Pub Date : 2023-06-01DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i2.13880
В. П. Костюк, А. І. Цвях
РЕЗЮМЕ. Розуміння основних механізмів та обставин отримання полісистемних ушкоджень необхідне для проведення справді ефективних заходів реабілітації на пізніх етапах травматичної хвороби. Мета роботи – вивчити основні клініко-епідеміологічні показники за ознаками механізмів та обставин отримання пошкоджень серед пацієнтів з політравмою на пізньому етапі травматичної хвороби, які проходили лікування з допомогою телереабілітації. Матеріал і методи. Нами було проліковано 30 пацієнтів з політравмою на пізніх етапах травматичної хвороби із застосуванням телемедичних методик реабілітаційної терапії у травматологічному відділі комунального некомерційного підприємства «Більче-Золотецька обласна лікарня реабілітації імені В. Г. Вершигори» Тернопільської обласної ради в період з 2018 по 2021 рік. Серед постраждалих віком від 18 до 80 років (середній вік 61,05 року) було 22 чоловіки (середній вік 49,68 років) та 8 жінок (середній вік 54,87 років). Результати. Найбільшу кількість склали постраждалі віком від 25 до 60 років. Майже у половині випадків (1 рангове місце, 14 (46,6 %) випадків) причиною пошкоджень було падіння. Друге рангове місце розділили між собою політравми внаслідок ДТП (водій/пасажир) та велосипедисти по 8 випадків (по 26,7 %). Однак, якщо об’єднати як причинний фактор ДТП та їзду на велосипеді – тоді вони переважатимуть і складуть 53,4 % у загальному масиві. Для обох статей зберігалися ті ж закономірності. Перше рангове місце посіли пацієнти з політравмою з тяжкістю за шкалою ISS від 25 до 40 (50,0 %), друге рангове місце – за шкалою ISS до 25 (43,3 %). Серед старших 60 років – пацієнти з тяжкістю ушкоджень менше 25 за шкалою ISS склали 55,5 %. Найчастішим поєднанням травмованих АФО були поєднання травм голови та скелетної травми, і у жінок (62,5 %), і у чоловіків (68,18 %). Висновки. Проведений нами аналіз свідчить, що обставини отримання пошкоджень, що визначено видом травматизму, вірогідно залежать від ознак статі та віку; найбільша частка обставин травмування серед жінок, чоловіків та у загальному масиві припадає на падіння; другою за питомою вагою причиною отримання множинних, поєднаних та комбінованих травм є дорожньо-транспортний травматизм (у якості водія або пасажира). Більшість постраждалих із політравмою склали особи працездатного віку, переважно чоловіки, питома вага яких у 2,75 раза перевищувала питому вагу жінок. Питома вага осіб працездатного віку від 25 до 60 років складає 66,7 % загального масиву.
{"title":"ОБСТАВИНИ ТА МЕХАНІЗМИ ОТРИМАННЯ ТРАВМ ПРИ ПОЛІСИСТЕМНИХ ПОШКОДЖЕННЯХ СЕРЕД ПАЦІЄНТІВ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ЛІКАРНІ НА ПІЗНІХ ЕТАПАХ ТРАВМАТИЧНОЇ ХВОРОБИ, ЯКІ ПРОХОДИЛИ ЛІКУВАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕЛЕРЕАБІЛІТАЦІЇ","authors":"В. П. Костюк, А. І. Цвях","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i2.13880","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i2.13880","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Розуміння основних механізмів та обставин отримання полісистемних ушкоджень необхідне для проведення справді ефективних заходів реабілітації на пізніх етапах травматичної хвороби.\u0000Мета роботи – вивчити основні клініко-епідеміологічні показники за ознаками механізмів та обставин отримання пошкоджень серед пацієнтів з політравмою на пізньому етапі травматичної хвороби, які проходили лікування з допомогою телереабілітації.\u0000Матеріал і методи. Нами було проліковано 30 пацієнтів з політравмою на пізніх етапах травматичної хвороби із застосуванням телемедичних методик реабілітаційної терапії у травматологічному відділі комунального некомерційного підприємства «Більче-Золотецька обласна лікарня реабілітації імені В. Г. Вершигори» Тернопільської обласної ради в період з 2018 по 2021 рік. Серед постраждалих віком від 18 до 80 років (середній вік 61,05 року) було 22 чоловіки (середній вік 49,68 років) та 8 жінок (середній вік 54,87 років).\u0000Результати. Найбільшу кількість склали постраждалі віком від 25 до 60 років. Майже у половині випадків (1 рангове місце, 14 (46,6 %) випадків) причиною пошкоджень було падіння. Друге рангове місце розділили між собою політравми внаслідок ДТП (водій/пасажир) та велосипедисти по 8 випадків (по 26,7 %). Однак, якщо об’єднати як причинний фактор ДТП та їзду на велосипеді – тоді вони переважатимуть і складуть 53,4 % у загальному масиві. Для обох статей зберігалися ті ж закономірності. Перше рангове місце посіли пацієнти з політравмою з тяжкістю за шкалою ISS від 25 до 40 (50,0 %), друге рангове місце – за шкалою ISS до 25 (43,3 %). Серед старших 60 років – пацієнти з тяжкістю ушкоджень менше 25 за шкалою ISS склали 55,5 %. Найчастішим поєднанням травмованих АФО були поєднання травм голови та скелетної травми, і у жінок (62,5 %), і у чоловіків (68,18 %).\u0000Висновки. Проведений нами аналіз свідчить, що обставини отримання пошкоджень, що визначено видом травматизму, вірогідно залежать від ознак статі та віку; найбільша частка обставин травмування серед жінок, чоловіків та у загальному масиві припадає на падіння; другою за питомою вагою причиною отримання множинних, поєднаних та комбінованих травм є дорожньо-транспортний травматизм (у якості водія або пасажира). Більшість постраждалих із політравмою склали особи працездатного віку, переважно чоловіки, питома вага яких у 2,75 раза перевищувала питому вагу жінок. Питома вага осіб працездатного віку від 25 до 60 років складає 66,7 % загального масиву.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-06-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128917575","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13718
Руслан Бутов, Юлія Анатоліївна Михальська, Ю. А. Лонтковський, Н. В. Мушкет
РЕЗЮМЕ. Мета – підвищити ефективність фізичної терапії категорії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска у попереково-крижовому відділі хребта. Матеріал і методи. Програму фізичної терапії пройшло 5 пацієнтів/клієнтів. З метою отримання об’єктивних даних при дослідженні використовували такі методи: теоретичні, Шкала Ренкіна, Індекс Бартел, Шкала депресії Бека. Результати. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта – група хронічних захворювань, що характеризуються прогресуючими змінами міжхребцевих дисків, суглобів, зв’язкового апарату і кісткової тканини хребта. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта більш ніж у 30 % випадків призводять до тимчасової втрати працездатності і займають перше місце в якості причини первинної інвалідності в групі захворювань опорно-рухового апарату. Використання консерватиних методів лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта в більшості випадків є неефективним. Тому в пацієнтів цієї групи застосовують оперативне лікування. Основною метою хірургічного втручання є декомпресія спинномозкового нерва. Оперативне втручання не приводить до ліквідації дегенеративно-дистрофічних змін у хребті. Отримані результати свідчать, що програма фізичної терапії сприяє функціональному відновленню пацієнтів/клієнтів та покращенню якості життя в цілому. Запропонована програма може бути використана у системі фізичної терапії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта в умовах спеціалізованого реабілітаційного центру. Висновки. Результати дослідження свідчать про ефективність програми фізичної терапії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта.
