Сучасна українська нація проходить складний етап випробувань, зовнішньої військової і інформаційної агресії, що актуалізувало національну тематику, посилило інтерес до етнічної культури. Цілком очікувано пожвавилися націоналістичні рухи, як відповідь на спробу поширення «руського миру» і наступу на українську культуру. Та захисна спрямованість націоналізму, у деяких напрямків, часом набуває дискримінаційних, авторитарних, ізоляціоністських рис. Тож постає питання демаркації конструктивного націоналізму і того, що веде до руйнування свободи слова, совісті, віросповідання, користування зручною мовою, а зрештою – розколу суспільства. Відповідь на цю проблему запропонував Володимир Соловйов у другій половині ХІХ століття. Мислитель вважав, що нація має безумовне право на свою особливість, але мета її історичного існування не може полягати у служінні своїй унікальності. Усі нації подібно живому організму поєднані у людстві і мають слугувати загальній меті. Кожна нація повинна здійснювати свій унікальний вклад у загальнолюдський добробут. Одні народи творить науку, інші релігію і духовність, треті філософію. Зрештою найкращі надбання стають загальними і роблять життя людства кращим.
{"title":"Проблема нації і національного характеру в історіософії Володимира Соловйова","authors":"Anatoly Meleshchuk","doi":"10.15421/352104","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352104","url":null,"abstract":"Сучасна українська нація проходить складний етап випробувань, зовнішньої військової і інформаційної агресії, що актуалізувало національну тематику, посилило інтерес до етнічної культури. Цілком очікувано пожвавилися націоналістичні рухи, як відповідь на спробу поширення «руського миру» і наступу на українську культуру. Та захисна спрямованість націоналізму, у деяких напрямків, часом набуває дискримінаційних, авторитарних, ізоляціоністських рис. Тож постає питання демаркації конструктивного націоналізму і того, що веде до руйнування свободи слова, совісті, віросповідання, користування зручною мовою, а зрештою – розколу суспільства. Відповідь на цю проблему запропонував Володимир Соловйов у другій половині ХІХ століття. Мислитель вважав, що нація має безумовне право на свою особливість, але мета її історичного існування не може полягати у служінні своїй унікальності. Усі нації подібно живому організму поєднані у людстві і мають слугувати загальній меті. Кожна нація повинна здійснювати свій унікальний вклад у загальнолюдський добробут. Одні народи творить науку, інші релігію і духовність, треті філософію. Зрештою найкращі надбання стають загальними і роблять життя людства кращим.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47021805","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті проаналізовано практику застосування в ЄС гнучкої інтеграції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки / європейської політики безпеки і оборони (СЗППБ/ЄПБО). Визначено, що гнучка інтеграція у рамках Європейської політики безпеки і оборони в реальності з’явилася раніше самої політики, правда, поза інституціональними рамками ЄС. У середині 1990-х рр. найбільш перспективною для застосування майбутніх положень про просунуту співпрацю вбачалася сфера «другої опори» (СЗППБ). Виявлено, що на практиці Спільна зовнішня політика і політика безпеки була виключена зі сфери застосування просунутої співпраці в Амстердамському договорі. У рамках СЗППБ була передбачена можливість конструктивного утримання. Крім того, в цій сфері Амстердамський договір залишав відкритим значний простір для співпраці ad hoc поза договором. До набуття чинності Ніццького договору реалізація гнучкої інтеграції у сфері безпеки і оборони багато в чому здійснювалася поза правовими рамками ЄС. Такий стан речей був обумовлений, з одного боку, відсутністю необхідних положень в Амстердамському договорі, а з іншого боку, об’єктивною необхідністю і бажанням держав-членів розвивати співпрацю в цій сфері. Результатом стала участь країн Євросоюзу в різних об’єднаннях, що займаються забезпеченням безпеки і оборони і створених на базі міжурядової співпраці. В ході дослідження з’ясовано, що Ніццький договір істотно розширив можливості використання гнучкої інтеграції в правових рамках ЄС. У той же час продовжувала розвиватися і міжурядова співпраця поза інституціональними рамками ЄС. Оскільки впровадження просунутої співпраці в сферу оборони не відповідало положенням Ніццького договору, то глави чотирьох держав запропонували внести відповідні зміни в майбутню Конституцію ЄС, яка не набула чинності. Досліджено, що Лісабонський договір створив інституціональну і правову базу для функціональної єдності СЗППБ і ЄПБО і одночасно істотно розширив можливості застосування просунутої співпраці (у вигляді постійної структурованої співпраці) в цій галузі, що стало відповіддю на реально існуючу проблему розвитку гнучких форм інтеграції у військовій сфері поза інституціональними рамками ЄС. Згідно з положеннями Лісабонського договору, в цій сфері відкриті найбільші можливості для реалізації проектів просунутої співпраці.
