Pub Date : 2023-08-15DOI: 10.32782/humanitas/2023.2.27
Світлана Чернета, Тарас Заболоцький
У даний час процес комп'ютеризації стає дедалі популярнішим та набирає обертів. Молодь проводить чимало часу біля комп’ютера і не лише тому, що їхня діяльність тісно пов’язана з комп’ютерними технологіями, а й задля задоволення. Ось чому, зараз постає нагальна проблема заміни соціальної реальності на віртуальну. Кіберпростір є важливим фактором формування особистості в сучасному суспільстві, оскільки багато аспектів життєдіяльності суспільства нині набувають форми віртуальності, однак надмірне захоплення ним призводить до кіберзалежності. Актуальність проблеми обумовлена швидким розвитком кіберзалежності сучасних підлітків та молоді, що є формою адиктивної поведінки. Під Інтернет-залежністю, ми розуміємо непереборний потяг до Інтернет-мережі, що характеризується згубною дією на основні сфери діяльності молодої людини, зокрема на побутову, навчальну, соціальну, професійну, сімейну та фінансову. Саме залежність від Інтернету може спричинити стан, у якому людина фокусуватиметься на віртуальному, а не реальному світі. Всесвітня організація охорони здоров’я класифікувала Інтернет-залежність як стан психічного здоров’я. Схильність до залежності може охоплювати різні форми поведінки, що викликають залежність: як залежність від речовин, так і залежність від Кіберпростору. Для зменшення шкоди та підвищення рівня дієвості соціальної профілактики кіберзалежності у підлітків варто використовувати наступні технології: переключення уваги (відволікання підлітка на іншу значущу діяльність), переконання (сприйняття інших як прикладів та авторитетів тощо), створення цікавих та корисних звичок, раціоналізація/навчання (спроможність розуміти наслідки проблемної поведінки), батьківський моніторинг, обмеження або утримання від активного користування Інтернетом, соціальними мережами, тощо.
{"title":"ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ КІБЕРЗАЛЕЖНОСТІ У ПІДЛІТКІВ","authors":"Світлана Чернета, Тарас Заболоцький","doi":"10.32782/humanitas/2023.2.27","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.2.27","url":null,"abstract":"У даний час процес комп'ютеризації стає дедалі популярнішим та набирає обертів. Молодь проводить чимало часу біля комп’ютера і не лише тому, що їхня діяльність тісно пов’язана з комп’ютерними технологіями, а й задля задоволення. Ось чому, зараз постає нагальна проблема заміни соціальної реальності на віртуальну. Кіберпростір є важливим фактором формування особистості в сучасному суспільстві, оскільки багато аспектів життєдіяльності суспільства нині набувають форми віртуальності, однак надмірне захоплення ним призводить до кіберзалежності. Актуальність проблеми обумовлена швидким розвитком кіберзалежності сучасних підлітків та молоді, що є формою адиктивної поведінки. Під Інтернет-залежністю, ми розуміємо непереборний потяг до Інтернет-мережі, що характеризується згубною дією на основні сфери діяльності молодої людини, зокрема на побутову, навчальну, соціальну, професійну, сімейну та фінансову. Саме залежність від Інтернету може спричинити стан, у якому людина фокусуватиметься на віртуальному, а не реальному світі. Всесвітня організація охорони здоров’я класифікувала Інтернет-залежність як стан психічного здоров’я. Схильність до залежності може охоплювати різні форми поведінки, що викликають залежність: як залежність від речовин, так і залежність від Кіберпростору. Для зменшення шкоди та підвищення рівня дієвості соціальної профілактики кіберзалежності у підлітків варто використовувати наступні технології: переключення уваги (відволікання підлітка на іншу значущу діяльність), переконання (сприйняття інших як прикладів та авторитетів тощо), створення цікавих та корисних звичок, раціоналізація/навчання (спроможність розуміти наслідки проблемної поведінки), батьківський моніторинг, обмеження або утримання від активного користування Інтернетом, соціальними мережами, тощо.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-15","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42011133","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-08-15DOI: 10.32782/humanitas/2023.2.32
Сергій Гунько, Тетяна Лях, Олена Карпенко
Ключовим завданням державної політики у сфері місцевого самоврядування є активізація процесів об’єднання територіальних громад без примусу і з власної волі. І саме створення соціокультурного простору задля подолання деякої відчуженості мешканців різних населених пунктів і створення засад для їх консолідації є одним із проблемних питань, з якими стикаються наразі фахівці при реалізації процесів добровільного об’єднання. Важливим інструментом для вирішення зазначеного питання є створення загального для всіх мешканців територіальної громади комунікаційного простору, який забезпечуватиме реалізацію консолідуючої, об’єднуючої функції. Саме, громадський простір може бути місцем, яке знаходиться у власності громади або у вільному доступі і пристосоване для користування мешканцями. Кожен громадський простір має власні просторові, історичні, природні, соціально-економічні особливості. Вивчення питання соціальної згуртованості територіальної громади є особливо актуальним на сучасному етапі науково-теоретичних досліджень місцевого самоврядування та становлення нашої держави. Статтю присвячено особливостям створення та розвитку публічного простору як інструменту згуртованості територіальної громади. Зазначено, що публічний простір є складовою простору територіальної громади, який є відкритим та доступним для мешканців громади. Ключовою функцією публічного простору територіальної громади визначено формування, розвиток та використання потенціалу соціальних комунікацій. Автори зазначають, що в сучасних умовах підвищення соціальної згуртованості територіальних громад є одним з найважливіших напрямків діяльності для української влади. Ефективний розвиток територіальних громад вимагає активної взаємодії та співпраці усіх сторін, залучених до соціального діалогу, а насамперед активної участі громадськості у прийнятті важливих рішень, управлінні різними аспектами життя та діяльності громади, виробленні стратегії розвитку. Варто наголосити, що ключовими характеристиками особистості з активною життєвою позицією є громадська активність; участь у прийнятті рішень та відповідальність за їхню доцільність; дії на засадах дотримання принципів рівності, справедливості.
