Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-05
Р. В. Бойко, М. Ю. Чік, М. В. Побережниченко
У статті досліджено основні аспекти оцінки основних засобів у бухгалтерському обліку. Встановлено, що оцінка є частиною методу бухгалтерського обліку, на основі якої відбувається процес визначення вартості об’єкта. Перелічені нормативно-правові акти, якими регулюється процес здійснення оцінки основних засобів. Оцінка активів розкриває існуючу вартість капіталу підприємства, її значущість як майнової системи. До проблем, пов’язаних із оцінкою основних засобів, належать: відсутність регламентації та закріплення дефініцій справедливої, залишкової вартості в законодавчих актах, відмінності при віднесенні витрат до первісної вартості активів у бухгалтерському та податковому обліку тощо, які порушують об’єктивність бухгалтерської інформації. У статті також перелічено та надано характеристику видам оцінки основних засобів. Визначено ключові способи надходження основних засобів на підприємство. Зарубіжні дослідники розглядають абсолютні методи оцінки та відносні методи оцінки. Моделі абсолютної вартості оцінюють активи лише на основі характеристик цього активу. Ці моделі відомі як моделі дисконтованого грошового потоку (DCF) і оцінюють активи, такі як акції, облігації та нерухомість, на основі їхніх майбутніх грошових потоків та альтернативної вартості капіталу. Відносні моделі оцінки визначають вартість на основі спостереження ринкових цін подібних активів. У зв’язку зі складністю оцінки активів у майбутньому одним із найбільш спірних питань залишається методика визначення ліквідаційної вартості основних засобів. Дослідження розглянутих джерел інформації свідчить про те, що вітчизняні науковці вивчають поняття ліквідаційної вартості, а втім, єдиний підхід до його визначення нині все ще відсутній. Окреслено методи розрахунку ліквідаційної вартості, запропоновані провідними вченими-економістами. У статті також визначений алгоритм дій для отримання правдивих показників відносно оцінки об’єктів основних засобів.
{"title":"ОЦІНКА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА","authors":"Р. В. Бойко, М. Ю. Чік, М. В. Побережниченко","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-05","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-05","url":null,"abstract":"У статті досліджено основні аспекти оцінки основних засобів у бухгалтерському обліку. Встановлено, що оцінка є частиною методу бухгалтерського обліку, на основі якої відбувається процес визначення вартості об’єкта. Перелічені нормативно-правові акти, якими регулюється процес здійснення оцінки основних засобів. Оцінка активів розкриває існуючу вартість капіталу підприємства, її значущість як майнової системи. До проблем, пов’язаних із оцінкою основних засобів, належать: відсутність регламентації та закріплення дефініцій справедливої, залишкової вартості в законодавчих актах, відмінності при віднесенні витрат до первісної вартості активів у бухгалтерському та податковому обліку тощо, які порушують об’єктивність бухгалтерської інформації. У статті також перелічено та надано характеристику видам оцінки основних засобів. Визначено ключові способи надходження основних засобів на підприємство. Зарубіжні дослідники розглядають абсолютні методи оцінки та відносні методи оцінки. Моделі абсолютної вартості оцінюють активи лише на основі характеристик цього активу. Ці моделі відомі як моделі дисконтованого грошового потоку (DCF) і оцінюють активи, такі як акції, облігації та нерухомість, на основі їхніх майбутніх грошових потоків та альтернативної вартості капіталу. Відносні моделі оцінки визначають вартість на основі спостереження ринкових цін подібних активів. У зв’язку зі складністю оцінки активів у майбутньому одним із найбільш спірних питань залишається методика визначення ліквідаційної вартості основних засобів. Дослідження розглянутих джерел інформації свідчить про те, що вітчизняні науковці вивчають поняття ліквідаційної вартості, а втім, єдиний підхід до його визначення нині все ще відсутній. Окреслено методи розрахунку ліквідаційної вартості, запропоновані провідними вченими-економістами. У статті також визначений алгоритм дій для отримання правдивих показників відносно оцінки об’єктів основних засобів.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115585482","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-08
Ю. В. Полякова, Оксана Шайда, А. В. Степанов
Сучасним різновидом дипломатії є культурна дипломатія, яка стає важливим напрямом державної політики і сприяє соціальному, культурному та економічному розвитку країни, поширенню інформації про неї шляхом використання привабливої системи цінностей та культурної спадщини нації. У статті розглядаються аспекти, пов’язані зі становленням культурної дипломатії. Культурна дипломатія як інструмент “м’якої сили” стає актуальним напрямком державної політики через необхідність ефективно вирішувати питання національної безпеки, формування позитивного міжнародного іміджу, стимулювання культурного та економічного розвитку, налагодження глобальних комунікацій. Розглянуто моделі культурної дипломатії, сформовані у світовій практиці: французька, британська та німецька, а також особливості розвитку культурної дипломатії Китаю. Описано приклад успішної культурної дипломатії Італії, яка використовує пропагування культурних цінностей для зміцнення власної конкурентоспроможності на міжнародних ринках, розвитку науково-технологічного та економічного співробітництва. Приділено увагу просуванню національного бренду країни Ukraine Now, що був офіційно схвалений Урядом України і виступає інструментом публічної дипломатії для презентування держави в міжнародному середовищі. Наголошено, що необхідність України позиціонувати себе на світовому рівні через використання низки засобів культурної сфери особливо загострилася через потребу протидіяти агресивній політиці Російської Федерації. Розглянуто зміст Стратегії публічної дипломатії Міністерства закордонних справ України на 2021-2025 роки, яка визначає культурну дипломатію як один із напрямів публічної дипломатії та політики “м’якої сили”, метою якої визначено покращення впізнаваності України та її культурного розмаїття, формування позитивного ставлення громадян інших країн до України. Визначено стратегічні цілі та завдання культурної дипломатії України. Розглянуто функції культурної дипломатії, які виконує Український інститут при Міністерстві закордонних справ України.
