У статті теоретично висвітлено європейські підходи до розуміння сутності прав інтелектуальної власності відповідно до положень Хартії основних прав Європейського Союзу на основі європейської судової прецедентної практики у сфері прав інтелектуальної власності. Сутність прав інтелектуальної власності розглянуто саме у межах Європейського Союзу. Визначено що найактуальнішими видами прав інтелектуальної власності в Європейському Союзі є авторське право, патенти та права на товарні знаки. З’ясовано що ексклюзивність та винагорода є двома основними визначальними ознаками прав інтелектуальної власності в ЄС. Встановлено зв'язок між функціями і видами прав інтелектуальної власності. Виявлено, що головною функцією прав інтелектуальної власності є економічна. У зв’язку із цим здійснено ґрунтовний аналіз сутності статті 17 Хартії основних прав Європейського Союзу, що має суто економічний характер. Розкрито абсолютну та відносну теорію сутності. Зауважено що поняття сутність не застосовується систематично, а зазвичай лише у випадках, де є необхідність підкріплення відповідної аргументації. Проаналізовано низку судових справ Суду Європейського Союзу щодо трактування сутності прав інтелектуальної власності. У результаті чого виявлено, що Суд Європейського Союзу не підтримує абсолютну теорію сутності прав у сфері інтелектуальної власності. На прикладі Німеччини, як одного із «правових стовпів» європейського співтовариства, розглянуто як сутність розуміється у національній правовій системі та конституційних традиціях міжнародного права з прав людини.
{"title":"Сутність прав інтелектуальної власності відповідно до положень хартії основних прав Європейського союзу","authors":"Liudmyla Antonova, L. Ivashova","doi":"10.34132/pard2022.18.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.18.02","url":null,"abstract":"У статті теоретично висвітлено європейські підходи до розуміння сутності прав інтелектуальної власності відповідно до положень Хартії основних прав Європейського Союзу на основі європейської судової прецедентної практики у сфері прав інтелектуальної власності. Сутність прав інтелектуальної власності розглянуто саме у межах Європейського Союзу. Визначено що найактуальнішими видами прав інтелектуальної власності в Європейському Союзі є авторське право, патенти та права на товарні знаки. З’ясовано що ексклюзивність та винагорода є двома основними визначальними ознаками прав інтелектуальної власності в ЄС. Встановлено зв'язок між функціями і видами прав інтелектуальної власності. Виявлено, що головною функцією прав інтелектуальної власності є економічна. У зв’язку із цим здійснено ґрунтовний аналіз сутності статті 17 Хартії основних прав Європейського Союзу, що має суто економічний характер. Розкрито абсолютну та відносну теорію сутності. Зауважено що поняття сутність не застосовується систематично, а зазвичай лише у випадках, де є необхідність підкріплення відповідної аргументації. Проаналізовано низку судових справ Суду Європейського Союзу щодо трактування сутності прав інтелектуальної власності. У результаті чого виявлено, що Суд Європейського Союзу не підтримує абсолютну теорію сутності прав у сфері інтелектуальної власності. На прикладі Німеччини, як одного із «правових стовпів» європейського співтовариства, розглянуто як сутність розуміється у національній правовій системі та конституційних традиціях міжнародного права з прав людини.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43151507","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
В статті розглянуто роль та значення громадянського суспільства у становленні сучасної моделі українського суспільства. Метою статті є аналіз процесів розвитку громадянського суспільства в Україні, формулювання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства. Зазначено, що основним завданням є пошук оптимального, гармонійного співвідношення участі держави у суспільних справах зі створенням комплексу таких механізмів взаємодії влади та суспільства, які б не перешкоджали, а сприяли розвитку громадянського суспільства. Запропоновано під громадянським суспільством розуміти специфічне та високоорганізоване об’єднання громадян, яке має високі економічні, соціальні, політичні та морально-культурні цінності, де на основі правових норм реалізуються відповідні обов'язки громадян, а держава виступає гарантом цих прав. Констатовано, що метою взаємодії є підвищення якості життя, забезпечення сталого розвитку соціальних відносин та вирішення соціальних проблем, яке здійснюється у рамках законодавства на взаємовигідній основі та яке включає інформування громадян про діяльність об’єднань та влади, сприяння участі громадян при розробці, обговоренні та прийнятті державно-управлінських рішень, їх контроль та реалізацію. Виділено такі основні види взаємодії: залучення інститутів громадянського суспільства до консультацій та прийняття владно-управлінських рішень; громадський контроль за діяльністю органів виконавчої влади; інформаційна публічність, відкритість та прозорість; спільна реалізація соціально важливих програм. Основними засадами взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства запропоновано визначати: визнання органами державної влади прав та законних інтересів інститутів громадянського суспільства на участь у формуванні та реалізації державної політики; забезпечення органами державної влади прав та законних інтересів інститутів громадянського суспільства; невтручання органів державної влади у діяльність один одного, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; гласність та колегіальність при виробленні спільних рішень та їх реалізації; відповідальність за виконання взятих на себе зобов’язань; рівність прав інститутів громадянського суспільства на державну підтримку у випадках, передбачених чинним законодавством; державний контроль за діяльністю інститутів громадянського суспільства, у тому числі за використанням коштів державного бюджету; громадський контроль за органами державної влади відповідно до чинного законодавства. Рекомендовано з метою удосконалення функціонування діючого механізму взаємодії громадянського суспільства та влади здійснення наступних заходів: організація періодичних соціологічних опитувань населення щодо виявлення наявних проблем; щорічна звітність керівників державної та муніципальної влади перед громадянами; регулярні телеконференції на місцевих та державних каналах у ЗМІ; використання можливостей мережі Інтерне
