Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).612
Mykola Ruban
Метою статті є показати процес становлення, розвитку та згортання руху за українізацію православ’я на Донбасі, прослідкувати статистичні показники парафій Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і розкрити основні віхи їх історії на регіональному рівні. Наукова новизна. Розкрито абсолютно невідомі до цього часу сторінки історії УАПЦ на Донбасі, реконструйовано розвиток Слобожансько-Донецької церковної округи з наголосом на парафіях Донеччини, із забуття повернені імені провідників і борців за українізацію церков Донбасу та священнослужителів, які пішли шляхом автокефалії. Особлива увага звернена на лідерів УАПЦ досліджуваного регіону – Олександра Ярещенка, Миколу Пивоварова, Івана Павловського. Висновки. Східна Україна, а особливо Донбас, виявилася найбільш інертним регіоном щодо українізації православ’я й утворення автокефальних громад. Відсутність належного активу у регіоні, а також суперечливість хіротоній перших ієрархів і надмірна реформаційність УАПЦ, призвели до того, що перша парафія тут з’явилася лише в середині 1922 р. у Луганську. Але ця спроба так і не була повністю реалізована. В історії УАПЦ Донбасу виділяємо два етапи: 1921-1925 рр. – період зародження автокефалії у краї, організаційного оформлення та найбільшого підйому; 1925-1930 рр. – час стабілізації та поступового згасання. Перший етап становлення парафіяльної мережі на Донбасі був неоднозначним. З одного боку, він показав наявність серед української людності Донеччини бажання мати національно-орієнтовану церкву. Про це свідчить мережа парафій, яка постала протягом 1923-1924 рр. на цих теренах, коли у регіоні було зареєстровано 15 парафій. З іншого – сильні позиції прихильників ортодоксальної РПЦ, певне несприйняття «олександрійського» способу висвячення єпископату та протидія більшовицької влади призвели до зникнення 50% парафій у кінці 1924 – першій половині 1925 р. Другий етап відзначився арештом очільника церковної округи архієпископа Олександра Ярещенка, стабілізацією відносин із радянською владою та налагодженням церковної дисципліни та конфесійного життя. Особливістю Слобожансько-Донецької церковної округи стало її повне відмежування від розколу УАПЦ під прапором Діяльно-Христової церкви. Масова антирелігійна кампанія, яка розгорнулася по країні у 1929-1930 рр., боляче вдарила по релігійним громадам Донбасу. У перші місяці 1930 р. УАПЦ повністю втратила свою парафіяльну мережу у регіоні.
{"title":"Українська автокефальна православна церква на Донбасі (1921-1930 рр.)","authors":"Mykola Ruban","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).612","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).612","url":null,"abstract":"Метою статті є показати процес становлення, розвитку та згортання руху за українізацію православ’я на Донбасі, прослідкувати статистичні показники парафій Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і розкрити основні віхи їх історії на регіональному рівні. \u0000Наукова новизна. Розкрито абсолютно невідомі до цього часу сторінки історії УАПЦ на Донбасі, реконструйовано розвиток Слобожансько-Донецької церковної округи з наголосом на парафіях Донеччини, із забуття повернені імені провідників і борців за українізацію церков Донбасу та священнослужителів, які пішли шляхом автокефалії. Особлива увага звернена на лідерів УАПЦ досліджуваного регіону – Олександра Ярещенка, Миколу Пивоварова, Івана Павловського. \u0000Висновки. Східна Україна, а особливо Донбас, виявилася найбільш інертним регіоном щодо українізації православ’я й утворення автокефальних громад. Відсутність належного активу у регіоні, а також суперечливість хіротоній перших ієрархів і надмірна реформаційність УАПЦ, призвели до того, що перша парафія тут з’явилася лише в середині 1922 р. у Луганську. Але ця спроба так і не була повністю реалізована. \u0000В історії УАПЦ Донбасу виділяємо два етапи: 1921-1925 рр. – період зародження автокефалії у краї, організаційного оформлення та найбільшого підйому; 1925-1930 рр. – час стабілізації та поступового згасання. \u0000Перший етап становлення парафіяльної мережі на Донбасі був неоднозначним. З одного боку, він показав наявність серед української людності Донеччини бажання мати національно-орієнтовану церкву. Про це свідчить мережа парафій, яка постала протягом 1923-1924 рр. на цих теренах, коли у регіоні було зареєстровано 15 парафій. З іншого – сильні позиції прихильників ортодоксальної РПЦ, певне несприйняття «олександрійського» способу висвячення єпископату та протидія більшовицької влади призвели до зникнення 50% парафій у кінці 1924 – першій половині 1925 р. \u0000Другий етап відзначився арештом очільника церковної округи архієпископа Олександра Ярещенка, стабілізацією відносин із радянською владою та налагодженням церковної дисципліни та конфесійного життя. Особливістю Слобожансько-Донецької церковної округи стало її повне відмежування від розколу УАПЦ під прапором Діяльно-Христової церкви. \u0000Масова антирелігійна кампанія, яка розгорнулася по країні у 1929-1930 рр., боляче вдарила по релігійним громадам Донбасу. У перші місяці 1930 р. УАПЦ повністю втратила свою парафіяльну мережу у регіоні.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45630967","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).616
Igor Fareniy
