект, суперкомп’ютери, цифрові навички. Доведено, що цифровізація в Україні сприяє технологічному і демократичному розвитку країни, модернізації її економіки, доступності державних послуг, прозорості влади, відповідно Україна потребуватиме підтримки та подальшої співпраці з боку провідних світових технологічних компаній Європи та світу для реалізації системних реформ та післявоєнної відбудови.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45805369","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті надано авторське визначення понять «судова експертиза» й «судово-експертна діяльність». Сутність поняття публічне управління у сфері судово-експертної діяльності трактується з позиції інституціонального, парадигмального, системно-функціонального підходів. З позиції інституціонального підходу публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – складний інституціональний комплекс, який дозволяє регулювати судово-експертну діяльність та націлений на забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки, техніки, мистецтва та ремесла. У контексті формування парадигмальних засад публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – якісно-інноваційна модель, яка сприяє належному врядуванню шляхом забезпечення прозорості, підзвітності, відкритості діяльності у публічному секторі та вироблення рекомендацій щодо модернізації публічного управління. У контексті застосування системно-функціонального підходу публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – структурно-цілісна система, спрямована на надання сприяння правосуддю України у встановленні обставин, що підлягають доведенню у конкретній справі, шляхом вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла, та призначена допомагати удосконалювати суспільний сектор (органи державного управління та місцевого самоврядування, представники приватного сектору та інститутів громадянського суспільства) загалом з урахуванням викликів часу та принципів громадянського суспільства. Недосконалість чинного законодавства, яким регулюється судово-експертна діяльність, є вагомим фактором, що гальмує розвиток. Нині цей напрям потребує вдосконалення та системного реформування з урахуванням міжнародних європейських стандартів і сучасних досягнень науки та техніки. Необхідно закласти засади комплексного, системного підходу до створення єдиної концепції публічного управління у сфері судово-експертної діяльності з урахуванням низки сучасних різнорідних напрямків його розвитку. На наше переконання, прийняття закону, що враховував би питання самоврядування судових експертів та формування єдиної нормативно-правової бази, дозволить усунути існуючі протиріччя. Необхідно поширити теоретичні спроби застосування категоріального і інструментального апарату управління на всі аспекти функціонування сучасного публічного управління у сфері судово-експертної діяльності і довести її до необхідного рівня досконалості.
{"title":"Стан дослідження проблематики публічного управління у сфері судово-експертної діяльності","authors":"Nataliia Martynenko","doi":"10.34132/pard2023.20.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.10","url":null,"abstract":"У статті надано авторське визначення понять «судова експертиза» й «судово-експертна діяльність». Сутність поняття публічне управління у сфері судово-експертної діяльності трактується з позиції інституціонального, парадигмального, системно-функціонального підходів. \u0000З позиції інституціонального підходу публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – складний інституціональний комплекс, який дозволяє регулювати судово-експертну діяльність та націлений на забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки, техніки, мистецтва та ремесла. \u0000У контексті формування парадигмальних засад публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – якісно-інноваційна модель, яка сприяє належному врядуванню шляхом забезпечення прозорості, підзвітності, відкритості діяльності у публічному секторі та вироблення рекомендацій щодо модернізації публічного управління. \u0000У контексті застосування системно-функціонального підходу публічне управління у сфері судово-експертної діяльності – структурно-цілісна система, спрямована на надання сприяння правосуддю України у встановленні обставин, що підлягають доведенню у конкретній справі, шляхом вирішення питань, що потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла, та призначена допомагати удосконалювати суспільний сектор (органи державного управління та місцевого самоврядування, представники приватного сектору та інститутів громадянського суспільства) загалом з урахуванням викликів часу та принципів громадянського суспільства. \u0000Недосконалість чинного законодавства, яким регулюється судово-експертна діяльність, є вагомим фактором, що гальмує розвиток. Нині цей напрям потребує вдосконалення та системного реформування з урахуванням міжнародних європейських стандартів і сучасних досягнень науки та техніки. Необхідно закласти засади комплексного, системного підходу до створення єдиної концепції публічного управління у сфері судово-експертної діяльності з урахуванням низки сучасних різнорідних напрямків його розвитку. На наше переконання, прийняття закону, що враховував би питання самоврядування судових експертів та формування єдиної нормативно-правової бази, дозволить усунути існуючі протиріччя. Необхідно поширити теоретичні спроби застосування категоріального і інструментального апарату управління на всі аспекти функціонування сучасного публічного управління у сфері судово-експертної діяльності і довести її до необхідного рівня досконалості.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45799382","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
