Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14180
І. М. Галабіцька
Вступ. Підвищення рівня холестерину, зниження вмісту ліпопротеїнів високої щільності, зростання рівня тригліцеридів і наявність високого вмісту С-реактивного протеїну – фактори ризику при первинному остеоартрозі, що сприяють прогресуванню цього захворювання та погіршують прогноз перебігу, особливо за умов коморбідності із захворюваннями, які супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Мета дослідження – проаналізувати зміни показників ліпідограми у пацієнтів з первинним остеоартрозом за умов коморбідності із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози. Методи дослідження. Було обстежено 304 пацієнти з первинним остеоартрозом за умов коморбідності із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози поза загостренням. Групу порівняння становили 30 практично здорових осіб, які не мали клініко-анамнестичних та інструментальних ознак захворювань шлунково-кишкового тракту і суглобів. Показники ліпідограми (загальний холестерин, тригліцериди, ліпопротеїни низької щільності, ліпопротеїни високої щільності) було визначено ензимно-колориметричним методом із використанням відповідних тест-систем. Результати й обговорення. Під час аналізу показників ліпідограми у досліджуваних групах встановлено статистично достовірну різницю в їх рівнях (р˂0,05), що свідчить про вплив коморбідної гастроентерологічної патології на формування дисліпідемічних змін при первинному остеоартрозі. Висновок. Post hoc аналіз виявив такий рейтинг коморбідної гастроентерологічної патології, що супроводжується екзокринною недостатністю підшлункової залози, при первинному остеоартрозі за показниками ліпідограми, починаючи з найглибших змін: цукровий діабет 2 типу ˃ хронічний панкреатит ˃ хронічний некаменевий холецистит і функціональні захворювання жовчного міхура та жовчовидільної системи ˃ хронічний гастродуоденіт (р˂0,05).
{"title":"ВПЛИВ ЕКЗОКРИННОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ НА ЛІПІДНИЙ ПРОФІЛЬ ПАЦІЄНТІВ З ПЕРВИННИМ ОСТЕОАРТРОЗОМ","authors":"І. М. Галабіцька","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14180","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14180","url":null,"abstract":"Вступ. Підвищення рівня холестерину, зниження вмісту ліпопротеїнів високої щільності, зростання рівня тригліцеридів і наявність високого вмісту С-реактивного протеїну – фактори ризику при первинному остеоартрозі, що сприяють прогресуванню цього захворювання та погіршують прогноз перебігу, особливо за умов коморбідності із захворюваннями, які супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози.\u0000Мета дослідження – проаналізувати зміни показників ліпідограми у пацієнтів з первинним остеоартрозом за умов коморбідності із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози.\u0000Методи дослідження. Було обстежено 304 пацієнти з первинним остеоартрозом за умов коморбідності із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються екзокринною недостатністю підшлункової залози поза загостренням. Групу порівняння становили 30 практично здорових осіб, які не мали клініко-анамнестичних та інструментальних ознак захворювань шлунково-кишкового тракту і суглобів. Показники ліпідограми (загальний холестерин, тригліцериди, ліпопротеїни низької щільності, ліпопротеїни високої щільності) було визначено ензимно-колориметричним методом із використанням відповідних тест-систем.\u0000Результати й обговорення. Під час аналізу показників ліпідограми у досліджуваних групах встановлено статистично достовірну різницю в їх рівнях (р˂0,05), що свідчить про вплив коморбідної гастроентерологічної патології на формування дисліпідемічних змін при первинному остеоартрозі.\u0000Висновок. Post hoc аналіз виявив такий рейтинг коморбідної гастроентерологічної патології, що супроводжується екзокринною недостатністю підшлункової залози, при первинному остеоартрозі за показниками ліпідограми, починаючи з найглибших змін: цукровий діабет 2 типу ˃ хронічний панкреатит ˃ хронічний некаменевий холецистит і функціональні захворювання жовчного міхура та жовчовидільної системи ˃ хронічний гастродуоденіт (р˂0,05).","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"62 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511526","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14367
К. В. Типлинська, Л. С. Логойда
Вступ. Для виробників лікарських засобів важливим є гарантування якості препарату протягом терміну придатності. Тому методи контролю якості повинні бути придатними для дослідження стабільності препаратів. Мета дослідження – дослідити профіль деградації раміприлу та гідрохлортіазиду і встановити можливість використання розробленої методики для одночасного визначення домішок обох компонентів у комбінованому препараті. Методи дослідження. При проведенні дослідження використовували стандартні зразки раміприлу, гідрохлортіазиду та раміприлу домішок A, B, C, D (USP RS), реактиви класу А, таблетки раміприлу по 2,5 мг та раміприлу з гідрохлортіазидом 10 мг/12,5 мг. Зразки аналізували на рідинному хроматографі з діодно-матричним детектором Agilent 1260. Застосовували колонку Inertsil ODS-3 (4,6×150×3 мкм); рухома фаза А – 0,2 г/л розчину натрій гексансульфонату (рН 2,7); рухома фаза Б – ацетонітрил; швидкість рухомої фази – 1,5 мл/хв; довжина хвилі детектування – 210 нм; температура колонки – 45 °С, градієнтний режим елюювання. Результати й обговорення. Попередньо ми розробили метод ВЕРХ для визначення раміприлу в таблетках, який апробували в дослідженнях для вивчення профілів деградації. При дії стресових факторів на плацебо препарату жодних додаткових піків не виявлено. Найбільш значний вплив на деградацію як раміприлу, так і гідрохлортіазиду чинив лужний гідроліз. Продукти деградації гідрохлортіазиду мали час утримування від 2 до 5 хв, раміприлу – від 10 до 20 хв. Висновки. Розроблена методика може забезпечити одночасне визначення домішок раміприлу та гідрохлортіазиду при контролі стабільності комбінованого препарату.