{"title":"Удосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства","authors":"N. Bondarchuk","doi":"10.34132/pard2022.18.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.18.03","url":null,"abstract":"В статті розглянуто роль та значення громадянського суспільства у становленні сучасної моделі українського суспільства. Метою статті є аналіз процесів розвитку громадянського суспільства в Україні, формулювання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення механізмів взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства. Зазначено, що основним завданням є пошук оптимального, гармонійного співвідношення участі держави у суспільних справах зі створенням комплексу таких механізмів взаємодії влади та суспільства, які б не перешкоджали, а сприяли розвитку громадянського суспільства. Запропоновано під громадянським суспільством розуміти специфічне та високоорганізоване об’єднання громадян, яке має високі економічні, соціальні, політичні та морально-культурні цінності, де на основі правових норм реалізуються відповідні обов'язки громадян, а держава виступає гарантом цих прав. \u0000Констатовано, що метою взаємодії є підвищення якості життя, забезпечення сталого розвитку соціальних відносин та вирішення соціальних проблем, яке здійснюється у рамках законодавства на взаємовигідній основі та яке включає інформування громадян про діяльність об’єднань та влади, сприяння участі громадян при розробці, обговоренні та прийнятті державно-управлінських рішень, їх контроль та реалізацію. \u0000Виділено такі основні види взаємодії: залучення інститутів громадянського суспільства до консультацій та прийняття владно-управлінських рішень; громадський контроль за діяльністю органів виконавчої влади; інформаційна публічність, відкритість та прозорість; спільна реалізація соціально важливих програм. Основними засадами взаємодії державних органів та інститутів громадянського суспільства запропоновано визначати: визнання органами державної влади прав та законних інтересів інститутів громадянського суспільства на участь у формуванні та реалізації державної політики; забезпечення органами державної влади прав та законних інтересів інститутів громадянського суспільства; невтручання органів державної влади у діяльність один одного, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; гласність та колегіальність при виробленні спільних рішень та їх реалізації; відповідальність за виконання взятих на себе зобов’язань; рівність прав інститутів громадянського суспільства на державну підтримку у випадках, передбачених чинним законодавством; державний контроль за діяльністю інститутів громадянського суспільства, у тому числі за використанням коштів державного бюджету; громадський контроль за органами державної влади відповідно до чинного законодавства. \u0000Рекомендовано з метою удосконалення функціонування діючого механізму взаємодії громадянського суспільства та влади здійснення наступних заходів: організація періодичних соціологічних опитувань населення щодо виявлення наявних проблем; щорічна звітність керівників державної та муніципальної влади перед громадянами; регулярні телеконференції на місцевих та державних каналах у ЗМІ; використання можливостей мережі Інтерне","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44915041","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Метою статті є обґрунтування теоретичних положень щодо удосконалення публічного управління побудовою професійної армії в контексті зарубіжного досвіду. Опрацювання дослідницького матеріалу проводилося на засадах історизму, об’єктивності, системності та порівняльного аналізу. В основу дослідницького інструментарію покладено міждисциплінарні підходи. Функціональний і структурний підходи лягли в основу характеристики того сеґменту напрацювань дослідників, що стосується інституційно-організаційних аспектів розбудови професійної армії. Прийоми історичної хронології та компаративістики дали змогу простежити етапи становлення й розбудови Збройних сил зарубіжних країн, віддзеркалення цих процесів у науковому дискурсі. Перспективним для запровадження в Україні видається досвід заохочення та стимулів добровільного найму до війська, досвід підготовки і розподілу командних кадрів, їх просування по службі, організація періодичного перезаключення з ними контрактів, система соціального забезпечення військовослужбовців. Обгрунтовано, що легітимність застосування летальної сили випливає з того, що вона використовується тільки від імені і за велінням керівної структури політичного співтовариства, яке вона представляє, і в межах міжнародного права, конвенції і визнаних моральних норм. Встановлено, що вирішальні успіхи української армії зумовлені такою ж рішучою позицією Президента України В. Зеленського та всього військово-політичного керівництва, а також солідною підтримкою та довірою народу України. Армія є моральним конструктом принаймні в трьох вимірах: тактичному, інституційному та цивільно-військовому. Моральною монетою в кожному вимірі є довіра та впевненість. Тобто, боєздатність армії зростає або зменшується залежно від ступеня довіри та впевненості, чи некомпетентності та зради, у кожному вимірі. Тактично довіра та впевненість є результатом того, наскільки солдати впевнені в собі, своїй індивідуальній підготовці та підготовці підрозділу, своєму спорядженні, своїх лідерах і системах, призначених для підвищення ймовірності їхнього виживання та успіху.