В статті розглянуто засади реформування публічного управління в Україні, починаючи з 1991 року і охоплюючи період її незалежності, наголошується на необхідності розгляду питання трансформації судової гілки влади в контексті становлення та розвитку публічного управління. Судова гілка влади за різноманітними показниками є певним показником розвитку системи державного управління в цілому, на основі чого визначається досягнення країною демократичних цінностей та рівні її розвитку як правової держави. Метою статті є дослідження особливостей реформування судової системи в контексті становлення публічного управління України. Визначено основні історичні етапи проведення реформування, систематизовано особливості кожного з них, проаналізовано нормативно-правові засади як передумови реформування системи публічного управління та судової системи, визначені основні здобутки та значення для подальшого розвитку, окреслено засади для розвитку системи судоустрою та судочинства. Також розкрито питання адміністративних реформ в контексті удосконалення публічного управління. В результаті проведеного дослідження було виділено та надано характеристику чотирьом етапам становлення та реформування судової системи України: 1991 – 1996 роки (до прийняття Конституції України) – етап становлення основних засад судоустрою та судочинства України; 1996-2014 роки, позначається трансформацією судової системи; 2014 – 2020 роки, початок судової реформи; 2021 – і по т.ч. - розбудова сучасної моделі судової гілки влади з ліквідацією застарілих форм управління та поява нових організаційних структур в цій системі в умовах війни. Зроблено висновок про те що діяльність виконавчої гілки влади найбільше потребувала реформування, що пов’язано з прийняттям відповідних програм. Водночас реалізувати більшість із них на практиці було складно, тим більше, що це стосувалося й інших сфер суспільного життя, зокрема, судової системи. Актуальним напрямом дослідження є визначення особливостей сучасного етапу реформування та трансформації судової системи в умовах воєнного стану.
{"title":"Особливості трансформації судової системи в контексті становлення публічного управління України","authors":"O. Salnikov","doi":"10.34132/pard2023.20.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.12","url":null,"abstract":"В статті розглянуто засади реформування публічного управління в Україні, починаючи з 1991 року і охоплюючи період її незалежності, наголошується на необхідності розгляду питання трансформації судової гілки влади в контексті становлення та розвитку публічного управління. Судова гілка влади за різноманітними показниками є певним показником розвитку системи державного управління в цілому, на основі чого визначається досягнення країною демократичних цінностей та рівні її розвитку як правової держави. Метою статті є дослідження особливостей реформування судової системи в контексті становлення публічного управління України. Визначено основні історичні етапи проведення реформування, систематизовано особливості кожного з них, проаналізовано нормативно-правові засади як передумови реформування системи публічного управління та судової системи, визначені основні здобутки та значення для подальшого розвитку, окреслено засади для розвитку системи судоустрою та судочинства. Також розкрито питання адміністративних реформ в контексті удосконалення публічного управління. В результаті проведеного дослідження було виділено та надано характеристику чотирьом етапам становлення та реформування судової системи України: 1991 – 1996 роки (до прийняття Конституції України) – етап становлення основних засад судоустрою та судочинства України; 1996-2014 роки, позначається трансформацією судової системи; 2014 – 2020 роки, початок судової реформи; 2021 – і по т.ч. - розбудова сучасної моделі судової гілки влади з ліквідацією застарілих форм управління та поява нових організаційних структур в цій системі в умовах війни. Зроблено висновок про те що діяльність виконавчої гілки влади найбільше потребувала реформування, що пов’язано з прийняттям відповідних програм. Водночас реалізувати більшість із них на практиці було складно, тим більше, що це стосувалося й інших сфер суспільного життя, зокрема, судової системи. Актуальним напрямом дослідження є визначення особливостей сучасного етапу реформування та трансформації судової системи в умовах воєнного стану.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41691494","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті подано теоретичний огляд основних засад цифрової трансформації музеїв та практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури в Україні в контексті сучасних викликів і можливостей. Обґрунтовано актуальність даного дослідження. Проаналізовано новітні наукові вітчизняні та зарубіжні дослідження та публікації. Розкрито фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв. Подано загальне визначення сучасної концепції цифрової трансформації. Описано найпоширеніші цифрові технології та специфіку їх застосування в музеях. Автор аналізує сучасні виклики та можливості цифрової трансформації музеїв. Визначено роль і значення держави в цифровій трансформації музеїв. Виявлено вплив державної політики у сфері культури на цифрову трансформацію музеїв. Проаналізовано вітчизняне законодавство щодо цифрової трансформації музеїв в Україні. Розглянуто механізми реалізації державної політики цифрової трансформації музеїв України та проаналізовано їх практичну реалізацію, визначено основні виклики та проблеми. Визначено перспективи розвитку цифрової трансформації музеїв в Україні. Проведено аналіз потенційних перешкод і викликів, які можуть виникнути в процесі цифрової трансформації музеїв України, та запропоновано заходи щодо їх мінімізації. Надано рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури та її впливу на цифрову трансформацію музеїв України. У контексті даного дослідження визначено перспективні напрямки подальших теоретичних і практичних досліджень. Таким чином, у статті теоретично розглядаються фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв та пропонуються практичні рекомендації щодо вдосконалення національної державної політики у сфері культури в контексті сучасних викликів і можливостей.
