The article deals with the peculiarities of human resources management in the judicial system of Ukraine in recent years, defines the role of the State Judicial Administration in these procedures and the implementation of policies in the field of personnel support and regulation of courts, makes a comparative analysis of statistical indicators of personnel in the judicial system, based on the main trends in reducing personnel, identified problems of staffing courts with appropriate specialists, the need to establish the maximum number of courts and discrepancies between the necessary indicators and real data regarding the personnel of Ukrainian courts. Attention was also paid to issues of personnel management under martial law. The purpose of the article is to determine the main trends and directions of personnel management in the judicial system of Ukraine during the period of transformation and reform. As a result, the author made conclusions regarding the identification of trends and challenges in the modern conditions of personnel management of the judicial system of Ukraine.
Studying the current state of personnel management in the judicial system allows us to identify several trends that have a significant impact on the quality and efficiency of court work. First, there is the issue of the liquidation of courts, which began in 2017 and the associated procedure of reducing staff: in most of these appeal courts, financial issues were not settled, which caused the continuation of payments in the form of judicial fees without exercising powers, when a person received money for unfinished work. Secondly, there were cases when judges did not pass a qualification assessment and were not transferred to newly formed courts or were in the process of appealing decisions of the Supreme Court of Ukraine of Ukraine, and the mechanisms for settling disputed issues in the process of liquidation with those employees who were in social vacations.
{"title":"Human resources management in the Judicial system of Ukraine as one of the directions of the State Judicial Administration: current trends and challenges","authors":"Oleksiy Salnikov","doi":"10.34132/pard2023.21.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.21.05","url":null,"abstract":"The article deals with the peculiarities of human resources management in the judicial system of Ukraine in recent years, defines the role of the State Judicial Administration in these procedures and the implementation of policies in the field of personnel support and regulation of courts, makes a comparative analysis of statistical indicators of personnel in the judicial system, based on the main trends in reducing personnel, identified problems of staffing courts with appropriate specialists, the need to establish the maximum number of courts and discrepancies between the necessary indicators and real data regarding the personnel of Ukrainian courts. Attention was also paid to issues of personnel management under martial law. The purpose of the article is to determine the main trends and directions of personnel management in the judicial system of Ukraine during the period of transformation and reform. As a result, the author made conclusions regarding the identification of trends and challenges in the modern conditions of personnel management of the judicial system of Ukraine.
 Studying the current state of personnel management in the judicial system allows us to identify several trends that have a significant impact on the quality and efficiency of court work. First, there is the issue of the liquidation of courts, which began in 2017 and the associated procedure of reducing staff: in most of these appeal courts, financial issues were not settled, which caused the continuation of payments in the form of judicial fees without exercising powers, when a person received money for unfinished work. Secondly, there were cases when judges did not pass a qualification assessment and were not transferred to newly formed courts or were in the process of appealing decisions of the Supreme Court of Ukraine of Ukraine, and the mechanisms for settling disputed issues in the process of liquidation with those employees who were in social vacations.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"60 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135867491","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The article examines modern trends in the constitutional and legal protection of intellectual property with the help of a comparative analysis of the development of the legal institution of intellectual property. It is concluded that the need to ensure the rights of citizens, national security, and the creation of an innovative economy determine the directions of world constitutional development, one of which is the constitutionalization of the legal institute of intellectual property. There are two main methods of constitutionalization: legislative and interpretive.
The subjective constitutional right to intellectual property performs a special "social function", which consists in ensuring an optimal balance between private and public interests.
Constitutionalization is a global trend in the modern development of states and is expressed in the universalization and intensification of the influence of constitutional values on the institutions of different legal systems, which significantly contributes to their convergence. The conclusion that intellectual property is part of the basic constitutional principles of many foreign states. Therefore, among the foundations of the constitutional system, a new principle related to the development of intellectual property relations should be highlighted, including their stimulation, encouragement, guarantee and support in order to achieve economic and social progress of society aimed at building an innovative (based on the knowledge economy) state.
Objectively existing differences between states in the tasks of constitutional regulation, the level of development of intellectual property relations and the degree of their regulation in the current legislation, in the observance of the traditions of constitutional regulation and the propensity of the constitutional legislator to include modern novelties from the constitutions of other countries give rise to new approaches to the constitutional regulation of intellectual property relations, and also entail the emergence of «mixed» models. All this makes the issue of constitutional regulation of intellectual property rights an interesting and promising object of scientific research.
