Pub Date : 2023-09-04DOI: 10.32782/2522-1205-2023-73-07
О. А. Єрмоленко, О. О. Коковіхіна, Н. М. Лисьонкова
Дослідження проблем забезпечення належного рівня фінансової безпеки домогосподарств є відносно новою складовою розвитку фінансової науки. У статті розглядаються теоретичні підходи до визначення сутності поняття фінансової безпеки домогосподарства. Авторами запропоновано під фінансовою безпекою домогосподарства розуміти адаптивну систему фінансових відносин між домогосподарством, фінансовим ринком і державою, що забезпечує стан захищеності домогосподарств від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досліджено та проаналізовано основні загрози, які впливають на фінансову безпеку домашніх господарств. Доведено, що саме фінансова інклюзія у поєднанні з довірою до фінансово-кредитної системи та підвищенням рівня фінансової грамотності населення є стимулюючим фактором спрямування заощаджень в інвестиційну сферу, зменшення рівня тінізації економіки і, як наслідок, забезпечення фінансової безпеки. У статті зосереджено увагу на існуванні досить низького рівня фінансової інклюзії в Україні, що не дозволяє повноцінно використовувати ресурс заощаджень населення. Після перемоги саме використання заощаджень населення як внутрішнього фінансового ресурсу держави дасть змогу, по-перше, зменшити залежність від зовнішнього фінансування, по-друге, самим домогосподарствам отримувати стабільний пасивний дохід. У роботі зазначено, що вже сьогодні потрібні заходи, спрямовані на підвищення фінансової грамотності населення шляхом постійного інформування у ЗМІ та соціальних мережах про можливості управління фінансовими ресурсами. Саме такі дії зможуть відновити довіру до фінансово-кредитного сектору та в кінцевому підсумку підвищити фінансову безпеку домогосподарств і України. Зроблено висновок, що забезпечити фінансову безпеку домогосподарства, окрім інших важливих факторів, у змозі фінансова інклюзія у поєднанні з довірою до фінансово-кредитної системи з боку населення та бізнесу.
{"title":"ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ВПЛИВУ ДЕСТАБІЛІЗАЦІЙНИХ ФАКТОРІВ В УКРАЇНІ","authors":"О. А. Єрмоленко, О. О. Коковіхіна, Н. М. Лисьонкова","doi":"10.32782/2522-1205-2023-73-07","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-73-07","url":null,"abstract":"Дослідження проблем забезпечення належного рівня фінансової безпеки домогосподарств є відносно новою складовою розвитку фінансової науки. У статті розглядаються теоретичні підходи до визначення сутності поняття фінансової безпеки домогосподарства. Авторами запропоновано під фінансовою безпекою домогосподарства розуміти адаптивну систему фінансових відносин між домогосподарством, фінансовим ринком і державою, що забезпечує стан захищеності домогосподарств від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досліджено та проаналізовано основні загрози, які впливають на фінансову безпеку домашніх господарств. Доведено, що саме фінансова інклюзія у поєднанні з довірою до фінансово-кредитної системи та підвищенням рівня фінансової грамотності населення є стимулюючим фактором спрямування заощаджень в інвестиційну сферу, зменшення рівня тінізації економіки і, як наслідок, забезпечення фінансової безпеки. У статті зосереджено увагу на існуванні досить низького рівня фінансової інклюзії в Україні, що не дозволяє повноцінно використовувати ресурс заощаджень населення. Після перемоги саме використання заощаджень населення як внутрішнього фінансового ресурсу держави дасть змогу, по-перше, зменшити залежність від зовнішнього фінансування, по-друге, самим домогосподарствам отримувати стабільний пасивний дохід. У роботі зазначено, що вже сьогодні потрібні заходи, спрямовані на підвищення фінансової грамотності населення шляхом постійного інформування у ЗМІ та соціальних мережах про можливості управління фінансовими ресурсами. Саме такі дії зможуть відновити довіру до фінансово-кредитного сектору та в кінцевому підсумку підвищити фінансову безпеку домогосподарств і України. Зроблено висновок, що забезпечити фінансову безпеку домогосподарства, окрім інших важливих факторів, у змозі фінансова інклюзія у поєднанні з довірою до фінансово-кредитної системи з боку населення та бізнесу.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"60 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122668882","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-09-04DOI: 10.32782/2522-1205-2023-73-04
Н. Р. Балук, Н. Ф. Басій, Л. К. Гліненко, Ю. А. Дайновський
Констатується, що дезагрегація загальної комунікаційної політики підприємства на окремі елементарні прийоми дозволяє краще розуміти конкретні складові відповідної діяльності, аналізувати причини успішності або неуспішності окремих маркетингових дій, обґрунтовано використовувати комбінації цих при-йомів. Підкреслюється, що багатоаспектність процесу маркетингової комунікації зумовлює різноманіття підходів, які застосовуються під час спроб описати відповідні прийоми. У статті зроблена спроба впорядку-вання класифікації прийомів маркетингових комунікацій і переліку споживацьких мотивів, що використову-ються у цих прийомах. Пропонуються чотири напрями класифікації маркетингових комунікаційних прийомів, а саме: прийоми перспективного характеру, пов’язані з формуванням комунікаційних стратегій, і прийоми так-тичного характеру, призначені для привертання уваги споживача тут і зараз; прийоми, пов’язані з засобами розміщення і донесення до потенційних споживачів комунікаційних повідомлень і місцями розміщення таких повідомлень; прийоми, що застосовуються на різних стадіях наближення потенційного покупця до здійснення купівлі – іміджеві повідомлення, інформування, переконування, навіювання, спонукання і нагадування; прийоми, пов’язані зі споживацькими цінностями і з мотивацією потенційних покупців щодо отримання цих цінностей. Частково ці класифікаційні групи можуть перетинатися і конкретні прийоми одночасно стосуватимуться кількох із названих груп. Підкреслюється, що застосування у практичній діяльності якомога ширшого спектра прийомів маркетингових комунікацій сприятиме підвищенню ефективності цих комунікацій, збільшенню това-рообороту торговельних організацій, а покупці матимуть підстави для здійснення більш продуманих купівель. Констатується, що подальші дослідження можуть бути спрямовані на виявлення додаткових прийомів мар-кетингових комунікацій, удосконалення їх класифікації і пошук найбільш ефективних способів прив’язки про-блемних практичних ситуацій до сукупностей відповідних цим ситуаціям і рекомендованих до застосування комунікаційних прийомів.