{"title":"ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ПІСЛЯ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ГРИЖІ МІЖХРЕБЦЕВОГО ДИСКА В ПОПЕРЕКОВО-КРИЖОВОМУ ВІДДІЛІ ХРЕБТА","authors":"Руслан Бутов, Юлія Анатоліївна Михальська, Ю. А. Лонтковський, Н. В. Мушкет","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13718","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13718","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Мета – підвищити ефективність фізичної терапії категорії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска у попереково-крижовому відділі хребта. \u0000Матеріал і методи. Програму фізичної терапії пройшло 5 пацієнтів/клієнтів. З метою отримання об’єктивних даних при дослідженні використовували такі методи: теоретичні, Шкала Ренкіна, Індекс Бартел, Шкала депресії Бека. \u0000Результати. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта – група хронічних захворювань, що характеризуються прогресуючими змінами міжхребцевих дисків, суглобів, зв’язкового апарату і кісткової тканини хребта. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта більш ніж у 30 % випадків призводять до тимчасової втрати працездатності і займають перше місце в якості причини первинної інвалідності в групі захворювань опорно-рухового апарату. Використання консерватиних методів лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта в більшості випадків є неефективним. Тому в пацієнтів цієї групи застосовують оперативне лікування. Основною метою хірургічного втручання є декомпресія спинномозкового нерва. Оперативне втручання не приводить до ліквідації дегенеративно-дистрофічних змін у хребті. \u0000Отримані результати свідчать, що програма фізичної терапії сприяє функціональному відновленню пацієнтів/клієнтів та покращенню якості життя в цілому. Запропонована програма може бути використана у системі фізичної терапії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта в умовах спеціалізованого реабілітаційного центру. \u0000Висновки. Результати дослідження свідчать про ефективність програми фізичної терапії пацієнтів/клієнтів, що перенесли хірургічне лікування грижі міжхребцевого диска в попереково-крижовому відділі хребта.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"3 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132101584","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13720
Т. О. Воронцова, М. Д. Процайло, Н. М. Гнатьо, О. М. Процайло
РЕЗЮМЕ. За результатами обстеження на предмет виявлення ортопедичної патології призовників нашої області за сім років придатними до військової служби визнано 78,9 %. Найбільша кількість відхилень від норми виявлена з боку хребта (сколіоз, остеохондроз, вади грудної клітки) та нижніх кінцівок (плоскостопість, вади розвитку). Кількість молодого населення призовного віку зменшилась на 45,9 %. Мета – вивчити стан здоров’я молодого населення призовного віку з метою своєчасної діагностики, оздоровлення та профілактики ортопедичної патології. Матеріали і методи. Проведено моніторинг 250 532 результатів обстеження призовників нашої області на предмет виявлення ортопедичної патології за сім років: з 2012 по 2018 рік. Стаття 62 передбачає виявлення вкорочення кінцівок унаслідок кутових деформацій після неправильно зрощених переломів, дефектів стоп та кистей. Оцінюючи придатність до військової служби призовників обов’язково враховували об’єктивні, суб’єктивні, клінічні, рентгенологічні, морфометричні та інші дані (КТ, МРТ, УЗД). Стаття 64. Оцінюється стан хребта та його захворювання. Сколіоз, кіфоз, лордоз, остеохондроз, ураження міжхребцевих дисків, та інші дорсопатії. Патологічні зміни хребта підтверджувалися функціональними рентгенограмами та іншими сучасними дослідженнями (КТ, МРТ). Ступінь сколіозу оцінювали за методикою Ліппама-Коба. Результати Придатними до військової служби визнано 78,9 %, непридатними у мирний час і обмежено придатними у військовий час – 18,9 %, непридатними – 2 %. Тимчасове відтермінування від проходження військової служби отримали 2 % обстежених. Найбільша кількість відхилень від норми виявлена при обстеженні хребта та нижніх кінцівок (рис. 2). Детальний аналіз цих недуг протягом 7 років спостереження показав, що захворювання стоп достовірно переважали у 2012–2014 роках, в наступні роки достовірної різниці не було (рис. 3). Так у 2012 році патологія стоп становила 52,0 % (26 170), хребта – 42,4 % (21 331). Згідно зі статтею 62, переважали статичні деформації стоп – плоскостопість (42,8 %), артрози – 6 %, артропатії – менше 1 %. Висновки. Кількість молодого населення призовного віку нестримно зменшується – на 45,9 % за сім років (2012–2018 р). Придатними до військової служби визнано 78,9 %, непридатними у мирний час і обмежено придатними у військовий час – 18,9 %, непридатними – 2 %. Найбільша кількість відхилень від норми стосувалася нижніх кінцівок – плоскостопість, деформації стоп, артрози. Друге місце займали хвороби хребта – сколіоз, кіфоз, остеохондроз, остеохондропатія, деформації грудної клітки з розладами функції зовнішнього дихання. Формування здорового способу життя, виховання здорових, всебічно розвинених молодих громадян є запорукою міцної армії та національної безпеки держави.
