Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-217-228
Marina Milushyna
Artykuł poświęcony jest problematyce współuzależnienia. Wyniki badań na ten temat przedstawione są w światowej nauce bardzo fragmentarycznie. Współuzależnienie jako samodzielny fenomen pierwotny wymaga systematycznego badania i analizy istniejących podejść do wyjaśnienia mechanizmów kształtowania się współuzależnienia osobowości. Współuzależnienie ma poważne skutki negatywne zarówno dla jednostki, jak i dla jej najbliższego otoczenia, stwarzając sprzyjające warunki dla rozwoju zachowania behawioralnego i zaburzeń psychosomatycznych. Problematyka współuzależnienia stanowi przedmiot zainteresowań wielu badaczy. Mimo licznych prób zdefiniowania tego zjawiska oraz jego genezy dotychczas nie udało się ustalić wspólnego stanowiska. Współuzależnienie najczęściej jest opisywane w odniesieniu do trzech różnych kategorii, które jednocześnie stanowią próbę jego definicji. Pierwsza kategoria określa je jako chorobę, w której podłoże, analogicznie jak w przypadku uzależnienia, stanowi podstawowy proces nałogowy. Ujęcie drugie opisuje ten problem w kontekście zaburzenia osobowości. Z kolei ujęcie trzecie zyskuje w ostatnich latach największe grono zwolenników. Zgodnie z tym podejściem współuzależnienie stanowi swoistą reakcję na trudną i stresującą sytuację wynikającą z funkcjonowania w bliskiej i jednocześnie toksycznej relacji z osobą uzależnioną. Z punktu widzenia teorii systemów rodzinnych М. Bowena, współuzależnienie można interpretować jako niezróżnicowanie «Ja», które kształtuje się we wczesnych relacjach dziecka z rodzicami i powoduje powstawanie wszystkich innych zaburzeń. Z perspektywy teorii systemowej zachowania współuzależnienione czy pewne role psychologiczne jawią się jako część mechanizmów homeostatycznych służących utrzymywaniu równowagi w systemie rodzinnym. Ogólnie mówiąc, współuzależnienia występuje w tych systemach, w których ich członkowie są poddawani długotrwałemu działaniu stresu, a dysfunkcja jednego z członków rodziny powoduje tworzenie się specyficznego rodzaju rodzinnego status quo oraz przyjęcie przez innych uczestników systemu określonych ról wzmacniających współuzależnienie.
{"title":"Zjawisko współuzależnienia w rodzinie","authors":"Marina Milushyna","doi":"10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-217-228","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-217-228","url":null,"abstract":"Artykuł poświęcony jest problematyce współuzależnienia. Wyniki badań na ten temat przedstawione są w światowej nauce bardzo fragmentarycznie. Współuzależnienie jako samodzielny fenomen pierwotny wymaga systematycznego badania i analizy istniejących podejść do wyjaśnienia mechanizmów kształtowania się współuzależnienia osobowości. Współuzależnienie ma poważne skutki negatywne zarówno dla jednostki, jak i dla jej najbliższego otoczenia, stwarzając sprzyjające warunki dla rozwoju zachowania behawioralnego i zaburzeń psychosomatycznych.\u0000Problematyka współuzależnienia stanowi przedmiot zainteresowań wielu badaczy. Mimo licznych prób zdefiniowania tego zjawiska oraz jego genezy dotychczas nie udało się ustalić wspólnego stanowiska. Współuzależnienie najczęściej jest opisywane w odniesieniu do trzech różnych kategorii, które jednocześnie stanowią próbę jego definicji. Pierwsza kategoria określa je jako chorobę, w której podłoże, analogicznie jak w przypadku uzależnienia, stanowi podstawowy proces nałogowy. Ujęcie drugie opisuje ten problem w kontekście zaburzenia osobowości. Z kolei ujęcie trzecie zyskuje w ostatnich latach największe grono zwolenników. Zgodnie z tym podejściem współuzależnienie stanowi swoistą reakcję na trudną i stresującą sytuację wynikającą z funkcjonowania w bliskiej i jednocześnie toksycznej relacji z osobą uzależnioną.\u0000Z punktu widzenia teorii systemów rodzinnych М. Bowena, współuzależnienie można interpretować jako niezróżnicowanie «Ja», które kształtuje się we wczesnych relacjach dziecka z rodzicami i powoduje powstawanie wszystkich innych zaburzeń.\u0000Z perspektywy teorii systemowej zachowania współuzależnienione czy pewne role psychologiczne jawią się jako część mechanizmów homeostatycznych służących utrzymywaniu równowagi w systemie rodzinnym. Ogólnie mówiąc, współuzależnienia występuje w tych systemach, w których ich członkowie są poddawani długotrwałemu działaniu stresu, a dysfunkcja jednego z członków rodziny powoduje tworzenie się specyficznego rodzaju rodzinnego status quo oraz przyjęcie przez innych uczestników systemu określonych ról wzmacniających współuzależnienie.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"123 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133056651","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-124-132
M. Toba, Milana Avershyna, Yulia Ponomareva, Kateryna Sotnikova, O. Chervyak, L. Shpakovska
In the article on the basis of theoretical and methodological analysis of modern approaches (cultural-historical, activity, dialogical, evolutionary-systemic) to the study of the research problem it is established that the attitude of parents to the child is considered as an integrative-psychological construct, which indicates the interconnection and interdependence parent and child and combines subjective-evaluative, consciously-selective ideas about the child, defining features of parental perception, ways of communication with the child, nature of reception in influencing her. Parental attitude is revealed through actions, reactions, experiences that arise under the influence of a system of different conditions (sociocultural models of parental behavior, own life history, personal characteristics of parents, level of parental competence). The structure of parental attitudes toward the child includes interrelated components: cognitive assessment (assessment of the child and self-esteem, the impact of the partner's assessment of the child's parent, and perceptions of the ideal parent and ideal child); value-motivational (needs and motives that give birth to the child; value of the child and the value of being a parent) and emotional-behavioral (feelings about the child, feelings about their own parental role, degree of satisfaction with it; forms of communication with the child), overall strategy of interaction.