{"title":"КОМУНІКАЦІЙНІ ПРИЙОМИ У МАРКЕТИНГУ","authors":"Н. Р. Балук, Н. Ф. Басій, Л. К. Гліненко, Ю. А. Дайновський","doi":"10.32782/2522-1205-2023-73-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-73-04","url":null,"abstract":"Констатується, що дезагрегація загальної комунікаційної політики підприємства на окремі елементарні прийоми дозволяє краще розуміти конкретні складові відповідної діяльності, аналізувати причини успішності або неуспішності окремих маркетингових дій, обґрунтовано використовувати комбінації цих при-йомів. Підкреслюється, що багатоаспектність процесу маркетингової комунікації зумовлює різноманіття підходів, які застосовуються під час спроб описати відповідні прийоми. У статті зроблена спроба впорядку-вання класифікації прийомів маркетингових комунікацій і переліку споживацьких мотивів, що використову-ються у цих прийомах. Пропонуються чотири напрями класифікації маркетингових комунікаційних прийомів, а саме: прийоми перспективного характеру, пов’язані з формуванням комунікаційних стратегій, і прийоми так-тичного характеру, призначені для привертання уваги споживача тут і зараз; прийоми, пов’язані з засобами розміщення і донесення до потенційних споживачів комунікаційних повідомлень і місцями розміщення таких повідомлень; прийоми, що застосовуються на різних стадіях наближення потенційного покупця до здійснення купівлі – іміджеві повідомлення, інформування, переконування, навіювання, спонукання і нагадування; прийоми, пов’язані зі споживацькими цінностями і з мотивацією потенційних покупців щодо отримання цих цінностей. Частково ці класифікаційні групи можуть перетинатися і конкретні прийоми одночасно стосуватимуться кількох із названих груп. Підкреслюється, що застосування у практичній діяльності якомога ширшого спектра прийомів маркетингових комунікацій сприятиме підвищенню ефективності цих комунікацій, збільшенню това-рообороту торговельних організацій, а покупці матимуть підстави для здійснення більш продуманих купівель. Констатується, що подальші дослідження можуть бути спрямовані на виявлення додаткових прийомів мар-кетингових комунікацій, удосконалення їх класифікації і пошук найбільш ефективних способів прив’язки про-блемних практичних ситуацій до сукупностей відповідних цим ситуаціям і рекомендованих до застосування комунікаційних прийомів.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121889084","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-09-04DOI: 10.32782/2522-1205-2023-73-13
Ю. Б. Миронов, О. Р. Сватюк
Управління ризиками підприємств індустрії туризму та у сфері дозвілля – це процес визначення, аналізу, оцінювання та контролю ризиків, пов’язаних із їх діяльністю. Це важливий елемент стратегії управління бізнесом, оскільки дозволяє підприємствам мінімізувати втрати і зберегти свою репутацію. У статті розглядаються поняття ризику, джерела виникнення ризиків підприємств сфери туризму та організації дозвілля. Аналізуються ризики, які виникли внаслідок пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні. Визначено, що успіх вирішення проблем ризиків залежить від ефективної системи управління ними. Ця система має свою специфіку та спрямована на розробку певних дій із мінімізації впливу ризиків, їх виявлення та контролю. Система управління ризиками підприємств, які надають послуги туризму та організації дозвілля, – це комплекс заходів, що мають на меті забезпечити безпеку підприємства, його співробітників, а також туристів, рекреантів, інших клієнтів, зменшити наслідки негативних подій. Доводиться, що управління ризиками повинно бути спрямоване на забезпечення якісних туристичних та дозвіллєвих послуг, які відповідають вимогам споживачів та мають високу якість. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечувати якість послуг та забезпечувати високий рівень обслуговування. Також важливим є забезпечення доступу до інформації про ризики та заходи, що були прийняті для їх зменшення. Це допоможе туристам зробити правильний вибір послуг та забезпечить їхню безпеку. Одним з ключових аспектів формування системи управління ризиками у сфері туризму та дозвілля є забезпечення належного контролю за діяльністю туристичних підприємств та організацій, котрі працюють у сфері організації дозвілля. Контроль має бути спрямований на попередження ризиків та забезпечення безпеки клієнтів. Належне оцінювання операційних, фінансових і юридичних ризиків може допомогти підприємствам приймати обґрунтовані рішення про те, як найкраще керувати своїми операціями, водночас забезпечуючи клієнтам приємні враження під час відвідування місця призначення або участі в діяльності, яку пропонує їхній бізнес. Ефективне управління ризиками також дозволить підприємствам залишатися успішними й прибутковими за різних ринкових умов. Для досягнення цієї мети необхідно розробляти ефективні стратегії управління ризиками та плани дій у випадку їх виникнення, забезпечувати належну підготовку персоналу та необхідну якість туристичних послуг і послуг дозвілля.