{"title":"СТРУКТУРА ОРТОПЕДИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ ОСІБ ПРИЗОВНОГО ВІКУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ","authors":"Т. О. Воронцова, М. Д. Процайло, Н. М. Гнатьо, О. М. Процайло","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13720","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13720","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. За результатами обстеження на предмет виявлення ортопедичної патології призовників нашої області за сім років придатними до військової служби визнано 78,9 %. Найбільша кількість відхилень від норми виявлена з боку хребта (сколіоз, остеохондроз, вади грудної клітки) та нижніх кінцівок (плоскостопість, вади розвитку). Кількість молодого населення призовного віку зменшилась на 45,9 %. \u0000Мета – вивчити стан здоров’я молодого населення призовного віку з метою своєчасної діагностики, оздоровлення та профілактики ортопедичної патології. \u0000Матеріали і методи. Проведено моніторинг 250 532 результатів обстеження призовників нашої області на предмет виявлення ортопедичної патології за сім років: з 2012 по 2018 рік. \u0000Стаття 62 передбачає виявлення вкорочення кінцівок унаслідок кутових деформацій після неправильно зрощених переломів, дефектів стоп та кистей. Оцінюючи придатність до військової служби призовників обов’язково враховували об’єктивні, суб’єктивні, клінічні, рентгенологічні, морфометричні та інші дані (КТ, МРТ, УЗД). \u0000Стаття 64. Оцінюється стан хребта та його захворювання. Сколіоз, кіфоз, лордоз, остеохондроз, ураження міжхребцевих дисків, та інші дорсопатії. Патологічні зміни хребта підтверджувалися функціональними рентгенограмами та іншими сучасними дослідженнями (КТ, МРТ). Ступінь сколіозу оцінювали за методикою Ліппама-Коба. \u0000Результати Придатними до військової служби визнано 78,9 %, непридатними у мирний час і обмежено придатними у військовий час – 18,9 %, непридатними – 2 %. Тимчасове відтермінування від проходження військової служби отримали 2 % обстежених. \u0000Найбільша кількість відхилень від норми виявлена при обстеженні хребта та нижніх кінцівок (рис. 2). Детальний аналіз цих недуг протягом 7 років спостереження показав, що захворювання стоп достовірно переважали у 2012–2014 роках, в наступні роки достовірної різниці не було (рис. 3). Так у 2012 році патологія стоп становила 52,0 % (26 170), хребта – 42,4 % (21 331). Згідно зі статтею 62, переважали статичні деформації стоп – плоскостопість (42,8 %), артрози – 6 %, артропатії – менше 1 %. \u0000Висновки. Кількість молодого населення призовного віку нестримно зменшується – на 45,9 % за сім років (2012–2018 р). \u0000Придатними до військової служби визнано 78,9 %, непридатними у мирний час і обмежено придатними у військовий час – 18,9 %, непридатними – 2 %. \u0000Найбільша кількість відхилень від норми стосувалася нижніх кінцівок – плоскостопість, деформації стоп, артрози. \u0000Друге місце займали хвороби хребта – сколіоз, кіфоз, остеохондроз, остеохондропатія, деформації грудної клітки з розладами функції зовнішнього дихання. \u0000Формування здорового способу життя, виховання здорових, всебічно розвинених молодих громадян є запорукою міцної армії та національної безпеки держави.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"2015 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127723050","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13390
С. І. Сміян, А. В. Білуха, Л. В. Балабан
Резюме. Псоріатичний артрит (ПсА) – хронічне запальне захворювання суглобів, що розвивається в хворих із псоріазом. Відомо, що смертність серед них в 1,28 раза перевищує популяційний рівень і в більшості випадків зумовлена серцево-судинною (СС) патологією. Наявність тривалого системного запального процесу є вагомим предиктором розвитку СС захворювань унаслідок розвитку ендотеліальної дисфункції (ЕД). Особливості розвитку ЕД на сьогодення досить добре вивчені у пацієнтів з ревматоїдним артритом, анкілозивним спондилоартритом, у той же час, дана проблема мало обговорюється і досліджується в ряді пацієнтів з ПсА. Мета – вивчити поширеність дисфункції ендотелію та встановити її взаємозв’язки з активністю запального процесу та ступенем шкірного ураження у хворих на ПсА. Матеріал і методи. Обстежено 97 пацієнтів з діагнозом ПсА та 30 клінічно здорових пацієнтів, з яких була сформована група контролю. Всім пацієнтам були проведені діагностичні методи, що характеризують перебіг захворювання, оцінку ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) у відповідь на реактивну гіперемію. Клінічну активність недуги визначали за допомогою індексу DAPSA, тяжкість та розповсюдженість псоріазу – PASI. Результати. Результати дослідження функції ендотелію засвідчили, що ремоделювання судини відбувалося за рахунок ЕЗВД у відповідь на реактивну гіперемію та продемонстрували достовірну різницю за більшістю досліджуваних показників між групою контролю та обстежуваними пацієнтами; також констатовані значуще вищі індекси ВАШ, DAPSA, PASI з достовірно більшими показниками СРБ та ШОЕ. Окрім того, при встановленні взаємозв’язків між параметрами перебігу ПсА та функціональної недостатності ендотелію виявленні суттєві асоціації, які дозволили констатувати залежність ЕД від тривалості захворювання (r=-0,71, р<0,001), активності захворювання (r=-0,69, р<0,001), запального процесу СРБ (r=-0,61, р<0,001), PASI (r=-0,42, р<0,001). Висновки. Проведені дослідження дозволяють констатувати значну поширеність ЕД у пацієнтів з ПсА. У них реєструють достовірно вищі значення тривалості захворювання та суттєві відмінності його перебігу за показниками ВАШ, СРП, ШОЕ, індексами DAPSA, PASI. Отримані дані підтверджують гіпотезу взаємообтяження тривалого хронічного запалення і ендотеліальної дисфункції та узгоджуються з літературними даними.
