Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.139-154
I. Kutsyi, Olga Kutsa
У статті конкретизовано основні етапи світоглядної еволюції М. Драгоманова у призмі його взаємин з діячами українського руху в Галичині. Ак- центовано на специфіці рецепції цієї еволюції, на фактах відмови лідера від общерусизму та його переходу до нового виду українства. Виокремлено суперечності та непослідовності драгоманівських концепцій, які спричиняли незгоди у середови- щі галичан. Метою статті є аналітико-синтетичний розгляд складних стосунків М. Драгоманова із галицькою інтелігенцією у контексті суспільно-політичних транс- формацій 70–80-х років ХІХ ст. Методологічні засади дослідження базуються на ре- алізації антропологічного підходу. Застосовано імагологію як стратегію дослідження образів «свого-чужого». У статті використано системний, генетичний, біографічний, просопографічний, герменевтичний та інші методи дослідження. Науковою новизною статті є певне переакцентування причин «задирливих» стосунків між Драгомановим і галичанами, а також увиразнення на тлі цих взаємин еволюції драгоманівських погля- дів на сутність національного початку. У висновках зазначено, що діяльність М. Дра- гоманова у Галичині започаткувала новий етап у розвитку надніпрянсько-галицьких взаємин. Акцентовано, що їх загострення між Драгомановим і галичанами зумовлене цілим рядом причин: драгоманівським раціоналізмом та антиклерикалізмом, його про- пагандою общеруських засад, настійливим підкреслюванням переваг російської літера- тури, не завжди коректними і реальними вимогами впровадження новоєвропейського реалізму у складний контекст галицьких реалій. Підсумовано, що найголовнішими із причин стали драгоманівський характер та завчасна (Франко) поява Драгоманова на передньому плані галицько-наддніпрянських взаємин.
{"title":"Mykhailo Drahomanov and halychans: once again about the “dissonances” in relationships","authors":"I. Kutsyi, Olga Kutsa","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.139-154","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.139-154","url":null,"abstract":"У статті конкретизовано основні етапи світоглядної еволюції М. Драгоманова у призмі його взаємин з діячами українського руху в Галичині. Ак- центовано на специфіці рецепції цієї еволюції, на фактах відмови лідера від общерусизму та його переходу до нового виду українства. Виокремлено суперечності та непослідовності драгоманівських концепцій, які спричиняли незгоди у середови- щі галичан. Метою статті є аналітико-синтетичний розгляд складних стосунків М. Драгоманова із галицькою інтелігенцією у контексті суспільно-політичних транс- формацій 70–80-х років ХІХ ст. Методологічні засади дослідження базуються на ре- алізації антропологічного підходу. Застосовано імагологію як стратегію дослідження образів «свого-чужого». У статті використано системний, генетичний, біографічний, просопографічний, герменевтичний та інші методи дослідження. Науковою новизною статті є певне переакцентування причин «задирливих» стосунків між Драгомановим і галичанами, а також увиразнення на тлі цих взаємин еволюції драгоманівських погля- дів на сутність національного початку. У висновках зазначено, що діяльність М. Дра- гоманова у Галичині започаткувала новий етап у розвитку надніпрянсько-галицьких взаємин. Акцентовано, що їх загострення між Драгомановим і галичанами зумовлене цілим рядом причин: драгоманівським раціоналізмом та антиклерикалізмом, його про- пагандою общеруських засад, настійливим підкреслюванням переваг російської літера- тури, не завжди коректними і реальними вимогами впровадження новоєвропейського реалізму у складний контекст галицьких реалій. Підсумовано, що найголовнішими із причин стали драгоманівський характер та завчасна (Франко) поява Драгоманова на передньому плані галицько-наддніпрянських взаємин.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"116 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"73234941","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.87-101
O. Fedchuk
Мета дослідження – прослідкувати зовнішньополітичну діяльність кримських ханів у 40–60-ті рр. XVIII ст. в період між російсько-турецькими війнами 1735-1739 рр. і 1768 -1774 рр. та напередодні встановлення російського протекторату над Бахчисараєм та визначити її вплив на модернізацію країни. Методологія досліджен- ня спирається на загальнонаукові методи (аналіз та синтез джерел, індукцію та дедук- цію), загальноісторичні (емпіричний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний методи) та спеціально-історичні (реконструкцію, періодиза- цію, історико-синхронний та просопографічний методи). Наукова новизна досліджен- ня полягає у виокремленні періоду першої епохи реформ з контексту історії Кримського ханства, визначенні внеску ханів у модернізацію держави та порівнянні їхніх реформ з аналогічними процесами в країнах Європи. Висновки. Напередодні російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Кримське ханство перебувало у стані затяжної кризи. Війна показа- ла неможливість кримчаків протистояти модернізованим російським військам, а краї- на була зруйнована. Тому, перед ханами постала необхідність проведення реформ для мо- дернізації кримських інститутів. Бахчисарай перебував у політичній та культурній ор- біті Османської імперії – тому джерелом натхнення реформ кримських ханів були діян- ня османських султанів. Однак, модернізація Криму мала локальні особливості. Менґлі ІІ Ґераєм, Селяметом ІІ Ґераєм та Арсланом Ґераєм були здійснені поверхневі реформи. Через опір певних категорій населення період цих перетворень змінився періодом реакції Селіма ІІ Ґерая, а внаслідок внутрішньополітичної боротьби – радикальними реформами Кирима Ґерая. Зовнішня політика Кримського ханства (за винятком правління Селіма ІІ Ґерая, Халіма Ґерая та Арслана Ґерая) ґрунтувалась на протистоянні Росії. Внаслідок не- стабільності в Криму, непослідовної політики Ґераїв, браку часу, втручання Стамбулу, несприятливої геополітичної парадигми та нової російської агресії перша епоха реформ у Кримському ханстві зазнала фіаско.