{"title":"Цифрова трансформація музейної справи: виклики та можливості для державної політики у сфері культури","authors":"Liudmyla Antonova, Serhii Hololobov","doi":"10.34132/pard2023.20.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.02","url":null,"abstract":"У статті подано теоретичний огляд основних засад цифрової трансформації музеїв та практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури в Україні в контексті сучасних викликів і можливостей. Обґрунтовано актуальність даного дослідження. Проаналізовано новітні наукові вітчизняні та зарубіжні дослідження та публікації. Розкрито фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв. Подано загальне визначення сучасної концепції цифрової трансформації. Описано найпоширеніші цифрові технології та специфіку їх застосування в музеях. Автор аналізує сучасні виклики та можливості цифрової трансформації музеїв. Визначено роль і значення держави в цифровій трансформації музеїв. Виявлено вплив державної політики у сфері культури на цифрову трансформацію музеїв. Проаналізовано вітчизняне законодавство щодо цифрової трансформації музеїв в Україні. Розглянуто механізми реалізації державної політики цифрової трансформації музеїв України та проаналізовано їх практичну реалізацію, визначено основні виклики та проблеми. Визначено перспективи розвитку цифрової трансформації музеїв в Україні. Проведено аналіз потенційних перешкод і викликів, які можуть виникнути в процесі цифрової трансформації музеїв України, та запропоновано заходи щодо їх мінімізації. Надано рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері культури та її впливу на цифрову трансформацію музеїв України. У контексті даного дослідження визначено перспективні напрямки подальших теоретичних і практичних досліджень. Таким чином, у статті теоретично розглядаються фундаментальні положення цифрової трансформації музеїв та пропонуються практичні рекомендації щодо вдосконалення національної державної політики у сфері культури в контексті сучасних викликів і можливостей.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41773605","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Формування ефективної комунікативної політики органів публічної влади є запорукою високого рівня довіри громадян до їх діяльності. У мирний час це сприяє економічному розвитку держави та формуванню спроможності об'єднаних територіальних громад. Проте, під час кризи та війни в Україні, комунікативна політика органів публічної влади показала, що необхідно змінювати підходи до комунікації з громадськістю, бізнесом, міжнародними партнерами. І тут на перше місце виходить саме інтернет-комунікація, яка може реалізовуватися за допомогою соціальних мереж та різного роду месенджерів, чат-ботів, веб-сайтів, що дозволяють швидко реагувати на події, мобілізувати населення, пояснити необхідні інструкції. Проте, разом з позитивними аспектами є і великі ризики. Зокрема, поширення неправдивої, фейкової інформації, дезінформації, маніпулювання, що зумовлює необхідність підвищення рівня кваліфікації органів публічної влади у сфері ефективних комунікацій з громадськістю та медіаграмотності. Окремим аспектам тут варто назвати уміння реагувати і бути готовим до різного роду криз та війни. Тому надважливим моментом формування ефективної комунікації є розуміння кризових комунікацій. Отже, основна мета цього дослідження – розкрити особливості комунікативної політики органів публічної влади з громадськістю та показати, які інструменти комунікативної політики найбільш ефективні під час кризових ситуацій. У результаті дослідження зроблено висновки, що важливими аспектами ефективної комунікації є зворотній зв'язок від громадян, який проявляється в реальних діях та допомозі владі приймати ефективні рішення.