{"title":"Публічне управління розбудовою професійної армії: зарубіжний досвід","authors":"S. Shevchenko, Оleksandr Stepanchenko","doi":"10.34132/pard2022.18.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.18.10","url":null,"abstract":"Метою статті є обґрунтування теоретичних положень щодо удосконалення публічного управління побудовою професійної армії в контексті зарубіжного досвіду. Опрацювання дослідницького матеріалу проводилося на засадах історизму, об’єктивності, системності та порівняльного аналізу. В основу дослідницького інструментарію покладено міждисциплінарні підходи. Функціональний і структурний підходи лягли в основу характеристики того сеґменту напрацювань дослідників, що стосується інституційно-організаційних аспектів розбудови професійної армії. Прийоми історичної хронології та компаративістики дали змогу простежити етапи становлення й розбудови Збройних сил зарубіжних країн, віддзеркалення цих процесів у науковому дискурсі. Перспективним для запровадження в Україні видається досвід заохочення та стимулів добровільного найму до війська, досвід підготовки і розподілу командних кадрів, їх просування по службі, організація періодичного перезаключення з ними контрактів, система соціального забезпечення військовослужбовців. Обгрунтовано, що легітимність застосування летальної сили випливає з того, що вона використовується тільки від імені і за велінням керівної структури політичного співтовариства, яке вона представляє, і в межах міжнародного права, конвенції і визнаних моральних норм. \u0000Встановлено, що вирішальні успіхи української армії зумовлені такою ж рішучою позицією Президента України В. Зеленського та всього військово-політичного керівництва, а також солідною підтримкою та довірою народу України. Армія є моральним конструктом принаймні в трьох вимірах: тактичному, інституційному та цивільно-військовому. Моральною монетою в кожному вимірі є довіра та впевненість. Тобто, боєздатність армії зростає або зменшується залежно від ступеня довіри та впевненості, чи некомпетентності та зради, у кожному вимірі. \u0000Тактично довіра та впевненість є результатом того, наскільки солдати впевнені в собі, своїй індивідуальній підготовці та підготовці підрозділу, своєму спорядженні, своїх лідерах і системах, призначених для підвищення ймовірності їхнього виживання та успіху.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44604583","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянуто та проаналізовано процес вироблення та прийняття управлінських рішень у публічному управлінні як умову вдосконалення діяльності органів публічної влади. Визначені основні новітні тенденції розвитку та інноватики методів та моделей прийняття публічно-управлінських рішень, описано умови використання таких методів, визначено їх переваги та недоліки; розкрито сутність моделей прийняття управлінських рішень. Визначено доцільність застосування колективних, кількісних та неформальних (евристичних) методів. Запропоновано та обґрунтовано метод “мозкового штурму”, метод номінальних груп (NGT), метод експертних оцінок (метод Делфі), електронні збори (електронна мозкова атака). Зосереджено увагу на зарубіжному досвіді застосуванні японського методу кільцевої системи «Кінгісе», принципі Еджворта-Парето. Розглянуто моделі прийняття публічно-управлінських рішень: модель інкрементального процесу, «Модель сміттєвого кошика» Джеймса Марча, інструменти штучного інтелекту на прикладі платформи платформи «ChatGPT». У результаті розгляду усталеного підходу до формування управлінських рішень у складі єдиного управлінського процесу виділено так звану модель раціонального ухвалення рішень, що в найбільш узагальненому вигляді містить такі блоки: підготовку до розроблення управлінського рішення; розроблення цього рішення та його ухвалення. Визначено потребу в ухваленні публічно-управлінських рішень. Зазначено орієнтири на світовий досвід у вивченні процесу вироблення та прийняття публічно-управлінських рішень.