{"title":"Foreign political activities of the Crimean Khans in the 40-60s of the 18th century and influence on the modernization of the country","authors":"O. Fedchuk","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.87-101","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.87-101","url":null,"abstract":"Мета дослідження – прослідкувати зовнішньополітичну діяльність кримських ханів у 40–60-ті рр. XVIII ст. в період між російсько-турецькими війнами 1735-1739 рр. і 1768 -1774 рр. та напередодні встановлення російського протекторату над Бахчисараєм та визначити її вплив на модернізацію країни. Методологія досліджен- ня спирається на загальнонаукові методи (аналіз та синтез джерел, індукцію та дедук- цію), загальноісторичні (емпіричний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний методи) та спеціально-історичні (реконструкцію, періодиза- цію, історико-синхронний та просопографічний методи). Наукова новизна досліджен- ня полягає у виокремленні періоду першої епохи реформ з контексту історії Кримського ханства, визначенні внеску ханів у модернізацію держави та порівнянні їхніх реформ з аналогічними процесами в країнах Європи. Висновки. Напередодні російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Кримське ханство перебувало у стані затяжної кризи. Війна показа- ла неможливість кримчаків протистояти модернізованим російським військам, а краї- на була зруйнована. Тому, перед ханами постала необхідність проведення реформ для мо- дернізації кримських інститутів. Бахчисарай перебував у політичній та культурній ор- біті Османської імперії – тому джерелом натхнення реформ кримських ханів були діян- ня османських султанів. Однак, модернізація Криму мала локальні особливості. Менґлі ІІ Ґераєм, Селяметом ІІ Ґераєм та Арсланом Ґераєм були здійснені поверхневі реформи. Через опір певних категорій населення період цих перетворень змінився періодом реакції Селіма ІІ Ґерая, а внаслідок внутрішньополітичної боротьби – радикальними реформами Кирима Ґерая. Зовнішня політика Кримського ханства (за винятком правління Селіма ІІ Ґерая, Халіма Ґерая та Арслана Ґерая) ґрунтувалась на протистоянні Росії. Внаслідок не- стабільності в Криму, непослідовної політики Ґераїв, браку часу, втручання Стамбулу, несприятливої геополітичної парадигми та нової російської агресії перша епоха реформ у Кримському ханстві зазнала фіаско.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"37 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"73777110","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.248-251
Stefania Bazhenova
{"title":"Koshel O. M. The clergy of Right-bank Ukraine in the national-cultural and national-spiritual revival (second half of the 19th – early 20th century): monograph. Kamianets-Podilskyi: “Ruta printing” llc, 2022. 576 p.","authors":"Stefania Bazhenova","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.248-251","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.248-251","url":null,"abstract":"","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"53 30 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"80476627","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.22-31
Victor Stavnyuk, O. Kolomiiets
Мета статті – дослідити технології зведення фундаментів у візан- тійсь кому храмовому зодчестві середнього- та пізньовізантійського періодів столичної та провінційної архітектурних шкіл, зокрема способи та особливості мурування фун- даментів, особливості застосування сполій (вторинного будівельного матеріалу) під час зведення фундаментів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах істориз- му, методах компаративного аналізу, індукції та дедукції. Наукова новизна обумовле- на тим, що на сьогоднішній день більшість відомих праць з даної теми вже інформацій- но застарілі і не враховують новітніх досліджень, в першу чергу археологічних. Крім цьо- го, багато пам’яток візантійської архітектури зазнали руйнації та перебудови, тому вив чення їх ускладнюється. Висновки. У ході дослідження було виявлено, що при закла- данні фундаменту технологія передбачала прокопування ровів і прибирання зайвого ґрунту. У візантійському зодчестві фундаменти закладалися або з цегли, або з камін- ня; у випадку будівництва на скелястій поверхні, їх заглиблювали у масив. Застосування стрічкового фундаменту або сітки відбувалося у випадках, коли було необхідно з’єднати зов нішні стіни з точками опор. Фундаменти могли і не з’єднуватися, коли частини бу- дівлі зводилися як окремі споруди (з різною вагою). Забезпечення рівної площини для бу- дівництва, в умовах нерівного рельєфу візантійської столиці вирішувалося споруджен- ням терас. Використання старих цистерн особливо характерно для традиції закла- дання фундаментів у столиці. Застосування деревини у фундаментах не є надто ти- повим, але й не рідким явищем: деревину часто використовували у конструкціях стін, також у субструкціях споруди застосовувалася система дерев’яних балок, які для міц- ності з’єднувалися залізними костилями і вкривалися якісним будівельним розчином. Подальше дослідження залишається перспективним.