{"title":"ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВ ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ ТА ДОЗВІЛЛЯ","authors":"Ю. Б. Миронов, О. Р. Сватюк","doi":"10.32782/2522-1205-2023-73-13","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-73-13","url":null,"abstract":"Управління ризиками підприємств індустрії туризму та у сфері дозвілля – це процес визначення, аналізу, оцінювання та контролю ризиків, пов’язаних із їх діяльністю. Це важливий елемент стратегії управління бізнесом, оскільки дозволяє підприємствам мінімізувати втрати і зберегти свою репутацію. У статті розглядаються поняття ризику, джерела виникнення ризиків підприємств сфери туризму та організації дозвілля. Аналізуються ризики, які виникли внаслідок пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні. Визначено, що успіх вирішення проблем ризиків залежить від ефективної системи управління ними. Ця система має свою специфіку та спрямована на розробку певних дій із мінімізації впливу ризиків, їх виявлення та контролю. Система управління ризиками підприємств, які надають послуги туризму та організації дозвілля, – це комплекс заходів, що мають на меті забезпечити безпеку підприємства, його співробітників, а також туристів, рекреантів, інших клієнтів, зменшити наслідки негативних подій. Доводиться, що управління ризиками повинно бути спрямоване на забезпечення якісних туристичних та дозвіллєвих послуг, які відповідають вимогам споживачів та мають високу якість. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечувати якість послуг та забезпечувати високий рівень обслуговування. Також важливим є забезпечення доступу до інформації про ризики та заходи, що були прийняті для їх зменшення. Це допоможе туристам зробити правильний вибір послуг та забезпечить їхню безпеку. Одним з ключових аспектів формування системи управління ризиками у сфері туризму та дозвілля є забезпечення належного контролю за діяльністю туристичних підприємств та організацій, котрі працюють у сфері організації дозвілля. Контроль має бути спрямований на попередження ризиків та забезпечення безпеки клієнтів. Належне оцінювання операційних, фінансових і юридичних ризиків може допомогти підприємствам приймати обґрунтовані рішення про те, як найкраще керувати своїми операціями, водночас забезпечуючи клієнтам приємні враження під час відвідування місця призначення або участі в діяльності, яку пропонує їхній бізнес. Ефективне управління ризиками також дозволить підприємствам залишатися успішними й прибутковими за різних ринкових умов. Для досягнення цієї мети необхідно розробляти ефективні стратегії управління ризиками та плани дій у випадку їх виникнення, забезпечувати належну підготовку персоналу та необхідну якість туристичних послуг і послуг дозвілля.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"45 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123876977","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-10
М. М. Шигун, Г. В. Мухомор
Глобалізація економічних зв’язків, зростання частки експортних операцій, збільшення товарообороту з підприємствами інших країн, політика євроінтеграції - все це формує нагальну потребу в узгодженні вітчизняних нормативних вимог із європейськими. Облік дебіторської заборгованості відрізняється згідно з НП(С)БО та МСФЗ, тому в статті проведено аналіз та порівняння основних положень національних та міжнародних стандартів, що регулюють облік дебіторської заборгованості. Розкрито наукові підходи вітчизняних та зарубіжних науковців щодо обліку дебіторської заборгованості. Досліджено питання визнання, оцінки, класифікації, списання дебіторської заборгованості відповідно до національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Виявлено, що міжнародні стандарти не мають єдиного стандарту для дебіторської заборгованості, інформацію необхідно отримувати з суміжних стандартів, зокрема тих, що стосуються фінансових активів. Відмінності в підходах є при класифікації короткострокової дебіторської заборгованості, яка за міжнародними стандартами є торгівельна та інша, тобто виділяють заборгованість, що є фінансовим активом. НП(С)БО 10 як основний стандарт обліку дебіторської заборгованості охоплює частину питань, зокрема щодо класифікації, списання, проте недостатньо інформації щодо оцінки дебіторської заборгованості за видами. Національні та міжнародні стандарти не дають рекомендацій по оцінці негрошової заборгованості, що формує певну невизначеність при її обліку. Міжнародні стандарти менше регламентують облік розрахунків, даючи більш широкі можливості на власне професійне судження, в тому числі при нарахуванні резерву сумнівних боргів, визнанні доходів та витрат. У статті розкрито напрями удосконалення обліку дебіторської заборгованості за національними стандартами, зокрема що стосується виділення грошової, негрошової дебіторської заборгованості та заборгованості пов’язаних сторін, можливості нарахувань резерву сумнівних боргів способами, відмінними від наведених в НП(С)БО 10.