{"title":"Комунікативна політика органів публічної влади під час війни","authors":"T. Lushahina","doi":"10.34132/pard2023.20.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.09","url":null,"abstract":"Формування ефективної комунікативної політики органів публічної влади є запорукою високого рівня довіри громадян до їх діяльності. У мирний час це сприяє економічному розвитку держави та формуванню спроможності об'єднаних територіальних громад. Проте, під час кризи та війни в Україні, комунікативна політика органів публічної влади показала, що необхідно змінювати підходи до комунікації з громадськістю, бізнесом, міжнародними партнерами. І тут на перше місце виходить саме інтернет-комунікація, яка може реалізовуватися за допомогою соціальних мереж та різного роду месенджерів, чат-ботів, веб-сайтів, що дозволяють швидко реагувати на події, мобілізувати населення, пояснити необхідні інструкції. Проте, разом з позитивними аспектами є і великі ризики. Зокрема, поширення неправдивої, фейкової інформації, дезінформації, маніпулювання, що зумовлює необхідність підвищення рівня кваліфікації органів публічної влади у сфері ефективних комунікацій з громадськістю та медіаграмотності. Окремим аспектам тут варто назвати уміння реагувати і бути готовим до різного роду криз та війни. Тому надважливим моментом формування ефективної комунікації є розуміння кризових комунікацій. Отже, основна мета цього дослідження – розкрити особливості комунікативної політики органів публічної влади з громадськістю та показати, які інструменти комунікативної політики найбільш ефективні під час кризових ситуацій. У результаті дослідження зроблено висновки, що важливими аспектами ефективної комунікації є зворотній зв'язок від громадян, який проявляється в реальних діях та допомозі владі приймати ефективні рішення.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49438006","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
В статті піддано аналізу особливості функціонування системи публічного управління в умовах воєнного стану. З’ясовано, що системними чинниками, які забезпечили стійкість країни в умовах активних бойових дій можна вважати: розвинене підприємництво; розвинені публічні комунікації; децентралізовану систему управління економікою; розвинене громадянське суспільство; високий рівень відкритості держави; високий рівень цифровізації державних сервісів. Визначено, що основою стійкості держави в умовах триваючих бойових дій є спроможність системи публічного управління здійснювати управлінську діяльність, направлену на організацію та упорядкування життя, забезпечення стабільності та розвитку суспільства. Визначено основні компоненти спроможності системи публічного управління: систему надання високоякісних та доступних адміністративних послуг, систему професійної публічної служби та систему формування і реалізації державної політики на основі аналізу та комунікацій зі всіма зацікавленими сторонами. Досліджено основні адаптаційні механізми зазначених компонентів стійкості системи публічного управління в умовах воєнного стану. Визначено, що основними викликами, які виникли в ході війни і будуть впливати на стійкість держави в повоєнний період, є: безпекові; ресурсні; інтеграційні; інформаційні виклики. Показано що система надання адміністративних послуг адаптувалася до умов воєнного стану завдяки урядовим рішенням щодо невідкладності та екстериторіальності надання окремих послуг. Зроблено висновок, що пом’якшенню впливу викликів і загроз на стійкість системи публічного управління у воєнний час та час повоєнного відновлення буде сприяти дотримання поступовості започаткованих системних реформ, залучення громадськості у процеси прийняття публічних рішень, розвиток людського капіталу публічної служби.