{"title":"КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ МІЖНАРОДНОЇ КОМУНІКАЦІЇ","authors":"Ю. В. Полякова, Оксана Шайда, А. В. Степанов","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-08","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-08","url":null,"abstract":"Сучасним різновидом дипломатії є культурна дипломатія, яка стає важливим напрямом державної політики і сприяє соціальному, культурному та економічному розвитку країни, поширенню інформації про неї шляхом використання привабливої системи цінностей та культурної спадщини нації. У статті розглядаються аспекти, пов’язані зі становленням культурної дипломатії. Культурна дипломатія як інструмент “м’якої сили” стає актуальним напрямком державної політики через необхідність ефективно вирішувати питання національної безпеки, формування позитивного міжнародного іміджу, стимулювання культурного та економічного розвитку, налагодження глобальних комунікацій. Розглянуто моделі культурної дипломатії, сформовані у світовій практиці: французька, британська та німецька, а також особливості розвитку культурної дипломатії Китаю. Описано приклад успішної культурної дипломатії Італії, яка використовує пропагування культурних цінностей для зміцнення власної конкурентоспроможності на міжнародних ринках, розвитку науково-технологічного та економічного співробітництва. Приділено увагу просуванню національного бренду країни Ukraine Now, що був офіційно схвалений Урядом України і виступає інструментом публічної дипломатії для презентування держави в міжнародному середовищі. Наголошено, що необхідність України позиціонувати себе на світовому рівні через використання низки засобів культурної сфери особливо загострилася через потребу протидіяти агресивній політиці Російської Федерації. Розглянуто зміст Стратегії публічної дипломатії Міністерства закордонних справ України на 2021-2025 роки, яка визначає культурну дипломатію як один із напрямів публічної дипломатії та політики “м’якої сили”, метою якої визначено покращення впізнаваності України та її культурного розмаїття, формування позитивного ставлення громадян інших країн до України. Визначено стратегічні цілі та завдання культурної дипломатії України. Розглянуто функції культурної дипломатії, які виконує Український інститут при Міністерстві закордонних справ України.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131174371","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-08
О. О. Перепьолкіна
У дослідженні наголошено на актуальності формування та реалізації державної політики формування моделі стабільного макроекономічного зростання в Україні. Метою дослідження визначено актуалізацію уваги до найбільш проблемних аспектів, чинників та перешкод, а також обґрунтування пріоритетів моделі стабільного макроекономічного зростання країни. Показано масштаби втрат економіки України в умовах повномасштабної війни. Доведено, що модель економічного зростання являє собою візію з сукупності системних поетапних кроків, реалізація яких докорінно змінює характер економічних відносин, погляди на розвиток і ціннісні орієнтири, структуру суспільного відтворення і пріоритети розвитку майбутніх поколінь. Обґрунтовано концептуальну модель стабільного макроекономічного зростання країни, що складається з 10 принципових послідовних кроків, проходження яких дозволяє досягти макроекономічної стабілізації, а також перейти до структурно збалансованого розвитку національного господарства. Визначено домінантні етапи змін, які мають відбутися в Україні у підсумку реалізації моделі державної політики стабілізації макроекономічного зростання, а саме: викорінення системних вад функціонування та розвитку національного господарства (завданнями регулювання на цьому етапі визначено подолання системної корупції, системну детінізацію економічних відносин, деофшоризацію та збереження капіталів), поетапний перехід до економічного зростання (визначено такі завдання цього етапу, як зміцнення макроекономічної безпеки, реалізація підприємницького потенціалу, використання внутрішніх резервів, реалізація зовнішньоторговельного потенціалу) та формування ресурсної бази довгострокового стабільного планомірного розвитку (із завданнями забезпечення макроекономічної стабілізації, реалізації потенціалу зовнішнього інвестування). Ідентифіковано галузеві пріоритети моделі стабільного макроекономічного зростання в Україні. Визначені пріоритети політики спрямовані на локалізацію та нівелювання викликів і загроз функціонування та розвитку таких базових видів економічної діяльності, як промисловість, АПК, транспорт і зв’язок, ІКТ, креативні індустрії.