{"title":"ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ: ВИЗНАННЯ ТА ОЦІНКА ЗА НАЦІОНАЛЬНИМИ Й МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ","authors":"М. М. Шигун, Г. В. Мухомор","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-10","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-10","url":null,"abstract":"Глобалізація економічних зв’язків, зростання частки експортних операцій, збільшення товарообороту з підприємствами інших країн, політика євроінтеграції - все це формує нагальну потребу в узгодженні вітчизняних нормативних вимог із європейськими. Облік дебіторської заборгованості відрізняється згідно з НП(С)БО та МСФЗ, тому в статті проведено аналіз та порівняння основних положень національних та міжнародних стандартів, що регулюють облік дебіторської заборгованості. Розкрито наукові підходи вітчизняних та зарубіжних науковців щодо обліку дебіторської заборгованості. Досліджено питання визнання, оцінки, класифікації, списання дебіторської заборгованості відповідно до національних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Виявлено, що міжнародні стандарти не мають єдиного стандарту для дебіторської заборгованості, інформацію необхідно отримувати з суміжних стандартів, зокрема тих, що стосуються фінансових активів. Відмінності в підходах є при класифікації короткострокової дебіторської заборгованості, яка за міжнародними стандартами є торгівельна та інша, тобто виділяють заборгованість, що є фінансовим активом. НП(С)БО 10 як основний стандарт обліку дебіторської заборгованості охоплює частину питань, зокрема щодо класифікації, списання, проте недостатньо інформації щодо оцінки дебіторської заборгованості за видами. Національні та міжнародні стандарти не дають рекомендацій по оцінці негрошової заборгованості, що формує певну невизначеність при її обліку. Міжнародні стандарти менше регламентують облік розрахунків, даючи більш широкі можливості на власне професійне судження, в тому числі при нарахуванні резерву сумнівних боргів, визнанні доходів та витрат. У статті розкрито напрями удосконалення обліку дебіторської заборгованості за національними стандартами, зокрема що стосується виділення грошової, негрошової дебіторської заборгованості та заборгованості пов’язаних сторін, можливості нарахувань резерву сумнівних боргів способами, відмінними від наведених в НП(С)БО 10.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115497232","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-07
О. В. Лозова, Максим Сосян
Соціальна функція Української держави постійно зазнає трансформації та потребує адаптації до нових економічних та політичних змін. Війна докорінно змінила погляди на природну сутність поняття “соціальний бюджет”. До цих подій вся увага зверталася на короткотермінові соціальні програми, а саме: соціальне забезпечення, що спотворювало фундаментальну функцію держави – соціальну. Європейські цінності передбачають, що основним індикатором держави є його демократичний народ, який функціонує у соціальній системі і має перспективи до свого розвитку. Соціальний бюджет - це не лише про видатки на соціальне забезпечення населення, а й довгостроковий бюджет розвитку країни, враховуючи всі перспективи та загрози навколишнього середовища. Удосконалення напрямів соціальної політики зумовлює необхідність здійснення зважених, цілеспрямованих, ефективних управлінських рішень, які б ґрунтувалися на розумінні загальнонаціональних пріоритетів. Реалізація цих завдань потребує обґрунтування концептуальних підходів до планування соціально-економічних процесів на основі розробки інструментарію соціального бюджетування, оскільки у ринкових відносинах саме воно є основою при обґрунтуванні довгострокового соціально-економічного розвитку національної економіки України. Метою статті є розробка теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо процесу формування соціального бюджету для ефективного оцінювання соціально-економічного розвитку національної економіки України. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: діалектичний; системний та історично-логічний; абстрактно-логічний, індукції та дедукції, аналізу і синтезу, порівняння; економіко-математичні та статистичні методи. Для ефективного соціального розвитку та розробки довгострокової програми соціально-економічного розвитку національної економіки пропонуємо впровадити соціальний бюджет.