{"title":"Psychological peculiarities of child's experience in psycho-trauma situations in adverse families and their correction","authors":"M. Toba, Milana Avershyna, Yulia Ponomareva, Kateryna Sotnikova, O. Chervyak, L. Shpakovska","doi":"10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-124-132","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-124-132","url":null,"abstract":"In the article on the basis of theoretical and methodological analysis of modern approaches (cultural-historical, activity, dialogical, evolutionary-systemic) to the study of the research problem it is established that the attitude of parents to the child is considered as an integrative-psychological construct, which indicates the interconnection and interdependence parent and child and combines subjective-evaluative, consciously-selective ideas about the child, defining features of parental perception, ways of communication with the child, nature of reception in influencing her. Parental attitude is revealed through actions, reactions, experiences that arise under the influence of a system of different conditions (sociocultural models of parental behavior, own life history, personal characteristics of parents, level of parental competence).\u0000The structure of parental attitudes toward the child includes interrelated components: cognitive assessment (assessment of the child and self-esteem, the impact of the partner's assessment of the child's parent, and perceptions of the ideal parent and ideal child); value-motivational (needs and motives that give birth to the child; value of the child and the value of being a parent) and emotional-behavioral (feelings about the child, feelings about their own parental role, degree of satisfaction with it; forms of communication with the child), overall strategy of interaction.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"116 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133777699","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2022-59-3-34-44
Алевтина Бойсак, Ігор Жигаренко, Вадим Завацький, Тетяна Чала
У статті розкрито особливості міжособистісних взаємовідносин і самооцінки неповнолітніх з неповних сімей та їх корекції. Показано, що підлітковий вік – один із найважливіших етапів у житті людини. В цей критичний період відбувається становлення особистості, формується ставлення до себе і до світу, основні життєві принципи і стереотипи, перетворюється діяльність та система стосунків. Виникає прагнення зрозуміти себе, свої можливості. З цим може бути пов’язана нестійкість самооцінки. Самооцінка не тільки відображає ставлення до своєї особистості, але й обумовлює ставлення до інших людей та дійсності. Те, який характер самооцінки має підліток, визначає формування якостей його особистості. У підлітковому віці формується система цінностей та взаємин, які згодом стають основою особистісного розвитку. Цей перехід від дитинства до дорослості є одним з найскладніших періодів життя людини. Поява відчуття дорослості призводить до зміни спілкування як з оточуючими. Період становлення є складним та іноді болісним для підлітка. Він характеризується труднощами не тільки у сприйнятті своєї особистості, а й у зміні міжособистісних відносин. Особливості міжособистісних відносин безпосередньо впливають на самооцінку підлітків. Адже саме в цей період у підлітка інтенсивно формується самооцінка, розвивається самосвідомість та збільшується потреба у самопізнанні. Свої актуальні інтереси і потреби підлітки можуть задовільнити повною мірою тільки у спілкуванні з однолітками, в процесі міжособистісних відносин з ними. У відносинах з дорослими підлітки прагнуть до самоствердження шляхом поваги до власної особистості, розуміння і рівноправних стосунків. Самоставлення та самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості підлітка, саморегуляції та самореалізації. Занижена самоповага може привести до розвитку почуття неповноцінності та заниженої самооцінки. При цьому коли дитина має високий рівень самоповаги і позитивне ставлення до себе, вона вірить у свої сили. Ключові слова: неповнолітні, міжособистісні взаємовідносини, самооцінка, неповні сімʼї, психологічна корекція.