{"title":"ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ЗГУРТОВАНОСТІ ГРОМАДИ","authors":"Сергій Гунько, Тетяна Лях, Олена Карпенко","doi":"10.32782/humanitas/2023.2.32","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.2.32","url":null,"abstract":"Ключовим завданням державної політики у сфері місцевого самоврядування є активізація процесів об’єднання територіальних громад без примусу і з власної волі. І саме створення соціокультурного простору задля подолання деякої відчуженості мешканців різних населених пунктів і створення засад для їх консолідації є одним із проблемних питань, з якими стикаються наразі фахівці при реалізації процесів добровільного об’єднання. Важливим інструментом для вирішення зазначеного питання є створення загального для всіх мешканців територіальної громади комунікаційного простору, який забезпечуватиме реалізацію консолідуючої, об’єднуючої функції. Саме, громадський простір може бути місцем, яке знаходиться у власності громади або у вільному доступі і пристосоване для користування мешканцями. Кожен громадський простір має власні просторові, історичні, природні, соціально-економічні особливості. Вивчення питання соціальної згуртованості територіальної громади є особливо актуальним на сучасному етапі науково-теоретичних досліджень місцевого самоврядування та становлення нашої держави. Статтю присвячено особливостям створення та розвитку публічного простору як інструменту згуртованості територіальної громади. Зазначено, що публічний простір є складовою простору територіальної громади, який є відкритим та доступним для мешканців громади. Ключовою функцією публічного простору територіальної громади визначено формування, розвиток та використання потенціалу соціальних комунікацій. Автори зазначають, що в сучасних умовах підвищення соціальної згуртованості територіальних громад є одним з найважливіших напрямків діяльності для української влади. Ефективний розвиток територіальних громад вимагає активної взаємодії та співпраці усіх сторін, залучених до соціального діалогу, а насамперед активної участі громадськості у прийнятті важливих рішень, управлінні різними аспектами життя та діяльності громади, виробленні стратегії розвитку. Варто наголосити, що ключовими характеристиками особистості з активною життєвою позицією є громадська активність; участь у прийнятті рішень та відповідальність за їхню доцільність; дії на засадах дотримання принципів рівності, справедливості.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-15","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42335029","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.23
Ольга Матрос
Серед основних процесів сучасного суспільного розвитку більшість науковців виокремлюють глобалізаційні. Україна як одна з найбільших європейських держав, володіючи великим економічним та геополітичним потенціалом, не може залишатися осторонь світових тенденцій. Однак державним управлінцям, політикам і науковцям необхідно пам’ятати про численні перешкоди, які неодмінно супроводжують такі важливі для суспільства явища. І чи не найнебезпечнішою загрозою розвиткові суспільства нині є корупція. В українському суспільстві, на превеликий жаль, міцніють стереотипи толерантності щодо корупції та злочинності, пов’язаної з нею. У статті з’ясовано, що для зміни такого становища, формування антикорупційної свідомості громадян і посилення їх антикорупційної мотивації необхідне здійснення комплексу профілактичних заходів, зокрема виховного, навчального та інформаційного характеру та були спрямовані на роз’яснення громадянам сутності, небезпечності та усіх негативних наслідків корупції для суспільства, поширення серед громадян ідей нетерпимості до проявів корупції, формування високої антикорупційної правосвідомості та доведення переваг законослухняної поведінки тощо. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних аспектів формування антикорупційної культури в українському суспільстві; визначені сучасних тенденцій профілактичної антикорупційної правосвідомості у системі соціального забезпечення. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів, встановлено, що важливим завданням на шляху запобігання та протидії корупції в Україні виступає формування антикорупційної культури та правосвідомості суспільства. Для вирішення цього завдання необхідною є системна діяльність за низкою основних напрямів. Результати і практичне значення. З’ясовано, що задля побудови та формування думки у масовій свідомості, що корупційні злочини завдають значної шкоди суспільству, доцільно розгорнути у вигляді довгострокової стратегії розвитку України, виробленої на основі суспільної згоди та закріпленої спеціальним законом, що має стати базовим документом для діяльності вітчизняного уряду. Наступним етапом наукового аналізу має бути детальний аналіз кожного напряму формування антикорупційної культури.