{"title":"Technologies of construction of Foundations in the Byzantine temple architecture of the middle and late Byzantine periods","authors":"Victor Stavnyuk, O. Kolomiiets","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.22-31","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.22-31","url":null,"abstract":"Мета статті – дослідити технології зведення фундаментів у візан- тійсь кому храмовому зодчестві середнього- та пізньовізантійського періодів столичної та провінційної архітектурних шкіл, зокрема способи та особливості мурування фун- даментів, особливості застосування сполій (вторинного будівельного матеріалу) під час зведення фундаментів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах істориз- му, методах компаративного аналізу, індукції та дедукції. Наукова новизна обумовле- на тим, що на сьогоднішній день більшість відомих праць з даної теми вже інформацій- но застарілі і не враховують новітніх досліджень, в першу чергу археологічних. Крім цьо- го, багато пам’яток візантійської архітектури зазнали руйнації та перебудови, тому вив чення їх ускладнюється. Висновки. У ході дослідження було виявлено, що при закла- данні фундаменту технологія передбачала прокопування ровів і прибирання зайвого ґрунту. У візантійському зодчестві фундаменти закладалися або з цегли, або з камін- ня; у випадку будівництва на скелястій поверхні, їх заглиблювали у масив. Застосування стрічкового фундаменту або сітки відбувалося у випадках, коли було необхідно з’єднати зов нішні стіни з точками опор. Фундаменти могли і не з’єднуватися, коли частини бу- дівлі зводилися як окремі споруди (з різною вагою). Забезпечення рівної площини для бу- дівництва, в умовах нерівного рельєфу візантійської столиці вирішувалося споруджен- ням терас. Використання старих цистерн особливо характерно для традиції закла- дання фундаментів у столиці. Застосування деревини у фундаментах не є надто ти- повим, але й не рідким явищем: деревину часто використовували у конструкціях стін, також у субструкціях споруди застосовувалася система дерев’яних балок, які для міц- ності з’єднувалися залізними костилями і вкривалися якісним будівельним розчином. Подальше дослідження залишається перспективним.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"172 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"77088224","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.102-115
Oleksandr Yuha
Метою статті є з’ясування та висвітлення сприйняття політич- ною елітою Речі Посполитої Гадяцького договору 1658 р. та ставлення її представ- ників до його затвердження. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на за- стосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об’єктивності, істориз- му, всебічності, системності та альтернативності) й конкретно-історичних мето- дів (проблемно-хронологічний, системного аналізу, історико-порівняльний, ретроспек- ції, синхронний і діахронний) здійснення науково-дослідної діяльності. Їх комплексне за- стосування сприяло науковості у висвітленні відображення Гадяцького договору 1658 р. у політичній свідомості політичної верхівки Речі Посполитої. Наукова новизна поля- гає у комплексному розгляді проблеми сприйняття річпосполитською владною верхів- кою Гадяцького договору через посередництво рівня політичної свідомості її представ- ників та з’ясуванні мотивів відмови від «нових пунктів» І. Виговського навесні 1659 р. Висновки. З’ясовано, що найбільше невдоволення представників річпосполитської елі- ти викликали статті Гадяцького договору, що стосувалися ліквідації унії, чисельності реєстру та зайняття посад на території Руського князівства винятково православ- ною шляхтою. Поступки в названих питаннях активізували діяльність противників примирення з козацькою Україною. Значну роль відігравав також вплив папського пре- столу, який реалізовувався через нунція. Враховуючи масштаби спротиву, королівсь- кий двір став на шлях перегляду гадяцьких домовленостей. У результаті тривалих дискусій на сеймі 1659 р. Гадяцький договір усе ж був ратифікований, однак його зміст значно різнився від первинного варіанту. Політична еліта спромоглася домогтися по- ступок від української сторони, внаслідок чого Велике князівство Руське позбавляло- ся своїх найважливіших прав. Оскільки ратифікований сеймом договір ігнорував най- вагоміші інтереси козацької України, відтак реалізація його умов не могла стати гаран тією розв’язання «української проблеми». Ключовою причиною такої позиції влад- ної верхівки був рівень її політичної свідомості, у якій ототожнювалися власні стано- ві інтереси з державними, а тому, на переконання як шляхти, так і більшості урядов- ців жодні істотні поступки козацькій Україні були неприпустимі.