{"title":"Contents of the concept of intellectual property in the constitutional section: the experience of foreign countries","authors":"Oleksandr Shtyrov","doi":"10.34132/pard2023.21.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.21.06","url":null,"abstract":"The article examines modern trends in the constitutional and legal protection of intellectual property with the help of a comparative analysis of the development of the legal institution of intellectual property. It is concluded that the need to ensure the rights of citizens, national security, and the creation of an innovative economy determine the directions of world constitutional development, one of which is the constitutionalization of the legal institute of intellectual property. There are two main methods of constitutionalization: legislative and interpretive.
 The subjective constitutional right to intellectual property performs a special \"social function\", which consists in ensuring an optimal balance between private and public interests.
 Constitutionalization is a global trend in the modern development of states and is expressed in the universalization and intensification of the influence of constitutional values on the institutions of different legal systems, which significantly contributes to their convergence. The conclusion that intellectual property is part of the basic constitutional principles of many foreign states. Therefore, among the foundations of the constitutional system, a new principle related to the development of intellectual property relations should be highlighted, including their stimulation, encouragement, guarantee and support in order to achieve economic and social progress of society aimed at building an innovative (based on the knowledge economy) state.
 Objectively existing differences between states in the tasks of constitutional regulation, the level of development of intellectual property relations and the degree of their regulation in the current legislation, in the observance of the traditions of constitutional regulation and the propensity of the constitutional legislator to include modern novelties from the constitutions of other countries give rise to new approaches to the constitutional regulation of intellectual property relations, and also entail the emergence of «mixed» models. All this makes the issue of constitutional regulation of intellectual property rights an interesting and promising object of scientific research.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"37 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135867528","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The article provides a theoretical and methodological analysis of public-administrative discourse as a type of communication between public administration institutions and the public. The author describes the main approaches to understanding the concept of "discourse", which are not limited to purely linguistic issues, but have a wider scope of application in such fields of knowledge as linguistics, political science, philosophy, psychology, pedagogy, journalism, cultural studies, art history, mathematics, and public administration.
The article reveals that "discourse" and its variant "institutional discourse" are a system of actions, roles and norms of behaviour in the process of communication (communication), according to the following main criteria: communication subjects (public authorities, civil society institutions, representatives of a particular social group, the public) communication goals. Its components are "administrative discourse" and "public-administrative discourse".
The author determines that the specificity of "administrative" discourse is communication within the framework of status-role relations, i.e., speech interaction between representatives of executive authorities (civil servants) performing executive and administrative functions and citizens. The main functions of administrative discourse are prescriptive, controlling and evaluative, the essence of which is to assess the work of performers.
It is substantiated that "public-administrative discourse" is a type of communication, communicative interaction between public authorities (public managers) and civil society institutions and the public at different communicative levels in different socio-political conditions. Thus, "public-administrative discourse" is a tool for realising the practical interests of the State, i.e., it contributes to the democratisation of society and improvement of the quality of life of the population.
{"title":"Theoretical and methodological approaches to understanding public-administrative discourse as a type of communication in public administration","authors":"Natalia Yevtushenko","doi":"10.34132/pard2023.21.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.21.03","url":null,"abstract":"The article provides a theoretical and methodological analysis of public-administrative discourse as a type of communication between public administration institutions and the public. The author describes the main approaches to understanding the concept of \"discourse\", which are not limited to purely linguistic issues, but have a wider scope of application in such fields of knowledge as linguistics, political science, philosophy, psychology, pedagogy, journalism, cultural studies, art history, mathematics, and public administration.
 The article reveals that \"discourse\" and its variant \"institutional discourse\" are a system of actions, roles and norms of behaviour in the process of communication (communication), according to the following main criteria: communication subjects (public authorities, civil society institutions, representatives of a particular social group, the public) communication goals. Its components are \"administrative discourse\" and \"public-administrative discourse\".
 The author determines that the specificity of \"administrative\" discourse is communication within the framework of status-role relations, i.e., speech interaction between representatives of executive authorities (civil servants) performing executive and administrative functions and citizens. The main functions of administrative discourse are prescriptive, controlling and evaluative, the essence of which is to assess the work of performers.