{"title":"СТАН ВАЗОРЕГУЛЮВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ЕНДОТЕЛІЮ У ХВОРИХ НА ПСОРІАТИЧНИЙ АРТРИТ","authors":"С. І. Сміян, А. В. Білуха, Л. В. Балабан","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13390","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13390","url":null,"abstract":"Резюме. Псоріатичний артрит (ПсА) – хронічне запальне захворювання суглобів, що розвивається в хворих із псоріазом. Відомо, що смертність серед них в 1,28 раза перевищує популяційний рівень і в більшості випадків зумовлена серцево-судинною (СС) патологією. Наявність тривалого системного запального процесу є вагомим предиктором розвитку СС захворювань унаслідок розвитку ендотеліальної дисфункції (ЕД). Особливості розвитку ЕД на сьогодення досить добре вивчені у пацієнтів з ревматоїдним артритом, анкілозивним спондилоартритом, у той же час, дана проблема мало обговорюється і досліджується в ряді пацієнтів з ПсА.\u0000Мета – вивчити поширеність дисфункції ендотелію та встановити її взаємозв’язки з активністю запального процесу та ступенем шкірного ураження у хворих на ПсА.\u0000Матеріал і методи. Обстежено 97 пацієнтів з діагнозом ПсА та 30 клінічно здорових пацієнтів, з яких була сформована група контролю. Всім пацієнтам були проведені діагностичні методи, що характеризують перебіг захворювання, оцінку ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) у відповідь на реактивну гіперемію. Клінічну активність недуги визначали за допомогою індексу DAPSA, тяжкість та розповсюдженість псоріазу – PASI.\u0000Результати. Результати дослідження функції ендотелію засвідчили, що ремоделювання судини відбувалося за рахунок ЕЗВД у відповідь на реактивну гіперемію та продемонстрували достовірну різницю за більшістю досліджуваних показників між групою контролю та обстежуваними пацієнтами; також констатовані значуще вищі індекси ВАШ, DAPSA, PASI з достовірно більшими показниками СРБ та ШОЕ. Окрім того, при встановленні взаємозв’язків між параметрами перебігу ПсА та функціональної недостатності ендотелію виявленні суттєві асоціації, які дозволили констатувати залежність ЕД від тривалості захворювання (r=-0,71, р<0,001), активності захворювання (r=-0,69, р<0,001), запального процесу СРБ (r=-0,61, р<0,001), PASI (r=-0,42, р<0,001).\u0000Висновки. Проведені дослідження дозволяють констатувати значну поширеність ЕД у пацієнтів з ПсА. У них реєструють достовірно вищі значення тривалості захворювання та суттєві відмінності його перебігу за показниками ВАШ, СРП, ШОЕ, індексами DAPSA, PASI. Отримані дані підтверджують гіпотезу взаємообтяження тривалого хронічного запалення і ендотеліальної дисфункції та узгоджуються з літературними даними.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"293 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116257244","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13716
M. Shved, S. Heryak, L. Martynyuk, О. Susla, І. О. Yastremska
SUMMARY. Among researchers, there is no established view on the structure of professional competence of future specialists in general and future doctors in particular, regarding the types of competences that should be laid as its basis. This situation served as the basis for conducting an analysis of the effectiveness of various communicative educational methods for improving professional training of master's students at the university's clinical departments. The aim – to analyze the effectiveness of various teaching methods for the formation of professional competence of future doctors in key and subject competencies in emergency medical care. Results. Communicative competence is a dynamic combination of knowledge and practical skills, ways of thinking, professional, worldview, social qualities, moral and ethical values, which determines the ability of a person (student) to successfully carry out professional and further educational activities and is the result of learning at a certain level of education. The formation of the communicative competence of master's students is achieved thanks to the effective interaction of the teacher and the student (communication, exchange of knowledge, practice of abilities and skills), professional and personal qualities of the teacher, which are manifested through analytical perceptive, motivational-communicative, professionally-oriented and tactical-psychological communicative skills in solving professional tasks and individual properties of the subject of professional and pedagogical activity, necessary and sufficient for mastering communicative skills at the normatively determined level. To form the professional competence of future doctors in key and subject competencies in emergency medical care, the teachers of the clinical departments use a complex of interactive teaching methods based on the principles of a participatory-interactive approach. Such teaching methods include the method of educational discussion, game teaching methods, dialogue method, method of individual and group projects, as well as independent work of master's students. Conclusions. In order to achieve high communicative and professional competence of the future master's doctor in the specialty of emergency medical care, the teachers of the clinical departments of the university use such participatory and interactive teaching methods as the educational discussion method, game teaching methods, the dialogue method, the method of individual and group projects, as well as the method of independent works of master's students. The effectiveness of using each educational method depended on the individual characteristics of the personality of the teacher and the student, their basic level of training and motivation.
{"title":"THE EFFICIENCY OF THE COMPETENCE-ORIENTED TEACHING METHOD AT THE CLINICAL DEPARTMENTS OF I. HORBACHEVSKY TERNOPIL NATIONAL MEDICAL UNIVERSITY","authors":"M. Shved, S. Heryak, L. Martynyuk, О. Susla, І. О. Yastremska","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13716","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13716","url":null,"abstract":"SUMMARY. Among researchers, there is no established view on the structure of professional competence of future specialists in general and future doctors in particular, regarding the types of competences that should be laid as its basis. This situation served as the basis for conducting an analysis of the effectiveness of various communicative educational methods for improving professional training of master's students at the university's clinical departments. \u0000The aim – to analyze the effectiveness of various teaching methods for the formation of professional competence of future doctors in key and subject competencies in emergency medical care. \u0000Results. Communicative competence is a dynamic combination of knowledge and practical skills, ways of thinking, professional, worldview, social qualities, moral and ethical values, which determines the ability of a person (student) to successfully carry out professional and further educational activities and is the result of learning at a certain level of education. The formation of the communicative competence of master's students is achieved