{"title":"The agreement of Gadiac in 1658 in the political consciousness of the ruling top of the Commonwealth","authors":"Oleksandr Yuha","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.102-115","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.102-115","url":null,"abstract":"Метою статті є з’ясування та висвітлення сприйняття політич- ною елітою Речі Посполитої Гадяцького договору 1658 р. та ставлення її представ- ників до його затвердження. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на за- стосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об’єктивності, істориз- му, всебічності, системності та альтернативності) й конкретно-історичних мето- дів (проблемно-хронологічний, системного аналізу, історико-порівняльний, ретроспек- ції, синхронний і діахронний) здійснення науково-дослідної діяльності. Їх комплексне за- стосування сприяло науковості у висвітленні відображення Гадяцького договору 1658 р. у політичній свідомості політичної верхівки Речі Посполитої. Наукова новизна поля- гає у комплексному розгляді проблеми сприйняття річпосполитською владною верхів- кою Гадяцького договору через посередництво рівня політичної свідомості її представ- ників та з’ясуванні мотивів відмови від «нових пунктів» І. Виговського навесні 1659 р. Висновки. З’ясовано, що найбільше невдоволення представників річпосполитської елі- ти викликали статті Гадяцького договору, що стосувалися ліквідації унії, чисельності реєстру та зайняття посад на території Руського князівства винятково православ- ною шляхтою. Поступки в названих питаннях активізували діяльність противників примирення з козацькою Україною. Значну роль відігравав також вплив папського пре- столу, який реалізовувався через нунція. Враховуючи масштаби спротиву, королівсь- кий двір став на шлях перегляду гадяцьких домовленостей. У результаті тривалих дискусій на сеймі 1659 р. Гадяцький договір усе ж був ратифікований, однак його зміст значно різнився від первинного варіанту. Політична еліта спромоглася домогтися по- ступок від української сторони, внаслідок чого Велике князівство Руське позбавляло- ся своїх найважливіших прав. Оскільки ратифікований сеймом договір ігнорував най- вагоміші інтереси козацької України, відтак реалізація його умов не могла стати гаран тією розв’язання «української проблеми». Ключовою причиною такої позиції влад- ної верхівки був рівень її політичної свідомості, у якій ототожнювалися власні стано- ві інтереси з державними, а тому, на переконання як шляхти, так і більшості урядов- ців жодні істотні поступки козацькій Україні були неприпустимі.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"27 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"77079720","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті через призму джерел особового походження здійснено спробу спростування деяких усталених стереотипів, які стосуються протистояння льот- чиків Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії та Повітряних сил Третього Райху (Люфтваффе). Мета роботи. На значному масиві его-доку мен- тів розглянути питання, що стосуються особливостей морально-психологічного ста- ну авіаторів, а також характеристики бойових засобів і тактичних прийомів ВПС РСЧА та Люфтваффе. Методологія дослідження. Розвідка базується на комбінова- ному застосуванні міждисциплінарних прийомів наукового пошуку, зокрема, методів воєнної антропології, усної історії, соціальної психології та суто історичних інстру- ментів пізнання. У тексті вживається відповідний термінологічний апарат, а також інтерпретаційні засоби, що віддзеркалюють авторську концепцію та оцінки об’єкта дослідження. Наукова новизна. Висвітлюються мотиваційні чинники та моделі по- ведінки льотчиків в умовах фронтового повсякдення, специфіка міжособистісних та ієрархічних стосунків, моральні установки, професійні якості та способи їх реаліза- ції у практиці тогочасного повітряного бою, відмінності у побуті і традиціях пред- ставників цього виду збройних сил. Висновки. Аналіз емпіричної бази виводить на об- грунтовані оцінки кількох компонентів протистяння в повітрі, а саме: оператив- не планування і тактика ведення повітряних операцій сторін, рівень підготовки та кваліфікації пілотів, морально-психологічний стан авіаторів, а також технічні ха- рактеристики авіаційної техніки, які використовували Люфтваффе та ВПС РСЧА на Східному фронті. Зрештою, співвідношення усіх вказаних чинників у поєднанні зі здатністю поновлювати авіаційний парк та особовий льотний склад визначили ре- зультат боротьби за панування в повітрі.