 It is substantiated that \"public-administrative discourse\" is a type of communication, communicative interaction between public authorities (public managers) and civil society institutions and the public at different communicative levels in different socio-political conditions. Thus, \"public-administrative discourse\" is a tool for realising the practical interests of the State, i.e., it contributes to the democratisation of society and improvement of the quality of life of the population.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"28 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135867530","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз міграційних процесів в країнах ЄС та Україні в умовах глобалізації та війни. Охарактеризовано роль глобалізації на процеси трудової міграції активного населення у країни ЄС. Розкрито, що в епоху глобалізації зростає взаємозалежність між суспільствами та державами. Поширюються міждержавні міграційні переміщення людей, що зумовлені багатьма причинами (попитом на світовому ринку праці, нерівномірністю розвитку країн) і чинниками, створеними глобалізацією (розвитком транспортної та інформаційної інфраструктури). Визначено міграцію як складний суспільний процес, що зачіпає політичну, соціально-економічну та культурну сферу життя суспільства. ЄС велику увагу приділяє зовнішньополітичним інструментам ефективного управління міграцією, прагнучі створити систему, що забезпечує передбачувану та контрольовану міграцію до країн Європи. Зазначено, що мотивацією міграційних процесів в Україні виступають: «пошук кращих умов праці за кордоном; бажання покращити своє матеріальне становище за рахунок підвищення заробітної плати; страх залишитися на батьківщині без роботи; висока вартість навчання і відсутність надії на знаходження роботи за спеціальністю тощо Обґрунтовано, що Російське військове вторгнення в Україну погіршило ситуацію з міграцією населення, спричинив масштабну гуманітарну надзвичайну ситуацію, яка змусила мільйони українців покинути країну. Підкреслено, що міграційний фактор відіграє важливу роль для України, тому що, по-перше, українська міграція є частиною європейських економічних відносин; по-друге, напряму пов’язана з політичними й економічними процесами, що відбуваються в Україні та країнах ЄС; по-третє, має важливе значення, як для України в умовах її інтеграції в європейське співтовариство, так і для українських мігрантів, права яких за кордоном в умовах співпраці з європейським співтовариством істотно розширюються. В умовах євроінтеграції України її міграційна політика повинна корегуватися з міграційної політикою країн ЄС.
{"title":"Міграційні процеси в країнах ЄС та Україні в умовах глобалізації та війни","authors":"Alexander Еvtushenko","doi":"10.34132/pard2023.20.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.07","url":null,"abstract":"У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз міграційних процесів в країнах ЄС та Україні в умовах глобалізації та війни. Охарактеризовано роль глобалізації на процеси трудової міграції активного населення у країни ЄС. \u0000Розкрито, що в епоху глобалізації зростає взаємозалежність між суспільствами та державами. Поширюються міждержавні міграційні переміщення людей, що зумовлені багатьма причинами (попитом на світовому ринку праці, нерівномірністю розвитку країн) і чинниками, створеними глобалізацією (розвитком транспортної та інформаційної інфраструктури). \u0000Визначено міграцію як складний суспільний процес, що зачіпає політичну, соціально-економічну та культурну сферу життя суспільства. ЄС велику увагу приділяє зовнішньополітичним інструментам ефективного управління міграцією, прагнучі створити систему, що забезпечує передбачувану та контрольовану міграцію до країн Європи. \u0000Зазначено, що мотивацією міграційних процесів в Україні виступають: «пошук кращих умов праці за кордоном; бажання покращити своє матеріальне становище за рахунок підвищення заробітної плати; страх залишитися на батьківщині без роботи; висока вартість навчання і відсутність надії на знаходження роботи за спеціальністю тощо \u0000Обґрунтовано, що Російське військове вторгнення в Україну погіршило ситуацію з міграцією населення, спричинив масштабну гуманітарну надзвичайну ситуацію, яка змусила мільйони українців покинути країну. \u0000Підкреслено, що міграційний фактор відіграє важливу роль для України, тому що, по-перше, українська міграція є частиною європейських економічних відносин; по-друге, напряму пов’язана з політичними й економічними процесами, що відбуваються в Україні та країнах ЄС; по-третє, має важливе значення, як для України в умовах її інтеграції в європейське співтовариство, так і для українських мігрантів, права яких за кордоном в умовах співпраці з європейським співтовариством істотно розширюються. В умовах євроінтеграції України її міграційна політика повинна корегуватися з міграційної політикою країн ЄС.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44257301","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Метою статті є встановлення особливостей реалізації принципів належного врядування в Україні та визначення їх впливу на розвиток демократії в країні. Встановлено, що в іноземних джерелах концепцію належного врядування визначають як інституційне середовище, де громадяни взаємодіють з урядовими структурами та службовцями; як ефективне, прозоре та відповідальне керівництво урядом публічними справами, включаючи залучення представників громадянського суспільства до досягнення спільних цілей соціального, економічного та культурного розвитку. Визначено, що важливою складовою ефективного врядування є дотримання демократичних принципів, що включає активну участь громадськості та прозорість у діяльності держави. Це сприятиме стабільному економічному та соціальному розвитку України. Для досягнення цієї мети необхідним є залучення всіх зацікавлених сторін на державному та місцевому рівнях, орієнтуючись на принципи належного врядування. Доведено, що в сучасних умовах та в подальшій перспективі проблеми суспільної консолідації, толерантності, досягнення консенсусу та довіри між соціальними, національними та релігійними групами стануть головними питаннями. Проблема довіри до владних, економічних та правових інститутів також залишиться гострою. Український уряд буде змушений приймати непопулярні рішення у складних умовах, що залежатимуть від соціально-економічної ситуації та вимог суспільства. Для цього потрібні механізми деліберативної демократії, які сприятимуть інклюзивності, аргументованості обговорень та залагодженню конфліктів. Доведено, що для зміцнення демократії в Україні та укріплення належного врядування можна розглянути два напрямки: поліпшення наявних механізмів публічних обговорень шляхом додавання елементів деліберації, а також дослідження, пристосування та впровадження нових механізмів. Особливу увагу потрібно приділити систематичним діалогам з інститутами громадянського суспільства, які можуть бути корисними при вирішенні складних соціальних проблем.