thanks to the effective interaction of the teacher and the student (communication, exchange of knowledge, practice of abilities and skills), professional and personal qualities of the teacher, which are manifested through analytical perceptive, motivational-communicative, professionally-oriented and tactical-psychological communicative skills in solving professional tasks and individual properties of the subject of professional and pedagogical activity, necessary and sufficient for mastering communicative skills at the normatively determined level. To form the professional competence of future doctors in key and subject competencies in emergency medical care, the teachers of the clinical departments use a complex of interactive teaching methods based on the principles of a participatory-interactive approach. Such teaching methods include the method of educational discussion, game teaching methods, dialogue method, method of individual and group projects, as well as independent work of master's students. \u0000Conclusions. In order to achieve high communicative and professional competence of the future master's doctor in the specialty of emergency medical care, the teachers of the clinical departments of the university use such participatory and interactive teaching methods as the educational discussion method, game teaching methods, the dialogue method, the method of individual and group projects, as well as the method of independent works of master's students. The effectiveness of using each educational method depended on the individual characteristics of the personality of the teacher and the student, their basic level of training and motivation.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"59 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131953403","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13721
Ю. М. Гаврищук, О. Я. Галицька-Хархаліс, І. В. Пилипко, П. П. Флекей, Т. Р. Геник, І. В. Кіт, О. М. Мартинчук, О. П. Ільків
РЕЗЮМЕ. Порушення мозкового кровообігу належать до досить частих захворювань, а їх клінічні прояви вимагають довготривалого відновного лікування з непрогнозованим ефектом. Причому, серцево-судинні зміни, що призводять до розвитку гострого ішемічного ураження головного мозку, складають близько половини всіх патогенетичних варіантів перебігу розладів церебрального кровотоку. Водночас відомо, що гострі порушення мозкового кровотоку реєструються також при хірургічному лікуванні оклюзивних уражень аорто-стегнового сегмента. Тому експериментальне встановлення характеру і динаміки морфологічних змін у тканинах головного мозку при різноманітних розладах центральної гемодинаміки може сприяти запобіганню негативним наслідкам і покращенню результатів лікування облітеруючих захворювань магістральних судин. Мета дослідження – вивчити динаміку перебудови кровоносного русла головного мозку у щурів під впливом експериментального стенозу каудального відділу черевної аорти. Матеріал і методи. Матеріалом для дослідження були 36 білих статевозрілих щурів, з яких 6 складали контрольну групу, іншим 30 тваринам здійснювали звуження черевного відділу аорти. Для гістологічного дослідження забирали шматочки тканини із різних відділів головного мозку та виготовляли парафінові зрізи. Проводили морфометричну оцінку гілок мозкових артерій шляхом визначення товщини м’язового шару, індексу Вогенворта, артеріоло-венулярного індексу. Результати. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що дозоване звуження черевного відділу аорти приводить до виникнення цілого комплексу морфологічних ознак, які свідчать про значні зміни внутрішньоорганного кровотоку в судинах головного мозку за модельованої експериментальної патології. Висновки. Першочерговою реакцією судин головного мозку у щурів при стенозуванні нижнього відділу черевної аорти була вазодилатація судин середнього калібру з одночасною вазоконстрикцією дрібних артерій, що у віддалений період змінювалося частковим відновленням морфофункціонального стану кровоносних судин головного мозку.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ МОРФОМЕТРИЧНОЇ ПЕРЕБУДОВИ КРОВОНОСНОГО РУСЛА ГОЛОВНОГО МОЗКУ У ЩУРІВ ПІД ВПЛИВОМ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО СТЕНОЗУ КАУДАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ЧЕРЕВНОЇ АОРТИ","authors":"Ю. М. Гаврищук, О. Я. Галицька-Хархаліс, І. В. Пилипко, П. П. Флекей, Т. Р. Геник, І. В. Кіт, О. М. Мартинчук, О. П. Ільків","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13721","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13721","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Порушення мозкового кровообігу належать до досить частих захворювань, а їх клінічні прояви вимагають довготривалого відновного лікування з непрогнозованим ефектом. Причому, серцево-судинні зміни, що призводять до розвитку гострого ішемічного ураження головного мозку, складають близько половини всіх патогенетичних варіантів перебігу розладів церебрального кровотоку. Водночас відомо, що гострі порушення мозкового кровотоку реєструються також при хірургічному лікуванні оклюзивних уражень аорто-стегнового сегмента. Тому експериментальне встановлення характеру і динаміки морфологічних змін у тканинах головного мозку при різноманітних розладах центральної гемодинаміки може сприяти запобіганню негативним наслідкам і покращенню результатів лікування облітеруючих захворювань магістральних судин. \u0000Мета дослідження – вивчити динаміку перебудови кровоносного русла головного мозку у щурів під впливом експериментального стенозу каудального відділу черевної аорти. \u0000Матеріал і методи. Матеріалом для дослідження були 36 білих статевозрілих щурів, з яких 6 складали контрольну групу, іншим 30 тваринам здійснювали звуження черевного відділу аорти. Для гістологічного дослідження забирали шматочки тканини із різних відділів головного мозку та виготовляли парафінові зрізи. Проводили морфометричну оцінку гілок мозкових артерій шляхом визначення товщини м’язового шару, індексу Вогенворта, артеріоло-венулярного індексу. \u0000Результати. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що дозоване звуження черевного відділу аорти приводить до виникнення цілого комплексу морфологічних ознак, які свідчать про значні зміни внутрішньоорганного кровотоку в судинах головного мозку за модельованої експериментальної патології. \u0000Висновки. Першочерговою реакцією судин головного мозку у щурів при стенозуванні нижнього відділу черевної аорти була вазодилатація судин середнього калібру з одночасною вазоконстрикцією дрібних артерій, що у віддалений період змінювалося частковим відновленням морфофункціонального стану кровоносних судин головного мозку.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"32 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133463768","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13658
С. Н. Вадзюк, В. В. Сас