Мета статті – з’ясувати соціальну приналежність кооперативних працівників, задіяних в управлінні кооперативними організаціями й у сфері інтелектуальної праці, на основі даних про їх соціальну ідентифікацію та культурно-етичні риси. Наукова новизна результатів дослідження полягає у з’ясуванні соціокультурних характеристик інтелігенції, які виникли за наслідками участі у кооперативній діяльності, унаслідок чого «кооперативна інтелігенція» стала претендувати на ознаки самодостатньої соціальної верстви. Висновки. У кооперативному русі працював загін інтелігенції, який виконував роль керівників кооперативних організацій, службовців їх апаратів управління, штатних спеціалістів різного профілю. Їх називали «кооперативною інтелігенцією», «кооперативними робітниками», «громадськими робітниками», «кооператорами». Суспільна думка відмежовувала «кооператорів» від «кооперованого населення» – членів кооперативних товариств – та інших професійних і соціальних груп. «Кооператорів» ідентифікували як самостійну категорію людей, яка займається організаційно-управлінською й інтелектуальною роботою у сфері кооперації. Водночас у середовищі кооператорів-інтелігентів проявлялося власне соціальне усвідомлення, і вони розглядали себе як різновид соціальної еліти. Формування такого соціокультурного типу інтелігентів розпочалося на початку ХХ ст. і продовжувалося у 1920-х рр. Середовищем формування «кооператорів» виступали інтелігентські прошарки, селянство і промислові робітники, які долучалися до кооперативного життя. Історичний час кооператорів-інтелігентів був коротким. Шляхом наповнення керівних ланок кооперації представниками партійних і радянських органів та репресивної політики влади, цей соціальний тип інтелігенції у 30-х роках ХХ ст. припинив існування. Кооператорів-інтелігентів слід розглядати як інтелектуально-культурну еліту, що реалізовувала себе у сфері кооперації та кооперативного руху, і набувала внаслідок причетності до нього специфічних культурно-ідеологічних та соціально-поведінкових рис, серед яких – здатність до громадської й організаційно-господарської роботи серед народу, небайдужість до його інтересів, праця в інтересах широких верств населення та залежність від останнього. Ідентифікація у суспільстві та самоідентифікація «кооператорів» засвідчують їх соціальну самодостатність і здатність кооперації як форми соціально-економічного життя породжувати специфічний тип інтелектуальної еліти.
{"title":"«Кооперативна інтелігенція» УСРР: процес формування соціальної самодостатності (1920-ті – перша половина 1930-х рр.)","authors":"Igor Fareniy","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).616","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).616","url":null,"abstract":"Мета статті – з’ясувати соціальну приналежність кооперативних працівників, задіяних в управлінні кооперативними організаціями й у сфері інтелектуальної праці, на основі даних про їх соціальну ідентифікацію та культурно-етичні риси. \u0000Наукова новизна результатів дослідження полягає у з’ясуванні соціокультурних характеристик інтелігенції, які виникли за наслідками участі у кооперативній діяльності, унаслідок чого «кооперативна інтелігенція» стала претендувати на ознаки самодостатньої соціальної верстви. \u0000Висновки. У кооперативному русі працював загін інтелігенції, який виконував роль керівників кооперативних організацій, службовців їх апаратів управління, штатних спеціалістів різного профілю. Їх називали «кооперативною інтелігенцією», «кооперативними робітниками», «громадськими робітниками», «кооператорами». Суспільна думка відмежовувала «кооператорів» від «кооперованого населення» – членів кооперативних товариств – та інших професійних і соціальних груп. «Кооператорів» ідентифікували як самостійну категорію людей, яка займається організаційно-управлінською й інтелектуальною роботою у сфері кооперації. Водночас у середовищі кооператорів-інтелігентів проявлялося власне соціальне усвідомлення, і вони розглядали себе як різновид соціальної еліти. Формування такого соціокультурного типу інтелігентів розпочалося на початку ХХ ст. і продовжувалося у 1920-х рр. Середовищем формування «кооператорів» виступали інтелігентські прошарки, селянство і промислові робітники, які долучалися до кооперативного життя. \u0000Історичний час кооператорів-інтелігентів був коротким. Шляхом наповнення керівних ланок кооперації представниками партійних і радянських органів та репресивної політики влади, цей соціальний тип інтелігенції у 30-х роках ХХ ст. припинив існування. \u0000Кооператорів-інтелігентів слід розглядати як інтелектуально-культурну еліту, що реалізовувала себе у сфері кооперації та кооперативного руху, і набувала внаслідок причетності до нього специфічних культурно-ідеологічних та соціально-поведінкових рис, серед яких – здатність до громадської й організаційно-господарської роботи серед народу, небайдужість до його інтересів, праця в інтересах широких верств населення та залежність від останнього. Ідентифікація у суспільстві та самоідентифікація «кооператорів» засвідчують їх соціальну самодостатність і здатність кооперації як форми соціально-економічного життя породжувати специфічний тип інтелектуальної еліти.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47620560","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).607
Tetiana Kuznets
Метою статті є аналіз виявлених у губернській газеті «Киевлянин» публікацій про суспільно-політичну діяльність поляків Уманського повіту початку ХХ ст. Це сприятиме кращому розумінню глибинної сутності польсько-російського антагонізму, який посилювала імперська влада для зменшення польських політичних впливів. Наукова новизна роботи полягає у тому, що увиразнено оцінку консервативною (у досліджуваних хронологічних межах) губернською газетою «Киевлянин» російської імперської політики щодо суспільно-політичної активності поляків у роки виборів до Державної думи та формування виборних земств. З’ясовано, що на шпальтах газети акцентувалась увага на прагненні імперської влади обмежити участь поляків у політичному процесі, залишивши їм єдине поприще вияву активності – діяльність у місцевих земствах. Висновки. З’ясовано, що губернська газета «Киевлянин», яка виходила великим накладом і поширювалась по усьому