{"title":"ПРІОРИТЕТИ МОДЕЛІ СТАБІЛЬНОГО МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ","authors":"О. О. Перепьолкіна","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-08","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-08","url":null,"abstract":"У дослідженні наголошено на актуальності формування та реалізації державної політики формування моделі стабільного макроекономічного зростання в Україні. Метою дослідження визначено актуалізацію уваги до найбільш проблемних аспектів, чинників та перешкод, а також обґрунтування пріоритетів моделі стабільного макроекономічного зростання країни. Показано масштаби втрат економіки України в умовах повномасштабної війни. Доведено, що модель економічного зростання являє собою візію з сукупності системних поетапних кроків, реалізація яких докорінно змінює характер економічних відносин, погляди на розвиток і ціннісні орієнтири, структуру суспільного відтворення і пріоритети розвитку майбутніх поколінь. Обґрунтовано концептуальну модель стабільного макроекономічного зростання країни, що складається з 10 принципових послідовних кроків, проходження яких дозволяє досягти макроекономічної стабілізації, а також перейти до структурно збалансованого розвитку національного господарства. Визначено домінантні етапи змін, які мають відбутися в Україні у підсумку реалізації моделі державної політики стабілізації макроекономічного зростання, а саме: викорінення системних вад функціонування та розвитку національного господарства (завданнями регулювання на цьому етапі визначено подолання системної корупції, системну детінізацію економічних відносин, деофшоризацію та збереження капіталів), поетапний перехід до економічного зростання (визначено такі завдання цього етапу, як зміцнення макроекономічної безпеки, реалізація підприємницького потенціалу, використання внутрішніх резервів, реалізація зовнішньоторговельного потенціалу) та формування ресурсної бази довгострокового стабільного планомірного розвитку (із завданнями забезпечення макроекономічної стабілізації, реалізації потенціалу зовнішнього інвестування). Ідентифіковано галузеві пріоритети моделі стабільного макроекономічного зростання в Україні. Визначені пріоритети політики спрямовані на локалізацію та нівелювання викликів і загроз функціонування та розвитку таких базових видів економічної діяльності, як промисловість, АПК, транспорт і зв’язок, ІКТ, креативні індустрії.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130687448","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-07
В. В. Наумчук
У статті доведено, що земельні ресурси України мають значний потенціал для розвитку різних галузей економіки та забезпечення відповідного життєвого рівня населення. Однак використання цих ресурсів та управління ними повинне здійснюватися з урахуванням екологічних та соціальних наслідків, забезпечуючи сталий розвиток сільських територій та країни загалом. Обґрунтовано, що управління земельними ресурсами є важливим процесом для забезпечення сталого розвитку території та економіки країни. Управління земельними ресурсами може бути здійснюване на різних рівнях: державному, місцевому та внутрішньогосподарському. У процесі дослідження виокремлено основні теорії управління земельними ресурсами. Розглянуто теоретичні підходи до ефективного управління земельними ресурсами та окреслено основні з них. Обґрунтовано, що екологічний, економічний, соціальний та інтегрований підходи є ключовими для досягнення ефективного землекористування. Екологічний підхід зосереджений на забезпеченні збереження навколишнього середовища та біорізноманіття, що дозволяє забезпечити стійкий розвиток сільських територій у майбутньому. Економічний підхід передбачає ефективне використання земельних ресурсів для забезпечення економічного зростання країни. Соціальний підхід управління земельними ресурсами ставить за мету забезпечення соціальної справедливості та доступу до земельних ресурсів для всіх груп населення. Інтегрований підхід забезпечує комплексну ефективність управління земельними ресурсами, який досягається за допомогою поєднання різних складових. Обґрунтовано, що реалізація теоретичних підходів до управління земельними ресурсами має велике значення для забезпечення сталого розвитку країни в умовах завершення адміністративно-територіальної та земельної реформ.