{"title":"ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛІВ ДЕГРАДАЦІЇ РАМІПРИЛУ ТА ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ ЯК ЕТАП РОЗРОБКИ МЕТОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ДОМІШОК У КОМБІНОВАНОМУ ПРЕПАРАТІ","authors":"К. В. Типлинська, Л. С. Логойда","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14367","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14367","url":null,"abstract":"Вступ. Для виробників лікарських засобів важливим є гарантування якості препарату протягом терміну придатності. Тому методи контролю якості повинні бути придатними для дослідження стабільності препаратів. \u0000Мета дослідження – дослідити профіль деградації раміприлу та гідрохлортіазиду і встановити можливість використання розробленої методики для одночасного визначення домішок обох компонентів у комбінованому препараті. \u0000Методи дослідження. При проведенні дослідження використовували стандартні зразки раміприлу, гідрохлортіазиду та раміприлу домішок A, B, C, D (USP RS), реактиви класу А, таблетки раміприлу по 2,5 мг та раміприлу з гідрохлортіазидом 10 мг/12,5 мг. Зразки аналізували на рідинному хроматографі з діодно-матричним детектором Agilent 1260. Застосовували колонку Inertsil ODS-3 (4,6×150×3 мкм); рухома фаза А – 0,2 г/л розчину натрій гексансульфонату (рН 2,7); рухома фаза Б – ацетонітрил; швидкість рухомої фази – 1,5 мл/хв; довжина хвилі детектування – 210 нм; температура колонки – 45 °С, градієнтний режим елюювання. \u0000Результати й обговорення. Попередньо ми розробили метод ВЕРХ для визначення раміприлу в таблетках, який апробували в дослідженнях для вивчення профілів деградації. При дії стресових факторів на плацебо препарату жодних додаткових піків не виявлено. Найбільш значний вплив на деградацію як раміприлу, так і гідрохлортіазиду чинив лужний гідроліз. Продукти деградації гідрохлортіазиду мали час утримування від 2 до 5 хв, раміприлу – від 10 до 20 хв. \u0000Висновки. Розроблена методика може забезпечити одночасне визначення домішок раміприлу та гідрохлортіазиду при контролі стабільності комбінованого препарату.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"159 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511922","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14383
О. О. Бадюк, Василь Васильович Палапа, Валерій Миколайович Оксюта, Г. Г. Габор
Вступ. Як свідчать результати досліджень, жінки із запальними захворюваннями органів малого таза в анамнезі мали значно вищий ризик розвитку гіпертензії та цукрового діабету 2 типу. Соціальна значущість цієї групи патологій полягає у зниженні фертильності внаслідок виникнення серйозних ускладнень, що призводить до зниження якості життя пацієнток. У цьому дослідженні опрацьовано наукові публікації за останні роки, які доступні в мережі “Інтернет”, ключовими були слова “запальні захворювання органів малого таза”, “цукровий діабет”, “кардіометаболічні захворювання”, “ендометрит”, “параметрит”, “сальпінгіт”, “оофорит”. Незважаючи на порівняно меншу тривалість цукрового діабету 2 типу порівняно із цукровим діабетом 1 типу, ці пацієнтки однаково схильні до ризику розвитку репродуктивної дисфункції, що може бути пов’язано із супутнім ожирінням, синдромом полікістозних яєчників та ендо- або екзогенною гіперінсулінемією. Науково доведено, що, крім інфекцій статевих шляхів, такі захворювання, як ожиріння, порушення ліпідного метаболізму, й анамнез абортів також пов’язані з підвищеним ризиком безпліддя при запальних захворюваннях органів малого таза. Частота цукрового діабету також більша в жінок, які перенесли ці захворювання, тоді як у жінок із цукровим діабетом теж відзначають підвищений ризик їх розвитку. Встановлено помірні, значні статистичні зв’язки між інфекцією сечовивідних шляхів і запальними захворюваннями органів малого таза, інфекцією сечовивідних шляхів та цукровим діабетом. Інфекційні чинники запальних захворювань органів малого таза можуть сприяти розвитку кардіометаболічних розладів шляхом прямого впливу на судинну систему або непрямого системного впливу реакції на інфекцію. Мета дослідження – проаналізувати частоту розповсюдження та особливості перебігу запальних захворювань органів малого таза у хворих на цукровий діабет. Висновки. Аналіз наукової літератури свідчить про обмежені дані щодо епідеміології запальних захворювань органів малого таза та їх асоціацію із цукровим діабетом.
{"title":"ПОШИРЕНІСТЬ ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ МАЛОГО ТАЗА У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ","authors":"О. О. Бадюк, Василь Васильович Палапа, Валерій Миколайович Оксюта, Г. Г. Габор","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14383","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14383","url":null,"abstract":"Вступ. Як свідчать результати досліджень, жінки із запальними захворюваннями органів малого таза в анамнезі мали значно вищий ризик розвитку гіпертензії та цукрового діабету 2 типу. Соціальна значущість цієї групи патологій полягає у зниженні фертильності внаслідок виникнення серйозних ускладнень, що призводить до зниження якості життя пацієнток. \u0000У цьому дослідженні опрацьовано наукові публікації за останні роки, які доступні в мережі “Інтернет”, ключовими були слова “запальні захворювання органів малого таза”, “цукровий діабет”, “кардіометаболічні захворювання”, “ендометрит”, “параметрит”, “сальпінгіт”, “оофорит”. \u0000Незважаючи на порівняно меншу тривалість цукрового діабету 2 типу порівняно із цукровим діабетом 1 типу, ці пацієнтки однаково схильні до ризику розвитку репродуктивної дисфункції, що може бути пов’язано із супутнім ожирінням, синдромом полікістозних яєчників та ендо- або екзогенною гіперінсулінемією. Науково доведено, що, крім інфекцій статевих шляхів, такі захворювання, як ожиріння, порушення ліпідного метаболізму, й анамнез абортів також пов’язані з підвищеним ризиком безпліддя при запальних захворюваннях органів малого таза. Частота цукрового діабету також більша в жінок, які перенесли ці захворювання, тоді як у жінок із цукровим діабетом теж відзначають підвищений ризик їх розвитку. Встановлено помірні, значні статистичні зв’язки між інфекцією сечовивідних шляхів і запальними захворюваннями органів малого таза, інфекцією сечовивідних шляхів та цукровим діабетом. Інфекційні чинники запальних захворювань органів малого таза можуть сприяти розвитку кардіометаболічних розладів шляхом прямого впливу на судинну систему або непрямого системного впливу реакції на інфекцію. \u0000Мета дослідження – проаналізувати частоту розповсюдження та особливості перебігу запальних захворювань органів малого таза у хворих на цукровий діабет. \u0000Висновки. Аналіз наукової літератури свідчить про обмежені дані щодо епідеміології запальних захворювань органів малого таза та їх асоціацію із цукровим діабетом.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"87 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511878","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14369
О. М. Коршун
Вступ. Застосування сучасних пестицидів призводить до потрапляння в об’єкти навколишнього середовища і однакових, і різноспрямованих за біологічною дією їх діючих речовин, які можуть належати як до одного, так і до різних хімічних класів. У статті викладено наукове обґрунтування вибору методу, розробку умов пробопідготовки, якісної ідентифікації та кількісного визначення декількох діючих речовин пестицидів при їх сумісній присутності в об’єктах довкілля. Мета дослідження – розробити хроматографічні методики аналітичного визначення декількох діючих речовин пестицидів при їх сумісній присутності в об’єктах навколишнього середовища. Методи дослідження. Хроматографічний аналіз проводили на рідинних хроматографах фірми “Шимадзу” (Японія) з ультрафіолетовим або флуоресцентним детектором. Хроматографічне розділення досліджуваних сумішей здійснювали на сталевих колонках 250/4,6 Nucleosil 100-5 С18; 250/4,6 Nucleosil 100-7 С6Н5; 250/4,6 Nucleodur 100-5 СN-RP. Правильність і точність визначення досліджуваних сполук у пробах перевіряли методом “введено – знайдено”. Ідентифікацію досліджуваних діючих речовин в екстрактах проб проводили за часом їх утримування в градуювальних розчинах суміші; кількісне визначення здійснювали методом абсолютного градуювання (зовнішнього стандарту). Для статистичної обробки результатів використовували пакет статистичних програм IBM SPSS StatisticsBase v.22 та MS Exсel. Результати й обговорення. Аналіз декількох пестицидів методом високоефективної рідинної хроматографії при їх сумісній присутності в пробі проводили за умов: 1) обернено-фазової хроматографії із застосуванням неполярного адсорбенту (нерухомої фази) С18 і полярного елюенту (рухомої фази) з основними компонентами (вода, ацетонітрил та/або метанол) і, можливо, модифікатором (ортофосфорна кислота) в режимі ізократичного чи градієнтного елюювання; 2) ультрафіолетового, рідше – флуоресцентного, детектування. Висновки. Метод високоефективної рідинної хроматографії дозволяє одночасно визначати декілька діючих речовин пестицидів одного та/або різних хімічних класів при їх сумісній присутності, що прискорює аналіз, зменшує витрати на його проведення і мінімізує хімічне навантаження на дослідників та об’єкти навколишнього середовища.