Південно-Західному краєві, публікувала матеріали про російсько-польський антагонізм на інкорпорованих українських територіях. Публікації про суспільно-політичну діяльність поляків на початку ХХ ст. у межах одного повіту дали підстави зробити висновок, що русифікаторська політика імперії була спрямована на зменшення польських політичних впливів. Сприятливим часом для розвитку активності поляків були роки виборів до Державної думи – першого представницького органу влади в Російській імперії та формування виборних органів місцевого самоврядування – земств. Опубліковані у 1906-1912 рр. на шпальтах «Киевлянина» матеріали про участь поляків повіту у цих процесах доповнюють знання про сутність політики деполонізації. Участь поляків у суспільно-політичному житті регулювалася такими важелями як заборона укладання угод під час виборів до Державної думи та запровадження польської та російської курії під час формування виборних земств. Російська влада для активної діяльності поляків залишала тільки участь у місцевих земствах. Риторика газетних публікацій з цього приводу вказує на співчутливу оцінку консервативним «Киевлянином» можливостей участі поляків у суспільно-політичному житті на українських землях початку ХХ ст.
{"title":"Суспільно-політична діяльність поляків Уманського повіту початку ХХ ст. у висвітленні газети «Киевлянин»","authors":"Tetiana Kuznets","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).607","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).607","url":null,"abstract":"Метою статті є аналіз виявлених у губернській газеті «Киевлянин» публікацій про суспільно-політичну діяльність поляків Уманського повіту початку ХХ ст. Це сприятиме кращому розумінню глибинної сутності польсько-російського антагонізму, який посилювала імперська влада для зменшення польських політичних впливів. \u0000Наукова новизна роботи полягає у тому, що увиразнено оцінку консервативною (у досліджуваних хронологічних межах) губернською газетою «Киевлянин» російської імперської політики щодо суспільно-політичної активності поляків у роки виборів до Державної думи та формування виборних земств. З’ясовано, що на шпальтах газети акцентувалась увага на прагненні імперської влади обмежити участь поляків у політичному процесі, залишивши їм єдине поприще вияву активності – діяльність у місцевих земствах. \u0000Висновки. З’ясовано, що губернська газета «Киевлянин», яка виходила великим накладом і поширювалась по усьому Південно-Західному краєві, публікувала матеріали про російсько-польський антагонізм на інкорпорованих українських територіях. Публікації про суспільно-політичну діяльність поляків на початку ХХ ст. у межах одного повіту дали підстави зробити висновок, що русифікаторська політика імперії була спрямована на зменшення польських політичних впливів. Сприятливим часом для розвитку активності поляків були роки виборів до Державної думи – першого представницького органу влади в Російській імперії та формування виборних органів місцевого самоврядування – земств. Опубліковані у 1906-1912 рр. на шпальтах «Киевлянина» матеріали про участь поляків повіту у цих процесах доповнюють знання про сутність політики деполонізації. Участь поляків у суспільно-політичному житті регулювалася такими важелями як заборона укладання угод під час виборів до Державної думи та запровадження польської та російської курії під час формування виборних земств. Російська влада для активної діяльності поляків залишала тільки участь у місцевих земствах. Риторика газетних публікацій з цього приводу вказує на співчутливу оцінку консервативним «Киевлянином» можливостей участі поляків у суспільно-політичному житті на українських землях початку ХХ ст.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69686894","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).605
Oleh Melnychuk, Yaroslav Tsetsyk
The purpose of the paper is to study the struggle for economic dominance of Pochaiv branch of the Union of the Russian People and the Orthodox clergy of Volyn at the beginning of the 20th century. The key factors that influenced the activity of economic and financial institutions that were under the influence of the Black Hundreds are analyzed. The scientific novelty of the study: based on archival documents and materials of the Black Hundreds’ press, the peculiarities of the struggle for the economic dominance of the Black Hundreds and the Orthodox clergy in Volyn at the beginning of the 20th century are clarified, and the results of the activities of the Union of the Russian People and their role in the aggravation of international relations are analyzed. Conclusions. It is proven that since the beginning of its activity, Pochaiv branch of the Union of the Russian People had launched an active and purposeful campaign to create a strong network of primary centers in the region. With the support of the imperial authorities and the clergy of the Russian Orthodox Church, which played an active role in the process of formation of the organization, the ‘allies’ managed to achieve their goal quite quickly. They put the struggle against ‘non-Russians’ as one of their priority tasks. Taking into account that during the studied period in Volyn, Poles, Jews, and, to a lesser extent, German agrarian colonists played a key role in the economy, just with those ethnic groups the Black Hundreds began the struggle for economic dominance. They saw one of their main tasks in that field of activity in creating a number of small credit societies and opening consumer stores. Covering up themselves with demagogic slogans about Jewish usury, they actively promoted the organization’s ideology through the named institutions with the help of the influence of parish priests. In 1911, thanks to the persistent efforts of the Head of Pochaiv branch of the Union of the Russian People, Archimandrite Vitalii, the Black Hundreds managed to open their own bank, the main declared purpose of which was to help the peasants purchase land and oppose non-Russians in that. Due to the use of demagogic slogans, the Black Hundreds succeeded in achieving certain positive results in their efforts and strengthened their economic position in the region shortly before the First World War. However, that area of activity of the Union of the Russian People contributed to an even greater aggravation of inter-ethnic relations in Volyn during the period under study.