{"title":"Особливості міжособистісних взаємовідносин і самооцінки неповнолітніх з неповних сімей та їх корекція","authors":"Алевтина Бойсак, Ігор Жигаренко, Вадим Завацький, Тетяна Чала","doi":"10.33216/2219-2654-2022-59-3-34-44","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2022-59-3-34-44","url":null,"abstract":"У статті розкрито особливості міжособистісних взаємовідносин і самооцінки неповнолітніх з неповних сімей та їх корекції. Показано, що підлітковий вік – один із найважливіших етапів у житті людини. В цей критичний період відбувається становлення особистості, формується ставлення до себе і до світу, основні життєві принципи і стереотипи, перетворюється діяльність та система стосунків. Виникає прагнення зрозуміти себе, свої можливості. З цим може бути пов’язана нестійкість самооцінки. Самооцінка не тільки відображає ставлення до своєї особистості, але й обумовлює ставлення до інших людей та дійсності. Те, який характер самооцінки має підліток, визначає формування якостей його особистості. У підлітковому віці формується система цінностей та взаємин, які згодом стають основою особистісного розвитку. Цей перехід від дитинства до дорослості є одним з найскладніших періодів життя людини. Поява відчуття дорослості призводить до зміни спілкування як з оточуючими. Період становлення є складним та іноді болісним для підлітка. Він характеризується труднощами не тільки у сприйнятті своєї особистості, а й у зміні міжособистісних відносин. \u0000Особливості міжособистісних відносин безпосередньо впливають на самооцінку підлітків. Адже саме в цей період у підлітка інтенсивно формується самооцінка, розвивається самосвідомість та збільшується потреба у самопізнанні. Свої актуальні інтереси і потреби підлітки можуть задовільнити повною мірою тільки у спілкуванні з однолітками, в процесі міжособистісних відносин з ними. У відносинах з дорослими підлітки прагнуть до самоствердження шляхом поваги до власної особистості, розуміння і рівноправних стосунків. \u0000 Самоставлення та самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості підлітка, саморегуляції та самореалізації. Занижена самоповага може привести до розвитку почуття неповноцінності та заниженої самооцінки. При цьому коли дитина має високий рівень самоповаги і позитивне ставлення до себе, вона вірить у свої сили.\u0000 Ключові слова: неповнолітні, міжособистісні взаємовідносини, самооцінка, неповні сімʼї, психологічна корекція.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115694829","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-163-174
Ондо Анге А. М.
В статті розглянуто часовий аспект детермінанти «орієнтація на майбутнє» та його роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Відомим є факт, що залежно від свого віку особистість сприймає час по-різному. Час як константа людського буття має великий вплив на весь психічний світ людини, в тому числі і на формування життєвої позиції особистості. Особливо яскраво це можна побачити у підлітковому віці, коли одночасно починається становлення часової перспективи особистості і формування її життєвої позиції. Орієнтація на майбутнє в її часовому та змістовному аспектах є детермінантою формування життєвої позиції підлітка. Метою статті є експериментальне дослідження часових установок особистості як часового аспекту детермінанти «орієнтація на майбутнє» та їхньої роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Часові установки підлітків були досліджені за допомогою «Методу незакінчених речень» С. І. Подмазіна та О. І. Сібіль в модифікації І. В. Михайлової. Експериментально були досліджені такі установки, як «Я-минуле», «Я-теперішнє», «Я-майбутнє». «Я – минуле» містить в собі суб'єктний досвід особистості, системи спонукань та стимулювання особистості, окреслює рубежі та характер саморозвитку, обумовлює успіх його у теперішньому часі, забезпечує впевненість або підриває майбутнє. «Я теперішнє» включає систему знань про себе та про світ, систему саморегуляції, систему способів самореалізації у житті і способів саморозвитку, систему самоставлення, надає сенс майбутньому, робить його пасивним або активним, а також реалізує або коректує результати минулого. «Я – майбутнє» - це система проектів себе, свого життя, ієрархія цілей, критеріїв успішності та компетентності. Зв'язок цих трьох часових установок у свідомості особистості складається в картину життєвого шляху, він в структурі індивідуального часу може бути розглянутий крізь призму уявлень особистості про майбутнє За всіма трьома установками респонденти показали три рівні показників: високі, середні та низькі, які були інтерпретовані в контексті формування життєвої позиції особистості. Більшість респондентів продемонстрували середні показники за всіма трьома часовими установками, що є нормальним станом речей, тим більше, в підлітковому віці. В статті продемонстровані також психологічні особливості кожного з рівнів показників часових установок.