{"title":"ОДНОЧАСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ДІЮЧИХ РЕЧОВИН ПЕСТИЦИДІВ МЕТОДОМ ВИСОКОЕФЕКТИВНОЇ РІДИННОЇ ХРОМАТОГРАФІЇ ПРИ ЇХ СУМІСНІЙ ПРИСУТНОСТІ В ОБ’ЄКТАХ ДОВКІЛЛЯ","authors":"О. М. Коршун","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14369","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14369","url":null,"abstract":"Вступ. Застосування сучасних пестицидів призводить до потрапляння в об’єкти навколишнього середовища і однакових, і різноспрямованих за біологічною дією їх діючих речовин, які можуть належати як до одного, так і до різних хімічних класів. У статті викладено наукове обґрунтування вибору методу, розробку умов пробопідготовки, якісної ідентифікації та кількісного визначення декількох діючих речовин пестицидів при їх сумісній присутності в об’єктах довкілля. \u0000Мета дослідження – розробити хроматографічні методики аналітичного визначення декількох діючих речовин пестицидів при їх сумісній присутності в об’єктах навколишнього середовища. \u0000Методи дослідження. Хроматографічний аналіз проводили на рідинних хроматографах фірми “Шимадзу” (Японія) з ультрафіолетовим або флуоресцентним детектором. Хроматографічне розділення досліджуваних сумішей здійснювали на сталевих колонках 250/4,6 Nucleosil 100-5 С18; 250/4,6 Nucleosil 100-7 С6Н5; 250/4,6 Nucleodur 100-5 СN-RP. Правильність і точність визначення досліджуваних сполук у пробах перевіряли методом “введено – знайдено”. Ідентифікацію досліджуваних діючих речовин в екстрактах проб проводили за часом їх утримування в градуювальних розчинах суміші; кількісне визначення здійснювали методом абсолютного градуювання (зовнішнього стандарту). Для статистичної обробки результатів використовували пакет статистичних програм IBM SPSS StatisticsBase v.22 та MS Exсel. \u0000Результати й обговорення. Аналіз декількох пестицидів методом високоефективної рідинної хроматографії при їх сумісній присутності в пробі проводили за умов: 1) обернено-фазової хроматографії із застосуванням неполярного адсорбенту (нерухомої фази) С18 і полярного елюенту (рухомої фази) з основними компонентами (вода, ацетонітрил та/або метанол) і, можливо, модифікатором (ортофосфорна кислота) в режимі ізократичного чи градієнтного елюювання; 2) ультрафіолетового, рідше – флуоресцентного, детектування. \u0000Висновки. Метод високоефективної рідинної хроматографії дозволяє одночасно визначати декілька діючих речовин пестицидів одного та/або різних хімічних класів при їх сумісній присутності, що прискорює аналіз, зменшує витрати на його проведення і мінімізує хімічне навантаження на дослідників та об’єкти навколишнього середовища.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"175 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511890","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14370
О. О. Шмалько, В. К. Яковенко
Вступ. Хвороби органів травлення – одна з найчастіших причин втрати працездатності та розвинення інвалідності. За даними літературних джерел, у кожного сьомого хворого причиною втрати працездатності є патологія органів травлення. Економічний збиток від цих захворювань у 2 рази перевищує такий від серцево-судинних. Мета дослідження – провести експериментальні дослідження з розроблення методик аналізу біологічно активних речовин у багатокомпонентному екстракті рідкому. Методи дослідження. Об’єктами дослідження були експериментальні зразки багатокомпонентного екстракту рідкого. Для ідентифікації біологічно активних речовин у досліджуваному екстракті використовували метод тонкошарової хроматографії, як нерухому фазу застосовували тонкошарові пластинки Silica gel 60 фірми “Merk”. Кількісний вміст основних біологічно активних речовин в екстракті визначали методом абсорбційної спектрофотометрії за допомогою спектрофотометра UV-2600 (Японія). Результати й обговорення. Досліджуваний екстракт складається з 10 рослин, які в значній кількості містять біологічно активні сполуки флавоноїдної будови, серед них нагідок лікарських квітки, хвощу польового трава, оману високого кореневища, вероніки лікарської трава, цикорію дикого корені та петрушки посівної плоди. Перстачу болотного кореневища багаті на таніни, фенхелю звичайного плоди містять ефірну олію, грицики звичайні – сполуки поліфенольної будови. Методом тонкошарової хроматографії, порівняно з речовинами-маркерами, доведено наявність у багатокомпонентному екстракті рідкому речовин флавоноїдної природи, подібних за будовою до лютеоліну і рутину; кислот поліфенольної структури, подібних за будовою до хлорогенової кислоти; речовин, подібних за будовою до дубильних речовин (катехін) і полісахаридів (фруктоза). Розроблено методики для визначення кількісного вмісту речовин флавоноїдної природи в рослинному екстракті рідкому в перерахунку на лютеолін (не менше 0,22 %) – спектрофотометричним методом; речовин поліфенольної структури в перерахунку на галову кислоту (не менше 1,04 %) – спектрофотометричним методом; фенольних сполук у перерахунку на пірогалол (не менше 0,032 %) – спектрофотометричним методом. Висновки. У результаті експериментальних досліджень розроблено методики ідентифікації та кількісного визначення вмісту основних біологічно активних речовин у багатокомпонентному екстракті рідкому.