{"title":"Вплив чорносотенців на економічні процеси початку ХХ ст. на Волині","authors":"Oleh Melnychuk, Yaroslav Tsetsyk","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).605","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).605","url":null,"abstract":"The purpose of the paper is to study the struggle for economic dominance of Pochaiv branch of the Union of the Russian People and the Orthodox clergy of Volyn at the beginning of the 20th century. The key factors that influenced the activity of economic and financial institutions that were under the influence of the Black Hundreds are analyzed. \u0000The scientific novelty of the study: based on archival documents and materials of the Black Hundreds’ press, the peculiarities of the struggle for the economic dominance of the Black Hundreds and the Orthodox clergy in Volyn at the beginning of the 20th century are clarified, and the results of the activities of the Union of the Russian People and their role in the aggravation of international relations are analyzed. \u0000Conclusions. It is proven that since the beginning of its activity, Pochaiv branch of the Union of the Russian People had launched an active and purposeful campaign to create a strong network of primary centers in the region. With the support of the imperial authorities and the clergy of the Russian Orthodox Church, which played an active role in the process of formation of the organization, the ‘allies’ managed to achieve their goal quite quickly. They put the struggle against ‘non-Russians’ as one of their priority tasks. \u0000Taking into account that during the studied period in Volyn, Poles, Jews, and, to a lesser extent, German agrarian colonists played a key role in the economy, just with those ethnic groups the Black Hundreds began the struggle for economic dominance. \u0000They saw one of their main tasks in that field of activity in creating a number of small credit societies and opening consumer stores. Covering up themselves with demagogic slogans about Jewish usury, they actively promoted the organization’s ideology through the named institutions with the help of the influence of parish priests. \u0000In 1911, thanks to the persistent efforts of the Head of Pochaiv branch of the Union of the Russian People, Archimandrite Vitalii, the Black Hundreds managed to open their own bank, the main declared purpose of which was to help the peasants purchase land and oppose non-Russians in that. Due to the use of demagogic slogans, the Black Hundreds succeeded in achieving certain positive results in their efforts and strengthened their economic position in the region shortly before the First World War. However, that area of activity of the Union of the Russian People contributed to an even greater aggravation of inter-ethnic relations in Volyn during the period under study.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45827876","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).600
Dmytro Pukhovets
Мета статті: дослідити корпус agentes in rebus як важливий елемент організації політичної системи Пізньої Римської імперії. Наукова новизна: охарактеризовано особливості комплектування, організації та керівництва корпусу agentes in rebus. Проаналізовано офіційні посадові обов’язки агентів на різних етапах їхнього кар’єрного шляху. Досліджено характер неофіційних доручень, які виконували агенти. Зроблено спробу визначення того, чи можна вважати корпус agentes in rebus римською секретною службою. Висновки. У ході проведеного дослідження проаналізовані основні особливості організації корпусу agentes in rebus. Вони були цивільними чиновниками, хоча і зберігали основи військового формування. Підпорядковувались «агенти в справах» magister officiorum, хоча при цьому мали і безпосередніх начальників. Встановлено, що імператорські кодекси виділяють три основні категорії агентів: кур’єри, які розвозили імператорські постанови по імперії; curiosi, які були інспекторами державної поштової служби; principes officii, які очолювали секретаріати провідних провінційних чиновників рівня префектів преторія та вікаріїв. Паралельно з виконанням основної роботи agentes in rebus були інформаторами, шпигунами імператорів. Визначено, що на практиці діяльність agentes in rebus час-від-часу виходила за межі функцій, представлених в імператорському законодавстві. Регулярно агентами застосовувалась практика побиття батогами та кидання до в’язниці людей, які вважалися підозрілими. У поодиноких випадках agentes займалися розвідкою за межами держави, очолювали посольства високого рівня, брали участь в арештах і навіть вбивствах високопосадових осіб, яких держава вважала своїми ворогами. У результаті дослідження виявлено, що в сукупності проявів своєї діяльності схола agentes in rebus мала риси секретної служби, навіть при тому, що паралельно виконувала звичайні бюрократичні завдання. Діяльність корпусу часто негативно оцінювалася сучасниками з моральної точки зору: агентів звинувачували у корупції, несправедливих доносах задля кар’єрного зростання. Але при всіх мінусах наявність такої служби була потрібна державі, вона сприяла її централізації та повноцінному функціонуванню.