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ","authors":"Ольга Матрос","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.23","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.23","url":null,"abstract":"Серед основних процесів сучасного суспільного розвитку більшість науковців виокремлюють глобалізаційні. Україна як одна з найбільших європейських держав, володіючи великим економічним та геополітичним потенціалом, не може залишатися осторонь світових тенденцій. Однак державним управлінцям, політикам і науковцям необхідно пам’ятати про численні перешкоди, які неодмінно супроводжують такі важливі для суспільства явища. І чи не найнебезпечнішою загрозою розвиткові суспільства нині є корупція. В українському суспільстві, на превеликий жаль, міцніють стереотипи толерантності щодо корупції та злочинності, пов’язаної з нею. У статті з’ясовано, що для зміни такого становища, формування антикорупційної свідомості громадян і посилення їх антикорупційної мотивації необхідне здійснення комплексу профілактичних заходів, зокрема виховного, навчального та інформаційного характеру та були спрямовані на роз’яснення громадянам сутності, небезпечності та усіх негативних наслідків корупції для суспільства, поширення серед громадян ідей нетерпимості до проявів корупції, формування високої антикорупційної правосвідомості та доведення переваг законослухняної поведінки тощо. Мета дослідження полягає у висвітленні та аналізі основних аспектів формування антикорупційної культури в українському суспільстві; визначені сучасних тенденцій профілактичної антикорупційної правосвідомості у системі соціального забезпечення. Методологія. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів та документів, встановлено, що важливим завданням на шляху запобігання та протидії корупції в Україні виступає формування антикорупційної культури та правосвідомості суспільства. Для вирішення цього завдання необхідною є системна діяльність за низкою основних напрямів. Результати і практичне значення. З’ясовано, що задля побудови та формування думки у масовій свідомості, що корупційні злочини завдають значної шкоди суспільству, доцільно розгорнути у вигляді довгострокової стратегії розвитку України, виробленої на основі суспільної згоди та закріпленої спеціальним законом, що має стати базовим документом для діяльності вітчизняного уряду. Наступним етапом наукового аналізу має бути детальний аналіз кожного напряму формування антикорупційної культури.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49432311","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.15
Тетяна Спіріна, Альона Даниленко
Здоровий спосіб життя є відображенням взаємозалежності здоров’я людини й способу її життя. Спосіб життя є взаємодією людини із соціальним середовищем, системою уявлень про морально-етичні цінності та орієнтири, стереотипи поведінки, впровадження стратегій, які ґрунтуються на адаптації до законів, правил, норм і традицій суспільства, умов життєдіяльності. Спосіб життя людини складається із рівня життя (міра задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб), якості життя (комфорт у задоволенні людських потреб) та стилю життя (поведінкова особливість життя людини). Актуальність питання поліпшення та удосконалення здоров’я, складових здорового способу життя, можливостей його реалізації і засобів впливу зумовлено тим, що саме у підлітковому середовищі відбувається прийняття певних норм та моделей поведінки, примноження відповідних знань та умінь, усвідомлення потреб, проблем та мотивів, визначення морально-ціннісних орієнтацій, інтересів і уявлень. Сексуальну освіту сьогодні розглядають як комплекс знань про анатомію статевих органів людини й репродуктивне здоров’я, емоційні стосунки із сексуальним партнером або ж партнеркою, взаємна відповідальність за наслідки таких дій, планування сім’ї та контроль над народжуваністю, інші фактори та складові сексуальної поведінки людини. Проте для України питання сексуальної освіти є чутливою, а подекуди вразливою та замовчуваною темою, а надто, якщо мова стосується підлітків. У статті автори наголошують, що сексуальна освіта має сприяти формуванню необхідної системи знань щодо сексуальної сфери життя підлітків та бути спрямована на поінформованість підлітків про власне тіло й вікові особливості його функціонування, про фактори ризику, які спричиняють захворювання, що передаються статевим шляхом, засоби профілактики, місця, куди можна звернутися за консультацією у разі виникнення цієї проблемної ситуації; запобігання небажаній вагітності, щодо правил безпечної сексуальної поведінки і здорового способу життя.