{"title":"ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ","authors":"В. В. Наумчук","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-07","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-07","url":null,"abstract":"У статті доведено, що земельні ресурси України мають значний потенціал для розвитку різних галузей економіки та забезпечення відповідного життєвого рівня населення. Однак використання цих ресурсів та управління ними повинне здійснюватися з урахуванням екологічних та соціальних наслідків, забезпечуючи сталий розвиток сільських територій та країни загалом. Обґрунтовано, що управління земельними ресурсами є важливим процесом для забезпечення сталого розвитку території та економіки країни. Управління земельними ресурсами може бути здійснюване на різних рівнях: державному, місцевому та внутрішньогосподарському. У процесі дослідження виокремлено основні теорії управління земельними ресурсами. Розглянуто теоретичні підходи до ефективного управління земельними ресурсами та окреслено основні з них. Обґрунтовано, що екологічний, економічний, соціальний та інтегрований підходи є ключовими для досягнення ефективного землекористування. Екологічний підхід зосереджений на забезпеченні збереження навколишнього середовища та біорізноманіття, що дозволяє забезпечити стійкий розвиток сільських територій у майбутньому. Економічний підхід передбачає ефективне використання земельних ресурсів для забезпечення економічного зростання країни. Соціальний підхід управління земельними ресурсами ставить за мету забезпечення соціальної справедливості та доступу до земельних ресурсів для всіх груп населення. Інтегрований підхід забезпечує комплексну ефективність управління земельними ресурсами, який досягається за допомогою поєднання різних складових. Обґрунтовано, що реалізація теоретичних підходів до управління земельними ресурсами має велике значення для забезпечення сталого розвитку країни в умовах завершення адміністративно-територіальної та земельної реформ.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115705310","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-03
М. В. Бужанська
Сучасний педагог повинен систематично аналізувати та оцінювати свою фахову діяльність та намагатись її вдосконалювати. Використавши різні методи, викладач має змогу оцінювати свою працю, а SWOT-аналіз – один із таких методів. Автор описує принципи впровадження SWOT-аналізу для оцінки та планування професійної діяльності педагога; розкриває особливості та описує сутнісні характеристики методу SWOT-аналізу як засобу освітнього менеджменту. Базуючись на ґрунтовному аналізі наукових джерел, автором визначено базові критерії праці викладача. Доведено, що розроблена система аналізу діяльності викладача є уніфікованою. За основу системи взято SWOT-аналіз, який розроблений із урахуванням здобутків кваліметричної науки й може стати тим інструментом, за допомогою якого можна аналізувати певні проблеми в діяльності педагога й на його основі ухвалювати відповідні управлінські рішення щодо їх подолання. Об’єкт дослідження: SWOT-аналіз як основа самооцінювання діяльності педагога, що формує професійну ідентичність фахівця. Мета – проаналізувати аспекти застосування SWOT-аналізу у процесі трудової діяльності освітянина, розробити систематизовану картину труднощів, із якими він стикається у своїй професійно-педагогічній праці, побачити результати власної педагогічної діяльності, виявити причини недоліків у своїй роботі. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння й узагальнення); емпіричні (спостереження, самоспостереження), діагностичні (опитування студентів, методи аналізу результатів діяльності).
{"title":"SWOT-АНАЛІЗ − ОСНОВА САМООЦІНЮВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ","authors":"М. В. Бужанська","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-03","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-03","url":null,"abstract":"Сучасний педагог повинен систематично аналізувати та оцінювати свою фахову діяльність та намагатись її вдосконалювати. Використавши різні методи, викладач має змогу оцінювати свою працю, а SWOT-аналіз – один із таких методів. Автор описує принципи впровадження SWOT-аналізу для оцінки та планування професійної діяльності педагога; розкриває особливості та описує сутнісні характеристики методу SWOT-аналізу як засобу освітнього менеджменту. Базуючись на ґрунтовному аналізі наукових джерел, автором визначено базові критерії праці викладача. Доведено, що розроблена система аналізу діяльності викладача є уніфікованою. За основу системи взято SWOT-аналіз, який розроблений із урахуванням здобутків кваліметричної науки й може стати тим інструментом, за допомогою якого можна аналізувати певні проблеми в діяльності педагога й на його основі ухвалювати відповідні управлінські рішення щодо їх подолання. Об’єкт дослідження: SWOT-аналіз як основа самооцінювання діяльності педагога, що формує професійну ідентичність фахівця. Мета – проаналізувати аспекти застосування SWOT-аналізу у процесі трудової діяльності освітянина, розробити систематизовану картину труднощів, із якими він стикається у своїй професійно-педагогічній праці, побачити результати власної педагогічної діяльності, виявити причини недоліків у своїй роботі. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння й узагальнення); емпіричні (спостереження, самоспостереження), діагностичні (опитування студентів, методи аналізу результатів діяльності).","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125218461","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-03