{"title":"Agentes in Rebus в Римській імперії IV-V ст. від Р.Х.","authors":"Dmytro Pukhovets","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).600","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).600","url":null,"abstract":"Мета статті: дослідити корпус agentes in rebus як важливий елемент організації політичної системи Пізньої Римської імперії. \u0000Наукова новизна: охарактеризовано особливості комплектування, організації та керівництва корпусу agentes in rebus. Проаналізовано офіційні посадові обов’язки агентів на різних етапах їхнього кар’єрного шляху. Досліджено характер неофіційних доручень, які виконували агенти. Зроблено спробу визначення того, чи можна вважати корпус agentes in rebus римською секретною службою. \u0000Висновки. У ході проведеного дослідження проаналізовані основні особливості організації корпусу agentes in rebus. Вони були цивільними чиновниками, хоча і зберігали основи військового формування. Підпорядковувались «агенти в справах» magister officiorum, хоча при цьому мали і безпосередніх начальників. Встановлено, що імператорські кодекси виділяють три основні категорії агентів: кур’єри, які розвозили імператорські постанови по імперії; curiosi, які були інспекторами державної поштової служби; principes officii, які очолювали секретаріати провідних провінційних чиновників рівня префектів преторія та вікаріїв. Паралельно з виконанням основної роботи agentes in rebus були інформаторами, шпигунами імператорів. \u0000Визначено, що на практиці діяльність agentes in rebus час-від-часу виходила за межі функцій, представлених в імператорському законодавстві. Регулярно агентами застосовувалась практика побиття батогами та кидання до в’язниці людей, які вважалися підозрілими. У поодиноких випадках agentes займалися розвідкою за межами держави, очолювали посольства високого рівня, брали участь в арештах і навіть вбивствах високопосадових осіб, яких держава вважала своїми ворогами. \u0000У результаті дослідження виявлено, що в сукупності проявів своєї діяльності схола agentes in rebus мала риси секретної служби, навіть при тому, що паралельно виконувала звичайні бюрократичні завдання. Діяльність корпусу часто негативно оцінювалася сучасниками з моральної точки зору: агентів звинувачували у корупції, несправедливих доносах задля кар’єрного зростання. Але при всіх мінусах наявність такої служби була потрібна державі, вона сприяла її централізації та повноцінному функціонуванню.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48866750","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).610
Vitalii Telvak, Viktoria Telvak
Мета статті – з’ясувати особливості рецепції наукової та суспільно-політичної діяльності М. Грушевського у середовищі французьких інтелектуалів першої третини ХХ ст. Наукова новизна дослідження полягає у першій спеціальній спробі комплексної реконструкції французької грушевськіани першої третини ХХ ст. Висновки. Опрацьований матеріал підводить до висновку про мозаїчність грушевськознавчої рецепції у французькій інтелектуальній культурі його доби. Така специфіка є особливо помітною у порівнянні з системними польськими, німецькими чи чеськими зверненнями до творчої спадщини М. Грушевського. Її причиною вочевидь був зародковий стан тогочасного французького українознавства, що долаючи усталені протягом тривалого періоду імперські славістичні стереотипи, лише намагалося формувати уявлення про дисциплінарну самостійність української мови, літератури і, найпізніше, історичної науки. Промовистим свідченням цього є те, що у досліджуваний період серед оглядачів текстів М. Грушевського не було жодного історика sensu stricto. А згадувані вище французькі філологи та мовознавці фокусувалися не стільки на фахових аспектах історіографічного дискурсу вченого, скільки на національно-культурній значущості його різнопланової праці. Завдячуючи творам і періодичним виданням М. Грушевського у відкритті незнаної раніше східнослов’янської нації, його французькі колеги конструювали образ вченого як будителя для власних співвітчизників і невтомного популяризатора української культурної спадщини серед західноєвропейської інтелігенції. Загалом же, проаналізована французька грушевськіана стала важливою складовою українсько-французького інтелектуального діалогу кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.