{"title":"СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ПІДЛІТКІВ","authors":"Тетяна Спіріна, Альона Даниленко","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.15","url":null,"abstract":"Здоровий спосіб життя є відображенням взаємозалежності здоров’я людини й способу її життя. Спосіб життя є взаємодією людини із соціальним середовищем, системою уявлень про морально-етичні цінності та орієнтири, стереотипи поведінки, впровадження стратегій, які ґрунтуються на адаптації до законів, правил, норм і традицій суспільства, умов життєдіяльності. Спосіб життя людини складається із рівня життя (міра задоволення матеріальних, культурних, духовних потреб), якості життя (комфорт у задоволенні людських потреб) та стилю життя (поведінкова особливість життя людини). Актуальність питання поліпшення та удосконалення здоров’я, складових здорового способу життя, можливостей його реалізації і засобів впливу зумовлено тим, що саме у підлітковому середовищі відбувається прийняття певних норм та моделей поведінки, примноження відповідних знань та умінь, усвідомлення потреб, проблем та мотивів, визначення морально-ціннісних орієнтацій, інтересів і уявлень. Сексуальну освіту сьогодні розглядають як комплекс знань про анатомію статевих органів людини й репродуктивне здоров’я, емоційні стосунки із сексуальним партнером або ж партнеркою, взаємна відповідальність за наслідки таких дій, планування сім’ї та контроль над народжуваністю, інші фактори та складові сексуальної поведінки людини. Проте для України питання сексуальної освіти є чутливою, а подекуди вразливою та замовчуваною темою, а надто, якщо мова стосується підлітків. У статті автори наголошують, що сексуальна освіта має сприяти формуванню необхідної системи знань щодо сексуальної сфери життя підлітків та бути спрямована на поінформованість підлітків про власне тіло й вікові особливості його функціонування, про фактори ризику, які спричиняють захворювання, що передаються статевим шляхом, засоби профілактики, місця, куди можна звернутися за консультацією у разі виникнення цієї проблемної ситуації; запобігання небажаній вагітності, щодо правил безпечної сексуальної поведінки і здорового способу життя.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44089023","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.17
Вадим Суліцький
Галузь професійної діяльності соціального працівника практично повністю ґрунтується на організації та проведенні переговорів між спеціалістами і клієнтами; між різними соціальними службами, що працюють у сфері надання соціальних послуг. Зрозуміло, що вміння ефективно організовувати комунікацію та вести переговори є важливою якістю для спеціаліста щоб успішно вирішувати професійні завдання соціальної роботи. У статті розглядаються питання переговорної діяльності в соціальній роботі та пропонується поетапний алгоритм підготовки до ведення переговорів під час реалізації програм або проєктів з питань соціального захисту та надання соціальних послуг. Переговорна діяльність у соціальній роботі здійснюється та перебуває у непереривному процесі, що має назву «соціальний діалог». У той же час, недержавні установи, що надають соціальні послуги, у практичній діяльності з метою реалізації програм / проєктів використовують різноманітні підходи до ведення переговорів, що позитивно впливає на «кінцевий продукт» їх діяльності. Якість підготовки та проведення переговорів залежить від професійної компетентності керівників обох сторін і команди, яка готує ці переговори. Основною проблемою переговорів у соціальній роботі є пристосування потреб людини (організації, фонду тощо) до можливостей їх задоволення в межах правового поля, що існує та діє на даний час в державі. Найбільшою проблемою в соціальній роботі є швидкоплинність соціальних процесів у суспільстві. Тому, соціальні потреби громад перебувають у постійній трансформації. Головна задача всіх організацій, що реалізовують соціальну політику в державі, своєчасно реагувати на ці запити та розробляти конкретні кроки щодо соціального захисту населення та надання людям певних соціальних послуг.
{"title":"ПЕРЕГОВОРИ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ","authors":"Вадим Суліцький","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.17","url":null,"abstract":"Галузь професійної діяльності соціального працівника практично повністю ґрунтується на організації та проведенні переговорів між спеціалістами і клієнтами; між різними соціальними службами, що працюють у сфері надання соціальних послуг. Зрозуміло, що вміння ефективно організовувати комунікацію та вести переговори є важливою якістю для спеціаліста щоб успішно вирішувати професійні завдання соціальної роботи. У статті розглядаються питання переговорної діяльності в соціальній роботі та пропонується поетапний алгоритм підготовки до ведення переговорів під час реалізації програм або проєктів з питань соціального захисту та надання соціальних послуг. Переговорна діяльність у соціальній роботі здійснюється та перебуває у непереривному процесі, що має назву «соціальний діалог». У той же час, недержавні установи, що надають соціальні послуги, у практичній діяльності з метою реалізації програм / проєктів використовують різноманітні підходи до ведення переговорів, що позитивно впливає на «кінцевий продукт» їх діяльності. Якість підготовки та проведення переговорів залежить від професійної компетентності керівників обох сторін і команди, яка готує ці переговори. Основною проблемою переговорів у соціальній роботі є пристосування потреб людини (організації, фонду тощо) до можливостей їх задоволення в межах правового поля, що існує та діє на даний час в державі. Найбільшою проблемою в соціальній роботі є швидкоплинність соціальних процесів у суспільстві. Тому, соціальні потреби громад перебувають у постійній трансформації. Головна задача всіх організацій, що реалізовують соціальну політику в державі, своєчасно реагувати на ці запити та розробляти конкретні кроки щодо соціального захисту населення та надання людям певних соціальних послуг.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44328620","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.24
Катерина Данилюк
У статті проаналізовано державне управління системою забезпечення паліативною та хоспісною допомогою населення України в довоєнний період(до 24.02.2022 р). З’ясовано що державне управління системою паліативної і хоспісної допомоги в довоєнний період було зосереджено на Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві соціальної політики України. Встановлено, що паліативна та хоспісна допомога в Україні надається на безоплатній основі інкурабельним (невиліковним) пацієнтам за медичними показаннями та в порядку, регламентованих нормативно-правових актів. Визначено та обґрунтовано форми надання паліативної та хоспісної допомоги за ознаками кваліфікованості суб’єктів, що надають таку допомогу та складності захворюваності інкурабельних пацієнтів. Розкрито прогалини державного управління в системі надання паліативної та хоспісної допомоги в довоєнний період, зокрема по-перше, в штатні розписи хоспісів, інших закладів, у яких надається допомога інкурабельним пацієнтам не були включені посади соціального працівника, психолога, юрист-консультанта та ін. що не дає змогу забезпечувати реалізацію мультидисциплінарного підходу до надання такої допомоги; по-друге, питання розвитку мережі хоспісних закладів (відділень, реабілітаційних центрів), їх створення та функціонування та надання паліативної допомоги було покладено на регіони, які в умовах недостатньої розробленості фінансового механізму державного управління паліативною та хоспісної допомогою, постійного недофінансування заходів такої допомоги з державного, місцевих бюджетів вирішуються вкрай незадовільно. В світлі останніх подій 80% українців з причин відсутності коштів на оплату лікування в медичних закладах вимушені помирати вдома; по-третє, відсутні ефективні державні механізми координації міжвідомчої та міждисциплінарної співпраці щодо надання такої допомоги на центральному та місцевому рівнях; по-четверте, була відсутня система підготовки медичних, соціальних та інших працівників за спеціальністю «паліативна допомога» (якої не було в переліку спеціальностей) та підвищення їх кваліфікації; по-п’яте, низький рівень поінформованості громадськості щодо паліативної допомоги (3% населення не розуміють що таке «паліативна допомога») в поєднанні з низькою активністю, участю недержавних організацій і благодійників у наданні такої допомоги; по-шосте, низькі рівні якості та обсяги надання паліативної та хоспісної допомоги, що є закономірним інтегрованим результатом перерахованих проблем вище.