{"title":"ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ГНУЧКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ, ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ","authors":"Vitalii Yanovych Savka","doi":"10.15421/352110","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352110","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано практику застосування в ЄС гнучкої інтеграції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки / європейської політики безпеки і оборони (СЗППБ/ЄПБО). Визначено, що гнучка інтеграція у рамках Європейської політики безпеки і оборони в реальності з’явилася раніше самої політики, правда, поза інституціональними рамками ЄС. У середині 1990-х рр. найбільш перспективною для застосування майбутніх положень про просунуту співпрацю вбачалася сфера «другої опори» (СЗППБ). Виявлено, що на практиці Спільна зовнішня політика і політика безпеки була виключена зі сфери застосування просунутої співпраці в Амстердамському договорі. У рамках СЗППБ була передбачена можливість конструктивного утримання. Крім того, в цій сфері Амстердамський договір залишав відкритим значний простір для співпраці ad hoc поза договором. До набуття чинності Ніццького договору реалізація гнучкої інтеграції у сфері безпеки і оборони багато в чому здійснювалася поза правовими рамками ЄС. Такий стан речей був обумовлений, з одного боку, відсутністю необхідних положень в Амстердамському договорі, а з іншого боку, об’єктивною необхідністю і бажанням держав-членів розвивати співпрацю в цій сфері. Результатом стала участь країн Євросоюзу в різних об’єднаннях, що займаються забезпеченням безпеки і оборони і створених на базі міжурядової співпраці. В ході дослідження з’ясовано, що Ніццький договір істотно розширив можливості використання гнучкої інтеграції в правових рамках ЄС. У той же час продовжувала розвиватися і міжурядова співпраця поза інституціональними рамками ЄС. Оскільки впровадження просунутої співпраці в сферу оборони не відповідало положенням Ніццького договору, то глави чотирьох держав запропонували внести відповідні зміни в майбутню Конституцію ЄС, яка не набула чинності. Досліджено, що Лісабонський договір створив інституціональну і правову базу для функціональної єдності СЗППБ і ЄПБО і одночасно істотно розширив можливості застосування просунутої співпраці (у вигляді постійної структурованої співпраці) в цій галузі, що стало відповіддю на реально існуючу проблему розвитку гнучких форм інтеграції у військовій сфері поза інституціональними рамками ЄС. Згідно з положеннями Лісабонського договору, в цій сфері відкриті найбільші можливості для реалізації проектів просунутої співпраці.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"280 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67602835","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв’язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв’язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв’язки в сфері безпеки. Огляд зв’язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв’язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв’язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема.