{"title":"Моделі та методи прийняття публічно-управлінських рішень","authors":"Liliia Goniukova, Maria Surzhyk","doi":"10.34132/pard2022.18.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.18.14","url":null,"abstract":"У статті розглянуто та проаналізовано процес вироблення та прийняття управлінських рішень у публічному управлінні як умову вдосконалення діяльності органів публічної влади. Визначені основні новітні тенденції розвитку та інноватики методів та моделей прийняття публічно-управлінських рішень, описано умови використання таких методів, визначено їх переваги та недоліки; розкрито сутність моделей прийняття управлінських рішень. Визначено доцільність застосування колективних, кількісних та неформальних (евристичних) методів. Запропоновано та обґрунтовано метод “мозкового штурму”, метод номінальних груп (NGT), метод експертних оцінок (метод Делфі), електронні збори (електронна мозкова атака). Зосереджено увагу на зарубіжному досвіді застосуванні японського методу кільцевої системи «Кінгісе», принципі Еджворта-Парето. \u0000 Розглянуто моделі прийняття публічно-управлінських рішень: модель інкрементального процесу, «Модель сміттєвого кошика» Джеймса Марча, інструменти штучного інтелекту на прикладі платформи платформи «ChatGPT». \u0000У результаті розгляду усталеного підходу до формування управлінських рішень у складі єдиного управлінського процесу виділено так звану модель раціонального ухвалення рішень, що в найбільш узагальненому вигляді містить такі блоки: підготовку до розроблення управлінського рішення; розроблення цього рішення та його ухвалення. \u0000Визначено потребу в ухваленні публічно-управлінських рішень. Зазначено орієнтири на світовий досвід у вивченні процесу вироблення та прийняття публічно-управлінських рішень.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47187127","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті на основі цільового підходу обґрунтовано теоретичні положення щодо удосконалення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, який, на відміну від існуючого, включає етап моніторингу показників його функціонування та оцінки ефективності інвестиційних вкладень. З урахуванням сучасних викликів, що постали перед Україною, розглянуто тріаду основоположних дефініційних конструкцій наукового дослідження: агропромисловий комплекс, інвестиційний клімат і механізм формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу. Сформовано головну мету, надзавдання, завдання та підзавдання функціонування механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України. Визначено, що підзавдання слід вирішувати з урахуванням макроекономічного та мікроекономічного рівнів функціонування механізму. Розкрито зміст принципів управління (централізації, інформаційної прозорості, адаптивності, оптимізації витрат, цілісності, безперервного моніторингу, рейтингової оцінки), які відповідають поставленій меті та завданням даного механізму. Визначено об’єкти та суб’єкти впливу механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу, які необхідно розглядати на мікро- та макроекономічних рівнях. Сформовано інструменти функціонування механізму, які у свою чергу логічно розташовані на відповідних макро- та мікроекономічних рівнях. Розкрито головне призначення такого елементу формування означеного механізму як моніторинг та оцінка; визначено його головну мету, функцію, структуру та результат. Запропоновано схематичне зображення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, яке наочно демонструє наявність та взаємодію всіх його складових елементів.
{"title":"Удосконалення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України","authors":"Yaroslav Zhovnirchyk, V. Gusiev","doi":"10.34132/pard2022.18.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.18.05","url":null,"abstract":"У статті на основі цільового підходу обґрунтовано теоретичні положення щодо удосконалення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, який, на відміну від існуючого, включає етап моніторингу показників його функціонування та оцінки ефективності інвестиційних вкладень. З урахуванням сучасних викликів, що постали перед Україною, розглянуто тріаду основоположних дефініційних конструкцій наукового дослідження: агропромисловий комплекс, інвестиційний клімат і механізм формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу. Сформовано головну мету, надзавдання, завдання та підзавдання функціонування механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України. Визначено, що підзавдання слід вирішувати з урахуванням макроекономічного та мікроекономічного рівнів функціонування механізму. Розкрито зміст принципів управління (централізації, інформаційної прозорості, адаптивності, оптимізації витрат, цілісності, безперервного моніторингу, рейтингової оцінки), які відповідають поставленій меті та завданням даного механізму. Визначено об’єкти та суб’єкти впливу механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу, які необхідно розглядати на мікро- та макроекономічних рівнях. Сформовано інструменти функціонування механізму, які у свою чергу логічно розташовані на відповідних макро- та мікроекономічних рівнях. Розкрито головне призначення такого елементу формування означеного механізму як моніторинг та оцінка; визначено його головну мету, функцію, структуру та результат. Запропоновано схематичне зображення механізму формування інвестиційного клімату у сфері агропромислового комплексу України, яке наочно демонструє наявність та взаємодію всіх його складових елементів.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69807003","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянута політична коректність, як соціальний конструкт повсякденного сучасного політкоректного мовного простору публічного управління, що була запропонована і розроблена у 60-х рр. ХХ століття Пітером Бергером і Томасом Лукманом. Доведено, що в публічному управлінні в умовах комунікації, дотримання політкоректності спрямоване на те, щоб знайти нові способи мовного вираження замість тих, які торкаються почуттів та гідності окремої людини, стосовно раси, статі, віку, стану здоров’я, соціального статусу, зовнішнього вигляду та ін. Зазначено, що політкоректність, як нормований мовний спосіб поведінки, притаманний будь-якому суспільству, зокрема українському, тому що пов’язаний з моделями коректної поведінки членів суспільства, а з точки зору теорії соціального конструктивізму має певний потенціал конструювання уявлень про реальність життя населення. Підкреслено, що уявлення про політкоректність, як соціальний конструкт публічного управління засновано на тому, що люди в суспільстві засвоюють загальну точку зору щодо більшості речей, що існують в суспільній свідомості, як частину наданої соціальної реальності, що існує об’єктивно, але завжди є суб’єктивною тому що формується, інтерпретується, конструюється акторами в процесі комунікації. Визначено, що політкоректність, як надана нам реальність і водночас конструкт соціальної реальності, створюється, конструюється та засвоюється людьми у вигляді політкоректних цінностей і норм, для того щоб в процесі комунікації, утримуватися від висловів, поглядів і дій, які можуть бути образливими для інших членів суспільства. Політкоректність є формою соціальної організації, що конструюється на суб’єктивних знаннях людей в процесі їх діяльності, та є символічною структурою, що інтегрована в модель політкоректної мовної поведінки. В подальших дослідженнях пропонується вивчення політкоректності через механізми активного залучення громадськості до процесів публічного управління, зокрема об’єднаних територіальних громад.