{"title":"Упровадження принципів належного врядування як інструмент зміцнення демократії в Україні","authors":"A. Antonov, Ihor Prykhodko, Liudmyla Antonova","doi":"10.34132/pard2023.20.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.01","url":null,"abstract":"Метою статті є встановлення особливостей реалізації принципів належного врядування в Україні та визначення їх впливу на розвиток демократії в країні. Встановлено, що в іноземних джерелах концепцію належного врядування визначають як інституційне середовище, де громадяни взаємодіють з урядовими структурами та службовцями; як ефективне, прозоре та відповідальне керівництво урядом публічними справами, включаючи залучення представників громадянського суспільства до досягнення спільних цілей соціального, економічного та культурного розвитку. Визначено, що важливою складовою ефективного врядування є дотримання демократичних принципів, що включає активну участь громадськості та прозорість у діяльності держави. Це сприятиме стабільному економічному та соціальному розвитку України. Для досягнення цієї мети необхідним є залучення всіх зацікавлених сторін на державному та місцевому рівнях, орієнтуючись на принципи належного врядування. Доведено, що в сучасних умовах та в подальшій перспективі проблеми суспільної консолідації, толерантності, досягнення консенсусу та довіри між соціальними, національними та релігійними групами стануть головними питаннями. Проблема довіри до владних, економічних та правових інститутів також залишиться гострою. Український уряд буде змушений приймати непопулярні рішення у складних умовах, що залежатимуть від соціально-економічної ситуації та вимог суспільства. Для цього потрібні механізми деліберативної демократії, які сприятимуть інклюзивності, аргументованості обговорень та залагодженню конфліктів. Доведено, що для зміцнення демократії в Україні та укріплення належного врядування можна розглянути два напрямки: поліпшення наявних механізмів публічних обговорень шляхом додавання елементів деліберації, а також дослідження, пристосування та впровадження нових механізмів. Особливу увагу потрібно приділити систематичним діалогам з інститутами громадянського суспільства, які можуть бути корисними при вирішенні складних соціальних проблем.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44917786","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
В статті зроблена спроба систематизувати різноманітні концепції інституційної пам’яті та продемонструвати як позитивні, так і негативні сторони цього феномену. Запропоновано попередню класифікацію носіїв (хранителів) інституційної пам’яті. Проаналізовано механізм взаємодії інституційної пам’яті та такого поширеного в Україні явища як корупція й на прикладі результатів судової реформи 2016-2019 років і екстраординарних подій у знову створеному Верховному Суді встановлено зв’язок між знищенням інституційної пам’яті та трансмісією корупційних практик. Наголошено, що саме професійні кадри є основою для збереження позитивних проявів інституційної пам’яті, натомість непродумані кадрові експерименти та прорахунки в роботі з персоналом призводять до деформації та вихолощення інституційної пам’яті, маючи наслідком відтворення нею найгірших корупційних практик. Висвітлено проблему нездатності такого чинника як чимале грошового утримання публічних службовців стати ефективним запобіжником корупційних проявів. Констатовано що за відсутності стратегічного бачення судової реформи, розбалансування інституційної пам’яті всередині судової влади внаслідок ліквідації Верховного Суду України, наявності численних порушень під час конкурсних процедур реформаторські зусилля, спрямовані, як проголошувалось, на подолання корупції на найвищому щаблі судової системи, виявились марними. З огляду на центральне місце Верховного Суду в системі національного судоустрою запропоновано два способи дії для органів, відповідальних за підтримання законності і правопорядку, щодо подальшого розслідування ймовірних корупційних проявів у вказаній інституції.