{"title":"ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИК АНАЛІЗУ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН У БАГАТОКОМПОНЕНТНОМУ ЕКСТРАКТІ РІДКОМУ КОМПЛЕКСНОЇ ДІЇ","authors":"О. О. Шмалько, В. К. Яковенко","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14370","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14370","url":null,"abstract":"Вступ. Хвороби органів травлення – одна з найчастіших причин втрати працездатності та розвинення інвалідності. За даними літературних джерел, у кожного сьомого хворого причиною втрати працездатності є патологія органів травлення. Економічний збиток від цих захворювань у 2 рази перевищує такий від серцево-судинних. \u0000Мета дослідження – провести експериментальні дослідження з розроблення методик аналізу біологічно активних речовин у багатокомпонентному екстракті рідкому. \u0000Методи дослідження. Об’єктами дослідження були експериментальні зразки багатокомпонентного екстракту рідкого. Для ідентифікації біологічно активних речовин у досліджуваному екстракті використовували метод тонкошарової хроматографії, як нерухому фазу застосовували тонкошарові пластинки Silica gel 60 фірми “Merk”. Кількісний вміст основних біологічно активних речовин в екстракті визначали методом абсорбційної спектрофотометрії за допомогою спектрофотометра UV-2600 (Японія). \u0000Результати й обговорення. Досліджуваний екстракт складається з 10 рослин, які в значній кількості містять біологічно активні сполуки флавоноїдної будови, серед них нагідок лікарських квітки, хвощу польового трава, оману високого кореневища, вероніки лікарської трава, цикорію дикого корені та петрушки посівної плоди. Перстачу болотного кореневища багаті на таніни, фенхелю звичайного плоди містять ефірну олію, грицики звичайні – сполуки поліфенольної будови. Методом тонкошарової хроматографії, порівняно з речовинами-маркерами, доведено наявність у багатокомпонентному екстракті рідкому речовин флавоноїдної природи, подібних за будовою до лютеоліну і рутину; кислот поліфенольної структури, подібних за будовою до хлорогенової кислоти; речовин, подібних за будовою до дубильних речовин (катехін) і полісахаридів (фруктоза). Розроблено методики для визначення кількісного вмісту речовин флавоноїдної природи в рослинному екстракті рідкому в перерахунку на лютеолін (не менше 0,22 %) – спектрофотометричним методом; речовин поліфенольної структури в перерахунку на галову кислоту (не менше 1,04 %) – спектрофотометричним методом; фенольних сполук у перерахунку на пірогалол (не менше 0,032 %) – спектрофотометричним методом. \u0000Висновки. У результаті експериментальних досліджень розроблено методики ідентифікації та кількісного визначення вмісту основних біологічно активних речовин у багатокомпонентному екстракті рідкому.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"54 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511749","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14372
Г. П. Гаплик, В. Д. Фіра, П. Г. Лихацький, О. Ю. Качур, Г. Г. Шершун
Вступ. В Україні офіційно дозволено використання у харчовій, косметичній та фармацевтичній промисловості близько 20 синтетичних барвників, більшість з яких є азосполуками. Синтетичні барвники здатні проявляти токсичні й канцерогенні властивості, зумовлені їх взаємодією з харчовими інгредієнтами, різноманітними екологічними чинниками, перевищенням допустимих рівнів застосування. До найпоширеніших синтетичних барвників належить кармуазин (азорубін) Е122 (малиновий барвник). У результаті проведення численних досліджень харчової добавки Е122 було виявлено низку можливих негативних впливів на організм людини. Мета дослідження – дослідити активність мембранодеструктивних процесів і ступінь ендогенної інтоксикації у щурів, отруєних харчовим барвником азорубіном. Методи дослідження. Досліди виконано на білих щурах-самцях, яких поділили на три групи, одна з них слугувала контролем, тварини двох інших груп отримували водний розчин азорубіну в дозах 15 та 100 мг/кг маси тіла. Евтаназію щурів проводили під тіопенталовим наркозом. В одержаному біологічному матеріалі визначали активність мембранозалежних ензимів – аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), вміст молекул середньої маси (МСМ), а також еритроцитарний індекс інтоксикації на 7-му, 14-ту і 21-шу доби від початку експерименту. Статистичну обробку даних виконували за допомогою пакета програмного забезпечення SPSS-22. Результати й обговорення. Найвищу активність АлАТ у сироватці крові токсикованих азорубіном щурів (15 мг/кг) зареєстровано на 21-шу добу отруєння. Використання азорубіну в дозі 100 мг/кг призвело до вірогідного зростання активності АлАТ у всі терміни дослідження. Аналогічні зміни характерні й для АсАТ і ЛДГ. У печінці та серці активність цих ензимів вірогідно знижувалася протягом експерименту. Встановлено, що ураження тварин токсичними дозами азорубіну спричинило збільшення проникності еритроцитарних мембран, причому з подовженням терміну дослідження відсоток проникності прогресуюче зростав. Більш виражений вплив на еритроцитарний індекс інтоксикації мала доза 100 мг/кг. Після введення в організм щурів підвищених доз азорубіну поглиблювалась ендогенна інтоксикація, про що свідчило зростання вмісту МСМ обох фракцій у сироватці крові тварин. Доза 100 мг/кг маси тіла виявилась токсичнішою, вміст МСМ був високим протягом усіх термінів дослідження. Висновки. Обидві дози азорубіну (15 та 100 мг/кг) є токсичними. При цьому доза харчового барвника 15 мг/кг маси тіла не на всі показники має токсичний вплив.