{"title":"Політична коректність – соціальний конструкт сучасного мовного простору публічного управління","authors":"Volodymyr Yemelyanov, Natalia Yevtushenko","doi":"10.34132/pard2022.17.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.17.03","url":null,"abstract":"У статті розглянута політична коректність, як соціальний конструкт повсякденного сучасного політкоректного мовного простору публічного управління, що була запропонована і розроблена у 60-х рр. ХХ століття Пітером Бергером і Томасом Лукманом. \u0000Доведено, що в публічному управлінні в умовах комунікації, дотримання політкоректності спрямоване на те, щоб знайти нові способи мовного вираження замість тих, які торкаються почуттів та гідності окремої людини, стосовно раси, статі, віку, стану здоров’я, соціального статусу, зовнішнього вигляду та ін. \u0000Зазначено, що політкоректність, як нормований мовний спосіб поведінки, притаманний будь-якому суспільству, зокрема українському, тому що пов’язаний з моделями коректної поведінки членів суспільства, а з точки зору теорії соціального конструктивізму має певний потенціал конструювання уявлень про реальність життя населення. \u0000Підкреслено, що уявлення про політкоректність, як соціальний конструкт публічного управління засновано на тому, що люди в суспільстві засвоюють загальну точку зору щодо більшості речей, що існують в суспільній свідомості, як частину наданої соціальної реальності, що існує об’єктивно, але завжди є суб’єктивною тому що формується, інтерпретується, конструюється акторами в процесі комунікації. \u0000Визначено, що політкоректність, як надана нам реальність і водночас конструкт соціальної реальності, створюється, конструюється та засвоюється людьми у вигляді політкоректних цінностей і норм, для того щоб в процесі комунікації, утримуватися від висловів, поглядів і дій, які можуть бути образливими для інших членів суспільства. Політкоректність є формою соціальної організації, що конструюється на суб’єктивних знаннях людей в процесі їх діяльності, та є символічною структурою, що інтегрована в модель політкоректної мовної поведінки. \u0000В подальших дослідженнях пропонується вивчення політкоректності через механізми активного залучення громадськості до процесів публічного управління, зокрема об’єднаних територіальних громад.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48192321","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті здійснено теоретико-методологічне переосмислення ролі та значення освітньої складової державної політики у сфері культури в умовах інноваційного розвитку суспільства та надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Визначено та обґрунтовано що державна політика у сфері культури та її освітня складова сприяють якісному розвитку головного ресурсу держави – людського потенціалу. Розкрито роль та значення культурологічного аспекту освіти і запропоновано під ним розуміти цілеспрямований процес виховання та навчання, що спирається на трансляцію та відтворення цінностей культури, створених у процесі духовної, інтелектуальної, творчої діяльності людей та що відповідають цілям самореалізації людини та суспільства. Здійснено аналіз Закону України «Про культуру», за результатом якого визначено що його вплив поширюється на всі суспільні сфери та види і структури державної діяльності, зокрема і на галузь освіти. Розглянуто тріаду основних функцій (економічну, соціальну, культурну), які виконує освіта як соціальний інститут та визначено їх взаємозв’язок між собою. Обґрунтовано, що головною стратегічною метою державної політики у сфері культури у галузі освіти має стати формування духовних (освітніх, моральних, естетичних, художніх та ін.) якостей особистості здобувачів освіти, організація і безпосереднє проведення системної культурно-освітньої та виховної роботи з ними. Зроблено висновок що пріоритетним завданням державної політики у сфері культури у галузі освіти має постати сприяння гуманістичній спрямованості усіх видів освітньої та виховної діяльності. Доведено тезу відносно того, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства перед державною політикою у сфері культури у галузі освіти постають принципово нові завдання підготовки здобувачів освіти, зокрема – підготовки здобувачів вищої освіти (розкрито їх суть та запропоновано рекомендації щодо основних напрямів їх реалізації). Визначено основні тенденції якими характеризується сучасна державна політика у сфері культури у галузі освіти: віртуалізація; персоналізація; керована ініціативність; практична користь і короткостроковість. Описано трансформацію освітньої складової державної політики у сфері культури та закладів вищої освіти культурно-мистецького профілю в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.