{"title":"Михайло Грушевський у колі французьких колег: проблеми рецепції","authors":"Vitalii Telvak, Viktoria Telvak","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).610","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).610","url":null,"abstract":"Мета статті – з’ясувати особливості рецепції наукової та суспільно-політичної діяльності М. Грушевського у середовищі французьких інтелектуалів першої третини ХХ ст. \u0000Наукова новизна дослідження полягає у першій спеціальній спробі комплексної реконструкції французької грушевськіани першої третини ХХ ст. \u0000Висновки. Опрацьований матеріал підводить до висновку про мозаїчність грушевськознавчої рецепції у французькій інтелектуальній культурі його доби. Така специфіка є особливо помітною у порівнянні з системними польськими, німецькими чи чеськими зверненнями до творчої спадщини М. Грушевського. Її причиною вочевидь був зародковий стан тогочасного французького українознавства, що долаючи усталені протягом тривалого періоду імперські славістичні стереотипи, лише намагалося формувати уявлення про дисциплінарну самостійність української мови, літератури і, найпізніше, історичної науки. Промовистим свідченням цього є те, що у досліджуваний період серед оглядачів текстів М. Грушевського не було жодного історика sensu stricto. А згадувані вище французькі філологи та мовознавці фокусувалися не стільки на фахових аспектах історіографічного дискурсу вченого, скільки на національно-культурній значущості його різнопланової праці. \u0000Завдячуючи творам і періодичним виданням М. Грушевського у відкритті незнаної раніше східнослов’янської нації, його французькі колеги конструювали образ вченого як будителя для власних співвітчизників і невтомного популяризатора української культурної спадщини серед західноєвропейської інтелігенції. Загалом же, проаналізована французька грушевськіана стала важливою складовою українсько-французького інтелектуального діалогу кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43345135","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).613
Oleh Petrechko, Tetiana Тsymbal
Мета статті: на основі аналізу історичних джерел розглянути львівський період життя професора Ришарда Ґаншинця (1888-1958). Наукова новизна: введено до наукового обігу низку архівних документів, що дозволило з’ясувати умови в яких відбувалася науково-педагогічна діяльність професора Ґаншинця у Львівському університеті. Висновки. Професор Ришард Ґаншинець вніс великий вклад у справу становлення сучасної школи класичної філології у Львові. Львівський період його життя склав чверть століття і був важливим етапом його науково-педагогічної діяльності. Окрім роботи в університеті він виконував ще різного роду громадські обов’язки та редагував низку наукових журналів. Коло його наукових зацікавлень було досить широким, але передовсім його цікавили різні аспекти розвитку стародавніх релігій, особливо давньогрецької релігії та магії. Друга світова війна завадила реалізації багатьох наукових планів вченого. У важких реаліях воєнного часу йому довелося працювати не за фахом, щоб прогодувати свою сім’ю, яка з наближенням лінії фронту виїхала у більш безпечне місце. Звільнення Львова від німецької окупації дало надію на налагодження мирного життя, відновлення наукової та педагогічної діяльності у Львівському університеті. Однак, як і багатьом іншим представникам польської та української інтелігенції, професору Ґаншинцю довелося пройти через ув’язнення, боротися за повернення свого помешкання та речей. Серед іншого було втрачено щоденник вченого, який йому довелося власноруч знищити під час обшуку. Вчений довгий час не хотів виїжджати зі Львова у Польщу, однак прийняв таке рішення, коли стало очевидним, що надій на збереження польського Львова немає, а виїзд до Польщі є єдиною можливістю об’єднатися з сім’єю. Очевидно, що це важке рішення було виправдане в тих умовах і дозволило Ришарду Ґаншинцю продовжити плідну наукову та педагогічну діяльність.