{"title":"АКТИВНІСТЬ ЦИТОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ В ОРГАНІЗМІ ЩУРІВ, ОТРУЄНИХ ХАРЧОВИМ БАРВНИКОМ АЗОРУБІНОМ","authors":"Г. П. Гаплик, В. Д. Фіра, П. Г. Лихацький, О. Ю. Качур, Г. Г. Шершун","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14372","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14372","url":null,"abstract":"Вступ. В Україні офіційно дозволено використання у харчовій, косметичній та фармацевтичній промисловості близько 20 синтетичних барвників, більшість з яких є азосполуками. Синтетичні барвники здатні проявляти токсичні й канцерогенні властивості, зумовлені їх взаємодією з харчовими інгредієнтами, різноманітними екологічними чинниками, перевищенням допустимих рівнів застосування. До найпоширеніших синтетичних барвників належить кармуазин (азорубін) Е122 (малиновий барвник). У результаті проведення численних досліджень харчової добавки Е122 було виявлено низку можливих негативних впливів на організм людини. \u0000Мета дослідження – дослідити активність мембранодеструктивних процесів і ступінь ендогенної інтоксикації у щурів, отруєних харчовим барвником азорубіном. \u0000Методи дослідження. Досліди виконано на білих щурах-самцях, яких поділили на три групи, одна з них слугувала контролем, тварини двох інших груп отримували водний розчин азорубіну в дозах 15 та 100 мг/кг маси тіла. Евтаназію щурів проводили під тіопенталовим наркозом. В одержаному біологічному матеріалі визначали активність мембранозалежних ензимів – аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), вміст молекул середньої маси (МСМ), а також еритроцитарний індекс інтоксикації на 7-му, 14-ту і 21-шу доби від початку експерименту. Статистичну обробку даних виконували за допомогою пакета програмного забезпечення SPSS-22. \u0000Результати й обговорення. Найвищу активність АлАТ у сироватці крові токсикованих азорубіном щурів (15 мг/кг) зареєстровано на 21-шу добу отруєння. Використання азорубіну в дозі 100 мг/кг призвело до вірогідного зростання активності АлАТ у всі терміни дослідження. Аналогічні зміни характерні й для АсАТ і ЛДГ. У печінці та серці активність цих ензимів вірогідно знижувалася протягом експерименту. Встановлено, що ураження тварин токсичними дозами азорубіну спричинило збільшення проникності еритроцитарних мембран, причому з подовженням терміну дослідження відсоток проникності прогресуюче зростав. Більш виражений вплив на еритроцитарний індекс інтоксикації мала доза 100 мг/кг. Після введення в організм щурів підвищених доз азорубіну поглиблювалась ендогенна інтоксикація, про що свідчило зростання вмісту МСМ обох фракцій у сироватці крові тварин. Доза 100 мг/кг маси тіла виявилась токсичнішою, вміст МСМ був високим протягом усіх термінів дослідження. \u0000Висновки. Обидві дози азорубіну (15 та 100 мг/кг) є токсичними. При цьому доза харчового барвника 15 мг/кг маси тіла не на всі показники має токсичний вплив.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"47 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511784","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14380
Л. М. Мосула, В. С. Мосула
Вступ. Гортензія деревоподібна (Hydrangea arborescens L.) – перспективна для фітохімічних і фармакологічних досліджень рослинна сировина, оскільки є найпоширенішим та невибагливим представником роду Hydrangea L., що проявляє біологічну активність. Вона не входить до Державної Фармакопеї України, на вітчизняному фармацевтичному ринку немає лікарських засобів на основі цієї рослини. Hydrangea arborescens L. містить багато біологічно активних речовин і має лікувальні властивості, про що свідчить застосування її в народній медицині та гомеопатії. Актуальність цієї роботи зумовлена недостатнім дослідженням хімічного складу та фармакологічних властивостей гортензії деревоподібної листків. Мета дослідження – визначити втрату в масі при висушуванні та кількісний вміст кислот гідроксикоричних і органічних у гортензії деревоподібної листках (Hydrangea arborescens L.). Методи дослідження. Об’єктом дослідження були гортензії деревоподібної листки. Під час його проведення використовували фізико-хімічні (абсорбційна спектрофотометрія в УФ-ділянці спектра), хімічні (гравіметрія, алкаліметрія) і статистичні методи (математична обробка отриманих результатів експерименту). В ході дослідження застосовували водні та водно-спиртові витяжки з листків висушеної сировини, мірний посуд класу А, хімічні реактиви, що відповідають вимогам ДФУ, водяну баню, сушильну шафу, ексикатор, аналітичні ваги “Radwag AS 220/C”, спектрофотометр “Schimadzu 1800-UV” (Японія). Результати й обговорення. У ході дослідження встановлено, що втрата в масі при висушуванні сировини становила (9,12±0,25) %. Методом алкаліметрії визначено кількісний вміст суми кислот вільних органічних у гортензії деревоподібної листках, у перерахунку на кислоту яблучну, який становив (1,67±0,05) %. Методом абсорбційної спектрофотометрії в УФ-ділянці спектра встановлено кількісний вміст суми кислот гідроксикоричних у досліджуваній рослинній сировині, в перерахунку на кислоту хлорогенову й абсолютно суху сировину, що становив (2,34±0,03) %. Висновки. Визначений кількісний вміст суми кислот вільних органічних ((1,67±0,05) %) і гідроксикоричних ((2,34±0,03) %) у листках Hydrangea arborescens L. дає підстави вважати рослину перспективною для подальших досліджень сировиною.
{"title":"ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ КИСЛОТ ГІДРОКСИКОРИЧНИХ І ОРГАНІЧНИХ У ГОРТЕНЗІЇ ДЕРЕВОПОДІБНОЇ ЛИСТКАХ","authors":"Л. М. Мосула, В. С. Мосула","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14380","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14380","url":null,"abstract":"Вступ. Гортензія деревоподібна (Hydrangea arborescens L.) – перспективна для фітохімічних і фармакологічних досліджень рослинна сировина, оскільки є найпоширенішим та невибагливим представником роду Hydrangea L., що проявляє біологічну активність. Вона не входить до Державної Фармакопеї України, на вітчизняному фармацевтичному ринку немає лікарських засобів на основі цієї рослини. Hydrangea arborescens L. містить багато біологічно активних речовин і має лікувальні властивості, про що свідчить застосування її в народній медицині та гомеопатії. Актуальність цієї роботи зумовлена недостатнім дослідженням хімічного складу та фармакологічних властивостей гортензії деревоподібної листків. \u0000Мета дослідження – визначити втрату в масі при висушуванні та кількісний вміст кислот гідроксикоричних і органічних у гортензії деревоподібної листках (Hydrangea arborescens L.). \u0000Методи дослідження. Об’єктом дослідження були гортензії деревоподібної листки. Під час його проведення використовували фізико-хімічні (абсорбційна спектрофотометрія в УФ-ділянці спектра), хімічні (гравіметрія, алкаліметрія) і статистичні методи (математична обробка отриманих результатів експерименту). В ході дослідження застосовували водні та водно-спиртові витяжки з листків висушеної сировини, мірний посуд класу А, хімічні реактиви, що відповідають вимогам ДФУ, водяну баню, сушильну шафу, ексикатор, аналітичні ваги “Radwag AS 220/C”, спектрофотометр “Schimadzu 1800-UV” (Японія). \u0000Результати й обговорення. У ході дослідження встановлено, що втрата в масі при висушуванні сировини становила (9,12±0,25) %. Методом алкаліметрії визначено кількісний вміст суми кислот вільних органічних у гортензії деревоподібної листках, у перерахунку на кислоту яблучну, який становив (1,67±0,05) %. Методом абсорбційної спектрофотометрії в УФ-ділянці спектра встановлено кількісний вміст суми кислот гідроксикоричних у досліджуваній рослинній сировині, в перерахунку на кислоту хлорогенову й абсолютно суху сировину, що становив (2,34±0,03) %. \u0000Висновки. Визначений кількісний вміст суми кислот вільних органічних ((1,67±0,05) %) і гідроксикоричних ((2,34±0,03) %) у листках Hydrangea arborescens L. дає підстави вважати рослину перспективною для подальших досліджень сировиною.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"116 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511707","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14377
Р. В. Гніздюх, В. В. Шманько, Л. М. Палиця
Вступ. Як свідчать результати досліджень останніх років, генетичні фактори відіграють вагому роль у розвитку і перебігу артеріальної гіпертензії. Вивчення поліморфізму генів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є перспективним напрямком для оцінки взаємозв’язку спадковості, артеріальної гіпертензії та дисліпідемії. Мета дослідження – дослідити показники ліпідного профілю та адипокінів залежно від поліморфізму А1166С гена рецептора ангіотензину II першого типу як предиктора розвитку артеріальної гіпертензії. Методи дослідження. У дослідженні взяли участь 86 пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію. Групу контролю становили 30 практично здорових осіб. Показники ліпідного обміну в сироватці крові хворих визначали за допомогою наборів “Lachema” на аналізаторі. Дослідження алельного поліморфізму А1166С гена рецептора ангіотензину II першого типу проводили методом полімеразної ланцюгової реакції з електрофоретичною детекцією результатів. Результати й обговорення. Рівень загального холестерину в пацієнтів-носіїв генотипу CC виявився достовірно вищим на 49,9 % порівняно з носіями генотипу AA. Показники ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів дуже низької щільності у носіїв генотипу CC були вищими в 1,4 і 3,2 раза, ніж у гомозигот за алелем A. Вміст тригліцеридів у сироватці крові виявився достовірно більшим у 2,48 раза у носіїв генотипу CC порівняно з хворими, які мали генотип AA. Значення ліпопротеїнів високої щільності були нижчими на 60,4 % у гомозигот за алелем C, ніж у хворих з генотипом AA. Для носіїв генотипу CC характерні достовірно вищі показники резистину, лептину й адипонектину порівняно з носіями генотипу AA, проте рівень греліну виявився нижчим у носіїв генотипу CC. Висновки. Наявність генотипу CC гена рецептора ангіотензину II першого типу сприяє розвитку дисліпідемії. Наявність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією алеля C гена ангіотензину II першого типу сприяє достовірному підвищенню показників сироваткових адипокінів та зниженню рівня греліну.