{"title":"Цінність інституційної пам’яті, або чому реформи в Україні не викорінюють корупцію (на прикладі судової реформи 2016-2019 років)","authors":"O. Nepsha, Volodymyr Yemelyanov","doi":"10.34132/pard2023.20.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.11","url":null,"abstract":"В статті зроблена спроба систематизувати різноманітні концепції інституційної пам’яті та продемонструвати як позитивні, так і негативні сторони цього феномену. Запропоновано попередню класифікацію носіїв (хранителів) інституційної пам’яті. Проаналізовано механізм взаємодії інституційної пам’яті та такого поширеного в Україні явища як корупція й на прикладі результатів судової реформи 2016-2019 років і екстраординарних подій у знову створеному Верховному Суді встановлено зв’язок між знищенням інституційної пам’яті та трансмісією корупційних практик. Наголошено, що саме професійні кадри є основою для збереження позитивних проявів інституційної пам’яті, натомість непродумані кадрові експерименти та прорахунки в роботі з персоналом призводять до деформації та вихолощення інституційної пам’яті, маючи наслідком відтворення нею найгірших корупційних практик. Висвітлено проблему нездатності такого чинника як чимале грошового утримання публічних службовців стати ефективним запобіжником корупційних проявів. Констатовано що за відсутності стратегічного бачення судової реформи, розбалансування інституційної пам’яті всередині судової влади внаслідок ліквідації Верховного Суду України, наявності численних порушень під час конкурсних процедур реформаторські зусилля, спрямовані, як проголошувалось, на подолання корупції на найвищому щаблі судової системи, виявились марними. З огляду на центральне місце Верховного Суду в системі національного судоустрою запропоновано два способи дії для органів, відповідальних за підтримання законності і правопорядку, щодо подальшого розслідування ймовірних корупційних проявів у вказаній інституції.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42914024","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Dmytro Karamyshev, Liudmyla Hordiienko, M. Lytvynenko
У статті досліджується комплексна проблема організації та планування лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних Сил України в умовах функціонування єдиного медичного простору та інтеграційних процесів. Зазначено що за своєю сутністю, система лікувально-евакуаційного забезпечення у країнах-членах НАТО передбачає сукупність невідкладних медичних, тактичних та евакуаційних заходів, що проводяться безпосередньо на полі бою, в тактичних польових умовах та протягом догоспітального і госпітального етапів надання медичної допомоги пораненому під час евакуації, спрямованих на усунення загрозливих для життя станів, запобігання розвитку тяжких ускладнень у відповідності з визначеними role of care: 1-4. Показано що суть сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення поранених полягає у забезпеченні багаторівневої медичної евакуації за призначенням із використанням сил та засобів військових формувань, мобільних і стаціонарних військово-медичних закладів, максимального залучення існуючої мережі цивільних закладів охорони здоров’я, у тому числі - стратегічної евакуації для лікування та відновлення військовослужбовців за кордоном на основі партнерства України в рамках північно-атлантичного і євроатлантичного співробітництва з країнами-членами НАТО та країнами - партнерами. Доведено необхідність етапного планування і міжрівневої координації, а також важливість визначення та чіткого розмежування рівнів управління лікувально-евакуаційним забезпеченням та необхідних ресурсів у відповідності до Role/Echelon 1-4 medical support, що надасть можливість інтеграції системи медичного забезпечення військ не лише в єдиний медичний простір України, а й у єдиний медичний простір країн-членів НАТО. Формування дієвої системи лікувально-евакуаційного забезпечення відповідно до стандартів країн-членів НАТО зумовлює розробку нової концепції етапного планування і координації лікувально-евакуаційного забезпечення в бойових умовах, яка передбачає алгоритмізацію дій на різних рівнях управління, визначення відповідних робочих пакетів, ресурсних модулів для кожного етапу лікувально-евакуаційного забезпечення.