{"title":"The confrontation of pilots of the air forces of the workers’ and peasants’ Red Army and the Luftwaffe during the German-Soviet War: overcoming stereotypes (based on the materials of interviews with participants of World War II)","authors":"Oleksandr Lysenko, Olexandr Fil, Liudmyla Khoіnatska","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.61-76","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.61-76","url":null,"abstract":"У статті через призму джерел особового походження здійснено спробу спростування деяких усталених стереотипів, які стосуються протистояння льот- чиків Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії та Повітряних сил Третього Райху (Люфтваффе). Мета роботи. На значному масиві его-доку мен- тів розглянути питання, що стосуються особливостей морально-психологічного ста- ну авіаторів, а також характеристики бойових засобів і тактичних прийомів ВПС РСЧА та Люфтваффе. Методологія дослідження. Розвідка базується на комбінова- ному застосуванні міждисциплінарних прийомів наукового пошуку, зокрема, методів воєнної антропології, усної історії, соціальної психології та суто історичних інстру- ментів пізнання. У тексті вживається відповідний термінологічний апарат, а також інтерпретаційні засоби, що віддзеркалюють авторську концепцію та оцінки об’єкта дослідження. Наукова новизна. Висвітлюються мотиваційні чинники та моделі по- ведінки льотчиків в умовах фронтового повсякдення, специфіка міжособистісних та ієрархічних стосунків, моральні установки, професійні якості та способи їх реаліза- ції у практиці тогочасного повітряного бою, відмінності у побуті і традиціях пред- ставників цього виду збройних сил. Висновки. Аналіз емпіричної бази виводить на об- грунтовані оцінки кількох компонентів протистяння в повітрі, а саме: оператив- не планування і тактика ведення повітряних операцій сторін, рівень підготовки та кваліфікації пілотів, морально-психологічний стан авіаторів, а також технічні ха- рактеристики авіаційної техніки, які використовували Люфтваффе та ВПС РСЧА на Східному фронті. Зрештою, співвідношення усіх вказаних чинників у поєднанні зі здатністю поновлювати авіаційний парк та особовий льотний склад визначили ре- зультат боротьби за панування в повітрі.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"84939188","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.196-209
Arthur Mykhailyk, A. Filinyuk
Мета статті – дослідити місце національної складової в служін- ні УАПЦ, висвітлити спроби опору радянізації України та насадженню комуністич- ної ідеології з боку її духовенства в 1920-х рр. Методологія дослідження ґрунтуєть- ся на принципах історизму, об’єктивності і системності. У дослідженні використано методи аналізу і синтезу, індукції, дедукції та узагальнення, історико-порівняльний, історико-типологічний та проблемно-хронологічний методи. Наукова новизна поля- гає у спробі комплексного висвітлення опору кліру Української автокефальної право- славної церкви як ключової інституції українізації, впровадженню антицерковної по- літики та радянізації суспільства, здійснених упродовж 20-х рр. ст. радянською вла- дою. Проаналізовано архівні документи, які визначали особливості діяльності основних релігійно-конфесійних спільнот християнського спрямування. На основі вивчен- ня історичного, ідеологічного та політичного аспектів більшовицької влади, а також поглядів окремих священиків і мирян, визначено основні тенденції спротиву насиллю з боку державних структур. Висновки. У 1920-х рр. жителі українських територій були змушені жити в таких умовах, коли служба у храмі розглядалася комуністичною вла- дою як «замаскована форма контрреволюції». Думки, слова і заповіді, які проголошу- валися з церковних кафедр, йшли в розріз з тією політикою, яка провадилася в країні. Держава і церква виявилися антагоністами, особливо коли мова йшла про християн- ську конфесію із яскраво вираженим національним проукраїнським змістом. Особиста відповідальність за свої вчинки, любов до ближнього, родинні цінності та високі мо- ральні якості жорстко перекреслювалися пануючою реальністю: голодом, арештами і розстрілами, депортаціями і позбавленням майна. І хоча опір радянізації з боку церкви не носив організованих відкритих форм, в умовах боротьби з опозицією, в часи держав- ного примусу і свавілля, церква залишалася єдиною силу, яка чинила опір тій державі, яка спрямовувала свої зусилля на боротьбу з Богом і власним народом.