{"title":"Професор Львівського університету Ришард Ґаншинець","authors":"Oleh Petrechko, Tetiana Тsymbal","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).613","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).613","url":null,"abstract":"Мета статті: на основі аналізу історичних джерел розглянути львівський період життя професора Ришарда Ґаншинця (1888-1958). \u0000Наукова новизна: введено до наукового обігу низку архівних документів, що дозволило з’ясувати умови в яких відбувалася науково-педагогічна діяльність професора Ґаншинця у Львівському університеті. \u0000Висновки. Професор Ришард Ґаншинець вніс великий вклад у справу становлення сучасної школи класичної філології у Львові. Львівський період його життя склав чверть століття і був важливим етапом його науково-педагогічної діяльності. Окрім роботи в університеті він виконував ще різного роду громадські обов’язки та редагував низку наукових журналів. Коло його наукових зацікавлень було досить широким, але передовсім його цікавили різні аспекти розвитку стародавніх релігій, особливо давньогрецької релігії та магії. \u0000Друга світова війна завадила реалізації багатьох наукових планів вченого. У важких реаліях воєнного часу йому довелося працювати не за фахом, щоб прогодувати свою сім’ю, яка з наближенням лінії фронту виїхала у більш безпечне місце. Звільнення Львова від німецької окупації дало надію на налагодження мирного життя, відновлення наукової та педагогічної діяльності у Львівському університеті. \u0000Однак, як і багатьом іншим представникам польської та української інтелігенції, професору Ґаншинцю довелося пройти через ув’язнення, боротися за повернення свого помешкання та речей. Серед іншого було втрачено щоденник вченого, який йому довелося власноруч знищити під час обшуку. Вчений довгий час не хотів виїжджати зі Львова у Польщу, однак прийняв таке рішення, коли стало очевидним, що надій на збереження польського Львова немає, а виїзд до Польщі є єдиною можливістю об’єднатися з сім’єю. Очевидно, що це важке рішення було виправдане в тих умовах і дозволило Ришарду Ґаншинцю продовжити плідну наукову та педагогічну діяльність.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43080261","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).602
Igor Sаpоzhnykov, Olexandr Kuzmishchev
Мета статті полягає у введенні до наукового обігу та аналізу досі невідомих картографічних джерел, які зберігаються у різних музейних та архівних установах. Наукова новизна пов’язана з тим, що розглянуті чотири плани і карти 1821, 1851, 1863 рр., що стосуються Ольвії та її околиць, що досі ніколи не попадали до наукового вжитку дослідників. Наведено невідомі факти існування села Ольвія (Широке); два фрагменти аркуша «військової зйомки» Херсонської губернії 1851 р. (масштаб 1 : 42 000) з урочищем Сто Могил і ділянкою на північ від с. Парутине. Вперше розглянуто аркуш карти 1851 р. та план А.П. Чиркова 1863 р., на яких зображені Велике та Мале Аджигольські містечка (нині поселення Дніпровське ІІ), вперше описані академіком Е.Е. Келлером. Висновки. У рамках порівняльного аналізу планів було встановлено локалізацію кургану, в якому була знайдена золота маска (1842 р.). Також була локалізована на планах курганна група біля балки Широкої, які булі розкопані у 1844 і 1853 рр. Наводиться інформація про кам’яні склепи, відомі у трьох з них. У ході проведеного дослідження вдалося не тільки порівняти плани між собою, але й локалізувати раніше невідоме місцезнаходження «археологічного будинку», співвіднести місцезнаходження курганів, розкопаних у 1842, 1844 і 1853 рр. а також розібратися у заплутаній бібліографії стосовно місцезнаходження Аджигольського містечка.
{"title":"Невідомі карти та плани Ольвії та її околиць XIX ст.","authors":"Igor Sаpоzhnykov, Olexandr Kuzmishchev","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).602","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).602","url":null,"abstract":"Мета статті полягає у введенні до наукового обігу та аналізу досі невідомих картографічних джерел, які зберігаються у різних музейних та архівних установах. \u0000Наукова новизна пов’язана з тим, що розглянуті чотири плани і карти 1821, 1851, 1863 рр., що стосуються Ольвії та її околиць, що досі ніколи не попадали до наукового вжитку дослідників. \u0000Наведено невідомі факти існування села Ольвія (Широке); два фрагменти аркуша «військової зйомки» Херсонської губернії 1851 р. (масштаб 1 : 42 000) з урочищем Сто Могил і ділянкою на північ від с. Парутине. Вперше розглянуто аркуш карти 1851 р. та план А.П. Чиркова 1863 р., на яких зображені Велике та Мале Аджигольські містечка (нині поселення Дніпровське ІІ), вперше описані академіком Е.Е. Келлером. \u0000Висновки. У рамках порівняльного аналізу планів було встановлено локалізацію кургану, в якому була знайдена золота маска (1842 р.). Також була локалізована на планах курганна група біля балки Широкої, які булі розкопані у 1844 і 1853 рр. Наводиться інформація про кам’яні склепи, відомі у трьох з них. \u0000У ході проведеного дослідження вдалося не тільки порівняти плани між собою, але й локалізувати раніше невідоме місцезнаходження «археологічного будинку», співвіднести місцезнаходження курганів, розкопаних у 1842, 1844 і 1853 рр. а також розібратися у заплутаній бібліографії стосовно місцезнаходження Аджигольського містечка.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47861635","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).599
Oleksandr Trygub, Kyrylo Horbenko
The brief history of the journal 'Eminak' (2007-2022)
《Eminak》杂志简史（2007-2022）