РЕЗЮМЕ. Професійна діяльність військовослужбовців у зоні проведення бойових дій пов’язана з психоемоційним перенавантаженням, що сприяє розвитку хронічного стресу та негативно впливає на стан здоров’я, сприяє розвитку та прогресуванню захворювань. Стресостійкість характеризує ступінь здатності людини впоратися із конфліктною ситуацією, зберігаючи внутрішню рівновагу, не зменшуючи успіху професійної діяльності. Високий рівень стресостійкості забезпечує виконання професійних обов’язків у нормальних, складних та екстремальних умовах, збереження працездатності та здоров’я після вирішення складної ситуації. Мета роботи – визначити особливості вольової саморегуляції у військових з різною стресостійкістю. Було проведено тестування 637 військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій в час повномасштабного вторгнення. Стресостійкість ми визначали із використанням тестової методики «Стреси і стресостійкість», а для визначення рівня розвитку вольової саморегуляції використали тест-опитувальник А. В. Звєрькова і Е. В. Ейдмана. Оцінку інтенсивності бойового досвіду здійснювали з використанням Шкали оцінки інтенсивності бойового досвіду (Combat Exposure Scale). Установлено залежність вольової саморегуляції від стресостійкості у військовослужбовців. Відмічена позитивна динаміка відновлення рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю. Виходячи із отриманих результатів, можна говорити про позитивну динаміку у відновленні рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю, проте у осіб із доброю стресостійкістю відбулось швидше і якісніше її відновлення, порівняно із військовими з середньою стресостійкістю. В обстежуваних із доброю стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (15,26±0,31) балів, через місяць – (16,99±0,31) балів, а через три місяці – (19,33±0,31) балів. У осіб із середньою стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (9,43±0,33) балів, через місяць – (11,16±0,36) балів, а через три місяці – (13,69±0,39) балів. Вивчення цієї проблеми дозволить прогнозувати відновлення стану здоров’я і професійну успішність в умовах підвищених стресових чинників, окреслювати шляхи адаптації та реабілітації військовослужбовців у даних умовах. Висновки. У військовослужбовців з доброю стресостійкістю у перший тиждень після повернення з місць бойових дій переважав високий рівень вольової саморегуляції, а при середній стресостійкості домінував низький рівень вольової саморегуляції. Через 3 місяці після повернення з місць бойових дій у військовослужбовців з доброю стресостійкістю кількість осіб з вольовою саморегуляцією високого рівня зросла, а низького – зменшилася на 84 %. У військовослужбовців з середньою стресостійкістю за цей час високий рівень вольової саморегуляції наростав, а низький – зменшувався до близько 33 %. Встановлено середні негативні кореляційні зв’язки в осіб із доброю та середньою стресостійкістю та вольовою саморегуляцією у військових. Між інт
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ВОЛЬОВОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ У ВІЙСЬКОВИХ ІЗ РІЗНОЮ СТРЕСОСТІЙКІСТЮ","authors":"С. Н. Вадзюк, В. В. Сас","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13658","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13658","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Професійна діяльність військовослужбовців у зоні проведення бойових дій пов’язана з психоемоційним перенавантаженням, що сприяє розвитку хронічного стресу та негативно впливає на стан здоров’я, сприяє розвитку та прогресуванню захворювань. Стресостійкість характеризує ступінь здатності людини впоратися із конфліктною ситуацією, зберігаючи внутрішню рівновагу, не зменшуючи успіху професійної діяльності. Високий рівень стресостійкості забезпечує виконання професійних обов’язків у нормальних, складних та екстремальних умовах, збереження працездатності та здоров’я після вирішення складної ситуації.\u0000Мета роботи – визначити особливості вольової саморегуляції у військових з різною стресостійкістю.\u0000Було проведено тестування 637 військовослужбовців, які повернулися із зони бойових дій в час повномасштабного вторгнення. Стресостійкість ми визначали із використанням тестової методики «Стреси і стресостійкість», а для визначення рівня розвитку вольової саморегуляції використали тест-опитувальник А. В. Звєрькова і Е. В. Ейдмана. Оцінку інтенсивності бойового досвіду здійснювали з використанням Шкали оцінки інтенсивності бойового досвіду (Combat Exposure Scale).\u0000Установлено залежність вольової саморегуляції від стресостійкості у військовослужбовців. Відмічена позитивна динаміка відновлення рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю. Виходячи із отриманих результатів, можна говорити про позитивну динаміку у відновленні рівня вольової саморегуляції в осіб із різною стресостійкістю, проте у осіб із доброю стресостійкістю відбулось швидше і якісніше її відновлення, порівняно із військовими з середньою стресостійкістю. В обстежуваних із доброю стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (15,26±0,31) балів, через місяць – (16,99±0,31) балів, а через три місяці – (19,33±0,31) балів. У осіб із середньою стресостійкістю одразу після повернення з фронту вольова саморегуляція становила (9,43±0,33) балів, через місяць – (11,16±0,36) балів, а через три місяці – (13,69±0,39) балів.\u0000Вивчення цієї проблеми дозволить прогнозувати відновлення стану здоров’я і професійну успішність в умовах підвищених стресових чинників, окреслювати шляхи адаптації та реабілітації військовослужбовців у даних умовах.\u0000Висновки. У військовослужбовців з доброю стресостійкістю у перший тиждень після повернення з місць бойових дій переважав високий рівень вольової саморегуляції, а при середній стресостійкості домінував низький рівень вольової саморегуляції. Через 3 місяці після повернення з місць бойових дій у військовослужбовців з доброю стресостійкістю кількість осіб з вольовою саморегуляцією високого рівня зросла, а низького – зменшилася на 84 %. У військовослужбовців з середньою стресостійкістю за цей час високий рівень вольової саморегуляції наростав, а низький – зменшувався до близько 33 %. Встановлено середні негативні кореляційні зв’язки в осіб із доброю та середньою стресостійкістю та вольовою саморегуляцією у військових. Між інт","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121121638","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13715
U. Mudra, S. Andreychyn
Summary. Gout is an urgent problem today, as its prevalence has doubled in recent decades. Disorders of thermoregulation and regional blood flow are an important clinical and pathogenetic manifestation of gout, which can be assessed by recording infrared radiation. The aim – to evaluate the thermographic semiotics of gout and thermographic indicators of its course in concomitant non-alcoholic fatty liver disease (NAFLD) and the effectiveness of their treatment. Material and Methods. 74 male gout patients were examined. They were divided into 2 groups. Group I included 38 patients with gout without liver damage, group II – 36 patients with NAFLD. Both groups were divided into subgroups: IA and IIA who received basic therapy, IB and IIB who additionally received carbon enterosorbent. The control group consisted of 20 healthy individuals. Thermographic study was performed using a thermal imager ULIRvision TI 120. Results. The temperature gradient of symmetrical areas in healthy individuals (control group) was (0.37±0.04) °C. In all patients before treatment thermograms shows a zone of intense hyperthermia with clear contours, which exceeded the size of the visible hyperemia in the affected joint. The temperature gradient in patients with gout without liver damage was (3.99±0.17) °C, and in patients with concomitant NAFLD – (4.41±0.14) °C (p>0.05). On thermograms after treatment in most patients of both groups there was still a zone of hyperthermia. It was smaller in area and intensity, the clarity of the contours was lost. Therapy results were significantly better in patients receiving basic therapy with enterosorbent, but they still did not meet the norm (p<0.05). Conclusion. Thermography makes it possible to determine the change in local temperature of the affected joints at gout during exacerbation, to establish the location and prevalence of the pathological process and to assess the effectiveness of treatment.