Н. М. Рущишин, Ю. В. Талах
Інвестиційна привабливість слугує одним із провідних чинників якісних структурних змін та інституційних реформ, оскільки її високий рівень сприяє залученню інвестиційного ресурсу, без якого неможливо реалізувати процеси техніко-технологічної модернізації виробництва, створення і впровадження всіх видів інновацій, забезпечення ефективізації торгово-технологічних процесів. Метою статті є аналіз стану та обґрунтування орієнтирів державної політики стимулювання покращення інвестиційної привабливості сфери торгівлі в Україні. На основі даних офіційної статистики України (обсяги капітальних інвестицій в економіці та торгівлі України, ступінь зносу основних засобів в економіці та торгівлі, оптовий та роздрібний товарооборот в Україні, структура капітальних інвестицій за регіонами України та за джерелами інвестиційних вкладень у торгівлі України) обґрунтовано, що інвестиційна привабливість сфери торгівлі та внутрішнього ринку України не достатня і це слугує ключовим чинником низького рівня фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної модернізації та підвищення ефективності в сфері товарного обігу. Визначено стратегічні пріоритети державної політики покращення інвестиційної привабливості економіки назагал та торгівлі і внутрішнього ринку України, які орієнтовані на створення сприятливого інвестиційного середовища, забезпечення високого рівня захисту інтересів та прав інвестора, збільшення обсягів капітальних інвестицій та покращення їх структури, підвищення ефективності інвестиційного процесу та використання інвестицій, розвиток співробітництва у сфері інвестиційної, науково-дослідної та інноваційної діяльності, забезпечення реалізації соціально-економічних функцій інвестування, скерування інвестиційних процесів на вирівнювання дисбалансів та диспропорцій просторово-структурного розвитку внутрішнього ринку України. Визначено інструментарій державного регулювання, реалізація якого дозволяє досягти вказаних стратегічних пріоритетів.
{"title":"ОРІЄНТИРИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ВІДНОВЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ СФЕРИ ТОРГІВЛІ ТА ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ УКРАЇНИ","authors":"Н. М. Рущишин, Ю. В. Талах","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-03","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-03","url":null,"abstract":"Інвестиційна привабливість слугує одним із провідних чинників якісних структурних змін та інституційних реформ, оскільки її високий рівень сприяє залученню інвестиційного ресурсу, без якого неможливо реалізувати процеси техніко-технологічної модернізації виробництва, створення і впровадження всіх видів інновацій, забезпечення ефективізації торгово-технологічних процесів. Метою статті є аналіз стану та обґрунтування орієнтирів державної політики стимулювання покращення інвестиційної привабливості сфери торгівлі в Україні. На основі даних офіційної статистики України (обсяги капітальних інвестицій в економіці та торгівлі України, ступінь зносу основних засобів в економіці та торгівлі, оптовий та роздрібний товарооборот в Україні, структура капітальних інвестицій за регіонами України та за джерелами інвестиційних вкладень у торгівлі України) обґрунтовано, що інвестиційна привабливість сфери торгівлі та внутрішнього ринку України не достатня і це слугує ключовим чинником низького рівня фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної модернізації та підвищення ефективності в сфері товарного обігу. Визначено стратегічні пріоритети державної політики покращення інвестиційної привабливості економіки назагал та торгівлі і внутрішнього ринку України, які орієнтовані на створення сприятливого інвестиційного середовища, забезпечення високого рівня захисту інтересів та прав інвестора, збільшення обсягів капітальних інвестицій та покращення їх структури, підвищення ефективності інвестиційного процесу та використання інвестицій, розвиток співробітництва у сфері інвестиційної, науково-дослідної та інноваційної діяльності, забезпечення реалізації соціально-економічних функцій інвестування, скерування інвестиційних процесів на вирівнювання дисбалансів та диспропорцій просторово-структурного розвитку внутрішнього ринку України. Визначено інструментарій державного регулювання, реалізація якого дозволяє досягти вказаних стратегічних пріоритетів.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"2014 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121332032","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-11
Н. О. Батьковець
Проблеми підтримання життєздатності товарів та послуг на ринку залишаються досить актуальними, оскільки змінюються підходи до управління продажами, моделі філософії бізнесу, технології, які забезпечують утримання конкурентоспроможних позицій товарів. Мінливість ринкового середовища, безперечно, впливає на вибір потенційними споживачами об’єктів купівлі, їх імітації корисності та важливості для покупців. Для утримання стабільності використовуються різні методи позиціонування та репозиціонування товарів, які розглядаються у статті та дають можливість збалансувати основні важелі ринку – попит та пропозицію. Визначено, що можливо впливати на суб’єктивне сприйняття товару, відповідно описані індивідуальні та загальні фактори впливу. В статті наведені основні характеристики бренду, проаналізовано їх вплив на індивідуальне сприйняття покупцем