{"title":"АФРИКАНСЬКИЙ ВЕКТОР ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІЗРАЇЛЮ: ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР","authors":"Vlada Niehina, O. Vysotskyi","doi":"10.15421/352115","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352115","url":null,"abstract":"У статті висвітлюється потепління відносин Ізраїлю з африканськими країнами за останнє десятиліття в технологічному вимірі. Акцентується увага на важливості зв’язків у сфері безпеки та експорту безпеки, включаючи надання технічної допомоги для потреб розвитку. Більш тісні зв’язки фактично були досягнуті за рахунок експорту безпеки і залучення органів безпеки в елементи жорсткої сили таким чином, щоб це служило обом сторонам. Основна увага приділяється ролі, яку відіграють зв’язки в сфері безпеки. Огляд зв’язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема відсутній в академічних дослідженнях і лише мінімально згадується в засобах масової інформації та в публічних дискусіях, на відміну від широкого обговорення цивільних зв’язків Ізраїлю з світом, що розвиваються. Це свідоме рішення Єрусалима максимально обмежити обговорення зв’язків Ізраїлю в області безпеки в цілому і з Африкою зокрема.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67603290","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглядається роль громадських організацій (далі – ГО) у боротьбі з пандемією COVID-19. Визначено основні проблеми та загрози серед населення, до яких призвела пандемія COVID-19. Окреслено основні напрями та цілі, в діяльності ГО в Україні. Виявлено проблеми та слабкі сторони, які виникають у процесі співпраці громадських організацій з владними структурами. Основну увагу зосереджено на пріоритетних важелях впливу ГО у боротьбі з пандемією. Епідемія, яка охопила весь світ, в тому числі українське суспільство на порозі 2020 року, чітко демонструє, що члени ГО та волонтери, є важливими діячами у розбудові громадянського суспільства, зокрема процесах суспільної консолідації України. Аргументами, які слугують цьому процесу є: створення та функціонування під час пандемії, величезної кількості громадських організацій та благодійних фондів у всіх областях України, які поставили собі за мету – допомагати звичайним жителям та представникам медицини, на засадах благодійності та благородства. Разом з тим, пандемія COVID-19, чітко продемонструвала ті важливі виклики, які слід негайно вирішувати урядам держав, світовим спільнотам та міжнародним товариствам. Наведено ряд аргументів на користь функціонування громадської організації як важливого соціального інституту у боротьбі з пандемією, який спроможний сприяти суспільній консолідації України.
{"title":"Роль громадських організацій під час пандемії у суспільній консолідації України","authors":"Mariia Yelnikova","doi":"10.15421/352109","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352109","url":null,"abstract":"У статті розглядається роль громадських організацій (далі – ГО) у боротьбі з пандемією COVID-19. Визначено основні проблеми та загрози серед населення, до яких призвела пандемія COVID-19. Окреслено основні напрями та цілі, в діяльності ГО в Україні. Виявлено проблеми та слабкі сторони, які виникають у процесі співпраці громадських організацій з владними структурами. Основну увагу зосереджено на пріоритетних важелях впливу ГО у боротьбі з пандемією. Епідемія, яка охопила весь світ, в тому числі українське суспільство на порозі 2020 року, чітко демонструє, що члени ГО та волонтери, є важливими діячами у розбудові громадянського суспільства, зокрема процесах суспільної консолідації України. Аргументами, які слугують цьому процесу є: створення та функціонування під час пандемії, величезної кількості громадських організацій та благодійних фондів у всіх областях України, які поставили собі за мету – допомагати звичайним жителям та представникам медицини, на засадах благодійності та благородства. Разом з тим, пандемія COVID-19, чітко продемонструвала ті важливі виклики, які слід негайно вирішувати урядам держав, світовим спільнотам та міжнародним товариствам. Наведено ряд аргументів на користь функціонування громадської організації як важливого соціального інституту у боротьбі з пандемією, який спроможний сприяти суспільній консолідації України.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49079407","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглянута взаємодія між Ізраїлем, Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки щодо вирішення проблеми розвитку ядерної програми Ірану. У статті відзначено, що її метою є проаналізувати політику Ізраїлю, США та ЄС щодо вирішення проблеми іранської ядерної програми. У роботі були застосовані дослідницькі методи контент-аналізу, системного аналізу та компаративістського аналізу. У статті відзначено, що США та ЄС відіграють важливу роль у міжнародних зусиллях щодо дипломатичного вирішення проблеми іранської ядерної програми, але водночас Вашингтону та Брюсселю доводиться враховувати позицію Єрусалиму щодо ядерної політики Тегерану, оскільки від єврейської держави багато в чому залежить мир у близькосхідному регіоні. У статті здійснено порівняльний аналіз позицій Ізраїлю, США та ЄС щодо іранської ядерної програми та простежена еволюція політики Єрусалиму, Вашингтону та Брюсселю щодо ядерної політики Тегерану. Зроблено висновок, що позиція Ізраїлю щодо іранської ядерної програми фактично не змінювалася упродовж останніх двох десятиліть, у той час як позиції США та ЄС дещо видозмінювалися, що не завжди знаходило схвалення у Єрусалимі. У статті зроблено припущення про те, що в майбутньому повне зближення позицій Вашингтону, Брюсселю та Єрусалиму відбудеться лише в тому випадку, якщо Іран продовжить безконтрольне нарощування своєї ядерної програми і відмовлятиметься від поступок у ядерних питаннях.