{"title":"Освітня складова державної політики у сфері культури в умовах інноваційного розвитку суспільства","authors":"Serhii Hololobov, Liudmyla Antonova","doi":"10.34132/pard2022.17.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.17.02","url":null,"abstract":"У статті здійснено теоретико-методологічне переосмислення ролі та значення освітньої складової державної політики у сфері культури в умовах інноваційного розвитку суспільства та надано практичні рекомендації щодо її удосконалення. Визначено та обґрунтовано що державна політика у сфері культури та її освітня складова сприяють якісному розвитку головного ресурсу держави – людського потенціалу. Розкрито роль та значення культурологічного аспекту освіти і запропоновано під ним розуміти цілеспрямований процес виховання та навчання, що спирається на трансляцію та відтворення цінностей культури, створених у процесі духовної, інтелектуальної, творчої діяльності людей та що відповідають цілям самореалізації людини та суспільства. Здійснено аналіз Закону України «Про культуру», за результатом якого визначено що його вплив поширюється на всі суспільні сфери та види і структури державної діяльності, зокрема і на галузь освіти. Розглянуто тріаду основних функцій (економічну, соціальну, культурну), які виконує освіта як соціальний інститут та визначено їх взаємозв’язок між собою. Обґрунтовано, що головною стратегічною метою державної політики у сфері культури у галузі освіти має стати формування духовних (освітніх, моральних, естетичних, художніх та ін.) якостей особистості здобувачів освіти, організація і безпосереднє проведення системної культурно-освітньої та виховної роботи з ними. Зроблено висновок що пріоритетним завданням державної політики у сфері культури у галузі освіти має постати сприяння гуманістичній спрямованості усіх видів освітньої та виховної діяльності. Доведено тезу відносно того, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства перед державною політикою у сфері культури у галузі освіти постають принципово нові завдання підготовки здобувачів освіти, зокрема – підготовки здобувачів вищої освіти (розкрито їх суть та запропоновано рекомендації щодо основних напрямів їх реалізації). Визначено основні тенденції якими характеризується сучасна державна політика у сфері культури у галузі освіти: віртуалізація; персоналізація; керована ініціативність; практична користь і короткостроковість. Описано трансформацію освітньої складової державної політики у сфері культури та закладів вищої освіти культурно-мистецького профілю в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48653861","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розкрито актуальні питання публічного управління закладами освіти на місцевому рівні на основі вивчення й узагальнення позитивного міжнародного досвіду. Наголошено на необхідності забезпечення організаційних і психолого-педагогічних умов ефективного публічного управління в умовах пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні шляхом: застосування сучасних технологій дистанційного, змішаного та сімейного навчання; урахування управлінських, матеріально-технічних, кадрових умов їх забезпечення; розвитку компонентів педагогічної системи, що містить зміст, організаційні форми, методи й засоби навчання; удосконалення взаємин між суб’єктами освітнього процесу. Наведено практичні кейси країн Європи, Азії та США у реакції місцевих органів влади та систем освіти на кризові непередбачувані ситуації, шляхи їх урегулювання та можливості застосування в Україні. Акцентовано увагу на реформі децентлізації влади внаслідок передачі більшості повноважень і відповідальності на місцевий рівень управління громадами, зокрема й у сфері освіти, що призводить до необхідності відслідковування за кризовими тенденціями та гарантування готовності закладів освіти до розвязування проблем, які виникають внаслідок традиційних і стихійних криз. Наведено приклад моделювання системи управління закладом серелньої освіти на засадах змішаного навчання, яка включає механізми подолання соціально-політичних криз, стихійних лих та війн; позначає реальність того, що кризи не обмежені соціальними чи географічними кордонами; розкриває роль і функцію тьютора як одного з головних субєктів освтінього процесу, який забезпечує супровід індивідуального процесу навчання. Розглянута форма і філософія домашнього навчання, що може слугувати дієвим шляхом урегулювання відношення якості освіти та ресурсів на сьогодні, особливо в період пандемії та військового стану. Проаналізовано емпіричні дослідження в США та Європі, що доводять ефективність й економічну доцільність такої форми навчання. Зазначено, що керівники закладів освіти в територіальних громадах мають передбачати кризові тенденції; бути готовими функціонувати в умовах глобальних криз, які виникають всюди та деінде (наприклад, економічні кризи, воєнні дії тощо); розуміти, що розмір і розташування закладу освіти не захищають від криз; визнавати, що врегулювання кризових ситуацій не є примхою, що минає, а є одним із найважливіших завдань сьогодення для забезпечення відповідального управління освітою. Акцентована увага на тому, що реальність війни і пандемії довели, що заклади освіти, зокрема й загальної середньої, не є безпечними і тому виникає потреба у перегляді планів урегулювання кризових ситуацій, комунікацій із внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами, стратегії забезпечення ефективного лідерства в культурі шкільної спільноти. Зазначено, що інциденти в нинішньому суспільстві чітко обумовлюють потребу в кризовому плануванні. Випадки насильства привертають увагу засобів масової інформації, вони складають на тим