{"title":"15th Anniversary of ‘Eminak’ Journal: the History of Development","authors":"Oleksandr Trygub, Kyrylo Horbenko","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).599","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).599","url":null,"abstract":"The brief history of the journal 'Eminak' (2007-2022)","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49171521","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-31DOI: 10.33782/eminak2022.4(40).618
O. Lysenko, M. Mykhailutsa
The purpose of the research paper is to analyze the influence of the social and political conditions on changes in confessional life in the occupied Ukrainian lands during World War II. The scientific novelty: it is claimed that it was social and political conditions that caused drastic changes in the confessional map of Ukraine in 1939-1945. The determinant factor of the occupation policy – the destruction of the established confessional configuration that traditionally existed on Ukrainian lands in the USSR, Poland and Romania – has been proven. Autocephalous tendencies in Orthodox life in the General Governorate, Reichskommissariat ‘Ukraine’ and ‘Transnistria’ were studied. The personal visions of the leading Orthodox bishops regarding the institutional status of the Orthodox Church in Ukraine are reflected. The specific approaches of the German and Romanian administrations to the organization of church life are highlighted. Conclusions: it is proved that despite the attempt to create a single Orthodox Church in the territory occupied by the Wehrmacht, this did not happen due to the position of the German leadership and different views of the hierarchs of the Orthodox churches. It has been proven that all institutional changes of the occupiers grossly violated the existing traditions and canonical norms, which deprived the Church of its autonomy. It was determined that multiconfessionalism and the lack of autocephalous status of Ukrainian Orthodoxy complicated the process of forming a single Orthodox Church of Ukraine. The influence of the Moscow Patriarchate, as well as the opposition of Berlin, made this process impossible during the war. It is noted that the Romanian administration in the occupied south-western lands of Ukraine (‘Transnistria’), with the support of the Romanian Orthodox Mission, contributed to the revival of Christianity, relied on the pre-revolutionary church organization, clerics and monarchism. The Ukrainian-phobic attitudes of the majority of Romanian bishops and the occupation authorities which led to the fight against the sprouts of Ukrainian autocephaly are shown. It has been proven that the rebuilt churches, the restoration of services in them, the involvement of hundreds of clerics, Christian charity and charity, raising children in the spirit of piety, etc., contributed to the revival of ancient Christian traditions and, at the same time, were a tool for the affirmation of the occupation regime.
{"title":"Orthodoxy of Ukraine During the Occupation, 1939-1944: Confessional Transformations and Political Contexts","authors":"O. Lysenko, M. Mykhailutsa","doi":"10.33782/eminak2022.4(40).618","DOIUrl":"https://doi.org/10.33782/eminak2022.4(40).618","url":null,"abstract":"The purpose of the research paper is to analyze the influence of the social and political conditions on changes in confessional life in the occupied Ukrainian lands during World War II. \u0000The scientific novelty: it is claimed that it was social and political conditions that caused drastic changes in the confessional map of Ukraine in 1939-1945. The determinant factor of the occupation policy – the destruction of the established confessional configuration that traditionally existed on Ukrainian lands in the USSR, Poland and Romania – has been proven. Autocephalous tendencies in Orthodox life in the General Governorate, Reichskommissariat ‘Ukraine’ and ‘Transnistria’ were studied. The personal visions of the leading Orthodox bishops regarding the institutional status of the Orthodox Church in Ukraine are reflected. The specific approaches of the German and Romanian administrations to the organization of church life are highlighted. \u0000Conclusions: it is proved that despite the attempt to create a single Orthodox Church in the territory occupied by the Wehrmacht, this did not happen due to the position of the German leadership and different views of the hierarchs of the Orthodox churches. It has been proven that all institutional changes of the occupiers grossly violated the existing traditions and canonical norms, which deprived the Church of its autonomy. It was determined that multiconfessionalism and the lack of autocephalous status of Ukrainian Orthodoxy complicated the process of forming a single Orthodox Church of Ukraine. The influence of the Moscow Patriarchate, as well as the opposition of Berlin, made this process impossible during the war. \u0000It is noted that the Romanian administration in the occupied south-western lands of Ukraine (‘Transnistria’), with the support of the Romanian Orthodox Mission, contributed to the revival of Christianity, relied on the pre-revolutionary church organization, clerics and monarchism. The Ukrainian-phobic attitudes of the majority of Romanian bishops and the occupation authorities which led to the fight against the sprouts of Ukrainian autocephaly are shown. It has been proven that the rebuilt churches, the restoration of services in them, the involvement of hundreds of clerics, Christian charity and charity, raising children in the spirit of piety, etc., contributed to the revival of ancient Christian traditions and, at the same time, were a tool for the affirmation of the occupation regime.","PeriodicalId":33493,"journal":{"name":"Eminak","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.1,"publicationDate":"2022-12-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46995385","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：