导言。根据最近的研究结果，遗传因素在动脉高血压的发生和发展过程中起着重要作用。研究肾素-血管紧张素-醛固酮系统基因的多态性是评估遗传、高血压和血脂异常之间关系的一个很有前景的领域。本研究的目的是调查作为动脉高血压预测因子的血管紧张素 II 1 型受体基因 A1166C 多态性所导致的血脂状况和脂肪因子。研究方法。研究涉及 86 名动脉高血压患者。对照组由 30 名健康人组成。使用分析仪上的 Lachema 试剂盒测定患者血清中的脂质代谢指标。对血管紧张素 II I 型受体基因的等位基因多态性 A1166C 的研究是通过聚合酶链式反应和电泳检测结果进行的。结果与讨论与 AA 基因型相比，CC 基因型患者的总胆固醇水平明显高出 49.9%。与 AA 基因型患者相比，CC 基因型携带者的血清甘油三酯含量明显高出 2.48 倍。C等位基因的高密度脂蛋白值比AA基因型患者低60.4%。与 AA 基因型携带者相比，CC 基因型携带者的抵抗素、瘦素和脂肪连通素水平明显较高，但 CC 基因型携带者的胃泌素水平较低。结论血管紧张素 II 1 型受体基因的 CC 基因型携带者会导致血脂异常。动脉高血压患者体内存在血管紧张素 II I 型基因的 C 等位基因，会导致血清脂肪因子显著增加，胃泌素水平下降。
{"title":"ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ ЛІПІДНОГО ПРОФІЛЮ ТА АДИПОКІНІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ПОЛІМОРФІЗМУ A1166C ГЕНА РЕЦЕПТОРА АНГІОТЕНЗИНУ II ПЕРШОГО ТИПУ ЯК ПРЕДИКТОРА РОЗВИТКУ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ","authors":"Р. В. Гніздюх, В. В. Шманько, Л. М. Палиця","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14377","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14377","url":null,"abstract":"Вступ. Як свідчать результати досліджень останніх років, генетичні фактори відіграють вагому роль у розвитку і перебігу артеріальної гіпертензії. Вивчення поліморфізму генів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є перспективним напрямком для оцінки взаємозв’язку спадковості, артеріальної гіпертензії та дисліпідемії. \u0000Мета дослідження – дослідити показники ліпідного профілю та адипокінів залежно від поліморфізму А1166С гена рецептора ангіотензину II першого типу як предиктора розвитку артеріальної гіпертензії. \u0000Методи дослідження. У дослідженні взяли участь 86 пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію. Групу контролю становили 30 практично здорових осіб. Показники ліпідного обміну в сироватці крові хворих визначали за допомогою наборів “Lachema” на аналізаторі. Дослідження алельного поліморфізму А1166С гена рецептора ангіотензину II першого типу проводили методом полімеразної ланцюгової реакції з електрофоретичною детекцією результатів. \u0000Результати й обговорення. Рівень загального холестерину в пацієнтів-носіїв генотипу CC виявився достовірно вищим на 49,9 % порівняно з носіями генотипу AA. Показники ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів дуже низької щільності у носіїв генотипу CC були вищими в 1,4 і 3,2 раза, ніж у гомозигот за алелем A. Вміст тригліцеридів у сироватці крові виявився достовірно більшим у 2,48 раза у носіїв генотипу CC порівняно з хворими, які мали генотип AA. Значення ліпопротеїнів високої щільності були нижчими на 60,4 % у гомозигот за алелем C, ніж у хворих з генотипом AA. Для носіїв генотипу CC характерні достовірно вищі показники резистину, лептину й адипонектину порівняно з носіями генотипу AA, проте рівень греліну виявився нижчим у носіїв генотипу CC. \u0000Висновки. Наявність генотипу CC гена рецептора ангіотензину II першого типу сприяє розвитку дисліпідемії. Наявність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією алеля C гена ангіотензину II першого типу сприяє достовірному підвищенню показників сироваткових адипокінів та зниженню рівня греліну.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"64 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511457","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14375
Ірина Криницька, А. В. Бай, Татьяна Ярошенко
Вступ. Тютюн у всьому світі вбиває 1 з 10 осіб, а до 2030 р. очікується, що куріння тютюну буде вбивати 1 із 6 осіб, якщо не буде вжито ефективних заходів щодо профілактики поширеності тютюнокуріння. Натрій глутамат застосовують у більшості харчових технологій як харчову добавку, і його вживання є практично неконтрольованим процесом. Реальна загроза одночасного надходження в організм тютюнового диму і натрій глутамату надає вивченню їх поєднаної дії особливої актуальності. Мета дослідження – визначити генерацію активних форм оксигену (АФО) у популяції нейтрофілів крові щурів різних віку і статі за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі тривалого введення натрій глутамату. Методи дослідження. Досліди проведено на 32 безпородних статевозрілих білих щурах-самцях з початковою масою 180–200 г, 32 безпородних статевозрілих білих щурах-самках з початковою масою 180–200 г та 32 безпородних статевонезрілих білих щурах-самцях з початковою масою 60–80 г. Кожну групу тварин було поділено на чотири підгрупи: 1-ша – контрольна (n=8); 2-га – щури, яким моделювали “пасивне тютюнокуріння” (n=8); 3-тя – щури, яким вводили натрій глутамат (n=8); 4-та – щури, яким моделювали “пасивне тютюнокуріння” на тлі введення натрій глутамату (n=8). Генерацію АФО нейтрофілами крові визначали за допомогою барвника із заблокованою флуоресценцією – дигідродихлорфлуоресцеїну діацетату (“Sigma Aldrich”, США) методом проточної лазерної цитофлуориметрії на апараті “Epics XL” (“Beckman Coulter”, США). Результати й обговорення. “Пасивне тютюнокуріння” на тлі застосування натрій глутамату в статевозрілих щурів-самців супроводжувалося збільшенням генерації АФО нейтрофілами крові у 3,1 раза (р<0,001) відносно контрольної групи, що на 43,0 % (р<0,01) перевищувало цей показник за умови ізольованої дії тютюнового диму, а у статевозрілих щурів-самок – у 3,7 раза (р<0,001)) щодо контрольної групи, що на 23,7 % (р<0,02) перевищувало цей показник при ізольованій дії тютюнового диму. Що стосується статевонезрілих щурів-самців, то інтенсивність генерації АФО нейтрофілами крові за умови “пасивного тютюнокуріння” була