{"title":"СПІВРОБІТНИЦТВО ІЗРАЇЛЮ З США ТА ЄС ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ ІРАНУ","authors":"Oleksandr Yakovych Cheban","doi":"10.15421/352116","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352116","url":null,"abstract":"У статті розглянута взаємодія між Ізраїлем, Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки щодо вирішення проблеми розвитку ядерної програми Ірану. У статті відзначено, що її метою є проаналізувати політику Ізраїлю, США та ЄС щодо вирішення проблеми іранської ядерної програми. У роботі були застосовані дослідницькі методи контент-аналізу, системного аналізу та компаративістського аналізу. У статті відзначено, що США та ЄС відіграють важливу роль у міжнародних зусиллях щодо дипломатичного вирішення проблеми іранської ядерної програми, але водночас Вашингтону та Брюсселю доводиться враховувати позицію Єрусалиму щодо ядерної політики Тегерану, оскільки від єврейської держави багато в чому залежить мир у близькосхідному регіоні. У статті здійснено порівняльний аналіз позицій Ізраїлю, США та ЄС щодо іранської ядерної програми та простежена еволюція політики Єрусалиму, Вашингтону та Брюсселю щодо ядерної політики Тегерану. Зроблено висновок, що позиція Ізраїлю щодо іранської ядерної програми фактично не змінювалася упродовж останніх двох десятиліть, у той час як позиції США та ЄС дещо видозмінювалися, що не завжди знаходило схвалення у Єрусалимі. У статті зроблено припущення про те, що в майбутньому повне зближення позицій Вашингтону, Брюсселю та Єрусалиму відбудеться лише в тому випадку, якщо Іран продовжить безконтрольне нарощування своєї ядерної програми і відмовлятиметься від поступок у ядерних питаннях.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67603423","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.
{"title":"РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПОСИЛЕННІ КУЛЬТУРНОЇ ПРИСУТНОСТІ УКРАЇНИ У СВІТІ","authors":"T. Hrachevska","doi":"10.15421/352114","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352114","url":null,"abstract":"Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67603051","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті показано, як розвивалося розуміння філософами проблеми відчуження, відображена його роль і місце в житті сучасного суспільства. Ґрунтуючись на ідеях неомарксистів (Г.Маркузе, Д.Лукач), автор показує, що розвиток капіталізму і поліпшення матеріальних умов життя людей не вирішило проблему відчуження, а породило його нові форми, такі як суспільство споживання, одновимірний людина. Для статті важлива ідея про те, що капіталізм став більш зрілим і стійким завдяки привабливості світу споживчих благ. Тобто, відчуження набуло зовні «добровільний» характер. У статті також досліджується проблема відчуження в контексті постмодернізму (Ж.Бодрійяр, Ф.Джеймісон і ін.). У цьому ключі порушено питання ілюзорності символічних форм практики і роль відчуження в їх виникненні. Залишаючись на марксистських позиціях, автор не поділяє розуміння сфери символічного як виключно незалежної від відображення її людиною. Симуляції і симулякри є специфічною рисою саме капіталістичного суспільства. Але влада симулякрів над свідомістю людини не абсолютна навіть при капіталізмі. Відчуження можна перебороти, але при цьому воно розглядається як необхідний етап у розвитку суспільних відносин, важливий для становлення цивілізації.Відчуження послужило причиною атомарності суспільства, його відсталості і відсутності його якісного розвитку. У свою чергу, це призвело до численних практичних наслідків: бідності, соціального розшарування, депресії, кризи суверенітету і реальної демократії. У статті дається філософська основа вирішення цих проблем сучасності.Результати дослідження підводять автора до наступних висновків. Пізній капіталізм більш стабільний і стійкий, ніж капіталізм часів Маркса, оскільки відчуження поширилося на сферу споживання. У цих умовах конфлікт людини і результатів його діяльності носить не абсолютний, а периферійний характер. У споживчому суспільстві встановлюється одномірне мислення, при якому людська практика втрачає змістовну частину, і в ній починає переважати форма, зовнішня оболонка. Подолання відчуження в пізньому капіталізмі – це відновлення об’єктивної сутності понять, які придбали багато в чому символічний характер: свобода, демократія, суверенітет і т.ін. Тому автор вважає прогресивним часткове повернення до класичного типу відчуження, при якому відбувалася активна рефлексія цих понять.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ВІДЧУЖЕННЯ В ПІЗНЬОМУ КАПІТАЛІЗМІ","authors":"Georgij Ivanovich Putin","doi":"10.15421/352107","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352107","url":null,"abstract":"У статті показано, як розвивалося розуміння філософами проблеми відчуження, відображена його роль і місце в житті сучасного суспільства. Ґрунтуючись на ідеях неомарксистів (Г.