本文论述了 "面向未来 "这一决定因素的时间方面及其在塑造青少年生活立场方面的作用。众所周知，人的年龄不同，对时间的感知也不同。时间作为人类生存的一个常量，对一个人的整个精神世界，包括一个人的人生定位的形成，都有很大的影响。这一点在青春期表现得尤为明显，因为在青春期，一个人的时间观的形成和他或她的人生定位的形成是同时开始的。对未来的时间和实质方面的定位是青少年人生观形成的决定因素。本文旨在通过实验研究作为 "面向未来 "这一决定因素的时间方面的人格时间态度及其在青少年人生观形成过程中的作用。研究青少年的时间态度时使用了波德马津（S. I. Podmazin）和西比尔（O. I. Sibil）在米哈伊洛娃（I. V. Mikhailova）的修改下提出的 "未完成句子法"。实验研究了以下态度："自我过去"、"自我现在"、"自我未来"。"我是过去 "包括个人的主观经验、个人的动机和激励系统、自我发展的界限和性质、决定其在现在的成功与否、提供信心或破坏未来。我是现在 "包括关于自身和世界的知识体系、自我调节体系、生活中自我实现的方式体系和自我发展的方式体系、自我态度体系，赋予未来以意义，使其成为被动或主动，落实或纠正过去的结果。"我就是未来 "是一个关于自我、人生、目标层次、成功标准和能力的项目体系。这三种时间态度在个人头脑中的联系构成了一幅人生道路图，在个人时间结构中，可以 通过个人对未来的想法来看待这幅图。大多数受访者在三种时间态度上都表现出平均分，这是一种正常状态，尤其是在青少年时期。文章还展示了每一级时间态度的心理特征。
{"title":"Часовий аспект детермінанти «орієнтація на майбутнє» та його роль у формуванні життєвої позиції підлітків","authors":"Ондо Анге А. М.","doi":"10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-163-174","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-163-174","url":null,"abstract":"В статті розглянуто часовий аспект детермінанти «орієнтація на майбутнє» та його роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Відомим є факт, що залежно від свого віку особистість сприймає час по-різному. Час як константа людського буття має великий вплив на весь психічний світ людини, в тому числі і на формування життєвої позиції особистості. Особливо яскраво це можна побачити у підлітковому віці, коли одночасно починається становлення часової перспективи особистості і формування її життєвої позиції. Орієнтація на майбутнє в її часовому та змістовному аспектах є детермінантою формування життєвої позиції підлітка. Метою статті є експериментальне дослідження часових установок особистості як часового аспекту детермінанти «орієнтація на майбутнє» та їхньої роль у формуванні життєвої позиції підлітків. Часові установки підлітків були досліджені за допомогою «Методу незакінчених речень» С. І. Подмазіна та О. І. Сібіль в модифікації І. В. Михайлової. Експериментально були досліджені такі установки, як «Я-минуле», «Я-теперішнє», «Я-майбутнє». «Я – минуле» містить в собі суб'єктний досвід особистості, системи спонукань та стимулювання особистості, окреслює рубежі та характер саморозвитку, обумовлює успіх його у теперішньому часі, забезпечує впевненість або підриває майбутнє. «Я теперішнє» включає систему знань про себе та про світ, систему саморегуляції, систему способів самореалізації у житті і способів саморозвитку, систему самоставлення, надає сенс майбутньому, робить його пасивним або активним, а також реалізує або коректує результати минулого. «Я – майбутнє» - це система проектів себе, свого життя, ієрархія цілей, критеріїв успішності та компетентності. Зв'язок цих трьох часових установок у свідомості особистості складається в картину життєвого шляху, він в структурі індивідуального часу може бути розглянутий крізь призму уявлень особистості про майбутнє За всіма трьома установками респонденти показали три рівні показників: високі, середні та низькі, які були інтерпретовані в контексті формування життєвої позиції особистості. Більшість респондентів продемонстрували середні показники за всіма трьома часовими установками, що є нормальним станом речей, тим більше, в підлітковому віці. В статті продемонстровані також психологічні особливості кожного з рівнів показників часових установок.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129336168","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-133-143
Тамара Ткач
У статті наголошується, що батьківство - одна з найважливіших соціальних ролей. Виконання пов’язаних з цим завдань може сприйматися батьками як виклик, який перевищує їхні можливості. Така ситуація призводить до батьківського стресу, який на високому рівні може загрожувати психічному благополуччю батьків, а також негативно вплинути на самопочуття та розвиток дитини. Однією з основних причин їх психологічної напруженості є проблеми з поведінкою та розвитком дитини.У цій статті пропонується теоретична модель, що визначає взаємозв’язок між стресом, функціонуванням батьків та проблемною поведінкою дитини. Представлено модель, яка інтегрує стрес батьків, спілкування в конфліктних ситуаціях в сім’ї, фізичне та психічне самопочуттям батьків, поведінку батьків. Ці чинники пов’язані з оцінкою батьками проблемної поведінки дитини. Метою статті є визначення різноманітних характеристик проблемної поведінки дитини (виявити серйозність поведінкових проблем) та пов’язані з нею особливості батьківського стресу (тобто відчуття батьківської ефективності та задоволення). Методами дослідження були загальнонауковий системний підхід, комплексний аналіз проблеми дослідження в її розвитку. Результати. Визначено особливості розвитку дітей дошкільного віку (5-6 роки), що можуть провокувати проблемну поведінку. Потребують розробки нові методики дослідження способів і методів оптимізації подолання батьківського стресу, як з метою власного благополуччя, так і благополуччя всієї родини. Ключові слова: стрес, батьківство, дитячі розлади, фактор ризику, діти дошкільного віку, дошкільний заклад.