{"title":"Management of the medical and evacuation system development of the armed forces of Ukraine according to NATO standards","authors":"Dmytro Karamyshev, Liudmyla Hordiienko, M. Lytvynenko","doi":"10.34132/pard2023.20.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.08","url":null,"abstract":"У статті досліджується комплексна проблема організації та планування лікувально-евакуаційного забезпечення Збройних Сил України в умовах функціонування єдиного медичного простору та інтеграційних процесів. Зазначено що за своєю сутністю, система лікувально-евакуаційного забезпечення у країнах-членах НАТО передбачає сукупність невідкладних медичних, тактичних та евакуаційних заходів, що проводяться безпосередньо на полі бою, в тактичних польових умовах та протягом догоспітального і госпітального етапів надання медичної допомоги пораненому під час евакуації, спрямованих на усунення загрозливих для життя станів, запобігання розвитку тяжких ускладнень у відповідності з визначеними role of care: 1-4. Показано що суть сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення поранених полягає у забезпеченні багаторівневої медичної евакуації за призначенням із використанням сил та засобів військових формувань, мобільних і стаціонарних військово-медичних закладів, максимального залучення існуючої мережі цивільних закладів охорони здоров’я, у тому числі - стратегічної евакуації для лікування та відновлення військовослужбовців за кордоном на основі партнерства України в рамках північно-атлантичного і євроатлантичного співробітництва з країнами-членами НАТО та країнами - партнерами. Доведено необхідність етапного планування і міжрівневої координації, а також важливість визначення та чіткого розмежування рівнів управління лікувально-евакуаційним забезпеченням та необхідних ресурсів у відповідності до Role/Echelon 1-4 medical support, що надасть можливість інтеграції системи медичного забезпечення військ не лише в єдиний медичний простір України, а й у єдиний медичний простір країн-членів НАТО. Формування дієвої системи лікувально-евакуаційного забезпечення відповідно до стандартів країн-членів НАТО зумовлює розробку нової концепції етапного планування і координації лікувально-евакуаційного забезпечення в бойових умовах, яка передбачає алгоритмізацію дій на різних рівнях управління, визначення відповідних робочих пакетів, ресурсних модулів для кожного етапу лікувально-евакуаційного забезпечення.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47103620","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджуються зарубіжний і вітчизняний досвід використання менторства для допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям. Аналіз програм менторства для біженців та переселенців за кордоном показав ефективність, доцільність і низьку собівартість такого інструменту. Нажаль, вітчизняний досвід ще не має такого широкого спектру використання менторства, як за кордоном. Програми менторства мають позитивний вплив як на загальні проблеми, з якими стикаються переселенці: пошук житла, працевлаштування, мовний бар’єр, міжкультурне взаєморозуміння; так і на внутрішні зміни: відчуття благополуччя, задоволеність життям, життєстійкість та розширення прав і можливостей, тощо. Важливим також є їхній вплив на покращення психоемоційного стану переселенців, розвиток в них емоційного інтелекту, зменшення соціальної замкнутості, а відповідно і зменшення депресивних станів, покращення соціальної інтеграції та адаптації. Тому нами була запропонована розробка концепції конфліктно-сензитивного емоційного менторства (CSEM) для зовнішньої допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям (ВПС) в Україні. Але така розробка вимагала, в якості першого кроку, точного аналізу психоемоційного стану таких сімей та викликів для менторів, що виникають у зв'язку з цим. Тож відповідний аналіз було проведено, використовуючи методи інтерв’ювання сімей з числа ВПС, а також психосоціальних помічників, які перебували у безпосередньому контакті з ними та надавали підтримку в різних сферах їхнього життя. Результати аналізу соціально-емоційних проблем внутрішньо переміщених сімей дали детальні описи психоемоційних станів матерів, дітей та підлітків у чотирьох локаціях: у «гарячій точці», під час втечі з «гарячої точки», по прибутті на нову локацію та через півроку у новій місцевості. Усі психоемоційні стани було розподілено на шість груп за домінуючою емоцією, що є базовою: тривога, гнів, горе, огида, радість та допитливість. Так, наприклад, усі реакції та емоційні прояви, засновані на тривозі, об’єднували такі емоції і реакції: страх, тривога, паніка, ступор, жах, відчай, розпач, безпорадність та фізичні реакції (ридання, плач, тремтіння, тощо). Також було виявлено сімейні виклики, з якими стикалася вся сім’я в цілому: емоційні зв’язки між мамою і дитиною, конфлікти, амбівалентність та відношення до друзів, родичів, оточуючих. Додатково були виявлені проблеми мовного бар’єру, наявності місць соціалізації для дітей та виділені потреби, які надихали або викликали позитивні реакції в мам та дітей. Таким чином було зібрано повний спектр соціально-емоційних проблем і потреб ВПС, що є важливим підгрунтям для здійснення конфліктно-сензитивного менторінгу майбутніми менторами. Для реалізації такого виду менторінгу нами запропоновано використати досвід менторської програми для переселенців Південної Іспанії, що передбачала залучення самих переселенців, які мешкають вже певний час на цій території в якості менторів для новоприбулих переселенців. Позитивний досвід впровадження такої програми підтверждує покра