Маркузе, Д.Лукач), автор показує, що розвиток капіталізму і поліпшення матеріальних умов життя людей не вирішило проблему відчуження, а породило його нові форми, такі як суспільство споживання, одновимірний людина. Для статті важлива ідея про те, що капіталізм став більш зрілим і стійким завдяки привабливості світу споживчих благ. Тобто, відчуження набуло зовні «добровільний» характер. У статті також досліджується проблема відчуження в контексті постмодернізму (Ж.Бодрійяр, Ф.Джеймісон і ін.). У цьому ключі порушено питання ілюзорності символічних форм практики і роль відчуження в їх виникненні. Залишаючись на марксистських позиціях, автор не поділяє розуміння сфери символічного як виключно незалежної від відображення її людиною. Симуляції і симулякри є специфічною рисою саме капіталістичного суспільства. Але влада симулякрів над свідомістю людини не абсолютна навіть при капіталізмі. Відчуження можна перебороти, але при цьому воно розглядається як необхідний етап у розвитку суспільних відносин, важливий для становлення цивілізації.Відчуження послужило причиною атомарності суспільства, його відсталості і відсутності його якісного розвитку. У свою чергу, це призвело до численних практичних наслідків: бідності, соціального розшарування, депресії, кризи суверенітету і реальної демократії. У статті дається філософська основа вирішення цих проблем сучасності.Результати дослідження підводять автора до наступних висновків. Пізній капіталізм більш стабільний і стійкий, ніж капіталізм часів Маркса, оскільки відчуження поширилося на сферу споживання. У цих умовах конфлікт людини і результатів його діяльності носить не абсолютний, а периферійний характер. У споживчому суспільстві встановлюється одномірне мислення, при якому людська практика втрачає змістовну частину, і в ній починає переважати форма, зовнішня оболонка. Подолання відчуження в пізньому капіталізмі – це відновлення об’єктивної сутності понять, які придбали багато в чому символічний характер: свобода, демократія, суверенітет і т.ін. Тому автор вважає прогресивним часткове повернення до класичного типу відчуження, при якому відбувалася активна рефлексія цих понять.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47738681","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглядається проблема співвідношення двох етичних парадигм, репрезентованих етикою Канта і етикою неокантіанства, у творчості українського філософа початку ХХ ст. Б.О.Кістяківського. Показано, що українській філософ у своїй концепції намагається поєднати принципи етичної деонтології і етики цінностей. Це призводить до певного відходу від послідовного раціоналізму, автономії, формальності й універсальності моралі, характерних для етики Канта. Робиться висновок, що етика Б.О.Кістяківського ґрунтується на цінностях, насамперед, на цінності людської особистості, але розгортається як система етичних норм, що утворюють незалежну від природної необхідності сферу належного.
{"title":"ДЕОНТОЛОГІЯ І ЕТИКА ЦІННОСТЕЙ В ЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ Б.О. КІСТЯКІВСЬКОГО","authors":"V. Datsenko","doi":"10.15421/352102","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352102","url":null,"abstract":"У статті розглядається проблема співвідношення двох етичних парадигм, репрезентованих етикою Канта і етикою неокантіанства, у творчості українського філософа початку ХХ ст. Б.О.Кістяківського. Показано, що українській філософ у своїй концепції намагається поєднати принципи етичної деонтології і етики цінностей. Це призводить до певного відходу від послідовного раціоналізму, автономії, формальності й універсальності моралі, характерних для етики Канта. Робиться висновок, що етика Б.О.Кістяківського ґрунтується на цінностях, насамперед, на цінності людської особистості, але розгортається як система етичних норм, що утворюють незалежну від природної необхідності сферу належного.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47974429","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена вивченню сумісності ідей і формуванню зв’язків у «Великому ланцюгу буття». У цій статті наводяться приклади демонстрації функціонування комбінаторного методу в синтезі сполучуваних ідей, а також загальний аналіз «історії ідей» на основі філософської роботи Артура Онкена Лавджоя «Великий ланцюг буття», який дозволить побачити оригінальні інтелектуальні ходи в структурі філософських світоглядів. Автор статті спробує обґрунтувати зв’язок між сумісністю ідей і появою світоглядів, де світогляди є продуктом поєднання сполучуваних ідей і на цій основі можуть піддатися певним класифікаціям.