{"title":"Батьківський стрес і проблемна поведінка дитини дошкільного віку","authors":"Тамара Ткач","doi":"10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-133-143","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-133-143","url":null,"abstract":"У статті наголошується, що батьківство - одна з найважливіших соціальних ролей. Виконання пов’язаних з цим завдань може сприйматися батьками як виклик, який перевищує їхні можливості. Така ситуація призводить до батьківського стресу, який на високому рівні може загрожувати психічному благополуччю батьків, а також негативно вплинути на самопочуття та розвиток дитини. Однією з основних причин їх психологічної напруженості є проблеми з поведінкою та розвитком дитини.У цій статті пропонується теоретична модель, що визначає взаємозв’язок між стресом, функціонуванням батьків та проблемною поведінкою дитини. Представлено модель, яка інтегрує стрес батьків, спілкування в конфліктних ситуаціях в сім’ї, фізичне та психічне самопочуттям батьків, поведінку батьків. Ці чинники пов’язані з оцінкою батьками проблемної поведінки дитини. \u0000Метою статті є визначення різноманітних характеристик проблемної поведінки дитини (виявити серйозність поведінкових проблем) та пов’язані з нею особливості батьківського стресу (тобто відчуття батьківської ефективності та задоволення). \u0000Методами дослідження були загальнонауковий системний підхід, комплексний аналіз проблеми дослідження в її розвитку. \u0000Результати. Визначено особливості розвитку дітей дошкільного віку (5-6 роки), що можуть провокувати проблемну поведінку. \u0000Потребують розробки нові методики дослідження способів і методів оптимізації подолання батьківського стресу, як з метою власного благополуччя, так і благополуччя всієї родини. \u0000Ключові слова: стрес, батьківство, дитячі розлади, фактор ризику, діти дошкільного віку, дошкільний заклад.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"141 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127326783","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-62-69
Ірина Родченкова, Н.Є. Завацька, Яна Башинська, Алла Болдирєва
У статті розкрито особливості перебігу смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління. Показано, що проблема смисложиттєвих орієнтацій висвітлювалися у контексті смислової сфери особистості, що віддзеркалює її спрямованість, цілі, надає усвідомленості процесу здійснення вибору у різних життєвих і професійних ситуаціях. При цьому смисложиттєві орієнтації є складною цілісною динамічною системою, що утворюється за принципом ієрархії, а її складові взаємопов’язані й залучають до себе усвідомленість життя й часову локалізацію, види смислів й суб’єкт-об’єктні орієнтації і взаємопов’язані, зокрема, з професійною діяльністю, міжособистісними взаєминами, гендерними взаємовідносинами. Наголошується, що смисложиттєві орієнтації є вагомим чинником самоактуалізації, проявом суб’єктної активності у відповідній діяльності, зокрема, в управлінській, а якісним рівнем самоактуалізації виступають показники продуктивності життєвого шляху та успішності професійної діяльності загалом. Емпірично досліджено смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління залежно від рівня їх самоактуалізації та здійснено порівняльний аналіз зазначеного звʼязку. Визначено, що загальними компонентами, які сприяють самоактуалізації працівників сфери управління є: ставлення до себе, особливості локусу контролю, задоволеності життям та власної ролі. Показано, що провідним критерієм, який уособлює смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління, є просоціальна ціннісна спрямованість особистості; натомість егоїстичній спрямованості, що протидіє смисложиттєвим орієнтаціям управлінців. Серед чинників, які впливають на смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління визначено самоактуалізаційний, що поєднує пізнавальні потреби,орієнтацію у часі, самоприйняття, креативність, гнучкість поведінки; ціннісно-рефлексивний, що поєднує контактність, спонтанність, сенситивність, гнучкість поведінки; діяльнісно-адаптативний, що поєднує синергію, локус-контролю-Я, локус контролю – життя, процес життя; організаційний, що поєднує результативність життя, ціннісні орієнтації,уявлення про природу людини, прийняття агресії. Більш самоактуалізованими виявилися працівники сфери управління високого рангу та управлінці середньої ланки зі стажем професійної діяльності від 5-ти до 10-ти років, у порівнянні з працівниками сфери управління середньої ланки зі стажем професійної діяльності до 5-ти років. Ключові слова: особистість, смисложиттєві орієнтації, самоактуалізація, професійна діяльність, працівники сфери управління.