{"title":"The national component ministry of the Ukrainian Autocephal orthodox church during the sovietization of Ukraine (1920s)","authors":"Arthur Mykhailyk, A. Filinyuk","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.196-209","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.196-209","url":null,"abstract":"Мета статті – дослідити місце національної складової в служін- ні УАПЦ, висвітлити спроби опору радянізації України та насадженню комуністич- ної ідеології з боку її духовенства в 1920-х рр. Методологія дослідження ґрунтуєть- ся на принципах історизму, об’єктивності і системності. У дослідженні використано методи аналізу і синтезу, індукції, дедукції та узагальнення, історико-порівняльний, історико-типологічний та проблемно-хронологічний методи. Наукова новизна поля- гає у спробі комплексного висвітлення опору кліру Української автокефальної право- славної церкви як ключової інституції українізації, впровадженню антицерковної по- літики та радянізації суспільства, здійснених упродовж 20-х рр. ст. радянською вла- дою. Проаналізовано архівні документи, які визначали особливості діяльності основних релігійно-конфесійних спільнот християнського спрямування. На основі вивчен- ня історичного, ідеологічного та політичного аспектів більшовицької влади, а також поглядів окремих священиків і мирян, визначено основні тенденції спротиву насиллю з боку державних структур. Висновки. У 1920-х рр. жителі українських територій були змушені жити в таких умовах, коли служба у храмі розглядалася комуністичною вла- дою як «замаскована форма контрреволюції». Думки, слова і заповіді, які проголошу- валися з церковних кафедр, йшли в розріз з тією політикою, яка провадилася в країні. Держава і церква виявилися антагоністами, особливо коли мова йшла про християн- ську конфесію із яскраво вираженим національним проукраїнським змістом. Особиста відповідальність за свої вчинки, любов до ближнього, родинні цінності та високі мо- ральні якості жорстко перекреслювалися пануючою реальністю: голодом, арештами і розстрілами, депортаціями і позбавленням майна. І хоча опір радянізації з боку церкви не носив організованих відкритих форм, в умовах боротьби з опозицією, в часи держав- ного примусу і свавілля, церква залишалася єдиною силу, яка чинила опір тій державі, яка спрямовувала свої зусилля на боротьбу з Богом і власним народом.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"88748323","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.115-126
O. Korotaiev
Мета дослідження – на основі аналізу розсекречених документів з ар- хівів колишнього КГБ, дослідити питання походження найбільшого союзу євангелі- ків СРСР – Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ); встанови- ти роль, яку відіграли радянські спецслужби в цьому процесі. Методологія досліджен- ня ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз і синтез; метод індуктивної та дедуктивної логіки) та спеціально-історичних (історико-логічний та системно- структурний) методів. Наукова новизна: введено в науковий обіг ряд невідомих доку- ментів, на основі яких з’ясовано походження міжконфесійного релігійного союзу ВРЄХБ, визначено роль, яку грали радянські спецслужби в цьому процесі; розшифровано аген- турні псевдоніми найцінніших агентів НКГБ-МГБ (республіканського та обласних пресвітерів) серед євангеліків УРСР; наданий основний перелік завдань, які вони викону- вали на користь НКГБ-МГБ. Висновки. В ході дослідження встановлено, що міжкон- фесійний союз ВРЄХБ виник не за бажанням віруючих, а з ініціативи радянських ор- ганів держбезпеки. Цим доведено вірність гіпотези, висунутої західними та україн- ськими істориками, на противагу радянсько-російській концепції походження ВРЄХБ. Також встановлено мету створення цього союзу. Вона полягала у прагненні НКГБ-МГБ взяти під негласний централізований контроль діяльність найбільших євангельських конфесій СРСР (євангельських християн і баптистів) та менш чисельних деноміна- цій (п’ятидесятників, дарбістів, тверезників, колосковців), зменшити їх чисельність, уніфікувати віровчення, секуляризувати та радянізувати їх громади. Поставлені цілі досягалися шляхом використання агентури з числа пресвітерсько-керівного складу ВРЄХБ, яку було впроваджено на керівні посади в союзі. Органи НКГБ-МГБ виконували при цьому організуючі, контролюючі та супроводжуючі функції.