більшою від показника статевозрілих самців на 66,6 %, а за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі застосування натрій глутамату – на 84,8 %. За допомогою однофакторного аналізу встановлено статистично значущий вплив віку на генерацію АФО нейтрофілами крові за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі використання натрій глутамату та вірогідні статеві відмінності в генерації АФО при ізольованому впливі досліджуваних чинників. Висновки. За умови “пасивного тютюнокуріння” спостерігали інтенсифікацію генерації АФО нейтрофілами крові щурів, більш виражену при поєднанні впливу тютюнового диму та натрій глутамату. При статевому зіставленні змін генерації АФО виявлено їх достовірне переважання у щурів-самок; при віковому зіставленні змін генерації АФО встановлено їх достовірне переважання у статевонезрілих тварин.
{"title":"ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГЕНЕРАЦІЇ АКТИВНИХ ФОРМ ОКСИГЕНУ В ПОПУЛЯЦІЇ НЕЙТРОФІЛІВ КРОВІ ЩУРІВ РІЗНОГО ВІКУ І СТАТІ ЗА УМОВИ “ПАСИВНОГО ТЮТЮНОКУРІННЯ” НА ТЛІ ТРИВАЛОГО ВВЕДЕННЯ НАТРІЙ ГЛУТАМАТУ","authors":"Ірина Криницька, А. В. Бай, Татьяна Ярошенко","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14375","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14375","url":null,"abstract":"Вступ. Тютюн у всьому світі вбиває 1 з 10 осіб, а до 2030 р. очікується, що куріння тютюну буде вбивати 1 із 6 осіб, якщо не буде вжито ефективних заходів щодо профілактики поширеності тютюнокуріння. Натрій глутамат застосовують у більшості харчових технологій як харчову добавку, і його вживання є практично неконтрольованим процесом. Реальна загроза одночасного надходження в організм тютюнового диму і натрій глутамату надає вивченню їх поєднаної дії особливої актуальності. \u0000Мета дослідження – визначити генерацію активних форм оксигену (АФО) у популяції нейтрофілів крові щурів різних віку і статі за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі тривалого введення натрій глутамату. \u0000Методи дослідження. Досліди проведено на 32 безпородних статевозрілих білих щурах-самцях з початковою масою 180–200 г, 32 безпородних статевозрілих білих щурах-самках з початковою масою 180–200 г та 32 безпородних статевонезрілих білих щурах-самцях з початковою масою 60–80 г. Кожну групу тварин було поділено на чотири підгрупи: 1-ша – контрольна (n=8); 2-га – щури, яким моделювали “пасивне тютюнокуріння” (n=8); 3-тя – щури, яким вводили натрій глутамат (n=8); 4-та – щури, яким моделювали “пасивне тютюнокуріння” на тлі введення натрій глутамату (n=8). Генерацію АФО нейтрофілами крові визначали за допомогою барвника із заблокованою флуоресценцією – дигідродихлорфлуоресцеїну діацетату (“Sigma Aldrich”, США) методом проточної лазерної цитофлуориметрії на апараті “Epics XL” (“Beckman Coulter”, США). \u0000Результати й обговорення. “Пасивне тютюнокуріння” на тлі застосування натрій глутамату в статевозрілих щурів-самців супроводжувалося збільшенням генерації АФО нейтрофілами крові у 3,1 раза (р<0,001) відносно контрольної групи, що на 43,0 % (р<0,01) перевищувало цей показник за умови ізольованої дії тютюнового диму, а у статевозрілих щурів-самок – у 3,7 раза (р<0,001)) щодо контрольної групи, що на 23,7 % (р<0,02) перевищувало цей показник при ізольованій дії тютюнового диму. Що стосується статевонезрілих щурів-самців, то інтенсивність генерації АФО нейтрофілами крові за умови “пасивного тютюнокуріння” була більшою від показника статевозрілих самців на 66,6 %, а за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі застосування натрій глутамату – на 84,8 %. За допомогою однофакторного аналізу встановлено статистично значущий вплив віку на генерацію АФО нейтрофілами крові за умови “пасивного тютюнокуріння” на тлі використання натрій глутамату та вірогідні статеві відмінності в генерації АФО при ізольованому впливі досліджуваних чинників. \u0000Висновки. За умови “пасивного тютюнокуріння” спостерігали інтенсифікацію генерації АФО нейтрофілами крові щурів, більш виражену при поєднанні впливу тютюнового диму та натрій глутамату. При статевому зіставленні змін генерації АФО виявлено їх достовірне переважання у щурів-самок; при віковому зіставленні змін генерації АФО встановлено їх достовірне переважання у статевонезрілих тварин.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"20 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140512100","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-09DOI: 10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14381
О. В. Сопель, О. В. Денефіль
Вступ. Стеатогепатоз є однією з основних проблем сьогодення. До методів корекції ураження печінки належить використання препаратів інозитолу. Мета дослідження – оцінити зміни вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі щурів різної статі зі стеатогепатозом і вплив препаратів інозитолу на нього. Методи дослідження. Досліди виконано на 216 білих щурах різної статі, на момент виведення з експерименту їм було 7,5–8 місяців. Тварин поділили на дев’ять груп: 1-ша – контрольна; 2-га – міо-інозитол (МІ); 3-тя – D-chiro інозитол (DІ); 4-та – стеатогепатоз 2 місяці; 5-та – стеатогепатоз 2 місяці+МІ 2 місяці; 6-та – стеатогепатоз 2 місяці+DІ 2 місяці; 7-ма – стеатогепатоз 4 місяці; 8-ма – стеатогепатоз 4 місяці+МІ 2 останні місяці; 9-та – стеатогепатоз 4 місяці+DІ 2 останні місяці. Стеатогепатоз викликали, даючи тваринам замість пиття 20 % розчин фруктози (Фр): 2 місяці – в 4–6-й групах, 4 місяці – в 7–9-й. Інозитоли