{"title":"Особливості перебігу смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління","authors":"Ірина Родченкова, Н.Є. Завацька, Яна Башинська, Алла Болдирєва","doi":"10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-62-69","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-62-69","url":null,"abstract":"У статті розкрито особливості перебігу смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління. Показано, що проблема смисложиттєвих орієнтацій висвітлювалися у контексті смислової сфери особистості, що віддзеркалює її спрямованість, цілі, надає усвідомленості процесу здійснення вибору у різних життєвих і професійних ситуаціях. При цьому смисложиттєві орієнтації є складною цілісною динамічною системою, що утворюється за принципом ієрархії, а її складові взаємопов’язані й залучають до себе усвідомленість життя й часову локалізацію, види смислів й суб’єкт-об’єктні орієнтації і взаємопов’язані, зокрема, з професійною діяльністю, міжособистісними взаєминами, гендерними взаємовідносинами. Наголошується, що смисложиттєві орієнтації є вагомим чинником самоактуалізації, проявом суб’єктної активності у відповідній діяльності, зокрема, в управлінській, а якісним рівнем самоактуалізації виступають показники продуктивності життєвого шляху та успішності професійної діяльності загалом. \u0000Емпірично досліджено смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління залежно від рівня їх самоактуалізації та здійснено порівняльний аналіз зазначеного звʼязку. Визначено, що загальними компонентами, які сприяють самоактуалізації працівників сфери управління є: ставлення до себе, особливості локусу контролю, задоволеності життям та власної ролі. Показано, що провідним критерієм, який уособлює смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління, є просоціальна ціннісна спрямованість особистості; натомість егоїстичній спрямованості, що протидіє смисложиттєвим орієнтаціям управлінців. Серед чинників, які впливають на смисложиттєві орієнтації працівників сфери управління визначено самоактуалізаційний, що поєднує пізнавальні потреби,орієнтацію у часі, самоприйняття, креативність, гнучкість поведінки; ціннісно-рефлексивний, що поєднує контактність, спонтанність, сенситивність, гнучкість поведінки; діяльнісно-адаптативний, що поєднує синергію, локус-контролю-Я, локус контролю – життя, процес життя; організаційний, що поєднує результативність життя, ціннісні орієнтації,уявлення про природу людини, прийняття агресії.\u0000Більш самоактуалізованими виявилися працівники сфери управління високого рангу та управлінці середньої ланки зі стажем професійної діяльності від 5-ти до 10-ти років, у порівнянні з працівниками сфери управління середньої ланки зі стажем професійної діяльності до 5-ти років. \u0000Ключові слова: особистість, смисложиттєві орієнтації, самоактуалізація, професійна діяльність, працівники сфери управління.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132325096","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-288-301
Олександр Савчук
Метою дослідження є аналіз сучасних поглядів щодо мети та змісту інформаційно-психологічної війни та вивчення проблеми використання соціальних мереж в її інтересах. Серед основних завдань дослідження – вироблення класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, ґрунтуючись на цілях інформаційно-психологічної війни, формулювання практичних пропозицій щодо використання соціальних мереж в інтересах протидії інформаційній агресії щодо України. Дослідження було здійснено за допомогою історичного методу, методів аналізу і синтезу, а також методу моделювання. Доведено, що сучасна система Інтернет-комунікацій, у тому числі соціальні мережі, все більше впливають на процес відображення індивідами об’єктивної дійсності, і відповідно на функціонування і прояви соціально-психологічної реальності. Цей факт повинен спонукати кожну державу і кожне громадянське суспільство до контролю за змістом віртуального простору. Запропоновано наступні критерії класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, що опосередковані цілями інформаційно-психологічної війни: – за масштабами впливу (генеральний та сфокусований впливи для кожного об’єкту впливу); – за завданнями, які вирішуються (тестовий та маніпулятивний впливи); – за наявністю стресу (за відсутності стресу, за наявності неспровокованого стресу, за наявності спровокованого стресу, а також комбінації двох останніх випадків). Запропоновано створення національної суспільної Інтернет-платформи у форматі соціальної мережі, що сприятиме консолідації українського суспільства та протидії негативним інформаційно-психологічним впливам зовнішніх та внутрішніх суб’єктів.
{"title":"Соціально-психологічні впливи в соціальних мережах як засоби інформаційної війни: питання класифікації","authors":"Олександр Савчук","doi":"10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-288-301","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-288-301","url":null,"abstract":"Метою дослідження є аналіз сучасних поглядів щодо мети та змісту інформаційно-психологічної війни та вивчення проблеми використання соціальних мереж в її інтересах. \u0000Серед основних завдань дослідження – вироблення класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, ґрунтуючись на цілях інформаційно-психологічної війни, формулювання практичних пропозицій щодо використання соціальних мереж в інтересах протидії інформаційній агресії щодо України.\u0000Дослідження було здійснено за допомогою історичного методу, методів аналізу і синтезу, а також методу моделювання. \u0000Доведено, що сучасна система Інтернет-комунікацій, у тому числі соціальні мережі, все більше впливають на процес відображення індивідами об’єктивної дійсності, і відповідно на функціонування і прояви соціально-психологічної реальності. Цей факт повинен спонукати кожну державу і кожне громадянське суспільство до контролю за змістом віртуального простору.\u0000Запропоновано наступні критерії класифікації інформаційно-психологічних впливів в соціальних мережах, що опосередковані цілями інформаційно-психологічної війни:\u0000– за масштабами впливу (генеральний та сфокусований впливи для кожного об’єкту впливу);\u0000– за завданнями, які вирішуються (тестовий та маніпулятивний впливи);\u0000– за наявністю стресу (за відсутності стресу, за наявності неспровокованого стресу, за наявності спровокованого стресу, а також комбінації двох останніх випадків).\u0000Запропоновано створення національної суспільної Інтернет-платформи у форматі соціальної мережі, що сприятиме консолідації українського суспільства та протидії негативним інформаційно-психологічним впливам зовнішніх та внутрішніх суб’єктів.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"694 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126648375","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-200-208
Уляна Михайлишин, Ірина Шмідзен, Інна Юхименко
Розглянуто психологічні особливості наркотичної та алкогольної залежності особистості у підходах науковців. Висвітлено основні погляди щодо психологічних особливостей конформної поведінки особистості. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу конформізму на формування наркотичної та алкогольної залежності у студентів з подальшою статистичною обробкою даних. Методи. При досліджені були використані статистичні методи обробки даних (кореляційний аналіз за Пірсоном, Н-критерій Крускалла-Уоллеса). Були використані наступні психодіагностичні методики: методика «Схильність до залежної поведінки» В. Д. Менделевич; методика «Q-сортування»В. Стефансон; методика «Конформність-навіюваність» (С.В.Клаучек, В.В.Деларю). Результати. В результаті теоретичного аналізу виявлено, що існує багато підходів щодо визначення адиктивної поведінки особистості, єдиної думки щодо виникнення залежності на даний час не існує. За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що чим більша в людини буде схильність до конформізму в цілому, тим більше можуть формуватись наркотична та алкогольна залежність. Визначено, що високий рівень конформізму може впливати на виникнення алкогольної та наркотичної залежності. Висновки. Узагальнено основні підходи щодо виникнення залежності, визначено, що на формування наркотичної та алкогольної залежності може впливати конформна поведінка особистості.