та взаємозалежність від суб’єктивних, набутих характеристик індивідуума. Систематизовано інструменти щодо оптимізації зусиль для результативного позиціонування товарів та послуг. Проаналізовано функції та основні методи репозиціонування товарів та послуг, визначено наслідки застосування таких методів. Систематизовано перелік ефективних важелів впливу на процес позиціонування та репозиціонування товарів, таких як: клієнтоцентричний підхід, аналітичні маркетингові дослідження з поглибленим вивченням явищ та ситуацій, використання в роботі сучасних маркетингових технологій, індивідуальні і специфічні контакти, універсальний контент у соціальних мережах, персоналізовані соціальні мережі, використання девайсів, чат-ботів, позиціонування товарів через іміджовані стратегії розвитку підприємств із виокремленням трендових позицій. Зроблено висновок, що інструменти та технології позиціонування та репозиціонування товарів будуть змінюватися разом із еволюцією суспільства. Однак базовими залишаться основні індикатори врівноваження ринку й індивідуальні, суб’єктивні потреби потенційних споживачів, від яких і буде залежати рівень конкурентоспроможності товарів та послуг.
{"title":"ПОЗИЦІОНУВАННЯ ТА РЕПОЗИЦІОНУВАННЯ ТОВАРІВ ЯК СУЧАСНИЙ ІНСТРУМЕНТ МАРКЕТИНГУ","authors":"Н. О. Батьковець","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-11","url":null,"abstract":"Проблеми підтримання життєздатності товарів та послуг на ринку залишаються досить актуальними, оскільки змінюються підходи до управління продажами, моделі філософії бізнесу, технології, які забезпечують утримання конкурентоспроможних позицій товарів. Мінливість ринкового середовища, безперечно, впливає на вибір потенційними споживачами об’єктів купівлі, їх імітації корисності та важливості для покупців. Для утримання стабільності використовуються різні методи позиціонування та репозиціонування товарів, які розглядаються у статті та дають можливість збалансувати основні важелі ринку – попит та пропозицію. Визначено, що можливо впливати на суб’єктивне сприйняття товару, відповідно описані індивідуальні та загальні фактори впливу. В статті наведені основні характеристики бренду, проаналізовано їх вплив на індивідуальне сприйняття покупцем та взаємозалежність від суб’єктивних, набутих характеристик індивідуума. Систематизовано інструменти щодо оптимізації зусиль для результативного позиціонування товарів та послуг. Проаналізовано функції та основні методи репозиціонування товарів та послуг, визначено наслідки застосування таких методів. Систематизовано перелік ефективних важелів впливу на процес позиціонування та репозиціонування товарів, таких як: клієнтоцентричний підхід, аналітичні маркетингові дослідження з поглибленим вивченням явищ та ситуацій, використання в роботі сучасних маркетингових технологій, індивідуальні і специфічні контакти, універсальний контент у соціальних мережах, персоналізовані соціальні мережі, використання девайсів, чат-ботів, позиціонування товарів через іміджовані стратегії розвитку підприємств із виокремленням трендових позицій. Зроблено висновок, що інструменти та технології позиціонування та репозиціонування товарів будуть змінюватися разом із еволюцією суспільства. Однак базовими залишаться основні індикатори врівноваження ринку й індивідуальні, суб’єктивні потреби потенційних споживачів, від яких і буде залежати рівень конкурентоспроможності товарів та послуг.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"10 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122222076","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-09
Ю. Б. Миронов
У статті розглядаються особливості функціонування індустрії туризму в Україні під час повномасштабної російсько-української війни. Відзначено, що війна стала важким випробуванням для туристичної галузі України, завдавши нещадного удару по туристичній галузі, яка тільки почала оговтуватися після років карантинних обмежень, фактично зупинивши туризм, похитнувши продовольчі, фінансові й енергетичні ринки. Проаналізовано основні перешкоди для нормального функціонування індустрії туризму в Україні. Разом з тим, визначено і можливості в туристичній сфері України. Після завершення збройного конфлікту виникне питання відновлення господарської діяльності у зонах післявоєнних дій, а також відновлення туристичної галузі на національному рівні. Запропоновано перспективні напрями відновлення індустрії туризму в Україні у повоєнний період, а саме: розвиток в’їзного та виїзного туризму; реновація інфраструктури туризму; якісне інституційне забезпечення туристичної діяльності; підвищення інтересу іноземних відвідувачів до меморіальних маршрутів та знакових місць повоєнного періоду; активізація маркетингової діяльності задля просування туристичного бренду України на зовнішніх ринках; розроблення якісних освітніх програм у сфері туризму й удосконалення існуючих та ін. Зазначається, що основою формування національної туристичної політики у післявоєнний період має стати деталізація важелів регіонального розвитку й державно-приватного партнерства. Плануючи відновлення післявоєнної індустрії туризму в Україні, слід також враховувати досвід інших країн у відновленні цієї галузі, які також постраждали внаслідок збройних конфліктів. Війна в Україні, безсумнівно, змусить всю туристичну галузь перебудовуватися, а після закінчення військових дій з’являться нові популярні туристичні об’єкти та дестинації. Визначено перспективні напрями подальших наукових досліджень у даному напрямі.