{"title":"Soviet special services and the establishment of the all-union council of evangelical Baptist Christians (1944-1947)","authors":"O. Korotaiev","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.115-126","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.115-126","url":null,"abstract":"Мета дослідження – на основі аналізу розсекречених документів з ар- хівів колишнього КГБ, дослідити питання походження найбільшого союзу євангелі- ків СРСР – Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ); встанови- ти роль, яку відіграли радянські спецслужби в цьому процесі. Методологія досліджен- ня ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналіз і синтез; метод індуктивної та дедуктивної логіки) та спеціально-історичних (історико-логічний та системно- структурний) методів. Наукова новизна: введено в науковий обіг ряд невідомих доку- ментів, на основі яких з’ясовано походження міжконфесійного релігійного союзу ВРЄХБ, визначено роль, яку грали радянські спецслужби в цьому процесі; розшифровано аген- турні псевдоніми найцінніших агентів НКГБ-МГБ (республіканського та обласних пресвітерів) серед євангеліків УРСР; наданий основний перелік завдань, які вони викону- вали на користь НКГБ-МГБ. Висновки. В ході дослідження встановлено, що міжкон- фесійний союз ВРЄХБ виник не за бажанням віруючих, а з ініціативи радянських ор- ганів держбезпеки. Цим доведено вірність гіпотези, висунутої західними та україн- ськими істориками, на противагу радянсько-російській концепції походження ВРЄХБ. Також встановлено мету створення цього союзу. Вона полягала у прагненні НКГБ-МГБ взяти під негласний централізований контроль діяльність найбільших євангельських конфесій СРСР (євангельських християн і баптистів) та менш чисельних деноміна- цій (п’ятидесятників, дарбістів, тверезників, колосковців), зменшити їх чисельність, уніфікувати віровчення, секуляризувати та радянізувати їх громади. Поставлені цілі досягалися шляхом використання агентури з числа пресвітерсько-керівного складу ВРЄХБ, яку було впроваджено на керівні посади в союзі. Органи НКГБ-МГБ виконували при цьому організуючі, контролюючі та супроводжуючі функції.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"286 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"76875023","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.210-226
Larysa Pidhirna
Мета дослідження – дослідити та проаналізувати колективний, про- сопографічний портрет представників Стамбульської платформи, як української ін- ституції, що в контексті 20-30-х рр. ХХ ст., окрім дипломатичного репрезентуван- ня української нації, виконувала роль нелегальної резидентури уряду УНР в екзилі на Близькому Сході. Методологія дослідження. Застосовано принципи історизму, сис- темності, критичності. У числі конкретно-наукових методів, щоб створити колек- тивний портрет представників Стамбульської платформи, з’ясувати рівень їх на- ціональної свідомості, мотивації, що рухала ними, проаналізувати їхні політич- ні погляди та готовність до участі в розвідувальній роботі застосовано історико- порівняльний метод, який дозволяє співставити результати дослідження і визначи- ти спільні та відмінні риси активу Стамбульської платформи та вже згадуваний ме- тод просопографії. Важлива методологічна роль належить загальнонауковому мето- ду дослідження, методам аналізу, аналогії, синтезу та систематизації. Наукова но- визна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в українській історіографії проведене наукове дослідження дає можливість системно проаналізувати колектив- ний просопографічний портрет членів Стамбульської платформи, а також значен- ня їх діяльності у контексті діяльності інших розвідпунктів і закордонних представ- ництв уряду УНР в екзилі. Висновки. Стаття представляє собою дослідження колек- тивного просопографічного портрету членів Стамбульської платформи – нелегальної української інституції 20-30 рр. ХХ ст. у Туреччині. Авторка аналізує соціальні, релі- гійні, моральні характеристики, політичні настрої, сімейний стан, розглядає харак- терні ментальні прояви та сутність членів Стамбульської платформи, їх інтегра- цію у життя громади Стамбула. Доводить, що представники цієї української інсти- туції представляли собою окрему соціальну цілісність, яку поєднувала спільна націо- нальна ідентичність та боротьба за державність української нації, що у контексті українсь кого державотворення була вкрай значущою.
{"title":"The “Istanbul platform” of the unr in the 20s-30s of the 20th century: a prosopographic portrait","authors":"Larysa Pidhirna","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.210-226","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.210-226","url":null,"abstract":"Мета дослідження – дослідити та проаналізувати колективний, про- сопографічний портрет представників Стамбульської платформи, як української ін- ституції, що в контексті 20-30-х рр. ХХ ст., окрім дипломатичного репрезентуван- ня української нації, виконувала роль нелегальної резидентури уряду УНР в екзилі на Близькому Сході. Методологія дослідження. Застосовано принципи історизму, сис- темності, критичності. У числі конкретно-наукових методів, щоб створити колек- тивний портрет представників Стамбульської платформи, з’ясувати рівень їх на- ціональної свідомості, мотивації, що рухала ними, проаналізувати їхні політич- ні погляди та готовність до участі в розвідувальній роботі застосовано історико- порівняльний метод, який дозволяє співставити результати дослідження і визначи- ти спільні та відмінні риси активу Стамбульської платформи та вже згадуваний