{"title":"Менторство як шлях допомоги при соціально-емоційних проблемах внутрішньо переміщених українських сімей","authors":"Marianna Todorova","doi":"10.34132/pard2023.20.13","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.13","url":null,"abstract":"У статті досліджуються зарубіжний і вітчизняний досвід використання менторства для допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям. Аналіз програм менторства для біженців та переселенців за кордоном показав ефективність, доцільність і низьку собівартість такого інструменту. Нажаль, вітчизняний досвід ще не має такого широкого спектру використання менторства, як за кордоном. \u0000Програми менторства мають позитивний вплив як на загальні проблеми, з якими стикаються переселенці: пошук житла, працевлаштування, мовний бар’єр, міжкультурне взаєморозуміння; так і на внутрішні зміни: відчуття благополуччя, задоволеність життям, життєстійкість та розширення прав і можливостей, тощо. Важливим також є їхній вплив на покращення психоемоційного стану переселенців, розвиток в них емоційного інтелекту, зменшення соціальної замкнутості, а відповідно і зменшення депресивних станів, покращення соціальної інтеграції та адаптації. Тому нами була запропонована розробка концепції конфліктно-сензитивного емоційного менторства (CSEM) для зовнішньої допомоги внутрішньо переміщеним сім’ям (ВПС) в Україні. Але така розробка вимагала, в якості першого кроку, точного аналізу психоемоційного стану таких сімей та викликів для менторів, що виникають у зв'язку з цим. Тож відповідний аналіз було проведено, використовуючи методи інтерв’ювання сімей з числа ВПС, а також психосоціальних помічників, які перебували у безпосередньому контакті з ними та надавали підтримку в різних сферах їхнього життя. \u0000Результати аналізу соціально-емоційних проблем внутрішньо переміщених сімей дали детальні описи психоемоційних станів матерів, дітей та підлітків у чотирьох локаціях: у «гарячій точці», під час втечі з «гарячої точки», по прибутті на нову локацію та через півроку у новій місцевості. Усі психоемоційні стани було розподілено на шість груп за домінуючою емоцією, що є базовою: тривога, гнів, горе, огида, радість та допитливість. Так, наприклад, усі реакції та емоційні прояви, засновані на тривозі, об’єднували такі емоції і реакції: страх, тривога, паніка, ступор, жах, відчай, розпач, безпорадність та фізичні реакції (ридання, плач, тремтіння, тощо). Також було виявлено сімейні виклики, з якими стикалася вся сім’я в цілому: емоційні зв’язки між мамою і дитиною, конфлікти, амбівалентність та відношення до друзів, родичів, оточуючих. Додатково були виявлені проблеми мовного бар’єру, наявності місць соціалізації для дітей та виділені потреби, які надихали або викликали позитивні реакції в мам та дітей. \u0000Таким чином було зібрано повний спектр соціально-емоційних проблем і потреб ВПС, що є важливим підгрунтям для здійснення конфліктно-сензитивного менторінгу майбутніми менторами. Для реалізації такого виду менторінгу нами запропоновано використати досвід менторської програми для переселенців Південної Іспанії, що передбачала залучення самих переселенців, які мешкають вже певний час на цій території в якості менторів для новоприбулих переселенців. Позитивний досвід впровадження такої програми підтверждує покра","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43639510","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглядаються глобальна демократія, як різновид всезагального процесу глобалізації, що свідчить про якісну зміну соціально-політичного стану світового співтовариства і окремих країн, що обрали шлях демократизації влади, демократичні цінності, що включають забезпечення прав і свобод людини. Наголошено, що глобальна демократія для українського суспільства являє собою набір демократичних стандартів, демократизацію всіх сфер суспільного життя, формування людини – демократичного типу. Доведено, що впровадження в Україні глобальної демократії є обов’язковим, нагальним й невідворотним процесом тільки у випадку загального об’єднання інтересів народу й влади, де головним є індивід. Глобальна демократія не тільки змінює взаємозв’язки влади і громадськості, вона є фундаментом громадянського суспільства, каталізатором ефективного суспільного розвитку, сприяючи активізації громадської активності людей у всіх сферах суспільних відносин. Визначено поняття «глобальна демократія», як явище, що характеризує взаємозалежність та взаємопов’язаність народів, держав, владних інститутів і громадян і являє собою набір демократичних стандартів, цінностей в процесі розвитку, як окремих держав, так і всього світового співтовариства. Підкреслено, що глобальна демократія не тільки змінює взаємозв’язки влади і громадськості, вона є фундаментом громадянського суспільства, каталізатором ефективного суспільного розвитку, сприяючи активізації громадської активності людей у всіх сферах суспільних відносин. Зроблено висновок, що глобальна демократія в майбутньому є єдино можливим типом взаємодії світових політичних суб’єктів. Впровадження глобальної демократії в Україні повинно бути стратегічною ціллю держави й всього народу, оскільки саме від рівня демократизації суспільства й влади залежить майбутнє кожного українця, його можливості бути громадянином справжньої демократичної, високорозвиненої країни, а також частинкою міжнародного демократичного співтовариства, де основна перевага буде надаватися демократичним цінностям.