{"title":"АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАЛІАТИВНОЮ ТА ХОСПІСНОЮ ДОПОМОГОЮ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ДОВОЄННИЙ ПЕРІОД","authors":"Катерина Данилюк","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.24","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.24","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано державне управління системою забезпечення паліативною та хоспісною допомогою населення України в довоєнний період(до 24.02.2022 р). З’ясовано що державне управління системою паліативної і хоспісної допомоги в довоєнний період було зосереджено на Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві соціальної політики України. Встановлено, що паліативна та хоспісна допомога в Україні надається на безоплатній основі інкурабельним (невиліковним) пацієнтам за медичними показаннями та в порядку, регламентованих нормативно-правових актів. Визначено та обґрунтовано форми надання паліативної та хоспісної допомоги за ознаками кваліфікованості суб’єктів, що надають таку допомогу та складності захворюваності інкурабельних пацієнтів. Розкрито прогалини державного управління в системі надання паліативної та хоспісної допомоги в довоєнний період, зокрема по-перше, в штатні розписи хоспісів, інших закладів, у яких надається допомога інкурабельним пацієнтам не були включені посади соціального працівника, психолога, юрист-консультанта та ін. що не дає змогу забезпечувати реалізацію мультидисциплінарного підходу до надання такої допомоги; по-друге, питання розвитку мережі хоспісних закладів (відділень, реабілітаційних центрів), їх створення та функціонування та надання паліативної допомоги було покладено на регіони, які в умовах недостатньої розробленості фінансового механізму державного управління паліативною та хоспісної допомогою, постійного недофінансування заходів такої допомоги з державного, місцевих бюджетів вирішуються вкрай незадовільно. В світлі останніх подій 80% українців з причин відсутності коштів на оплату лікування в медичних закладах вимушені помирати вдома; по-третє, відсутні ефективні державні механізми координації міжвідомчої та міждисциплінарної співпраці щодо надання такої допомоги на центральному та місцевому рівнях; по-четверте, була відсутня система підготовки медичних, соціальних та інших працівників за спеціальністю «паліативна допомога» (якої не було в переліку спеціальностей) та підвищення їх кваліфікації; по-п’яте, низький рівень поінформованості громадськості щодо паліативної допомоги (3% населення не розуміють що таке «паліативна допомога») в поєднанні з низькою активністю, участю недержавних організацій і благодійників у наданні такої допомоги; по-шосте, низькі рівні якості та обсяги надання паліативної та хоспісної допомоги, що є закономірним інтегрованим результатом перерахованих проблем вище.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45165173","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.14
Марина Рябініна
Засоби масової інформації відіграють одну з ключових ролей в житті суспільства, мають надзвичайний медіаманіпулятивний ефект. Останнім часом медійні потоки насичені елементами впливу – дезінформації та маніпуляції. Так звані «інформаційні війни», особливо в онлайн-форматі, особливо за минулий рік стали більш маніпулятивними та руйнівними для світової спільноти. У сучасному світі розвинулося багато видів сугестивного впливу та підсвідомого тиску як на окрему людину, так і на суспільство в цілому, особливо за допомогою Інтернет-ЗМІ. Розвиток інформаційних технологій дає змогу володіти над усіма видами управління свідомістю людей, у той час як пропаганда та поширення дезінформації, особливо під час російсько-української війни, є прикладом маніпуляцій та підсвідомого навіювання інформації. З метою маніпулювання та управління соціумами наразі використовуються медіа-технології, які генерують у негативні ідеї, стереотипи, установки, моделі поведінки. У статті нами розглядаються питання дослідження думки студентства щодо проблеми маніпуляцій у медіапросторі. В умовах інформаційної агресії з боку Росії, направленої проти України та світу в цілому, дослідження проблеми маніпуляцій у медіапросторі, особливо медіа-вплив на студентство, є надважливим і актуальним. Одним з основних показників для вивчення, аналізу оцінки студентської думки та медіаграмотності, а також з метою подальшого вироблення соціально-педагогічної стратегії протистояння маніпуляційній зброї у засобах масової інформації є дослідження щодо ставлення молоді до означеної проблематики. З боку гуманітарних дисциплін, особливо соціальної педагогіки, та соціальної психології, обрана нами тема дослідження залишається відкритою і остаточно не дослідженою. Теоретичний аналіз та емпіричні дослідження потрібні для глибшого розуміння процесів протидії маніпуляціям, набуття уміння розпізнавати маніпулятивні технології, вчасно запобігати небажаним маніпулятивним проявам, професійно застосовувати інструментарій протидії сугестивним впливам. Видом соціально-психологічного впливу, який здійснюється через пресу, телебачення, Інтернет-ЗМІ, білборди, соціальні мережі є медіаманіпуляція. Маємо наголосити, що за основу соціологічного дослідження ми обрали потужний та дієвий інструмент – фактчек, а саме: викриття маніпуляцій та фактичних спекуляцій на тему російсько-української війни. Фактченкінг – це перевірка фактів та тверджень на точність та правдивість. Отже, за методологію проведення опитування ми взяли правило перевірки фактичних тверджень із різних світових медіаресурсів. Нами використано такі наукові методи, як опрацювання наукових джерел; пошук та обробка інформації на тему медіаманіпуляцій, фейковості, фактчекінгу; теоретичний аналіз інформаційного простору на наявність маніпулятивних технологій; опитування та порівняння думки студентства з України та Польщі щодо обізнаності протидії поширенню дезінформації.