{"title":"Публічне управління в умовах викликів воєнного стану","authors":"Mykola Izha, Larysa Kurnosenko","doi":"10.34132/pard2023.19.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.19.01","url":null,"abstract":"В статті піддано аналізу особливості функціонування системи публічного управління в умовах воєнного стану. З’ясовано, що системними чинниками, які забезпечили стійкість країни в умовах активних бойових дій можна вважати: розвинене підприємництво; розвинені публічні комунікації; децентралізовану систему управління економікою; розвинене громадянське суспільство; високий рівень відкритості держави; високий рівень цифровізації державних сервісів. Визначено, що основою стійкості держави в умовах триваючих бойових дій є спроможність системи публічного управління здійснювати управлінську діяльність, направлену на організацію та упорядкування життя, забезпечення стабільності та розвитку суспільства. Визначено основні компоненти спроможності системи публічного управління: систему надання високоякісних та доступних адміністративних послуг, систему професійної публічної служби та систему формування і реалізації державної політики на основі аналізу та комунікацій зі всіма зацікавленими сторонами. Досліджено основні адаптаційні механізми зазначених компонентів стійкості системи публічного управління в умовах воєнного стану. Визначено, що основними викликами, які виникли в ході війни і будуть впливати на стійкість держави в повоєнний період, є: безпекові; ресурсні; інтеграційні; інформаційні виклики. Показано що система надання адміністративних послуг адаптувалася до умов воєнного стану завдяки урядовим рішенням щодо невідкладності та екстериторіальності надання окремих послуг. Зроблено висновок, що пом’якшенню впливу викликів і загроз на стійкість системи публічного управління у воєнний час та час повоєнного відновлення буде сприяти дотримання поступовості започаткованих системних реформ, залучення громадськості у процеси прийняття публічних рішень, розвиток людського капіталу публічної служби.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-04-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43953132","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У цьому дослідженні розглядаються особливості розвитку локальної ідентичності під час повномасштабної війни в Україні. Актуальність дослідження підкреслюється тезою, що розвиток локальної ідентичності на рівні територіальних громад є нематеріальним ресурсом для формування спроможності громад. Серед науковців існує дискусія щодо ролі локальної ідентичності в громаді та її взаємозв'язку з національною ідентичністю. Для розкриття предмету дослідження було визначено наступні цілі: охарактеризувати особливості розвитку локальної ідентичності ОТГ в умовах війни в Україні, а також, показати, що локальна ідентичність є складовою національної ідентичності; визначити чинники, що впливають на розвиток локальної ідентичності громад в умовах зовнішніх загроз. Серед методів дослідження варто відзначити загальнонаукові методи, серед яких аналіз та синтез, метод узагальнення. Основним методом доведення гіпотези дослідження стало експертне опитування представників громад чотирьох районів Миколаївської області. У результаті дослідження було зроблено висновки, що рівень локальної ідентичності в громадах Миколаївської області перед зовнішньою загрозою значно підвищився у зв'язку із прагненням громадян захищати свої домівки, свою громаду, свою державу. Громадяни почали активно об'єднуватися у волонтерські організації, виступати надійними партнерами для органів публічної влади в процесі реалізації політики соціальної підтримки для вразливих верств населення. Звідси випливає, що локальна ідентичність є складовою національної ідентичності. Отже, в результаті дослідження гіпотеза повністю підтвердилося. Для подальших досліджень науковцям варто звернути увагу на створення механізмів відновлення локальної ідентичності у деокупованих територіях.
{"title":"Особливості розвитку локальної ідентичності ОТГ в умовах війни в Україні","authors":"Mykola Suslov","doi":"10.34132/pard2023.19.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.19.09","url":null,"abstract":"У цьому дослідженні розглядаються особливості розвитку локальної ідентичності під час повномасштабної війни в Україні. Актуальність дослідження підкреслюється тезою, що розвиток локальної ідентичності на рівні територіальних громад є нематеріальним ресурсом для формування спроможності громад. Серед науковців існує дискусія щодо ролі локальної ідентичності в громаді та її взаємозв'язку з національною ідентичністю. Для розкриття предмету дослідження було визначено наступні цілі: охарактеризувати особливості розвитку локальної ідентичності ОТГ в умовах війни в Україні, а також, показати, що локальна ідентичність є складовою національної ідентичності; визначити чинники, що впливають на розвиток локальної ідентичності громад в умовах зовнішніх загроз. Серед методів дослідження варто відзначити загальнонаукові методи, серед яких аналіз та синтез, метод узагальнення. Основним методом доведення гіпотези дослідження стало експертне опитування представників громад чотирьох районів Миколаївської області. У результаті дослідження було зроблено висновки, що рівень локальної ідентичності в громадах Миколаївської області перед зовнішньою загрозою значно підвищився у зв'язку із прагненням громадян захищати свої домівки, свою громаду, свою державу. Громадяни почали активно об'єднуватися у волонтерські організації, виступати надійними партнерами для органів публічної влади в процесі реалізації політики соціальної підтримки для вразливих верств населення. Звідси випливає, що локальна ідентичність є складовою національної ідентичності. Отже, в результаті дослідження гіпотеза повністю підтвердилося. Для подальших досліджень науковцям варто звернути увагу на створення механізмів відновлення локальної ідентичності у деокупованих територіях.