{"title":"СОЦІАЛЬНИЙ БЮДЖЕТ - ІНСТРУМЕНТ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ","authors":"О. В. Лозова, Максим Сосян","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-07","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-07","url":null,"abstract":"Соціальна функція Української держави постійно зазнає трансформації та потребує адаптації до нових економічних та політичних змін. Війна докорінно змінила погляди на природну сутність поняття “соціальний бюджет”. До цих подій вся увага зверталася на короткотермінові соціальні програми, а саме: соціальне забезпечення, що спотворювало фундаментальну функцію держави – соціальну. Європейські цінності передбачають, що основним індикатором держави є його демократичний народ, який функціонує у соціальній системі і має перспективи до свого розвитку. Соціальний бюджет - це не лише про видатки на соціальне забезпечення населення, а й довгостроковий бюджет розвитку країни, враховуючи всі перспективи та загрози навколишнього середовища. Удосконалення напрямів соціальної політики зумовлює необхідність здійснення зважених, цілеспрямованих, ефективних управлінських рішень, які б ґрунтувалися на розумінні загальнонаціональних пріоритетів. Реалізація цих завдань потребує обґрунтування концептуальних підходів до планування соціально-економічних процесів на основі розробки інструментарію соціального бюджетування, оскільки у ринкових відносинах саме воно є основою при обґрунтуванні довгострокового соціально-економічного розвитку національної економіки України. Метою статті є розробка теоретико-методичних засад і практичних рекомендацій щодо процесу формування соціального бюджету для ефективного оцінювання соціально-економічного розвитку національної економіки України. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: діалектичний; системний та історично-логічний; абстрактно-логічний, індукції та дедукції, аналізу і синтезу, порівняння; економіко-математичні та статистичні методи. Для ефективного соціального розвитку та розробки довгострокової програми соціально-економічного розвитку національної економіки пропонуємо впровадити соціальний бюджет.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114304658","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-02
Л. М. Шимановська-Діанич, О. В. Лозова, І. В. Юрко
Динамічний розвиток новітніх технологій породив безліч можливостей для фармацевтичних компаній у створенні нових товарів та ліків. Поряд із можливостями кожного дня у світовому масштабі виникають глобальні проблеми, які потребують від фармацевтичного ринку їх вирішення: старіння націй, погана екологія, пандемія, війна, депресивність глобалізованих міст та в результаті посилення хронічних хвороб у населення. Не стала виключенням у цих процесах і Україна. У статті розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку фармацевтичного ринку України. Досліджено статистичну звітність, звіти міжнародних організацій та найбільших фармацевтичних компаній та зроблено висновки про подальший стан вітчизняного фармацевтичного ринку. Встановлено, що український фармацевтичний ринок у переважній більшості представлений аптеками та юридичними підприємствами, які намагаються розповсюджувати свою мережу у найбільших містах України. Визначено, що довоєнний період характеризувався динамічним зростанням кількості аптек та аптечних пунктів по всій країні, виходом найбільших фармацевтичних ринків на міжнародний рівень. Окреслено, що за кількістю жителів, які мають доступ до однієї аптеки, вітчизняні фармацевтичні підприємства мають найнижчий показник серед країн СНД та Європи, тому перспектив розвитку для аптек, аптечних пунктів та фармацевтичних товарів є більш ніж достатньо. Проаналізовано вплив війни на вітчизняний фармацевтичний ринок та відзначено, що за перші два місяці в результаті паніки та ажіотажу населення скупляло всі найпоширеніші ліки, не враховуючи їх необхідність та призначення. У результаті суттєвого зниження рівня доходів споживачів та окупації значної частини країни фармацевтичні компанії відчули на собі суттєве скорочення діяльності, зменшення доходів та прибутку. Більшість міжнародних та вітчизняних аналітиків прогнозують подальше скорочення обсягів роздрібного продажу фармацевтичних товарів, а тому більшість фармацевтичних компаній почали диференціювати свій бізнес та шукати нові альтернативні джерела збільшення доходів та реалізації фармацевтичних товарів на європейському ринку.
{"title":"РИНОК ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ТОВАРІВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ","authors":"Л. М. Шимановська-Діанич, О. В. Лозова, І. В. Юрко","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-02","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-02","url":null,"abstract":"Динамічний розвиток новітніх технологій породив безліч можливостей для фармацевтичних компаній у створенні нових товарів та ліків. Поряд із можливостями кожного дня у світовому масштабі виникають глобальні проблеми, які потребують від фармацевтичного ринку їх вирішення: старіння націй, погана екологія, пандемія, війна, депресивність глобалізованих міст та в результаті посилення хронічних хвороб у населення. Не стала виключенням у цих процесах і Україна. У статті розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку фармацевтичного ринку України. Досліджено статистичну звітність, звіти міжнародних організацій та найбільших фармацевтичних компаній та зроблено висновки про подальший стан вітчизняного фармацевтичного ринку. Встановлено, що український фармацевтичний ринок у переважній більшості представлений аптеками та юридичними підприємствами, які намагаються розповсюджувати свою мережу у найбільших містах України. Визначено, що довоєнний період характеризувався динамічним зростанням кількості аптек та аптечних пунктів по всій країні, виходом найбільших фармацевтичних ринків на міжнародний рівень. Окреслено, що за кількістю жителів, які мають доступ до однієї аптеки, вітчизняні фармацевтичні підприємства мають найнижчий показник серед країн СНД та Європи, тому перспектив розвитку для аптек, аптечних пунктів та фармацевтичних товарів є більш ніж достатньо. Проаналізовано вплив війни на вітчизняний фармацевтичний ринок та відзначено, що за перші два місяці в результаті паніки та ажіотажу населення скупляло всі найпоширеніші ліки, не враховуючи їх необхідність та призначення. У результаті суттєвого зниження рівня доходів споживачів та окупації значної частини країни фармацевтичні компанії відчули на собі суттєве скорочення діяльності, зменшення доходів та прибутку. Більшість міжнародних та вітчизняних аналітиків прогнозують подальше скорочення обсягів роздрібного продажу фармацевтичних товарів, а тому більшість фармацевтичних компаній почали диференціювати свій бізнес та шукати нові альтернативні джерела збільшення доходів та реалізації фармацевтичних товарів на європейському ринку.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"326 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122161581","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-05