{"title":"ДОСЛІДЖЕННЯ ДУМКИ СТУДЕНСТВА ЩОДО ПРОБЛЕМИ МЕДІАМАНІПУЛЯЦІЙ ЗА ДОПОМОГОЮ ФАКТЧЕКІНГУ","authors":"Марина Рябініна","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.14","url":null,"abstract":"Засоби масової інформації відіграють одну з ключових ролей в житті суспільства, мають надзвичайний медіаманіпулятивний ефект. Останнім часом медійні потоки насичені елементами впливу – дезінформації та маніпуляції. Так звані «інформаційні війни», особливо в онлайн-форматі, особливо за минулий рік стали більш маніпулятивними та руйнівними для світової спільноти. У сучасному світі розвинулося багато видів сугестивного впливу та підсвідомого тиску як на окрему людину, так і на суспільство в цілому, особливо за допомогою Інтернет-ЗМІ. Розвиток інформаційних технологій дає змогу володіти над усіма видами управління свідомістю людей, у той час як пропаганда та поширення дезінформації, особливо під час російсько-української війни, є прикладом маніпуляцій та підсвідомого навіювання інформації. З метою маніпулювання та управління соціумами наразі використовуються медіа-технології, які генерують у негативні ідеї, стереотипи, установки, моделі поведінки. У статті нами розглядаються питання дослідження думки студентства щодо проблеми маніпуляцій у медіапросторі. В умовах інформаційної агресії з боку Росії, направленої проти України та світу в цілому, дослідження проблеми маніпуляцій у медіапросторі, особливо медіа-вплив на студентство, є надважливим і актуальним. Одним з основних показників для вивчення, аналізу оцінки студентської думки та медіаграмотності, а також з метою подальшого вироблення соціально-педагогічної стратегії протистояння маніпуляційній зброї у засобах масової інформації є дослідження щодо ставлення молоді до означеної проблематики. З боку гуманітарних дисциплін, особливо соціальної педагогіки, та соціальної психології, обрана нами тема дослідження залишається відкритою і остаточно не дослідженою. Теоретичний аналіз та емпіричні дослідження потрібні для глибшого розуміння процесів протидії маніпуляціям, набуття уміння розпізнавати маніпулятивні технології, вчасно запобігати небажаним маніпулятивним проявам, професійно застосовувати інструментарій протидії сугестивним впливам. Видом соціально-психологічного впливу, який здійснюється через пресу, телебачення, Інтернет-ЗМІ, білборди, соціальні мережі є медіаманіпуляція. Маємо наголосити, що за основу соціологічного дослідження ми обрали потужний та дієвий інструмент – фактчек, а саме: викриття маніпуляцій та фактичних спекуляцій на тему російсько-української війни. Фактченкінг – це перевірка фактів та тверджень на точність та правдивість. Отже, за методологію проведення опитування ми взяли правило перевірки фактичних тверджень із різних світових медіаресурсів. Нами використано такі наукові методи, як опрацювання наукових джерел; пошук та обробка інформації на тему медіаманіпуляцій, фейковості, фактчекінгу; теоретичний аналіз інформаційного простору на наявність маніпулятивних технологій; опитування та порівняння думки студентства з України та Польщі щодо обізнаності протидії поширенню дезінформації.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46598991","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.9
Тетяна Лях, Андрій Спірін, Віктор Жуков
Актуальність вивчення проблеми профілактики ризикованої поведінки у підлітковому середовищі зумовлена складними соціокультурними умовами, які вливають на їхній спосіб життя, поводження у соціумі, процес адаптації до соціального середовища. У статті актуалізовано проблему ризикованої поведінки у підлітковому середовищі, визначено ключові ознаки ризикованої поведінки підлітків та чинники, які можуть її провокувати. Викликає стурбованість той факт, що ризикована поведінка й ризиковані практики стають нормою у досягненні певної мети підлітками, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин стає певною цінністю, складовою частиною життєдіяльності сучасних підлітків, які нерідко потрапляють в небезпечні ситуації, що супроводжується ризикованими діями. Підлітковий вік легко піддається зовнішнім подразненням, впливам ровесників та бажанням експериментувати в той час, коли знання та життєві навички ще лише формуються, є вразливим до фізіологічних й фізичних змін. З’ясовано, що ризикована поведінка взаємопов’язана з особливостями підліткового віку, когнітивними настановами щодо ризикованої поведінки та особливостями оточення. Акцентовано увагу на типах ризикованої поведінки: поведінка, яка провокує травми та насильство, статева поведінка, стосунки, що призводять до незапланованої вагітності або інфекцій, що передаються статевим шляхом, вживання шкідливих речовин, що мають високий ризик несприятливих наслідків, поведінка, яка пов’язана із вживання тютюну та нездорові їжі. Визначено шляхи та напрями соціальної профілактики ризикованої поведінки підлітків, розглянуто та охарактеризовано підходи (інформаційний, соціально-профілактичний, соціально-педагогічний, медико-біологічний) до вибору профілактичних технологій. Наразі, є необхідним впровадження ефективних програм профілактики ризикованої поведінки у середовищі підлітків, адже вони забезпечують позитивний вплив на поведінку через підвищення мотивації до здорового способу життя, отримання підлітками необхідних знань та практичних навичок щодо безпечної поведінки. Важливою характеристикою профілактики є спрямованість на запобігання та мінімізацію негативних явищ через усунення факторів, що їх спричиняють.