ме- тод просопографії. Важлива методологічна роль належить загальнонауковому мето- ду дослідження, методам аналізу, аналогії, синтезу та систематизації. Наукова но- визна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в українській історіографії проведене наукове дослідження дає можливість системно проаналізувати колектив- ний просопографічний портрет членів Стамбульської платформи, а також значен- ня їх діяльності у контексті діяльності інших розвідпунктів і закордонних представ- ництв уряду УНР в екзилі. Висновки. Стаття представляє собою дослідження колек- тивного просопографічного портрету членів Стамбульської платформи – нелегальної української інституції 20-30 рр. ХХ ст. у Туреччині. Авторка аналізує соціальні, релі- гійні, моральні характеристики, політичні настрої, сімейний стан, розглядає харак- терні ментальні прояви та сутність членів Стамбульської платформи, їх інтегра- цію у життя громади Стамбула. Доводить, що представники цієї української інсти- туції представляли собою окрему соціальну цілісність, яку поєднувала спільна націо- нальна ідентичність та боротьба за державність української нації, що у контексті українсь кого державотворення була вкрай значущою.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"7 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"78255892","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-03DOI: 10.32626/2309-2254.2022-36.127-138
Maksym Hodgin
Мета статті – дослідити місце та значення чинника суніто- шиїтського протистояння у зовнішньополітичній доктрині Ірану. Методологія дос лідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу та об’єк тив- ності, всебічності і цілісності, системності та використання методів – аналізу та синтезу, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, вперше в українській іс- торіографії доводиться, що чинник суніто-шиїтського протистояння є головним інструментом у зовнішньополітичній доктрині Ірану упродовж 70-х рр. ХХ ст. – почат- ку ХХІ ст. Висновки. Автор доводить, що чинник суніто-шиїтського протистояння відіграє одну з визначальних ролей у зовнішній політиці Ірану. З початком Ісламської революції в Ірані прослідковується феномен «шиїтського відродження», що зрештою створило об’єктивну умову для пере творення цієї країни у регіонального лідера усьо го шиїтсь кого руху. Після перемоги революції одним із основних напрямків зовнішньої по- літики стало установлення та розвиток відносин з усіма мусульманами світу. Однак основ ним пріоритетом цієї політики стали ісламські країни. Окрім того, у своїй зов- нішній політиці керівництво Ірану використовує фактор суніто-шиїтського про- тистояння для реалізації власних зовнішньополітичних цілей і амбіцій, які поляга- ли у перетворенні Ірану в провідного лідера мусульманського світу. Перемога револю- ції під ісламсь кими гаслами в Ірані та встановлення режиму, при якому влада опини- лася в руках шиїтсь кого духовенства, будівництво держави за ісламською моделлю, кон фронтація нового іранського режиму із США і проголошення ним зовнішньополі- тичного курсу на формування «ісламського світопорядку» – усе це справило велике враження на населення в інших мусульманських країнах, помітно ожививши інтерес до шиїтсь кого ісламу, особ ливо серед молоді.
{"title":"The factor of Sunni-Shia opposition in the foreign political doctrine of Iran (70s of the XX century – the beginning of the XXI century)","authors":"Maksym Hodgin","doi":"10.32626/2309-2254.2022-36.127-138","DOIUrl":"https://doi.org/10.32626/2309-2254.2022-36.127-138","url":null,"abstract":"Мета статті – дослідити місце та значення чинника суніто- шиїтського протистояння у зовнішньополітичній доктрині Ірану. Методологія дос лідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу та об’єк тив- ності, всебічності і цілісності, системності та використання методів – аналізу та синтезу, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, вперше в українській іс- торіографії доводиться, що чинник суніто-шиїтського протистояння є головним інструментом у зовнішньополітичній доктрині Ірану упродовж 70-х рр. ХХ ст. – почат- ку ХХІ ст. Висновки. Автор доводить, що чинник суніто-шиїтського протистояння відіграє одну з визначальних ролей у зовнішній політиці Ірану. З початком Ісламської революції в Ірані прослідковується феномен «шиїтського відродження», що зрештою створило об’єктивну умову для пере творення цієї країни у регіонального лідера усьо го шиїтсь кого руху. Після перемоги революції одним із основних напрямків зовнішньої по- літики стало установлення та розвиток відносин з усіма мусульманами світу. Однак основ ним пріоритетом цієї політики стали ісламські країни. Окрім того, у своїй зов- нішній політиці керівництво Ірану використовує фактор суніто-шиїтського про- тистояння для реалізації власних зовнішньополітичних цілей і амбіцій, які поляга- ли у перетворенні Ірану в провідного лідера мусульманського світу. Перемога револю- ції під ісламсь кими гаслами в Ірані та встановлення режиму, при якому влада опини- лася в руках шиїтсь кого духовенства, будівництво держави за ісламською моделлю, кон фронтація нового іранського режиму із США і проголошення ним зовнішньополі- тичного курсу на формування «ісламського світопорядку» – усе це справило велике враження на населення в інших мусульманських країнах, помітно ожививши інтерес до шиїтсь кого ісламу, особ ливо серед молоді.","PeriodicalId":33265,"journal":{"name":"Problemi suchasnoyi psikhologiyi","volume":"38 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"72534794","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：