{"title":"Міжнародний досвід публічного управління закладами освіти на місцевому рівні в умовах криз","authors":"Lydia Danylenko","doi":"10.34132/pard2022.17.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.17.11","url":null,"abstract":"У статті розкрито актуальні питання публічного управління закладами освіти на місцевому рівні на основі вивчення й узагальнення позитивного міжнародного досвіду. Наголошено на необхідності забезпечення організаційних і психолого-педагогічних умов ефективного публічного управління в умовах пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні шляхом: застосування сучасних технологій дистанційного, змішаного та сімейного навчання; урахування управлінських, матеріально-технічних, кадрових умов їх забезпечення; розвитку компонентів педагогічної системи, що містить зміст, організаційні форми, методи й засоби навчання; удосконалення взаємин між суб’єктами освітнього процесу. \u0000Наведено практичні кейси країн Європи, Азії та США у реакції місцевих органів влади та систем освіти на кризові непередбачувані ситуації, шляхи їх урегулювання та можливості застосування в Україні. \u0000Акцентовано увагу на реформі децентлізації влади внаслідок передачі більшості повноважень і відповідальності на місцевий рівень управління громадами, зокрема й у сфері освіти, що призводить до необхідності відслідковування за кризовими тенденціями та гарантування готовності закладів освіти до розвязування проблем, які виникають внаслідок традиційних і стихійних криз. \u0000Наведено приклад моделювання системи управління закладом серелньої освіти на засадах змішаного навчання, яка включає механізми подолання соціально-політичних криз, стихійних лих та війн; позначає реальність того, що кризи не обмежені соціальними чи географічними кордонами; розкриває роль і функцію тьютора як одного з головних субєктів освтінього процесу, який забезпечує супровід індивідуального процесу навчання. \u0000Розглянута форма і філософія домашнього навчання, що може слугувати дієвим шляхом урегулювання відношення якості освіти та ресурсів на сьогодні, особливо в період пандемії та військового стану. Проаналізовано емпіричні дослідження в США та Європі, що доводять ефективність й економічну доцільність такої форми навчання. \u0000Зазначено, що керівники закладів освіти в територіальних громадах мають передбачати кризові тенденції; бути готовими функціонувати в умовах глобальних криз, які виникають всюди та деінде (наприклад, економічні кризи, воєнні дії тощо); розуміти, що розмір і розташування закладу освіти не захищають від криз; визнавати, що врегулювання кризових ситуацій не є примхою, що минає, а є одним із найважливіших завдань сьогодення для забезпечення відповідального управління освітою. \u0000Акцентована увага на тому, що реальність війни і пандемії довели, що заклади освіти, зокрема й загальної середньої, не є безпечними і тому виникає потреба у перегляді планів урегулювання кризових ситуацій, комунікацій із внутрішніми та зовнішніми зацікавленими сторонами, стратегії забезпечення ефективного лідерства в культурі шкільної спільноти. \u0000Зазначено, що інциденти в нинішньому суспільстві чітко обумовлюють потребу в кризовому плануванні. Випадки насильства привертають увагу засобів масової інформації, вони складають на тим","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44635427","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті проаналізовано основні етапи становлення поняття «авторське право» як невід’ємної складової інтелектуальної власності. Досліджено міжнародний досвід юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Зазначено що в нашій державі не створено досі таких умов для суб’єктів прав інтелектуальної власності, за яких вони б могли бути впевнені у захищеності та непорушності результатів своєї розумової діяльності. Акцентовано увагу на тому що авторське право проявляється одним із важливих інститутів права інтелектуальної власності, який регулює суспільні відносини, пов'язані зі створенням творів науки, літератури і мистецтва, розпорядженням винятковим правами на ці твори, а також захистом виняткових і інших прав автора і його правонаступників і інших правовласників. Показано що взаємовідносини України та ЄС у сфері захисту прав інтелектуальної власності відбуваються у форматі діалогу який проходить у форматі спільних засідань, де розглядаються питання захисту прав інтелектуальної власності, боротьби з порушеннями, примусового ліцензування тощо, організації спільних зустрічей на рівні експертів. Згідно наявних даних досліджень Property Rights Alliance показник індексу прав власності в Україні так званий Міжнародний індекс прав власності (IPRI) є надто низьким у порівнянні із країнами ЄС. Зроблено висновок проте що проблема захисту прав інтелектуальної власності є міжнародною, а тому світова спільнота зосереджує свої зусилля та здійснює активну політику щодо забезпечення належного рівня захисту інтелектуальних прав людини, через створення ефективного правового механізму захисту прав інтелектуальної власності. Світовий досвід виступає важливим позитивним інструментом, здійснюючи його аналіз можна знайти необхідні ключові шляхи для реформування законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні.