{"title":"ШЛЯХИ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ","authors":"Ю. Б. Миронов","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-09","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-09","url":null,"abstract":"У статті розглядаються особливості функціонування індустрії туризму в Україні під час повномасштабної російсько-української війни. Відзначено, що війна стала важким випробуванням для туристичної галузі України, завдавши нещадного удару по туристичній галузі, яка тільки почала оговтуватися після років карантинних обмежень, фактично зупинивши туризм, похитнувши продовольчі, фінансові й енергетичні ринки. Проаналізовано основні перешкоди для нормального функціонування індустрії туризму в Україні. Разом з тим, визначено і можливості в туристичній сфері України. Після завершення збройного конфлікту виникне питання відновлення господарської діяльності у зонах післявоєнних дій, а також відновлення туристичної галузі на національному рівні. Запропоновано перспективні напрями відновлення індустрії туризму в Україні у повоєнний період, а саме: розвиток в’їзного та виїзного туризму; реновація інфраструктури туризму; якісне інституційне забезпечення туристичної діяльності; підвищення інтересу іноземних відвідувачів до меморіальних маршрутів та знакових місць повоєнного періоду; активізація маркетингової діяльності задля просування туристичного бренду України на зовнішніх ринках; розроблення якісних освітніх програм у сфері туризму й удосконалення існуючих та ін. Зазначається, що основою формування національної туристичної політики у післявоєнний період має стати деталізація важелів регіонального розвитку й державно-приватного партнерства. Плануючи відновлення післявоєнної індустрії туризму в Україні, слід також враховувати досвід інших країн у відновленні цієї галузі, які також постраждали внаслідок збройних конфліктів. Війна в Україні, безсумнівно, змусить всю туристичну галузь перебудовуватися, а після закінчення військових дій з’являться нові популярні туристичні об’єкти та дестинації. Визначено перспективні напрями подальших наукових досліджень у даному напрямі.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"18 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134642787","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-71-04
І. Р. Боднар
Розвиток інформаційного суспільства базується на новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологіях і засобах зв’язку. Національний інформаційний простір переживає новий етап розвитку, пов’язаний із інтеграцією у світовий та європейський інформаційний простір. Формування інформаційного суспільства базується на реалізації ефективної інформаційної політики. Інформаційні технології відкривають нові унікальні можливості для розвитку економіки та підвищення рівня життя суспільства. Прикладне використання інформаційних систем дає змогу вдосконалити механізми гуманізації та демократизації суспільства, підвищує рівень добробуту його членів, забезпечує економічне зростання та сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. На сучасному етапі в Україні відсутня модель обчислення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на галузі економіки та сфери життя. Рівень споживання ІКТ-продукції та послуг свідчить про рівень модернізації країни та рівень її продуктивності, ефективності та конкурентоздатності. Відсутні офіційні дані щодо покриття території країни цифровими інфраструктурами та рівня споживання відповідних послуг. Для цього важливо виявити та вивчити фактори об’єктивного та суб’єктивного впливу на вітчизняну інформаційну сферу. Одним із напрямів є аналіз передумов входження України у світовий інформаційний простір та необхідність визначення шляхів удосконалення функціонування інформаційної сфери. У статті розглянуто проблеми формування державної інформаційної політики. Проаналізовано інформаційні загрози національній безпеці України та шляхи забезпечення інформаційної безпеки. Запропоновано перспективні підходи щодо забезпечення ефективності реформування інформаційної політики України.