вводили інтрагастрально (МІ – 400 мг/кг маси, DI – 30 мг/кг маси) через 2 місяці від початку моделювання стеатогепатозу. В гомогенатах печінки і шкіри визначали вміст нітрит-аніона. Результати й обговорення. У щурів-самиць 1-ї групи вміст нітрит-аніона в печінці був більшим на 45,1 % (p<0,001), а у шкірі – на 15,8 % (p<0,001). Міо-інозитол викликав достовірне його зростання в печінці самців на 12,4 % (p<0,001), а D-chiro інозитол – на 3,5 % (p<0,05). При введенні МІ чи DІ зберігався вищий показник у печінці та шкірі самиць. У щурів із стреатогепатозом відзначено його зростання в печінці, залежало воно від тривалості вживання Фр. У шкірі самиць виявлено таку ж закономірність. Дія Фр на печінку, порівняно зі шкірою, щодо вмісту нітрит-аніона була більшою. У печінці та шкірі самців відмічено вищий його рівень тільки через 2 місяці. Через 4 місяці значення у самців і самиць достовірно не відрізнялися в печінці, а у шкірі були більшими в самиць. Введення МІ чи DІ сприяло достовірному зменшенню вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі, але повернення до значень контролю спостерігали лише в шкірі самиць 5-ї і 6-ї груп. При припиненні вживання Фр DІ краще діяв на печінку самиць. У печінці та шкірі самців і самиць, яким продовжували давати Фр та одночасно вводили МІ чи DІ, відмічено достовірне зниження рівня нітрит-аніона. У шкірі самців 8-ї і 9-ї груп, порівняно з 5-ю та 6-ю, його вміст був меншим, а в самиць – більшим. Висновки. Стеатогепатоз у печінці та шкірі щурів різної статі спричинює розвиток нітрооксидативного стресу. В печінці тварин він прямо залежить від тривалості вживання Фр, а в шкірі таку залежність спостерігають тільки в самиць, у самців він менший через 4 місяці пиття Фр. Міо-інозитол і D-chiro інозитол викликають зниження вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі щурів. При припиненні вживання фруктози міо-інозитол і D-chiro інозитол мають більш виражений вплив на печінку та шкіру самиць.
{"title":"ВПЛИВ ІНОЗИТОЛУ НА РОЗВИТОК НІТРООСИДАТИВНОГО СТРЕСУ В ПЕЧІНЦІ ТА ШКІРІ ЩУРІВ РІЗНОЇ СТАТІ ЗІ СТЕАТОГЕПАТОЗОМ","authors":"О. В. Сопель, О. В. Денефіль","doi":"10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14381","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2023.i4.14381","url":null,"abstract":"Вступ. Стеатогепатоз є однією з основних проблем сьогодення. До методів корекції ураження печінки належить використання препаратів інозитолу. \u0000Мета дослідження – оцінити зміни вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі щурів різної статі зі стеатогепатозом і вплив препаратів інозитолу на нього. \u0000Методи дослідження. Досліди виконано на 216 білих щурах різної статі, на момент виведення з експерименту їм було 7,5–8 місяців. Тварин поділили на дев’ять груп: 1-ша – контрольна; 2-га – міо-інозитол (МІ); 3-тя – D-chiro інозитол (DІ); 4-та – стеатогепатоз 2 місяці; 5-та – стеатогепатоз 2 місяці+МІ 2 місяці; 6-та – стеатогепатоз 2 місяці+DІ 2 місяці; 7-ма – стеатогепатоз 4 місяці; 8-ма – стеатогепатоз 4 місяці+МІ 2 останні місяці; 9-та – стеатогепатоз 4 місяці+DІ 2 останні місяці. Стеатогепатоз викликали, даючи тваринам замість пиття 20 % розчин фруктози (Фр): 2 місяці – в 4–6-й групах, 4 місяці – в 7–9-й. Інозитоли вводили інтрагастрально (МІ – 400 мг/кг маси, DI – 30 мг/кг маси) через 2 місяці від початку моделювання стеатогепатозу. В гомогенатах печінки і шкіри визначали вміст нітрит-аніона. \u0000Результати й обговорення. У щурів-самиць 1-ї групи вміст нітрит-аніона в печінці був більшим на 45,1 % (p<0,001), а у шкірі – на 15,8 % (p<0,001). Міо-інозитол викликав достовірне його зростання в печінці самців на 12,4 % (p<0,001), а D-chiro інозитол – на 3,5 % (p<0,05). При введенні МІ чи DІ зберігався вищий показник у печінці та шкірі самиць. У щурів із стреатогепатозом відзначено його зростання в печінці, залежало воно від тривалості вживання Фр. У шкірі самиць виявлено таку ж закономірність. Дія Фр на печінку, порівняно зі шкірою, щодо вмісту нітрит-аніона була більшою. У печінці та шкірі самців відмічено вищий його рівень тільки через 2 місяці. Через 4 місяці значення у самців і самиць достовірно не відрізнялися в печінці, а у шкірі були більшими в самиць. Введення МІ чи DІ сприяло достовірному зменшенню вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі, але повернення до значень контролю спостерігали лише в шкірі самиць 5-ї і 6-ї груп. При припиненні вживання Фр DІ краще діяв на печінку самиць. У печінці та шкірі самців і самиць, яким продовжували давати Фр та одночасно вводили МІ чи DІ, відмічено достовірне зниження рівня нітрит-аніона. У шкірі самців 8-ї і 9-ї груп, порівняно з 5-ю та 6-ю, його вміст був меншим, а в самиць – більшим. \u0000Висновки. Стеатогепатоз у печінці та шкірі щурів різної статі спричинює розвиток нітрооксидативного стресу. В печінці тварин він прямо залежить від тривалості вживання Фр, а в шкірі таку залежність спостерігають тільки в самиць, у самців він менший через 4 місяці пиття Фр. Міо-інозитол і D-chiro інозитол викликають зниження вмісту нітрит-аніона в печінці та шкірі щурів. При припиненні вживання фруктози міо-інозитол і D-chiro інозитол мають більш виражений вплив на печінку та шкіру самиць.","PeriodicalId":18290,"journal":{"name":"Medical and Clinical Chemistry","volume":"74 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-09","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140511925","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：