{"title":"Глобальна демократія: концептуалізація поняття","authors":"Yuliia Horenko","doi":"10.34132/pard2023.20.04","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.04","url":null,"abstract":"У статті розглядаються глобальна демократія, як різновид всезагального процесу глобалізації, що свідчить про якісну зміну соціально-політичного стану світового співтовариства і окремих країн, що обрали шлях демократизації влади, демократичні цінності, що включають забезпечення прав і свобод людини. \u0000Наголошено, що глобальна демократія для українського суспільства являє собою набір демократичних стандартів, демократизацію всіх сфер суспільного життя, формування людини – демократичного типу. \u0000Доведено, що впровадження в Україні глобальної демократії є обов’язковим, нагальним й невідворотним процесом тільки у випадку загального об’єднання інтересів народу й влади, де головним є індивід. Глобальна демократія не тільки змінює взаємозв’язки влади і громадськості, вона є фундаментом громадянського суспільства, каталізатором ефективного суспільного розвитку, сприяючи активізації громадської активності людей у всіх сферах суспільних відносин. \u0000Визначено поняття «глобальна демократія», як явище, що характеризує взаємозалежність та взаємопов’язаність народів, держав, владних інститутів і громадян і являє собою набір демократичних стандартів, цінностей в процесі розвитку, як окремих держав, так і всього світового співтовариства. \u0000Підкреслено, що глобальна демократія не тільки змінює взаємозв’язки влади і громадськості, вона є фундаментом громадянського суспільства, каталізатором ефективного суспільного розвитку, сприяючи активізації громадської активності людей у всіх сферах суспільних відносин. \u0000Зроблено висновок, що глобальна демократія в майбутньому є єдино можливим типом взаємодії світових політичних суб’єктів. Впровадження глобальної демократії в Україні повинно бути стратегічною ціллю держави й всього народу, оскільки саме від рівня демократизації суспільства й влади залежить майбутнє кожного українця, його можливості бути громадянином справжньої демократичної, високорозвиненої країни, а також частинкою міжнародного демократичного співтовариства, де основна перевага буде надаватися демократичним цінностям.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41758596","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджено український досвід організації надання електронних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Окрема увага приділена конкретним проявам впливу війни на дану сферу. Проаналізовано основні підходи до дослідження електронних послуг та розуміння їх сутності як зарубіжними, так і українськими науковцями. Зосереджена увага на аналізі звітів ООН з розвитку електронного урядування, зокрема розкрито зміни у методології визначення Індексу онлайн послуг у Звіті за 2022 рік. Викремлено основні складові цього індексу та зроблено порівняльний аналіз індексу онлайн послуг та індексу розвитку е-урядування України за період з 2016 по 2022 роки. Зазначено основні нормативно-правові акти, які регулюють розвиток електронних послуг в Україні. Розкрито особливості розвитку е-послуг та переваги від їх впровадження. Зокрема, проаналізовано організацію та інституційне забезпечення е-послуг в Україні, розглянуто діяльність профільних органів державної влади та місцевого самоврядування з надання е-послуг. Особлива увага приділена розгляду українських практик надання е-послуг та впливу війни на процеси організації надання е-послуг. Надано пропозиції щодо подальшого дослідження е-послуг в умовах війни задля задоволення потреб громадян і бізнесу.
{"title":"Організація надання електронних послуг в Україні в умовах війни","authors":"S. Chukut, Yevgeny Karpenko","doi":"10.34132/pard2023.20.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2023.20.14","url":null,"abstract":"У статті досліджено український досвід організації надання електронних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Окрема увага приділена конкретним проявам впливу війни на дану сферу. Проаналізовано основні підходи до дослідження електронних послуг та розуміння їх сутності як зарубіжними, так і українськими науковцями. Зосереджена увага на аналізі звітів ООН з розвитку електронного урядування, зокрема розкрито зміни у методології визначення Індексу онлайн послуг у Звіті за 2022 рік. Викремлено основні складові цього індексу та зроблено порівняльний аналіз індексу онлайн послуг та індексу розвитку е-урядування України за період з 2016 по 2022 роки. Зазначено основні нормативно-правові акти, які регулюють розвиток електронних послуг в Україні. Розкрито особливості розвитку е-послуг та переваги від їх впровадження. Зокрема, проаналізовано організацію та інституційне забезпечення е-послуг в Україні, розглянуто діяльність профільних органів державної влади та місцевого самоврядування з надання е-послуг. Особлива увага приділена розгляду українських практик надання е-послуг та впливу війни на процеси організації надання е-послуг. Надано пропозиції щодо подальшого дослідження е-послуг в умовах війни задля задоволення потреб громадян і бізнесу.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45789267","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：