П. В. Іванюта, Наталія Білецька, Л. М. Покровщук, Ірина Гріщенко
У статті досліджується актуальність застосування на підприємстві функцій і бізнес-процесів. І поряд з тим визначено, що за рахунок застосування бізнес-процесів у діяльність підприємства функції управління, які знаходяться всередині них, мають постійно перетікаючі властивості. Bиявлено, що функції управління на підприємстві застосовуються за умови існування лінійно-функціональної організаційної структури, а бізнес-процеси – дивізіональної організаційної структури. Саме така структура є у великих корпораціях, де структурними підрозділами є підприємства зі значним обсягом виробництва продукції та належним асортиментним рядом продукції чи послуг. А дивізіональна організаційна структура є у високорозвинених країнах світу і виступає як головний чинник розвитку підприємництва. Незважаючи на різноманітність функцій, головна функція керівника – прийняття рішень. Керівник вирішує, що робити, як робити, і несе за це відповідальність. Однак функція прийняття рішень не може виконуватися ефективно, якщо керівник не володіє всіма економічними знаннями (умінням аналізувати, передбачати, планувати, контролювати). І тому функції управління узгоджуються з його процесами, що ґрунтують сферу діяльності підприємства, пов’язаної з використанням ресурсів, перетворювальними і відтворювальними діями і, насамкінець, випуском кінцевого продукту – як головного результату різноманітного управління й прийняття керівником рішень. Тому що під час прийняття рішень застосовують такі управлінські функції: організацію, координацію виконання рішення, і, нарешті, контроль і оцінку його. А до бізнес-процесів управління входять: чітке формулювання цілей із урахуванням всієї сукупності зовнішніх і внутрішніх умов; підготовка і всебічна оцінка варіантів рішень, для того щоб забезпечити найбільш повну інформацію прийняття рішень; встановлення конкретних взаємопов’язаних завдань для кожного об’єкта управління, виходячи з необхідного його вкладу в досягнення спільної мети; узгодження термінів, необхідних і наявних ресурсів для досягнення поставлених цілей.
{"title":"ОБҐРУНТУВАННЯ ФУНКЦІЙ УПРАВЛІННЯ ТА БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ БЮДЖЕТУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ","authors":"П. В. Іванюта, Наталія Білецька, Л. М. Покровщук, Ірина Гріщенко","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-05","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-05","url":null,"abstract":"У статті досліджується актуальність застосування на підприємстві функцій і бізнес-процесів. І поряд з тим визначено, що за рахунок застосування бізнес-процесів у діяльність підприємства функції управління, які знаходяться всередині них, мають постійно перетікаючі властивості. Bиявлено, що функції управління на підприємстві застосовуються за умови існування лінійно-функціональної організаційної структури, а бізнес-процеси – дивізіональної організаційної структури. Саме така структура є у великих корпораціях, де структурними підрозділами є підприємства зі значним обсягом виробництва продукції та належним асортиментним рядом продукції чи послуг. А дивізіональна організаційна структура є у високорозвинених країнах світу і виступає як головний чинник розвитку підприємництва. Незважаючи на різноманітність функцій, головна функція керівника – прийняття рішень. Керівник вирішує, що робити, як робити, і несе за це відповідальність. Однак функція прийняття рішень не може виконуватися ефективно, якщо керівник не володіє всіма економічними знаннями (умінням аналізувати, передбачати, планувати, контролювати). І тому функції управління узгоджуються з його процесами, що ґрунтують сферу діяльності підприємства, пов’язаної з використанням ресурсів, перетворювальними і відтворювальними діями і, насамкінець, випуском кінцевого продукту – як головного результату різноманітного управління й прийняття керівником рішень. Тому що під час прийняття рішень застосовують такі управлінські функції: організацію, координацію виконання рішення, і, нарешті, контроль і оцінку його. А до бізнес-процесів управління входять: чітке формулювання цілей із урахуванням всієї сукупності зовнішніх і внутрішніх умов; підготовка і всебічна оцінка варіантів рішень, для того щоб забезпечити найбільш повну інформацію прийняття рішень; встановлення конкретних взаємопов’язаних завдань для кожного об’єкта управління, виходячи з необхідного його вкладу в досягнення спільної мети; узгодження термінів, необхідних і наявних ресурсів для досягнення поставлених цілей.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125342267","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-09
С. А. Сарафин, П. Л. Удалов, О. І. Шингельський, С.В. Лаба
У статті визначено важливість та практичну цінність дослідження необхідності залучення країною іноземних інвестицій. Наведено перелік науковців, праці яких висвітлюють проблеми міжнародного руху іноземного капіталу та управління процесами інвестування в національній економіці. Проведено статистичний аналіз тенденцій залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2015-2021 роки. Визначено передумови посилення інвестиційної привабливості країни і їх пов’язано з тенденціями ВВП, середньомісячної заробітної плати, валового зовнішнього боргу, внутрішніх капітальних інвестицій, індексу інфляції. Проведено структурний аналіз географії прямого іноземного інвестування в економіку України. Зроблено висновок, що найбільшими інвесторами в Україну є Кіпр, Нідерланди, Швейцарія. Проаналізовано галузеву структуру прямих іноземних інвестицій в економіку України. Встановлено, що найбільші обсяги інвестиційного капіталу формуються в промисловості, фінансовій та страховій діяльності, інформації та телекомунікації. Надано аналітичні характеристики регіональним особливостям залучення іноземних інвестицій в економіку України та здійснено розподіл регіонів на групи лідерів та аутсайдерів. До лідерів залучення іноземних інвестицій віднесено Київську, Полтавську, Донецьку, Дніпропетровську, Львівську, Черкаську, Харківську області. Наголошено про критичний стан економіки України, що сформувався через гібридну та військову агресію сусідніх країн. Також основними причинами повільної інтеграції України у світовий фінансовий простір є інші проблеми – низький рівень реформування економіки, нерозвиненість внутрішнього фінансового ринку, невідповідність законодавства та інших норм міжнародним стандартам. Узагальнено обсяги залученого міжнародного капіталу Україною на перших етапах воєнного стану.