{"title":"ОСНОВНІ ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ","authors":"І. Р. Боднар","doi":"10.32782/2522-1205-2023-71-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-71-04","url":null,"abstract":"Розвиток інформаційного суспільства базується на новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологіях і засобах зв’язку. Національний інформаційний простір переживає новий етап розвитку, пов’язаний із інтеграцією у світовий та європейський інформаційний простір. Формування інформаційного суспільства базується на реалізації ефективної інформаційної політики. Інформаційні технології відкривають нові унікальні можливості для розвитку економіки та підвищення рівня життя суспільства. Прикладне використання інформаційних систем дає змогу вдосконалити механізми гуманізації та демократизації суспільства, підвищує рівень добробуту його членів, забезпечує економічне зростання та сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. На сучасному етапі в Україні відсутня модель обчислення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на галузі економіки та сфери життя. Рівень споживання ІКТ-продукції та послуг свідчить про рівень модернізації країни та рівень її продуктивності, ефективності та конкурентоздатності. Відсутні офіційні дані щодо покриття території країни цифровими інфраструктурами та рівня споживання відповідних послуг. Для цього важливо виявити та вивчити фактори об’єктивного та суб’єктивного впливу на вітчизняну інформаційну сферу. Одним із напрямів є аналіз передумов входження України у світовий інформаційний простір та необхідність визначення шляхів удосконалення функціонування інформаційної сфери. У статті розглянуто проблеми формування державної інформаційної політики. Проаналізовано інформаційні загрози національній безпеці України та шляхи забезпечення інформаційної безпеки. Запропоновано перспективні підходи щодо забезпечення ефективності реформування інформаційної політики України.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"8 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125354259","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-05-23DOI: 10.32782/2522-1205-2023-72-02
Софія Василюк, І. А. Франів, І. Ю. Бобало
Визначено, що регіональний аспект є основою для створення ефективної системи транспортно-економічних зв’язків, а також визначальним для встановлення потужності, структури, шляхів розвитку та взаємодії різних транспортних підгалузей. Обґрунтовано, що сутність транспортно-економічних зв’язків полягає у розумінні їх як системи взаємозв’язків та взаємозалежностей між суб’єктами економічної діяльності, яка пов’язана з переміщенням матеріальних складових факторів виробництва з метою оптимізації господарської діяльності. Доведено, що розвиток транспортних галузей має не безпосередню пов’язаність із господарською діяльністю регіонів та їх соціальним розвитком. Враховуючи головну функцію транспорту та його значення для оптимізації транспортно-економічних зв’язків у системі продуктивних сил, що визначає ефективність соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, визначено основні пріоритети його розвитку. Доведено, що рівень розвитку та розміщення продуктивних сил є результатом можливостей, які надаються транспортом, оскільки спостерігається обмеженість межами їх просторової взаємодії транспортної інфраструктури. З іншого боку, транспортна інфраструктура є додатковою потенційною можливістю соціально-економічних систем для їх матеріально-енергетичної взаємодії. Обґрунтовано державне регулювання транспортної сфери, яке полягає у створенні правильних зовнішніх та внутрішніх структур, які формують відповідні умови для розвитку транспортної системи з високою соціальною значимістю. Виділено основні напрями регулювання транспортної системи України.
{"title":"ВПЛИВ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ","authors":"Софія Василюк, І. А. Франів, І. Ю. Бобало","doi":"10.32782/2522-1205-2023-72-02","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/2522-1205-2023-72-02","url":null,"abstract":"Визначено, що регіональний аспект є основою для створення ефективної системи транспортно-економічних зв’язків, а також визначальним для встановлення потужності, структури, шляхів розвитку та взаємодії різних транспортних підгалузей. Обґрунтовано, що сутність транспортно-економічних зв’язків полягає у розумінні їх як системи взаємозв’язків та взаємозалежностей між суб’єктами економічної діяльності, яка пов’язана з переміщенням матеріальних складових факторів виробництва з метою оптимізації господарської діяльності. Доведено, що розвиток транспортних галузей має не безпосередню пов’язаність із господарською діяльністю регіонів та їх соціальним розвитком. Враховуючи головну функцію транспорту та його значення для оптимізації транспортно-економічних зв’язків у системі продуктивних сил, що визначає ефективність соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, визначено основні пріоритети його розвитку. Доведено, що рівень розвитку та розміщення продуктивних сил є результатом можливостей, які надаються транспортом, оскільки спостерігається обмеженість межами їх просторової взаємодії транспортної інфраструктури. З іншого боку, транспортна інфраструктура є додатковою потенційною можливістю соціально-економічних систем для їх матеріально-енергетичної взаємодії. Обґрунтовано державне регулювання транспортної сфери, яке полягає у створенні правильних зовнішніх та внутрішніх структур, які формують відповідні умови для розвитку транспортної системи з високою соціальною значимістю. Виділено основні напрями регулювання транспортної системи України.","PeriodicalId":250152,"journal":{"name":"Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-05-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121407837","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：