{"title":"Правові аспекти відповідальності у сфері порушення прав інтелектуальної власності: світовий досвід і Україна","authors":"Oleksandr Shtyrov, A. Sukhorukova","doi":"10.34132/pard2022.17.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.17.10","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано основні етапи становлення поняття «авторське право» як невід’ємної складової інтелектуальної власності. Досліджено міжнародний досвід юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Зазначено що в нашій державі не створено досі таких умов для суб’єктів прав інтелектуальної власності, за яких вони б могли бути впевнені у захищеності та непорушності результатів своєї розумової діяльності. Акцентовано увагу на тому що авторське право проявляється одним із важливих інститутів права інтелектуальної власності, який регулює суспільні відносини, пов'язані зі створенням творів науки, літератури і мистецтва, розпорядженням винятковим правами на ці твори, а також захистом виняткових і інших прав автора і його правонаступників і інших правовласників. Показано що взаємовідносини України та ЄС у сфері захисту прав інтелектуальної власності відбуваються у форматі діалогу який проходить у форматі спільних засідань, де розглядаються питання захисту прав інтелектуальної власності, боротьби з порушеннями, примусового ліцензування тощо, організації спільних зустрічей на рівні експертів. \u0000Згідно наявних даних досліджень Property Rights Alliance показник індексу прав власності в Україні так званий Міжнародний індекс прав власності (IPRI) є надто низьким у порівнянні із країнами ЄС. \u0000Зроблено висновок проте що проблема захисту прав інтелектуальної власності є міжнародною, а тому світова спільнота зосереджує свої зусилля та здійснює активну політику щодо забезпечення належного рівня захисту інтелектуальних прав людини, через створення ефективного правового механізму захисту прав інтелектуальної власності. Світовий досвід виступає важливим позитивним інструментом, здійснюючи його аналіз можна знайти необхідні ключові шляхи для реформування законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":"378 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41281328","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
В статті піддано аналізу фактори впливу на формування довіри в системі охорони здоров’я. З’ясовано, що феномен довіри в науковому дискурсі розглядається на системному, інституційному та міжособистісному рівні і в переважній більшості наукових досліджень співвідноситься зі створеним позитивним іміджем суб’єкту в інформаційному просторі. Наголошено, що розуміння довіри в системі охорони здоров’я здебільшого формують одноманітні підходи соціологічного спрямування, що не дає змоги застосовувати їх для обґрунтування державно-управлінських рішень і формування державної політики в охороні здоров’я. Визначено, що на системному рівні органи публічного управління галуззю за допомогою використання інформації цифрових сервісів отримують можливість формувати фінансову, кадрову, інформаційну політику в охороні здоров’я, управляти ресурсами галузі в умовах виникнення системних криз, забезпечувати контроль над цільовим використанням бюджетних коштів. Визначено, що в умовах змін, важливе значення для формування довіри в охороні здоров’я має широке використання цифрових технологій та сервісів. Досліджено основні напрями впливу цифрових технологій на формування довіри в охороні здоров’я на системному, інституційному та міжособистісному рівні. Зроблено висновок, що цифрове інформаційне середовище, як комунікативний простір, має значний потенціал і може виступати не лише генератором довіри, а й засобом управління довірою, формуючи нові моделі комунікації між органами влади, громадськими організаціями, засобами масової інформації,закладами охорони здоров’я та населенням.
{"title":"Феномен довіри в умовах цифровізації охорони здоров’я","authors":"Larysa Kurnosenko","doi":"10.34132/pard2022.17.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34132/pard2022.17.05","url":null,"abstract":"В статті піддано аналізу фактори впливу на формування довіри в системі охорони здоров’я. З’ясовано, що феномен довіри в науковому дискурсі розглядається на системному, інституційному та міжособистісному рівні і в переважній більшості наукових досліджень співвідноситься зі створеним позитивним іміджем суб’єкту в інформаційному просторі. Наголошено, що розуміння довіри в системі охорони здоров’я здебільшого формують одноманітні підходи соціологічного спрямування, що не дає змоги застосовувати їх для обґрунтування державно-управлінських рішень і формування державної політики в охороні здоров’я. Визначено, що на системному рівні органи публічного управління галуззю за допомогою використання інформації цифрових сервісів отримують можливість формувати фінансову, кадрову, інформаційну політику в охороні здоров’я, управляти ресурсами галузі в умовах виникнення системних криз, забезпечувати контроль над цільовим використанням бюджетних коштів. Визначено, що в умовах змін, важливе значення для формування довіри в охороні здоров’я має широке використання цифрових технологій та сервісів. Досліджено основні напрями впливу цифрових технологій на формування довіри в охороні здоров’я на системному, інституційному та міжособистісному рівні. Зроблено висновок, що цифрове інформаційне середовище, як комунікативний простір, має значний потенціал і може виступати не лише генератором довіри, а й засобом управління довірою, формуючи нові моделі комунікації між органами влади, громадськими організаціями, засобами масової інформації,закладами охорони здоров’я та населенням.","PeriodicalId":33637,"journal":{"name":"Publichne upravlinnia ta regional''nii rozvitok","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48020681","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：