{"title":"СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА РИЗИКОВАНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ","authors":"Тетяна Лях, Андрій Спірін, Віктор Жуков","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.9","url":null,"abstract":"Актуальність вивчення проблеми профілактики ризикованої поведінки у підлітковому середовищі зумовлена складними соціокультурними умовами, які вливають на їхній спосіб життя, поводження у соціумі, процес адаптації до соціального середовища. У статті актуалізовано проблему ризикованої поведінки у підлітковому середовищі, визначено ключові ознаки ризикованої поведінки підлітків та чинники, які можуть її провокувати. Викликає стурбованість той факт, що ризикована поведінка й ризиковані практики стають нормою у досягненні певної мети підлітками, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин стає певною цінністю, складовою частиною життєдіяльності сучасних підлітків, які нерідко потрапляють в небезпечні ситуації, що супроводжується ризикованими діями. Підлітковий вік легко піддається зовнішнім подразненням, впливам ровесників та бажанням експериментувати в той час, коли знання та життєві навички ще лише формуються, є вразливим до фізіологічних й фізичних змін. З’ясовано, що ризикована поведінка взаємопов’язана з особливостями підліткового віку, когнітивними настановами щодо ризикованої поведінки та особливостями оточення. Акцентовано увагу на типах ризикованої поведінки: поведінка, яка провокує травми та насильство, статева поведінка, стосунки, що призводять до незапланованої вагітності або інфекцій, що передаються статевим шляхом, вживання шкідливих речовин, що мають високий ризик несприятливих наслідків, поведінка, яка пов’язана із вживання тютюну та нездорові їжі. Визначено шляхи та напрями соціальної профілактики ризикованої поведінки підлітків, розглянуто та охарактеризовано підходи (інформаційний, соціально-профілактичний, соціально-педагогічний, медико-біологічний) до вибору профілактичних технологій. Наразі, є необхідним впровадження ефективних програм профілактики ризикованої поведінки у середовищі підлітків, адже вони забезпечують позитивний вплив на поведінку через підвищення мотивації до здорового способу життя, отримання підлітками необхідних знань та практичних навичок щодо безпечної поведінки. Важливою характеристикою профілактики є спрямованість на запобігання та мінімізацію негативних явищ через усунення факторів, що їх спричиняють.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46501047","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.10
Лілія Моргай
У статті висвітлені питання професійної діяльності фахівців соціальної роботи у Службах справ дітей. З’ясовано, що соціальні служби – це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання. Висвітлено тлумачення терміну «соціальний працівник» – це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи та виконує різноманітні види соціальної роботи. Зазначено, що гарним спеціалістом у сфері соціальної роботи є особа, яка має повну вищу освіту зі спеціальності 231 Соціальна робота. Вказано, що даний фахівець може займати посади: соціальний робітник, соціальний педагог; інспектор з охорони дитинства; вихователь-методист; помічник вихователя; менеджер соціальної роботи; педагог- консультант; керівник самодіяльного об’єднання; керівник спеціалізованої соціальної служби; культорганізатор дитячих та позашкільних закладів; начальник кабінету; вихователь; завідувач центру; організатор позакласної та позашкільної виховної роботи; фахівець соціальної роботи; завідувач гуртожитку; завідувач кімнати матері і дитини. Описано, що робота соціального працівника у Службах справах дітей спрямовано на виконання Законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про охорону дитинства», «Про місцеве самоврядування в Україні», Указів та Доручень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», «Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей», Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах». Висвітлена робота Служб у справах дітей, та висвітленні основні завдання служби. Перераховано ряд адміністративних послуг, які надає Служба у справах дітей.