总结。痛风是当今一个紧迫的问题，因为它的患病率在近几十年来翻了一番。体温调节和局部血流紊乱是痛风的重要临床和病理表现，可以通过记录红外辐射来评估。目的-评价痛风的热成像符号学和伴随非酒精性脂肪性肝病(NAFLD)病程的热成像指标及其治疗效果。材料与方法:74例男性痛风患者。他们被分成两组。I组包括38例无肝损害的痛风患者，II组- 36例NAFLD患者。两组均分为亚组:IA组和IIA组接受基础治疗，IB组和IIB组额外接受碳肠吸收剂治疗。对照组由20名健康个体组成。热成像研究使用ulrvision TI 120热成像仪进行。结果。健康个体(对照组)对称区温度梯度为(0.37±0.04)℃。在治疗前，所有患者的热像图均显示一个轮廓清晰的高热区，其大小超过了受影响关节可见的充血区。无肝损害的痛风患者的温度梯度为(3.99±0.17)℃，合并NAFLD患者的温度梯度为(4.41±0.14)℃(p>0.05)。在治疗后的热像图上，两组大多数患者仍有一个高热区。它的面积和强度都变小了，轮廓的清晰度也失去了。接受肠吸收剂基础治疗的患者治疗效果明显优于对照组，但仍未达到标准(p<0.05)。结论。热成像可以确定痛风加重期间受影响关节局部温度的变化，确定病理过程的位置和患病率，并评估治疗的有效性。
{"title":"THERMOGRAPHIC EVALUATION OF GOUT COURSE IN COMBINATION WITH NON-ALCOHOLIC FATTY LIVER DISEASE AND TREATMENT","authors":"U. Mudra, S. Andreychyn","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13715","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13715","url":null,"abstract":"Summary. Gout is an urgent problem today, as its prevalence has doubled in recent decades. Disorders of thermoregulation and regional blood flow are an important clinical and pathogenetic manifestation of gout, which can be assessed by recording infrared radiation. \u0000The aim – to evaluate the thermographic semiotics of gout and thermographic indicators of its course in concomitant non-alcoholic fatty liver disease (NAFLD) and the effectiveness of their treatment. \u0000Material and Methods. 74 male gout patients were examined. They were divided into 2 groups. Group I included 38 patients with gout without liver damage, group II – 36 patients with NAFLD. Both groups were divided into subgroups: IA and IIA who received basic therapy, IB and IIB who additionally received carbon enterosorbent. The control group consisted of 20 healthy individuals. Thermographic study was performed using a thermal imager ULIRvision TI 120. \u0000Results. The temperature gradient of symmetrical areas in healthy individuals (control group) was (0.37±0.04) °C. In all patients before treatment thermograms shows a zone of intense hyperthermia with clear contours, which exceeded the size of the visible hyperemia in the affected joint. The temperature gradient in patients with gout without liver damage was (3.99±0.17) °C, and in patients with concomitant NAFLD – (4.41±0.14) °C (p>0.05). On thermograms after treatment in most patients of both groups there was still a zone of hyperthermia. It was smaller in area and intensity, the clarity of the contours was lost. Therapy results were significantly better in patients receiving basic therapy with enterosorbent, but they still did not meet the norm (p<0.05). \u0000Conclusion. Thermography makes it possible to determine the change in local temperature of the affected joints at gout during exacerbation, to establish the location and prevalence of the pathological process and to assess the effectiveness of treatment.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"10 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116986158","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13717
Т. Г. Бакалюк, Н. Р. Макарчук, Г. О. Стельмах, О. Р. Рибчанська
РЕЗЮМЕ. Цукровий діабет (ЦД) є поширеним захворюванням, створює велику медико-соціальну проблему через свій хронічний перебіг, ускладнення та погіршення якості життя хворих. Мета. Оцінка впливу телереабілітації на якість життя у пацієнтів з цукровим діабетом після стаціонарного лікування. Матеріал і методи. Обстежений 41 пацієнт з ЦД 2-го типу. Після стаціонарного етапу пацієнти продовжили лікування на амбулаторному етапі, їм було призначено медикаментозне лікування ЦД 2-го типу згідно з протоколом, аеробні вправи і вправи Buerger – Allen для зміцнення нижніх кінцівок. Усім пацієнтам було запропоновано вести щоденник самоконтролю. Методом рандомізації пацієнти були поділені на 2 групи: контрольна група (КГ) – 20 пацієнтів, які самостійно виконували і контролювали фізичні навантаження; 21 пацієнту експериментальної групи (ЕГ) додатково проводили контроль ефективності та виконання вправ за допомогою програми телереабілітації протягом 1 місяця. Фізичну активність визначали за допомогою Міжнародного опитувальника фізичної активності (International Physical Activity Questionnaire – IPAQ). Оцінку якості життя проводили за допомогою опитувальника EQ-5D-3L до лікування, через 1 та 6 місяців після проведеної терапії. Результати. До лікування у пацієнтів із ЦД, згідно з даними опитувальника IPAQ, фізична активність (ФА) була низькою (менше 17 балів), а після застосування запропонованих методів фізичної терапії ФА у КГ залишилася низькою, а в ЕГ збільшилась до середнього рівня (до 20 балів). У всіх досліджуваних пацієнтів через 1 місяць після застосування методів фізичної терапії відбулися позитивні зміни якості життя. Застосування телереабілітації у пацієнтів з ЦД 2-го типу сприяє достовірно позитивній динаміці показників якості життя та подовжує тривалість клінічного ефекту до 6 місяців, на відміну від пацієнтів КГ (p<0,05). Про це свідчить достовірна позитивна динаміка суб'єктивних симптомів ЕГ, порівняно з КГ, таких як покращення звичайної повсякденної активності (в 3 рази, p<0,05), зменшення частоти дискомфорту та болю (у 3,2 раза, p<0,05), а також зменшення тривоги та депресії (у 6,3 раза, p<0,05). Висновки. Використання телереабілітації у комплексному лікуванні пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу сприяє покращенню якості життя пацієнтів на довготривалий період.