{"title":"АНАЛІТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕНДЕНЦІЙ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ: МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ, ГАЛУЗЕВИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ","authors":"С. А. Сарафин, П. Л. Удалов, О. І. Шингельський, С.В. Лаба","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-09","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-09","url":null,"abstract":"У статті визначено важливість та практичну цінність дослідження необхідності залучення країною іноземних інвестицій. Наведено перелік науковців, праці яких висвітлюють проблеми міжнародного руху іноземного капіталу та управління процесами інвестування в національній економіці. Проведено статистичний аналіз тенденцій залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2015-2021 роки. Визначено передумови посилення інвестиційної привабливості країни і їх пов’язано з тенденціями ВВП, середньомісячної заробітної плати, валового зовнішнього боргу, внутрішніх капітальних інвестицій, індексу інфляції. Проведено структурний аналіз географії прямого іноземного інвестування в економіку України. Зроблено висновок, що найбільшими інвесторами в Україну є Кіпр, Нідерланди, Швейцарія. Проаналізовано галузеву структуру прямих іноземних інвестицій в економіку України. Встановлено, що найбільші обсяги інвестиційного капіталу формуються в промисловості, фінансовій та страховій діяльності, інформації та телекомунікації. Надано аналітичні характеристики регіональним особливостям залучення іноземних інвестицій в економіку України та здійснено розподіл регіонів на групи лідерів та аутсайдерів. До лідерів залучення іноземних інвестицій віднесено Київську, Полтавську, Донецьку, Дніпропетровську, Львівську, Черкаську, Харківську області. Наголошено про критичний стан економіки України, що сформувався через гібридну та військову агресію сусідніх країн. Також основними причинами повільної інтеграції України у світовий фінансовий простір є інші проблеми – низький рівень реформування економіки, нерозвиненість внутрішнього фінансового ринку, невідповідність законодавства та інших норм міжнародним стандартам. Узагальнено обсяги залученого міжнародного капіталу Україною на перших етапах воєнного стану.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131617130","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-01
Б. Б. Семак, Н. Ф. Басій, Ю. В. Полякова, О. З. Кендус
На основі аналізу теоретичних положень теорії комунікацій розглянуто підходи до визначення поняття “імідж закладу вищої освітиˮ. З’ясовано, що здебільшого імідж тлумачиться як емоційне сприйняття образу суб’єкта у свідомості цільових аудиторій. Визначено, що імідж є потужним інструментом досягнення цілей суб’єктів у будь-якій сфері, у тому числі у сфері вищої освіти. Окреслено цільові аудиторії іміджу ЗВО: сили зовнішнього середовища прямої дії (абітурієнти та їхні батьки, студенти, державні органи управління у сфері вищої освіти, потенційні роботодавці), внутрішні цільові аудиторії (керівництво, науково-педагогічний персонал, дійсні студенти). З’ясовано, що основними напрямами формування іміджу в сфері вищої освіти є: імідж вищої освіти загалом, імідж вітчизняної вищої освіти; імідж конкретних спеціальностей / професій / ОПП, імідж конкретних ЗВО. Основними складовими іміджу ЗВО визначено: якість освітніх послуг, вартість навчання на контрактних засадах, імідж керівництва ЗВО, імідж персоналу, імідж ЗВО як роботодавця, рівень психологічного та фізичного комфорту учасників освітнього процесу, імідж студентів та випускників, зовнішня атрибутика ЗВО та його стиль, імідж в очах стейкхолдерів, соціальний імідж, згадуваність у ЗМІ. Окреслено найважливіші фактори впливу на імідж ЗВО: чинники, що впливають на імідж університету в очах здобувачів освітніх послуг та їхніх батьків; чинники, що формують імідж закладу вищої освіти в освітньому та бізнес-середовищі; чинники, що формують імідж університету серед державних органів; чинники, що формують зовнішній імідж університету у соціальній сфері; чинники, що формують внутрішній імідж серед науково-педагогічного персоналу; чинники, що формують загальний імідж університету. Оптимальними інструментами формування іміджу університету визначено класичні та інноваційні засоби реклами і заходи зв’язків із громадськістю.