从科学家的角度探讨了吸毒和酗酒成瘾的心理特征。强调了关于顺从行为心理特征的主要观点。介绍并分析了关于顺应行为对学生吸毒和酗酒成瘾形成的影响的实证研究结果，随后对数据进行了统计处理。研究采用了数据处理统计方法（皮尔逊相关分析、Kruskall-Wallace H 标准）。使用了以下心理诊断技术：V. D. Mendelevich 的 "成瘾行为倾向 "技术；V. Stefanson 的 "Q 排序 "技术；"顺应性催眠 "技术（S. V. Klautschek, V. V. Delarue）。结果。理论分析表明，对成瘾行为的定义有多种方法，目前对成瘾的出现还没有达成共识。实证研究表明，一般来说，顺从倾向越强，就越容易形成吸毒和酗酒成瘾。结论。总结了成瘾产生的主要方法，确定吸毒和酗酒成瘾的形成可能受到个人顺应行为的影响。
{"title":"Психологічні особливості впливу конформізму на виникнення наркотичної та алкогольної залежності студентів","authors":"Уляна Михайлишин, Ірина Шмідзен, Інна Юхименко","doi":"10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-200-208","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-200-208","url":null,"abstract":"Розглянуто психологічні особливості наркотичної та алкогольної залежності особистості у підходах науковців. Висвітлено основні погляди щодо психологічних особливостей конформної поведінки особистості. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу конформізму на формування наркотичної та алкогольної залежності у студентів з подальшою статистичною обробкою даних.\u0000Методи. При досліджені були використані статистичні методи обробки даних (кореляційний аналіз за Пірсоном, Н-критерій Крускалла-Уоллеса). Були використані наступні психодіагностичні методики: методика «Схильність до залежної поведінки» В. Д. Менделевич; методика «Q-сортування»В. Стефансон; методика «Конформність-навіюваність» (С.В.Клаучек, В.В.Деларю).\u0000 Результати. В результаті теоретичного аналізу виявлено, що існує багато підходів щодо визначення адиктивної поведінки особистості, єдиної думки щодо виникнення залежності на даний час не існує. За результатами емпіричного дослідження з’ясовано, що чим більша в людини буде схильність до конформізму в цілому, тим більше можуть формуватись наркотична та алкогольна залежність. Визначено, що високий рівень конформізму може впливати на виникнення алкогольної та наркотичної залежності.\u0000Висновки. Узагальнено основні підходи щодо виникнення залежності, визначено, що на формування наркотичної та алкогольної залежності може впливати конформна поведінка особистості.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"32 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126525792","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-181-190
Юлія Бохонкова, Вадим Завацький, Юрій Сербін, Н.Є. Завацька, Лілія Царенок
У статті розкрита специфіка подолання посттравматичних стресових розладів особистості в період криз у соціально-психологічному вимірі. Визначено системоутворюючі соціально-психологічні чинники ПТСР особистості та розроблена структурна модель їх диференціації. Соціально-психологічними чинниками розвитку ПТСР на особистісному рівні є: розузгодження в системі ціннісних орієнтацій, виражений внутрішній дискомфорт; негативне самоставлення; висока тривожність, емоційна нестійкість, фрустраційна напруженість; наявність акцентуацій характеру (дистимного, збудливого, циклотимного, тривожного типів); несформованість ефективних механізмів психологічного захисту; дефіцитарність адаптивних копінг-ресурсів; на міжособистісному рівні – низька комунікативна компетентність та соціальне дистанціювання; обмеженість чи відсутність соціальної підтримки та конструктивного досвіду соціальної взаємодії; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Соціально-психологічними чинниками подолання ПТСР в умовах сучасного соціуму на макро рівні є: соціальна підтримка та захист молоді на державному рівні; доступність та своєчасність психопрофілактичних і реабілітаційних програм, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально-економічний статус особистості; на мезо рівні – урахування етнокультурних особливостей, релігійності, ставлення та змісту сформованих суспільних стереотипів щодо екстремальних подій та катастроф; наявність інструментальної, психологічної підтримки; ефективна соціальна інтеграція; на мікро рівні – високі соціальна та комунікативна компетентність; застосування адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів психологічного захисту; фрустраційна толерантність; сприятливий соціальний статус. Ключові слова: особистість, сучасний соціум, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), соціально-психологічні чинники подолання ПТСР, кризові періоди життя.