{"title":"КОМБІНАТОРНИЙ МЕТОД ЯК ІНСТРУМЕНТ СТВОРЕННЯ ЛАНОК ВЕЛИКОГО ЛАНЦЮГА БУТТЯ","authors":"Vitaly Vоlоdуmуrovуch Prokopets","doi":"10.15421/352106","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352106","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню сумісності ідей і формуванню зв’язків у «Великому ланцюгу буття». У цій статті наводяться приклади демонстрації функціонування комбінаторного методу в синтезі сполучуваних ідей, а також загальний аналіз «історії ідей» на основі філософської роботи Артура Онкена Лавджоя «Великий ланцюг буття», який дозволить побачити оригінальні інтелектуальні ходи в структурі філософських світоглядів. Автор статті спробує обґрунтувати зв’язок між сумісністю ідей і появою світоглядів, де світогляди є продуктом поєднання сполучуваних ідей і на цій основі можуть піддатися певним класифікаціям.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67602725","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглядається використання тропів як риторичних прийомів на прикладі політичного дискурсу про історичний контекст і міжнародні відносини. Ідентифіковані на емпіричному матеріалі тропи ілюструють можливості пояснення в суспільствознавчих дисциплінах, з опертям на методологічні підходи до пояснення, розроблені Ю.Міганом і П.Ротом, за якими пояснення у соціальних науках можливе як системна парадигма, в якій ідентифіковані структурні елементи у вигляді змінних та зв’язків між ними, що регулюються певними принципами. Ю.Міган використовує метафору карти по відношенню до пояснення: масштаб і форма залежить від позиції дослідника, а її формат – від конкретних дослідницьких завдань. За П.Ротом, у суспільствознавстві є низка пояснень, які просто неможливі без наративного викладу, в яких наратив і є поясненням і які він називає «сутнісно наративні пояснення». Проведений аналіз на прикладі витягів з праць Д.Саттера і С.Корсунського демонструє, що складні тропи (приміром металепсис) дозволяють ідентифікувати складові дискурсу та відтворити зв’язки між ними, які практично неможливо передати за допомогою символьної чи «сухої» наукової мови.
{"title":"ТРОПИ І ПОЯСНЕННЯ В ПОЛІТИЧНИХ ДИСКУРСАХ: СПРОБА ЛІНГВО-ПОЛІТИЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ","authors":"M. Yakovlyev","doi":"10.15421/352117","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352117","url":null,"abstract":"У статті розглядається використання тропів як риторичних прийомів на прикладі політичного дискурсу про історичний контекст і міжнародні відносини. Ідентифіковані на емпіричному матеріалі тропи ілюструють можливості пояснення в суспільствознавчих дисциплінах, з опертям на методологічні підходи до пояснення, розроблені Ю.Міганом і П.Ротом, за якими пояснення у соціальних науках можливе як системна парадигма, в якій ідентифіковані структурні елементи у вигляді змінних та зв’язків між ними, що регулюються певними принципами. Ю.Міган використовує метафору карти по відношенню до пояснення: масштаб і форма залежить від позиції дослідника, а її формат – від конкретних дослідницьких завдань. За П.Ротом, у суспільствознавстві є низка пояснень, які просто неможливі без наративного викладу, в яких наратив і є поясненням і які він називає «сутнісно наративні пояснення». Проведений аналіз на прикладі витягів з праць Д.Саттера і С.Корсунського демонструє, що складні тропи (приміром металепсис) дозволяють ідентифікувати складові дискурсу та відтворити зв’язки між ними, які практично неможливо передати за допомогою символьної чи «сухої» наукової мови.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-24","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67603510","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：