{"title":"СУЧАСНИЙ ІМІДЖ УНІВЕРСИТЕТУ: ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ","authors":"Б. Б. Семак, Н. Ф. Басій, Ю. В. Полякова, О. З. Кендус","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-01","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-01","url":null,"abstract":"На основі аналізу теоретичних положень теорії комунікацій розглянуто підходи до визначення поняття “імідж закладу вищої освітиˮ. З’ясовано, що здебільшого імідж тлумачиться як емоційне сприйняття образу суб’єкта у свідомості цільових аудиторій. Визначено, що імідж є потужним інструментом досягнення цілей суб’єктів у будь-якій сфері, у тому числі у сфері вищої освіти. Окреслено цільові аудиторії іміджу ЗВО: сили зовнішнього середовища прямої дії (абітурієнти та їхні батьки, студенти, державні органи управління у сфері вищої освіти, потенційні роботодавці), внутрішні цільові аудиторії (керівництво, науково-педагогічний персонал, дійсні студенти). З’ясовано, що основними напрямами формування іміджу в сфері вищої освіти є: імідж вищої освіти загалом, імідж вітчизняної вищої освіти; імідж конкретних спеціальностей / професій / ОПП, імідж конкретних ЗВО. Основними складовими іміджу ЗВО визначено: якість освітніх послуг, вартість навчання на контрактних засадах, імідж керівництва ЗВО, імідж персоналу, імідж ЗВО як роботодавця, рівень психологічного та фізичного комфорту учасників освітнього процесу, імідж студентів та випускників, зовнішня атрибутика ЗВО та його стиль, імідж в очах стейкхолдерів, соціальний імідж, згадуваність у ЗМІ. Окреслено найважливіші фактори впливу на імідж ЗВО: чинники, що впливають на імідж університету в очах здобувачів освітніх послуг та їхніх батьків; чинники, що формують імідж закладу вищої освіти в освітньому та бізнес-середовищі; чинники, що формують імідж університету серед державних органів; чинники, що формують зовнішній імідж університету у соціальній сфері; чинники, що формують внутрішній імідж серед науково-педагогічного персоналу; чинники, що формують загальний імідж університету. Оптимальними інструментами формування іміджу університету визначено класичні та інноваційні засоби реклами і заходи зв’язків із громадськістю.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126417597","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-06
Д. І. Безрук
Метою статті є дослідження та оцінка рівня цифровізації економіки України, її місце у глобальному цифровому ринку та виокремлення перспектив розвитку діджиталізації національної економіки. У статті підкреслено, що глобальна цифровізація, спричинена Четвертою промисловою революцією, прискорилася COVID-19, посиливши потребу в гнучкості, адаптивності та позитивних трансформаціях національних економік. Оскільки світова економіка стрімко цифровізується, приблизно 70% нової вартості, створеної протягом наступного десятиліття, базуватиметься на бізнес-моделях цифрових платформ. Але також варто зазначити, що майже 2,7 мільярда населення все ще не мають доступу до мережі Інтернет. Цифрові технології мають потенціал створити нові цінності для кожного, пришвидшити розвиток економіки, зробити більш якісні послуги, але вони ризикують ще більше посилити відчуженість, нерівну концентрацію влади, надприбутків та соціальну нестабільність. Підкреслено, що Україна теж прагне стати однією з конкурентоздатних цифрових економік та зайняти свою нішу в європейському просторі. Відзначено, що, незважаючи на війну, в країні не зупинилися процеси діджиталізації, а навпаки лише прискорилося створення нових цифрових послуг (Дія.Сіті, карта повітряних тривог, е-ворог, електронна подача на відшкодування майна, електронні військові облігації та інші). У статті проаналізовано основні індекси діджиталізації економіки та визначено місце України у загальносвітовому рейтингу. Зроблено висновки про рівень діджиталізації економіки України та її основні пріоритети на майбутнє. Встановлено основні індекси, за якими національна економіка України конкурує з іншими країнами світу. Окреслено основні напрями державної політики у сфері діджиталізації. Сформовано висновки про перспективи розвитку цифрової економіки в Україні.
{"title":"ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ","authors":"Д. І. Безрук","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-06","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-06","url":null,"abstract":"Метою статті є дослідження та оцінка рівня цифровізації економіки України, її місце у глобальному цифровому ринку та виокремлення перспектив розвитку діджиталізації національної економіки. У статті підкреслено, що глобальна цифровізація, спричинена Четвертою промисловою революцією, прискорилася COVID-19, посиливши потребу в гнучкості, адаптивності та позитивних трансформаціях національних економік. Оскільки світова економіка стрімко цифровізується, приблизно 70% нової вартості, створеної протягом наступного десятиліття, базуватиметься на бізнес-моделях цифрових платформ. Але також варто зазначити, що майже 2,7 мільярда населення все ще не мають доступу до мережі Інтернет. Цифрові технології мають потенціал створити нові цінності для кожного, пришвидшити розвиток економіки, зробити більш якісні послуги, але вони ризикують ще більше посилити відчуженість, нерівну концентрацію влади, надприбутків та соціальну нестабільність. Підкреслено, що Україна теж прагне стати однією з конкурентоздатних цифрових економік та зайняти свою нішу в європейському просторі. Відзначено, що, незважаючи на війну, в країні не зупинилися процеси діджиталізації, а навпаки лише прискорилося створення нових цифрових послуг (Дія.Сіті, карта повітряних тривог, е-ворог, електронна подача на відшкодування майна, електронні військові облігації та інші). У статті проаналізовано основні індекси діджиталізації економіки та визначено місце України у загальносвітовому рейтингу. Зроблено висновки про рівень діджиталізації економіки України та її основні пріоритети на майбутнє. Встановлено основні індекси, за якими національна економіка України конкурує з іншими країнами світу. Окреслено основні напрями державної політики у сфері діджиталізації. Сформовано висновки про перспективи розвитку цифрової економіки в Україні.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"109 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115171304","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：