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-04-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43794193","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті теоретично узагальнено предикат державної ґендерної політики та структуровано ґендерну парадигму у складі інституту статі, інституту ґендерної ідентичності та інституту ґендерних ролей та визначено інституційну основу формування парадигми державної ґендерної політики в Україні. Проведено емпіричний аналіз особливостей сучасної ґендерної політики в України в умовах децентралізації публічної влади у результаті чого виявлено наявність певних проблемних мультипліканд, які вимагають пристальної уваги при формуванні сучасної парадигми державної ґендерної політики. Звертається увага на специфіку ґендерної асиметрії у сфері трудових відносин котра проявляється у витісненні жінок в сферу більш рутинних та низькооплачуваних видів діяльності чи професій, перевантаження побутовими обов’язками, обмеженість доступу до працевлаштування, доходів та повноцінного кар’єрного росту. Здійснено поглиблений аналіз статистичних даних трудових відносин, який дозволив виявити проблеми вікової ґендерної асиметрії у сфері зайнятості та оплати праці, а також наявність суспільних стереотипів в межах інститутів ґендерної ідентичності та ґендерних ролей жінок і чоловіків. Проведено ґендерний аналіз керівного складу організацій за видами економічної діяльності, державної служби та бізнесу, де помічено наявність «чоловічих» та «жіночих» сфер зайнятості. Проаналізовано ґендерну історію влади в Україні. Звертається увага на оцінку ґендерної рівності у сфері політики та державної влади із порівнянням з країнами Європи, у результаті чого помічено позитивну динаміку покращення ґендерного складу Верховної Ради, а також обласних та районних рад. Підкреслено, що незважаючи на позитивні результати, Україна відстає практично від більшості країн Європи у досягненні ґендерної рівності у владі. Акцентовано увагу на реформі децентралізації та її результатах у досягненні ґендерної рівності на рівні громад. Виявлені проблеми пропонується вирішити шляхом узагальнення та застосування парадигми державної ґендерної політики у розрізі реформи децентралізації.
{"title":"Сучасна парадигма державної ґендерної політики в умовах децентралізації","authors":"Yulia Namazova","doi":"10.34132/pard2023.19.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.19.11","url":null,"abstract":"У статті теоретично узагальнено предикат державної ґендерної політики та структуровано ґендерну парадигму у складі інституту статі, інституту ґендерної ідентичності та інституту ґендерних ролей та визначено інституційну основу формування парадигми державної ґендерної політики в Україні. \u0000Проведено емпіричний аналіз особливостей сучасної ґендерної політики в України в умовах децентралізації публічної влади у результаті чого виявлено наявність певних проблемних мультипліканд, які вимагають пристальної уваги при формуванні сучасної парадигми державної ґендерної політики. Звертається увага на специфіку ґендерної асиметрії у сфері трудових відносин котра проявляється у витісненні жінок в сферу більш рутинних та низькооплачуваних видів діяльності чи професій, перевантаження побутовими обов’язками, обмеженість доступу до працевлаштування, доходів та повноцінного кар’єрного росту. \u0000Здійснено поглиблений аналіз статистичних даних трудових відносин, який дозволив виявити проблеми вікової ґендерної асиметрії у сфері зайнятості та оплати праці, а також наявність суспільних стереотипів в межах інститутів ґендерної ідентичності та ґендерних ролей жінок і чоловіків. \u0000Проведено ґендерний аналіз керівного складу організацій за видами економічної діяльності, державної служби та бізнесу, де помічено наявність «чоловічих» та «жіночих» сфер зайнятості. Проаналізовано ґендерну історію влади в Україні. Звертається увага на оцінку ґендерної рівності у сфері політики та державної влади із порівнянням з країнами Європи, у результаті чого помічено позитивну динаміку покращення ґендерного складу Верховної Ради, а також обласних та районних рад. Підкреслено, що незважаючи на позитивні результати, Україна відстає практично від більшості країн Європи у досягненні ґендерної рівності у владі. Акцентовано увагу на реформі децентралізації та її результатах у досягненні ґендерної рівності на рівні громад. \u0000Виявлені проблеми пропонується вирішити шляхом узагальнення та застосування парадигми державної ґендерної політики у розрізі реформи децентралізації.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-04-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43636436","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：