{"title":"ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У СЛУЖБАХ СПРАВАХ ДІТЕЙ","authors":"Лілія Моргай","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.10","url":null,"abstract":"У статті висвітлені питання професійної діяльності фахівців соціальної роботи у Службах справ дітей. З’ясовано, що соціальні служби – це підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання. Висвітлено тлумачення терміну «соціальний працівник» – це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи та виконує різноманітні види соціальної роботи. Зазначено, що гарним спеціалістом у сфері соціальної роботи є особа, яка має повну вищу освіту зі спеціальності 231 Соціальна робота. Вказано, що даний фахівець може займати посади: соціальний робітник, соціальний педагог; інспектор з охорони дитинства; вихователь-методист; помічник вихователя; менеджер соціальної роботи; педагог- консультант; керівник самодіяльного об’єднання; керівник спеціалізованої соціальної служби; культорганізатор дитячих та позашкільних закладів; начальник кабінету; вихователь; завідувач центру; організатор позакласної та позашкільної виховної роботи; фахівець соціальної роботи; завідувач гуртожитку; завідувач кімнати матері і дитини. Описано, що робота соціального працівника у Службах справах дітей спрямовано на виконання Законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про охорону дитинства», «Про місцеве самоврядування в Україні», Указів та Доручень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», «Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей», Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах». Висвітлена робота Служб у справах дітей, та висвітленні основні завдання служби. Перераховано ряд адміністративних послуг, які надає Служба у справах дітей.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47883220","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-06-29DOI: 10.32782/humanitas/2023.1.20
Ірина Цирковникова
Метою роботи є теоретичний аналіз адаптації вимушених переселенців та надання первинної психологічної допомоги під час бойових дій. Вже більше року в нашій країні йде повномасштабна війна з 24 лютого 2022 року, про яку дуже багато говорилося, але ніхто не вірив, що таке може відбутися у 21 столітті. Реальні військові дії, обстріли міст і населених пунктів, жорстокість і мародерство до мирних громадян з боку держави агресора, яка позиціонує себе як орієнтоване на європейські гуманістичні цінності, справили величезний психологічний вплив на населення нашої країни. Це призвело до масової міграції людей як за межі країни так і всередині. У зв'язку з масовою міграцією людей утворився дуже широкий спектр питань з адаптації внутрішньо переміщених осіб, вимушених переселенців до нових умов життя та надання первинної психологічної допомоги тим, хто знаходиться в умовах психологічного стресу від бойових дій. Все це дуже вплинуло на психічне здоров’я вимушених переселенців. Психічне здоров'я є неодмінною частиною та найважливішим компонентом здоров'я. У Статуті ВООЗ йдеться: «Здоров'я є станом повного фізичного, душевного та соціального добробуту, а не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів». Важливим наслідком цього визначення і те, що психічне здоров'я — це відсутність психічних розладів і форм інвалідності. (Психічне здоров'я) Зміцнення психічного здоров'я включає дії, що зміцнюють психологічне здоров'я. Вони можуть включати створення довкілля, що підтримує психічне здоров'я. Атмосфера, в якій забезпечено повагу та захист основних цивільних, політичних, соціально-економічних та культурних прав, є основою психічного здоров'я. За відсутності безпеки та свободи, що забезпечуються цими правами, підтримувати високий рівень психічного здоров'я складно. (Психічне здоров'я) В свою чергу своєчасне надання первинної психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам та вимушеним переселенцям сприяють більш легкої адаптації.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ТА НАДАННЯ ПЕРВИННОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС БОЙОВИХ ДІЙ","authors":"Ірина Цирковникова","doi":"10.32782/humanitas/2023.1.20","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.1.20","url":null,"abstract":"Метою роботи є теоретичний аналіз адаптації вимушених переселенців та надання первинної психологічної допомоги під час бойових дій. Вже більше року в нашій країні йде повномасштабна війна з 24 лютого 2022 року, про яку дуже багато говорилося, але ніхто не вірив, що таке може відбутися у 21 столітті. Реальні військові дії, обстріли міст і населених пунктів, жорстокість і мародерство до мирних громадян з боку держави агресора, яка позиціонує себе як орієнтоване на європейські гуманістичні цінності, справили величезний психологічний вплив на населення нашої країни. Це призвело до масової міграції людей як за межі країни так і всередині. У зв'язку з масовою міграцією людей утворився дуже широкий спектр питань з адаптації внутрішньо переміщених осіб, вимушених переселенців до нових умов життя та надання первинної психологічної допомоги тим, хто знаходиться в умовах психологічного стресу від бойових дій. Все це дуже вплинуло на психічне здоров’я вимушених переселенців. Психічне здоров'я є неодмінною частиною та найважливішим компонентом здоров'я. У Статуті ВООЗ йдеться: «Здоров'я є станом повного фізичного, душевного та соціального добробуту, а не лише відсутністю хвороб та фізичних дефектів». Важливим наслідком цього визначення і те, що психічне здоров'я — це відсутність психічних розладів і форм інвалідності. (Психічне здоров'я) Зміцнення психічного здоров'я включає дії, що зміцнюють психологічне здоров'я. Вони можуть включати створення довкілля, що підтримує психічне здоров'я. Атмосфера, в якій забезпечено повагу та захист основних цивільних, політичних, соціально-економічних та культурних прав, є основою психічного здоров'я. За відсутності безпеки та свободи, що забезпечуються цими правами, підтримувати високий рівень психічного здоров'я складно. (Психічне здоров'я) В свою чергу своєчасне надання первинної психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам та вимушеним переселенцям сприяють більш легкої адаптації.","PeriodicalId":40399,"journal":{"name":"Humanitas-Portugal","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48362643","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：