{"title":"Специфіка подолання посттравматичних стресових розладів особистості в період криз: аналіз соціально-психологічних чинників","authors":"Юлія Бохонкова, Вадим Завацький, Юрій Сербін, Н.Є. Завацька, Лілія Царенок","doi":"10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-181-190","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2022-57-1-1-181-190","url":null,"abstract":"У статті розкрита специфіка подолання посттравматичних стресових розладів особистості в період криз у соціально-психологічному вимірі. Визначено системоутворюючі соціально-психологічні чинники ПТСР особистості та розроблена структурна модель їх диференціації. Соціально-психологічними чинниками розвитку ПТСР на особистісному рівні є: розузгодження в системі ціннісних орієнтацій, виражений внутрішній дискомфорт; негативне самоставлення; висока тривожність, емоційна нестійкість, фрустраційна напруженість; наявність акцентуацій характеру (дистимного, збудливого, циклотимного, тривожного типів); несформованість ефективних механізмів психологічного захисту; дефіцитарність адаптивних копінг-ресурсів; на міжособистісному рівні – низька комунікативна компетентність та соціальне дистанціювання; обмеженість чи відсутність соціальної підтримки та конструктивного досвіду соціальної взаємодії; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки. Соціально-психологічними чинниками подолання ПТСР в умовах сучасного соціуму на макро рівні є: соціальна підтримка та захист молоді на державному рівні; доступність та своєчасність психопрофілактичних і реабілітаційних програм, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально-економічний статус особистості; на мезо рівні – урахування етнокультурних особливостей, релігійності, ставлення та змісту сформованих суспільних стереотипів щодо екстремальних подій та катастроф; наявність інструментальної, психологічної підтримки; ефективна соціальна інтеграція; на мікро рівні – високі соціальна та комунікативна компетентність; застосування адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів психологічного захисту; фрустраційна толерантність; сприятливий соціальний статус.\u0000Ключові слова: особистість, сучасний соціум, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), соціально-психологічні чинники подолання ПТСР, кризові періоди життя.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126171423","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 1900-01-01DOI: 10.33216/2219-2654-2022-58-2-215-224
Юрій Завацький, Валентина Шаповалова, Н.Є. Завацька, Олена Гєтта, Олена Шелест
У статті проведено структурно-рівневий аналіз адаптаційного потенціалу особистості. Показано, що переосмислення поняття адаптаційного потенціалу особистості дозволяє представити його як інтегральне утворення, яке об'єднує інтраперсональні складові адаптаційного потенціалу (соціально-психологічні та індивідуально-типологічні властивості і якості), що актуалізуються особою для створення і реалізації нових програм поведінки в змінених умовах життєдіяльності, та інтерперсональні складові (особливості соціальної підтримки та соціальної інтеграції). Критерії зниження адаптаційного потенціалу особистості включають такі показники інтраперсональних складових: неадекватність самооцінки, незбалансованість локусу контролю, підвищену агресивність, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні з екстрапунітивною спрямованістю, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації, наявність акцентуацій або психопатії. Показниками інтерперсональних складових, які знижують адаптаційний потенціал особистості є: недостатність психологічної (емоційної, когнітивної)та інструментальної підтримки, обмежена соціальна мережа підтримки, низький рівень соціальної інтеграції. Показники цих критеріїв дозволяють виокремити рівні адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку з різним ступенем соціальної адаптації. Ключові слова: особистість, адаптаційний потенціал, критерії зниження адаптаційного потенціалу.
{"title":"Структурно-рівневий аналіз адаптаційного потенціалу особистості","authors":"Юрій Завацький, Валентина Шаповалова, Н.Є. Завацька, Олена Гєтта, Олена Шелест","doi":"10.33216/2219-2654-2022-58-2-215-224","DOIUrl":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2022-58-2-215-224","url":null,"abstract":"У статті проведено структурно-рівневий аналіз адаптаційного потенціалу особистості. Показано, що переосмислення поняття адаптаційного потенціалу особистості дозволяє представити його як інтегральне утворення, яке об'єднує інтраперсональні складові адаптаційного потенціалу (соціально-психологічні та індивідуально-типологічні властивості і якості), що актуалізуються особою для створення і реалізації нових програм поведінки в змінених умовах життєдіяльності, та інтерперсональні складові (особливості соціальної підтримки та соціальної інтеграції).\u0000Критерії зниження адаптаційного потенціалу особистості включають такі показники інтраперсональних складових: неадекватність самооцінки, незбалансованість локусу контролю, підвищену агресивність, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні з екстрапунітивною спрямованістю, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації, наявність акцентуацій або психопатії. Показниками інтерперсональних складових, які знижують адаптаційний потенціал особистості є: недостатність психологічної (емоційної, когнітивної)та інструментальної підтримки, обмежена соціальна мережа підтримки, низький рівень соціальної інтеграції. Показники цих критеріїв дозволяють виокремити рівні адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку з різним ступенем соціальної адаптації. \u0000Ключові слова: особистість, адаптаційний потенціал, критерії зниження адаптаційного потенціалу.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115865267","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：