{"title":"ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ТЕЛЕРЕАБІЛІТАЦІЇ","authors":"Т. Г. Бакалюк, Н. Р. Макарчук, Г. О. Стельмах, О. Р. Рибчанська","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13717","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13717","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Цукровий діабет (ЦД) є поширеним захворюванням, створює велику медико-соціальну проблему через свій хронічний перебіг, ускладнення та погіршення якості життя хворих. \u0000Мета. Оцінка впливу телереабілітації на якість життя у пацієнтів з цукровим діабетом після стаціонарного лікування. \u0000Матеріал і методи. Обстежений 41 пацієнт з ЦД 2-го типу. Після стаціонарного етапу пацієнти продовжили лікування на амбулаторному етапі, їм було призначено медикаментозне лікування ЦД 2-го типу згідно з протоколом, аеробні вправи і вправи Buerger – Allen для зміцнення нижніх кінцівок. Усім пацієнтам було запропоновано вести щоденник самоконтролю. Методом рандомізації пацієнти були поділені на 2 групи: контрольна група (КГ) – 20 пацієнтів, які самостійно виконували і контролювали фізичні навантаження; 21 пацієнту експериментальної групи (ЕГ) додатково проводили контроль ефективності та виконання вправ за допомогою програми телереабілітації протягом 1 місяця. \u0000Фізичну активність визначали за допомогою Міжнародного опитувальника фізичної активності (International Physical Activity Questionnaire – IPAQ). Оцінку якості життя проводили за допомогою опитувальника EQ-5D-3L до лікування, через 1 та 6 місяців після проведеної терапії. \u0000Результати. До лікування у пацієнтів із ЦД, згідно з даними опитувальника IPAQ, фізична активність (ФА) була низькою (менше 17 балів), а після застосування запропонованих методів фізичної терапії ФА у КГ залишилася низькою, а в ЕГ збільшилась до середнього рівня (до 20 балів). У всіх досліджуваних пацієнтів через 1 місяць після застосування методів фізичної терапії відбулися позитивні зміни якості життя. Застосування телереабілітації у пацієнтів з ЦД 2-го типу сприяє достовірно позитивній динаміці показників якості життя та подовжує тривалість клінічного ефекту до 6 місяців, на відміну від пацієнтів КГ (p<0,05). Про це свідчить достовірна позитивна динаміка суб'єктивних симптомів ЕГ, порівняно з КГ, таких як покращення звичайної повсякденної активності (в 3 рази, p<0,05), зменшення частоти дискомфорту та болю (у 3,2 раза, p<0,05), а також зменшення тривоги та депресії (у 6,3 раза, p<0,05). \u0000Висновки. Використання телереабілітації у комплексному лікуванні пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу сприяє покращенню якості життя пацієнтів на довготривалий період.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134206291","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-30DOI: 10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13731
Олена Олександрівна Ріга, О. В. Михайлова
РЕЗЮМЕ. Мета – визначити фактори ризику гіповітамінозу D у дітей із паралітичними синдромами під час пандемії COVID-19. Матеріал і методи. Одноцентрове крос-секційне дослідження, проведене у 2020–2021 роках, включило визначення сироваткового 25(ОН)D імуноферментним аналізом на аналізаторі «Labline-90» (Австрія) та тест-системою “Monobind Inc.” (ELISA, США), та анкетування батьків, що проведено у 58 дітей з паралітичними синдромами та у 63 здорових дітей. Розраховували відношення шансів. Результати. Всі діти з паралітичними синдромами мали моторну дисфункцію ІІІ – V рівня за класифікацією Gross Motor Function Classification System. Ризик розвитку гіповітамінозу D у дітей був у 3,1 раза вищий, ніж у здорових дітей (ВШ=3,1; 95 % ДІ 1,2 – 8,18; р=0,0188). Визначено, що грудне вигодовування менше 6 місяців у дітей із паралітичними синдромами збільшує ризик гіповітамінозу D (ВШ=6,1, 95 % ДІ 2,7 – 13,6, р=0,0001), так само, як і відсутність змоги щодня гуляти на свіжому повітрі (ВШ=14,5, 95 % ДІ 1,8 – 116,3, р=0,0018), неспроможність до самостійних рухів (ВШ=43,7, 95 % ДІ 5,6 – 337,8, р=0,0003); відсутність можливості отримати інсоляцію на морі під час пандемії COVID-19 (ВШ=3,9, 95 % ДІ 1,5 – 10,0, р=0,0047), прогулянки на вулиці менше години на день ВШ=43,7, 95 % ДІ 5,6 – 337,8, р=0,0003. Висновки. Ризик розвитку гіповітамінозу D у дітей з паралітичними синдромами ІІІ – V рівнів, за класифікацією Gross Motor Function Classification System, у 3,1 раза вищий, ніж у здорових дітей. Факторами ризику гіповітамінозу D у дітей з паралітичними синдромами під час пандемії COVID-19 є зменшене перебування під сонцем, а саме, відсутність змоги гуляти щодня на свіжому повітрі, неспроможність до самостійних рухів, відсутність можливості отримати інсоляцію на морі влітку під час пандемії COVID-19, прогулянки на вулиці менше години на день.
本研究旨在确定 COVID-19 大流行期间截瘫综合征患儿维生素 D 过低的风险因素。材料与方法。2020-2021年进行的一项单中心横断面研究，包括使用Labline-90分析仪（奥地利）和Monobind Inc.检测系统（ELISA，美国）通过酶联免疫吸附法测定血清25（OH）D，并对58名截瘫综合征患儿和63名健康儿童进行家长问卷调查。计算几率比例。结果显示根据粗大运动功能分级系统，所有瘫痪综合征患儿的运动功能障碍均为 III - V 级。儿童患维生素 D 缺乏症的风险是健康儿童的 3.1 倍（OR=3.1；95 % CI 1.2 - 8.18；P=0.0188）。研究发现，截瘫综合征患儿母乳喂养不足 6 个月会增加维生素 D 过低的风险（OR=6.1；95% CI 2.7-13.6；p=0.0001），不能每天行走也会增加维生素 D 过低的风险、以及不能每天在户外行走（OR=14.5，95% CI 1.8 - 116.3，p=0.0018）、不能独立活动（OR=43.7，95% CI 5.6 - 337.8，p=0.0003）；在 COVID-19 大流行期间，在海上缺乏获得日照的机会（OR=3.9，95% CI 1.5 - 10.0，p=0.0047），每天户外行走少于一小时（OR=43.7，95% CI 5.6 - 337.8，p=0.0003）。结论根据粗大运动功能分类系统，患有 III - V 级截瘫综合征的儿童患维生素 D 过低的风险是健康儿童的 3.1 倍。在 COVID-19 大流行期间，瘫痪综合征患儿维生素 D 过低的风险因素是日晒减少，即无法每天在户外行走、无法独立活动、在 COVID-19 大流行期间的夏季无法获得海上日照以及每天户外行走时间少于一小时。
{"title":"АНКЕТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ РИЗИКУ ГІПОВІТАМІНОЗУ D У ДІТЕЙ З ПАРАЛІТИЧНИМИ СИНДРОМАМИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19: ОДНОЦЕНТРОВЕ КРОС-СЕКЦІЙНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ","authors":"Олена Олександрівна Ріга, О. В. Михайлова","doi":"10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13731","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i1.13731","url":null,"abstract":"РЕЗЮМЕ. Мета – визначити фактори ризику гіповітамінозу D у дітей із паралітичними синдромами під час пандемії COVID-19. \u0000Матеріал і методи. Одноцентрове крос-секційне дослідження, проведене у 2020–2021 роках, включило визначення сироваткового 25(ОН)D імуноферментним аналізом на аналізаторі «Labline-90» (Австрія) та тест-системою “Monobind Inc.” (ELISA, США), та анкетування батьків, що проведено у 58 дітей з паралітичними синдромами та у 63 здорових дітей. Розраховували відношення шансів. \u0000Результати. Всі діти з паралітичними синдромами мали моторну дисфункцію ІІІ – V рівня за класифікацією Gross Motor Function Classification System. Ризик розвитку гіповітамінозу D у дітей був у 3,1 раза вищий, ніж у здорових дітей (ВШ=3,1; 95 % ДІ 1,2 – 8,18; р=0,0188). Визначено, що грудне вигодовування менше 6 місяців у дітей із паралітичними синдромами збільшує ризик гіповітамінозу D (ВШ=6,1, 95 % ДІ 2,7 – 13,6, р=0,0001), так само, як і відсутність змоги щодня гуляти на свіжому повітрі (ВШ=14,5, 95 % ДІ 1,8 – 116,3, р=0,0018), неспроможність до самостійних рухів (ВШ=43,7, 95 % ДІ 5,6 – 337,8, р=0,0003); відсутність можливості отримати інсоляцію на морі під час пандемії COVID-19 (ВШ=3,9, 95 % ДІ 1,5 – 10,0, р=0,0047), прогулянки на вулиці менше години на день ВШ=43,7, 95 % ДІ 5,6 – 337,8, р=0,0003. \u0000Висновки. Ризик розвитку гіповітамінозу D у дітей з паралітичними синдромами ІІІ – V рівнів, за класифікацією Gross Motor Function Classification System, у 3,1 раза вищий, ніж у здорових дітей. Факторами ризику гіповітамінозу D у дітей з паралітичними синдромами під час пандемії COVID-19 є зменшене перебування під сонцем, а саме, відсутність змоги гуляти щодня на свіжому повітрі, неспроможність до самостійних рухів, відсутність можливості отримати інсоляцію на морі влітку під час пандемії COVID-19, прогулянки на вулиці менше години на день.","PeriodicalId":375857,"journal":{"name":"Здобутки клінічної і експериментальної медицини","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132135991","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：